Рішення

від 11.12.2024 по справі 420/30396/24

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 грудня 2024 р. № 420/30396/24 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Ярощука В.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , до відповідачівДержавної судової адміністрації України, вул. Липська, 18/5, м.Київ, 01601, Одеського окружного адміністративного суду, дорога Фонтанська, 14, м. Одеса, Одеський район, Одеська область, 65021, провизнання дій та бездіяльності протиправними; зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

27 вересня 2024 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач) до Одеського окружного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України про:

визнання протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Одеського окружного адміністративного суду в повному обсязі бюджетними асигнуваннями на проведення видатків з виплати суддівської винагороди позивачу за період з 01.06.2024 по 31.08.2024 та допомоги на оздоровлення аз 2024 рік, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якої встановлено на 1 січня відповідного календарного року (станом на 01.01.2024 3028,00 грн);

зобов`язання Державної судової адміністрації України забезпечити Одеський окружний адміністративний суд бюджетними асигнуваннями (коштами) для здійснення видатків з виплати належної позивачу суддівської винагороди за період з 01.06.2024 по 31.08.2024, допомоги на оздоровлення за 2024 рік, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн з урахуванням компенсації відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати»;

визнання протиправними дії Одеського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 01.06.2024 по 31.08.2024 та допомоги на оздоровлення за 2024 рік, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102,00 грн;

зобов`язання Одеського окружного адміністративного суду нарахувати та виплатити суддівську винагороду позивачу за період з 01.06.2024 по 31.08.2024 та допомогу на оздоровлення за 2024 рік, обчисливши їх розмір, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн з урахуванням компенсації відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та раніше виплачених сум та утримання з цієї суми встановлених законом податків та обов`язкових платежів при її виплаті.

Позовні вимоги позивач умотивував тим, що Одеський окружний адміністративний суд нараховував йому суддівську винагороду з 01.06.2024 згідно з абзацом шостим статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», якими установлено, що у 2024 році прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102,00 гривні. Натомість Одеський окружний адміністративний суд у 2024 році, на переконання позивача, протиправно не визначив базовий розмір його посадового окладу судді від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який установлений абзацом четвертим статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», а саме: 3028,00 гривні. Внаслідок цього з 01.06.2024 він не отримував суддівську винагороду в належному розмірі. Також позивач вважає, що оскільки Державна судова адміністрація України є головним розпорядником бюджетних коштів у системі правосуддя, тому вона повинна забезпечити Одеський окружний адміністративний суд бюджетними асигнуваннями (коштами) для здійснення видатків з виплати належної позивачу суддівської винагороди за спірний період.

05.11.2024 позивач подав до Миколаївського окружного адміністративного суду заяву про збільшення позовних вимог, яка за своїм змістом є заявою про зміну предмета позову, в якій він просив:

визнати протиправною бездіяльності Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Одеського окружного адміністративного суду в повному обсязі бюджетними асигнуваннями на проведення видатків з виплати суддівської винагороди позивачу за період з 01.06.2024 по 31.10.2024 та допомоги на оздоровлення аз 2024 рік, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якої встановлено на 1 січня відповідного календарного року (станом на 01.01.2024 3028,00 грн);

зобов`язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Одеський окружний адміністративний суд бюджетними асигнуваннями (коштами) для здійснення видатків з виплати належної позивачу суддівської винагороди за період з 01.06.2024 по 31.10.2024, допомоги на оздоровлення за 2024 рік, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн з урахуванням компенсації відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати»;

визнати протиправними дії Одеського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 01.06.2024 по 31.10.2024 та допомоги на оздоровлення за 2024 рік, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102,00 грн;

зобов`язати Одеський окружний адміністративний суд нарахувати та виплатити суддівську винагороду позивачу за період з 01.06.2024 по 31.10.2024 та допомогу на оздоровлення за 2024 рік, обчисливши їх розмір, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн з урахуванням компенсації відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та раніше виплачених сум та утримання з цієї суми встановлених законом податків та обов`язкових платежів при її виплаті.

Підстави позову залишились незмінними.

31.10.2024 Одеський окружний адміністративний суд подав до Миколаївського окружного адміністративного суду відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Відзив аргументовано тим, що:

норма частини третьої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є бланкетною, бо встановлює лише кількість прожиткових мінімумів для обчислення базового розміру посадового окладу судді місцевого суду, але не встановлює розміру прожиткового мінімуму, який необхідний для цього; розрахунок посадового окладу станом на 01.01.2024 обчислювався з розрахункової величини 2102,00 грн відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік»;

з прийняттям Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» зміни зазнав не розмір суддівської винагороди, а розрахункова величина для визначення базового розміру посадового окладу судді, яка станом на 01.01.2024 складає 2102 грн та встановлена на рівні прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2020.

Позивач правом на подання відповіді на відзив, а Державна судова адміністрація правом на подання відзиву на позовну заяву не скористалися.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 30.09.2024 адміністративну справу № 420/30396/22 направлено голові Одеського окружного адміністративного суду для вирішення питання про прийняття розпорядження про передачу адміністративної справи за підсудністю.

Відповідно до розпорядження голови Одеського окружного адміністративного суду від 02.10.2024 № 19-Р/С «Про передачу адміністративної справи № 420/30396/24 до П`ятого адміністративного суду для визначення підсудності» адміністративна справа № 420/30396/24 передана для визначення підсудності до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

07.10.2024 П`ятий апеляційний адміністративний суд постановив ухвалу про підсудність справи № 420/30396/24 Миколаївському окружному адміністративному суду.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.10.2024 головуючим суддею для розгляду цієї справи визначено суддю Ярощука В.Г.

21.10.2024 Миколаївський окружний адміністративний суд постановив ухвалу про відкриття провадження в адміністративній справі № 420/30396/24, про її розгляд за правилами позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

05.11.2024 позивач подав до Миколаївського окружного адміністративного суду заяву про збільшення позовних вимог.

Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 07.11.2024 прийнято до розгляду заяву позивача про збільшення позовних вимог і встановлено строк для подання відповідачами відзиву на позовну заяву з врахуванням заяви позивача від 05.11.2024.

Відповідачі у встановлений судом строк не подали відзиву на позовну заяву з врахуванням заяви позивача про збільшення позовних вимог від 05.11.2024.

Розглянувши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив наступне.

Відповідно до Указу Президента України від 20.07.2007 № 654/2007 «Про призначення суддів» строком на п`ять років на посаду судді Одеського окружного адміністративного суду призначено Іванова Едуарда Анатолійовича.

Згідно з постановою Верховної Ради України від 07.06.2012 № 4918-VI «Про обрання суддів» позивача обрано на посаду судді Одеського окружного адміністративного суду безстроково.

Зі змісту архівних відомостей Одеського окружного адміністративного суду за період з червня по жовтень 2024 року розмір посадового окладу позивача залишався незмінним і становив з врахуванням регіонального коефіцієнта 1,25 78825,00 гривень.

На переконання позивача, це свідчить про те, що його посадовий оклад визначався з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2102,00 грн: 30 х ?2102,00 х 1,25 = ?78825,00, де 30 кількість прожиткових мінімумів для працездатних осіб, яка відповідно до пункту 1 частини третьої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» становить базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду; 1,25 регіональний коефіцієнт за здійснення правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб; ?2102,00 розмір прожиткового мінімуму, який було застосовано при нарахування посадового окладу позивачки.

Вважаючи, що Одеський окружний адміністративний суд зобов`язаний був нараховувати у 2024 році базовий розмір його посадового окладу судді від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який установлений відповідно абзацом четвертим статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» (3028,00 грн), а не в розмірі 2102,00 грн, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходив з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

Відповідно до статті 8 Основного Закону України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Статтею 130 Конституції України закріплено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Отже, Основний Закон України містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що «розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій».

Відповідно до частини першої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (далі Закон № 1402-VIII) суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

У преамбулі Закону № 1402-VIII зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Статтею 4 Закону № 1402-VIII визначено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Таким чином, розмір суддівської винагороди визначений Законом № 1402-VIII, який з огляду на свою назву, так і сферу правового регулювання, означену в преамбулі, є законом про судоустрій в значені частини другої статті 130 Конституції України.

Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 22.06.2023 у справі № 400/4904/21.

За частиною другою статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII (яка згідно з рішенням Конституційного Суду від 11.03.2020 № 4-р/2020 діє в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII) базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Частиною третьою статті 46 Конституції України встановлено, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до частин першої та другої статті 1 Закону України «Про прожитковий мінімум» прожитковий мінімум вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.

У змісті наведеної норми Закону України «Про прожитковий мінімум» закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення відносно яких визначається прожитковий мінімум.

Статтею 4 Закону України «Про прожитковий мінімум» встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Отже, Законом України «Про прожитковий мінімум» не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді».

Також цим Законом судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.

Абзацом п`ятим статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено з 01.01.2024 прожитковий мінімум на одну особу для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема, установлено для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102 гривні.

Натомість абзацом четвертим статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено з 01.01.2024 прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 3028 гривень.

Відтак між нормами пункту 1 частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII, з одного боку, і абзацом п`ятим статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», з іншого боку, наявна колізія щодо розміру прожиткового мінімуму, який підлягає застосуванню при визначенні базового розміру посадових окладів суддів місцевих судів.

У рішенні від 09.07.2007 № 6-рп/2007 Конституційний Суд України дійшов висновку, що зупинення законом про Державний бюджет України дії інших законів України щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин, ніж передбачено законами України, не відповідає статтям 1, 3, частині другій статті 6, частині другій статті 8, частині другій статті 19, статтям 21, 22, пункту 1 частини другої статті 92, частинам першій, другій, третій статті 95 Конституції України.

У рішенні Конституційного Суду України від 18.06.2020 № 5-р (ІІ)/2020 наголошено на тому, що принцип верховенства права (правовладдя) вимагає суддівської дії у ситуаціях, коли співіснують суперечливі норми одного ієрархічного рівня. У таких ситуаціях до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): «закон пізніший має перевагу над давнішим» (lex posterior derogat priori) «закон спеціальний має перевагу над загальним» (lex specialis derogat generali) «закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим» (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість (абзац другий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини рішення).

З огляду на вищевикладене, суд прийшов до висновку, що у спірних правовідносинах застосуванню підлягають норми Закону № 1402-VIII, як спеціальні норми, а не норми Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», як загальні норми.

Отже, для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлений на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, відповідач неправильно визначив розрахункову величину посадового окладу, застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.

Заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2024 (3028,00 грн), на іншу розрахункову величину, яка Законом № 1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102,00 грн) на підставі абзацу п`ятого статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», є неправомірною.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.11.2021 у справі № 360/503/21, від 22.06.2023 у справі № 400/4904/21 та від 02.08.2023 у справі № 560/5597/22.

Відтак нарахування і виплата позивачу суддівської винагороди за періоди з 01.06.2024 по 31.10.2024, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2102,00 грн, є протиправним.

Позовні вимоги у відповідній частині підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрат доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати у належному розмірі суддівської винагороди, то суд встановив таке.

Статтею 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» встановлено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відповідно до статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру:

пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством);

соціальні виплати;

стипендії;

заробітна плата (грошове забезпечення)

сума індексації грошових доходів громадян;

суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Оскільки Одеський окружний адміністративний суд не здійснив нарахування позивачу суддівської винагороди за період з 01.06.2024 по 31.10.2024 виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн, тому в нього ще не виникло право на отримання вказаної компенсації.

Таким чином, позовні вимоги в цій частині є передчасними і задоволенню не підлягають.

Що стосується позовних вимог позивача про проведення нарахування та виплату йому суддівської винагороди з утриманням з нього передбачених законом податків і обов`язкових платежів, суд зазначає таке.

Підпунктом 163.1.2 пункту 163.1 статті 163 Податкового кодексу України встановлено, що об`єктом оподаткування податку на доходи фізичних осіб резидента є доходи з джерела їх походження в Україні, як остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання).

Отже, суддівська винагорода відноситься до об`єктів оподаткування податку на доходи фізичних осіб.

Відповідно до підпункту 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов`язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.

Відтак Одеський окружний адміністративний суд є податковим агентом щодо податку на доходи фізичних осіб, зокрема, на суддівську винагороду відповідних суддів.

Відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

Податок сплачується (перераховується) до відповідного бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки, небанківські надавачі платіжних послуг приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання платіжної інструкції на перерахування цього податку до відповідного бюджету або платіжної інструкції на зарахування коштів у сумі цього податку на єдиний рахунок, визначений статтею 351 цього Кодексу (підпункт 168.1.2 пункту 168.1 статті 168 ПК України).

Таким чином, нарахування та виплата позивачу недоплаченої суддівської винагороди має бути здійснена із одночасною сплатою передбачених законодавством податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

Оскільки право на захист є самостійним суб`єктивним правом, яке виникає у суб`єкта лише в момент його порушення або оспорювання, тому захист порушених прав, свобод та інтересів особи є похідним, тобто передбачає наявність встановленого факту їх порушень, при цьому суд не здійснює превентивного захисту.

Відтак суд прийшов до висновку, що позовні вимоги щодо утримання з відповідних сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті також є передчасними і задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог позивача до Державної судової адміністрації суд зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

Відповідно до пункту 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 11.03.2010 № 7-рп/29 (справа про фінансове забезпечення діяльності судів) положення частини першої статті 130 Конституції України, а саме: «У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів», треба розуміти так, що Кабінет Міністрів України зобов`язаний у проекті закону про Державний бюджет України передбачити окремими рядками видатки для кожного суду всіх юрисдикцій і рівнів в достатніх для здійснення правосуддя обсягах, а Верховна Рада України законом повинна визначити такі видатки у Державному бюджеті України.

Згідно з частиною сьомою статті 148 Закону № 1402-VIII видатки на утримання судів у Державному бюджеті України не можуть бути скорочені в поточному фінансовому році.

Суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України (стаття 149 Закону № 1402-VIII).

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 148 Закону № 1402-VIII функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює Державна судова адміністрація України щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України.

Пунктами 3 і 4 частини п`ятої статті 22 Бюджетного кодексу України (далі БК України) встановлено, що головний розпорядник бюджетних коштів:

отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет); приймає рішення щодо делегування повноважень на виконання бюджетної програми розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та/або одержувачами бюджетних коштів, розподіляє та доводить до них у встановленому порядку обсяги бюджетних асигнувань;

затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством.

Відповідно до пункту 30 частини першої статті 2 БК України кошторис основний плановий фінансовий документ бюджетної установи, яким на бюджетний період встановлюються повноваження щодо отримання надходжень і розподіл бюджетних асигнувань на взяття бюджетних зобов`язань та здійснення платежів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення результатів, визначених відповідно до бюджетних призначень.

Згідно з частинами першою і другою статті 23 БК України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Таким чином, видатки для кожного місцевого суду загальної юрисдикції повинні бути встановленні окремим рядком Закону України про Державний бюджет України на відповідний рік і головним розпорядником бюджетних коштів за ними є Державна судова адміністрація України, яка затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Водночас у кошторисі окремого суду встановлюються повноваження щодо розподілу бюджетних асигнувань на взяття бюджетних зобов`язань та здійснення платежів для виконання судом своїх функцій у межах, встановлених в окремому рядку для цього суду Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік.

У Державною судової адміністрації України відсутні повноваження щодо збільшення бюджетних асигнувань місцевих судів за загальним фондом понад межі, встановлені Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік, тобто які визначені Верховною Радою України.

Крім цього, форма кошторису, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2002 № 57 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 04.12.2015 № 1118), зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 01.02.2002 за № 86/6374, передбачає встановлення видатків виключно за кодами економічної класифікації видатків. Тобто головний розпорядник бюджетних коштів не може і не має права встановлювати бюджетні асигнування розпорядникам бюджетних коштів нижчого рівня щодо здійснення видатків на користь конкретної юридичної чи фізичної особи.

Тому позовні вимоги щодо зобов`язання Державної судової адміністрації України здійснити відповідне фінансування Одеського окружного адміністративного суду для виплати суддівської винагороди за періоди з 01.06.2024 по 31.102.2024 безпосередньо для позивача задоволенню не підлягають.

З огляду на вищевикладене, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», а також він не поніс документально підтверджених судових витрат, пов`язаних з розглядом цієї справи в суді. Тому розподіл судових витрат у порядку статті 139 КАС України суд не здійснював.

Керуючись статтями 22, 139, 241-246, 255, 295, 297 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Одеського окружного адміністративного суду (вул. Фонтанська дорога, 14, м. Одеса, Одеський район, Одеська область, 65062; код ЄДРПОУ: 35118626) і Державної судової адміністрації України (вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601; код ЄДРПОУ 26255795) задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Одеського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.06.2024 по 31.10.2024 та допомоги на оздоровлення за 2024 рік, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 (Дві тисячі сто дві) гривні 00 копійок.

3. Зобов`язати Одеський окружний адміністративний суд (вул. Фонтанська дорога, 14, м. Одеса, Одеський район, Одеська область, 65062; код ЄДРПОУ: 35118626) здійснити нарахування та виплату суддівську винагороду ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) за період з 01.06.2024 по 31.10.2024 та допомогу на оздоровлення за 2024 рік, обчисливши їх розмір, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028 (Три тисячі двадцять вісім) гривень 00 копійок, з урахуванням раніше виплачених сум.

4. У задоволені решти позовних вимог відмовити.

5. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

6. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

7. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Суддя В.Г.Ярощук

Рішення складено в повному обсязі 11 грудня 2024 року