Рішення

від 10.12.2024 по справі 753/5952/24

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/5952/24

провадження № 2/753/4999/24

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2024 року суддя Дарницького районного суду м. Києва в складі Шаповалова К.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будсервісматеріали" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

21 березня 2024 року ТОВ "Будсервісматеріали" звернулося до Дарницького районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позовної заяви позивач зазначає, що 01 червня 2010 року між ТОВ "Будсервісматеріали" було укладено договір про надання послуг по обслуговуванню і участі у витратах по утриманню підземної автостоянки та прилеглої території №01-06-7Н/Ср14, предметом якого є надання виконавцем послуг по обслуговуванню стоянки і прилеглої території, в тому числі машиномісця № НОМЕР_1 , що знаходиться в підвалі підземної автостоянки за адресою: АДРЕСА_1 , яке належить ОСОБА_1 на праві приватної власності. У зв`язку із неналежним виконанням умов договору, у відповідача виникла заборгованість, яка разом із врахуванням інфляційних втрат та 3% річних від суми боргу станом на 01 березня 2024 року становить 43 123,25 грн, та яку позивач просить стягнути на свою користь у судовому порядку. Окрім того, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь витрати понесені на правову допомогу у розмір 5000,00 грн та судовий збір - 3028,00 грн.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22 березня 2024 року позовну заяву було передано для розгляду судді Шаповаловій К.В.

01 квітня 2024 року до суду надійшла відповідь з електронного реєстру територіальної громади м. Києва ГІОЦ/КМДА про зареєстроване місце проживання відповідача.

29 квітня 2024 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач зазначив, що між ним та позивачем дійсно 01 червня 2010 року було укладено договір № 1-06-7Н\СР14 про надання послуг по обслуговуванню і участі у витратах по утриманню підземної автостоянки і прилеглої території, відповідно до якого власник передає, а виконавець приймає на обслуговування місце НОМЕР_1, що знаходиться в підвалі підземної автостоянки за адресою АДРЕСА_1 . Згідно з п. 4.1. договору власник оплачує надані виконавцем послуги в сумі, що відповідає частці власника у витратах по утриманню й обслуговуванню стоянки. Згідно з п. 4.4. договору, сума такої частки (одного місця) власника на місяць складає 195 грн. Відповідно до п. 3.1.2. договору виконавець має право змінювати суму щомісячних платежів у випадку зміну вартості комунальних і інших витрат по утриманню й обслуговуванню стоянки за узгодженням із власником. Відповідно до п. 7.1., договір укладено строком до 31 травня 2013 року. Відповідно до п. 7.2. вказаного договору, у разі відсутності письмової заяв однієї із сторін про припинення або зміну цього договору, за один місяць до закінчення строку його чинності, його дія буде щоразу продовжуватись на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Відповідно до п. 7.4. договору, усі зміни та доповнення до договору дійсні з моменту їх підписання власником і виконавцем. Відповідач наголошує, що жодних додаткових угод чи інших документів, в яких би сторони дійшли згоди про зміну ціни договору, укладено не було. Позивач додав до своєї позовної заяви проекти додаткових угод, які відповідач не отримував та не підписував. Так, арк. 27 позовної заяви містить копію додаткової угоди без номера від 01 жовтня 2021 року до договору №1-06-7Н/Ср14А, яка підписана тільки позивачем. До того ж, договору з таким номером між позивачем та відповідачем не існує. Аркуш 28 позовної заяви містить копію додаткової угоди №1 від 01 вересня 2023 року до договору .N° 1-06-7Н/СР14, яка також підписана лише позивачем. Відповідач зазначає, що в березні 2017 року він отримав листа за підписом генерального директора ТОВ "Будсервісматеріали" про те, що з 1 квітня 2017 року позивач бажає встановити вартість обслуговування в розмірі 450,00 грн., із долученням проекту додаткової угоди №2 від 01.04.2017 до договору. У відповідь відповідач направив позивачу лист, в якому вказав, що не погоджується із пропозицією укласти додаткову угоду на нових умовах, вважає підвищення ціни зміною договору, крім того зазначив, що рівень послуг є невідповідним запропонованій ціні, склад витрат неоптимізованим, зокрема не проводиться модернізація пожежної безпеки, а кількість адміністративного персоналу збільшується. Відповідач наголошує, що станом на сьогодні між позивачем та відповідачем діє лише договір № 1-06-7Н\СР14 від 01 червня 2010 року, щомісячна плата за яким складає 195 грн. Відповідачем щомісяця та без затримок сплачує кошти у передбаченому чинним договором у розмірі 195 грн. Натомість, позивач на власний розсуд, безпідставно та помилково зараховує сплачені кошти за "тарифами", які свавільно ним підвищуються (370 грн., 450 грн., 580 грн., 670 грн.), попри те, що сторонами не було укладено жодних додаткових угод, які би погоджували таку вартість послуг позивача, як вже було викладено вище. Відповідач вважає, що не має заборгованості позивачем за договором. Крім того, в своїй позивній заяві позивач стверджує, що "факт надання послуг відповідачу підтверджується укладеними позивачем договорам з підрядними організаціями". Таке твердження є безпідставним, оскільки договори позивача з третіми особами не може слугувати доказом виконання договору між позивачем та відповідачем. Більше того, додані до позовної заяви копії договорів з підрядними організаціями не є належними доказами по своїй суті та не можуть доводити будь-які фактичні обставини по справі. На підставі викладеного вище, відповідач просить суд у задоволенні позову відмовити.

06 травня 2024 року до суду надійшла відповідь на відзив, у якій представник позивача зазначає, що не заперечує факт того, що відповідач оплачував послуги по утриманню і обслуговуванню стоянки в розмірі 195,00 грн щомісячно, що підтверджується розрахунком заборгованості, який додавався до позовної заяви. Проте вказав, що власник нерухомого майна у вигляді машиномісця у паркінгу несе обов`язок з оплати витрат на утримання цього майна. Відповідач не погоджується із існуючими тарифами на послуги (370 грн, 450 грн, 580 грн, 670 грн), однак не вказує, який тариф на його переконання є обґрунтованим та прийнятним, не посилається на норми законодавства, які регулюють формування тарифів на відповідні послуги, і не надає суду власного контррозрахунку, однак визнає, що сам «не може однозначно визначити суму заборгованості». Згідно пункту 15. Правил зберігання автотранспортних засобів на автостоянках, затверджених Постановою КМ України від 22 січня 1996 року № 115 плата за зберігання транспортних засобів на автостоянках та інші супутні послуги справляється за тарифами, встановленими відповідно до законодавства. З 01 квітня 2015 року діяв тариф за обслуговування одного машиномісця у розмірі 370 грн щомісячно. З 01 квітня 2017 року діяв тариф у розмірі 450 грн, з 01 жовтня 2021 року діяв тариф 580 грн, а з 0 вересня 2023 року діє тариф 670 грн за обслуговування одного машиномісця щомісячно (діючий тариф). Розмір діючих тарифів підтверджуються розрахунками витрат по утриманню та експлуатації стоянки. Інформація щодо діючих тарифів завчасно доводилась до власників машиномісць/паркомісць, шляхом розміщення відповідних оголошень на стоянці (паркінгу) та шляхом безпосереднього повідомлення власників машиномісць. Тариф на послуги розрахований, виходячи із економічно обґрунтованих (фактичних) витрат на утримання підземної автостоянки, з урахуванням планового прибутку (інвестиційної складової), шляхом ділення на загальну кількість 125 машиномісць. Відтак розмір частки у витратах по утриманню й обслуговуванню підземної автостоянки (п. 4.1. договору), яку відповідач повинен сплачувати (п. 2.2.4 договору), змінювався для всіх власників машиномісць, а не тільки для відповідача. Отже відповідач знав та повинен був (проявивши розумну обачність) знати, що розмір частки у витратах по утриманню й обслуговуванню підземної автостоянки, з моменту укладення договору між сторонами в 2010 році, тобто протягом 14 років, неодноразово змінювався в силу об`єктивних причин (підняття тарифу на електроенергію, зростання вартості закупівельних матеріалів, підняття тарифів спеціалізованих підприємств, збільшення мінімальної заробітної плати тощо). Таким чином не заслуговують на увагу доводи відповідача, що позивач на власний розсуд, безпідставно та помилково зараховує сплачені кошти за «тарифами», які свавільно ним підвищуються (370 грн, 450 грн, 580 грн, 670 грн), попри те, що сторонами не укладено жодної додаткової угоди, які б погоджували таку вартість послуг позивача. Позивачем неодноразово надсилались відповідачу додаткові угоди до діючого договору, в яких позивач пропонував погодити розмір щомісячної плати у відповідності до діючих тарифів. Однак відповідачем не було підписано дані угоди, водночас він у встановленому законом порядку не відмовлявся від наданих йому послуг, належних і допустимих доказів на підтвердження ненадання послуг або надання їх неналежної якості, що б давало підстави для звільнення від їх оплати, суду не надав. Ухиляння відповідача від підписання додаткових угод про підвищення тарифу не може бути підставою для відмови в задоволенні позову. Тобто, незважаючи на відсутність укладених додаткових угод до договору про надання послуг з утримання та обслуговування машиномісця № НОМЕР_1 , що знаходиться в підвалі підземної автостоянки за адресою: АДРЕСА_1 , позивач фактично надає відповідачу послуги з утримання та обслуговування машиномісця, які не можуть бути відокремлені, оскільки надаються всім власникам машиномісць на стоянці одночасно, тому відповідач, як власник цього нерухомого майна, зобов`язаний їх оплачувати. Оскільки відповідач не спростував той факт, що він оплачував надані позивачем послуги в розмірі меншому ніж діючий тариф у відповідному періоді, тому заборгованість відповідача в розмірі 29870,00 грн, яка утворилась станом на 01 березня 2024 року, підлягає стягненню на користь позивача. Окрім того, позивач наголошує, що оборотно-сальдова відомість по рахунку 361 по ОСОБА_1 , паркомісце 7Н, була сформована за період: з січня 2016 року (з початку функціонування програми 1С) по лютий 2024 року включно та в ній відображено: нарахування, які здійснювались відповідачу (з 01.01.2016 у розмірі 370 грн, з 01.04.2017 у розмірі 450 грн, з 01.10.2021 у розмірі 580 грн та з 01.09.2023 у розмірі 670 грн), а також оплати, які здійснював відповідач (в сумі 195,00 грн щомісячно). Згідно оборотно-сальдової відомості заборгованість відповідача становить 29870,00 грн (47210,00 (нарахування) - 19110,00 (отримана оплата) + 1770,00 грн (сальдо на початок періоду) = 29870,00 грн). З огляду на зазначене розрахунок заборгованості, який додавався до позовної заяви, повністю відповідає даним бухгалтерського обліку, а протилежні доводи відповідача с необґрунтованими. Також представник позивача вказав, що предметом даного позову є стягнення з відповідача заборгованості за послуги з утримання та обслуговування належного відповідачу машиномісця, отже предметом доказування в даній справі є належне або неналежне виконання відповідачем обов`язку оплачувати надані позивачем послуги. Копії договорів, укладених позивачем з підрядними організаціями для обслуговування автостоянки та утримання її в належному стані (прибирання території, надання послуг автоматичної пожежної сигналізації, оповіщення про пожежу та централізованого пожежного спостереження тощо), надавались суду на підтвердження обставин, що саме позивач здійснює експлуатацію підземної автостоянки, утримання її в належному стані та технічне обслуговування, відтак має право вимоги до відповідача. Водночас доведення обставин виконання або невиконання договірних зобов`язань у відносинах з контрагентами позивача не є предметом доказування у цій справі, оскільки стосується лише господарських взаємовідносини між позивачем та іншими суб`єктами господарювання. Позовні вимоги просив задовольнити повністю.

13 травня 2024 року до суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, у яких він зазначив, що в розрахунках містяться пункти, по яких не зрозуміло, чому їх потрібен оплачувати власник паркомісця. Відповідач наполягає на тому, що предметом договору є зокрема участь у витратах по утриманню та обслуговуванню стоянки, і що відповідач оплачує позивачу послуги в сумі, що відповідає частці власника у витратах по утриманню й обслуговуванню стоянки. Зазначив, що суми витрат, кошториси або розрахунки ніколи заздалегідь не оприлюднювались, не обговорювались та не узгоджувались з відповідачем та іншими власниками паркомісць. Власники паркомісць в такій ситуації позбавлені можливості впливати на витрати, їх доцільність, склад та вартість. Отже, характер правовідносин сторін насправді свідчить про те, що між позивачем та відповідачем укладено договір про надання послуг, а не участі в утриманні паркомісць чи розподілі витрат на їх утримання. Вказав, що позивачем до позовної заяви було долучено копії поштових описів вкладення у листи без відміток поштового відділення та без будь-яких квитанцій, повідомлень про вручення, які б свідчили про відправку та отримання листів відповідачем. Відповідач повторно наголошує, що жодних додаткових угод від позивача він не отримував, отже, факт умисного ухилення відповідача від укладення додаткових угод відсутній. Таким чином відповідач наполягає, що у нього відсутній борг перед позивачем.

У відповідності до частини восьмої статті 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.

Положеннями статті 174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі письмові докази в їх сукупності, суд доходить наступного висновку.

Відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань видом діяльності ТОВ «Будсервісматеріали» є надання інших індивідуальних послуг (основний), допоміжне обслуговування наземного транспорту.

Для обслуговування підземно-наземної автостоянки, утримання у належному стані і забезпечення безпеки майна третіх осіб (власників автомобілів), позивач уклав відповідні договори з підрядними організаціями щодо постачання електроенергії, води, теплопостачання, також надається цілий ряд інших послуг по обслуговуванню вказаної автостоянки, а саме: прибирання паркінгу, миття паркінгу, обслуговування систем протипожежної автоматики та домо-видалення та інших систем паркінгу. При цьому позивач несе витрати з технічного обслуговування, повірки, ремонту та наладки приладів обліку теплової енергії, витрати з утримання служби охорони, тощо.

01 червня 2010 року між ТОВ «Будсервісматеріали» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання послуг по обслуговуванню і участі у витратах по утриманню підземної автостоянки та прилеглої території № 01-06-7Н/Ср14, предметом якого є надання виконавцем послуг по обслуговуванню стоянки і прилеглої території в тому числі машиномісця № НОМЕР_1 , що знаходиться в підвалі підземної автостоянки за адресою: АДРЕСА_1 , що належить власникові на праві приватної власності, а власник зобов`язався належним чином оплачувати послуги виконавця і брати участь у витратах по утриманню стоянки.

Відповідно до умов пункту 2.1. вищевказаного договору виконавець зобов`язався забезпечити умови експлуатації стоянки, охорону, цілодобовий пропускний та внутрішній режим, здійснювати комплекс робіт по утриманню стоянки та прилягаючої території в належному технічному і санітарному стані та інші послуги.

Власник зобов`язався своєчасно сплачувати виконавцю платежі, передбачені цим договором (п. 2.2.4 договору).

Відповідно до пункту 4.1. договору власник оплачує виконавцю послуги в сумі, що відповідає частці власника у витратах по утриманню й обслуговуванню стоянки.

Згідно пункту 4.4. договору на момент підписання даного договору сума однієї частки (одного місця) власника у витратах по утриманню і обслуговування стоянки на місяць становить 195 грн.

Оплата здійснюється власником у національній валюті України в касу, або на поточний рахунок виконавця не пізніше 25-го числа поточного місяця (п. 4.5. договору).

Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно частини першої статті 317 ЦК України встановлено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно зі статтею 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Тобто, стаття 322 ЦК України встановлює презумпцію обов`язку власника нести усі витрати, пов`язані з утриманням належного йому майна, в тому числі з оплати комунальних та інших наданих йому послуг, поза залежністю від того, чи користується він ними безпосередньо чи ні. До таких витрат належать витрати, пов`язані зі зберіганням майна, його ремонтом, забезпеченням збереження його властивостей тощо. Такий обов`язок власника є похідним від належних йому, як абсолютному володарю, правочинів володіння, користування та розпорядження майном. Невиконання власником свого обов`язку по утриманню своєї власності може створювати небезпеку для третіх осіб.

Отже, власник нерухомого майна у вигляді машиномісця у паркінгу також несе обов`язок з оплати витрат на утримання цього майна (машиномісця).

Зі змісту додаткових угод вбачається, що з 01 квітня 2015 року за адресою: АДРЕСА_1 діяв тариф за обслуговування одного машиномісця у розмірі 370 грн щомісячно, з 01 квітня 2017 року діяв тариф за обслуговування одного машиномісця у розмірі 450 грн щомісячно, з 01 лютого 2019 року продовжив діяти тариф за обслуговування одного машиномісця у розмірі 450 грн щомісячно, з 01 жовтня 2021 року діяв тариф 580 грн за обслуговування одного машиномісця щомісячно та з 01 вересня 2023 року діє тариф 670 грн за обслуговування одного машиномісця щомісячно (діючий тариф).

Відповідачем не надано суду доказів на підтвердження виконання ним своїх зобов`язань по оплаті наданих послуг, на спростування розміру заборгованості та наданих позивачем розрахунків. При цьому судом враховується, що відповідач щомісяця сплачував кошти у розмірі 195 грн, а отже від послуг позивача не відмовлявся.

Судом встановлено, що позивачем надсилались на адресу відповідача ( АДРЕСА_2 ) цінним листом з вкладенням додаткові угоди у 2021 та 2023 роках, зокрема такий факт не заперечувався відповідачем щодо листа позивача від 2017 року, а також відповідач отримував рахунки на оплату, в яких було зазначено розмірі щомісячно оплати, враховуючи підвищення тарифу. Відповідачем не було підписано вказані угоди, як і не надано заперечень щодо розміру тарифу, (окрім листа від 2017 року про відмову від підписання додаткової угоди), а відтак своїми діями відповідач фактично погодився на запропоновані виконавцем умови.

При цьому факт підписання чи непідписання відповідачем відповідного договору не спростовує наявності між сторонами договірних відносин та не виключає у нього обов`язку щодо оплати відповідних послуг.

Послуги з обслуговування підземної автостоянки надаються обслуговуючою організацією в цілому, а не власникам окремих машиномісць, на однакових умовах, які є обов`язковим для всіх співвласників.

На підтвердження надання відповідних послуг ТОВ «Будсервісматеріали» надало суду копії договорів з безпосередніми виконавцям окремих послуг, зокрема, на постачання електричної енергії, прибирання, охорона та спостереження території підземної автостоянки, проведення ремонтних робіт, технічного обслуговування установок пожежної безпеки, а також розрахунки відповідних витрат.

В свою чергу, відповідач не надав доказів на підтвердження того, що надання послуг з обслуговування підземної автостоянки забезпечувало не ТОВ «Будсервісматеріали», а інша особа, а також звернення до ТОВ «Будсервісматеріали» з приводу неналежного надання йому послуг.

Згідно з частиною першою та другою статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено у частині першій статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

У відповідності до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частин першої, другої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 901 ЦПК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 903 ЦК України).

Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами статей 530, 610, 611, 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Послуги щодо обслуговування підземно-наземної автостоянки, в якому знаходиться машиномісце відповідача, позивач надавав своєчасно та в повному обсязі, протилежного суду відповідачем належними та достатніми доказами доведено не було.

Відповідачем частково сплачувалися послуги з утримання та обслуговування машиномісця але у розмірі меншому ніж діючий тариф у відповідному періоді.

Доводи відповідача про те, що позивачем до тарифу включено послуги підрядників, за які позивач не вправі стягувати кошти, суд відхиляє, оскільки позивач довів фактичне надання таких послуг, які не можуть бути відокремлені, та щодо отримання яких відповідач не може бути позбавлений у зв`язку з специфікою їх надання (освітлення паркінгу, охорона, утримання систем водопостачання його прибирання здійснюється для власників усіх парко-місць одночасно).

Посилання відповідача на відсутність підписаних між ним та позивачем додаткових угод щодо збільшення розмір щомісячних платежів (тарифів) не свідчить про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позову, оскільки, незважаючи на відсутність письмових угод до договору про надання послуг з утримання та обслуговування нерухомого майна, між сторонами у справі фактично склалися саме такі зобов`язальні відносини, адже позивач надає відповідачу послуги з утримання і обслуговування машиномісць, які не можуть бути відокремлені, фактично надаються, а тому відповідач, як власник цього нерухомого майна, зобов`язаний їх оплачувати.

Подібна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 02 жовтня 2020 року в справі № 761/48615/18.

Будь-яких належних та допустимих доказів того, що відповідач фактично не споживає послуги з утримання паркінгу матеріали справи не містять, а розрахунком заборгованості підтверджується факт часткової оплати відповідачем наданих позивачем послуг.

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що він належним чином виконував свої зобов`язання, сплачуючи позивачу кошти на умовах підписаного між сторонами договору, тобто 195 грн на місяць, тоді як надані позивачем додаткові угоди, відповідно до яких збільшувався розмір щомісячних платежів, є неукладеними, а тому підлягає до застосуванню положення договору в тій редакції, яка підписана сторонами і щодо якої вони досягли усіх істотних умов, враховуючи таке.

За змістом статей 651, 654 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц вказала, що у випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, тому правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли. Натомість виконання правочину його учасниками може бути способом волевиявлення до вчинення правочину, відповідно до його істотних умов, передбачених законодавством. У разі якщо договір виконувався обома сторонами, то кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір вважається укладеним та може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше).

У постанові від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 Велика Палата Верховного Суду також зробила правовий висновок, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону та залежно від встановлених обставин вирішити питання щодо наслідків його часткового чи повного виконання сторонами.

Як вбачається з наданого позивачем розрахунку, відповідач, одержуючи послуги по обслуговуванню і участі у витратах по утриманню підземно-наземної автостоянки, за них сплачував не в повному обсязі, у зв`язку із чим за період 01 січня 2016 року по 01 лютого 2024 року включно утворилася заборгованість, яка становить 29870, 00 грн.

Враховуючи викладені вище обставини та норми чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача основної суми заборгованості підлягають частковому задоволенню в розмірі 28100 грн за період з 1 січня 2016 року по 1 березня 2024 року.

Поряд з цим, не підлягає до стягнення сума боргу в розмірі 1770 грн, яка зазначає в розрахунку як початкове сальдо на січень 2016 року, оскільки така сума не містить обґрунтованого розрахунку, та суд не має можливості встановити за якими тарифами вона нарахована, за який саме період, чи враховані позивачем оплати відповідача, тощо та така сума не охоплена позовними вимогами, які визначені позивачем з січня 2016 року по лютий 2024 року.

Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу встановленого інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок інфляційного збільшення та 3% річних, наданий позивачем, судом встановлено частково вірність здійсненого нарахування. Так, за підрахунком суду період, за який має нараховуватись 3% річних та інфляційні втрати становить з січня 2016 року по 23 лютого 2022 року включно та з січня 2024 року по кінець лютого 2024 року включно, з огляду на наступне.

Відповідно до постанови Кабінету міністрів України від 5 березня 2022 року № 206, до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги; припинення/зупинення надання житлово-комунальних послуг населенню у разі їх неоплати або оплати не в повному обсязі.

Втім, нарахування 3% річних та інфляційних втрат на комунальні послуги, у випадку прострочення сплати коштів, поновлено на підставі постанови КМУ від 29 грудня 2023 року № 1405, яка набрала чинності 30 грудня 2023 року, тобто такі нарахування проводяться з 31 грудня 2023 року. При цьому позивачем заявлено до стягнення також період з березня 2022 року по грудень 2023 року включно, за який стягнення не може бути нараховано з підстав зазначених вище.

Отже, за підрахунком суду до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 3% річних в розмірі 1541,89 грн та інфляційні втрати в розмірі 4853,25 грн (з урахуванням того, що сума основного боргу в розмірі 1770 грн, зазначена у розрахунку станом на 1 січня 2016 року та врахована позивачем при розрахунку 3% річних та інфляційних втрат, не підлягає до задоволення).

Згідно із частиною третьою статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, зважаючи на встановлені обставини та наведені положення Закону, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість і доведеність позовних вимог ТОВ «Будсервісматеріали» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за утримання підземної автостоянки та прилеглої території з нарахуванням інфляційної складової боргу та трьох процентів річних в загальному розмірі 34 495, 14 грн, а тому позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Разом з тим позивач просив стягнути з відповідача витрати понесені ним на правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до положень пункту 1.1 договору про надання правничої допомоги № 18/08/23/БСМ від 18 серпня 2023 року, укладеного між ТОВ «Будсервісматеріали» та адвокатом Фоменко Д.А., адвокат зобов`язується надавати клієнту правничу/правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним договором та додатками до нього, а клієнт зобов`язується оплатити гонорар адвоката за надання правничої/правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Розділом 4 договору передбачена вартість послуг та порядок здійснення розрахунків. Зокрема, пунктом 4.3 передбачено, що за результатами надання правничої допомоги за договором складається акт, в якому вказується вартість наданої адвокатом правничої допомоги. У пунктів 4.5 зазначено, що сума. Вказано в актів про надання правничої допомоги, є гонораром адвоката та поверненню не підлягає.

З матеріалів позовної заяви вбачається, що представником позивача до позову було долучено лише копію договору № 18/08/23/БСМ від 18 серпня 2023 року про надання правничої допомоги, копію ордеру на надання правничої допомоги № ВВ1097003 від 15 січня 2024 року, копію свідоцтва адвоката Фоменка Д.А. про право на зайняття адвокатською діяльністю.

Втім, у додатках до позову не зазначено про те, що позивачем до позовної заяви додається акт в якому вказується вартість наданої адвокатом правничої допомоги, що передбачено пунктом 4.3 договору.

Також представником позивача не надано жодних інших доказів, які б вказували на обсяг та дійсну виконану адвокатом вартість наданих робіт.

Відповідно до висновку Верховного Суду у постанові від 20 липня 2021 року у справі № 922/2604/20 відсутність документального підтвердження надання правової допомоги (договору надання правової допомоги, детального опису виконаних доручень клієнта, акта прийому-передачі виконаних робіт, платіжних доручень на підтвердження фактично понесених витрат клієнтом тощо) є підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат у зв`язку з недоведеністю їх наявності.

З огляду на викладене, зважаючи на те, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування у справі, враховуючи те, що представником позивача не надано суду акту, в якому вказується вартість наданої адвокатом правничої допомоги та обсяг фактично наданих послуг, суд доходить висновку про відмову у задоволенні вимоги про стягнення витрат на правову допомогу 5000,00 грн.

Окрім того, на підставі положень статті 141 ЦПК України суд покладає на відповідача сплачений позивачем судовий збір у відповідності до пропорційного розміру задоволених позовних вимог, що становить 2422,15 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 5, 7, 12, 13, 76, 77, 80, 81, 89, 259, 263-265, 268, 273, 279, 354 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Будсервісматеріали» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Будсервісматеріали» заборгованість за утримання та обслуговування машиномісця у розмірі 28100,00 грн, інфляційну складову боргу у розмірі 4853,25 грн, 3% річних у розмірі 1541,89 грн, що разом складає 34 495, 14 грн, а також витрати зі сплати судового збору у розмірі 2422,15 грн.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Будсервісматеріали», ЄДРПОУ 30936619, місцезнаходження: м. Київ, вул. Ахматової, 3;

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2

Суддя К.В. Шаповалова