Постанова

від 21.11.2007 по справі 12/540-34/101

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

12/540-34/101

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 21 листопада 2007 р.                                                                                    № 12/540-34/101  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:  

Козир Т.П.- головуючого, Мележик Н. І., Черкащенка М. М., за участю представників сторін: позивача – Шалашової В. І. дов. № 43 від 10.07.2007 року, відповідача-2 –Герцева В. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу ЗАТ «Українська міжбанківська валютна біржа»на рішення господарського суду м. Києва від 29 березня 2007 року у справі господарського суду м. Києва за позовом АКАБ «Україна»в особі Київської дирекції до ТОВ «Торгово –промислова фірма «Джі. Сі. М. Індастріс Інк.» про стягнення боргу,

У С Т А Н О В И В:

У вересні 2000 року АКАБ «Україна»звернувся до суду з позовом до ТОВ Торгово –промислова фірма «Джі. Сі. М. Індастріс Інк.»(далі –відповідач-1) і Української міжбанківської валютної біржі (далі –відповідач-2) про стягнення коштів за договорами банківської гарантії та поруки.

Посилаючись на невиконання відповідачами зобов'язань за договорами, просив стягнути з останніх  на користь АКАБ «Україна»137622, 35 доларів США комісії за обслуговування банківської гарантії.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням господарського суду м. Києва від 29 березня 2007 року позов задоволено повністю.

З ТОВ Торгово –промислової фірми «Джі. Сі. М. Індастріс Інк.»на користь АКАБ «Україна»стягнено 68811, 18 доларів США боргу.

З ЗАТ «Українська міжбанківська валютна біржа»на користь АКАБ «Україна»стягнено 68811,18 доларів США боргу.

В апеляційному порядку рішення суду не переглядалося.

У касаційній скарзі ЗАТ «Українська міжбанківська валютна біржа»просить скасувати рішення місцевого господарського суду і відмовити в позові до ЗАТ «Українська міжбанківська валютна біржа», посилаючись на неправильне застосування судом ст.ст.61, 191, 194, 196 ЦК УРСР та порушення ст.111-12 ГПК України.

Заявник наголошує на тому, що місцевий господарський суд не виконав вимоги суду апеляційної інстанції і вважає, що порука припинилась на момент звернення до суду.

Крім того, заявник зазначає, що позивач не виконав свої обов'язки за договором гарантії і не повернув авансові платежі як гарант, чим перешкоджав настанню умови, яка припиняє нарахування комісійних на користь банку. Таку поведінку заявник вважає недобросовісною і такою, що тягне за собою припинення зобов'язань за договором поруки.

У судове засідання не з'явився представник ТОВ Торгово –промислової фірми «Джі. Сі. М. Індастріс Інк.», про розгляд справи повідомлений належним чином.

За таких обставин суд вважає за можливе розглянути касаційну скаргу за відсутності представника відповідача –1.

Вислухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги та вивчивши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню  з наступних підстав.

Як встановлено судом, 13 березня 1998 року між позивачем і відповідачем-1 укладені договори № 1 і № 2 про надання гарантій, за якими позивач надав гарантію на повернення авансового платежу на адресу фірми «ALFRED C. TOEPFER INTERNATIONAL GmBH»загалом на суми 1044000 долари США і 1266000 долари США відповідно.

Банк надав гарантії повернення платежів в разі невиконання відповідачем-1  зобов'язань з продажу зернових за контрактами №100/13369351 від 4 березня 1998 року і № 400/13369342 від 4 березня 1998 року.

Свої зобов'язання за цими контрактами відповідач-1 виконав частково –лише на суму 210977,4 долари США.

За пунктами 4.3.1 вказаних договорів гарантії відповідач -1 за надання гарантії зобов'язався сплачувати комісію в розмірі 0,375% квартальних за кожен повний та неповний квартал дії гарантії від граничної суми відповідальності банку за наданими гарантіями.

Відповідно до пунктів 4.3.2 цих же договорів відповідач-1 повинен 1 раз в три місяці сплачувати комісію в розмірі 7 відсотків річних від фактичної суми відповідальності банку за наданими гарантіями.

3 квітня 1998 року між позивачем та відповідачем-2 (поручитель) були укладені договори поруки № 95/1 та № 96/2, за якими поручитель зобов'язався перед банком відповідати за виконання боржником боргових зобов'язань, що витікають із вказаних договорів про надання гарантії.

За пунктами 3 вказаних договорів поруки у випадку невиконання чи неналежного виконання боржником зобов'язань за договорами про надання гарантій № 1 і № 2 від 13 березня 1998 року поручитель і боржник відповідають перед банком як солідарні боржники.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з його підставності і обґрунтованості.

Проте, з таким висновком суду погодитись не можна.

Так суд, в порушення ст.ст. 38, 43, 65, 84 і 111-12 ГПК України, не виконав обов'язкові вказівки суду касаційної інстанції, не перевірив доводи відповідача-2 і неповно з'ясував істотні для справи обставини.

Відповідно до ст. 191 ЦК України за договором поруки поручитель зобов'язується перед кредитором іншої особи відповідати за виконання нею свого зобов'язання в повному обсязі або в частині.

Порука може забезпечувати лише дійсну вимогу.

Прав кредитора, за приписом ст.193 ЦК УРСР, набуває поручитель, який виконав зобов'язання.

          Вирішуючи спір, суд залишив поза увагою ту обставину, що позивач набуває прав кредитора відносно відповідача-1 лише у зв'язку з виконанням своїх зобов'язань перед первісним кредитором відповідача-1 за договором банківської гарантії (поруки) і не перевірив, чи виконав позивач свої зобов'язання поручителя за банківською гарантією перед кредитором відповідача-1, коли і в якому обсязі сплатив кошти, тобто, чи дійсно до банку перейшло право вимоги і в якому обсязі,  і як у зв'язку з цим прострочка кредитора-позивача в даній справі впливає на нарахування і обов'язок боржника - відповідача-1  сплатити комісію за обслуговування банківської гарантії.

          За правилом ст.215 ЦК УРСР, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, кредитор визнається таким, що прострочив, якщо він… не зробив дій, до вчинення яких боржник не міг виконати свого зобов'язання.

Згідно ст. 194 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання.

Порука також припиняється, якщо кредитор протягом трьох місяців з дня настання строку зобов'язання не пред'явить позову до поручителя.

Тобто, припинення поруки у зв'язку зі спливом строку позовної давності законодавець чітко пов'язує з визначенням дати настання строку зобов'язання.

Однак, суд не з'ясував, який термін дії банківської гарантії позивач і відповідач-1 визначили у пунктах 2.2 договорів № 1 і № 2 про надання гарантії від 13 березня 1998 року і чи вносили сторони у встановленому порядку зміни саме до цих пунктів договорів.

Крім того, суд не з'ясував, яким чином у пунктах 7 договорів поруки №95/1 і № 96/1 від 3 квітня 1998 року позивач і відповідач-2 обумовили зміну умов договору і чи змінювались умови поруки відповідно до цього пункту.

Також суд не з'ясував, як позивач і відповідач-2 у пунктах 11 договорів поруки № 95/1 і № 96/1 обумовили пролонгацію договору поруки, яким чином і коли позивач повідомив відповідача-2 про факт пролонгації вказаних договорів гарантії і чи одержав це повідомлення відповідач-2.

Крім того, суд не з'ясував, чи не закінчено процедуру ліквідації і чи не виключено з Реєстру на момент вирішення спору відповідача-1.

Враховуючи, що вказані обставини мають істотне значення для юридично правильного вирішення спору, зокрема, визначення дня настання строку зобов'язання і терміну пред'явлення позову саме до поручителя, прийняті у справі судові рішення визнати законними не можна, тому вони підлягають скасуванню, а справа –передачі на новий розгляд.

Під час нового розгляду господарському суду слід врахувати викладене вище, більш ретельно перевірити доводи сторін, виконати вимоги постанови суду касаційної інстанції, встановити дійсні обставини справи та прийняти законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117 –11112 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

     Касаційну скаргу задовольнити частково.

     Скасувати рішення господарського суду м. Києва від 29 березня 2007 року.

     Справу передати до господарського суду м. Києва на новий розгляд в іншому складі суддів.

Головуючий                                                                        Т. Козир

Судді                                                                           Н. Мележик

                                                                                    М. Черкащенко