Окрема думка від 05.12.2024 по справі 161/12983/24

Справа № 161/12983/24 Провадження №22-ц/802/1219/24 Головуючий у 1 інстанції:Присяжнюк Л. М. Доповідач: Киця С. I.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

О К Р Е МА ДУМКА

05 грудня 2024 року місто Луцьк

Судді Волинського апеляційного суду Киці С. І. у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - Виконавчий комітет Торчинської селищної ради, особа, щодо якої розглядається справа, - ОСОБА_2 , про визнання фізичної особи недієздатною, встановлення опіки над нею та призначення опікуна, за апеляційною скаргою заявника ОСОБА_1 на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 жовтня 2024 року

Волинський апеляційний суд в складі колегії суддів з розгляду цивільних справ головуючого судді Киці С.І., Данилюк В.А., Шевчук Л.Я. 05 грудня 2024 року в цій справі постановив апеляційну скаргу заявника ОСОБА_1 залишити без задоволення, ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 жовтня 2023 року залишити без змін.

Я, суддя - доповідач у цій справі Киця С. І., не погоджуюся з висновком колегії суддів і викладаю окрему думку.

Метою окремого провадження як виду цивільного судочинства, відповідно до частини7 статті 19, частини 1 статті 293 ЦПК України, є підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

У порядку, встановленому пунктом 2 частини 1 статті 43, частиною 1 статті 294 ЦПК України, учасники справ окремого провадження здійснюють належні їм процесуальні права, зокрема, право подавати докази, право брати участь у дослідженні доказів, ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам. Таким процесуальним правам кореспондують процесуальні обов`язки учасників справи, визначені пунктами 2, 4 частини 2 статті 43 ЦПК України: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи, подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховуючи докази, а також процесуальні обов`язки суду, визначені частиною 1 статті 294 ЦПК України: роз`яснити учасникам справи їхні права та обов`язки, сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією України та законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи.

Зі змісту частини 3 статті 297, частини 1 статті 298 ЦПК України встановлено, що у заяві про визнання фізичної особи недієздатною заявник повинен, зазначити обставини, що свідчать про хронічний, стійкий психічний розлад, внаслідок якого особа не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, а для призначення судово-психіатричної експертизи у суду повинні бути наявні достатні дані про психічний розлад здоров`я фізичної особи.

Даними, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, є докази (частина 1 статті 76 ЦПК України).

Отже, для розгляду заяви про визнання фізичної особи недієздатною, необхідним є подання заявником до суду даних на підтвердження обставин, про які він стверджує, а саме про психічний розлад здоров`я фізичної особи. Одним із засобів встановлення даних є висновок експерта (пункт 2 частини 2 статті 76 ЦПК України), який, у свою чергу є основним доказом, на підставі якого суд може дійти висновку про визнання особи недієздатною.

Відповідно до статті 21 Закону України «Про психіатричну допомогу», встановлено, що судово-психіатрична експертиза в адміністративних, цивільних справах, у кримінальному провадженні призначається і проводиться на підставах та в порядку, передбачених законом.

Суд призначає експертизу за сукупності встановлених частиною 1 статті 103 ЦПК України умов, а саме: для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій ніж право, без яких встановити відповідні обставини не можливо, і сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.

Необхідність встановлення психічного стану особи як обов`язкова підстава призначення судом експертизи у разі заявлення клопотання про призначення експертизи хоча б однією із сторін передбачено пунктом 2 частини 1 статті 105 ЦПК України.

Зміст частини 1 статті 103 та пункту 2 частини 1 статті 105 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що такі процесуальні норми підлягають застосуванню судами виключно під час розгляду судами справ позовного провадження, оскільки нерозривно пов`язані зі здійсненням саме сторонами своїх процесуальних прав та обов`язків у контексті реалізації принципу змагальності.

Одночасно із цим, за частиною 3 статті 102 ЦПК України, висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. Відповідно до частин 1, 5 статті 106 ЦПК України, учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення; у такому висновку зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Вищевказаними загальними нормами передбачено процесуальне право учасника справи (у тому числі окремого провадження за заявами про визнання фізичної особи недієздатною та призначення опікуна) подати до суду в якості доказу висновок судово-психіатричної експертизи виготовлений судовим експертом на його замовлення для подання до суду.

У справах окремого провадження про визнання фізичної особи недієздатною у питаннях прийняття висновку експерта, поданого учасником справи, призначення експертизи, наданні оцінки висновку експерта (незалежно від способу та порядку його подання) суду необхідно застосовувати як положення загальних норм частини 3 статті 102, частин 1, 5 статті 106, статті 110, статті 113 ЦПК України, так і положення спеціальних норм частини 1 статті 298 ЦПК України, статті 21 Закону України «Про психіатричну допомогу». При цьому необхідно враховувати, що частина 1 статті 298 ЦПК України не встановлює порядок вчинення судом процесуальних дій у разі подання учасником справи висновку судово-психіатричної експертизи до призначення судом такої експертизи у справі, як у справі, що переглядається.

Призначаючи з власної ініціативи судово-психіатричну експертизу в цій справі, суд першої інстанції залишив поза увагою той факт, що усі учасники справи заперечували щодо її призначення, оскільки на час проведення судового засідання у матеріалах справи містився поданий представником заявника висновок судово-психіатричної експертизи № 527 від 09липня 2024 року. У висновку експертизи зазначено, що експерт попереджений про кримінальну відповідальність за статтями 384, 385 КК України, висновок виготовлений за заявою ОСОБА_1 для розгляду судом справи про визнання фізичної особи недієздатною.

Учасники справи не висловлювали заперечень щодо змісту вже наявного висновку судового експерта, його повноти, ясності, обґрунтованості, правильності та відповідності матеріалам справи. Така їх процесуальна поведінка відповідає характерним для справ окремого провадження особливостям, а саме безспірності юридичних фактів, що потребують встановлення (частина 1 статті 293 ЦПК України), відсутності змагальності між учасниками такого виду цивільного судочинства (частина 3 статті 294 ЦПК України).

Висновок експерта, що виготовлений судовим експертом, попередженим про кримінальну відповідальність, після відкриття провадження у справі на замовлення учасника справи (заявника) для подання його до суду на основі матеріалів, які, зокрема, містилися у справі на час постановлення судом першої інстанції ухвали про призначення експертизи, та з безпосередньою участю особи, щодо якої розглядається питання про визнання її недієздатною та призначення їй опікуна, у проведенні експертизи, і подальше подання такого висновку експерта учасником справи до суду самостійно передбачені пунктом 2 частини 1 статті 43, частиною 3 статті 102 ЦПК України, частинами 1, 5 статті 106, частиною 1 статті 294 ЦПК України.

Постановлена судом першої інстанції ухвала про призначення судово-психіатричної експертизи, що оскаржується, містить питання, на які судовий експерт вже надав відповіді у висновку № 527 від 09 липня 2024 року. Суд першої інстанції в ухвалі не зазначив про призначення повторної чи додаткової експертизи, не обґрунтував, чому не узяв до уваги висновок експертизи, наданий заявником, не зробив висновків щодо його необґрунтованості, неясності, неповноти чи невідповідності матеріалам справи, що є його процесуальним обов`язком в силу вимог, встановлених статтею 113 ЦПК України. Натомість, суд першої інстанції керувався виключно відсутністю в учасників справи процесуального права на подання висновку експерта у справі окремого провадження про визнання фізичної особи недієздатною, що, як було встановлено вище, суперечить положенням пункту 2 частини 1 статті 43, частини 3 статті 102 ЦПК України, частин 1, 5 статті 106, частини 1 статті 294 ЦПК України.

Висновок про виключне право суду призначити експертизу у справі, що переглядається, є неправильним та зроблений без урахуванням усіх обставин справи. Вдаючись до буквального та обмежувального тлумачення процесуальної норми частини 1 статті 298 ЦПК України, без урахування положень пункту 2 частини1 статті 43, частини 3 статті 102 ЦПК України, частин 1, 5 статті 106, частини 1 статті 294 ЦПК України, суд дійшов передчасного висновку про відсутність у заявника (його представника) в цій справі процесуального права на подання у якості доказу висновку судово-психіатричної експертизи на підтвердження обставин, що наведені ним на обґрунтування заяви про визнання фізичної особи недієздатною та призначення опікуна.

У постанові апеляційного суду не зазначено, з яких причин наданий заявником висновок експерта прийняттю до уваги не підлягає і необґрунтовано, чому такий висновок не може бути поданий учасником справи.

Крім того, особливої уваги заслуговує те, що попри подання 11 липня 2024 року представником заявника висновку судово-психіатричної експертизи від 09 липня 2024 року в цій справі, ініціювання та вирішення судом питання про проведення судово-психіатричної експертизи (додатково/повторно) мало місце задовго після відкриття провадження в цій справі (ухвала Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 липня 2024 року), а саме у першому судовому засіданні 30жовтня 2024 року, тобто майже через більш як три календарних місяці після відкриття провадження у справі. Постановленою ухвалою про призначення експертизи також зупинено провадження у справі, що не лише порушує встановлені цивільним процесуальним законом строки розгляду судом справи по суті за відсутності стадії підготовчого провадження (стаття275, частина 3 статті 294 ЦПК України), але і має наслідком невиправдане затягування розгляду заяви про визнання особи недієздатною та призначення опікуна, що не сприяє своєчасному, швидкому вирішенню справи та реалізації принципу процесуальної економії за умови добросовісного виконання учасниками справи покладених на них процесуальних прав та обов`язків.

Неприйняття судом першої інстанції поданого учасником справи (заявником/його представником) висновку судового експерта у справі окремого провадження за заявою про визнання фізичної особи недієздатною та призначення опікуна без будь-якої належної оцінки й обґрунтування та, одночасне із цим, призначення судово-психіатричної експертизи з ініціативи суду, у тому числі з тих самих питань, не відповідає принципу розумної пропорційності між застосованим засобом та законністю цілі (підтвердження особою, що володіє спеціальними знаннями у сфері, іншій ніж право, обставин, що підлягають встановленню судом) і порушує сутність права заявника на справедливий і відкритий розгляд справи упродовж розумного строку, що з огляду на положення статті 6 Конвенції є недопустимим.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про необхідність призначення у цій справі судово-психіатричної експертизи у зв`язку із неправильним застосуванням норми процесуального права частини 1 статті 298 ЦПК України внаслідок її буквального та обмежувального тлумачення.

Апеляційна скарга заявника ОСОБА_1 підлягала задоволенню, а ухвала Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 жовтня 2023 року в цій справі скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Суддя Волинського апеляційного суду С.І.Киця