Ухвала

від 04.12.2024 по справі 761/40342/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №761/40342/24 Слідчий суддя ОСОБА_1

Провадження № 11-сс/824/7308/2024 Доповідач в суді ІІ інстанції ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2024 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

та секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги представника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 та прокурора відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 31 жовтня 2024 року про арешт майна у кримінальному провадженні №22024000000000288 від 27.03.2024 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 111-2 КК України,

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 31 жовтня 2024 року клопотання прокурора відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_9 задоволено частково та накладено арешт на майно, вилучене 25.10.2024 у ході проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , за місцем фактичного проживання ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: мобільний телефон марки «Iphone» чорного кольору у темно зеленому чохлі і системою логічного захисту - пароль. В задоволенні іншої частини клопотання відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою в частині відмовлених вимог, прокурор відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу слідчого судді в цій частині та постановити нову ухвалу, якою задовольнити клопотання.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою в частині задоволених вимог, представник ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу слідчого судді в цій частині та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання повністю.

Обґрунтовує доводи апеляційної скарги тим, що прокурором у клопотанні не наведено даних про те, яку доказову базу має вилучене майно, оскільки до клопотання не долучено матеріалів, які б містили дані про те, що мобільний телефон, вилучений під час обшуку, відповідає критеріям ст. 98 КПК України та не наведено доказів, що вказують на обґрунтовану потребу в його арешті.

Крім цього, вказує, що ОСОБА_7 не є підозрюваним у даному кримінальному провадженні.

15 листопада 2024 від прокурора ОСОБА_8 надійшло до суду клопотання про відмову від його апеляційної скарги.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 403 КПК України особа, яка подала апеляційну скаргу, має право відмовитися від неї до закінчення апеляційного розгляду. Якщо вирок або ухвала суду першої інстанції не були оскаржені іншими особами або якщо немає заперечень інших осіб, які подали апеляційну скаргу, проти закриття провадження у зв`язку з відмовою від апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції своєю ухвалою закриває апеляційне провадження.

Прокурор у судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином, про поважні причини свого неприбуття не повідомив та клопотань про відкладення судового засідання не подавав.

З урахуванням положень ч. 1 ст. 172, ч. 4 ст. 405 КПК України, колегія суддів вважає за можливе проводити апеляційний розгляд за відсутності осіб, які без поважних причин не прибули в судове засідання.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 , який підтримав свою апеляційну скаргу та просив її задовольнити, вивчивши матеріали судового провадження та доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що апеляційне провадження за апеляційною скаргою прокурора підлягає закриттю, у зв`язку з його відмовою від апеляційної скарги, а апеляційна скарга представника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, а тому колегія суддів переглядає ухвалу слідчого судді лише в частині вимог апеляційної скарги представника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 .

Як вбачається із матеріалів судового провадження, Головним слідчим управлінням СБ України за процесуального керівництва Офісу Генерального прокурора здійснюється досудове розслідування у кримінальному №22024000000000288 від 27.03.2024, за підозрою ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 111-2 КК України.

22.10.2024 ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва ОСОБА_13 (справа № 761/39349/24, провадження № 1-кс/761/26138/2024) надано дозвіл на проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 ,за місцем фактичного проживання ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою відшукання, виявлення та вилучення речей та документів, що містять відомості про факти та обставини, що встановлюються у кримінальному провадженні № 22024000000000288, які можуть бути доказами під час судового розгляду: чорнові записи, на яких зберігається або може зберігатися інформація із відомостями про обставини щодо організації сталого каналу постачання трубопрокатного обладнання на адресу суб`єктів господарської діяльності на території держави-агресора, передачі на територію рф станів трубопрокатного агрегату-80 (ТПА-80), станів для виготовлення насосно-компресорних труб (НКТ), зовнішньоекономічні контракти укладені між ТОВ «ТД Дніпропетровський трубопрокатний завод», ПАТ «Дніпропетровський трубний завод», ТОВ «ТД Фітоліт-Лаймстоун», ТОВ «Ландшафт», ТОВ НВП «Екологія Дніпро 2000», EAST-EUROPEAN PIPELINE HUB LTD («Восточно-Европейский Трубопрокатный ХАБ», «ВЕТХ»), «TRIA IC VE DIS TICARET LOJISTIK INSAAT KIMYA SANAYI TICARET LIMITED SIRKETI», ООО «Спецморстрой» (ООО «СМС»), ТОВ «Загорський трубний завод», АТ «Уральська Сталь» та іншими суб`єктами господарської діяльності держави-агресора різних форм власності, додаткові угоди до них та специфікації, укладені між вищеописаними суб`єктами господарської діяльності, договори з надання брокерських послуг, інвойси, сертифікати, митні декларації, заявки на транспорт (залізниця, морські судна тощо).

25.10.2024 на підставі вказаної ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва, проведено обшук за адресою: АДРЕСА_1 , за місцем фактичного проживання ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , під час якого виявлено та вилучено:

1) мобільний телефон марки «Iphone» чорного кольору у темно зеленому чохлі і системою логічного захисту - пароль;

2) планшет марки «Ipad», ID: BCGAI1822, serial: F9FTR4A1HLFC, у синьому чохлі, містить систему логічного захисту - пароль.

25.10.2024 вказані предмети слідчим визнано речовим доказом у кримінальному провадженні, як такі, що містять відомості, які можуть бути використані як такі, що є знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди та містять відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.

Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 31.10.2024 клопотання прокурора відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_9 задоволено частково та накладено арешт на майно, вилучене 25.10.2024 у ході проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , за місцем фактичного проживання ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: мобільний телефон марки «Iphone» чорного кольору у темно зеленому чохлі і системою логічного захисту - пароль. В задоволенні іншої частини клопотання відмовлено.

Слідчий суддя, частково задовольняючи клопотання прокурора, виходив з того, що мобільний телефон підпадає під ознаки речових доказів, оскільки це майно зберегло на собі сліди кримінального правопорушення та містить відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.

З такими висновками слідчого судді суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).

У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов`язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред`явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

За правилами ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.

Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Так, до матеріалів клопотання долучено постанову старшого слідчого 3 відділу 1 управління досудового розслідування Головного слідчого управління СБ України ОСОБА_14 від 25.10.2024, якою вказане в описовій частині даної постанови майно, в тому числі мобільний телефон марки «Iphone» чорного кольору у темно зеленому чохлі і системою логічного захисту - пароль, визнано речовими доказами у цьому кримінальному провадженні (а.с. 198-199 т.1).

Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст.ст. 131-132, 170-173 КПК України, частково задовольнив клопотання прокурора про накладення арешту на мобільний телефон марки «Iphone» чорного кольору у темно зеленому чохлі і системою логічного захисту - пароль, вилучений під час обшуку, з тих підстав, що вказане майно у встановленому законом порядку визнане речовими доказами у межах кримінального провадження, та відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.

З огляду на наведене та враховуючи, що слідчим суддею ретельно перевірено майно, на яке прокурор просив накласти арешт і його відношення до матеріалів кримінального провадження, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення клопотання та накладення арешту на мобільний телефон марки «Iphone» чорного кольору у темно зеленому чохлі і системою логічного захисту - пароль, оскільки у даному кримінальному провадженні є всі підстави вважати, що незастосування арешту даного майна, може призвести до його приховування, пошкодження, знищення чи відчуження.

Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано наклав арешт на вказане майно, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Посилання представника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 на невідповідність вилученого мобільного телефону критеріям речових доказів, є безпідставними, оскільки встановлені прокурором фактичні обставини кримінального правопорушення у даному кримінальному провадженні, містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого висновку, що вилучене майно може містити відомості, які можуть бути використані як докази факту та обставин вчинення кримінального правопорушення, а отже відповідає ознакам речових доказів, зазначеним в ст. 98 КПК України, що згідно ч. 3 ст. 173 КПК України дає підстави для його арешту як речових доказів з метою збереження.

Окрім того, при вирішенні питання щодо арешту майна, з підстав визначених ст. 170 КПК України, потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення кримінального провадження та збереження речових доказів, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи у вчиненні злочину, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.

Будь-яких негативних наслідків від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження, які можуть суттєво позначитися на інтересах інших осіб, колегією суддів не встановлено.

Незастосування в даному випадку заходу забезпечення кримінального провадження може призвести до знищення доказів у провадженні і таким чином позбавить реалізацію мети досудового розслідування та дотримання завдання арешту майна, передбаченого ч. 1 ст. 170 КПК України.

Колегія суддів також звертає увагу, що арешт майна з підстав передбачених ч. 2, 3 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов`язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.

А відтак, колегія суддів відхиляє посилання апелянта на те, що ОСОБА_7 не є підозрюваним у даному кримінальному провадженні, як безпідставні.

Інші зазначені в апеляційній скарзі доводи не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали слідчого судді.

Колегією судів не встановлено порушень слідчим суддею положень ст.ст. 170, 172-173 КПК України, які б слугували підставою для її скасування. Ухвала слідчого судді відповідає вимогам ч. 5 ст. 173, 372 КПК України, та містить у собі підстави та мотиви прийнятого рішення.

Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, колегією не встановлено.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що слідчим суддею рішення прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з`ясував всі обставини, з якими закон пов`язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів,

постановила:

Апеляційне провадження за апеляційною скаргою прокурора відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 31 жовтня 2024 року - закрити, у зв`язку з відмовою від апеляційної скарги.

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 31 жовтня 2024 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя

---

ОСОБА_2

Судді:

ОСОБА_3

---

ОСОБА_4

---