Рішення

від 10.12.2024 по справі 420/33081/24

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/33081/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2024 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Хурси О.О., розглянувши в спрощеному позовному провадженні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Одеського ліцею № 121 Одеської міської ради про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Одеського ліцею № 121 Одеської міської ради, в якому просить суд:

-визнати неправомірними дії Одеського ліцею № 121 Одеської міської ради щодо неналежного розгляду в повному об`ємі «Інформаційний Запит на отримання публічної інформацію» від 17.10.2024, ОСОБА_1 ;

-зобов`язати Одеський ліцей № 121 Одеської міської ради розглянути повторно «Інформаційний Запит на отримання публічної інформацію» від 17.10.2024, ОСОБА_1 у відповідності до висновків суду.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем надано неповну відповідь на його запит.

Відповідач надав відзив на позов, у якому зазначив, що ОСОБА_2 вважає, що не порушив жодних прав позивача, надав відповідь на його запит відповідно до повноважень та вимог чинного законодавства, без порушення норм Закону України «Про доступ до публічної інформації» та Закону України «Про інформацію», проте запитувана інформація у питанні 3 не є публічною, містить персональні дані без згоди на розголошення яких, передача їх у будь-якій формі третім особам суворо заборонена, у зв`язку із чим позовні вимоги до Ліцею безпідставні та не підлягають задоволенню.

Сторони надали додаткові пояснення у справі, в яких висловили власну думку щодо правильного вирішення спору.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Позивач звернувся до відповідача із інформаційним запитом від 17.10.2024, в пункті 3 якого просив надати копію заяви ОСОБА_3 щодо заборони розповсюдження інформації про малолітню ОСОБА_4 13.02.2024 її батькові ОСОБА_1 в разі наявності її у відповідача із урахуванням висновків частини восьмої статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» на електронну пошту заявника.

Листом від 23.10.2024 відповідач надав відповідь на вказаний запит, в частині пункту 3 якого повідомив, що до Ліцею надійшла заява від ОСОБА_3 від 06.09.2024, в якій вона забороняє розповсюдження будь-якої інформації про її доньку, та/або неї; а також заява від 22.10.2024, в якій ОСОБА_3 не надає згоду на розповсюдження, відправку, пересилання будь-якої інформації щодо її доньки та/або неї, в тому числі її заяв, звернень, чи будь-яких інших документів, які були надані до закладу освіти, чи які зберігаються в закладі освіти. Враховуючи вищевикладене, ліцей не має права надати запитувану в цій частині інформацію, що не є порушенням вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Закон України «Про доступ до публічної інформації» № 2939-VI (далі Закон № 2939-VI), відповідно до преамбули визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес.

Відповідно до статті 1 Закону № 2939-VI, публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 5 Закону № 2939-VI доступ до інформації забезпечується, зокрема, шляхом надання інформації за запитами на інформацію.

Статтею 12 Закону № 2939-VI встановлено, що суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у ст.13 цього Закону ; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.

Частиною першою статті 13 Закону № 2939-VI встановлено, що розпорядниками інформації згідно Закону визнаються: 1) суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання; 2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів; 3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб`єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов`язаної з виконанням їхніх обов`язків; 4) суб`єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.

Частиною першою статті 19 Закону № 2939-VI встановлено, що запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.

Закон України «Про інформацію» (далі Закон № 2657-XII) регулює відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації.

За змістом частин першої, другої статті 7 Закону № 2657-XII право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб`єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом.

Інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова. Конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом (частини перша, друга статті 21 Закону № 2657-ХІІ).

Частиною другою статті 6 Закону № 2939-VI передбачено, що обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

Разом з тим, запровадження обмеження доступу до конкретної інформації за результатами розгляду запиту на інформацію допускається лише за умови застосування вимог пунктів 1-3 частини другої статі 6 Закону № 2939-VI.

Таким чином, передумовою для встановлення відкритості чи обмеження інформації є застосовування до такої інформації «трискладового тесту».

Якщо на всі поставлені питання відповідь негативна, розпорядник інформації надає доступ до запитуваної інформації.

Якщо хоча б на одне з поставлених вище питань є позитивна відповідь - розпорядник інформації має визначити, чи не буде розголошенням запитуваної інформації завдана істотна шкода зазначеним інтересам, наявність яких у запитуваній інформації він встановив.

Якщо відповідь на це питання негативна - розпорядник інформації надає запитувачу доступ до зазначеної інформації. Якщо відповідь на це питання позитивна - розпорядник інформації визначає: чи переважає шкода від оприлюднення такої інформації над суспільним інтересом в її отриманні. При позитивній відповіді на питання запитувачу інформації буде відмовлено в наданні доступу до запитуваної інформації. При негативній відповіді - розпорядник інформації надає запитувачу доступ до запитуваної інформації.

Таким чином, передумовою для встановлення відкритості чи обмеження інформації, є застосовування до такої інформації «трискладового тесту».

Відсутність висновку розпорядника інформації щодо наявності хоча б однієї з наведених вище трьох підстав означає, що відмова у доступі до публічної інформації є необґрунтованою.

Отже, суд акцентує увагу, що, надаючи відповідь на запит позивача про отримання інформації, суб`єкт владних повноважень повинен дотримуватись балансу між інтересами заявника в доступі до інформації, що становить суспільний інтерес, та необхідністю захисту прав та інтересів приватних осіб, якими в даному випадку є ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .

Крім того, суд звертає увагу, що запитувана позивачем заява ОСОБА_3 , подана до ліцею, є документом, отриманим закладом освіти в межах виконання його повноважень, але така заява стосується приватних інтересів. Такий документ не є публічною інформацією в контексті Закону № 2939-VI, оскільки не містить загальнодоступних даних і має персональний характер.

Відповідно до частини третьої статті 10-1 Закону № 2939-VI, публічна інформація, що містить персональні дані фізичної особи, оприлюднюється та надається на запит у формі відкритих даних у разі додержання однієї з таких умов:

1) персональні дані знеособлені та захищені відповідно до Закону України «Про захист персональних даних»;

2) фізичні особи (суб`єкти даних), персональні дані яких містяться в інформації у формі відкритих даних, надали свою згоду на поширення таких даних відповідно до Закону України «Про захист персональних даних»;

3) надання чи оприлюднення такої інформації передбачено законом;

4) обмеження доступу до такої інформації (віднесення її до інформації з обмеженим доступом) заборонено законом.

Таким чином, оскільки запитувана позивачем заява ОСОБА_3 може містити персональні дані матері та за відсутності згоди останньої на надання будь-якої інформації, суд приходить до висновку про відсутність порушення прав позивача

Так, відповідно до частини другої статті 5 Закону України «Про захист персональних даних», персональні дані можуть бути віднесені до конфіденційної інформації про особу законом або відповідною особою.

Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. (частина шоста статті 6 Закону України «Про захист персональних даних»).

Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що відповідач, у відповіді на пункт 3 запиту про отримання публічної інформації, обґрунтовано вказав про відсутність підстав для надання запитуваної у цій частині інформаціі.

Вказане узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 16.10.2023 у справі № 990/161/23.

В пункті 5.2 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 29.09.2016 № 10 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації» вказано наступне: «з метою усунення наведеної колізії суди повинні застосовувати положення частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, за якою у разі встановлення невідповідності закону Конституції України суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, тобто Конституцію України, а саме положення про те, що інформація про особу є конфіденційною, крім окремо визначених випадків (Рішення Конституційного Суду України від 20.01.2012 № 2-рп/2012).

Виходячи з положень частини першої статті 7 Закону № 2939-VI, частини другої статті 21 Закону № 2657-XII та статті 32 Конституції України конфіденційна інформація може поширюватись у таких випадках:

особа самостійно встановила випадки (порядок, умови), коли ця інформація може поширюватись (наприклад, у договорі про використання прав на комерційну таємницю);

коли особа у відповідь на прохання/пропозицію дає згоду на використання своїх конфіденційних даних. При цьому використання таких даних третьою особою здійснюється відповідно до умов наданої особою згоди;

коли закон дозволяє певним суб`єктам отримувати та використовувати конфіденційну інформацію без згоди особи. У таких випадках суб`єкт діє на виконання установлених повноважень та для досягнення визначеної мети (наприклад, отримання конфіденційної інформації в ході оперативно-розшукової діяльності або в ході проведення досудового слідства) і поширення конфіденційної інформації обмежується положеннями закону;

коли розголошення конфіденційної інформації відповідає суспільному інтересу і право громадськості знати цю інформацію переважає шкоду, яку може бути завдано особі поширенням її конфіденційної інформації. Таке поширення здійснюється відповідно до статті 29 Закону України «Про інформацію» після застосування «трискладового тесту» (додатково див. пункт 5.5)».

При цьому в пункті 5.5 цієї постанови зазначено наступне: «Розпорядники інформації, визначені частиною першою статті 13 цього Закону, які володіють конфіденційною інформацією, можуть поширювати її лише за згодою осіб, які обмежили доступ до інформації, а за відсутності такої згоди лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (частина друга статті 7 Закону № 2939-VI).

Ці положення узгоджуються з положеннями частини другої статті 32 Конституції України, відповідно до якої не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Умови, за яких можливо поширити конфіденційну інформацію, також передбачені частиною першою статті 29 Закону України «Про інформацію», відповідно до якої інформація з обмеженим доступом може бути поширена, якщо вона є суспільно необхідною, тобто є предметом суспільного інтересу, і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення.

Вбачається, що з урахуванням положень частини другої статті 7 Закону № 2939-VI та частини другої статті 32 Конституції України суспільними інтересами (інтерес громадськості), у яких конфіденційна інформація може бути поширена, є лише інтереси національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Вимога частини першої статті 29 Закону України «Про інформацію» щодо встановлення переваги потенційної шкоди від поширення конфіденційної інформації над правом громадськості знати її відображає принцип пропорційності обмеження права, який є аспектом принципу верховенства права, передбаченого статтею 8 Конституції України і через призму якого досліджується правомірність будь-якого обмеження права, в тому числі права на отримання інформації.

Такий підхід також відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (статті 8) та практиці Європейського суду з прав людини, відповідно до яких втручання у право на приватність особи можливе, якщо воно ґрунтується на законі, переслідує легітимну мету та є необхідним у демократичному суспільстві».

Враховуючи викладене, суд вважає, що відповідач правомірно не надав позивачу запитувану ним копію заяви ОСОБА_3 , оскільки запитувана ним інформація є конфіденційною, а отже не є публічною.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що у задоволенні позову необхідно відмовити повністю.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 72-77, 139, 241-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Одеського ліцею № 121 Одеської міської ради (65023, м. Одеса, вул. Толстого, 1, ЄДРПОУ 25428977) про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 10.12.2024.

Суддя Олександр ХУРСА

.