Рішення

від 11.12.2024 по справі 120/13047/24

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

11 грудня 2024 р. Справа № 120/13047/24

Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Альчук М.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , за участі третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Військово-медичний клінічний центр Центрального регіону, про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 , за участі третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Військово-медичний клінічний центр Центрального регіону, про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги обґрунтовано протиправною бездіяльністю відповідача щодо неналежного розгляду рапорту про звільнення з військової служби. Так, позивач наголошує, що рапорт та додані матеріали не були розглянуті уповноваженою на те особою, що свідчить про неналежний розгляд рапорту.

Відповідач своїм право на подання відзиву не скористався.

Від третьої особи пояснень по суті справи не надходило.

Ознайомившись з наявними матеріалами справи, судом встановлено такі обставини.

07.09.2023 року позивач мобілізований до лав Збройних Сил України згідно Указу Президента № 69/2022 "Про загальну мобілізацію" та є лейтенантом медичної служби, ординатора передового хірургічного відділення Військово-медичний клінічний центр Центрального регіону.

13.06.2024 року позивачем подано рапорт по команді про звільнення з військової служби у запас відповідно до абз. 15 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", а саме, на підставі того, що його брат загинув під час безпосередньої участі у антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.

Так, Військово-медичним клінічним центром Центрального регіону було направлено подання із клопотання начальника Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону про звільнення позивача з військової служби у запас відповідно до п. 2 ч. 4 та п. ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" до військової частини НОМЕР_1 .

За результатами розгляду рапорту позивача та доданих до нього документів, листом військової частини НОМЕР_1 за підписом тимчасово виконуючого обов`язки начальника управління персоналу штабу військової частини від 18.06.2024 року вказано, що підстави для звільнення відсутні та матеріали повернуто без реалізації.

Позивач, не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо не розгляду його рапорту відповідно до вимог законодавства, звернувся за захистом своїх прав до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд керується таким.

Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" № 2232-ХІІ від 25.03.1992 року (далі - Закон № 2232-ХІІ) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 1 Закону № 2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" введено воєнний на території України, який продовжений як на момент виникнення спірних правовідносин, так і на теперішній момент.

Відповідно до Інструкції про організацію розгляду звернень та проведення особистого прийому громадян у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 28.12.2016 року № 735, у роботі з письмовими (електронними) та усними зверненнями громадян має забезпечуватись кваліфікований, неупереджений, об`єктивний і своєчасний розгляд звернень. До рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать дії, внаслідок яких: порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян); створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод; незаконно покладено на громадянина будь-які обов`язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.

Суд наголошує, що рапорт це вид службового документу Збройних Сил України, який є письмовим звернення військовослужбовця до вищого по посаді чи званню військовослужбовця з викладом питань службового або особистого характеру та відображає прагнення військовослужбовця реалізувати свої права.

Відповідно до Закону України "Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України" від 24.03.1999 № 551-XIV (далі - Дисциплінарний статут ЗСУ) вимоги до звернення військовослужбовця, порядок розгляду пропозицій, заяв та скарг, строки розгляду, права військовослужбовця під час розгляду заяви чи скарги, обов`язки командирів, органів військового управління щодо розгляду звернень військовослужбовців регулюються законодавством України про звернення громадян, нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України.

Як встановлено судом, позивач виявив своє небажання продовжувати проходити військову службу та подав рапорт про звільнення з військової служби у запас на підставі п. 2 ч. 4 та п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ за сімейними обставинами у зв`язку з тим, що його брат загинув під час безпосередньої участі у антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану;

Суд зазначає, що у контексті вказаної справи та наведених підстав позову, суд не встановлює та не визначає наявність права позивачка на звільнення, належність поданих документів, оскільки вказане не є предметом даного спору.

Відповідно до ч. 7 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Відповідно до п. 1 розділу ІІІ наказу Міністерства оборони України від 06.08.2024 року № 531 "Про затвердження Порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України" (далі - Наказ № 531), у паперовому рапорті військовослужбовець вказує найменування посади командира (начальника), якому адресується рапорт; заголовок "Рапорт"; суть порушеного питання; перелік доданих до рапорту документів або їх копій (за потреби); найменування займаної посади; військове звання, власне ім`я та прізвище; дату; особистий підпис.

Пунктом 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом президента України № 1153/2008 від 10.12.2008 передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Згідно з п. 117 Дисциплінарного статуту ЗСУ, пропозиція, заява чи скарга вважаються вирішеними, якщо розглянуто всі порушені в них питання, вжито необхідних заходів або надано вичерпні відповіді. Відмова у вирішенні питань, викладених у пропозиції, заяві чи скарзі, доводиться до відома військовослужбовців, які їх подали, у письмовій формі з посиланням на акти законодавства із зазначенням причин відмови та роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Згідно з п. 3.11.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України документи, в яких не зазначено строк виконання, повинні бути виконані не пізніше ніж за 30 календарних днів з моменту реєстрації документа у військовій частині (установи), до якої надійшов документ.

Виходячи з аналізу вищезазначених правових норм, суд дійшов висновку, що рапорт, як офіційна форма звернення військовослужбовця до вищої посадової особи передбачає його опрацювання та надання відповіді по суті порушених в ньому питань.

Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.

Продовження дії контрактів із військовослужбовцями, які звільняються, у випадках, визначених законодавством, затвердження військовослужбовців на посади за мобілізаційним планом, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, призупинення військової служби або звільнення з військової служби осіб, які проходять строкову військову службу, оформлюється письмовими наказами по стройовій частині. Також наказами по стройовій частині в особливий період оформлюється продовження військової служби та дії контракту понад встановлені строки до термінів, визначених частиною дев`ятою статті 23 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Порядок підготовки та видання наказів з питань проходження військової служби встановлюється Міністерством оборони України.

Звільнення військовослужбовців із військової служби під час дії особливого періоду регламентовано пунктом 225 цього Положення.

Так, підпунктом 2 пункту 225 Положення № 1153/2008 передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу":

у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них;

у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно за всіма підставами - командирами корпусів та командувачами військ оперативних командувань і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них .

Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (абзац третій пункту 241 Положення №1153/2008).

Згідно з пунктом 242 Положення № 1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання.

Пунктами 12.1, 12.11 розділу XII Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України № 170 від 10.04.2009, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 року за № 438/16454, передбачено, що звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення.

До керівників органів військового управління Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту, які в особливий період мають право звільнення військовослужбовців з військової служби, належать посадові особи, які під час особливого періоду мають право призначення на посади осіб офіцерського складу.

Перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції.

Відповідно до пункту 14.10 розділу XIV цієї Інструкції звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.

Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.

Аналіз вказаних норм законодавства свідчить про те, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, звільняються з військової служби під час воєнного стану на підставах, визначених пунктом 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" через сімейні обставини або з визначених названим Законом поважних причин, за умови, що такі військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу, серед яких, зокрема така обставина, що визначена позивачем.

Ті військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.

На підставі статті 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV, із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.

Пунктом 31 Статуту ЗСУ начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.

Подання рапорту "по команді" означає направлення його в порядку підпорядкування безпосередньому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до прямого керівника, командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті, зокрема, питання звільнення підлеглого військовослужбовця зі служби чи скасування рішень попередніх командирів. Рапорт має дійти до останньої ланки з клопотаннями безпосередніх (прямих) командирів (начальників) або з обґрунтуванням їх відсутності.

Тобто, у разі неприйняття, не розгляду чи незадоволення рапорту прямими командирами, він подається непрямому, старшому командиру із поясненням причин такої подачі і так до посадової особи, яка наділена правом звільнення підлеглого військовослужбовця зі служби чи скасування рішень попередніх командирів.

Відтак, суд резюмує, що у будь-якому випадку остаточне рішення (позитивне чи негативне) за рапортом військовослужбовця про звільнення з військової служби має бути прийняте командиром військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті.

Судом враховано, позивачем подано рапорт із урахуванням необхідності подальшого руху рапорту для його розгляду командиром (начальником) або іншою посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання (по команді) та проставлення відповідних резолюцій.

Відповідно до матеріалів справи та з урахуванням офіцерського звання позивача, правом звільнення позивача з військової служби наділений командир військовою частини НОМЕР_1 . Такі обставини у повній мірі визначаються відповідачем, з огляду на процедуру подальшого направлення рапорту позивача із відповідними документами.

Водночас, такий рапорт не передано на розгляд командирові військової частини та, відповідно, будь-якого рішення відповідачем прийнято не було.

У свою чергу, відповідач листом від 28.06.2024 року повернув рапорт без реалізації.

Більше того, вказаний лист підписано тимчасово виконуючим обов`язки начальника управління персонального штабу військової частини НОМЕР_1 .

Відповідач не надав жодних доказів, що вказана посадові особи управління персонального штаб є уповноваженими на розгляд відповідних рапортів.

Окрім того, на поданні долученого до рапорту відсутність будь-які записи щодо рішення за поданням та висновків прямих начальників.

Водночас, надання листа із фактичною відмовою не звільняє відповідача, як суб`єкта, до повноважень якого належить вирішення питання щодо звільнення позивача з військової служби, від обов`язку прийняття рішення, за наслідком розгляду рапорту про звільнення останнього з військової служби або мотивовану відмову в такому.

Суб`єкт владних повноважень не може утриматись від прийняття рішення, що входить до його виключної компетенції.

Суд зауважує, що рапорт із висновком прямого начальника, який клопоче перед вищим командуванням або ж вказує про відсутність підстав для звільнення, за будь-якого рішення передається до крайнього командира, який наділений повноваженнями вирішувати питання звільнення зі служби військовослужбовця.

За обставин цієї справи рапорт позивача розглядався лише в межах управління персоналу штабу військової частини НОМЕР_1 .

Таким чином, належні та допустимі докази того, що рапорт позивача розглянуто відповідно до вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та за наслідками розгляду такого прийнято відповідне рішення в матеріалах справи відсутні.

Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Статтею 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відтак, оскільки матеріалами справи не підтверджує прийняття відповідачем рішення за наслідками розгляду поданого позивачем рапорту про звільнення, тоді як вирішення цього питання є дискреційними повноваженнями уповноваженої особи військової частини, де проходить службу військовослужбовець, суд доходить висновку, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо не розгляду рапорту позивача, а тому належним способом захисту прав позивача у спірній ситуації є зобов`язання відповідача повторно розглянути рапорт позивача по суті та прийняти відповідне рішення.

Підсумовуючи вищевикладене в сукупності, суд робить висновок про задоволення позовних вимог.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), за участі третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Військово-медичний клінічний центр Центрального регіону (вул. Князів Коріатовичів, 185, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 07816153) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду рапорту ОСОБА_1 від 13.06.2024 року про звільнення його з військової служби за підпунктом "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 від 13.06.2024 року про звільнення його з військової служби за підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" та прийняти відповідне рішення за результатами розгляду.

Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 .

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

СуддяАльчук Максим Петрович