Постанова

від 11.12.2024 по справі 916/1601/24

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2024 рокум. ОдесаСправа № 916/1601/24Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Таран С.В.,

Суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В.,

при секретарі судового засідання Колцун В.В.,

за участю представників:

від Акціонерного товариства "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" Коломієць О.О.,

від Приватного акціонерного товариства "Чорноморський паливний термінал" участі не брали,

розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Чорноморський паливний термінал"

на рішення Господарського суду Одеської області від 04.09.2024, прийняте суддею Смелянець Г.Є., м. Одеса, повний текст складено 16.09.2024,

у справі №916/1601/24

за позовом: Акціонерного товариства "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта"

до відповідача: Приватного акціонерного товариства "Чорноморський паливний термінал"

про стягнення 8 965 004,57 грн

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2024 р. Публічне акціонерне товариство "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" (найменування якого в подальшому було змінене на Акціонерне товариство "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта") звернулося з позовом до Приватного акціонерного товариства "Чорноморський паливний термінал", в якому просило стягнути з відповідача на користь позивача борг у загальному розмірі 8965004,57 грн, з яких: 5983074,44 грн основної заборгованості, 1469738,63 грн інфляційних втрат, 369670,16 грн 3% річних та 1142521,34 грн пені.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за укладеним між сторонами договором поставки нафтопродуктів №912/2/2118 від 29.12.2021 в частині проведення повної та своєчасної оплати вартості поставленого товару.

За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 17.04.2024 відкрито провадження у справі №916/1601/24.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 04.09.2024 у справі №916/1601/24 (суддя Смелянець Г.Є.) позов задоволено частково; стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Чорноморський паливний термінал" на користь Акціонерного товариства "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" заборгованість у розмірі 5755685,98 грн, 3% річних у розмірі 355620,74 грн, інфляційні втрати у розмірі 1449728,63 грн, пеню у розмірі 549549,75 грн та витрати по сплаті судового збору 130202,02 грн; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Судове рішення мотивоване доведеністю позивачем факту неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе за договором поставки нафтопродуктів №912/2/2118 від 29.12.2021 зобов`язань в частині проведення повної та своєчасної оплати вартості товару, поставленого у січні місяці та лютому місяці 2022 року, що зумовило правомірність заявлення позовних вимог про стягнення основного боргу, компенсаційних нарахувань (інфляційних втрат та 3% річних) і пені, при цьому судом першої інстанції було встановлено, що остаточна ціна товару, поставленого у лютому місяці 2022 року, є меншою за вартість товару, заявлену до стягнення за цей період, у зв`язку з чим Господарським судом Одеської області самостійно з урахуванням належної суми основного боргу в межах заявленого Акціонерним товариством "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" періоду нарахувань було здійснено перерахунок розміру інфляційних втрат, 3% річних та пені. Крім того, місцевий господарський суд послався на наявність підстав для зменшення суми штрафних санкцій (пені) на 50%.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Приватне акціонерне товариство "Чорноморський паливний термінал" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 04.09.2024 у справі №916/1601/24 скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Зокрема, апелянт наголошує на істотному порушенні місцевим господарським судом вимог щодо змагальності та диспозитивності судового процесу, оскільки останній самостійно витребував від позивача розрахунок остаточної ціни товару, поставленого на виконання договору поставки нафтопродуктів №912/2/2118 від 29.12.2021 у лютому місяці 2022 року, та в подальшому безпідставно прийняв до уваги відповідний розрахунок, наданий Акціонерним товариством "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" на виконання вимог суду разом з письмовими поясненнями б/н від 12.07.2024 (вх.№26745/24 від 12.07.2024), не зважаючи на те, що такий розрахунок не був доданий ні до позову, ні до відповіді на відзив. Крім того, скаржник стверджує про неправомірність повернення місцевим господарським судом зустрічного позову та про неправильність проведеного судом розподілу судових витрат.

У відзиві на апеляційну скаргу б/н від 04.11.2024 (вх.№3770/24/Д2 від 04.11.2024) Акціонерне товариство "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" просить апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Чорноморський паливний термінал" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 04.09.2024 у справі №916/1601/24 без змін. Зокрема, позивач посилається на те, що останнім було надано до місцевого господарського суду розрахунок остаточної ціни щодо поставок за лютий місяць 2022 року, здійснений відповідно до формули, погодженої сторонами у договорі поставки нафтопродуктів №912/2/2118 від 29.12.2021, при цьому обґрунтованість такого розрахунку перевірена судом та не спростована апелянтом. Позивач також зауважує на тому, що відповідач не оскаржив ухвалу суду першої інстанції про повернення зустрічного позову, у зв`язку з чим безпідставно стверджує про незаконність останньої в апеляційній скарзі, поданій на рішення, яким спір вирішено по суті.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В. від 23.10.2024 у справі №916/1601/24 за вказаною апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження та в подальшому ухвалою суду від 08.11.2024 призначено дану справу до розгляду на 11.12.2024 об 11:00.

У судовому засіданні 11.12.2024, проведеному в режимі відеоконференції, представник Акціонерного товариства "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" висловив заперечення проти задоволення апеляційної скарги, представник Приватного акціонерного товариства "Чорноморський паливний термінал" участі не брав, хоча був належним чином сповіщений про дату, час та місце його проведення, що підтверджується матеріалами справи (т.ІІ а.с.173).

Протокольною ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.12.2024 відмовлено у задоволенні клопотання Приватного акціонерного товариства "Чорноморський паливний термінал" про відкладення розгляду справи б/н від 10.12.2024 (вх.№3770/24/Д3 від 11.12.2024), оскільки відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні, тим більше, що явка повноважних представників сторін у судовому засіданні 11.12.2024 обов`язковою не визнавалась, правова позиція скаржника викладена в його апеляційній скарзі і останній, будучи завчасно повідомленим про дату, час і місце судового засідання, та, діючи розумно, обачливо і добросовісно, мав достатньо часу для забезпечення явки свого представника, при цьому вищенаведене клопотання про відкладення розгляду справи не містить жодного обґрунтування неможливості проведення судового засідання за відсутності належним чином повідомленого апелянта, жодного доказу на підтвердження викладених у клопотанні обставин заявником до суду не подано.

Розуміючи безпідставність та необґрунтованість власного клопотання про відкладення, представник скаржника одночасно просив здійснювати розгляд справи №916/1601/24 без участі представника Приватного акціонерного товариства "Чорноморський паливний термінал".

За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Миколаївської області норм права, колегія суддів дійшла наступних висновків.

29.12.2021 між Публічним акціонерним товариством "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта", найменування якого в подальшому було змінене на Акціонерне товариство "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" ("Постачальник") та Приватним акціонерним товариством "Чорноморський паливний термінал"("Покупець") укладено договір поставки нафтопродуктів №912/2/2118 (далі договір №912/2/2118 від 29.12.2021), за умовами пункту 1.2 якого Постачальник зобов`язується передати Покупцю у власність, а Покупець прийняти та оплатити нафтопродукти ("товар") відповідно до умов договору та додатків до нього, які є невід`ємною частиною договору.

В силу пунктів 1.2, 1.3 договору №912/2/2118 від 29.12.2021 якщо інше не погоджено в додатках, кількість товару, що підлягає поставці щомісяця (за умови наявності у Постачальника можливості поставити вказану кількість товару), протягом терміну дії цього договору становить 2000,000 т (+/- 10% в опціоні Постачальника). Найменування, кількість, якість товару, що підлягає поставці, строк його поставки, а також диференціал, який застосовується для розрахунку ціни товару, та інші необхідні умови погоджуються сторонами у додатках до договору.

Згідно з пунктом 2.1 договору №912/2/2118 від 29.12.2021 Постачальник поставляє, а Покупець приймає товар на умовах FCA станція Кагамлицька Південної залізниці відповідно до "Інкотермс 2010. Правила ICC з використання термінів для внутрішньої та міжнародної торгівлі". У разі розбіжності між положеннями "Інкотермс" і положеннями цього договору, превалюють положення останнього.

Відповідно до пунктів 2.3, 2.5 договору №912/2/2118 від 29.12.2021 відвантаження товару здійснює Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім-Укртатнафта" (код ЄДРПОУ 37667056) "Вантажовідправник". Постачальник вважається таким, що виконав свої зобов`язання з постачання товару, з моменту передачі його в розпорядження транспортної організації (перевізника). Постачальник не несе відповідальності за недостачу товару, що виникла після його передачі транспортній організації (перевізнику). Датою поставки кожної вагоноцистерни товару буде вважатися дата позначки залізничної станції Кагамлицька Південної залізниці на залізничній накладній, що свідчить про приймання вантажу до перевезення.

Товар вважається поставленим Постачальником і прийнятим Покупцем щодо кількості згідно з вагою, вказаною в залізничній накладній, і щодо якості відповідно до сертифікату якості, виданого лабораторією ПАТ "Укртатнафта". Зважування товару здійснюється на електронних вагонних вагах Вантажовідправника (пункт 2.6 договору №912/2/2118 від 29.12.2021).

У пункті 2.8 договору №912/2/2118 від 29.12.2021 вказано, що рахунок-фактура оформлюється Постачальником на партію вагоноцистерн або на кожну вагоноцистерну і додається до відвантажувальних документів, що відправляються з товаром. Сертифікат якості товару оформлюється Постачальником на відвантажений товар і додається до відвантажувальних документів, що відправляються з товаром.

Пунктом 3.1 договору №912/2/2118 від 29.12.2021 передбачено, що попередня ціна товару встановлюється сторонами для здійснення Покупцем попередньої оплати товару та/або для оформлення відвантажувальної документації і у разі, якщо інший розмір попередньої ціни або спосіб її визначення не погоджений сторонами, розраховується за формулою: Спр=((Кср+Д)хК$)х1,2, де:

-Спр попередня ціна однієї метричної тонни товару, грн з ПДВ;

-Кср значення останнього відомого котирування на дату укладення відповідного додатку, опубліковане у "Platts Europe Americas Petrochemical Scan" під заголовками "European Assessments" "CIF ARA" "Weekly average" в графі "CIF ARA" для "Benzene" з зазначенням "close", у доларах США;

-Д диференціал, погоджений сторонами, в доларах США;

-К$ значення офіційного курсу гривні до долара США на дату укладення відповідного додатку, що публікується на офіційному сайті Національного Банку України (https://bank.gov.ua), округлене до двох знаків після коми, грн/дол. США;

-1,2 коефіцієнт, що передбачає ставку ПДВ у розмірі 20%.

При розрахунку попередньої ціни значення останнього відомого котирування округлюється до 1/100 долара США.

За умовами пункту 3.2 договору №912/2/2118 від 29.12.2021 остаточна ціна товару розраховується по закінченню календарного місяця, у якому був поставлений товар, фіксується сторонами шляхом підписання додаткової угоди до договору (угода про остаточну ціну) і у разі, якщо інший розмір остаточної ціни або спосіб її визначення не погоджений сторонами, розраховується за формулою: Ск= ((Кср+Д)хК$)х1,2, де:

-Ск остаточна ціна однієї метричної тонни товару, грн з ПДВ;

-Кср середнє значення всіх котирувань у "Platts Europe Americas Petrochemical Scan" під заголовками "European Assessments" "CIF ARA" "Weekly average" в графі "CIF ARA" для "Benzene" з зазначенням "close", по котирувальним дням місяця поставки відповідного товару, в доларах США за 1 метричну тонну;

-Д диференціал, погоджений сторонами, в доларах США;

-К$ середнє значення офіційних курсів гривні до долара США, які опубліковані в робочі дні на офіційному сайті Національного Банку України (https://bank. gov.ua) протягом місяця відвантаження відповідного товару, округлене до двох знаків після коми, грн/дол. США;

-1,2 коефіцієнт, що передбачає ставку ПДВ у розмірі 20%.

При розрахунку остаточної ціни середнє значення всіх котирувань з зазначенням "close" всіх котирувальних днів округлюється до 1/100 долара США. У разі, якщо "Platts Europe Americas Petrochemical Scan" опублікує поправки до раніше опублікованих котирувань, то остаточна ціна товару визначається з урахуванням цих коректувань.

Положеннями пунктів 3.3, 3.4 договору №912/2/2118 від 29.12.2021 визначено, що за результатами розрахунку остаточної ціни на товар сторонами оформлюється акт коригування, яким здійснюється коригування документації, якою оформлювалась поставка товару, з урахуванням остаточної ціни товару. Сторони мають право відступити від положень даного договору в частині визначення ціни товару за формулами і встановити ціну товару в інший спосіб.

В силу пункту 4.1 договору №912/2/2118 від 29.12.2021 якщо інше не погоджено сторонами в додатках, Покупець здійснює оплату товару після його поставки у розмірі 100% остаточної вартості поставленого товару протягом 30 календарних днів від дати поставки. Покупець може здійснити оплату товару (або його частини) до настання вищевказаного строку. В такому разі оплата здійснюється виходячи з попередньої ціни товару, а будь-яка різниця між сумою здійсненої оплати і остаточною вартістю поставленого товару, що утворилась на користь Постачальника, повинна бути сплачена Покупцем протягом 30 календарних днів від дати поставки.

Згідно з пунктом 5.1 договору №912/2/2118 від 29.12.2021 за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України та цим договором.

Відповідно до пункту 5.4 договору №912/2/2118 від 29.12.2021 у разі несвоєчасного виконання Покупцем пункту 4.1 договору, Покупець сплачує Постачальнику на вимогу останнього пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в момент прострочення, від суми невиконаного зобов`язання за кожен день прострочення.

Строк дії договору: з моменту підписання сторонами договору по 31.07.2022, а в частині розрахунків до повного їх здійснення. Цей договір може бути розірваний за погодженням сторін, а також Постачальником в односторонньому порядку шляхом повідомлення Покупця про дату розірвання не менш, ніж за 10 календарних днів до її настання.

Додатком №1 до договору №912/2/2118 від 29.12.2021 є специфікація на поставку нафтопродуктів №1 від 29.12.2021, в якій сторони узгодили наступні умови поставки: товар бензол нафтовий; строк поставки січень місяць 2022 року; кількість 1200 т; диференціал, погоджений сторонами 36$; попередня ціна з ПДВ 37795,47 грн/т; загальна попередня вартість товару (+/- 10%) 45354564 грн з ПДВ.

Додатком №2 до договору №912/2/2118 від 29.12.2021 є специфікація на поставку нафтопродуктів №2 від 31.01.2022, в якій сторони узгодили наступні умови поставки: товар бензол нафтовий; строк поставки лютий місяць 2022 року; кількість 400 т; диференціал, погоджений сторонами 36$, попередня ціна з ПДВ 36127,82 грн/т; загальна попередня вартість товару (+/- 10%) 14451129,60 грн з ПДВ.

На виконання договору №912/2/2118 від 29.12.2021 позивач здійснив поставку Приватному акціонерному товариству "Чорноморський паливний термінал" 1132,300 тонн бензолу нафтового, а саме:

1) за січень місяць 2022 року всього було поставлено 723,500 тонн товару, про що свідчать:

-залізнична накладна №44998854 від 27.01.2022 на 238,300 тонн бензолу разом з доданими до неї відомістю вагонів та відвантажувальною відомістю від 27.01.2022;

-акт приймання-передачі нафтопродуктів №02/01 від 27.01.2022 до договору №912/2/2118 від 29.12.2021 щодо бензолу нафтового у кількості 238,300 тонн на суму 9006659,08 грн;

-залізнична накладна №44999266 від 27.01.2022 на 125,500 тонн бензолу та додана до неї відомість контейнерів;

-залізнична накладна №44999274 від 27.01.2022 на 125,100 тонн бензолу разом з доданими до неї відомістю вагонів та відвантажувальною відомістю від 27.01.2022;

-акт приймання-передачі нафтопродуктів №01/01 від 27.01.2022 до договору №912/2/2118 від 29.12.2021 щодо бензолу нафтового у кількості 250,600 тонн на суму 9471543,27 грн;

-залізнична накладна №43038959 від 31.01.2022 на 171,750 тонн бензолу разом з доданими до неї відомістю вагонів та відвантажувальною відомістю від 31.01.2022;

-акт приймання-передачі нафтопродуктів №03/01 від 31.01.2022 до договору №912/2/2118 від 29.12.2021 щодо бензолу нафтового у кількості 171,750 тонн на суму 6491370,95 грн;

-залізнична накладна №43041896 від 31.01.2022 на 62,850 тонн бензолу та додана до неї відвантажувальна відомість від 31.01.2022;

-акт приймання-передачі нафтопродуктів №04/01 від 31.01.2022 до договору №912/2/2118 від 29.12.2021 щодо бензолу нафтового у кількості 62,850 тонн на суму 2375444,92 грн;

2) за лютий місяць 2022 року всього було поставлено 408,800 тонн товару, про що свідчать:

-залізнична накладна №43106723 від 07.02.2022 на 245,100 тонн бензолу разом з доданими до неї відомістю вагонів та відвантажувальною відомістю від 07.02.2022;

-залізнична накладна №43206556 від 16.02.2022 на 163,700 тонн бензолу разом з доданими до неї відомістю вагонів та відвантажувальною відомістю від 16.02.2022.

Додатковою угодою №1 від 31.01.2022 до договору №912/2/2118 від 29.12.2021 сторони встановили остаточну ціну та остаточну вартість товару, який був поставлений згідно з додатком №1 від 29.12.2021 у січні місяці 2022 року. Зокрема, остаточна ціна з ПДВ становить 37165,64 грн/т, а остаточна вартість 723,500 тонн бензолу нафтового з ПДВ 26889340,55 грн.

31.01.2022 між сторонами підписаний акт коригування цін нафтопродуктів до договору №912/2/2118 від 29.12.2021.

Додаткова угода до договору №912/2/2118 від 29.12.2021 щодо визначення остаточної ціни та остаточної вартості товару, який був поставлений згідно з додатком №2 від 31.01.2022 у лютому місяці 2022 року, між сторонами не укладалася, що останніми не заперечується.

Вартість товару, поставленого позивачем за договором №912/2/2118 від 29.12.2021 у січні місяці 2022 року, частково оплачена відповідачем у розмірі 23813176,40 грн, що підтверджується банківськими виписками по рахунку за 26.01.2022 та за 31.01.2022.

Вартість товару, поставленого позивачем за договором №912/2/2118 від 29.12.2021 у лютому місяці 2022 року, частково оплачена відповідачем у розмірі 11862144,13 грн, що підтверджується банківськими виписками по рахунку за 07.02.2022, за 15.02.2022 та за 22.02.2022.

В адресованій Приватному акціонерному товариству "Чорноморський паливний термінал" претензії №14/05-169 від 26.01.2023 позивач вимагав у семиденний строк з дня отримання цієї претензії погасити наявну заборгованість за договором №912/2/2118 від 29.12.2021.

10.04.2023 позивач засобами поштового зв`язку надіслав відповідачу рахунок №90863774 від 07.02.2022 на оплату товару у кількості 245,100 тонн та рахунок №90864867 від 16.02.2022 на оплату товару у кількості 163,700 тонн.

У матеріалах справи також містяться роздруківки щодо котирувань "Platts Europe Americas Petrochemical Scan" за 04.02.2022, за 11.02.2022, за 18.02.2022 та за 25.02.2022.

Предметом спору у даній справі є вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості у загальній сумі 8965004,57 грн, з яких: 5983074,44 грн основна заборгованість, 1469738,63 грн інфляційні втрати, 369670,16 грн 3% річних та 1142521,34 грн пеня, нараховані у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань в частині проведення повної та своєчасної оплати вартості товару, поставленого останньому позивачем на виконання договору №912/2/2118 від 29.12.2021.

Задовольняючи частково позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з доведеності позивачем факту неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе зобов`язань щодо проведення повної та своєчасної оплати вартості товару, поставленого на виконання договору №912/2/2118 від 29.12.2021 у січні-лютому місяцях 2022 року, а відтак із правомірності заявлення вимог про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Чорноморський паливний термінал" основної заборгованості, компенсаційних нарахувань (інфляційних втрат та 3% річних) і штрафних санкцій (пені). Поряд з цим, судом першої інстанції було встановлено, що остаточна ціна товару, поставленого у лютому місяці 2022 року, є меншою за вартість товару, заявлену до стягнення за цей період, у зв`язку з чим Господарським судом Одеської області самостійно з урахуванням належної суми основного боргу в межах заявленого Акціонерним товариством "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" періоду нарахувань було здійснено перерахунок розміру інфляційних втрат, 3% річних та пені, при цьому суд послався на наявність підстав для зменшення суми штрафних санкцій (пені) на 50%.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду погоджується з висновком Господарського суду Одеської області про часткове задоволення позову з огляду на наступне.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Чинне законодавство визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захист цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочин.

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).

В силу частин першої, четвертої статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Частиною сьомою статті 179 Господарського кодексу України унормовано, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

Колегія суддів вбачає, що за своєю юридичною природою договір №912/2/2118 від 29.12.2021 є договором поставки.

Згідно з приписами частини першої статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу частини другої статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За умовами частини першої статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (частина перша статті 692 Цивільного кодексу України).

Двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. З укладенням такого договору постачальник бере на себе обов`язок передати у власність покупця товар належної якості і водночас набуває права вимагати його оплати, а покупець зі свого боку набуває права вимагати від постачальника передачі цього товару та зобов`язаний здійснити оплату.

Отже, договір №912/2/2118 від 29.12.2021 став підставою виникнення у сторін за цим договором господарського зобов`язання відповідно до статей 173, 174 Господарського кодексу України (статті 11, 202, 509 Цивільного кодексу України).

Укладаючи договір, сторони останнього мають право очікувати на те, що все, що обумовлено укладеним між ними правочином, буде виконано контрагентом зацікавленої сторони. Зазначене випливає з норми статті 629 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а також відповідає загальноприйнятому принципу pacta sunt servanda.

Згідно з положеннями частини першої статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов`язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).

Як зазначалося вище, підставою для звернення Акціонерного товариства "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" з позовом у даній справі визначено наявність у Приватного акціонерного товариства "Чорноморський паливний термінал" заборгованості перед позивачем за договором №912/2/2118 від 29.12.2021, у зв`язку з чим, беручи до уваги предмет доказування у цьому спорі, господарському суду під час розгляду справи необхідно встановити обставину наявності/відсутності такої заборгованості та її розмір (у разі наявності), при цьому відповідна обставина має бути встановлена виходячи з наявних у матеріалах справи належних та допустимих доказів, які відображають реальні господарські операції за вказаним правочином та зміст таких операцій.

Обов`язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв`язок між фактом придбання товару/роботи/послуги і подальшою господарською діяльністю.

У статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію.

За змістом цієї ж статті господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Здійснення господарської операції і, власне, її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Згідно з частинами першою, другою статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995, передбачено, що господарські операції це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів. Первинні документи це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (підпункт 2.4 пункту 2 Положення).

В силу підпункту 2.5 пункту 2 Положення документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Використання при оформленні первинних документів факсимільного відтворення підпису допускається у порядку, встановленому законом, іншими актами цивільного законодавства. Повноваження на здійснення господарської операції особи, яка в інтересах юридичної особи або фізичної особи-підприємця одержує основні засоби, запаси, нематеріальні активи, грошові документи, цінні папери та інші товарно-матеріальні цінності згідно з договором, підтверджуються відповідно до законодавства. Такі повноваження можуть бути підтверджені, зокрема, письмовим договором, довіреністю, актом органу юридичної особи тощо.

Згідно з підпунктом 2.15 пункту 2 Положення первинні документи підлягають обов`язковій перевірці (в межах компетенції) працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов`язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству у сфері бухгалтерського обліку, логічна ув`язка окремих показників.

Південно-західний апеляційний господарський суд зауважує на тому, що, з огляду на вищенаведені приписи законодавства, господарська операція пов`язана не з самим фактом підписання договору, а з фактом руху активів суб`єкта господарювання та руху його капіталу, натомість сам по собі договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку, оскільки останній свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання, у той час як первинні документи складаються лише за фактом надання послуг (виконання робіт, передачі товару тощо).

Водночас визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, а тому суду у розгляді даної справи, окрім обставин оформлення первинних документів, необхідно дослідити факт наявності або відсутності реального руху такого товару (як-то: обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірними видатковими накладними, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця).

Колегія суддів вбачає, що на виконання договору №912/2/2118 від 29.12.2021 позивач у січні місяці 2022 року поставив Приватному акціонерному товариству "Чорноморський паливний термінал" 723,500 тонн товару, про що свідчать наявні у матеріалах справи копії первинних документів, а саме: актів приймання-передачі нафтопродуктів та залізничних накладних разом з доданими до них відомостями вагонів і відвантажувальних відомостей.

Остаточна вартість товару, поставленого позивачем за договором №912/2/2118 від 29.12.2021 у січні місяці 2022 року, визначена сторонами у додатковій угоді №1 від 31.01.2022 до вказаного договору і становить 26889340,55 грн, при цьому зазначена вартість була частково оплачена відповідачем у розмірі 23813176,40 грн, що підтверджується банківськими виписками по рахунку за 26.01.2022 та за 31.01.2022.

Крім того, апеляційний господарський суд зазначає, що на виконання договору №912/2/2118 від 29.12.2021 позивач у лютому місяці 2022 року поставив Приватному акціонерному товариству "Чорноморський паливний термінал" 408,800 тонн товару, на підтвердження чого до місцевого господарського суду було подано копії первинних документів залізничних накладних разом з доданими до них відвантажувальними відомостями, які в силу узгоджених сторонами умов пункту 2.6 даного договору виступають належним доказом на підтвердження кількості (ваги) поставленого товару.

Як зазначалося вище, додаткова угода до договору №912/2/2118 від 29.12.2021 щодо визначення остаточної ціни та остаточної вартості товару, який був поставлений згідно з додатком №2 від 31.01.2022 у лютому місяці 2022 року, між сторонами не укладалася, а відтак остаточна ціна такого товару підлягає визначенню за формулою, узгодженою у пункті 3.2 цього договору.

Перевіривши наданий Акціонерним товариством "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" розрахунок остаточної ціни товару, поставленого у лютому місяці 2022 року, зокрема, на його відповідність визначеній у пункті 3.2 договору №912/2/2118 від 29.12.2021 формулі та наявним у матеріалах справи роздруківкам щодо котирувань "Platts Europe Americas Petrochemical Scan", Південно-західний апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про правильність цього розрахунку, відповідно до якого остаточна ціна зазначеного товару становить 35571,59 грн за 1 тонну.

Таким чином, остаточна вартість товару, поставленого позивачем за договором №912/2/2118 від 29.12.2021 у лютому місяці 2022 року, становить 14541666 грн (розраховано наступним чином: 408,800 тонн х 35571,59 грн/т = 14541666 грн), проте зазначена вартість була частково оплачена відповідачем у розмірі 11862144,13 грн, що підтверджується банківськими виписками по рахунку за 07.02.2022, за 15.02.2022 та за 22.02.2022.

У частині третій статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов`язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.

Отже, даний принцип забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладення тягаря доказування на сторони.

Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами.

Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною в постанові від 05.06.2020 у справі №920/528/19.

Колегія суддів зауважує на тому, що доказів проведення відповідачем повної оплати вартості товару, поставленого позивачем у січні-лютому місяцях 2022 року на підставі договору №0903/1/21 від 09.03.2021, у загальному розмірі 5755685,98 грн до місцевого господарського суду не подано.

Таким чином, враховуючи викладені вище норми права та узгоджені сторонами умови договору №912/2/2118 від 29.12.2021, беручи до уваги не подання до суду першої інстанції доказів проведення повної оплати вартості товару, поставленого позивачем відповідачу у січні-лютому місяцях 2022 року на підставі вказаного договору, що зумовлює наявність у останнього відповідного боргу, Південно-західний апеляційний господарський суд погоджується з висновком Господарського суду Одеської області про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Чорноморський паливний термінал" на користь Акціонерного товариства "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" 5755685,98 грн заборгованості за поставлений товар (розраховано наступним чином: 3076164,11 грн боргу за поставкою січня місяця 2022 року + 2679521,87 грн боргу за поставкою лютого місяця 2022 року = 5755685,98 грн).

Доводи апелянта про порушення місцевим господарським судом вимог щодо змагальності та диспозитивності судового процесу у зв`язку з тим, що останній самостійно витребував від позивача розрахунок остаточної ціни товару, поставленого на виконання договору №912/2/2118 від 29.12.2021 у лютому місяці 2022 року, та в подальшому прийняв до уваги відповідний розрахунок, наданий Акціонерним товариством "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" на виконання вимог суду разом з письмовими поясненнями б/н від 12.07.2024 (вх.№26745/24 від 12.07.2024), не зважаючи на те, що такий розрахунок в якості доказу не був доданий ні до позову, ні до відповіді на відзив, судом апеляційної інстанції оцінюються критично, оскільки в силу частини п`ятої статті 161 Господарського процесуального кодексу України суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це необхідним. Крім того, аналіз статті 161 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що письмові пояснення не належать до доказів, а є різновидом письмових заяв учасників справи, а тому письмові пояснення Акціонерного товариства "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" б/н від 12.07.2024 (вх.№26745/24 від 12.07.2024) щодо розрахунку остаточної ціни товару, беручи до уваги те, що дана обставина входить до предмету доказування у цьому спорі, правомірно були враховані Господарським судом Одеської області при прийнятті оскаржуваного рішення, що, в свою чергу, жодним чином не порушило принципи господарського судочинства, а, навпаки, сприяло виконанню його завдань.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що невиконання грошового зобов`язання правильно кваліфіковане судом першої інстанції як його порушення у розумінні Цивільного кодексу України, а самого відповідача визначено таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання у розумінні частини першої статті 612 цього Кодексу.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статті 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від ухвалення рішення суду про присудження суми боргу, відкриття виконавчого провадження чи його зупинення.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур`єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно зі статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Саме таку правову позицію викладено у пунктах 3.1, 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013.

У застосуванні індексації колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду також враховуються рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені у листі Верховного Суду України №62-97р. від 03.04.1997. У листі Верховного Суду України №62-97р. від 03.04.1997 зазначено, що при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а у середньому за місяць, тому умовно слід виходити з того, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно щомісячні індекси, що складають будь-який період, перемножити між собою.

Таким чином, базою для нарахування інфляційних є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений. Періодом, за який розраховуються інфляційні втрати, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

З огляду на неправильність визначення позивачем суми основної заборгованості з оплати вартості товару, поставленого у лютому місяці 2022 року, суд першої інстанції арифметично та методологічно правильно з урахуванням належних вихідних даних здійснив власний розрахунок компенсаційних нарахувань, внаслідок чого обґрунтовано встановив, що з Приватного акціонерного товариства "Чорноморський паливний термінал" на користь Акціонерного товариства "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" підлягають стягненню 3% річних у сумі 355620,74 грн за період з 19.03.2022 по 08.04.2024 та інфляційні втрати у сумі 1449728,63 грн за період з квітня місяця 2022 року по березень місяць 2024 року.

За умовами частини першої статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

В силу частин першої, другої та четвертої статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина перша статті 230 Господарського кодексу України).

Суб`єкти господарювання при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов`язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності (договірної санкції) за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов`язань.

Відповідно до приписів статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Статтею 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Неустойкою (штрафом, пенею) згідно з приписами статті 549 Цивільного кодексу України є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Пунктом 5.4 договору №912/2/2118 від 29.12.2021 передбачено, що у разі несвоєчасного виконання Покупцем пункту 4.1 договору, Покупець сплачує Постачальнику на вимогу останнього пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в момент прострочення, від суми невиконаного зобов`язання за кожен день прострочення.

Перевіривши розрахунок пені, проведений місцевим господарським судом самостійно внаслідок неправильності визначення позивачем суми основної заборгованості з оплати вартості товару, поставленого у лютому місяці 2022 року, Південно-західний апеляційний господарський суд зазначає про його обґрунтованість, та, як наслідок, погоджується з тим, що розмір пені, який підлягає стягненню з відповідача, становить 1099099,49 грн (за період з 19.03.2022 по 19.09.2022).

Разом з тим, встановивши за результатами розгляду даного спору правомірність заявлених позивачем вимог в частині стягнення 1099099,49 грн пені, місцевий господарський суд зменшив її розмір до 549549,75 грн, тобто на 50%.

Зменшуючи розмір штрафних санкцій, Господарський суд Одеської області врахував співвідношення розміру неустойки з наслідками порушення зобов`язання (відсутність у матеріалах справи доказів завдання позивачу збитків в результаті прострочення відповідача), ступінь виконання відповідачем зобов`язань та необхідність дотримання балансу інтересів сторін.

Приписами частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Тлумачення частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.

Саме таку правову позицію викладено у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 15.02.2018 у справі №467/1346/15-ц, від 04.04.2018 у справі №367/7401/14-ц та від 26.09.2018 у справі №752/15421/17.

Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов`язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.

Згідно з положеннями частини першої статті 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.

Крім того, при застосуванні положень статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України поняття "значно" та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником. Вказані норми не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду і визначальним фактором при зменшенні розміру належної до сплати неустойки є винятковість випадку.

Законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій і дане питання вирішується господарським судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №904/12429/16.

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 викладено висновок про те, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки, що підлягає стягненню за порушення зобов`язання, а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.

Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частин першої другої статті 233 Господарського кодексу України та частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, тобто у межах судового розсуду.

Зменшення судом неустойки до певного розміру відбувається із визначенням її у конкретній грошовій сумі, що підлягає стягненню, тоді як переведення зменшуваного розміру неустойки у частки, а відповідно і апелювання у спорах про зменшення розміру неустойки такими категоріями, як частка або процент, на який зменшується неустойка, не відображає об`єктивний стан сукупності обставин, які є предметом судового дослідження при вирішенні питання про зменшення неустойки.

При цьому слід звернути увагу, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.

Таким чином, у питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положеннями статті 233 Господарського кодексу України і частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 Господарського процесуального кодексу України.

Такий підхід є усталеним в судовій практиці та застосований, зокрема, в постановах Верховного Суду від 11.07.2023 у справі №914/3231/16, від 10.08.2023 у справі №910/8725/22, від 26.09.2023 у справі №910/22026/21, від 02.11.2023 у справі №910/13000/22, від 07.11.2023 у справі №924/215/23 та від 09.11.2023 у справі №902/919/22.

Отже, на підставі частини третьої статті 551 Цивільного Кодексу України та частини першої статті 233 Господарського Кодексу України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (штрафних санкцій) до їх розумного розміру (постанови Верховного Суду від 30.03.2021 у справі №902/538/18, від 03.03.2021 у справі №925/74/19, від 24.02.2021 у справі №924/633/20, від 09.08.2023 у справі №921/100/22, від 09.08.2023 у справі №921/100/22 та від 20.04.2023 у справі №904/124/22).

Частина друга статті 233 Господарського кодексу України встановлює, що у разі якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

В даній нормі під "іншими учасниками господарських відносин" слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь в правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов`язані з кредитором договірними відносинами.

Відтак, якщо порушення зобов`язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб`єкта, то суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до положень статті 3, частини третьої статті 509 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов`язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов`язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

При цьому колегія суддів наголошує на відсутності правових підстав для ототожнення інституту зменшення розміру неустойки зі звільненням відповідача від відповідальності за порушення зобов`язання, оскільки зменшення судом розміру штрафних санкцій є лише передбаченим законом проявом обмеження відповідальності боржника за наявності відповідних підстав для цього, що жодним чином не суперечить принципам розумності та справедливості.

За таких обставин, враховуючи, що головною метою неустойки є стимулювання боржника до належного виконання основного зобов`язання і не лише майновий стан боржника може бути підставою для зменшення штрафних санкцій, беручи до уваги ступінь виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором №912/2/2118 від 29.12.2021 (зокрема, часткову оплату вартості поставленого товару) та відсутність жодного доказу на підтвердження погіршення фінансового стану позивача, виникнення ускладнень у здійсненні ним господарської діяльності чи завдання останньому збитків в результаті прострочення відповідача, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано врахував, що застосування штрафних санкцій не повинно лягати непомірним тягарем для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора, внаслідок чого, користуючись правом, наданим положеннями чинного законодавства, дійшов правомірного висновку про наявність правових підстав для зменшення належної до сплати пені на 50% (з 1099099,49 грн до 549549,75 грн), що є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання Приватним акціонерним товариством "Чорноморський паливний термінал" зобов`язань, проявом балансу між інтересами кредитора і боржника, узгоджується з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення, та є засобом недопущення використання неустойки ані як інструменту позивача для отримання безпідставних доходів, ані як способу відповідача уникнути відповідальності.

Стягнення з Приватного акціонерного товариства "Чорноморський паливний термінал" інфляційних втрат, 3% річних та частини заявленої суми пені компенсує негативні наслідки, пов`язані з простроченням останнім виконання прийнятих на себе зобов`язань, а також відповідає принципу пропорційності, у той час як стягнення з відповідача штрафних санкцій у повному обсязі, на переконання колегії суддів, було б неспівмірним з негативними наслідками від порушення відповідачем відповідного зобов`язання.

Твердження апелянта про неправомірність повернення місцевим господарським судом зустрічного позову у даній справі колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки питання повернення зустрічної позовної заяви було вирішене ухвалою Господарського суду Одеської області від 03.09.2024, яка набрала законної сили та в апеляційному порядку відповідачем оскаржена не була, хоча остання відповідно до положень статті 255 Господарського процесуального кодексу України підлягає оскарженню окремо від рішення суду першої інстанції, ухваленого по суті спору.

Водночас Південно-західний західний апеляційний господарський суд вважає обґрунтованими посилання скаржника на неправильність проведеного Господарським судом Одеської області розподілу судових витрат.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору встановлені Законом України "Про судовий збір".

Судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі (частина перша статті 4 Закону України "Про судовий збір").

Підпунктом 1 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" визначено, що ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру встановлена в розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

При цьому колегія суддів вбачає, що позовну заяву Акціонерного товариства "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" у даній справі було подано в електронній формі з використанням системи "Електронний суд".

За умовами частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Вказана норма була включена до Закону України "Про судовий збір" на підставі Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" №2147а-VIII від 26.05.2021.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що на офіційному сайті Верховної Ради України опублікована редакція Закону України "Про судовий збір" з урахуванням змін, внесених Законом України №2147а-VIII від 26.05.2021, у тому числі в частині доповнення частиною третьою статті 4, яка має статус чинної з 04.10.2021, тобто була чинною станом і на час звернення з позовом у даній справі (12.04.2024).

Особи, які після 04.10.2021 подають до суду документи в електронній формі з використанням системи "Електронний суд", мають правомірні очікування, що розмір судового збору, який підлягає сплаті ними, у такому разі буде розрахований із застосуванням понижуючого коефіцієнта, що прямо передбачено в Законі України "Про судовий збір".

Саме такий правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладено в постанові від 16.11.2022 у справі №916/228/22.

Таким чином, беручи до уваги те, що позивач мав обґрунтовані підстави вважати, що у разі подання ним позову в електронній формі до встановленої законом ставки судового збору мав бути застосований понижуючий коефіцієнт у розмірі 0,8, визначений частиною третьою статті 4 Закону України "Про судовий збір", Південно-західний апеляційний господарський суд, з огляду на ціну позову у даній справі (8965004,57 грн), зазначає про те, що за подання позовної заяви Акціонерне товариство "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" мало б сплатити судовий збір у розмірі 107580,06 грн (розраховано наступним чином: 8965004,57 грн х 1,5% х 0,8 = 107580,06 грн).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 129 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, колегією суддів враховується, що у разі коли господарський суд зменшує розмір пені, витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються відповідачем у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

З огляду на те, що оскаржуваним рішенням позовні вимоги Акціонерного товариства "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" до Приватного акціонерного товариства "Чорноморський паливний термінал" задоволено на 96,60%, суд апеляційної інстанції зазначає про те, що сума судового збору за подання позову, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить 103922,34 грн (розраховано наступним чином: 107580,06 грн х 96,60% =103922,34 грн), у той час як місцевим господарським судом було помилково стягнуто зазначений судовий збір у більшій сумі, а саме: 130202,02 грн, що значно перевищує фактично сплачений позивачем розміру судового збору при звернення останнього з позовною заявою.

У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах (правова позиція Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16).

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" унормовано, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

За умовами статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Отже, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення Господарського суду Одеської області від 04.09.2024 у справі №916/1601/24 не повністю відповідає вказаним вище вимогам у зв`язку з порушенням норм процесуального права внаслідок неправильності проведення розподілу судових витрат, а тому підлягає зміні в цій частині.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта, адже оскаржуване рішення підлягає зміні лише в частині розподілу судових витрат, тобто в частині, що не передбачає сплату судового збору за апеляційний перегляд.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 240, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Чорноморський паливний термінал" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Одеської області від 04.09.2024 у справі №916/1601/24 змінити в частині розподілу судових витрат, в решті рішення залишити без змін, виклавши пункт 2 його резолютивної частини у наступній редакції:

"2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Чорноморський паливний термінал" на користь Акціонерного товариства "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" заборгованість у розмірі 5755685,98 грн, 3% річних у розмірі 355620,74 грн, інфляційні втрати у розмірі 1449728,63 грн, пеню у розмірі 549549,75 грн та витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви у розмірі 103922,34 грн".

Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідний наказ з зазначенням всіх необхідних реквізитів.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Приватне акціонерне товариство "Чорноморський паливний термінал".

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 12.12.2024.

Головуючий суддяС.В. Таран

СуддяК.В. Богатир

СуддяЛ.В. Поліщук