Постанова

від 11.12.2024 по справі 320/6075/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/6075/22 Суддя (судді) першої інстанції: Жук Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Коротких А.Ю.,

суддів Сорочка Є.О.,

Чаку Є.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Київського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на рішення Київського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2023 року у справі за адміністративним позовом Київського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЕНД ІН» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,-

В С Т А Н О В И В :

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Київське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЕНД ІН» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2023 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, Київське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги. Свої вимоги апелянт мотивує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення неповно досліджено обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Згідно зі ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши наявні докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Судом першої інстанції встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛЕНД ІН» зареєстроване 21.05.2010 року та перебуває на обліку в Київському обласному відділенні Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю, як підприємство, яке у своїй діяльності використовує найману працю.

На відповідача покладений обов`язок щорічно подавати до відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю відомості про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю.

Відповідач норматив щодо працевлаштування осіб з інвалідністю у 2021 році не виконав у кількості 2 осіб з інвалідністю, у зв`язку з чим позивач розрахував суму адміністративно-господарських санкцій в розмірі 139582,46 грн, яку відповідачу необхідно самостійно сплатити до Державного бюджету України до 15.04.2023 року.

У зв`язку з несплатою нарахованої суми адміністративно-господарських санкцій позивач нарахував відповідачу за порушення термінів сплати санкцій у розмірі 3860,87 грн.

Відповідач до відкриття провадження у даній сплаті сплатив до Державного бюджету України адміністративно-господарські санкції повністю.

Оскільки відповідачем у встановлений строк не сплачена у повному розмірі пеня, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положення про Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю, затверджене наказом Міністерства соціальної політики України від 14.04.2011 року №129, передбачає, що Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль за виконанням підприємствами нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та сплатою ними адміністративно-господарських санкцій і пені.

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України від 21 березня 1991 року №875-XII «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (далі - Закон №875-ХІІ).

Частинами першою та другою статті 17 Закону №875-ХІІ передбачено, що з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю.

Згідно з ч. 3 ст. 18 Закону №875-XII, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Як встановлено чч. 1-3 ст. 19 Закону №875-ХІІ, для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Зі змісту частини другої статті 218 Господарського кодексу України вбачається, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).

Отже, суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

У відповідності до статті 20 Закону №875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів). Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.

Процедуру сплати підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, що використовують найману працю, в яких за основним місцем роботи працює вісім і більше осіб (далі - роботодавці), суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю (далі - сума адміністративно-господарських санкцій) визначено Порядком сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 року №70 (далі - Порядок №70).

Згідно з пунктом 2 Порядку №70 роботодавці сплачують суму адміністративно-господарських санкцій відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (далі - відділення Фонду) за місцем їх державної реєстрації як юридичних осіб або фізичних осіб - підприємців на рахунки, відкриті в органах Державного казначейства, до 15 квітня року, що настає за роком, в якому відбулося порушення нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Обчислення суми адміністративно-господарських санкцій проводиться роботодавцями самостійно згідно з порядком заповнення звіту про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю, затвердженим Мінсоцполітики за погодженням з Держстатом.

Пунктом 4 Порядку №70 передбачено, що порушення строків сплати суми адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені у розмірі 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку за кожний календарний день прострочення.

Порядок нарахування пені та встановлення строку її сплати затверджуються Мінсоцполітики.

Механізм нарахування пені підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, які використовують найману працю, за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій, передбачених Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» встановлено Порядком нарахування пені та її сплати, затвердженим наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 15.05.2007 року №223, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30 травня 2007 року за №552/13819 (далі - Порядок №223).

Підпунктами 2.2, 2.3 Порядку №223 визначено, що пеня - це штрафна санкція, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно сплаченої адміністративно-господарської санкції, передбаченої Законом, за кожний календарний день прострочення виконання зобов`язання.

Адміністративно-господарська санкція - це грошове зобов`язання, альтернативне зобов`язанню самостійно здійснити працевлаштування інвалідів відповідно до Закону, сплачується у порядку і розмірах, передбачених Законом та постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 року №70 «Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

Судом першої інстанції встановлено, що відповідач у звіті форми №10-ПОІ про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за 2021 року самостійно визначив суму коштів адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю в розмірі 139 583,60 грн, яку мав сплатити до 15.04.2022 року, однак, сплатив зазначену суму частинами протягом липня 2022 року.

З цього приводу колегія суддів зауважує, що починаючи з 24.02.2022 року і до цього часу, в Україні діє воєнний стан відповідно до Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року №64/2022 (зі зміни і доповненнями), затвердженого Законом України від 24.02.2022 року №2102-IX.

У зв`язку із веденням воєнного стану, законодавцем внесено зміни до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо особливостей оподаткування та подання звітності у період дії воєнного стану Законом України від 03.03.2022 року №2118-ІХ, яким встановлено, що у випадку відсутності у платника податків можливості своєчасно виконати свій податковий обов`язок, зокрема, щодо дотримання термінів сплати податків та зборів, подання звітності, у тому числі звітності, передбаченої пунктом 46.2 статті 46 цього Кодексу, реєстрації у відповідних реєстрах податкових або акцизних накладних, розрахунків коригування, подання електронних документів, що містять дані про фактичні залишки пального та обсяг обігу пального або спирту етилового тощо, платники податків звільняються від передбаченої цим Кодексом відповідальності з обов`язковим виконанням таких обов`язків протягом трьох місяців після припинення або скасування воєнного стану в Україні.

Для платників податків та контролюючих органів зупиняється перебіг строків, визначених податковим законодавством та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Так, у спеціальному Законі, яким регулюються спірні правовідносини (Закон №875-ХІІ), законодавцем окремо не визначено механізму дій щодо порядку сплати адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та застосування пені за порушення термінів сплати таких санкцій після введення в Україні воєнного стану, тому в спірних правовідносинах, як було вірно зауважено судом першої інстанції, необхідно застосувати аналогії закону в частині зупинення перебігу строків сплати санкцій.

До того ж, як було встановлено судом першої інстанції, позивач не проводив відносно відповідача перевірки своєчасності сплати відповідних адміністративно-господарських санкцій, не складав актів, не виставляв відповідачу вимоги про сплату санкцій та пені.

Відтак, оскільки відповідач належним чином підтвердив сплату (до відкриття провадження у даній адміністративній справі) у повному обсязі самостійно визначеної суми адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необґрунтованість визначеної позивачем суми пені, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Апеляційним судом також враховано, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Київського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2023 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя: Коротких А.Ю.

Судді: Сорочко Є.О.

Чаку Є.В.