Постанова

від 10.12.2024 по справі 580/9628/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 580/9628/24 Суддя (судді) суду 1-ї інст.:

Анжеліка БАБИЧ

ПОСТАНОВА

Іменем України

10 грудня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Сорочка Є.О.,

суддів Коротких А.Ю.,

Єгорової Н.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Черкаського обласного центру зайнятості на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 07.10.2024 у справі за адміністративним позовом Черкаського обласного центру зайнятості до Головного управління Державної казначейської служби України в Черкаській області про визнання протиправними дій і зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просив:

- визнання протиправними дій щодо повернення йому наказів Господарського суду Черкаської області від 24.07.2023 у справі №925/817/22;

- зобов`язання відповідача прийняти до виконання накази Господарського суду Черкаської області від 24.07.2023 у справі №925/817/22ю.

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 07.10.2024 відмолено у відкритті провадження у справі у зв`язку із неналежністю її розгляду за правилами адміністративного судочинства .

Позивач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що підстави для відмови у відкритті провадження у справі були відсутні.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла таких висновків.

Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» встановлені гарантії держави щодо виконання судових рішень про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державний орган, державне підприємство, установа, організація, юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства.

Так, статтею 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» передбачено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Відповідно до частини четвертої статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей й.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 № 215 (далі - Положення № 215), Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, коштів клієнтів відповідно до законодавства, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.

Згідно з пунктом 3 цього Положення № 215 основними завданнями Казначейства є реалізація державної політики у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, коштів клієнтів відповідно до законодавства, бухгалтерського обліку виконання бюджетів та внесення на розгляд Міністра фінансів пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у зазначених сферах.

Відповідно до пункту 9 Положення № 215 Казначейство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення визначено Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 (далі - Порядок № 845).

Згідно із пунктом 3 Порядку № 845 рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів до органів Казначейства (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій.

Відповідно до пункту 4 наведеного Порядку на органи Казначейства покладено, зокрема, обов`язок із вжиття заходів до виконання виконавчих документів та розгляд письмових звернень (вимог) щодо виконання виконавчих документів осіб, які беруть участь у справі, державних виконавців, а також прокурорів - учасників виконавчого провадження.

За змістом положень пунктів 24 та 25 Порядку № 845 Стягувачі, на користь яких прийняті рішення про стягнення коштів з рахунків боржника, подають до органу Казначейства, в якому обслуговується боржник (відкриті рахунки), або за його місцезнаходженням документи, зазначені у пункті 6 цього Порядку.

Безспірне списання коштів з рахунка боржника здійснюється в першочерговому порядку. Проведення платежів з рахунка боржника здійснюється після безспірного списання у разі наявності коштів на рахунку.

Пунктом 6 цього ж Порядку передбачено, що у разі прийняття рішення про стягнення коштів стягувач подає органові Казначейства в установлений зазначеним органом спосіб: заяву про виконання такого рішення із зазначенням реквізитів банківського рахунка (у разі наявності - довідку банку), назви банку, його МФО та коду ЄДРПОУ, номера рахунка (поточний, транзитний, картковий), прізвища, імені, по батькові (повне найменування - для юридичної особи) власника рахунка, на який слід перерахувати кошти, або даних для пересилання коштів через підприємства поштового зв`язку, що здійснюється за рахунок стягувача (прізвище, ім`я, по батькові адресата, його поштова адреса (найменування вулиці, номер будинку, квартири, найменування населеного пункту, поштовий індекс), реквізити банківського рахунка поштового відділення); оригінал виконавчого документа; судові рішення про стягнення коштів (у разі наявності); оригінал або копію розрахункового документа (платіжного доручення, квитанції тощо), який підтверджує перерахування коштів до відповідного бюджету (у судових рішеннях про стягнення коштів з відповідного бюджету).

Відповідно до пункту 8 Порядку № 845 органи Казначейства після надходження документів, зазначених у пункті 6 цього Порядку:

- приймають їх до розгляду та реєструють відповідно до вимог організації діловодства. На заяві стягувача про виконання рішення про стягнення коштів (супровідному листі керівника відповідного органу державної виконавчої служби) зазначається дата надходження і вхідний номер;

- здійснюють попередній розгляд документів, за результатами якого визначають необхідність отримання від стягувача інших відомостей для виконання рішення про стягнення коштів;

- повідомляють стягувачеві (представникові стягувача) на його письмову вимогу про прийняття, реєстрацію та результати попереднього розгляду документів.

Пунктом 9 Порядку № 845 передбачено підстави, за наявності яких орган Казначейства повертає виконавчий документ стягувачеві за результатами розгляду документів, наданих стягувачем для виконання судового рішення.

За змістом положень пункту 15 Порядку № 845 дії органів Казначейства з виконання виконавчих документів, в тому числі рішення про повернення виконавчого документа стягувачеві, можуть бути оскаржені до Казначейства або суду.

При цьому Порядок № 845 прямо не передбачає, суд якої юрисдикції розглядає скарги на дії органів Казначейства.

Втім необґрунтованими є висновки суду першої інстанцій у цій справі про те, що рішення органу Казначейства може бути оскаржено в межах господарського процесу. Так, суд обґрунтовує свої висновки про те, що скарга на дії органу Казначейства підлягає розгляду в межах господарського процесу наступним.

За змістом частини першої статті 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» орган Казначейства виконуючи рішення суду діє в межах Закону України «Про виконавче провадження» з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

Закон України «Про виконавче провадження» встановлює, рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом (частина перша статті 74).

Водночас порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів Казначейства цим законом не визначено. При цьому, частина четверта статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» встановлює, що органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, не є органами примусового виконання.

Крім цього, положеннями статті 339 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) встановлене право оскарження до господарського суду рішень, дій чи бездіяльності виключно державного виконавця, іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця.

З урахуванням наведеного порядку оскарження дій органів державної виконавчої служби, а також виходячи з того, що органи Казначейства діють в межах наведеного вище Закону України «Про виконавче провадження», суд першої інстанції помилково визначив, що юрисдикція вирішення спору, пов`язаного із оскарженням дій органів Казначейства, має визначатись виходячи з порядку оскарження дій органів державної виконавчої служби.

Закон України «Про виконавче провадження» та ГПК передбачають порядок оскарження лише рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби або приватного виконавця. У той час, як органи Казначейства не є як органами державної виконавчої служби так і органами примусового виконання.

Згідно із статтею 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження

Отже, до адміністративної юрисдикції відноситься спір в публічно-правових відносинах, коли один з його учасників є суб`єктом владних повноважень, здійснює владні управлінські функції.

Виходячи з наведеного, колегія суддів наголошує, що орган Держказначейства не входить до системи органів державної виконавчої служби України, а отже його дії, в тому числі щодо повернення виконавчого документа без виконання, не можуть бути оскаржені в порядку Закону України «Про виконавче провадження» та відповідних положень ГПК, які визначають порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби та приватних виконавців. Водночас у спірних орган казначейства (відповідач) здійснює владні управлінські функції, покладені на нього відповідно із діючим законодавством.

Аналогічну позицію висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 20.06.2018 у справі № 916/1226/16, від 12.09.2018 у справі № 916/223/17.

Частиною першою статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Від наведених вище правових висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах Велика Палата Верховного Суду у відповідності до статті 346 КАС не відступала, а тому підстав для їх неврахування при вирішенні даного спору немає.

Отже, зважаючи на характер правовідносин у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про належність розгляду спору у даній справі за правилами адміністративного судочинства.

Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв помилкове рішення про відмову відкритті провадження у справі.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Інші доводи учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

За змістом частини першої статті 320 КАС підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Оскільки судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, порушено норми процесуального права які призвели до неправильного вирішення питання, то оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню, а справа направленню для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 34, 243, 311, 312, 320, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Черкаського обласного центру зайнятості задовольнити.

Скасувати ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 07.10.2024, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя-доповідач Є.О. Сорочко

Суддя А.Ю. Коротких

Суддя Н.М. Єгорова