Ухвала

від 05.12.2024 по справі 761/26974/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:

головуючого судді - ОСОБА_1

суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3

секретаря судового засідання - ОСОБА_4

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_5 , який діє в інтересах ТОВ «СКАЙЛУМ АКТИВ», на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 08 серпня 2024 року,-

В с т а н о в и л а:

Цією ухвалою задоволено клопотання прокурора першого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів органами Бюро економічної безпеки України Офісу Генерального прокурора ОСОБА_6 про арешт майна та накладено арешт на майно, тимчасово вилучене 23 липня 2024 під час обшуку земельних ділянок, приміщень, будівель, споруд та резервуарів автозаправної станції за адресою: м. Київ, пр. Григоренка Петра, 40-Б, а саме на: металевий газовий резервуар, серійний номер 66312, металевий газовий резервуар, серійний номер 66316, насос для перекачування газу скрапленого «Hydo-Vacuum» без інвентаризаційного номеру - 1 шт, електродвигун для перекачування газу скрапленого № BASEEFA 02ATEXO0015X - 1 шт, речовина, що обліковується як «Газ скраплений» в об`ємі 1433 л, з тимчасовим позбавленням права на відчуження, розпорядження та користування вказаним майном.

Не погоджуючись з вказаним рішенням слідчого судді, адвокат ОСОБА_5 , який діє в інтересах ТОВ «СКАЙЛУМ АКТИВ», подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 08 серпня 2024 року, постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання про арешт майна.

Мотивуючи вимоги своєї апеляційної скарги, вказує на те, що оскаржувана ухвала є незаконною, необґрунтованою, постановленою з істотними порушенням вимог кримінального процесуального закону, а висновки слідчого судді не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, відтак ухвала підлягає скасуванню.

Вважає, що орган досудового розслідування у розумінні вимог ст. 132 КПК України не надав достатніх і належних доказів тих обставин, на які послався у клопотанні в частині, що стосується майна на яке просить накласти арешт.

Так, у клопотанні не доведено таку мету арешту майна, як збереження речових доказів.

Надані суду матеріали, з урахуванням відомостей, які внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань у кримінальному провадженні та диспозицій статей, за якими здійснюється досудове розслідування, не містять відомостей, які б давали розумні підстави вважати, що тимчасово вилучене майно та речі, відповідають критеріям ст. 98 КПК України, зокрема можуть бути знаряддям вчинення кримінальних правопорушень, зберегли на собі сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, є об`єктом кримінально протиправних дій або набуті кримінально протиправним шляхом.

Крім того, ухвалою слідчого судді про проведення обшуку дозвіл на вилучення вказаного майна не надавався.

В судове засідання учасники провадження не з`явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, про причини своєї неявки суду не повідомили.

Відтак, на думку колегії суддів, відповідно до ч. 4 ст. 405 КПК України наявні підстави для здійснення апеляційного розгляду за відсутності не з'явившихся учасників судового провадження.

Заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Згідно до ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та обґрунтованого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину та достатність доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту майна для третіх осіб; розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов`язково переконатись в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому, закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на даній стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред`явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.

Згідно з п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України, арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження. У відповідності до п. 1 ч. 3 ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведене, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

Як вважає апеляційний суд, прокурор, обґрунтовуючи своє клопотання в розумінні вимог ст. 132 КПК України, надав достатні і належні докази тих обставин, на які послався у клопотанні, а слідчий суддя, в свою чергу, у відповідності до ст. 94 КПК України, належним чином оцінив ці докази з точки зору їх достатності та взаємозв`язку для прийняття рішення.

Відповідно до ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

При цьому, підстави для накладення арешту з іншою метою, окрім тих, що закріплені в ч. 2 ст. 170 КПК України, чинний кримінальний процесуальний кодекс України не передбачає.

Частиною 2 ст. 173 КПК України передбачено перелік обставин, які підлягають врахуванню при вирішенні питання про арешт майна, в тому числі, якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу, врахуванню підлягає: 1) правова підстава для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні; 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Таким чином, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, відповідно до вимог ч. 2 ст. 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна і можливість використання майна, як доказу у кримінальному провадженні.

Крім того, згідно з нормами Глав 10 та 17 КПК України, правові підстави, з яких слідчим чи прокурором вноситься клопотання про накладення арешту та, відповідно, накладається арешт слідчим суддею, мають співвідноситися з обставинами кримінального провадження.

З матеріалів провадження убачається, що ці вимоги кримінального процесуального закону слідчим суддею дотримано.

Як зазначено в клопотанні про накладення арешту на майно, в провадженні Головного підрозділу детективів Бюро економічної безпеки України перебувають матеріали кримінального провадження № 72023000310000014, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 14.03.2023 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1, 2 ст. 204 КК України.

25.07.2024прокурор першого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів органами Бюро економічної безпеки України Офісу Генерального прокурора ОСОБА_6 звернувся до слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва з клопотанням про арешт майна, тимчасово вилучене 23 липня 2024 під час обшуку земельних ділянок, приміщень, будівель, споруд та резервуарів автозаправної станції за адресою: м. Київ, пр. Григоренка Петра, 40-Б, а саме на: металевий газовий резервуар, серійний номер 66312, металевий газовий резервуар, серійний номер 66316, насос для перекачування газу скрапленого «Hydo-Vacuum» без інвентаризаційного номеру - 1 шт, електродвигун для перекачування газу скрапленого № BASEEFA 02ATEXO0015X - 1 шт, речовина, що обліковується як «Газ скраплений» в об`ємі 1433 л, з тимчасовим позбавленням права на відчуження, розпорядження та користування вказаним майном.

Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 08 серпня 2024 року клопотання сторони обвинувачення задоволено.

Положеннями статей 2, 7 КПК України визначені завдання кримінального судочинства, відповідно до яких, зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких зокрема відносяться: верховенство права, недоторканність права власності, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя, забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 132 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

При розгляді клопотання про накладення арешту на майно в порядку ст.ст. 170-173 КПК України, для прийняття законного, обґрунтованого та справедливого рішення, слідчий суддя повинен з`ясувати правову підставу для арешту майна, яка має бути викладена у клопотанні слідчого та відповідати вимогам закону.

Вказана норма узгоджується з ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.

Згідно з Конституцією України та Законом України «Про міжнародні договори і угоди», чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і підлягає застосуванню поряд з національним законодавством України.

До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини (1948 р.) та Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (1950 р.), учасником яких є Україна.

Статтею 1 Протоколу №1 (1952 р.) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Як свідчить практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст. 1 Першого Протоколу до Європейської конвенції з прав людини забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.

Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована на захист особи (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов`язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення по справі «Броньовський (Broniowski) проти Польщі» від 22.06.2004р.).

У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Частиною другою статті 170 КПК України встановлено, що арешт майна допускається з метою забезпечення : 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Частиною 3 ст. 170 КПК України встановлено, що у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Крім того, згідно з ч. 2 ст. 167 КПК України тимчасово вилученим може бути майно у вигляді речей, документів, грошей тощо, щодо яких є достатні підстави вважати, що вони: підшукані, виготовлені, пристосовані чи використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та (або) зберегли на собі його сліди, є предметом кримінального правопорушення.

Як вбачається з матеріалів клопотання, 23.07.2024, на підставі ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 24.06.2024, проведено обшук земельних ділянок, приміщень, будівель, споруд та резервуарів автозаправної станції за адресою: м. Київ, пр. Григоренка Петра, 40-Б, вході якого виявлено та вилучене вказане вище майно.

Наявність такої ухвали обумовлює законність проведення обшуку за наведеною адресою та законність вилучення виявленого під час обшуку майна, яке є тимчасово вилученим.

В подальшому, постановою старшого детектива Головного підрозділу детективів Бюро економічної безпеки України ОСОБА_7 від 24.07.2024 вказане в клопотанні майно визнано речовим доказом у кримінальному провадженні № 72023000310000014 від 14.03.2023, оскільки воно відповідає критеріям ст. 98 КПК України.

Приймаючи до уваги вищевикладене та враховуючи правову кваліфікацію кримінальних правопорушень, за обставинами вчинення яких розслідується кримінальне провадження та в межах якого подано дане клопотання, з метою забезпечення кримінального провадження та збереження вищевказаного майна, яке відповідає ознакам речового доказу згідно ст. 98 КПК України, слідчий суддя дійшов обґрунтованого висновку про наявність достатніх підстави для арешту цього майна.

При цьому, ст. 100 КПК України визначено, що на речові докази може бути накладено арешт в порядку ст.ст. 170-174 КПК України, та згідно ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України слідчий суддя накладає арешт на майно, якщо є достатні підстави вважати, що воно відповідає критеріям, визначеним в ч. 1 ст. 98 КПК України, що має місце в даному випадку.

Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст.ст. 132, 170 - 173 КПК України, наклав арешт на вищезазначене майно, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Доводи апелянта про те, що вказане майно не відповідає критеріям речових доказів, є безпідставними, оскільки встановлені стороною обвинувачення фактичні обставини кримінального правопорушення у даному кримінальному провадженні, містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого припущення, що це майно може містити відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, а отже відповідають ознакам речових доказів, зазначеним у ст. 98 КПК України, що згідно ч. 3 ст. 170 КПК України дає підстави для його арешту як речових доказів з метою збереження.

За об`єктивним переконанням колегії суддів, надані матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення кримінального провадження та збереження речового доказу, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення злочину, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.

Доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, апелянтом не надано та колегією суддів не встановлено.

Рішення слідчого судді є законним та обґрунтованим, яке ухвалено на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, що підтверджені достатніми даними, дослідженими судом, а тому апеляційна скарга з урахуванням викладених в ній доводів, задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 170-173, 376, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів, -

П о с т а н о в и л а:

Ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 08 серпня 2024 року, якою задоволено клопотання прокурора першого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів органами Бюро економічної безпеки України Офісу Генерального прокурора ОСОБА_6 про арешт майна та накладено арешт на майно, тимчасово вилучене 23 липня 2024 під час обшуку земельних ділянок, приміщень, будівель, споруд та резервуарів автозаправної станції за адресою: м. Київ, пр. Григоренка Петра, 40-Б, а саме на: металевий газовий резервуар, серійний номер 66312, металевий газовий резервуар, серійний номер 66316, насос для перекачування газу скрапленого «Hydo-Vacuum» без інвентаризаційного номеру - 1 шт, електродвигун для перекачування газу скрапленого № BASEEFA 02ATEXO0015X - 1 шт, речовина, що обліковується як «Газ скраплений» в об`ємі 1433 л, з тимчасовим позбавленням права на відчуження, розпорядження та користування вказаним майном, - залишити без змін, а апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_5 , який діє в інтересах ТОВ «СКАЙЛУМ АКТИВ», - без задоволення.

Ухвала оскарженню не підлягає.

СУДДІ:

---

---

---

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3

Справа № 11-сс/824/5698/2024 Категорія ст. 170 КПК України

Унікальний № 761/26974/24

Слідчий суддя суду 1-ї інстанції: ОСОБА_8

Доповідач: ОСОБА_1