Вирок

від 11.12.2024 по справі 344/16290/23

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 344/16290/23

Провадження № 1-кп/344/487/24

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2024 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої судді ОСОБА_1 ,

з участю секретарів ОСОБА_2 , ОСОБА_3

прокурора ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 ,

обвинуваченого ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Івано-Франківську кримінальне провадження з обвинувальним актом про обвинувачення

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Вікторів Галицького району Івано-Франківської області, жителя АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, з середньою спеціальною освітою, непрацюючого, одруженого, на утриманні має одну малолітню дитину, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , раніше неодноразово судимого: 06.04.2012 року Галицьким районним судом Івано-Франківської області, з урахуванням ухвали апеляційного суду Івано-Франківської області від 16.08.2012, за ч. 3 ст. 185 КК України, із застосуваннях ст. 69 КК України, до одного року шести місяців позбавлення волі, звільнений 19.10.2012 після відбуття покарання; 06.04.2015 року Івано-Франківським міським судом Івано-Франківської області за ч. 2 ст. 186 КК України, із застосуванням ст. 69 КК України, до двох років та шести місяців позбавлення волі; 15.05.2015 року Івано-Франківським міським судом Івано-Франківської області за ч. 2 ст. 185 КК України, із застосуванням ч. 1,4 ст. 70 КК України, до трьох років позбавлення волі, звільнений 06.10.2017 після відбуття покарання; 08.12.2021 року Калуським міськрайонним судом Івано-Франківської області за ч. 2 ст. 185 КК України до одного року позбавлення волі; 16.02.2022 року Галицьким районним судом Іване Франківської області за ч. 2 ст. 185 КК України, застосуванням ч. 1, 4 ст. 70 КК України, до одного року та шести місяців позбавлення волі; 25.03.2022 року Тисменицьким районним судом Іване Франківської області за ч.2 ст. 185 КК України, застосуванням ч. 1,4 ст.70 КК України, до одного року позбавлення волі; 28.04.2022 року Коломийським районним судом Іване Франківської області за ч. 2 ст. 185 КК України, застосуванням ч. 1, 4 ст. 70 КК України, до двох років позбавлення волі; 13.10.2022 року Івано-Франківським міським судом Іване Франківської області за ч. 3 ст. 15, ч. 2 ст. 185, ч. ст. 15, ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185 КК України, із застосуванням ч. 1, 4 ст. 70 КК України, до чотирьох років позбавлення волі, звільнений 09.06.2023 року після відбуття покарання,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_8 вчинив таємне викрадення чужого майна (крадіжку), вчинене повторно в умовах воєнного стану.

Кримінальне правопорушення вчинено за наступних обставин.

Так, ОСОБА_8 , маючи не зняту та непогашену у встановленому законом порядку судимість за вчинення злочинів проти власності, на шлях виправлення та перевиховання не став та повторно вчинив новий умисний корисливий злочин при наступних обставинах. Так, 15.04.2024 року близько 14 год. ОСОБА_8 , з метою вчинення крадіжки направився до під`їзду №1, корпусу № 3, будинку АДРЕСА_2 , та через відчинені двері зайшов в середину під`їзду. Піднявшись на перший поверх вказаного під`їзду, ОСОБА_8 побачив велосипед марки «McKenzie», білого кольору, який належав потерпілій ОСОБА_9 . Реалізуючи свій протиправний умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна, ОСОБА_8 , переконавшись, що за його діями ніхто не спостерігає, у період дії на території України воєнного стану, який введений згідно Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ (зі змінами, востаннє внесеними Указом Президента України № 49/2024 від 05.02.2024, затвердженим Законом України №3654-ІХ від 12.02.2024), діючи умисно та повторно, усвідомлюючи протиправний та суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх шкідливі наслідки і свідомо бажаючи настання таких наслідків, керуючій корисливими мотивами, з метою незаконного збагачення, таємно викрав велосипед марки «McKenzie», білого кольору, вартість якого, згідно висновку експерта, становить 7683 гривень. В подальшому, ОСОБА_8 з викраденим майном покинув місце вчинені злочину та розпорядився ним на власний розсуд, чим спричинив ОСОБА_9 майнову шкоду на вказану вище суму.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_8 свою вину у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення визнав повністю та беззастережно, підтвердив викладені в обвинувальному акті обставини. Суду пояснив, що вчинив крадіжку велосипеда, щоб в подальшому продати його і на отримані кошти привласнити. До вчиненого обвинувачений ставиться критично, щиро кається, та просить суд його суворо не карати, запевняючи суд, що такого більше не повториться.

Потерпіла в судове засідання не з`явилася, однак подала заяву про розгляд справи у її відсутності.

На підставі ч. 3 ст. 349 КПК України за згодою учасників судового провадження судом встановлено порядок дослідження доказів в даному кримінальному провадженні та визнано недоцільним дослідження доказів стосовно фактичних обставин провадження, які ніким не оспорюються. Суд обмежився допитом обвинуваченого, дослідженням письмових доказів, які характеризують його особу, дають можливість вирішити долю речових доказів та питання процесуальних витрат. При цьому судом з`ясовано, що учасники судового провадження правильно розуміють зміст цих обставин, сумніву у добровільності та істинності їх позиції немає, а також їм зрозуміло, що вони у такому разі будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Відтак, суд вважає, що вина обвинуваченого ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення знайшла своє підтвердження та кваліфікує його дії за ч.4 ст.185 КК України як таємне викрадення чужого майна (крадіжку), вчинене повторно в умовах воєнного стану.

Обставиною, яка пом`якшує покарання, згідно зі ст. 66 КК України, суд визнає щире каяття, добровільне відшкодування збитків.

Обставин, які обтяжують покарання, відповідно до ст.67 КК України, судом не встановлено.

Згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчинення нових злочинів як засудженим так і іншими особами. Для досягнення мети покарання суд керується принципами індивідуалізації та справедливості покарання. Цілі покарання запобігання і попередження вважаються характеристиками кримінально-правових санкцій (рішення ЄСПЛ "Езех і Коннорс проти Сполученого Королівства").

Вимога додержуватись справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена в міжнародних документах з прав людини, зокрема у ст. 10 Загальної декларації прав людини 1948 року, ст. 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод 1950 року. Зазначені міжнародні акти, згідно ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства, відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 року передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до роз`яснень, що містяться у п. 3 постанови Пленуму Верховного суду України від 24.10.2003 року № 7 "Про практику призначення судами кримінального покарання" досліджуючи дані про особу підсудного, суд повинен з`ясувати його вік, стан здоров`я, поведінку до вчинення злочину як у побуті так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім`ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан, тощо.

Згідно з ст. 69 Кримінального кодексу України за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.

Як зазначено у наведеній вище постанові Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі N 750/5031/18, призначення основного покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, або перехід до іншого, більш м`якого виду основного покарання, або непризначення обов`язкового додаткового покарання (ст. 69 Кримінального кодексу України) може мати місце лише за наявності декількох (не менше двох) обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного. У кожному такому випадку суд зобов`язаний у мотивувальній частині вироку зазначити, які саме обставини справи або дані про особу підсудного він визнає такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і впливають на пом`якшення покарання, а в резолютивній посилатися на ст. 69 Кримінального кодексу України.

Враховуючи наведені вище обставини та норми законодавства в їх сукупності та системному зв`язку, зокрема що наявні декілька обставин, які пом`якшують покарання і такі знайшли підтвердження в ході судового розгляду кримінального провадження та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, а саме: щире каяття у вчиненні кримінального правопорушення, добровільне відшкодування завданого збитку, відсутність тяжких наслідків від вчиненого злочину, відсутність у потерпілого претензій, а також враховуючи особу обвинуваченого ОСОБА_8 , який повністю визнав вину у скоєному, не працює; на обліку в лікаря в лікаря-нарколога та психіатра не перебуває; його поведінку під час та після вчинення кримінального правопорушення (усвідомив наслідки своєї поведінки, його негативне відношення до скоєного після вчинення злочину, розкаяння у вчиненому).

Також, при призначенні покарання суд враховує позицію прокурора, який просив застосувати ст.69 КК України та призначити покарання нижче від найнижчої межі у вигляді позбавлення строком 2 роки, позицію обвинуваченого та його захисника, які просили суворо його не карати та застосувати ст. 69 КК України, суд, виходячи з принципу індивідуалізації покарання, вважає, що обвинуваченому слід призначити основне покарання за ч.4 ст. 185 КК України, із застосуванням положень ст. 69 Кримінального кодексу України, нижче від найнижчої межі, зазначеної санкції інкримінованої статті, і таке покарання буде достатнім, справедливим, співмірним та необхідним для його виправлення, а також для запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як ним, так і іншими особами.

Визначене обвинуваченому покарання на переконання суду відповідатиме меті покарання, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між захищуваними інтересами суспільства та правами осіб, які притягуються до кримінальної відповідальності. Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому злочину.

Цивільний позов не заявлявся.

Процесуальні витрати покласти на обвинуваченого.

Долю речових доказів вирішити відповідно до ст. 100 КПК України.

Підстав для зміни запобіжного заходу - тримання під вартою ОСОБА_8 суд не вбачає.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 370, 373, 374, 393, ч. 15 ст. 615 КПК України, -

У Х В А Л И В :

ОСОБА_8 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України, із застосуванням положень ст. 69 КК України призначити йому покарання у вигляді 2 (двох) років позбавлення волі.

Запобіжний захід обвинуваченому до набрання вироком законної сили залишити раніше обраний - тримання під вартою.

Строк відбування покарання ОСОБА_8 обчислювати з моменту його фактичного затримання, а саме 25 квітня 2024 року .

Відповідно до ст.72 КК України зарахувати ОСОБА_8 в строк відбуття покарання термін його попереднього ув`язнення з 25.04.2024 року до дня набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Стягнути з ОСОБА_8 на користь держави 6058 гривень 24 копійки процесуальних витрат у кримінальному провадженні за проведення експертиз.

Речові докази:

- оптичний диск (постанова від 13.05.2024 року)- зберігати при матеріалах кримінального провадження сторони обвинувачення;

- оптичний диск (постанова від 13.05.2024 року)- зберігати при матеріалах кримінального провадження сторони обвинувачення;

- оптичний диск (постанова від 13.05.2024 року)- зберігати при матеріалах кримінального провадження сторони обвинувачення

- наплічну сумку матерчату чорного кольору із написом «Reebok», кросівки чорного кольору з вставками та підошвою білого кольору (постанова від 25.04.2024 року)- повернути власнику ОСОБА_8 ;

- два сліди пальців рук та дактилокарту (постанова від 18.05.2024 року)- знищити.

Арешт накладений ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 26.04.2024 року (справа № 344/8246/24), - скасувати.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Вирок може бути оскаржено до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, шляхом подачі апеляційної скарги через Івано-Франківський міський суд.

Суддя ОСОБА_10