Ухвала

від 11.12.2024 по справі 280/11382/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

З ПИТАНЬ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПОЗОВУ

11 грудня 2024 рокуСправа № 280/11382/24 м.Запоріжжя

Суддя Запорізького окружного адміністративного суду Батрак І.В., розглянувши клопотання про забезпечення позову по адміністративній справі

за позовом ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )

до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 )

до Військової частини НОМЕР_3 (відомості відсутні)

до Міністерства оборони України (03168, м. Київ, пр. Повітрофлотський, буд. 6, код ЄДРПОУ 00034022)

до Комунального некомерційного підприємства «Міська лікарня №7» Запорізької міської ради (69118, м. Запоріжжя, вул. Привокзальна, буд. 9, код ЄДРПОУ 35535544)

про визнання дій протиправними рішень, їх скасування та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі відповідач 1), до Військової частини НОМЕР_3 (далі відповідач 2), до Міністерства оборони України (далі відповідач 3), до Комунального некомерційного підприємства «Міська лікарня №7» Запорізької міської ради (далі відповідач 4), в якому просить суд:

визнати протиправним та скасувати висновок ВЛК відповідача 4 від 17 від 16.11.2024 номер невідомий;

зобов`язати відповідача 4 провести військово-лікарську;

визнати протиправним та скасувати наказ відповідача 1 №397 від 17.11.2024 про призов резервістів і військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації, в особливий період;

визнати протиправним та скасувати наказ відповідача 2 №57 від 17.11.2024 в частині зарахування до списків особового складу військової частини;

зобов`язати відповідача 2 виключити позивача зі списків особового складу військової частини.

Разом із позовною заявою позивач звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, в якій на підставі ст. 150, 154, 156 КАС України просить заборонити переміщення ОСОБА_1 , який взятий на облік та зарахований до військової частини НОМЕР_3 для проходження військової служби, до військової частини та переміщення до інших військових частин до моменту набрання законної сили рішенням суду у справі за позовом АБ «Цвєткова А.В.» в інтересах позивача.

На обґрунтування поданої заяви зазначає, що відносно громадянина ОСОБА_1 було порушено як норми Конституції України, порушено порядок призову на військову службу під час мобілізації встановлену відповідно до Порядку (постанова 560), проведено явно фіктивну військово лікарську комісію з порушенням наказу № 402 зі змінами за результатом якої ОСОБА_1 придатний до військової служби та вже через 2 дні направлений в ургентному стані на стаціонарне лікування до КНП «Обласний клінічний заклад з надання психоневрологічної допомоги та соціально значущих хвороб» ЗОР, що свідчить про недостовірність висновку ВЛК з яким не дали змоги ознайомитись ані ОСОБА_1 , ані Адвокатському Бюро «Цвєткова A.B.» на адвокатський запит від 17.11.2024. За таких обставин, вважає, що єдиним належним заходу забезпечення, який подається разом з адміністративним позовом, є заборона переміщення ОСОБА_1 , який взятий на облік та зарахований до військової частини № НОМЕР_3 для проходження військової служби до військової частини та переміщення до інших військових частин до моменту набрання законної сили рішенням суду у справі за позовом АБ «Цвєткова A.B.» в інтересах ОСОБА_1 . Стверджує, що в разі не вжиття такого заходу забезпечення ОСОБА_1 може бути переміщено до іншої військової частини з подальшим направленням особи з висновком ВЛК, який не відповідає дійсності, до зони зіткнення з ворогом, що матиме невідворотні наслідки. Враховуючи наявність психологічних захворювань ОСОБА_1 та факт постійного приймання великої дози антидепресантів за призначенням лікаря психіатра ставить під загрозу оточуючих військовослужбовців.

До заяви про забезпечення позову заявником додано копію паспорта та РНОКПП позивача, ордер на надання правової допомоги та свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

За правилами частини 1 статті 154 КАС України, заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

Враховуючи вищевикладене, суддя розглянув заяву про забезпечення позову без повідомлення учасників справи.

Розглянувши та дослідивши додані до позову та заяви докази та надавши їм оцінку, суддя дійшов висновку про не обґрунтованість заяви про забезпечення позову та відповідно відсутність підстав для її задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Частиною 2 цієї статті встановлено, що Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Тобто, забезпечення адміністративного позову це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи визначених законом заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.

Таким чином, статтею 150 КАС України визначено вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Крім того, за приписами частини 1 статті 152 КАС України заява про забезпечення позову подається в письмовій формі і повинна містити:

1) найменування суду;

2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта (для фізичних осіб - громадян України), номери засобів зв`язку, адресу електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету;

3) предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову;

4) захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності;

5) інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина 2 статті 151 КАС України).

Обов`язок доведення підстав для вжиття заходів забезпечення позову покладається на заявника (пункт 3 частини 1 статті 152 КАС України).

Забезпечення позову має на меті гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі. Застосовуючи заходи забезпечення позову, суд має встановити зв`язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом спору, а також встановити, що певний захід забезпечення позову відповідає обраному способу судового захисту, спроможний забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Верховний Суд 06.02.2019 у справі №826/13306/18 зазначив: обґрунтовуючи клопотання про забезпечення позову щодо «очевидності» ознак протиправної бездіяльності відповідача та порушення прав позивача, то попри те, що такі ознаки не мають окреслених меж, йдеться насамперед про їх «якість»: вони повинні свідчити про протиправність оскаржуваної бездіяльності поза обґрунтованим сумнівом. Суд, який застосовує заходи забезпечення позову з підстав очевидності ознак протиправності оскарженого рішення, на основі наявних у справі доказів, повинен бути переконаний, що рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, передбаченими частиною 2 статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам цього порушення. Твердження про «очевидність» порушення до розгляду справи по суті є висновком, що свідчить про правову позицію суду наперед. Тому застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у виключних випадках.

Разом із цим, позивач в обґрунтування обставин, про які ним зазначено в заяві про забезпечення позову, не надав належних доказів, що унеможливлює надання їм оцінки судом та встановлення наявності підстав вважати, що рішення, дії або бездіяльність відповідачів є очевидно протиправними.

Верховний Суд у постанові від 03.05.2023 у справі № 640/15534/22 вказав, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

Отже, фактичні обставини справи, в тому числі питання щодо правомірності/неправомірності рішень, наказів та дій відповідачів, на які посилається позивач, підлягають встановленню і доведенню на підставі зібраних у справі доказів та аналізу норм права, що регулюють спірні правовідносини, під час вирішення справи по суті.

Суд також зазначає, що забезпечення адміністративного позову є крайнім заходом, вжиття якого можливе виключно за наявності підстав вважати, що рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень є очевидно протиправними.

Можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. Суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому.

Отже, на даному етапі суд позбавлений можливості встановити наявність очевидних ознак протиправності дій/рішень відповідачів, оскільки заявником не надано належних доказів та обґрунтувань того, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Предмет спору це об`єкт спірних правовідносин, щодо якого виник спір між позивачем (заявником) і відповідачем. Під предметом спору розуміється певна матеріально-правова вимога позивача (заявника) до відповідача, стосовно якої позивач (заявник) просить ухвалити судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач (заявник) обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Суд вказує, що позивач фактично оскаржує протиправність, на його думку, призову на військову службу.

Так, суд відзначає, що Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022, та який станом на теперішній час триває.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснює Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу», який також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

В частині 9 статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» надано визначення поняття військовослужбовців, як осіб, які проходять військову службу.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» початком проходження військової служби вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.

З аналізу зазначених норм, вбачається, що військовозобов`язані, які були призвані на військову службу під час мобілізації, в особливий період, набувають нового юридичного статусу військовослужбовці.

Законом України №2359-IX від 08 липня 2022 року «Про внесення зміни до частини третьої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України щодо забезпечення позову у виді зупинення наказу або розпорядження командира (начальника) під час воєнного стану чи в бойовій обстановці», внесено зміни до частини 3 статті 151 КАС України.

Відповідно до пункту 10 частини 3 статті 151 КАС України, не допускається забезпечення позову шляхом зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.

Відтак, на час проходження позивачем служби та на дату звернення до суду із заявою про забезпечення позову в Україні діє воєнний стан, в умовах якого існує заборона шляхом забезпечення позову здійснювати зупинення дії наказів відданих військовослужбовцю, яким безумовно є і наказ про його переміщення.

Статтею 30 Закону № 548-XIV передбачено, що начальник має право віддавати підлеглому накази і зобов`язаний перевіряти їх виконання. Підлеглий зобов`язаний беззастережно виконувати накази начальника, крім випадків віддання явно злочинного наказу, і ставитися до нього з повагою.

Отже, оскільки позивач наразі проходить військову службу у Збройних Силах України відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», суд позбавлений можливості забороняти відповідачу вчиняти дії, пов`язані з виконанням військовослужбовцем військових завдань, в тому числі забороняти йому визначати місце несення військової служби військовослужбовцем.

Більш того, заявляючи таке клопотання позивач не конкретизує кому саме він просить заборонити вчиняти такі дії, вказуючи взагалі переміщення для проходження військової служби до військових частин, що у свою чергу унеможливлює надсилання ухвали про забезпечення позову особам, яких це стосується.

Згідно із частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Суд наголошує, що захист прав здійснюється у разі їх порушення. З цього слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав, то навіть у разі, якщо дії суб`єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає. Звернення до суду є способом захисту порушених суб`єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що подана заява є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 152, 154, 243, 248, 256 КАС України, суддя

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви представника ОСОБА_1 , адвоката Цвєткова А.В. (вх. №56444 від 09.12.2024) про забезпечення позову відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

СуддяІ.В.Батрак