Рішення

від 12.12.2024 по справі 754/14116/24

ДЕСНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Номер провадження 2-а/754/200/24

Справа №754/14116/24

РІШЕННЯ

Іменем України

12 грудня 2024 року м.Київ

Суддя Деснянського районного суду міста Києва Бабко В. В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 у особі полковника ОСОБА_2 про скасування постанови,

У С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом про скасування постанови.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 23.09.2024 постановою начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 полковником ОСОБА_2 , на нього було накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 25500,00грн за адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. Вважає, що постанова постановлена незаконно і необґрунтовано та підлягає скасуванню. Позивач вважає, що дії начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 , полковника ОСОБА_2 неправомірні, так як позивач не порушував Закон України «Про військовий обов`язок та військову службу» та Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та Правила військового обліку призовників, військовозобов`язаних і резервістів.

07.10.2024 ухвалою Деснянського районного суму м. Києва, відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, визначено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

08.11.2024 до суду від ІНФОРМАЦІЯ_1 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого зазначено, що у задоволенні позову необхідно відмовити, оскільки вина позивача у вчинення адміністративного правопорушення доведена матеріалами справи. Факт нез`явлення позивача до відповідача 24.05.2024 за проведеним роботодавцем позивача оповіщенням не заперечується самим позивачем і в позові, і в поясненнях, які надавалися позивачем відповідачу при притягнені позивача до адміністративної відповідальності. При притягненні позивача до адміністративної відповідальності відповідачем було дотримано усі вимоги законодавства, доказів протиправних дій відповідача позивачем не надано. При постановленні постанови начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 враховані усі наявні матеріали справи, а саме: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідачем 10.05.2024 видано Розпорядження № 216 роботодавцю позивача про оповіщення позивача про його виклик 24.05.2024 о 09.30 до ІНФОРМАЦІЯ_2 . Роботодавцем позивача вимоги Розпорядження № 216 від 10.05.2024 були виконані та позивач був належним чином оповіщений про виклик. Згідно з ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» громадяни зобов`язані з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці, для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду. Позивачем вимоги законодавства про мобілізацію щодо з`явлення до відповідача за отриманим викликом, не дотримані - позивач 24.05.2024 до відповідача не з`явився, про причини і підстави нез`явлення відповідача не повідомив ні 24.05.2024, ні протягом наступних 3-х місяців. Звертають увагу, що у позивача були відсутні об`єктивні причини і обставини, які б унеможливили здатність позивача повідомити відповідача про причини нез`явлення за викликом 24.05.2024, оскільки позивачем в позові зазначається і надаються докази про вчинення ряду дій з інформування ІНФОРМАЦІЯ_3 . Оскільки позивач не повідомив відповідача про причини неявки, а у відповідача не було інформації щодо наявності чи відсутності у позивача поважних причин неявки, відповідач цілком правомірно склав протокол і притягнув до адміністративної відповідальності позивача з моменту його виявлення - 23.09.2024, коли позивач був доставлений до ІНФОРМАЦІЯ_2 поліцейськими як особу, що вчинила адміністративне правопорушення за ст. 210-1 КУпАП (відповідно до звернення відповідача від 30.07.2024 № 8271 до органів поліції в порядку ст. 259 КУпАП). На підставі викладеного, просять відмовити в задоволенні позову.

13.11.2024 до суду від адвоката Семенчук Ю. М, яка представляє інтереси ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив, відповідно до якого зазначено, що наявність у керівників ІНФОРМАЦІЯ_19 накладати відповідні стягнення стороною позивача не оспорюється та не піддається сумніву, оскільки вказане відповідає чинному законодавству. Проте стороною позивача у позові чітко вказано на відсутність підстав та повноважень у ІНФОРМАЦІЯ_1 здійснювати виклик та притягувати до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 . Разом з тим, звертають увагу на той факт, що повістки мають право вручати представники ІНФОРМАЦІЯ_19 в межах адміністративної території, на яку поширюється повноваження відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Позивач же перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_4 у АДРЕСА_1 , місце положення роботи позивача знаходиться у Оболонському районі м. Києва, відповідно не зрозуміло якими саме нормами законодавства керувався керівник ІНФОРМАЦІЯ_5 під час здійснення виклику позивача. Тому у цьому випадку можна говорити про відсутність повноважень у керівника ІНФОРМАЦІЯ_5 , щодо виклику ОСОБА_1 . А оскільки, сам по собі виклик є виходом за межі повноважень, то відповідно і всі подальші дії пов`язані з накладенням стягнення є протиправними та необґрунтованими. Разом з тим стороною відповідача не наведено жодних законодавчо обґрунтованих аргументів з приводу наділення ІНФОРМАЦІЯ_1 правом здійснювати виклик осіб, які не перебувають на обліку у відповідному ІНФОРМАЦІЯ_19. Тобто ознайомившись у позовній заяві з аргументуванням сторони позивача про відсутність повноважень та підстав для виклику, сторона відповідача не надала жодних коментарів, або ж підтвердження протилежного. Зазначають, що ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , в той час як фактично проживає за адресою: АДРЕСА_3 . Тобто жодне з місць проживання чи реєстрації позивача територіально не належить до ІНФОРМАЦІЯ_6 . З лютого 2024 року ОСОБА_1 офіційно працює у Державному військовому заводі ДП «Маяк-Перспектива» АТ «Завод-Маяк», що підтверджується посвідченням працівника № 024 на посаді спеціаліста з технагляду та наказом про прийняття на роботу. Усі повістки про виклики до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки надходять за місцем роботи, та працівники відділу кадрів згідно наказу, сповіщають про їх надходження працівників під підпис. Зауважують, що Державний військовий завод ДП «Маяк-Перспектива» АТ «Завод-Маяк», територіально знаходиться в Оболонському районі Києва та територіально належить до ІНФОРМАЦІЯ_3 . Відповідно, 07.05.2024 роботодавцем було отримано Розпорядження № МВ/3960-С від ІНФОРМАЦІЯ_3 про виклик ОСОБА_1 з метою уточнення облікових даних та проходження військово-лікарської комісії. Розпорядження ІНФОРМАЦІЯ_7 про виклик ОСОБА_1 з метою уточнення облікових даних та проходження військово-лікарської комісії надійшло від 10.05.2024, про що 16.05.2024 позивач був сповіщений наказом роботодавця про надходження повістки, згідно з якою 24.05.2024 змушений з`явитися за вказаною адресою для відправки. Проте, оскільки розпорядження від ІНФОРМАЦІЯ_8 надійшло раніше, а мета, для виконання якої необхідно з`явитися однакова, то позивач виконав розпорядження ТЦК, який надіслав повістку та визначив дату прибуття раніше. Тому станом на 20.05.2024 позивач уже оновив дані та пройшов ВЛК, відповідно необхідність у прибутті до ІНФОРМАЦІЯ_9 відпала, про що роботодавець сповістив ІНФОРМАЦІЯ_10 листом від 20.05.2024 та надав відповідні документи на підтвердження вказаного. Оскільки, позивачем було здійснено дії, передбачені повісткою відповідача та повідомлено його про це, а відповідачем не було здійснено повторного виклику за повісткою з призначенням нової дати та зазначенням мети, є підстави вважати, що ОСОБА_1 виконав свій обов`язок в повній мірі та не був зобов`язаний прибути 24.05.2024. Більше того, ОСОБА_1 під час розгляду справи про вчинення адміністративного правопорушення, надав пояснення щодо перебування 24.05.2024 у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_3 з уточненням кабінету в якому безпосередньо знаходився, з метою здійснення заходів необхідних для отримання бронювання, яке власне і було отримано 17.07.2024. Однак відповідачем не були враховані вказані обставини та була складена постанова про притягнення його до адміністративної відповідальності. З огляду на вказані обставини, необхідно зазначати, що керівником ІНФОРМАЦІЯ_7 ОСОБА_2 під час складення протоколу та винесення рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не було враховано, ані лист від роботодавця позивача з доказами, ані пояснення позивача наданими під час розгляду справи. У такому випадку можна стверджувати про відсутність складу адміністративного правопорушення, вихід за межі закону та повноважень полковником ІНФОРМАЦІЯ_11 ОСОБА_2 , також відсутність підстав для притягнення до адміністративної відповідальності та безпосередньо порушення визначеного чинним законодавством порядку притягнення до такої відповідальності. На підставі викладеного просять позов задовольнити в повному обсязі.

Станом на 12.12.2024 закінчились строки для подання додаткових документів/доказів, а відтак, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Стаття 242 КАС України, регламентує, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно та всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Дослідивши повно та всебічно матеріали справи, виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Суд установив такі факти та їх правовідносини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_12 , відповідно до відомостей з паспорту громадянина України, Серії НОМЕР_1 , виданий Глухівським ГУ МВС України в Сумській області 01.03.2014, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Фактичною адресою проживання ОСОБА_1 є АДРЕСА_3 , що підтверджується скріншотом військово-облікового документу з Додатку «Резерв +».

29.02.2024 ОСОБА_1 було прийнято на роботу в Державне підприємство «Маяк-перспектива» АТ «Завод Маяк» на посаду заступника директора з капітального будівництва, що підтверджується Наказом № 30-к.

Юридичною адресою ДП «Маяк-перспектива» АТ «Завод Маяк», на якому працевлаштований ОСОБА_1 є місто Київ, Оболонський район, проспект Степана Бандери, буд. 20-А.

07.05.2024 ІНФОРМАЦІЯ_13 , на адресу Керівника ДП «Маяк-перспектива» АТ «Завод Маяк», було направлено Розпорядження № МВ/3960-С, в якому з метою уточнення облікових даних, проходження військово-лікарської комісії та визначення призначення на особливий період, просили здійснити оповіщення військовозобов`язаних, зокрема ОСОБА_1 , який перебуває на військовому обліку в ДП «Маяк-перспектива» АТ «Завод Маяк» про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_14 20.05.2024 о 09год 00хв.

10.05.2024 ІНФОРМАЦІЯ_13 , на адресу Керівника ДП «Маяк-перспектива» АТ «Завод Маяк», було направлено Розпорядження № 216, в якому з метою уточнення облікових даних, просили здійснити оповіщення військовозобов`язаних, зокрема ОСОБА_1 , який перебуває на військовому обліку в ДП «Маяк-перспектива» АТ «Завод Маяк» про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_1 25.05.2024 о 09год 30хв.

16.05.2024 ДП «Маяк-перспектива» АТ «Завод Маяк», було видано Наказ № 79-к «Про оповіщення та увільнення від роботи працівників у зв`язку з викликом до ІНФОРМАЦІЯ_19», відповідно до якого ОСОБА_1 було оповіщено під особистий підпис, про його виклик 24.05.2024 на 09год 30хв до ІНФОРМАЦІЯ_11 .

20.05.2024 ДП «Маяк-перспектива» АТ «Завод Маяк», на виконання Розпорядження № 216 від 10.05.2024, надіслав на адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 листа, в якому повідомляв, що 16.05.2024 було видано Наказ № 79-к про оповіщення військовозобов`язаних. Також було повідомлено, що 07.05.2024 від ІНФОРМАЦІЯ_14 було отримано розпорядження № МВ/3960-С від 07.05.2024 про виклик ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_15 на 20.05.2024 на 09год 00хв з метою уточнення облікових даних та проходження військово-лікарської комісії. Доводять до відома, що ОСОБА_1 , станом на 20.05.2024 оновив облікові дані та проходить військово-лікарську комісію у ІНФОРМАЦІЯ_4 .

20.05.2024 ОСОБА_1 уточнив свої дані військовозобов`язаного, що підтверджується скріншотом військово-облікового документу з Додатку «Резерв +».

21.05.2024 ОСОБА_1 звернувся в Клініку «Спіженко» за консультацією. Згідно із консультативного висновку спеціаліста № 00055134, ОСОБА_1 встановлено діагноз: Пурпура та інші гемологічні стани. Ідеопатична тромбоцитопенічна пурпура.

22.05.2024 ОСОБА_1 проведено медичний огляд військово-лікарською комісією ІНФОРМАЦІЯ_15 , що підтверджується Довідкою військово-лікарської комісії № 105/2073. За результатами ВЛК ОСОБА_1 - «Придатний до військової служби».

Начальником ІНФОРМАЦІЯ_15 на ім`я ОСОБА_1 було виписано повістку на відправку, та наказано з`явитись останньому до ІНФОРМАЦІЯ_15 24.05.2024 о 18год 00хв.

З 24.05.2024 по 28.05.2024 ОСОБА_1 перебував на лікуванні в терапевтичному відділені КНП «ББЛІЛ», що підтверджується епікризом з медичної картки стаціонарного хворого.

27.05.2024 адвокат Целіков В. В., в інтересах ОСОБА_1 направив до ІНФОРМАЦІЯ_15 повідомлення про неможливість прибуття останнього за повісткою на відправку у зв`язку із погіршенням стану здоров`я.

З 31.05.2024 по 05.06.2024 ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікування в КНП «Київська міська клінічна лікарня № 9», що підтверджується випискою із медичної картки стаціонарного хворого.

27.06.2024 ОСОБА_1 звертався до КНП «Київська міська клінічна лікарня № 9» та йому були надані консультативні висновки.

01.07.2024 ОСОБА_1 направлено на лікування в стаціонар, що підтверджується Випискою із медичної картки хворого № 2429.

25.07.2024 ОСОБА_1 встановлено ІІІ групу інвалідності довічно, що підтверджується Довідкою до Акту огляду МСЕК Серії АВ № 1100840.

25.07.2024 ОСОБА_1 , як інваліду ІІІ групи з дитинства, видано Індивідуальну програму реабілітації інваліда № 949.

08.08.2024 ДП «Маяк-перспектива» АТ «Завод Маяк», на ім`я ТВО ІНФОРМАЦІЯ_15 ОСОБА_3 , надіслав листа № 0808/24-02 щодо виконання Розпорядження № МВ/6784 від 12.07.2024, та повідомив про те, що ОСОБА_1 є заброньованим працівником, має інвалідність ІІІ групи. У період з 24.05.2024 по 25.07.2024 останній перебував на лікарняному, а тому оповістити вказаного працівника про Розпорядження ІНФОРМАЦІЯ_15 від 05.08.2024 з`явитись до ІНФОРМАЦІЯ_15 було не можливо.

23.09.2024 ОСОБА_1 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_6 з повідомленням щодо відсутності підстав для призову під час мобілізації та просив відкликати з Бориспільського ВП ГУ НП в Київській області запит про його розшук та затримання.

23.09.2024 уповноваженою особою ІНФОРМАЦІЯ_1 , старшим солдатом ОСОБА_4 було складено протокол № 898 про адміністративне порушення відносно громадянина ОСОБА_1 . Суть адміністративного правопорушення полягала в тому, що ОСОБА_1 не прибув 24.05.2024 за викликом до ІНФОРМАЦІЯ_7 , про необхідність був оповіщений 16.05.2024 наказом роботодавця, чим порушив вимоги ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних і резервістів, затверджених постановою КМУ від 30.12.2022 № 1487, чим вчинив правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

23.09.2024 Постановою № 898 по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 , полковником ОСОБА_2 , на ОСОБА_1 було накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 25500,00грн за адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Стаття 19 Конституції України, передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст. 8 Загальної декларації прав людини, кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом.

Частиною першою ст. 55 Конституції України проголошено право кожного на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, непереджене та остаточне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з наданням ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушеного з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно із ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначає Конституцію цією законами України; 2) з використанням повторення з наданням, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх основних, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілей, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) правильно, тобто течію розумного строку.

Стаття 6 КАС України передбачає, що суд при вирішенні справ керується Верховенством прав, відповідно до якої окремої людини, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та актуальністю змісту і спрямованості діяльності держави.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби здійснюється на підставі Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України, що також передбачено ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/202, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

У подальшому указами Президента України воєнний стан продовжувався. Станом на дату розгляду цієї справи воєнний стан в Україні триває.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 оголошено загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначені загальні засади проходження в Україні військової служби, регулюються Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII.

Відповідно до ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані:

Уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки;

Прибувати за викликом районного (об`єднаного районного), міського (районного у місті, об`єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів;

Проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно;

Проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов`язок у запасі;

Виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначено в Законі України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Частиною 2 статті 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено, що загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

Відповідно до частин 5 та 6 статті 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення. Рішення про проведення відкритої мобілізації має бути негайно оголошене через засоби масової інформації.

Згідно із ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено, що громадяни зобов`язані з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду.

Частиною 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», громадяни зобов`язані у разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов`язаний з`явитися у зазначені у ній місце та строк.

Поважними причинами неприбуття громадянина у строк, визначений у повістці, які підтверджені документами відповідних уповноважених державних органів, установ та організацій (державної та комунальної форм власності), визнаються: перешкода стихійного характеру, хвороба громадянина, воєнні дії на відповідній території та їх наслідки або інші обставини, які позбавили його можливості особисто прибути у визначені пункт і строк; смерть його близького родича (батьків, дружини (чоловіка), дитини, рідних брата, сестри, діда, баби) або близького родича його дружини (чоловіка).

У разі неприбуття громадянин зобов`язаний у найкоротший строк, але не пізніше трьох діб від визначених у повістці дати і часу прибуття до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, повідомити про причини неявки шляхом безпосереднього звернення до зазначеного у повістці територіального центру комплектування та соціальної підтримки або в будь-який інший спосіб з подальшим його прибуттям у строк, що не перевищує сім календарних днів.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 65/2022 «Про загальну мобілізацію» доручено місцевим органам виконавчої влади у взаємодії з територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, за участю органів місцевого самоврядування та із залученням підприємств, установ та організацій усіх форм власності, фізичних осіб-підприємців організувати та забезпечити в установленому порядку своєчасне оповіщення і прибуття громадян, які призиваються на військову службу.

Згідно із ч. 6 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у період проведення мобілізації (крім цільової) громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років зобов`язані мати при собі військово-обліковий документ та пред`являти його за вимогою уповноваженого представника територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейського, а також представника Державної прикордонної служби України у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон України.

Відповідно до 9 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань ведуть військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, ветеранів війни та військової служби, та інших осіб, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби , та деяких інших осіб», оформлюють та видають військово-облікові документи призовникам, військовозобов`язаним та резервістам.

Згідно з пунктом 2 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487 (далі - Порядок), військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов`язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Відповідно до пункту 4 Порядку, одним із завдань військового обліку є своєчасне оформлення військово-облікових документів призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Пунктом 20 Порядку встановлено, що військовий облік ведеться на підставі даних паспорта громадянина України та військово-облікових документів.

Військово-обліковими документами є: для призовників - посвідчення про приписку до призовної дільниці; для військовозобов`язаних - військовий квиток або тимчасове посвідчення військовозобов`язаного; для резервістів - військовий квиток.

Згідно з абзацом сімнадцятим пункту 79 Порядку, проставляють у військово-облікових документах призовників, військовозобов`язаних та резервістів відповідні відмітки про взяття їх на військовий облік, зняття та виключення з нього. Отже, Урядом визначено закритий перелік військово-облікових документів для призовників та військовозобов`язаних. Цей перелік є вичерпним та розширювальному тлумаченню іншими виконавчим органами не підлягає.

У відповідності до ст. 245 Кодексу України про адміністративні правопорушення завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Згідно п. 1 ст. 247 КУпАП умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події і складу адміністративного правопорушення.

Стаття 280 КУпАП встановлює, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно до ст. 252 КУпАП посадова особа оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що при розгляді справи про адміністративне правопорушення, виходячи з його правової природи та завдання, уповноважена особа має всебічно, повно і об`єктивно з`ясувати обставини справи, зокрема на підставі належних доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення.

Згідно із ч. 3 ст. 210-1 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, в особливий період - тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

За визначенням у Законі України «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Особливий період в Україні розпочався з 17.03.2014, коли був оприлюднений Указ Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 «Про часткову мобілізацію».

У відповідності до ст. 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).

Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Згідно із ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до ч. 5 ст. 77 КАС України, якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Із частини 1 статті 75 КАС України, вбачається, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Отже зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що позивач ОСОБА_1 не прибув 24.05.2024 за викликом до ІНФОРМАЦІЯ_7 , чим порушив вимоги ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних і резервістів, затверджених постановою КМУ від 30.12.2022 № 1487, чим вчинив правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Однак суд беззаперечно встановив, що ОСОБА_1 на виконання Розпорядження ІНФОРМАЦІЯ_15 від 07.05.2024, яке йому було доведено керівництвом ДП «Маяк-перспектива» АТ «Завод Маяк», на якому він працевлаштований, з`явився за викликом до ІНФОРМАЦІЯ_15 та 22.05.2024 пройшов військово-лікарською комісію, що підтверджується Довідкою військово-лікарської комісії № 105/2073.

Разом з тим 10.05.2024, через три дні після надходження Розпорядження ІНФОРМАЦІЯ_15 до підприємства на якому працює ОСОБА_1 , надійшло Розпорядження від ІНФОРМАЦІЯ_6 , в якому з метою уточнення облікових даних, просили здійснити оповіщення військовозобов`язаного ОСОБА_1 про його виклик до ІНФОРМАЦІЯ_6 на 25.05.2024 о 09год 30хв.

З метою щодо інформування про виконання Розпорядження, керівництвом ДП «Маяк-перспектива» АТ «Завод Маяк» на адресу ІНФОРМАЦІЯ_6 було направлено лист в якому зокрема повідомлялось що ОСОБА_1 , станом на 20.05.2024 оновив свої облікові дані та проходить військово-лікарську комісію у ІНФОРМАЦІЯ_4 , на яку його було викликано шляхом надсилання на адресу роботодавця Розпорядження ІНФОРМАЦІЯ_15 .

До того ж, суд установив, що позивач ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Фактичною адресою проживання ОСОБА_1 є АДРЕСА_3 , що підтверджується скріншотом військово-облікового документу з Додатку «Резерв+».

Юридичною адресою ДП «Маяк-перспектива» АТ «Завод Маяк», на якому працевлаштований ОСОБА_1 є м. Київ, Оболонський район, проспект Степана Бандери, 20-А.

Порядком організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затверджених постановою КМУ від 30.12.2022 №1487, визначається механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, органами військового управління (органами управління), військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, підприємствами, установами та організаціями, закладами освіти, закладами охорони здоров`я незалежно від підпорядкування і форми власності, а також визначає особливості ведення військового обліку громадян України, які постійно або тимчасово перебувають за кордоном.

Відповідно до п. 16 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, військовий облік поділяється на облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів, з урахуванням обсягу та деталізації - на персонально-якісний, персонально-первинний та персональний.

Персонально-якісний військовий облік передбачає облік відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів за задекларованим (зареєстрованим) місцем проживання, які узагальнюються в облікових документах та вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Ведення персонально-якісного військового обліку покладається на відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, органи СБУ, відповідні підрозділи розвідувальних органів.

Персонально-первинний військовий облік передбачає облік відомостей стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів за місцем їх проживання у відповідній адміністративно-територіальній одиниці. У селах та селищах, а також у містах, де відсутні відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, ведення такого обліку покладається на виконавчі органи сільських, селищних, міських рад.

Персональний військовий облік передбачає облік відомостей щодо таких осіб за місцем їх роботи (служби) або навчання та покладається на керівників державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій.

Таким чином, на підставі викладеного вище, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 належним чином виконав Розпорядження ІНФОРМАЦІЯ_15 , де він перебуває на обліку за своїм місцем роботи в ДП «Маяк-перспектива» АТ «Завод Маяк». Своєчасно обновив персональні дані та пройшов військово-лікарську комісію.

При цьому ІНФОРМАЦІЯ_16 роботодавець позивача належним чином повідомив про явку ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_15 , його оновлення даних та проходження військово-лікарської комісію. А отже відповідач був належним чином повідомлений про виконання обов`язку ОСОБА_1 щодо оновлення даних та проходженням ВЛК за місцем знаходження роботодавця.

Крім того, чинним законодавством не передбачено, що призовники, військовозобов`язані чи резервісти зобов`язана з`явитись до всіх ІНФОРМАЦІЯ_17 . Як і не передбачено дублювання або одночасне подвійне уточнення облікових даних та проходження військово-лікарської комісії.

Натомість законодавством чітко установлено, що військовий облік здійснюється за задекларованим (зареєстрованим) місцем проживання особи, за місцем проживання у відповідній адміністративно-територіальній одиниці та за місце роботи (служби) або навчання.

Не тільки військовозобов`язані громадяни України повинні неухильно виконувати Закони України та підзаконні нормативно-правові акти, що стосуються мобілізації та проходження військової служби. А й всі територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, зокрема й Деснянського району міста Києва, повинні дотримуватись законодавства України.

Зокрема відповідачем суду не надана належних та допустимих доказів щодо правомірного направлення за адресою місця роботи ОСОБА_1 до ДП «Маяк-перспектива» АТ «Завод Маяк», Розпорядження ІНФОРМАЦІЯ_6 , з метою уточнення облікових даних позивача, якщо задеклароване (зареєстроване) місце проживання, фактичне місце проживання та місце роботи (служби) позивача не відноситься до Деснянського району міста Києва.

Крім того суд зауважує, що на сьогодні в нашій державі здійснюються всі можливі дії щодо діджиталізація (процес переведення різноманітної інформації у всіх її формах: текстовій, звуковій, графічній у цифровий формат, зрозумілий сучасним гаджетам), що дозволяє державним органам використовувати цифрові технологія, які допомагають відслідковувати встановлені законодавчими приписами дії фізичних або юридичних осіб. Тобто у будь-якого територіального центру комплектування та соціальної підтримки є можливість здійснювати перевірку щодо отриманої інформації від громадянина України про дійсність оновлення свої даних та проходження військово-лікарської комісію з занесенням даних до Додатку «Резерв +».

Тому, суд дійшов висновку, що постанова постановлена без достатніх підстав, що вказують на наявність у діях позивача складу адміністративного правопорушення та без встановлення дійсних обставин справи.

При складанні протоколу та прийнятті постанови начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 повинно бути з`ясовано всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, але встановлені при дослідженні справи обставини свідчать про неналежне з`ясування всіх обставин начальником, що призвело до прийняття неправильного рішення по справі.

У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи. За таких обставин факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, є недоведеним.

Європейський суд з прав людини, що у своєму рішенні від 10 лютого 1995 року в справі «Аллене де Рібермон проти Франції» підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов`язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.

Правова природа адміністративної відповідальності по своїй суті аналогічна кримінальній, оскільки також є публічною, пов`язана із застосування державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваження, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи, включаючи позбавлення волі.

У справі Надточій проти України (скарга № 7460/03) Європейський суд з прав людини зазначив, що Уряд України визнав карний кримінально-правовий характер Кодексу про адміністративні правопорушення (п. 21 рішення).

Відповідно до ч. 1ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та вважає, що відповідачем не надано належних та достатніх доказів які вказували б на вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

У контексті наведеного слід зауважити, що дотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення такого рішення має виключно важливу роль для встановлення об`єктивної істини органом, на який покладено повноваження, зокрема, щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення. Порушення норм процесуального права суб`єктом владних повноважень (в цьому випадку - начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 ) при прийнятті та складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання, покладені в основу поняття адміністративної відповідальності, оскільки ускладнює, а подекуди й унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об`єктивної сторони вчинення порушення та вини особи в його вчиненні.

Відповідно до ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях і всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Згідно із частини другої статті 3 Конституції України головним обов`язком держави є утвердження та забезпечення прав і свобод людини; забезпечення прав і свобод, крім усього іншого, потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (Рішення Конституційного Суду України від 24 грудня 2004 року № 22-рп/2004).

У статті 129 Конституції України міститься вимога стосовно того, що «суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним і керується верховенством права». Крім того, відповідно до частини першої статті 8 Основного Закону в Україні визнається і діє принцип Верховенства права.

Конституційний принцип Верховенства права знайшов своє закріплення та був деталізований у статтях 2, 6 та 242 Кодексу адміністративного судочинства України, які передбачають, що однією з основних засад (принципів) адміністративного судочинства є Верховенство права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави; рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах Верховенства права; суд при вирішенні справи керується принципом Верховенства права та застосовує його з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Так, ЄСПЛ у справі «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та № 37943/06, п. 50?56) зазначив, зокрема, що Верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції; відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення…, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника.

Так само уніфіковано ЄСПЛ інтерпретував «якість законодавства» і в іншому своєму рішенні, а саме, у справі «Сєрков проти України» (заява № 39766/05, п. 51; державні органи неправомірно зобов`язали заявника сплатити податок) «… якість законодавства … - доступне для зацікавлених осіб, чітке і передбачуване у застосуванні»; відсутність необхідної передбачуваності та чіткості національного законодавства з важливого питання, що призводило до його суперечливого тлумачення судом, стала причиною порушення вимог положень Конвенції щодо «якості закону».

Як зазначено у пункті 186 рішення ЄСПЛ у справі «Промислово-фінансовий Консорціум «Інвестиційно-металургійний Союз» проти України» (заява № 10640/05, п. 186) принцип законності передбачає, що чинні положення національного законодавства є достатньо доступними, чіткими та передбачуваними у своєму застосуванні (рішення у справі «Беєлер проти Італії» ВП (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96, пункти 109, 110). Аналогічно національне законодавство має надавати засіб юридичного захисту від свавільного втручання державних органів влади у права, захищені Конвенцією (рішення у справі «Хасан і Чауш проти Болгарії» ВП (Hasan and Chaush v. Bulgaria), заява № 30985/96, п. 84).

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010 констатував, що одним із елементів Верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.

Крім того, у Рішенні Конституційного Суду України у справі від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 міститься наступний висновок «із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі».

До того ж, у справі «Новік проти України» (заява № 48068/06, п. 19) ЄСПЛ зробив висновок, що надзвичайно важливою умовою є забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Вимога «якості закону» у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції означає, що закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні для убезпечення від будь-якого ризику свавілля.

Аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що вимоги позивача є підставними та обґрунтованими, а в матеріалах справи відсутня належна доказова база, яка б об`єктивно підтверджувала факт порушення позивачем приписів ч. 3 ст. 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а тому постанова від 23.09.2024 № 898 підлягає скасуванню, з закриттям провадження по справі про адміністративне правопорушення.

Згідно із ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 18.03.2020 (справа №543/775/17) виснувала, що з огляду на необхідність однакового підходу у визначенні розміру судового збору, який підлягає застосуванню у справах щодо накладення адміністративного стягнення та справляння судового збору, він складає за подання позовної заяви 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

З огляду на положення статей 132, 139 КАС України, з урахуванням сплати позивачем судового збору за подання цього позову до суду та задоволення позовних вимог позивача, на користь останнього підлягають відшкодуванню понесені ним витрати по сплаті судового збору в розмірі 605,60грн.

Також суд установив, що позивачем ОСОБА_1 було надмірно сплачено судовий збір. Замість 605,60грн судового збору, позивачем сплачено 1211,20грн.

Відповідно до п. 3 Порядку повернення коштів помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 № 787, Повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету платежів у національній валюті здійснюється Казначейством або головними управліннями Державної казначейської служби України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - головні управління Казначейства) з відповідних бюджетних рахунків для зарахування надходжень (далі - рахунки за надходженнями), відкритих в Казначействі відповідно до законодавства, шляхом оформлення розрахункових документів.

Повернення платежів у національній валюті здійснюється на рахунки одержувачів коштів, відкриті в банках або Казначействі, вказані в заяві платника. Повернення платежів фізичним особам, які не мають рахунків у банках, може здійснюватись шляхом повернення у готівковій формі коштів за чеком органу Казначейства з відповідних рахунків, відкритих у банках на ім`я головного управління Казначейства, або поштовим переказом через підприємства поштового зв`язку, вказані у заяві платника (його довіреної особи).

Відповідно до ч. 2 ст. 78 БК України, казначейське обслуговування місцевих бюджетів здійснюється органами Казначейства України відповідно до статті 43 цього Кодексу.

Казначейство України веде облік усіх надходжень, що належать місцевим бюджетам, та за поданням (висновком) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, погодженим з відповідними місцевими фінансовими органами, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.

Тому суд вважає за необхідним повернути ОСОБА_1 суму надмірно сплаченого судового збору в розмірі 605,60грн.

Керуючись Конституцією України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Загальної декларації прав людини, Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу», Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Законом України «Про оборону України», Порядком організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затверджених постановою КМУ від 30.12.2022 № 1487, статтями 7-9, 121-3, 210-1, 247, 251, 252, 280 КУпАП, статтями 5, 9, 76, 77, 90, 229, 241-246, 262, 293, 295 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 у особі полковника ОСОБА_2 про скасування постанови - задовольнити.

Скасувати постанову № 898 від 23.09.2024 про адміністративне правопорушення по справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 25500,00грн.

Провадження по справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП закрити за відсутності в його діях складу адміністративного правопорушення.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з суб`єкта владних повноважень ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 605,60грн.

Повернути ОСОБА_1 з державного бюджету суму надмірно сплаченого судового збору в розмірі 605,60грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів до Шостого апеляційного адміністративного суду .

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_12 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 , місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_18 у особі полковника ОСОБА_2 про скасування постанови, місце роботи за адресою: АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення складено та підписано 12.12.2024.

Суддя В. В. Бабко