Постанова

від 11.12.2024 по справі 300/5308/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2024 рокуЛьвівСправа № 300/5308/24 пров. № А/857/28349/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді Курильця А.Р.,

суддів Мікули О.І., Пліша М.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2024 року в справі № 300/5308/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання до вчинення дій,-

суддя в 1-й інстанції Главач І.А.,

час ухвалення рішення 01.10.2024 року,

місце ухвалення рішення м.Івано-Франківськ,

дата складання повного тексту рішення не зазначено,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2024 року ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся в суд з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, виплаченої 05.06.2024 на виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17.03.2022 справа №300/4592/21;

зобов`язати військову частина НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, виплаченої 05.06.2024 на виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17.03.2022 справа №300/4592/21.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2024 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з таким рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове про задоволення позову.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що на виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17.03.2022 у справі за №300/4592/21 відповідачем 05.06.2024 року було здійснено виплату індексації грошового забезпечення, проте без проведення компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати. Твердить про те, що норми профільного законодавства не покладають на особу обов`язок попередньо звертатися із заявою про виплату спірної компенсації.

Відповідач подав до суду відзив на апеляційну скаргу позивача, у якому висловив незгоду з її доводами, вважає оскаржуване рішення суду обґрунтованим та законним. Просить оскаржене позивачем рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Колегія суддів вважає можливим розглянути дану справу в порядку письмового провадження відповідно до п.3 ч.1 ст. 311 КАС України.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та з 14.07.2017 виключений зі списків особового складу частини, віх видів забезпечення, а також звільнений у запас. Вказане підтверджується витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 14.07.2024 за №143 (а.с. 5).

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17.03.2022 у справі за №300/4592/21, яке набрало законної сили 06.12.2023, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає в не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 14.07.2017. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 14.07.2017.

На виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17.03.2022 у справі за №300/4592/21 військовою частиною НОМЕР_1 05.06.2024 на банківський рахунок позивача перераховані кошти в розмірі 56958,94 грн (а.с. 16).

Водночас, компенсація втрати частини доходів у зв`язку із несвоєчасною виплатою сум індексації грошового забезпечення не виплачена (а.с.17).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не звертався до відповідача із заявою про виплату компенсації відповідно до Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159, а відповідач не відмовляв позивачу у виплаті відповідної компенсації, то право ОСОБА_1 не було порушено суб`єктом владних повноважень і звернення його до суду з позовом у цій частині є передчасним.

Однак колегія апеляційного суду не погоджується з таким висновком, з огляду на наступне.

Спірні правовідносини виникли у зв`язку із ненарахуванням та невиплатою позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ Про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - Закон №2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 (далі - Порядок №159).

Відповідно до ст.1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19 жовтня 2000 року №2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно зі ст.2 вказаного Закону компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі необхідно розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст.2 Закону №2050-III компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі заробітної плати/грошового забезпечення). При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

За змістом ст.3, 4 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Пункти 1, 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 відтворюють положення Закону №2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

З системного аналізу наведених вище правових норм суд доходить висновку, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких основних умов: нарахування належних доходів (заробітної плати, індексації грошових доходів громадян, пенсії, соціальних виплат, стипендії); порушення встановлених строків їх виплати (як з вини, так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата). Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Відповідно до ст.6 Закону №2050-ІІ, пункту 7 Порядку №159 компенсація проводиться за рахунок джерел, з яких здійснюються відповідні виплати, а саме: власних коштів - підприємствами, установами та організаціями, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об`єднаннями громадян; коштів відповідного бюджету - підприємствами, установами та організаціями, що фінансуються чи дотуються з бюджету; коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування, Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.

Враховуючи наведене вище, дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру.

Основною умовою для виплати громадянину компенсації, що передбачена статтею 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком №159 є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів, у тому числі індексації заробітної плати (грошового забезпечення). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

При цьому, використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ та пункті 4 Порядку №159 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Крім того, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Таким чином, у випадку бездіяльності роботодавця щодо нарахування та виплати працівнику грошового забезпечення (індексації грошового забезпечення), така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. При цьому донарахування належних громадянину сум компенсації втрати доходів має здійснюватися до дня фактичної виплати заборгованості, щодо якої порушені строки виплати.

Згідно зі ст.7 Закону №2050-ІІІ, пункту 8 Порядку №159 відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.

Матеріалами справи стверджується, що на виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17.03.2022 у справі №300/4592/21 військовою частиною НОМЕР_1 відповідачем, 05 червня 2024 року нараховано та виплачено позивачу заборгованість з індексації грошового забезпечення в розмірі 56958,94 грн (а.с. 16, 17)

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у справі 560/8194/20 від 02 квітня 2024 року, серед іншого, дійшов висновку про те, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону № 2050-III не обов`язково має висловлюватися через ухвалення окремого акту індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством. Згідно з висновками судової палати зазначену норму необхідно тлумачити у її системному зв`язку з нормами статей 2-4 Закону № 2050-III, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом №2050-III і не потребує оформлення відмови окремим рішенням. Вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, необхідно розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.

Верховний Суд неодноразово роз`яснював, що відступаючи від раніше сформованих висновків у раніше ухвалених постановах Верховного Суду, Суд може не вказувати усі такі рішення, оскільки суд відступає від правової позиції, а не від судових рішень.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року у справі №755/10947/17 зазначила, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що враховуючи висновки Верховного Суду, наявність факту несвоєчасної виплати доходів у виді нарахованого грошового забезпечення, останній має право на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків її виплати, а тому відмова відповідача у нарахуванні та виплаті позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків виплати доходів є протиправною, і з метою поновлення порушених прав позивача наявні підстави для зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми місячного грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 01 грудня 2015 року по 05 червня 2024 року.

Дослідивши обставини справи у відповідності до наведених правових норм, колегія суддів вважає, що суд першої інстанцій дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позову.

Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Відповідно до п.4 ч.1, ч.2 ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Переглянувши рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення через неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення норм матеріального права підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позову.

Керуючись ст.ст.308,315,317,321,322,325,328,329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2024 року в справі № 300/5308/24 скасувати та прийняти постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 01 грудня 2015 року по день фактичної виплати 05 червня 2024 року.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 01 грудня 2015 року по день фактичної виплати 05 червня 2024 року.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду лише з підстав, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя А. Р. Курилець судді О. І. Мікула М. А. Пліш Повне судове рішення складено 11 грудня 2024 року.