Ухвала

від 09.12.2024 по справі 160/32176/24

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

09 грудня 2024 року Справа 160/32176/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Озерянської С.І. розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправними дій, протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

04.12.2024 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 01.04.2022 по 19.05.2023 року грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік", на 01 січня 2022 року, та Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік", на 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704; зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 за період з 01.04.2022 по 19.05.2023 року грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік", на 01 січня 2022 року, та Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік", на 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704, з урахуванням раніше виплачених сум; визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 та за 2023 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік", на 01 січня 2022 року, та Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік", на 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704; зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2022 та за 2023 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік", на 01 січня 2022 року, та Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік", на 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704, з урахуванням раніше виплачених сум; визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо неврахування під час складання грошового атестату ОСОБА_1 розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік", на 01 січня 2022 року, та Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік", на 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704, за період з 01.04.2022 по 19.05.2023 року; зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України виготовити та направити ОСОБА_1 новий грошовий атестат, виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік", на 01 січня 2022 року, та Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік", на 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704, за період з 01.04.2022 по 19.05.2024.

Згідно пункту 3 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.

Перевіривши позовну заяву на відповідність вимогам статей 160, 161, 172 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку, що вона підлягає залишенню без руху, з наступних підстав.

Так, відповідно до пункту 2 частини 5 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, в позовній заяві зазначаються повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості відомі позивачу), відомі номери засобів зв`язку, адреса електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету.

В даному випадку, позивачем в позовній заяві не зазначено номери засобів зв`язку, адресу електронної пошти відповідача та невірно зазначено адресу місцезнаходження відповідача.

Щодо дотримання позивачем строку звернення до суду, суд зазначає наступне.

Строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України і частина п`ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою.

Визначені процесуальним законом строки - це той орієнтовний період часу, протягом якого особа мала б проявити інтерес стосовно свого порушеного права, якщо вона дійсно зацікавлена у його поновленні. Законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно-правових відносин, забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду та стабільної діяльності суб`єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства.

Що стосується відліку строку звернення із адміністративним позовом, слід зазначити, що порівняльний аналіз термінів "дізнався" та "повинен дізнатися", що містяться в частині 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку позивача знати про стан своїх прав. При визначенні початку перебігу строку звернення до суду, суд з`ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності), а не коли вона з`ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.

Спірні правовідносини виникли у зв`язку з не нарахуванням та не виплатою позивачу в повному розмірі грошового забезпечення.

Таким чином, за характером спірних правовідносин і їх суб`єктним складом цей спір є публічно-правовим спором з приводу проходження і звільнення з публічної служби, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Згідно з частиною третьою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, Кодекс адміністративного судочинства України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.

Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Водночас, у зазначених положеннях Кодексу адміністративного судочинства України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю.

Так, з 19 липня 2022 року частиною першою статті 233 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України), яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Разом із цим, частиною другою цієї статті до 19 липня 2022 року було встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Отже, до 19 липня 2022 року право на заробітну плату не обмежувалось будь-яким строком щодо судового захисту і такий висновок прямо випливає з указаної норми.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно з вимогами статті 2 Закону України «Про оплату праці» в структуру заробітної плати входять:

Основна заробітна плата. Це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата. Це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 в аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» зі змінами необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Відповідно до пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків. Під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових відносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. У разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

В аспекті спірних правовідносин поняття «грошове забезпечення» і «заробітна плата», які використано у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними, а тому спір щодо виплати грошового забезпечення позивачу охоплювався застосованим у частині другій статті 233 КЗпП України визначенням «законодавство про оплату праці» та, відповідно, до 19 липня 2022 року звернення до суду з заявленими позивачем вимогами не обмежувались будь-яким строком.

Позивач у цій справі звернувся до суду за захистом свого права на належне грошове забезпечення (оплату праці). Позивачем не оскаржуються умови проходження публічної служби або звільнення з неї. Отже, застосуванню до спірних правовідносин стосовно строків звернення до суду підлягають положення КЗпП України.

Разом з цим, Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, статтю 233 КЗпП України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Отже, починаючи з 19 липня 2022 року обмежено строк звернення до суду з позовами про вирішення трудових спорів щодо виплати заробітної плати (грошового забезпечення) під час проходження публічної служби. Такий строк з 19 липня 2022 року становить три місяці з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Суд, при визначенні початку строку звернення до суду, з`ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушеного її права, а не коли вона з`ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.

Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд суду. До таких причин відносяться обставини непереборної сили та обставини, які об`єктивно унеможливлюють вчинення процесуальної дії у встановлений строк. Вказані обставини підлягають підтвердженню шляхом подання відповідних документів або їх копій.

Поновлення строків може бути виправданим, якщо пропуск строку є поважний, об`єктивно незалежний від волі та поведінки позивача.

Суд також враховує і те, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності відповідача, формування судової практики і таке інше. Нереалізація цього права зумовлена власною пасивною поведінкою позивача.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.04.2023 року у справі № 380/14933/22.

Отже, під час вирішення питання про достатність підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними, суд звертає увагу, що обов`язок по доведенню та обґрунтуванню наявності обставин, на які посилається позивач у заяві про поновлення процесуального строку звернення до суду, покладається саме на позивача.

З позовної заяви судом встановлено, що наказом Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 від 18.01.2024 року №18 мтд позивача виключено зі списків особового складу військової частини.

Предметом спору є нарахування та виплата позивачу грошового забезпечення із застосуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на відповідний рік на відповідний тарифний коефіцієнт у період з 01.04.2022 по 19.05.2023 року.

Відтак, якщо позивачу було незрозуміло який прожитковий мінімум застосовувався, зокрема Військової частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України при виплаті грошового забезпечення, то він повинен був невідкладно після звільнення зі служби звернутися до відповідача із відповідною заявою. Проте, як вбачається із матеріалів позовної заяви представник позивача звернулася із відповідною заявою до відповідача 06.07.2024 року, через 6 місяців, що свідчить про зволікання позивачем правом дізнатися про порушення своїх прав та інтересів та пропуск строку звернення до суду з цими позовними вимогами без поважних причин.

В той же час, з цією позовною заявою позивач звернувся до суду 04.12.2024, що свідчить про пропуск ним строку звернення до суду.

Відповідно до частини першої статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Приписами частин 1, 2 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Таким чином, позивачу необхідно надати до суду заяву про поновлення строку звернення до суду із зазначенням причин його пропуску та наданням доказів їх поважності.

Частиною 1 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Оскільки позовна заява подана без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за необхідне залишити позовну заяву без руху.

Керуючись статтями 160-161,169 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправними дій, протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без руху.

Встановити позивачу строк - десять днів з дня отримання копії цієї ухвали, для усунення недоліків, а саме надати уточнену позовну заяву (з доказами її направлення відповідачу) із зазначенням номерів засобів зв`язку, адреси електронної пошти відповідача та зазначенням вірної адреси місцезнаходження відповідача; надати заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з доказами поважності причин його пропущення.

Роз`яснити позивачу, що відповідно до пункту 1 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Копію ухвали направити особі, що звернулася із адміністративним позовом.

Ухвала набирає законної сили в порядку статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та оскарженню не підлягає.

Суддя С.І. Озерянська