Рішення
від 11.12.2024 по справі 160/16609/24
ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2024 рокуСправа №160/16609/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом Комунального закладу «Дніпропетровський геріатричний пансіонат» Дніпропетровської обласної ради» до Східного офісу Держаудитслужби в особі Управління Східного офісу Держаудитслужби у Донецькій області про визнання протиправною та скасування вимоги №040504/-15/1245-2024 від 24.06.2024р., -

УСТАНОВИВ:

26.06.2024р. через систему «Електронний суд» Комунальний заклад «Дніпропетровський геріатричний пансіонат» Дніпропетровської обласної ради» звернувся з адміністративним позовом до Східного офісу Держаудитслужби в особі Управління Східного офісу Держаудитслужби у Донецькій області та, з урахуванням уточненого адміністративного позову від 08.07.2024р., просить:

- визнати протиправною та скасувати вимогу щодо усунення порушень№040504/-15/1245-2024 від 24.06.2024р., винесеної на підставі акту від 29.05.2024 року №040504-12/3 ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Комунального закладу «Дніпропетровський геріатричний пансіонат» Дніпропетровської обласної ради» за період з 01.01.2021 року по 31.12.2023 року.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що він не погоджується з пунктом 2 та підпунктами 2.1, 2.2, 2.3, 2.4, 2.5, 2.6, 2.7, пунктом 3 та пунктом 4 зазначеної вище вимоги, вважає, що така вимога порушує права, інтереси позивача та її виконання призведе до порушення норм законодавства України з наступних підстав, а саме: 1) висновок про порушення позивачем п.3 постанови Ради Міністрів СРСР від 04.12.1981 року №1145 «Про порядок і умови суміщення професій» та як наслідок завдання матеріальної шкоди (збитків) на суму 87024,10 грн. (виконання секретарем Рогожніковою Н.М. роботи за сумісництвом професій - на 0,5 ставки молодшої медичної сестри геріатричного відділення за період з 01.01.2021р. по 31.12.2023р.) є хибним (п.2.1вимоги), оскільки на переконання позивача, основною вимогою до суміщення є якість надання послуг, виконання робіт, суміщення професій (посад) допускається у випадках, коли працівник за своєю кваліфікацією може забезпечити якісне виконання як основної роботи, так і суміщеної (додаткової) відповідно до Постанови №1145 та ст.105 КЗпП України; 2) щодо включення до послуги з винесення труни з тілом покійного на суму 1288,70 грн. за одиницю такого товару - предметів ритуальної належності, зокрема, подушки в труну, труни, хрест-1, наволочки на подушку в труну, покривала тюлевого, таблички намогильної пластикової, оформлення свідоцтва про поховання, написання таблички, що призвело до завищення загальної вартості послуг з поховання по 6 померлих підопічних пансіонату на суму 7732,20 грн. (1288,70х6) у 2021 році, а відповідно, і не оприбуткування та не списання згаданого товару, то позивач вказав на те, що таке порушення відсутнє з боку позивача, оскільки ціна за одиницю послуги з поховання визначена згідно Калькуляції на надання послуги з поховання померлих підопічних пансіонату, яка є невід`ємною частиною договору про надання послуг за державні кошти №64 від 30.11.2021р. укладеного за результатами переговорної процедури закупівлі за №ID: UA-2021-11-24-011065-а, а відповідно, затверджені тарифи рішенням від 13.10.2021р. №1039 не застосовуються до вказаних правовідносин, тому позивач вважає, що пансіонат придбавав послуги, а не товар, зазначив, що термін «предмети ритуальної належності» вживається у значенні - вироби, що є атрибутами поховання та облаштування могили (колумбарної ніші) відповідно до Закону України «Про поховання та похоронну справу»; 3) наведені вище обставини були підставами і для висновку відповідача про завищення загальної вартості послуг з поховання 43 померлих підопічних пансіонату у 2021-2023р.р. на суму 68783,95 грн., які на переконання позивача не містили порушень, оскільки ціна за одиницю послуги з поховання - винесення труни з тілом покійного була визначена у договорі про надання послуг за державні кошти №7 від 21.01.2022р., укладеного за результатами процедури відкритих торгів за ID: UA-2021-12-16-015518-с, невід`ємною частиною якого є Калькуляція, а не тарифи встановлені рішенням ВК Дніпровської міської ради від 13.10.2021р. №1039, аналогічні обставини стосуються і договору №21 від 10.06.2022р., проте, відповідачем з цього приводу заперечення позивача відповідачем безпідставно не прийняті; 4) з наведених обставин відповідач і безпідставно були зроблені висновки про завищення загальної вартості послуг з поховання 56 померлих підопічних пансіонату на суму 128228,64 грн. у 2023 році, оскільки ціна на послуги з поховання (винесення труни з тілом покійного) була визначена також у договорі про надання послуг за державні кошти №2 від 30.01.2023р., укладеного за результатами процедури відкритих торгів за ID: UA-2023-01-13-003412-а, невід`ємною частиною якого є Калькуляція, тому позивач вважає, що порушення у цій частині з боку позивача були відсутні; 5) з приводу включення до вартості ритуальних послуг з винесення труни з тілом покійного, предметів ритуальної належності (подушка в труну, труна, хрест-1, наволочка на подушку в труну, покривало тюлеве, табличка намогильної пластикової, оформлення свідоцтва про поховання, написання таблички), що призвело до не оприбуткування цих предметів внаслідок чого ніби то позивачем порушено абз.2 ст.9 Закону України «Про поховання та похоронну справу», то позивач вказав на те, що позивач здійснював закупівлю послуг, а не товарів у відповідності до договорів про надання послуг за державні кошти щодо надання послуг з поховання підопічних пансіонату, які були укладені з КП «Міська ритуальна служба» за процедурою відкритих торгів, вартість послуг визначалася на підставі технічного завдання, первинними документами бухгалтерського обліку є акти виконаних робіт, а для визначення вартості вказаних послуг була застосована Калькуляція собівартості послуг, склад витрат, які входять до собівартості, визначають за П(С)БО 16, тому з боку позивача порушення у наведеній частині відсутні; 6) твердження аудиторів про те, що калькуляція у 2021-2023 роках складалася з визначенням витрат передбачених Національним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом МФУ 31.12.99 №318 зареєстрованого в Мінюсті 19.01.2000р. за №27/4248 є надуманим, оскільки тарифи на соціальні послуги визначалися надавачами соціальних послуг згідно до Порядку регулювання тарифів на соціальні послуги, затвердженого постановою КМВУ від 01.06.2020р. №428 (далі - Порядок №428), а відповідно, протягом 2021-2022р. пансіонатом укладалися договори про надання платних соціальних послуг згідно з тарифами, які були погоджені керівником пансіонату, а на 2023 рік такі тарифи були затверджені п.2 рішення обласної ради від 28.07.2023р. №307-17/УІІІ (зі змінами внесеними рішенням від 08.12.2023р. №344-18/УІІ), що відповідає ч.5 ст.65 ГК України та Порядку №428, при цьому, відповідачем при перевірці не були враховані дні перебування підопічних у відпустці та в закладах охорони здоров`я, тому порушення у цій частині відсутні; 7)твердження аудиторів про завдання пансіонату матеріальної шкоди (збитків) внаслідок списання дебіторської заборгованості по розрахунках з підопічним ОСОБА_2 на суму 136818,44 грн. є хибним та необґрунтованим, оскільки на дату списання цієї заборгованості, вона є безнадійною ( ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ), претензійною роботою, проведеною позивачем, було встановлено, що до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини у визначений законом строк ніхто не звертався, тому на підставі рішення керівника пансіонату №41-о від 28.08.2023р. проведено її списання та відображення у бухгалтерського обліку, зокрема, і на позабалансовому субрахунку 071 «Списана дебіторська заборгованість», яка може обліковуватися не менше ніж 3 роки з дати списання з метою спостереження за можливістю її стягнення (у даному випадку за спадковою справою №56/2023), тому в цій частині вважає, що порушення відсутнє; 8) висновки щодо недоотримання коштів (доходів) 75% пенсії підопічного ОСОБА_2 в загальній сумі 109149,61 грн. зроблені лише на підставі відповіді ПФУ (лист від 30.04.2024р. №0400-010506-8/87534) без документальної перевірки цього питання у пансіонаті, тому є безпідставними та необґрунтованими, оскільки пансіонат листом від 28.02.2019р. №1-34 направляв повідомлення до Лівобережного об`єднаного управління ПФУ про те, що підопічний ОСОБА_2 з 28.02.2019р. влаштований в пансіонат на повне державне забезпечення разом з актом від 28.02.2019р. про відмову ОСОБА_2 від підписання відповідної заяви, тому УПФУ не мало правових підстав для здійснення нарахування та перерахування таких коштів пансіонату; 9) твердження аудиторів про те, що позивачем здійснювалися видатки на поховання померлих підопічних за рахунок загального фонду, що призвело до покриття витрат спеціального фонду загальним фондом на загальну суму 652 612,75 грн. у 2021-2023 роках є безпідставним та необґрунтованим, оскільки пансіонат мав право використовувати кошти спеціального фонду на поховання, у разі якщо мало місце не забезпечення (або часткове забезпечення) видатками загального фонду, видатки на поховання померлих підопічних у період 2021-2023 роки заплановані відповідно до лімітної довідки за рахунок коштів загального фонду місцевого бюджету та відповідно затверджені головним розпорядником у відповідності до п.16, 17, 23 Порядку №228; 10) висновок відповідача про те, що пансіонатом здійснювалось покриття за рахунок бюджетних коштів витрат фізичних осіб всупереч законодавству в загальній сумі 201014,70 грн. чим завдано збитків обласному бюджету є безпідставними та необґрунтованими, оскільки пансіонат щомісячно здійснює нарахування мешканцям гуртожитку до відшкодування сум понесених витрат пансіонатом на оплату комунальних послуг та відображає таку операцію да ними бухгалтерського обліку, тому порушення у цій частині з боку позивача відсутні. За викладеного позивач вважає, що контролюючим органом в порушення вимог законодавства винесено оспорювану вимогу про усунення вищевказаних порушень, які на переконання позивача не є порушеннями зі сторони позивача, тому просив таку вимогу визнати протиправною та скасувати. У додаткових поясненнях від 26.07.2024р. представник позивача посилається на ті ж обставини і підстави, що і у позові, додатково щодо вимог, викладених у пунктах 3,4 оспорюваної вимоги, вказав на те, що спонукання позивача виконати зазначені у них вимоги призведуть до порушення чинного законодавства, оскільки не відповідають меті коригування роботи позивача та не сприяють відновленню порушеного законодавства відповідно до Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» (а.с.59-92, 132-133 том 2).

Ухвалою суду від 15.07.2024р. було відкрито провадження у даній адміністративній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та зобов`язано, зокрема, відповідача надати відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України; надати докази в обґрунтування правомірності оспорюваної вимоги, виходячи з приписів ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.95 том 2).

31.07.2024р., на виконання вищенаведеної ухвали суду, через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов письмовий відзив на позовну заяву, в якому останній просив відмовити у задоволенні позову позивачеві в повному обсязі посилаючись на те, що під час проведеної ревізії відповідачем були встановлені порушення законодавства позивачем, які відображені в акті ревізії від 29.05.2024р. та не відшкодовані, а саме: 1) необґрунтовано нараховано та сплачено секретарю керівника пансіонату доплату в сумі 71331,23 грн. за суміщення обов`язків молодшої медичної сестри (за фактично не відпрацьований час) в порушення постанови Ради Міністрів СРСР №1145, в умовах, передбачених колективним договором в частині встановлення доплат, а саме: п.2.14-2.19 відсутні посилання на наказ Мінпраці, Мінохорони здоров`я від 05.10.2005р. №308/519, суміщення професій (посад) дозволяється, як правило, в межах тієї ж категорії персоналу, до якої відноситься даний працівник, проте, названі вище посади (секретаря та молодшої медичної сестри) не віднесено до однієї категорії персоналу згідно ДКХП, затвердженого наказом Мінпраці та соціальної політики України від 29.12.2004р. №336 та ДКХП, затвердженого та введеного в дію наказом Міністерства охорони здоров`я від 29.03.2002р. №117, крім того, доказів виконання секретарем роботи за посадою молодшої медичної сестри без звільнення від основної роботи в ході ревізії не було надано, відсутнє і документальне виконання таких обов`язків, не була надана посадова інструкція секретаря, у наказах про призначення доплат за суміщення за рахунок вакантних посад обов`язки за цими суміщеними професіями та тривалість такого суміщення не вказані та, відповідно, працівнику не було доведено обов`язки за суміщенням; 2) щодо правильності списання витрат на поховання померлих підопічних пансіонату у 2021-2023 роках (п.2.2 вимоги) було встановлено, що пансіонатом були сплачено за послуги з винесення труни з тілом покійного за вартістю, що перевищує затверджену наказом КП «Міська ритуальна служба» від 30.11.2021р. №148/1 за відсутності документального підтвердження отримання та оприбуткування будь-якого товару (предметів ритуальної належності), включеного постачальником до послуги, проте, Законом України «Про поховання та похоронну справу» передбачено, що ритуальні служби надають як ритуальні послуги, так і реалізують предмети ритуальної належності, які відповідно до Державного класифікатора ДК 021:2015 визначається за кодом 39290000-1 «Фурнітура різна», а саме: ДК 021:2015-39296000-3 «Похоронне приладдя» (домовина, хрест, табличка, тощо), однак позивачем будь-які закупівлі за ДК 021:2015 за кодом 39290000-1 у електронній системі закупівель не оприлюднювались та жодні договори не укладались. На переконання відповідача послуга «винесення труни з тілом покійного» не входить до переліку окремих видів ритуальних послуг згідно п.1.1 рішення ВК Дніпровської міської ради від 13.10.2021р. №1039 та, відповідно, її вартість повинна встановлюватися відповідно до вимог чинного законодавства, зокрема, керівником комунального закладу відповідно до механізму формування вартості тарифів (цін) на ритуальні послуги, предмети ритуальної приналежності для суб`єктів господарювання різних форм власності визначений Єдиною методикою, затвердженою наказом Державного комітету з питань ЖКХ від 19.11.2003р. №194 (далі - Методика). У ході ревізії було встановлено включення позивачем до калькуляції на надання послуги з поховання померлих підопічних пансіонату послуги з винесення труни з тілом покійного у розмірі 1946,33 грн. (договір №64 від 30.11.2021р.), 2235,26 грн. (договір №07 від 21.01.2022р.) та 3280,29 грн. (договір №21 від 10.06.2022р.), тоді як наказом керівника КП «Міська ритуальна служба» від 30.11.2021р. №148/1, яким затверджено вартість послуги з винесення труни з тілом покійного складала 657,63 грн., а відповідно, позивачем до калькуляції включено послугу з винесення труни з тілом покійного, вартість якої не відповідає вартості затвердженої наказом підприємства та не відповідає пункту 2.3 Методики, різницю, яка склала 7732,20 грн. (за договором №64 від 30.11.2021р.)за надані 6 послуг та різницю, яка склала 68783,95 грн. (за договорами №07 від 21.01.2022р., №21 від 10.06.2022) за надані 43 послуги пояснено включенням до послуги вартості товарів (предметів ритуальної належності), при цьому, отримання зазначеного товару та його оприбуткування по бухгалтерському обліку документально не підтверджено; 3) під час проведення ревізії було встановлено завищення вартості послуг з поховання 105 померлих підопічних пансіонату в сумі 204744 грн. внаслідок оплати за послуги з винесення труни з тілом покійного за вартістю (тарифом), що перевищує затверджену наказом ритуальної служби та за відсутності документального підтвердження отримання, оприбуткування та списання будь-якого товару - предметів ритуальної належності: труна, хрест, подушка, покривало тощо, що є порушенням абз.2 ст.9 Закону України «Про поховання та похоронну справу», п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.2.2 договорів №64, №07, №21, №02, зазначені порушення підтверджені з боку і контрагента позивача - КП «Міська ритуальна служба» у ході проведення зустрічних звірок. Отже, на переконання відповідача задля уникнення додаткового проведення закупівель предметів ритуальної належності відповідно до ДК 021:2015 за кодом, а саме: ДК 021:2015-39296000-3 «Похоронне приладдя» (табличка, хрест, труна, подушка, наволочка, покривало) між позивачем та КП «Міська ритуальна служба» укладались договори про надання послуг з поховання до яких і включалися вартість цих товарів, проте, вартість товарів - предметів ритуальної приналежності, не є витратними матеріалами (сировина, матеріали, паливо, енергія, амортизація основних засобів та інші витрати на надання послуг). До складу витрат, які входять до собівартості згідно П(С)БО 16 не відноситься товар. У пункті 10 П (С)БО 16 вказано, що собівартість реалізованих товарів визначається П (С) БО 9 «Запаси». Також відповідач вказав і на те, що за п.52 Типового положення про будинок-інтернат для громадян похилого віку та осіб з інвалідністю, яким керується позивач, у Статуті, затвердженому рішенням Дніпропетровської обласної ради від 03.12.2021р. №166-9/УІІІ зазначено, що вартість послуг з виконання договору-замовлення про організацію та проведення поховання померлого визначається за згодою сторін з урахуванням Єдиної методики визначення вартості надання громадянам необхідного мінімального переліку окремих видів ритуальних послуг, реалізації предметів ритуальної належності, яка затверджена наказом Держкомітету України з питань ЖКХ від 19.11.2003р. №194; 4) на момент проведення ревізії за період з 01.01.2021р. по 31.12.2023р. встановлено, що при розрахунку вартості соціальних послуг (Калькуляції) пансіонатом до собівартості послуги включалися загальновиробничі витрати відповідно до Порядку регулювання тарифів на платній соціальні послуги, затвердженими постановою КМУ від 09.04.2005р. №268, який втратив чинність на підставі постанови КМУ №428 від 01.06.2020р., відповідно, не розраховувалися адміністративні витрати відповідно до Порядку №428, тобто, розрахунок здійснювався невірно, а саме: соціальні послуги розраховані та складаються з прямих та загальновиробничих витрат, тоді як діючими нормами Порядку №428 передбачено прямі та адміністративні витрати, при цьому, адміністративні витрати включаються до тарифу на платну соціальну послугу в розмірі не більш 15 відсотків витрат на оплату праці, визначених за нормами обслуговування для надання цієї послуги працівником (працівниками), однак, позивачем ці норми не були дотримані внаслідок чого пансіонатом недоотримано коштів від надання соціальних послуг на платній основі у 2021-2022 роках на суму 7629,02 грн. в порушення п.10, п.11 Порядку №428, розрахунку, наведеного у Методичних рекомендаціях, затвердженого наказом Мінсоцполітики від 07.12.2015р. №1186; 5) щодо списання у 2023 році по бухгалтерському обліку дебіторської заборгованості по розрахунках з підопічним ОСОБА_2 на суму 136818,44 грн. відповідач зазначив, що 27.06.2008р. між пансіонатом та громадянином ОСОБА_2 (підопічний) був укладений договір про надання платних послуг на його утримання в пансіонаті, на момент ревізії з 01.01.2021р. по 31.12.2023р., заборгованість у сумі 136818,44 грн., яка утворилась до 01.01.2021р., відшкодована не була, проте була списана, незважаючи на те, що питання погашення заборгованості неодноразово вирішувалося в судовому порядку, є рішення суду, які набрали законної сили, зволікання та не використання права на подання відповідного позову протягом 2021-2022 років щодо стягнення заборгованості за рішеннями суду призвело до збігання термінів позовної давності, тому ревізією встановлено, що головним бухгалтером проведено списання дебіторської заборгованості наступною кореспонденцією Дт 5512 Кт2177 чим порушено п.6.4 Типової кореспонденції субрахунків бухгалтерського обліку для відображення операцій з активами, капіталом та зобов`язаннями розпорядниками бюджетних коштів та державними цільовими фондами, затверджену наказом МФУ від 29.12.2015р. №1219; 6) ревізією встановлено, що відповідно до казначейських виписок та регістрів бухгалтерського обліку протягом 2021-2022 років з ПФУ на утримання ОСОБА_2 (до моменту його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ) до пансіонату кошти на його утримання не надходили у розмірі 75% пенсії згідно до вимог Порядку №269. За інформацією з ПФУ письмової заяви про перерахування частини пенсії від ОСОБА_2 чи його законного представника або письмової заяви установи згідно до Порядку №269 до управління не надходило, перерахування різниці коштів пансіонату не проводилось, а отже, адміністрацією пансіонату, зарахувавши особу підопічного ОСОБА_2 на повне державне утримання, не було забезпечено надання повідомлення до органу ПФУ - письмової заяви особи чи її законного представника або письмову заяву адміністрації установи, погоджену органами опіки та піклування на порушення п.2, п.5 Порядку №269 в частині контролю отриманих списків осіб, які подали заяви для перерахування коштів та прийняття відповідних заходів, чим завдано збитків пансіонату за 2021-2022 роки через недоотримання від ПФУ на утримання підопічного ОСОБА_2 коштів (доходів) 75% в загальній сумі 109149,61 грн.; 7) щодо покриття витрат спеціального фонду загальним фондом на загальну суму 652612,75 грн. то відповідач зазначив, що оскільки надходження з ПФУ формують спеціальний фонд, а витрати за напрямами використання - ритуальні послуги, передбачені Переліком, затвердженим наказом Мінсоцполітики від 20.03.2012р. №150, посадовими особами пансіонату у 2021-2023 роках на порушення п.4 Постанови №228 не були заплановані видатки спеціального фонду кошторису за рахунок власних надходжень за встановленими напрямами використання, чим недотримано режим економії коштів обласного бюджету, у зв`язку із чим позивачем безпідставно були заплановані та здійснювалися видатки на поховання померлих підопічних за рахунок коштів загального фонду місцевого бюджету, а не спеціального, як це передбачено пунктом 4 Переліку, що призвело до покриття витрат спеціального фонду загальним фоном на суму 652 612,75 грн. В ході ревізії було встановлено, що залишок коштів спецфонду (звіт ф.4-2) у 2021-2023 роках становив: на 01.01.2021р. - 2 872 274,68 грн.; на 01.01.2022р. - 3 515 699,40 грн.; на 01.01.2023р. - 8 418 587,98 грн.; на 31.12.2023р. - 14 693 809,72 грн., проте, цей залишок коштів спеціального фону використовується не в повній мірі, чим збільшується навантаження на місцевий бюджет; 8) щодо повноти оплати за спожиті комунальні послуги мешканцями гуртожитку та житлового будинку, то відповідач вказав на те, що фактично ревізією було встановлено, що за мешканців гуртожитку, які своєчасно не сплачують за теплопостачання, водопостачання та водовідведення в повному обсязі сплачує пансіонат після чого мешканцям виставляються рахунки та відновлюються касові видатки спеціального фонду, однак, претензійно-позовна робота у 2021-2023р.р. з мешканцями гуртожитку та житлового будинку щодо відшкодування витрат за споживання теплоносіїв, водопостачання та водовідведення пансіонатом не велась, ці витрати в повному обсязі покриває пансіонат, при цьому, підтверджуючі документи щодо нарахування та оплати мешканцями гуртожитку та житлового будинку за комунальні послуги в ході ревізії позивачем не були надані, а відповідно, покриттям у згаданий період бюджетними коштами витрат фізичних осіб всупереч законодавству завдано збитків обласному бюджету в загальній сумі 201014,70 грн. З огляду на наведене, відповідач зазначив, що оспорювана вимога прийнята на підставі повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (а.с.213-233 том 2).

Окрім того, 05.08.2024р. через систему «Електронний суд» відповідачем подано заяву про поновлення пропущеного процесуального строку на подання відзиву на позов, у якій просив визнати поважність причин пропущення такого строку на подання відзиву на позов та поновити такий строк посилаючись на те, що граничним строком подання відзиву на позов, встановленого судом є 30.07.2024р., проте, враховуючи ситуацію, яка склалася з електропостачанням в країні, а саме: щоденне відключення електропостачання у період з 15.07.2024р. по 31.07.2024р. у приміщенні Офісу за адресою: м. Дніпро, вул. В.Антоновича, буд. 22 корп.2, забезпечення електропостачанням в середньому становило по 4 години робочого часу в день, що вплинуло на строки ознайомлення з документами, які знаходяться у Офісі, їх розгляду та підготовки відповідей (а.с.7-8 том 3).

Розглянувши вищенаведену заяву представника відповідача, вивчивши докази надані на їх підтвердження, суд приходить до висновку, що у задоволенні зазначеної заяви слід відмовити, оскільки встановлений судом строк на подання відзиву на позов є не пропущеним, виходячи з наступного.

У відповідності до вимог ч.5 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Згідно до ч.3 ст.121 Кодексу адміністративного судочинства України заява про поновлення процесуального строку розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк.

Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк - ч.4 ст.121 наведеного Кодексу.

А за приписами ч.5 ст.121 Кодексу, визначено, що пропуск строку, встановленого законом або судом учаснику справи для подання доказів, інших матеріалів чи вчинення певних дій, не звільняє такого учасника від обов`язку вчинити відповідну процесуальну дію.

Так, судом встановлено, що ухвалою суду про відкриття провадження у даній адміністративній справі від 15.07.2024р. було покладено обов`язок на відповідача протягом 15 календарних днів після отримання цієї ухвали надати суду відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України; надати докази в обґрунтування правомірності оспорюваної вимоги, виходячи з вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.95 том 2).

Зазначена ухвала суду була отримана відповідачем у системі «Електронний суд» 15.07.2024р о 22:35 год., що підтверджується довідкою про доставку електронного листа до електронного кабінету відповідача та свідчить про належне повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи у відповідності до приписів ст.18 КАС України (а.с.101).

А відповідно, із аналізу наведених обставин та приписів процесуального законодавства слідує, що відповідач мав обов`язок подати до суду відзив на позов у строк з 17.07.2024р. (з урахуванням того, що датою отримання ухвали суду після 15.07.2024р. 22:35 год. є наступний робочий день 16.07.2024р.) до 31.07.2024р. включно.

Так, зі змісту відзиву на позов видно, що його подано представником відповідача через систему «Електронний суд» 31.07.2024р. про що свідчить відповідна відмітка про формування цього документу саме 31.07.2024р. (а.с.209 том 2).

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідачем процесуальний строк, встановлений вищенаведеною ухвалою суду, на подання відзиву на позов, є не пропущеним, тому обґрунтовані підстави для поновлення строку на подання відзиву на позов, у адміністративного суду відсутні, у зв`язку із чим у задоволенні вищенаведеної заяви відповідачеві слід відмовити.

Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Ухвалою суду від 11.12.2024р. розгляд даної справи було продовжено згідно до вимог ст.121 Кодексу адміністративного судочинства України до 11.12.2024р. (а.с.11 том 3).

Враховуючи викладене, рішення у даній справі приймається судом 11.12.2024р., тобто, у межах строку, визначеного ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.

У відповідності до приписів ч.8 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Із наявних в матеріалах справи документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.

У період з 29.02.2024р. по 22.05.2024р. відповідно до п.2.2.2.1 Плану проведення заходів державного фінансового контролю Східного офісу Держаудитслужби України на І квартал 2024 року, на підставі направлень на проведення ревізії від 27.02.2024 року №6,7 посадовими особами відповідача було проведено ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності Комунального закладу «Дніпропетровський геріатричний пансіонат» Дніпропетровської обласної ради» за період з 01.01.2021 року по 31.12.2023 року, про що було складено акт ревізії від 29.05.2024р. за №040504-12/3, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями документів та не оспорюється учасниками справи (а.с.148-173 том 1).

За результатами проведеної ревізії та на підставі згаданого акту ревізії від 29.05.2024р. посадовою особою відповідача 24.06.2024р. за №040504-15/1245-2024 стосовно позивача було прийнято Вимогу «Про усунення виявлених порушень», у якій у пункті 2 Вимоги вимагалося усунути виявлені порушення законодавства в установленому законодавством порядку, а саме:

- забезпечити відшкодування на користь пансіонату матеріальної шкоди (збитків) внаслідок необґрунтованого нарахування та виплати заробітної плати секретарю за суміщення в сумі 71331,23 грн. відповідно до норм статей 15,16,1212-1213 ЦК України, у тому числі шляхом надання відповідальною особою пропозиції добровільного відшкодування. У випадку неможливості забезпечення відшкодування у вищезгаданому порядку, розглянути питання щодо відшкодування шкоди (збитків) з винної особи відповідно до статей 130-136 КЗпП України та забезпечити відшкодування на користь пансіонату відповідно до п.6 ч.13 ст.9 Закону №2464-УІ та Порядку від 16.01.2016р. №6 зайво сплаченого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 15692,87 грн., нарахованого на зайво виплачену заробітну плату ( п.п.2.1 п.2 оспорюваної Вимоги);

- забезпечити відшкодування матеріальної шкоди (збитків), заподіяної внаслідок завищення вартості послуг з поховання 105 померлих підопічних геріатричного пансіонату в сумі 204744,79 грн., а саме: 1) відобразити в обліку дебіторську заборгованість по розрахунках із КП «Міська ритуальна служба» Дніпровської міської ради за надані послуги з поховання; 2) провести претензійну роботу із КП «Міська ритуальна служба» Дніпровської міської ради для усунення порушень шляхом повернення ним зайво отриманих коштів за послуги з поховання ( в частині завищення вартості послуг з винесення труни з тілом покійного) та оформити у встановленому порядку отримання предметів ритуальної належності: труна, хрест, подушка, покривало тощо, в подальшому, закупівлю предметів ритуальної належності здійснювати відповідно до Державного класифікатора ДК 021:2015 за кодом 39290000-1 «Фурнітура різна», а саме: ДК 021:2015-39296000-3 «Похоронне приладдя». В іншому випадку стягнути з осіб, винних у проведенні зайвих виплат, шкоду у порядку та розмірі встановленому ст.ст.130-136 КЗпП України ( п.п.2.2 п.2 оспорюваної Вимоги);

- забезпечити відшкодування матеріальної шкоди (збитків), заподіяної внаслідок недоотримання коштів від надання соціальних послуг на платній основі у 2021-2022 роках в сумі 7629,02 грн. через невірний розрахунок вартості послуг шляхом коригування (донарахування) недоотриманої суми з опікунів підопічних, по яких у 2024 році продовжуються дії договорів надання соціальних послуг на платній основі. В іншому випадку стягнути з осіб, винних у проведенні зайвих виплат, шкоду у порядку та розмірі встановленому ст.ст.130-136 КЗпП України ( п.п.2.3 п.2 оспорюваної Вимоги);

- провести зірку з виконавчою службою щодо стягнення за рішеннями суду заборгованості в сумі 136818,44 грн. за утримання на платній основі в пансіонаті підопічного ОСОБА_2 та у разі можливості забезпечення відшкодування матеріальної шкоди (збитків), заподіяної внаслідок недоотримання коштів (доходів) власних надходжень пансіонату від утримання на платній основі, поновити дебіторську заборгованість в бухгалтерському обліку пансіонату (п 2.4 оспорюваної Вимоги);

- забезпечити відшкодування матеріальної шкоди (збитків), заподіяної внаслідок недоотримання коштів (доходів) 75% від пенсії підопічного ОСОБА_2 в загальній сумі 109149,61 грн., а саме: 1)відобразити в обліку дебіторську заборгованість по розрахункам із Головним управлінням ПФУ в Дніпропетровській області; 2) провести претензійно-правову роботу із Головним управлінням ПФУ в Дніпропетровській області для усунення порушень шляхом перерахування коштів на спеціальний рахунок пансіонату ( п.п.2.5 п.2 оспорюваної Вимоги);

- забезпечити відшкодування матеріальної шкоди (збитків), заподіяної внаслідок здійснення видатків на поховання померлих підопічних за рахунок загального фонду замість спеціального фонду в сумі 652612,75 грн. шляхом перерахування коштів із спеціального фонду на загальний ( п.п.2.6 п.2 оспорюваної Вимоги);

- забезпечити відшкодування матеріальної шкоди (збитків), заподіяної внаслідок здійснення покриття за рахунок коштів обласного бюджету витрат фізичних осіб в загальній умі 201014,70 грн. Провести претензійно-позовну роботу із фізичними особами щодо відшкодування коштів за спожиті комунальні послуги та надати підтверджуючі документи щодо нарахування та оплати мешканцями гуртожитку та житлового будинку за комунальні послуги ( п.п.2.7 п.2 оспорюваної Вимоги);

- у подальшому дотримуватись вимог законодавства України, не допускати встановлених недоліків, забезпечити ефективне витрачання бюджетних коштів (п.3 оспорюваної Вимоги);

- розглянути питання щодо притягнення до відповідальності осіб, винних у допущенні порушень законодавства ( п.4 оспорюваної Вимоги)- (а.с.34-36 том 1, а.с.235-240 том 2).

Правомірність наведеної оспорюваного Вимоги від 24.06.2024р. №040504-15/1245-2024 є предметом спору у даній справі.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача в частині визнання протиправними та скасування п.п.2.4, п.п.2.5 п. 2 оспорюваної Вимоги.

Задовольняючи позовні вимоги позивача щодо визнання протиправним та скасування п.п.2.4 п.2 оспорюваної вимоги в частині спонукання позивача провести звірку з виконавчою службою щодо стягнення за рішеннями суду заборгованості в сумі 136818,44 грн. за утримання на платній основі в пансіонаті підопічного ОСОБА_2 та у разі можливості забезпечення відшкодування матеріальної шкоди (збитків), поновити дебіторську заборгованість в бухгалтерському обліку пансіонату, суд виходить з наступного.

Ревізією було встановлено, що 27.06.2008р. між Пансіонатом та громадянином ОСОБА_2 (підопічним) був укладений договір №16 про надання платних послуг на його утримання в Пансіонаті, який було погоджено начальником головного управління праці та соціального захисту населення за змістом п.3.1 цього договору було передбачено, що підопічний сплачує Пансіонату кошти за один місяць утримання до 05 числа кожного місяця, зазначені обставини учасниками справи не оспорюються.

Разом з тим, на момент ревізії, яка проводилася за період з 01.01.2021 року по 31.12.2023 року, було встановлено, що заборгованість у сумі 136818,44 грн. утворилася до 01.01.2021 року та не була відшкодована, за наступними судовими рішеннями, які набрали законної сили, а саме:

- за рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 14.06.2011р. було задоволено позов Пансіонату про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за період з 01.10.2011р. по 15.02.2011р. 37788,95 грн.;

- за рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 11.04.2013р. було задоволено позов Пансіонату про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості в сумі 42377,07 грн. за період з 21.09.2011р. по 28.02.2013р.;

- за рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 19.06.2015р. було задоволено позов Пансіонату про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості в сумі 74570,93 грн. за період з 01.01.2013р. по 31.03.2015р. та судового збору у сумі 745,71 грн.

Зазначені судові рішення були пред`явлені позивачем до органів Державної виконавчої служби до примусового виконання у межах зведеного виконавчого провадження та всі виконавчі провадження за судовими рішеннями про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості на користь Пансіонату були закінчені на підставі п.3 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку зі смертю ОСОБА_2 27.12.2022р. згідно актового запису 3881 про що свідчить зміст інформації, який наведений у копії постанови про закінчення виконавчого провадження №58608938 від 10.01.2023р. та відомостями з Інформації про виконавче провадження (а.с.241-зворот - 244 том 1).

Також 27.04.2023р. Пансіонат звернувся до Восьмої Дніпровської державної нотаріальної контори з претензією на суму 317 768,34 грн., яка була стягнута з ОСОБА_2 за судовими рішеннями упродовж з 2013р. по 2019р., однак за життя ОСОБА_2 було стягнуто пенсійним фондом на підставі постанови державного виконавця тільки 16361,21 грн., у зв`язку із чим просив відкрити спадкову справу, що підтверджується змістом відповідної претензії та описом поштового вкладення (а.с.245-247 том 1).

У відповідь на вказану претензію, Восьма Дніпровська державна нотаріальна контора листами від 03.05.2023р. №223/02-14, від 26.07.2023р. №411/01-16 повідомила позивача про те, що за його претензією була заведена спадкова справа до спадкоємців ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 за №56/2023 згідно Витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі та із заявою про прийняття спадщини у визначений законодавством строк до нотаріальної контори ніхто не звертався (а.с.240-241 том 1).

А отже, аналіз вищенаведених встановлених судом обставин свідчить про те, що позивачем у повній мірі та у відповідності до вимог діючого чинного законодавства проведено претензійно-позовну роботу з приводу стягнення заборгованості з підопічного ОСОБА_2 за його життя, яка утворилася до 01.01.2021р., за наслідками такої претензійної роботи судом були ухвалені відповідні наведені вище судові рішення, які були пред`явлені позивачем до примусового виконання до органів ДВС, однак, їх примусове виконання не залежало від волі позивача та позивач не міг вплинути на обставини примусового їх виконання.

Відповідно, із наведеного слід дійти висновку, що вказані описані дії позивача щодо проведення претензійно-позовної роботи з приводу стягнення з підопічного ОСОБА_2 за його життя заборгованості перед Пансіонатом, яка утворилася до 01.01.2021р., спростовують твердження відповідача про зволікання та не використання права на подання відповідного позову щодо стягнення заборгованості, що призвело до збігання термінів позовної давності.

За викладених обставин, суд приходить до висновку, що вина позивача у не стягненні у примусовому порядку через органи державної виконавчої служби на користь Пансіонату за вищенаведеними судовими рішеннями заборгованості ОСОБА_2 за його життя, яка утворилася до 01.01.2021р.у даному випадку з урахуванням вчинених останнім дій з проведення претензійно-позовної роботи з метою стягнення наведеної заборгованості, відсутня, оскільки Пансіонатом виконано всі вимоги щодо претензійно-позовної роботи з приводу стягнення у примусовому порядку за судовими рішеннями заборгованості ОСОБА_3 , яка виникла у сумі 136818,44 грн. до 01.01.2021р. передбачені чинним законодавством.

При цьому, висловлена відповідачем вимога у п.п.2.4 п.2 оспорюваної вимоги про необхідність проведення звірки з виконавчою службою щодо стягнення за рішеннями суду заборгованості в сумі 136818,44 грн. за утримання на платній основі в пансіонаті підопічного ОСОБА_2 є безпідставною та не обґрунтованою, суперечить приписам Закону України «Про виконавче провадження», оскільки по-перше, його нормами не передбачають проведення жодних звірок зі стягувачами, порядок проведення таких звірок вказаним законом також не визначений, тому відповідач не має повноважень і не вправі вимагати (надавати вказівки) вчиняти дії, які не передбачені законодавством; по-друге, як вбачається із матеріалів справи підопічний ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , тому зведене виконавче провадження щодо стягнення з останнього заборгованості було закінчене у зв`язку з його смертю ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією постанови ВП №58608938 та інформацією про виконавче провадження від 20.06.2024р. (а.с.241-242 том 1), а відповідно, дії з проведення звірки з виконавчою службою після закінчення виконавчого провадження є не тільки неможливими, а й не призведуть до можливості відшкодування вищенаведеної заборгованості на користь Пансіонату, тобто є неефективними, тому суперечать вимогам Закону України «Про виконавче провадження».

Щодо вимоги відповідача про поновлення дебіторської заборгованості у сумі 136818,44 грн. в бухгалтерському обліку Пансіонату, суд зазначає про таке.

У відповідності до п.1.2 розділу І Порядку бухгалтерського обліку окремих активів та зобов`язань бюджетних установ, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 02.04.2014р. №372 (далі - Порядок №372) передбачено, що безнадійна дебіторська заборгованість - поточна дебіторська заборгованість, щодо якої існує впевненість про її неповернення боржником, або дебіторська заборгованість, строк позовної давності якої минув.

Пунктом 3.2 розділу Ш Порядку №372 установлено, що дебіторська заборгованість визнається активом, якщо існує ймовірність отримання установою майбутніх економічних вигід або досягнення поставленої мети та/або задоволення потреб установи і може бути достовірно визначена її сума.

Пунктом 3.5 розділу Ш наведеного Порядку №372 визначено, що дебіторська заборгованість, строк позовної давності якої минув і яка є безнадійною до стягнення, списується за результатами інвентаризації розрахунків на підставі рішення керівника установи з відображенням зміни результатів виконання кошторису.

Безнадійна дебіторська заборгованість обліковується на відповідному позабалансовому рахунку протягом трьох років з моменту списання для спостереження за можливістю її стягнення у разі змін майнового стану неплатоспроможних дебіторів.

У відповідності до приписів Порядку застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку в державному секторі, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 29.12.2015р. №1219 (далі - Наказ Мінфіну №1219)установлено, що рахунок 07 «Списані активи» призначено для обліку й узагальнення інформації про стан дебіторської заборгованості, списаної з балансу внаслідок неплатоспроможності боржників. На цьому рахунку обліковується заборгованість протягом трьох років з моменту списання для нагляду за можливістю її стягнення у разі змін майнового стану неплатоспроможних дебіторів.

Аналітичний облік за позабалансовим рахунком 07 «Списані активи» ведеться за боржниками.

Рахунок 07 «Списані активи» має такі субрахунки, зокрема:

071 «Списана дебіторська заборгованість розпорядників бюджетних коштів»;

072 «Списана дебіторська заборгованість державних цільових фондів»;

На субрахунках 071 «Списана дебіторська заборгованість розпорядників бюджетних коштів» (072 «Списана дебіторська заборгованість державних цільових фондів») ведеться облік розпорядниками бюджетних коштів та державними цільовими фондами суми списаної дебіторської заборгованості внаслідок неплатоспроможності боржників. На цих субрахунках обліковується заборгованість протягом трьох років з моменту списання для спостереження за можливістю її стягнення у разі змін майнового стану неплатоспроможних дебіторів.

Дебіторська заборгованість остаточно списується з субрахунків 071 «Списана дебіторська заборгованість розпорядників бюджетних коштів» (072 «Списана дебіторська заборгованість державних цільових фондів») після надходження суми в порядку відшкодування або у зв`язку із закінченням строку обліку такої заборгованості.

Також і у відповідності до п.6.4 Типової кореспонденції субрахунків бухгалтерського обліку для відображення операцій з активами, капіталом та зобов`язаннями розпорядниками бюджетних коштів та державними цільовими фондами, затвердженої вищенаведеним наказом Міністерства фінансів України 29.12.2015р. №1216 (далі - Типова кореспонденція) передбачено, що списання сум дебіторської заборгованості після закінчення строку позовної давності відображається на кореспондентських рахунках Дт 5512, Кт 2117п.

Як встановлено судом, у зв`язку зі смертю підопічного ОСОБА_2 27.12.2022р. зведене виконавче провадження щодо стягнення з нього заборгованості за судовими рішеннями на користь Пансіонату було закінчене згідно постанови ВП №58608938 від 10.01.2023р. (а.с.241-242 том 1).

Також і за наслідками розгляду претензії позивача поданої до Восьмої Дніпровської державної нотаріальної контори була заведена спадкова справа №56/2023 та 26.07.2023р. позивачем отримано відповідь №411/01-16 про те, що із заявою про прийняття спадщини ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , у визначений законом строк ніхто не звертався, що підтверджується змістом копії такої відповіді, наявної у справі (а.с.240-241 том 1).

У зв`язку із наведеним згідно з наказом керівника Пансіонату від 28.08.2023р. №41-о проведено списання дебіторської заборгованості підопічного ОСОБА_2 перед Пансіонатом у сумі 136818,44, яка виникла 11.02.2018р., за якою минув строк позовної давності (як безнадійну дебіторську заборгованість) згідно до п.3.5 наказу МФУ від 02.04.2014р. №372 про що свідчить зміст копії наведеного наказу (а.с.136 том 1).

При цьому, вказану дебіторську заборгованість було відображено у бухгалтерському обліку Пансіонату наступним чином: Дт 5512 Кт 2117п на суму 136818,44 грн. та відображені зміни результатів виконання кошторису.

Одночасно зі списанням безнадійної дебіторської заборгованості Пансіонат відобразив вказану суму заборгованості на позабалансовому субрахунку 071 «Списана дебіторська заборгованість», що відповідає вищенаведеним приписам ведення бухгалтерського обліку.

Аналіз наведених вище правил ведення бухгалтерського обліку та встановлених вище судом обставин у їх сукупності спростовують аргументи відповідача про порушення позивачем п.6.4 Типової кореспонденції.

Отже, враховуючи наведене та те, що списання позивачем безнадійної дебіторської заборгованості на суму 136818,44 грн. відбулося на підставі наказу керівника Пансіонату та шляхом відображення цієї суми заборгованості у бухгалтерському обліку Пансіонату на позабалансовому субрахунку 071 «Списана дебіторська заборгованість», яка буде обліковуватися протягом трьох років з моменту списання для спостереження за можливістю її стягнення у разі змін майнового стану неплатоспроможних дебіторів (у даному випадку спостереження за спадковою справою №56/2023), що відповідає вищенаведеним приписам чинного законодавства, а тому суд приходить до висновку, що вимоги відповідача щодо порушення позивачем правил бухгалтерського обліку та необхідності поновлення дебіторської заборгованості на вказану суму у бухгалтерському обліку Пансіонату, відображені у п.п.2.4 п.2 оспорюваної вимоги, є такими, що суперечать вищенаведеним приписам Порядку №372, Наказу Мінфіну №1219 та п.6.4 Типової кореспонденції, а відповідно, є протиправними.

Таким чином, п.п.2.4 п.2 оспорюваної вимоги підлягає визнанню судом протиправним та скасуванню.

Задовольняючи позовні вимоги позивача щодо визнання протиправним та скасування п.п.2.5 п.2 оспорюваної вимоги в частині спонукання позивача забезпечити відшкодування матеріальної шкоди (збитків), заподіяної внаслідок недоотримання коштів (доходів) 75% від пенсії підопічного ОСОБА_2 в загальній сумі 109149,61 грн., а саме: відобразити в обліку дебіторську заборгованість по розрахункам із Головним управлінням ПФУ в Дніпропетровській області; провести претензійно-позовну роботу із Головним управлінням ПФУ в Дніпропетровській області для усунення порушень шляхом перерахування коштів на спеціальний рахунок пансіонату, суд виходить з наступного.

У відповідності до вимог ч.1 ст.48 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що під час перебування пенсіонера на повному державному утриманні у відповідній установі (закладі) йому виплачується 25 відсотків призначеної пенсії. У випадках, якщо розмір його пенсії перевищує вартість утримання, виплачується різниця між пенсією і вартістю утримання, але не менше 25 відсотків призначеної пенсії.

Частина пенсії, що залишилася після виплати суми пенсії пенсіонеру та членам його сім`ї відповідно до частин першої і другої цієї статті, перераховується до установи (закладу), де пенсіонер перебуває на повному державному утриманні, за його особистою заявою (ч.3 ст.48 наведеного Закону).

Механізм перерахування органами Пенсійного фонду України або структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських рад коштів установам (закладам), у яких особи перебувають на повному державному утриманні врегульований відповідним Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.04.2004р. №269 (далі - Порядок №269).

Згідно п.2 Порядку №269 встановлено, що адміністрація установи надсилає у триденний строк після взяття особи на повне державне утримання органам Пенсійного фонду України або структурним підрозділам з питань соціального захисту населення за місцем перебування особи, одного із батьків, усиновлювачів, опікунів, піклувальників (далі - законний представник) на обліку (отримання допомоги, пенсії) та за місцезнаходженням установи відповідне повідомлення, до якого додає:

1) довідку про зарахування особи на повне державне утримання;

2) письмову заяву особи чи її законного представника або письмову заяву адміністрації установи, погоджену органом опіки та піклування (якщо опіку чи піклування над особою здійснює установа), про перерахування установі різниці (за формою згідно з додатком 1);

3) довідку про вартість утримання особи в установі.

Пунктом 3 Порядку №269 визначено, що орган Пенсійного фонду України або структурний підрозділ з питань соціального захисту населення за місцем перебування у них особи на обліку (отримання допомоги, пенсії) надсилає в десятиденний строк після надходження від установи повідомлення про взяття особи на повне державне утримання органу Пенсійного фонду України або структурному підрозділу з питань соціального захисту населення за місцезнаходженням установи пенсійну (особову) справу такої особи.

Відповідно до п.4 Порядку №269 передбачено, що на підставі документів, що надійшли відповідно до пунктів 2 і 3 цього Порядку, видається у п`ятиденний строк за місцезнаходженням установи або за місцем перебування законного представника на обліку (отримання допомоги):

- органом Пенсійного фонду України - розпорядження з визначенням суми, яку необхідно виплатити особі і непрацездатним членам її сім`ї;

- структурним підрозділом з питань соціального захисту населення - розпорядження з визначенням суми, яку необхідно виплатити особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю, особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю.

Після видачі зазначених розпоряджень орган Пенсійного фонду України або структурний підрозділ з питань соціального захисту населення робить відповідний запис у пенсійній (особовій) справі особи та до 20 числа місяця, за який проводиться виплата, перераховує кошти установі.

Перерахування коштів установі починається з 1 числа місяця, наступного за датою надходження заяви - пункт 5 Порядку №269.

Із аналізу вищенаведених норм чинного законодавства слідує, що частина пенсії, перераховується до установи (закладу), де пенсіонер перебуває на повному державному утриманні за його особистою заявою та з дотриманням вищенаведеної процедури, а саме: направлення установою повідомлення про взяття на повне державне утримання до пенсійного органу, довідки про вартість утримання особи в установі та особистої заяви особи (підопічного) чи його законного представника про перерахування установі різниці його пенсії за таке утримання.

Як встановлено судом із наявних в матеріалах справи копій документів Пансіонатом було повідомлено Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про те, що з 28.02.2019р. ОСОБА_2 було зараховано на повне державне утримання до Пансіонату, у зв`язку із чим пенсійна виплата проводилась в розмірі 25 відсотків призначеної йому пенсії згідно до ст.48 Закону №1058, проте, оскільки письмової заяви від ОСОБА_2 згідно постанови Кабінету Міністрів України від 04.04.2004р. №269 про перерахування частини пенсії до управління не надходило, у період з 01.03.2019р. по 27.12.2022р. (дату смерті ОСОБА_2 ) перерахування різниці пенсії пансіонату не проводилось про що свідчить зміст копії листів пенсійного органу від 02.04.2024р. №0400-010506-8/64717, від 30.04.2024р. №0400-010506-8/87534, наявних у справі (а.с.28-30 том 1).

При цьому, судом не можуть бути прийняті в якості належних, достатніх та допустимих доказів аргументи позивача, які викладені у позові та у додаткових поясненнях, з приводу того, що листом від 28.02.2019р. №1-34 Пансіонат направив до Лівобережного об`єднаного управління ПФУ повідомлення про те, що підопічний ОСОБА_2 на підставі путівки департаменту соцзахисту обладміністрації №3418 від 25.02.2019р. влаштований в Пансіонат на повне державне забезпечення та направлено акт від 28.02.2019р. про відмову ОСОБА_2 від підписання відповідної заяви (а.с.84,123 том 2), оскільки відповідних наведених копій документів суду не надано.

А відповідно, із аналізу наведених встановлених судом обставин із вищенаведеними приписами чинного законодавства у їх сукупності, суд приходить до висновку, що Пансіонатом впродовж з 28.02.2019р. по 27.12.2022р. не було забезпечено направлення на адресу пенсійного органу особистої заяви підопічного ОСОБА_2 про перерахування різниці його пенсії у розмірі 75% пенсії за утримання його в пансіонаті всупереч вимог ч.3 ст.48 Закону №1058 та приписів Порядку №269, що, в свою чергу, призвело до недоотримання Пансіонатом від підопічного ОСОБА_2 коштів на його утримання у загальній сумі 109149,61 грн. ( у т.ч. за 2021 рік - 52373,60 грн., 2022 рік - 56776,01 грн.).

При цьому, слід зазначити, що заподіяння збитків Пансіонату на загальну суму 109149,61 грн. (не перерахування із пенсійного органу частини пенсії ОСОБА_2 до Пансіонату), що мало місце саме через не надання особистої заяви про перерахування частини своєї пенсії на утриманні у Пансіонаті підопічним ОСОБА_2 , тобто, з вини особи, яка була взята на повне державне утримання ( ОСОБА_2 ), а не з вини пенсійного органу.

А оскільки судом встановлено, що підопічний ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , тому був знятий з пенсійних виплат 01.01.2023р., пенсійний орган не є ні спадкоємцем, ні правонаступником підопічного ОСОБА_2 , таких доказів відповідачем до відзиву на позов суду не надано, а відповідно, суд приходить до висновку, що пенсійний орган не має жодних правових підстав розпоряджатися пенсією (коштами), які залишилися після смерті ОСОБА_2 , а також і не може відповідати (бути відповідачем) за дії пенсіонерів після їх смерті, зокрема, за дії ОСОБА_2 , який не надав особистої заяви на перерахування частини його пенсії Пансіонату за його утримання, у зв`язку із чим вимоги відповідача скеровані до позивача з приводу забезпечення відшкодування матеріальної шкоди (збитків), заподіяної внаслідок недоотримання коштів (доходів) 75% від пенсії підопічного ОСОБА_2 в загальній сумі 109149,61 грн. шляхом проведення претензійно-позовної роботи саме із Головним управлінням ПФУ в Дніпропетровській області для усунення порушень шляхом перерахування коштів на спеціальний рахунок пансіонату, відображені у п.п.2.5 п.2 оспорюваної вимоги, без згоди на таке перерахування спадкоємців померлого ОСОБА_2 , є такими, що суперечать вимогам чинного законодавства, тому є протиправними.

При цьому, суд звертає увагу відповідача на те, що наведені вимоги про відшкодування збитків можуть бути позивачем заявлені лише до спадкоємців підопічного ОСОБА_2 , які приймуть спадщину у відповідності до вимог чинного цивільного законодавства, а не до пенсійного органу.

Таким чином, п.п.2.4 п.2 оспорюваної вимоги підлягає визнанню судом протиправним та скасуванню.

У відповідності до вимог ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Проте, відповідачем у ході судового розгляду даної справи у відзиві на позов не було наведено жодних обґрунтованих підстав та не надано жодних належних, достатніх та достовірних доказів, які б свідчили про правомірність прийняття п.п.2.4, п.п.2.5 п.3 оспорюваної вимоги, з урахуванням аналізу вищенаведених чинних норм законодавства, що регулюють спірні правовідносини та обставин справи, встановлених судом, які відповідачем не були спростовані.

Не можуть бути покладені в основу даного судового рішення аргументи відповідача про необхідність відшкодування збитків за утримання підобічного ОСОБА_2 у Пансіонаті у загальній сумі 109149,61 грн. шляхом проведення претензійно-позовної роботи саме із Головним управлінням ПФУ в Дніпропетровській області та перерахуванні саме пенсійним фондом цих коштів на спеціальний рахунок пансіонату, оскільки пенсійний орган не може відповідати за дії пенсіонера ОСОБА_2 , який за свого життя не надав заяви для перерахування його частини пенсії за його утримання у Пансіонаті, оскільки не є ні правонаступником прав і обов`язків вказаного пенсіонера, ні його спадкоємцем, а тому не може розпоряджатися пенсією ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто, після його смерті, а відповідно, такі вимоги відповідача є необґрунтованими, оскільки висловлені відповідачем за відсутності знань приписів чинного цивільного законодавства у сфері спадкування майна.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням вимог ч. 2 ст. 2 вказаного Кодексу, перевіривши правомірність прийняття відповідачем як суб`єктом владних повноважень п.п.2.4, п.п.2.5 п.2 оспорюваної вимоги, суд приходить до висновку, що встановлені судом обставини свідчать про те, що відповідач під час його прийняття діяв не у спосіб та не у порядку, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Таким чином, судом встановлено, що відповідачем при прийнятті п.п.2.4, п.п.2.5 п.2 оспорюваної вимоги, були порушені права та інтереси позивача, які підлягають судовому захисту шляхом визнання протиправним та скасування оспорюваної вимоги у наведеній частині.

Між тим, позовні вимоги позивача щодо визнання протиправною та скасування оспорюваної вимоги в частині п.п.2.1, п.п.2.2, п.п.2.3, п.п.2.6, п.2.7 пункту 2, пунктів 3 та 4, задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

З приводу правильності визначення та встановлення позивачем доплат за суміщення професій або виконання обов`язків тимчасово відсутніх працівників (п.п.2.1 п.2 оспорюваної вимоги) слід зазначити про таке.

Відповідно до ст.97 КЗпП України та ст.15 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною, галузевими (міжгалузевими) і територіальними угодами.

Статтею 105 КЗпП України визначено порядок оплати праці при суміщенні процесій (посад) і виконанні обов`язків тимчасово відсутнього працівника, а саме: працівникам, які виконують та тому ж підприємстві, в установі, організації поряд з своєю основною роботою, обумовленою трудовим договором, додаткову роботу за іншою професією (посадою) або обов`язки тимчасово відсутнього працівника без звільнення від своєї основної роботи, провадиться доплата за суміщенням професій (посад) або виконання обов`язків тимчасово відсутнього працівника.

Розміри доплат за суміщення професій (посад) або виконання обов`язків тимчасово відсутнього працівника встановлюються на умовах, передбачених у колективному договорі.

Як встановлено посадовими особами відповідача у ході ревізії позивача, умовами, передбаченими у колективному договорі, а саме: у пунктах 2.14 - 2.19 відсутні посилання на наказ Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства охорони здоров`я України від 05.10.2005р. №380/519, в той же час, є посилання на постанову Ради Міністрів СРСР від 04.12.1981 року №1145 «Про порядок і умови суміщення професій» (далі - Постанова №1145).

А пунктом 3 Постанови №1145 установлено, що суміщення професій (посад) дозволяється, як правило, в межах тієї категорії персоналу, до якої належить цей працівник (робочі, інженерно-технічні працівники, службовці та інші).

У ході судового розгляду даної справи позивачем відповідної копії колективного договору суду не надано, а наведені обставини, були встановлені зі змісту колективного договору у ході проведення ревізії, які позивачем жодними іншими доказами не спростовані.

Також і згідно правової позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 26.08.2020р. у справі №127/26237/17, зроблено висновок про те, що суміщення професій (посад) дозволяється, як правило, в межах тієї ж категорії персоналу, до якої відноситься даний працівник.

Так, назви посад установлюються відповідно до Класифікатора професій ДК 003:2010, затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 28 липня 2010 року №327, а кваліфікаційні категорії, зокрема:

- секретаря - відповідно до Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників (випуск 1) «Професії працівників, що є загальними для всіх видів економічної діяльності» ДХКП, затверджений наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 29 грудня 2004 року №336;

- молодшої медичної сестри - відповідно до Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників (випуск 78) «Охорона здоров`я», затвердженого та введеного в дію наказом Міністерства охорони здоров`я від 29 березня 2002 року №117.

Таким чином, із аналізу вищенаведених приписів слідує, що посада секретаря та молодшої медичної сестри не віднесені до однієї і тієї ж категорії, а відповідно, слід дійти висновку, що суміщення цих професій (посад) не дозволяється.

В той же час, як установлено у ході ревізії секретареві Рогожніковій Н.М. згідно наказів директора пансіонату у період з 01.01.2021р. по 31.12.2023р. щомісячно було дозволено працювати за суміщенням професій (посад) на 0,5 ставки молодшої медичної сестри геріатричного відділення, та відповідно, нараховано і виплачено заробітної плати за суміщення професій (посад) у загальному розмірі 87024,10 грн. (із них заробітна плата - 71331,23 грн., ЄСВ - 15692,87 грн.), про що свідчать копії відповідних наказів, наявних у справі (а.с.227-239 том 1).

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що у питанні суміщення професій (посад) у Пансіонаті у згаданий вище період, посадовими особами позивача були допущені порушення вимог ст.105 КЗпП України та п.3 Постанови №1145, а тому, відображені у п.п.2.1 п.2 оспорюваної вимоги, висновки контролюючого органу про необхідність забезпечення відшкодування на користь Пансіонату завданої матеріальної шкоди внаслідок необґрунтованого нарахування та виплати заробітної плати секретарю за суміщення професій (посад) у сумі 71331,23 грн. та ЄСВ - 15692,87 грн. є правомірними та такими, що відповідають вищенаведеним приписам чинного законодавства, у зв`язку із чим підстави для визнання протиправною та скасування п.п.2.1 п.2 оспорюваної вимоги у адміністративного суду відсутні.

Таким чином, у частині визнання протиправною та скасування п.п.2.1 п.2 вимоги позивачеві слід відмовити.

З приводу питання правильності та обґрунтованості списання витрат на поховання померлих підопічних геріатричного пансіонату у 2021-2023р.р., а саме: визначення у калькуляціях на надання послуг з поховання померлих підопічних Пансіонату у договорах №64, №07, №21 послуги з винесення труни з тілом покійного у розмірах 1946,33 грн., 2235,26 грн., 3280,29 грн., відповідно, тоді як вартість такої послуги згідно наказу керівника КП «Міська ритуальна служба» від 30.11.2021р. №148/1 була затверджена у сумі 657,63 грн.; включення у вартість послуги з винесення труни з тілом покійного предметів ритуальної приналежності (п.п.2.2 п.2 оспорюваної вимоги), суд зазначає про таке.

Статтею 2 Закону України «Про поховання та похоронну справу» від 10.07.2003р. №1102-ІУ (далі - Закон №1102-ІУ) визначено терміни, які вживаються в такому значенні, зокрема:

- поховання померлого - комплекс заходів та обрядових дій, які здійснюються з моменту смерті людини до поміщення труни з тілом або урни з прахом у могилу або колумбарну нішу, облаштування та утримання місця поховання відповідно до звичаїв та традицій, що не суперечать законодавству;

- предмети ритуальної належності - вироби, що є атрибутами поховання та облаштування могили (колумбарної ніші);

- ритуальні послуги - послуги, пов`язані з організацією поховання та облаштуванням місця поховання.

У відповідності до вимог ст.8 Закону №1102-ІУ встановлено, що організація діяльності в галузі поховання померлих здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, іншими центральними органами виконавчої влади, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та їх виконавчими органами.

Органи місцевого самоврядування та їх виконавчі органи в межах своєї компетенції, зокрема, створюють ритуальні служби.

Згідно ч.1 та ч.2 ст.9 Закону №1102-ІУ передбачено, що ритуальні служби - спеціалізовані комунальні підприємства, що створюються органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом, з метою здійснення організації поховання померлих і надання ритуальних послуг, передбачених необхідним мінімальним переліком окремих видів ритуальних послуг, реалізації предметів ритуальної належності, передбаченим пунктом 2 частини другої статті 8 цього Закону.

Ритуальні служби можуть також надавати ритуальні послуги, не передбачені необхідним мінімальним переліком окремих видів ритуальних послуг та реалізації предметів ритуальної належності, виготовляти предмети ритуальної належності. Тарифи щодо оплати таких послуг та предметів ритуальної належності встановлюються в межах, визначених законодавством, виконавчим органом сільської, селищної, міської ради.

Надання ритуальних послуг відповідно до необхідного мінімального переліку окремих видів ритуальних послуг, передбаченого пунктом 2 частини другої статті 8 цього Закону, здійснюється ритуальними службами або за договором суб`єктами господарювання інших форм власності. Вартість таких послуг встановлюється в порядку і в межах, встановлених законодавством, виконавчим органом сільської, селищної, міської ради - ст.10 Закону №1102-ІУ.

Так, судом встановлено, що рішенням виконавчого комітету Дніпровської міської ради від 13.10.2021р. №1039 було затверджено вартість окремих видів ритуальних послуг, які надаються КП «Міська ритуальна служба» та рівень рентабельності для КП «Міська ритуальна служба» при формуванні вартості ритуальних послуг.

Відповідно до пункту 3 згаданого рішення, встановлено, що ритуальні послуги повинні надаватись на підставі договорів-замовлень за встановленою вартістю (п.1.1 цього рішення).

Між тим, пунктом 2 наведеного рішення, вартість ритуальних послуг та предметів ритуальної належності, яка надаються (реалізуються) КП «Міська ритуальна служба» не входять до переліку окремих видів ритуальних послуг (п.1.1 цього рішення), встановлюється відповідно до вимог чинного законодавства.

Відповідно, оскільки послуга - «винесення труни з тілом покійного» не входить до переліку окремих видів ритуальних послуг згідно п.1.1 рішення міської ради, вартість цієї послуги повинна встановлюватись відповідно до вимог чинного законодавства.

Механізм формування вартості та економічно обґрунтованих тарифів (цін) на ритуальні послуги, предмети ритуальної належності для суб`єктів господарювання різних форм власності визначений «Єдиною методикою визнання вартості надання громадянам необхідного мінімального переліку окремих видів ритуальних послуг, реалізації предметів ритуальної належності» затвердженого Наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 19.11.2003р. №194, зареєстрованого в Мінюсті України 18.03.2004р. за №338/8937 (далі - Методика №194).

Відповідно до пункту 2.3 Методики №194 планування витрат здійснюється нормативним методом.

Розмір витрат за кожною статтею визначається на підставі державних та галузевих нормативів, а також відповідно до прийнятих на підприємстві норм використання палива, електроенергії, матеріалів, норм та розцінок з оплати праці, нормативів витрат на управління і обслуговування виробництва та інших норм витрат.

При невідповідності державних або галузевих норм витрат матеріальних, трудових та фінансових ресурсів розрахунковим нормам, які відображають особливості діяльності окремого підприємства використовуються розрахункові норми, які затверджуються наказом директора підприємства.

Судом встановлено, що до зустрічної звірки було надано наказ, виданий КП «Міська ритуальна служба» від 30.11.2021р. №148/1, яким затверджено вартість послуги - «винесення труни з тілом покійного» в сумі 657,63 грн.

Також і наказом КП «Міська ритуальна служба» від 03.02.2023р. №9 було встановлено вартість на вказану вище послугу в сумі 738,86 грн.; наказом від 13.04.2023р. №44 вартість цією ж послуги була встановлена у сумі 727,53 грн.; наказом від 17.05.2023р. №66 вартість цієї ж послуги була встановлена у сумі 769,45 грн.

Зазначені встановлені обставини позивачем жодними іншими доказами не спростовані.

Разом з тим, незважаючи на затверджену вартість послуги - «винесення труни з тілом покійного» за наведеними наказами керівника комунального підприємства у період 2021р. по 2023р., між Пансіонатом та КП «Міська ритуальна служба» були укладені договори щодо надання послуг з поховання померлих підопічних Пансіонату, де у Калькуляціях до цих договорів ( є невід`ємними частинами таких договорів), вартість послуги - «винесення труни тілом покійного» була встановлена вище, ніж у наказах керівника ритуальної служби на відповідний рік, а саме:

- за договором №64 від 30.11.2021р. у 2021 році було надано 22 послуги з поховання померлих підопічних Пансіонату на загальну суму 88000,00 грн., де вартість послуги - «винесення труни з тілом покійного» становила - 1946,33 грн.;

- за договором №07 від 21.01.2022р. у 2022 році було надано 80 таких послуг на загальну суму 352000,00 грн. (сума зменшена згідно додаткових угод 1-12 до 281944,14 грн. та складає 70055,86 грн.(20 послуг), де вартість згаданої послуги становила -2235,26 грн.;

- за договором №21 від 10.06.2022р. було надано 22 послуги на суму 274361,78 грн. (сума зменшена згідно додаткових угод №1-15 на 128782,06 грн. та складає 114835,98 грн. (23 послуги), де вартість згаданої послуги становила - 3280,29 грн.

Проте, виходячи із затвердженої наказом директора комунального підприємства вартості (ціни) за одну послугу, вартість 6 послуг по договору №64 повинна складати: 657,63 х 6 послуг = 3945, 78 грн., тоді як Пансіонатом за надані 6 послуг з винесення труни з тілом покійного було сплачено 11677,98 грн., різниця складає 7732,20 грн.

Вартість послуги з винесення труни з тілом покійного у 2022 році по договорах №07, №21 повинна була складати 657,63 х 43 послуги =28278,09 грн., а сплачено - 97062,04 грн., різниця склала - 68783,95 грн.

Також, згідно договору №02 від 30.01.2023р. про надання послуг з поховання у 2023 році було надано 75 послуг на суму 435843,75 грн., де вартість послуги - «винесення труни з тілом покійного» становила - 3337,91 грн.

Проте, згідно до затверджених наказами директора комунального підприємства вартості (ціни) за одну послугу - «винесення труни з тілом покійного» повинна була складати відповідно до періодів: 657,63х5+738,86х13+727,53х8+769,45х30=41797,07 грн., а було сплачено - 170025,71 грн., різниця складає 128228,64 грн.

Окрім того, із наведених у позові пояснень позивача судом встановлено, що різниця вартості вказаної послуги - «винесення труни з тілом покійного» виникла внаслідок того, що до вартості вказаної послуги Пансіонатом було включено вартість предметів ритуальної належності (труна, хрест, подушка, покривало, тощо).

Тобто, фактично позивачем було здійснено закупівлю за ДК 021:2015-98370000-7 «Поховальні та супутні послуги», яка включає до вказаної послуги і вартість «предметів ритуальної належності».

Водночас, згідно до Закону №1102-ІУ ритуальні служби надають, як ритуальні послуги з поховання померлих, так і здійснюють реалізацію предметів ритуальної належності, а відповідно до визначення термінів, наведеному у ст.2 цього Закону, наведені послуги за своєю суттю є різними.

Доказів, які б свідчили про здійснення закупівлі відповідно до Державного класифікатора ДК 021:2015, який визначається за кодом 39290000-1 «Фурнітура різна», а саме: ДК 021:2015-39296000-3 «Похоронне приладдя» (домовина, хрест, покривало, табличка, тощо) судом за даними електронної системи закупівель не встановлено, а позивачем не надано.

Зазначене свідчить про те, що у такий спосіб позивач намагався уникнути додаткового проведення закупівлі предметів ритуальної належності.

Предмети ритуальної належності (труна, хрест, покривало, подушка, табличка тощо) у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є товаром.

Вартість товарів - предметів ритуальної належності не є витратними матеріалами (сировина, матеріали, паливо, енергія, амортизація основних засобів, інвентаря, зарплата працівників, що безпосередньо задіяні в наданні послуг, інші витрати на надання послуг). До складу витрат, які входять до собівартості, визначені за Національним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999р. №27/4248 ( далі - П(С)БО 16), не відноситься товар.

У пункті 10 П(С)БО 16 вказано, що собівартість реалізованих товарів визначається за Національним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 9 «Запаси».

Окрім того, і у Статуті Пансіонату, затвердженому рішенням Дніпропетровської обласної ради від 03.12.2021р. №166-9/УІІІ зазначено, що вартість послуг з виконання договору-замовлення про організацію та проведення поховання померлого визначається за згодою сторін з урахуванням Єдиної методики визначення вартості надання громадянам необхідного мінімального переліку окремих видів ритуальних послуг, реалізації предметів ритуальної належності, якою є саме Методика №194.

Отже, із аналізу наведених встановлених вище обставин та приписів чинного законодавства у їх сукупності, суд приходить до висновку, що Пансіонатом до калькуляції включено послугу з винесення труни з тілом покійного, вартість якої за вищенведеними договорами є завищеною, оскільки договорами встановлено ціну більшу, ніж вартість цієї послуги затвердженої наказами комунального закладу, а також включено до вартості послуги - «винесення труни з тілом покійного» вартість предметів ритуальної належності (товарів), що є порушенням вимог п.2.3 Методики, ч.2 ст.9 Закону №1102-ІУ, п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», оскільки ритуальні послуги (послуги, пов`язані з організацією поховання та облаштуванням місця поховання, а реалізація предметів ритуальної належності (вироби, що є атрибутами поховання та облаштування могили (колумбарної ніші), тобто, останні є товаром, а не послугами, а відповідно, позивач зобов`язаний був оголосити закупівлю предметів ритуальної належності окремо.

З огляду на викладене, висновки контролюючого органу щодо завищення вартості послуг з поховання 105 померлих підопічних Пансіонату на суму 204744,79 грн. внаслідок чого завдано збитків обласному бюджету є правомірними.

Таким чином, у частині визнання протиправною та скасування п.п.2.2 п.2 вимоги позивачеві слід відмовити.

Щодо недоотримання Пансіонатом коштів від надання соціальних послуг на платній основі у 2021-2022 роках на суму 7629,02 грн. та спонукання останнього забезпечити відшкодування цих коштів шляхом коригування (донарахування) недотриманої суми з опікунів підопічних, по яких у 2024 році подовжуються дії договорів надання соціальних послуг на платній основі (п.п.2.3 п.2 оспорюваної вимоги), суд зазначає про таке.

Пунктом 11 Порядку регулювання тарифів на соціальні послуги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2020р. №428 (далі - Порядок №428), який набрав чинності 03.06.2020р. визначено, що тарифи на соціальні послуги визначаються надавачами соціальних послуг і затверджуються їх засновниками один раз на відповідний рік на строк, що становить календарний, або на менший період часу до закінчення календарного року, якщо його затвердження здійснюється в цьому ж календарному році.

Так, судом встановлено, що засновником Пансіонату є Дніпропетровська обласна рада про що наявна інформація у ЄДРПОУ та не оспорюється учасниками справи.

У ході проведення ревізії було встановлено, що рішенням Дніпропетровської обласної ради №307-17/УІІІ від 28.07.2023р. було затверджено відповідні вищенаведені тарифи на соціальні послуги у розмірі 357,84 грн.

А рішенням Дніпропетровської обласної ради №344-18/УІІІ від 08.12.2023р. були внесені зміни до рішення №307-17/УІІІ від 28.07.2023р. «Про затвердження тарифів на соціальні послуги (догляд стаціонарний) на 2023 рік» та затверджено тариф - вартість за добу 359,84 грн.

Тобто, ревізією було встановлено, що у періоді 2021-2022 роки та у період з 01.01.2023р. по 28.07.2023р. Пансіонатом укладалися договори про надання платних соціальних послуг без затверджених тарифів їх засновником - Дніпропетровською обласною радою.

А отже, із наведених встановлених обставин слід дійти висновку, що позивачем порушені приписи п.11 Порядку №428.

При цьому, слід зазначити, що механізм визначення вартості соціальних послуг (тарифів) у 2021-2023 роках врегульовано Методичними рекомендаціями розрахунку вартості соціальних послуг, затвердженими Наказом Міністерства соціальної політики України 07.12.2015 року №1186 (далі - Методичні рекомендації) з урахуванням Порядку №428.

У пункті 6 розділу І Методичних рекомендаціях зазначено, що вартість кожної соціальної послуги доцільно визначати окремо на основі типової структури витрат для визначення вартості соціальної послуги в розрахунку на одну людино-годину (залежно від умов надання соціальної послуги) (додаток 2), яка містить статті прямих та адміністративних витрат.

У пункті 4 розділу ІІ згаданих Методичних рекомендацій наведені формули, які рекомендується використовувати для розрахунку вартості соціальної послуги, а також формування та оцінки калькуляції витрат на надання соціальних послуг за рахунок бюджетних коштів замовникам соціальних послуг і суб`єктам.

Також у відповідності до пункту 10 Порядку №428 передбачено, що адміністративні витрати включаються до тарифу на соціальну послугу в розмірі 15 відсотків витрат на оплату праці працівників, які безпосередньо надають таку послугу.

Разом з тим, як встановлено судом із наявних у справі документів, зокрема, копії договорів про надання соціальних послуг та розрахунків до них на утримання одного підопічного за місяць, що є додатками до зазначених договорів, у період з 01.01.2021р. по 31.12.2023р. до собівартості послуги включалися прямі та загальновиробничі витрати, відповідно до Порядку №268, який втратив чинність 03.06.2020р. (а.с.142-205 том 2).

Водночас, адміністративні витрати не розраховувалися згідно вимог п.10 Порядку №428.

Позивачем на спростування вищенаведених встановлених обставин жодних інших доказів не було надано.

Отже, враховуючи наведені встановлені судом обставини, суд приходить до висновку, що внаслідок порушення останнім вимог п.10,11 Порядку №428, а також наведених вище Методичних рекомендацій, Пансіонатом було недоотримано коштів від надання соціальних послуг на платній основі у 2022-2022 роках на суму 7629,02 грн., а тому висновки, викладені у п.п.2.3 вимоги є правомірними.

Таким чином, у частині визнання протиправною та скасування п.п.2.3 п.2 вимоги позивачеві слід відмовити.

Щодо правомірності покриття Пансіонатом витрат спеціального фонду загальним фондом на загальну суму 652 612,75 грн. та спонукання відшкодування матеріальної шкоди (збитків) шляхом перерахування цих коштів із спеціального фонду на загальний (п.п.2.6 п.2 оспорюваної вимоги), суд зазначає про наступне.

За приписами статті 48 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов`язань минулих років; бюджетні зобов`язання за спеціальним фондом бюджету - виключно в межах відповідних фактичних надходжень спеціального фонду бюджету.

Порядок складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002р. №228 ( далі - Порядок №228).

Пунктом 1 згаданого Порядку №228 установлено, що кошторис має такі складові частини:

- загальний фонд, який містить обсяг надходжень із загального фонду бюджету та розподіл видатків за повною економічною класифікацією видатків бюджету на виконання бюджетною установою (далі - установа) основних функцій або розподіл надання кредитів з бюджету за класифікацією кредитування бюджету;

- спеціальний фонд, який містить обсяг надходжень із спеціального фонду бюджету на конкретну мету та їх розподіл за повною економічною класифікацією видатків бюджету на здійснення відповідних видатків згідно із законодавством, а також на реалізацію пріоритетних заходів, пов`язаних з виконанням установою основних функцій.

Обсяги надходжень до спеціального фонду проекту кошторису визначаються на підставі розрахунків, які складаються за кожним джерелом доходів та/або фінансування бюджету чи повернення кредитів до бюджету, що плануються на наступний бюджетний період - п.17 Порядку №228.

А згідно п.19 цього ж Порядку №228 установлено, що спеціальний фонд проекту кошторису передбачає складення зведення показників спеціального фонду кошторису за всіма джерелами надходження коштів до цього фонду та відповідними напрямами їх використання.

Розподіл видатків бюджету та надання кредитів з бюджету спеціального фонду проекту кошторису проводиться виключно в межах і за рахунок відповідних надходжень, запланованих на цю мету в зазначеному фонді.

У відповідності до вимог п.23 Порядку №228 передбачено, що видатки спеціального фонду кошторису за рахунок власних надходжень плануються у такій послідовності: за встановленими напрямами використання, на погашення заборгованості установи з бюджетних зобов`язань за спеціальним та загальним фондом кошторису та на проведення заходів, пов`язаних з виконанням основних функцій, які не забезпечені (або частково забезпечені) видатками загального фонду.

Напрями використання коштів, що надходять з Пенсійного фонду установам, де особи перебувають на повному державному утриманні, наведені у Переліку товарів, робіт та послуг, на закупівлю яких спрямовуються кошти, що підлягають перерахуванню Пенсійним фондом України та структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських рад установам, де особи перебувають на повному державному утриманні, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 20.03.2012р. №150 (далі - Перелік №150).

Згідно пункту 4 вказаного Переліку №150 передбачено, що кошти, які надходять від ПФУ до спеціального фонду, де особи перебувають на повному державному утриманні, спрямовуються за КЕКВ 2240 «Оплата послуг (крім комунальних), зокрема, на ритуальні послуги (у тому числі оплата послуг священика, спорудження на могилі померлого (загиблого) надгробка, огорожі навколо могили).

А відповідно, із аналізу наведених норм слідує, що надходження коштів з Пенсійного фонду України формують спеціальний фонд, тому оплата послуг, які наведені у вищенаведеному п.4 Переліку №150 за КЕКВ 2240 «оплата ритуальних послуг» з урахуванням п.4 Порядку №228, повинні були здійснюватися за рахунок видатків спеціального фонду кошторису за рахунок власних надходжень.

Разом з тим, як встановлено ревізією з 01.01.2021р. по 31.12.2023р. Пансіонатом здійснювалися видатки на поховання померлих підопічних за рахунок коштів загального фонду місцевого бюджету на суму 652 612,75 грн.

При цьому, вказаною ревізією було встановлено, що згідно звіту ф.4-2 у 2021-2023 роках залишок коштів спеціального фонду становив, а саме: на 01.01.2021р. - 2 872 274,68 грн.; на 01.01.2022р. - 3 515 699,40 грн.; на 01.01.2023р. - 8 418 587,98 грн.; на 31.12.2023р. - 14 693 809,72 грн.

Позивачем наведені встановлені обставини під час ревізії у ході судового розгляду даної справи жодними іншими доказами не спростовані.

За викладених обставин, суд приходить до висновку, що обґрунтовані підстави вважати, що бюджетні зобов`язання Пансіонату щодо оплати за ритуальні послуги за КЕКВ 2240 у період з 01.01.2021р. по 31.12.2023р. не були забезпечені видатками спеціального фонду та вимагали (потребували) їх покриття видатками загального фонду, в адміністративного суду відсутні.

А отже, вимоги відповідача щодо забезпечення відшкодування матеріальної шкоди (збитків), заподіяної внаслідок здійснення видатків на поховання померлих підопічних за рахунок загального фонду замість спеціального фонду в сумі 652 612,75 грн. шляхом перерахування коштів із спеціального фонду на загальний є правомірними.

Таким чином, у частині визнання протиправною та скасування п.п.2.6 п.2 вимоги позивачеві слід відмовити.

Щодо повноти оплати за спожиті комунальні послуги мешканцями гуртожитку та житлового будинку та покриття цих витрат за рахунок коштів обласного бюджету в загальній сумі 201014,70 грн.(п.п.2.7 п.2 оспорюваної вимоги), суд зазначає про наступне.

Приписами пункту 48 Порядку №228 встановлено, що бюджетна установа не має права здійснювати запозичення в будь-якій формі (крім випадків, передбачених статтею 16, частиною сьомою статті 22 та статтею 74 Бюджетного кодексу України) або надавати юридичним чи фізичним особам кредити з бюджету (якщо не встановлено відповідні бюджетні призначення на надання кредитів з бюджету).

Згідно до вимог п.11 Положення про користування гуртожитками, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.06.2018р. №498 (далі - Постанова КМУ №498) передбачено, що наймачі, які користуються жилою площею в гуртожитку зобов`язані, зокрема, своєчасно сплачувати за проживання в гуртожитку у строки, встановлені договором або законом.

За нормами пункту 15 цією Постанови КМУ №498 визначено, що особи, які проживають у гуртожитку на умовах договору найму (оренди), вносять плату за таке проживання відповідно до умов договору.

Плата за проживання в гуртожитку включає:

- витрати на оплату житлово-комунальних послуг (послуги з управління гуртожитком, послуги з постачання теплової енергії, гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, постачання та розподілу природного газу, електричної енергії, послуги з поводження з побутовими відходами);

- інші витрати, необхідні для забезпечення створення належних умов для проживання (утримання майна гуртожитку, зазначеного в абзаці першому пункту 14 цього Положення) та організації побуту (заміна, прання, дезінфекція постільних речей тощо у разі їх видачі).

Разом з тим, як установлено у ході ревізії у 2021-2023 роках за мешканців гуртожитку, як своєчасно не сплачують за користування послугами теплопостачання, водовідведення та водопостачання, Пансіонатом фактично така оплата здійснювалась за рахунок бюджетних коштів у загальній сумі 201014,70 грн.

Зазначені обставини виявлені у ході ревізії позивачем під час судового розгляду справи жодними іншими доказами не спростовані.

Доказів оплати своєчасно мешканцями гуртожитку за спожиті комунальні послуги позивачем також суду не надано.

Навпаки, наведені встановлені обставини сплати Пансіонатом комунальних послуг за рахунок коштів обласного бюджету замість мешканців гуртожитку, підтверджуються і тим, що позивачем у період з квітня 2024р. по червень 2024р. вживалися заходи щодо стягнення з мешканців гуртожитку заборгованості за комунальними послугами шляхом звернення до суду про стягнення такої заборгованості, про що свідчать копії судових наказів та ухвали суду від 10.06.2024р. (а.с.248-250 том 1).

Отже, зазначене свідчить про недотримання Пансіонатом вимог п.48 Порядку №228, Постанови КМУ №498

За викладених обставин та враховуючи, що позивачем не було дотримано норм п.48 Порядку №228 та Постанови КМУ №498, суд приходить до висновку, що вимоги контролюючого органу щодо забезпечення відшкодування матеріальної шкоди (збитків), заподіяних внаслідок здійснення покриття за рахунок коштів обласного бюджету витрат фізичних осіб (мешканців гуртожитку) в загальній сумі 201014,70 грн., а також і необхідність проведення претензійно-позовної роботи із фізичними особами щодо відшкодування коштів за спожиті комунальні послуги, є правомірними.

Таким чином, у частині визнання протиправною та скасування п.п.2.7 п.2 вимоги позивачеві слід відмовити.

Окрім того, не підлягають задоволенню і позовні вимоги позивача в частині вимог відповідача у подальшому дотримуватися вимог законодавства України, не допускати встановлених недоліків, забезпечити ефективне витрачання бюджетних коштів (пункт 3 оспорювано вимоги); розглянути питання щодо притягнення до відповідальності винних у допущенні порушень законодавства (пункт 4 оспорюваної вимоги), виходячи з наступного.

Статтею 8 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» від 26.01.1992р. №2939-ХІІ (далі - Закон №2939-ХІІ) визначено, що орган фінансового контролю здійснює державний фінансовий контроль за, зокрема, виконанням функцій з управління об`єктами державної власності; цільовим та ефективним використанням коштів державного і місцевих бюджетів; веденням бухгалтерського обліку, а також складанням фінансової і бюджетної звітності, паспортів бюджетних програм та звітів про їх виконання, кошторисів та інших документів, що застосовуються в процесі виконання бюджету; усуненням виявлених недоліків і порушень.

Згідно до пунктів 7, 15 ст.10 Закону №2939-ХІІ орган державного фінансового контролю наділений правом, а саме:

- пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства;

- порушувати перед керівниками відповідних органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій питання про притягнення до відповідальності осіб, винних у допущених порушеннях.

З огляду на викладене та враховуючи виявлені у ході ревізії порушення Пансіонатом вимог вищенаведеного чинного законодавства, які відображені у п.п.2.1, 2.2, 2.3, 2.6, 2.7 пункту 2 оспорюваної вимоги, які позивачем у ході судового розгляду даної справи жодними належними, достатніми та достовірними доказами не спростовані, суд приходить до висновку, що пункти 3 та 4 оспорюваної вимоги є такими, що відповідають вище дослідженим повноваженням відповідача, тому є правомірними.

Таким чином, оскільки правові підстави для визнання протиправними та скасування пунктів 3 та 4 оспорюваної вимоги у адміністративного суду відсутні, то у цій частині позову позивачеві також слід відмовити.

Приймаючи до уваги все вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення даного адміністративного позову частково.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

За таких обставин підлягають стягненню з бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судові витрати, понесені позивачем по сплаті судового збору, сплаченого судового збору за квитанцією №0.0.3728595953.1 від 26.06.2024р. (а.с.20 том 1, а.с.53 том 2) пропорційно задоволеним позовним вимогам у розмірі 1211,20 грн., виходячи із розрахунку: 2422,40 грн. (сума судового збору за подання даного позову, встановлена ст.4 Закону України "Про судовий збір")/2.

Керуючись ст. ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов Комунального закладу «Дніпропетровський геріатричний пансіонат» Дніпропетровської обласної ради» до Східного офісу Держаудитслужби в особі Управління Східного офісу Держаудитслужби у Донецькій області про визнання протиправною та скасування вимоги №040504/-15/1245-2024 від 24.06.2024р. - задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати п.п.2.4, п.п.2.5 пункту 2 вимоги Східного офісу Держаудитслужби в особі Управління Східного офісу Держаудитслужби у Донецькій області №040504/-15/1245-2024 від 24.06.2024р.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Східного офісу Держаудитслужби в особі Управління Східного офісу Держаудитслужби у Донецькій області (49101, м. Дніпро, вул. Володимира Антоновича, буд.22 корп.2, ЄДРПОУ 40477689) на користь Комунального закладу «Дніпропетровський геріатричний пансіонат» Дніпропетровської обласної ради» (49127, м. Дніпро, вул. Гаванська, буд. 15, ЄДРПОУ 03562537) - судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1211 грн. 20 коп. (одна тисяча двісті одинадцять грн. 20 коп.).

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.О. Конєва

СудДніпропетровський окружний адміністративний суд
Дата ухвалення рішення11.12.2024
Оприлюднено13.12.2024
Номер документу123688386
СудочинствоАдміністративне
КатегоріяСправи з приводу реалізації державної політики у сфері економіки та публічної фінансової політики, зокрема щодо організації господарської діяльності, з них

Судовий реєстр по справі —160/16609/24

Ухвала від 21.01.2025

Адміністративне

Третій апеляційний адміністративний суд

Щербак А.А.

Рішення від 11.12.2024

Адміністративне

Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Конєва Світлана Олександрівна

Ухвала від 11.12.2024

Адміністративне

Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Конєва Світлана Олександрівна

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2025Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні