Ухвала

від 04.12.2024 по справі 760/22471/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 грудня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3

за участі секретаря ОСОБА_4

прокурора ОСОБА_5

представника ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу з доповненнями представника ОСОБА_6 в інтересах власника майна ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 29 жовтня 2024 року,

в с т а н о в и л а :

Ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 29.10.2024 задоволено клопотання прокурора відділу нагляду за додержанням законів Бюро економічної безпеки Київської обласної прокуратури ОСОБА_8 та накладено арешт (із забороною користування та розпорядження) на майно, вилучене в ході проведення обшуку 12.09.2024 за адресою: АДРЕСА_1 , яке належить ОСОБА_7 , а саме: мобільний телефон марки iPhone 15 Pro Max, серійний номер НОМЕР_1 ; мобільний телефон Sony Xperia, серійний номер: НОМЕР_2 ; чохол на телефон чорного кольору 1 шт; чохол на телефон сірого кольору 1 шт.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, представник ОСОБА_6 в інтересах власника майна ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора про арешт майна, посилаючись на те, що досудове розслідування у кримінальному провадженні проводиться з грубим порушенням вимого кримінального процесуального законодавства, а отримані за результатами проведення відповідних

---

Справа № 760/22471/24 Слідчий суддя - ОСОБА_9

Апеляційне провадження № 11-сс/824/7403/2024 Суддя-доповідач - ОСОБА_1

процесуальних дій докази є протиправними та не можуть братися до уваги при мотивуванні накладення арешту на майно.

В оскаржуваній ухвалі не наведено жодних встановлених досудовим розслідуванням обставин, із посиланням на допустимі докази, а також мотивів, з яких виходив прокурор, ініціюючи питання про накладення арешту на майно, та дійшов висновку про існування потреб досудового розслідування, які б виправдовували такий ступінь втручання у право власності особи.

04.12.2024 від представника ОСОБА_6 в інтересах власника майна ОСОБА_7 надійшли доповнення до апеляційної скарги, в яких він посилався на відсутність події та ознак складу кримінального правопорушення, зокрема відсутність конкретного розміру шкоди, опису об`єктивної сторони та умислу особи щодо вчинення злочину, передбаченого ст. 191 КК України.

Підозра грунтується лише на підставі долучених до клопотання висновків експертиз, які є неналежними та недопустимими доказами.

Клопотання та ухвала не містять даних про те, що саме вказане в ухвалі майно використовувалось для вчинення злочину.

Як постанова про визнання вилученого майна речовими доказами, так і ухвала слідчого судді не містять відомостей про те, які ознаки речових доказів має вилучене майно. Характер та обставини інкримінованих злочинів свідчать про невідповідність вилученого майна ознакам, передбаченим ст. 98 КПК.

Крім того, на переконання захисника, резолютивна частина ухвали слідчого судді не містить чіткого порядку виконання арешту майна.

Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення представника ОСОБА_6 в інтересах власника майна ОСОБА_7 , який підтримав подану апеляційну скаргу та просив її задовольнити, думку прокурора ОСОБА_5 , яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали, які надійшли з суду першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що подана апеляційна скарга з доповненнями не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Як убачається із наданих до суду апеляційної інстанції матеріалів судового провадження, Територіальним управлінням БЕБ у Київській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні за № 42024110000000031 від 18.01.2024 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 191, ч. 5 ст. 191 КК України.

Згідно даних клопотання, органом досудового розслідування встановлено, що посадові особи пов`язаних між собою суб`єктів господарської діяльності - ТОВ «Завод залізобетонних виробів «Дорожні та енергетичні конструкції» (ЄДРПОУ 43409145) та ТОВ «СУЧАСНІ БЕТОННІ РІШЕННЯ» (ЄДРПОУ 42824510), із залученням посадових осіб органів державної влади та місцевого самоврядування, розробили схему щодо привласнення бюджетних коштів, виділених на закупівлі найпростіших укриттів цивільного захисту у вигляді модульних швидкоспоруджуваних захисних споруд в рамках виконання цільових програм щодо забезпечення населення найпростішими укриттями, шляхом внесення до офіційних документів недостовірних відомостей щодо проходження сертифікації та випробувань на відповідність укриттів захисним властивостям відповідно до вимог ДБН та ДСТУ, встановивши клас захисту А-ІІ, який фактично не відповідає заявленим вимогам, що в подальшому призвело до привласнення бюджетних коштів в особливо великих розмірах.

Згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи, дослідження якого доручено фахівцям відповідної експертної установи встановлено, що захисні споруди (найпростіші укриття) які виготовлялись та постачались з боку ТОВ «Завод залізобетонних виробів «Дорожні та енергетичні конструкції» (ЄДРПОУ 43409145) та ТОВ «СУЧАСНІ БЕТОННІ РІШЕННЯ» (ЄДРПОУ 42824510) в рамках виконання договорів, не відповідають вимогам нормативно-правових актів у галузі будівництва, які ставились до цього типу споруди на момент укладання відповідного Договору, а саме: ДБН В.2.2-5-97 «Будинки і споруди. Захисні споруди цивільного захисту», ДСТУ 9195:2022 «Швидкоспоруджувальні захисні споруди цивільного захисту модульного типу. Основні положення.».

До вказаної протиправної діяльності, як зазначено в клопотанні, можуть бути причетні наступні посадові особи: ТОВ «Завод залізобетонних виробів «Дорожні та енергетичні конструкції» (ЄДРПОУ 43409145) та ТОВ «СУЧАСНІ БЕТОННІ РІШЕННЯ» (ЄДРПОУ 42824510): ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_7 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 .

Ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 14.08.2024 надано дозвіл на проведення обшуку за місцем мешкання директора з виробництва ТОВ «Завод залізобетонних виробів «Дорожні та енергетичні конструкції» ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно даних протоколу обшуку від 12.09.2024, цього ж дня проведено обшук за адресою: АДРЕСА_1 , в ході якого виявлено та вилучене наступне: мобільний телефон марки iPhone 15 Pro Max, серійний номер НОМЕР_1 ; мобільний телефон Sony Xperia, серійний номер: НОМЕР_2 ; чохол на телефон чорного кольору 1 шт; чохол на телефон сірого кольору 1 шт.

Постановою детектива відділу детективів Підрозділу детективів Територіального управління БЕБ у Київській області ОСОБА_16 від 12.09.2024 вилучене в ході обшуку від 12.09.20204 вищевказане майно визнано речовими доказами у кримінальному провадженні.

16.09.2024 прокурор відділу нагляду за додержанням законів Бюро економічної безпеки Київської обласної прокуратури ОСОБА_8 звернувся до слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва із клопотанням, в якому просив накласти арешт на предмети, речі, документи, вилучені в ході проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: мобільний телефон марки iPhone 15 Pro Max, серійний номер НОМЕР_1 ; мобільний телефон Sony Xperia, серійний номер: НОМЕР_2 ; чохол на телефон чорного кольору 1 шт; чохол на телефон сірого кольору 1 шт.

Ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 29.10.2024 задоволено клопотання прокурора та накладено арешт (із забороною користування та розпорядження) на майно, вилучене в ході проведення обшуку 12.09.2024 за адресою: АДРЕСА_1 , яке належить ОСОБА_7 , а саме: мобільний телефон марки iPhone 15 Pro Max, серійний номер НОМЕР_1 ; мобільний телефон Sony Xperia, серійний номер: QV720ZX83A; чохол на телефон чорного кольору 1 шт; чохол на телефон сірого кольору 1 шт.

З висновками слідчого судді суду першої інстанції про наявність підстав для арешту вищевказаного майна з метою збереження як речових доказів погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).

У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов`язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред`явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

За правилами ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.

Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст.ст. 131-132, 170-173 КПК України, задовольнив клопотання прокурора про накладення арешту на мобільні телефони з чохлами, вилучені в ході обшуку за місцем проживання ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_1 , з тих підстав, що вказане майно може мати на собі сліди злочину або містити інші відомості, які мають значення для встановлення фактичних обставин кримінального правопорушення, у встановленому законом порядку визнане речовими доказами у межах кримінального провадження № 42024110000000031, та відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.

З огляду на наведене та враховуючи, що слідчим суддею першої інстанції ретельно перевірено майно, на яке прокурор просив накласти арешт і його відношення до матеріалів кримінального провадження, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання прокурор та накладення арешту на вилучене майно, оскільки у даному кримінальному провадженні є всі підстави вважати, що вказане майно може бути приховане, пошкоджене, зіпсоване, втрачене, знищене, передане, відчужене чи зникнути.

Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст. ст. 132, 170 - 173 КПК України, наклав арешт на вилучене майно, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Викладені в апеляційній скарзі доводи про відсутність події та складу кримінального правопорушення, за яким здійснюється досудове розслідування, зокрема відсутність розміру шкоди, опису об`єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 191 КК України та умислу щодо його вчинення, колегія суддів вважає передчасними.

Слідчий суддя на даному етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх належності і допустимості, достатності та взаємозв`язку, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, чи існує обгрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення, яка може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

Для вирішення питання щодо обґрунтованості повідомленої підозри оцінка наданих слідчому судді доказів здійснюється не в контексті оцінки доказів з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення винуватості чи її відсутності у особи за вчинення злочину, доведення чи не доведення винуватості особи, з метою досягнення таких висновків, які необхідні суду при постановленні вироку, а з тією метою, щоб визначити вірогідність та достатність підстав причетності тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення, а також чи є підозра обґрунтованою, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.

У відповідності до змісту ст. 368 КПК України, питання щодо наявності чи відсутності складу кримінального правопорушення в діянні, правильності кваліфікації дій та винуватості особи в його вчиненні, а також оцінка належності та допустимості доказів вирішуються судом під час ухваленні вироку, тобто на стадії судового провадження.

Обставини здійснення підозрюваним конкретних дій, доведеність його винуватості, потребують перевірки та оцінки у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час подальшого досудового розслідування, а дослідження та оцінка доказів, встановлення наявності або відсутності події та складу кримінального правопорушення, належності та допустимості, достатності доказів для доведеності винуватості особи, відноситься до стадії судового розгляду по суті, та не вирішується на стадії досудового розслідування.

Сукупність зібраних доказів та матеріалів судового провадження, на даному етапі кримінального провадження до моменту з`ясування істини у справі, є достатньою для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна ОСОБА_7 .

Матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою збереження речових доказів, як арешт майна.

Посилання апелянта на невідповідність вилучених мобільних телефонів критеріям речових доказів, є безпідставними, оскільки встановлені прокурором фактичні обставини кримінального правопорушення у даному кримінальному провадженні, містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого висновку, що вилучені за місцем проживання ОСОБА_7 мобільні телефони можуть містити сліди вчинення кримінального правопорушення або містити інші відомості, які можуть бути використані як докази факту та обставин вчинення кримінального правопорушення, що згідно ч. 3 ст. 173 КПК України дає підстави для їх арешту як речових доказів з метою збереження.

Крім того, як убачається із наявного у матеріалах справи протоколу огляду вилучених мобільних телефонів від 25.09.2024, на них міститься листування, яке може мати значення для встановлення обставин вчинення кримінального правопорушення.

Будь-яких негативних наслідків від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження, які можуть суттєво позначитися на інтересах інших осіб, колегією суддів не встановлено.

З огляду на положення КПК України, майно, яке має ознаки речового доказу, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто є його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.

Незастосування в даному випадку заходу забезпечення кримінального провадження може призвести до знищення доказів у провадженні і таким чином позбавить реалізацію мети досудового розслідування та дотримання завдання арешту майна, передбаченого ч. 1 ст. 170 КПК України.

Крім того, накладення арешту на вилучене майно не є припиненням права власності на нього або позбавленням таких прав, а носить тимчасовий характер застосування цього заходу забезпечення кримінального провадження, тому відповідні обмеження є розумними і співмірними з огляду на завдання кримінального провадження.

Інші зазначені в апеляційній скарзі доводи не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали слідчого судді.

Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, колегією не встановлено.

Колегією судів не встановлено порушень слідчим суддею положень ст.ст. 170, 172-173 КПК України, які б слугували підставою для її скасування. Ухвала слідчого судді відповідає вимогам ч. 5 ст. 173, 372 КПК України, та містить у собі підстави та мотиви прийнятого рішення.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що слідчим суддею рішення прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з`ясував всі обставини, з якими закон пов`язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Ураховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 170, 171, 173, 376, 395, 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів,

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу з доповненнями представника ОСОБА_6 в інтересах власника майна ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 29 жовтня 2024 року, - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Судді:

---

---

---

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3