Рішення

від 10.12.2024 по справі 320/26510/23

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 грудня 2024 року м. Київ 320/26510/23

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Головенко О.Д., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Військової частини НОМЕР_1 та просить суд:

Визнати протиправними діяння Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) щодо невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку при звільненні з 13.07.2018 по 18.05.2023;

Зобов язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) середній заробіток за час несвоєчасного розрахунку при звільненні з 31.03.2019 по 18.05.2023.

В обґрунтування позову зазначає, що станом на день видання наказу про виключення зі списків особового складу відповідачем не був проведений повний розрахунок. Фактично остаточний розрахунок відповідач здійснив на виконання рішень Київського окружного адміністративного суду, однак не виплатив середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні зі служби.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02.08.2023 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Пунктом 2 ч. 1 ст. 263 КАС України визначено, що суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, оглянувши письмові докази, які були надані, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

ОСОБА_1 реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_4 .

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 06.04.2021 у справі № 320/17342/21 визнано протиправною бездіяльність Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 по 2019 роки та зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки учаснику бойових дій за період з 2017 по 2019 роки включно, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме 31.03.2019.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 06.04.2021 у справі № 320/16997/21 визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.04.2016 по 28.02.2018, зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.04.2016 по 28.02.2018 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року та зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати - за період з 01.04.2016 по день фактичної виплати індексації.

Вказані рішення були виконані 18.05.2023 відповідно до банківської виписки наявної в матеріалах справи.

Ввважаючи, що відповідачем протиправно не нараховано та невиплачено середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні зі служби позивач звернувся із даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 4 ст. 43 Конституції України визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

За приписами частини 1 статті 47 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Водночас такі питання врегульовані КЗпП України.

Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України від 07.05.2002 №8-рп/2002(справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб), при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми КЗпП, в якому визначені основні трудові права працівників.

Відповідно ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно з ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплата працівнику середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Викладена правова позиція узгоджується із висновками Верховного Суду, викладених, зокрема, в постановах від 06.02.2020 у справі № 806/305/17, від 06.08.2019 у справі № 826/9793/18, від 20.02.2020 у справі № 821/723/17, від 02.09.2020 у справі № 804/7733/16, від 28.01.2021 у справі № 240/11214/19.

Також, Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 викладено правову позицію, згідно з якою ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, а тому, відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Згідно з ст. 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» № 100 від 08.02.1995 (далі - Порядок №100).

Відповідно до абзацу 1 п. 2 розділу ІІ Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Абзацом 3 п. 2 розділу ІІ Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Згідно з п. 5 розділу IV Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Відповідно до п. 8 розділу IV Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, на число календарних днів за цей період.

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначений Наказом Міністерства оборони України № 260 від 07.06.2018 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» (далі - Порядок № 260).

Згідно з п. 7 розділу І цього Порядку середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Вирішуючи питання розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат суд застосовує положення ст. 117 КЗпП України в редакції від 19.07.2022.

Адже за своєю суттю ст. 117 КЗпП України передбачає фінансову санкцію, що застосовується до роботодавця та спрямована на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним повного розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин.

Застосування цієї норми в редакції до 19.07.2022 та в редакції з 19.07.2022 призвело б по суті до накладення фінансової санкції за несвоєчасний розрахунок при звільненні двічі за різними методиками, необмежено строком але пропорційно (як склалася судова практика) і обмежено 6-ти місячним строком без застосування принципу пропорційності (за новою редакцією норми).

На переконання суду застосування положень ст. 117 КЗпП України одночасно в різних редакціях призведе до дисбалансу між захистом прав працівника (з додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок, зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача) та інтересами роботодавця.

З позиції суду така санкція (з врахуванням судової практики) не звужує прав найманого працівника на отримання середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні, а лише встановлює часові рамки таких обрахунків. Тому, суд не бачить перешкод у застосуванні нової редакції ст. 117 КЗпП України у порівнянні з попередньою редакцією цієї норми, а одночасне застосування обох санкцій призведе до притягнення до юридичної відповідальності одного виду двічі за одне й те саме правопорушення, що порушує принцип «non bis in idem».

Суд погоджується з тим, що період затримка розрахунку при звільненні розпочався ще з моменту звільнення позивача. Однак факт неналежного розрахунку при звільнені позивачу встановлений рішенням суду після 18.05.2023, у період дії санкції ст. 117 КЗпП України у новій редакції.

У цьому контексті слід підкреслити, що спір про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні завжди є похідним від спору про не проведення повного розрахунку при звільненні, і може існувати лише після виконання рішення суду про проведення такого розрахунку та здійснення належних працівнику виплат.

Таким чином, з позиції суду правильним у цьому випадку є застосування саме останньої редакції положень ст. 117 КЗпП України.

При цьому, слід зауважити що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц виклала правовий висновок, згідно з яким з огляду на зазначені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи:

розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому, Велика Палата Верховного Суду також відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого в постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені ст. 116 КЗпП України.

У разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, згідно з ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду, навіть якщо аналогічні висновки Верховний Суд України сформулював також при розгляді інших справ (постанова Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі № 161/12771/15-ц).

Верховним Судом ухвалено постанову від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19, в якій, з-поміж іншого, зазначено, що синтаксичний розбір текстуального змісту ст. 117 КЗпП України дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми. Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів ч. 1 ст. 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, проте за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

Приписами ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд встановив, що позивач виключений із списків особового складу 31.03.2019, водночас лише 18.05.2023 на виконання рішення суду відповідач здійснив виплату індексації грошового забезпечення за період за період з 01.04.2016 по 28.02.2018.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідач провів фактичний розрахунок із позивачем щодо виплати спірної індексації грошового забезпечення за період з за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 поза межами строку, встановленого ст. 116 КЗпП України.

На дату звернення позивача із позовом (31.07.2023) спірні правовідносини щодо нарахування середньоденний заробіток за час невиплати спірної індексації грошового забезпечення регулюються ст. 117 КЗпП в редакції Закону № 2352-IX, яка передбачає, що середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку підлягає стягненню, але не більш як за шість місяців.

Таким чином, оскільки період затримки розрахунку при звільненні перевищує шість місяців, то відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України відповідач повинен виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні лише за шість місяців, тобто з 18.11.2022 по 18.05.2024, що складає 182 дні.

Розмір грошового забезпечення позивача за два місяці перед звільненням становив 27 031,60 грн (березень 2019 року 13 515,80 грн, квітень 2019 року 13 515,80 грн), що підтверджується довідкою про доходи позивача.

Кількість календарних днів служби позивача за березень квітень становила 61 день.

Отже, середньоденний заробіток позивача становить 659,30 грн (27 031,60 грн/61 день).

Відповідно, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період не більш як за 6 місяців мав би становити 119 992,60 грн. (розрахунок: 659,30 грн (середньоденна заробітна плата позивача) * 182 (кількість днів затримки розрахунку).

При цьому, суд звертає увагу на те, що розмір невчасно виплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.04.2016 по 28.02.2018 і компенсації за невикористані дні додаткової щорічної відпустки як учаснику бойових дій становить лише 94 037,88 грн, водночас середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 119 992,60 грн, що перевищує розмір невчасно виплаченої суми індексації грошового забезпечення.

З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та вищевикладеним критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення виплати належних при звільненні коштів у сумі 58237,00 грн.

Суд зазначає, що зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню шляхом стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 18.11.2022 по 18.05.2023 у сумі 119 992,60 грн.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити частково.

Європейський суд з прав людини у справі "Чуйкіна проти України" (Chuykina v. Ukraine) зазначив, що процесуальні гарантії, викладені у ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод № 995_004від04.11.1950 (далі Конвенція), забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином ст. 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (рішення у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог п. 1 ст. 6 Конвенції.

Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для п. 1 ст. 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia).

Частиною 2 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, який не довів правомірність своєї бездіяльності.

Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для часткового задоволення позову.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 90, 139, 205, 242- 246, 250, 251, 255, 295, 297 КАС України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними діяння Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) щодо невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку при звільненні з 18.11.2022 по 18.05.2023.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) середній заробіток за час несвоєчасного розрахунку при звільненні з 18.11.2022 по 18.05.2023 у розмірі 119992,60 грн.

У задоволенні решти частини позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Головенко О.Д.