Постанова

від 10.12.2024 по справі 910/8235/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" грудня 2024 р. Справа№ 910/8235/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Кравчука Г.А.

суддів: Коробенка Г.П.

Тарасенко К.В.

при секретарі судового засідання: Нагулко А.Л.

за участю представників сторін:

прокурор: Стретович М.О.

від позивача: не з`явився

від відповідача: Кулачко Т.М. - адвокат

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "КВАДРО.ЮА"

на рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2024 (повний текст складено 18.09.2024)

у справі № 910/8235/24 (суддя Чинчин О.В.)

за позовом Керівника Івано-Франківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Лисецької селищної ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "КВАДРО.ЮА"

про визнання недійсним пункту договору та стягнення безпідставно сплачених грошових коштів у розмірі 82 366,66 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст і підстави позовних вимог.

У червні 2024 року Керівник Івано-Франківської окружної прокуратури звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Лисецької селищної ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "КВАДРО.ЮА" (далі - відповідач, ТОВ " КВАДРО.ЮА") про визнання недійсним пункту договору та стягнення безпідставно сплачених грошових коштів у розмірі 82 366, 66 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані наявністю підстав для визнання недійсним пункту 2.1 Договору про закупівлю товару №5/10 від 05.10.2023 та стягнення безпідставно сплачених грошових коштів у розмірі 82 366,66 грн.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.09.2024 у справі № 910/8235/24 позов Керівника Івано-Франківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Лисецької селищної ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області задоволено у повному обсязі.

Визнано недійсним пункт 2.1 Договору про закупівлю товару №5/10 від 05.10.2023, укладений між Лисецькою селищною радою Івано-Франківського району Івано-Франківської області та ТОВ "КВАДРО.ЮА" в частині включення до загальної вартості договору податку на додану вартість у розмірі 82 366,66 грн.

Присуджено до стягнення з ТОВ "КВАДРО.ЮА" на користь Лисецької селищної ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області безпідставно сплачені кошти в сумі 82 366,66 грн.

Присуджено до стягнення з ТОВ "КВАДРО.ЮА" на користь Івано-Франківської окружної прокуратури судовий збір у розмірі 6 056,00 грн.

Судове рішення мотивовано тим, що кінцевим отримувачем товарів - акумуляторів для квадрокоптера Mavic 3 6 шт., квадрокоптера Mavic 3 Fly More Combo 1 шт., квадрокоптера DJI Mavic 3 Termal 1 шт. за спірним договором про закупівлю товару №5/10 від 05.10.2023, укладеного між позивачем та відповідачем, є саме військове формування, утворене відповідно до закону України, та здійснює боротьбу з тероризмом відповідно до закону та бере участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії російської федерації проти України.

За висновком місцевого господарського суду, оскільки спірний договір укладений під час дії підпункту 5 пункту 32 та пункту 92 підрозділу 2 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України у наведеній вище редакції із звільненням від оподаткування податком на додану вартість для операцій з операції постачання на митній території України товарів, а матеріалами справи підтверджується спрямування такого товару на користь військової частини, то включення до ціни договору ПДВ у розмірі 20% суперечить пунктам 32, 92 підрозділу 2 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України.

З урахуванням встановлених фактичних обставин справи, місцевий господарський суд дійшов висновку, що визначення сторонами у пункті 2.1 Договору про закупівлю товару №5/10 від 05.10.2023 ціни з урахуванням 20% ПДВ у розмірі 82 366, 66 грн здійснено в порушення підпункту 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України, що свідчить про недодержання при укладенні пункту Договору встановлених статті 203 Цивільного кодексу України вимог, а тому є підставою для визнання його недійсним в силу приписів статті 215 Цивільного кодексу України.

В частині задоволення позовної вимоги прокурора про стягнення з ТОВ "КВАДРО.ЮА" на користь Лисецької селищної ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області безпідставно сплачених коштів в сумі 82 366,66 грн, місцевий господарський суд виходив з того, що відповідачем сума податку на додану вартість у розмірі 82 366,66 грн отримана за товар, який підлягав оподаткуванню за нульовою ставкою, відтак дана сума коштів є перерахованою поза межами договірних платежів та має наслідком збагачення відповідача за рахунок позивача поза підставою, передбаченою законом та підлягала стягненню на користь позивача на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, ТОВ "КВАДРО.ЮА" 07.10.2024 звернулось до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2024 у справі № 910/8235/24 скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю; стягнути з Івано-Франківської окружної прокуратури на користь відповідача сплачений за подання апеляційної скарги судовий збір.

Апеляційна скарг обґрунтована тим, що судом першої інстанції при ухвалені оскаржуваного рішення у даній справі неправильно застосовано норми матеріального права.

Так, за твердженням апелянта місцевий господарський суд не врахував того, що наявність сертифіката кінцевого споживача або зазначення в умовах договору кінцевого отримувача, який визначений у підпункті 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України, є обов`язковою умовою для застосування пільгового режиму оподаткування ПДВ відповідно до підпункту 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України.

За твердженням апелянта, позивачем не було надано відповідачу сертифікат кінцевого споживача, а також укладений між сторонами договір не містить положень про те, що кінцевим отримувачем відповідного товару буде будь-яка особа з переліку, визначеного підпунктом 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.

Згідно Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.10.2024 справу № 910/8235/24 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Кравчук Г.А. (суддя-доповідач), судді: Тарасенко К.В., Коробенко Г.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.10.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "КВАДРО.ЮА" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2024 у справі № 910/8235/24, справу № 910/8235/24 призначено до розгляду на 10 грудня 2024 року о 14 год 00 хв.

Позиції учасників справи.

21.10.2024 через відділ документального забезпечення діяльності Північного апеляційного господарського суду від прокурор надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача відповідного до якого останній проти вимог апеляційної скарги заперечував, просив апеляційний господарський суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги відповідача, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

В обґрунтування заперечень проти доводів апеляційної скарги, прокурор зазначив, що місцевим господарським судом було правильно враховано, що Договір про закупівлю товару №5/10 від 05.10.2023 укладений між сторонами в період дії положень пункту 32 підрозділу 2 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України, відтак операція з постачання позивачу товару (акумулятор для квадрокоптера Mavic 3 - CP.MA.00000423.01 DJI у кількості 6; квадрокоптер Mavic 3 Fly More Combo - CP.MA.00000452.01 DJI у кількості 1; квадрокоптер Mavic 3 Termal у кількості 1) повинна була здійснюватись без сплати ПДВ.

За таких обставин, сторонами у договорі про закупівлю товару №5/10 від 05.10.2023 укладеному між сторонами безпідставно включено до ціни товару податок на додану вартість, чим порушено пункт 32 підрозділу 2 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України, як наслідок завищено вартість товару на суму 82 366, 66 грн, що є підставою для визнання умови вказаного договору в частині врахування до загальної суми договору 82 366, 66 грн ПДВ недійсною.

23.10.2024 до Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідно до якого позивач проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив апеляційний господарський суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги, оскаржуване рішення місцевого господарського суду просив залишити без змін.

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги позивач зазначив

Законом України № 3019-ІХ "Про внесення змін до підрозділу 2 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України щодо звільнення від оподаткування податком на додану вартість операцій з постачання/ввезення товарів для потреб безпеки і оборони у період воєнного стану" від 10.04.2023 пункт 32 підрозділу 2 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України викладено у новій редакції. Зокрема визначено, що тимчасово, на період проведення антитерористичної операції та/або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, та/або запровадження воєнного стану відповідно до законодавства, звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з ввезення на митну територію України та постачання на митній території України: товарів, кінцевим отримувачем яких відповідно до сертифіката кінцевого споживача або згідно з умовами договору визначено правоохоронні органи, Міністерство оборони України, Збройні Сили України та інші військові формування, добровольчі формування територіальних громад, утворені відповідно до законів України, інші суб`єкти, що здійснюють боротьбу з тероризмом відповідно до закону та/або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації проти України, підприємства, які є виконавцями (співвиконавцями) державних контрактів (договорів) з оборонних закупівель безпілотних літальних апаратів без озброєння та їх частин, що класифікуються у товарних позиціях 8806, 8807 згідно з УКТ ЗЕД.

Вказаний Закон та відповідні зміни до пункту 32 підрозділу 2 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України набрали чинності 11.04.2023.

Тобто, для застосування режиму звільнення від оподаткування ПДВ, встановленого пунктом 32 підрозділу 2 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України, до операцій з постачання на митній території України безпілотних літальних апаратів без озброєння та їх частин, що класифікуються у товарних позиціях 8806, 8807 згідно з УКТ ЗЕД з 11.04.2023 уже не діяли будь-які додаткові вимоги чи умови.

Таким чином, для здійснення постачання Лисецькій селищній раді товару (квадрокоптери: DJ Mavic 3 Fly More Combo, DJI Mavic 3 Termal (ДК 021:2015 34710000-7 Вертольоти, літаки, космічні та інші літальні апарати з двигуном (34711200-6 - Безпілотні літальні апарати)); Акумулятор для квадрокоптера Mavic 3 (ДК 021:2015 34710000-7 Вертольоти, літаки, космічні та інші літальні апарати з двигуном (34711200-6 - Безпілотні літальні апарати)) на виконання умов Договору про закупівлю товару №5/10 від 05.10.2023 року не підлягає оподаткуванню, а отже умови п. 2.1 Договору щодо включення суми податку на додану вартість є безпідставними.

Враховуючи вищевикладене, з урахуванням встановлених фактичних обставин справи, Господарський суд м. Києва вірно дійшов висновку, що визначення Сторонами у п.2.1 Договору про закупівлю товару №5/10 від 05.10.2023 року ціни з урахуванням 20% ПДВ у розмірі 82 366 грн. 66 коп. здійснено в порушення підпункту 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України, що свідчить про недодержання при укладенні пункту Договору встановлених статті 203 Цивільного кодексу України вимог, а тому є підставою для визнання його недійсним в силу приписів статті 215 Цивільного кодексу України.

Явка представників учасників справи.

В судове засідання апеляційної інстанції 10.12.2024 представник позивача не з`явився, про поважність причин нез`явлення суд не повідомив, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Колегія суддів звертає увагу на те, що учасники у справі належним чином повідомлені про місце, дату і час судового розгляду, що підтверджується довідкою про доставку електронного документа в електронний кабінет (т.2, а.с. 18).

За приписами частини першої ст. 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Передбачене частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S. A. v. Spain") від 07.07.1989).

Оскільки явка представника позивача в судове засідання не була визнана обов`язковою, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, серед іншого, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими ним процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість здійснення розгляду апеляційної скарги у даній справі за відсутності представника позивача.

В судовому засіданні апеляційної інстанції 10.12.2024 відповідач підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, скасувати оскаржуване рішення місцевого господарського суду у даній справі та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

В судовому засіданні прокурор заперечував проти апеляційної скарги, просив суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду у даній справі залишити без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

Як убачається з матеріалів справи, 05.10.2023 між Лисецькою селищною радою Івано-Франківського району Івано-Франківської області (Замовник) та ТОВ "КВАДРО.ЮА" (Постачальник) було укладено Договір про закупівлю товару №5/10, відповідно до умов якого Постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлений даним Договором строк у власність Замовника квадрокоптери: DJ Mavic 3 Fly More Combo, DJI Mavic 3 Termal (ДК 021:2015 34710000-7 Вертольоти, літаки, космічні та інші літальні апарати з двигуном (34711200-6 - Безпілотні літальні апарати)); Акумулятор для квадрокоптера Mavic 3 (ДК 021:2015 34710000-7 Вертольоти, літаки, космічні та інші літальні апарати з двигуном (34711200-6 - Безпілотні літальні апарати)) (далі - Товар), а Замовник зобов`язується прийняти Товар і оплатити його в порядку та на умовах, передбачених даним Договором. (т.1, а.с.25-33)

Згідно з пунктом 1.2 Договору найменування (номенклатура, асортимент) перелік, кількість, ціна за одиницю Товару зазначено у Додатку №1 до даного Договору, який є його невід`ємною частиною (Специфікація). Строк доставки Товару визначається Графіком поставки Товару, який зазначено у Додатком №1 до Договору а є його невід`ємною частиною.

Товар, що є предметом даного Договору визначено за кодом ДК 021:2015 ДК 021:2015 34710000-7 Вертольоти, літаки, космічні та інші літальні апарати з двигуном (34711200-6 - Безпілотні літальні апарати) (пункт 1.3 Договору)

Відповідно до пункту 2.1 Договору загальна вартість Договору визначена на підставі Додатку №1 до даного Договору та складає: - суму 494 200 грн у т.ч. ПДВ 82 366,66 грн.

У пункті 2.2 Договору передбачено, що ціна даного Договору включає в себе сплату податків зборів, обов`язкових платежів, що сплачуються або мають бути сплачені, усіх інших витрат Постачальника, пов`язаних з пакуванням, маркування, доставкою, зборкою, завантаженням та розвантаженням товару.

Специфікацією, що є Додатком №1 до Договору про закупівлю товару №5/10 від 05.10.2023, Сторони узгодили найменування товару, кількість, строк поставки, ціну, загальну вартість: разом з ПДВ 494 200 грн, в тому числі ПДВ 20%: 82 366, 66 грн (т.1, а.с. 34).

04.10.2023 Військова частина НОМЕР_1 звернулась до голови Лисецької селищної ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області з листом-зверненням щодо надання матеріально - технічної допомоги ВЧ, яка виконує бойові завдання на Запорізькому напрямку, а саме акумулятори для квадрокоптера Mavic 3 6 шт., квадрокоптер Mavic 3 Fly More Combo 1 шт., квадрокоптер DJI Mavic 3 Termal 1 шт. (т. 1, а.с. 38).

Розпорядженням Лисецької селищної ради Івано - Франківського району Івано - Франківської області №108/07-05/2023 від 04.10.2023 "Про надання термінової матеріально - технічної допомоги ВЧ НОМЕР_1 " у зв`язку з повномасштабною збройною агресією рф проти України, на підставі Указу Президента України №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" вирішено надати матеріально - технічну допомогу ВЧ НОМЕР_1 , а саме для здійснення закупівлі: акумулятори для квадрокоптера Mavic 3 6 шт., квадрокоптер Mavic 3 Fly More Combo 1 шт., квадрокоптер DJI Mavic 3 Termal 1 шт. (т.1, а.с.39).

Згідно з Актом прийому - передачі матеріальних цінностей від 17.10.2023 року позивач передав, а Військова частина НОМЕР_1 в свою чергу прийняла матеріальні цінності: Mavic 3 6 шт., квадрокоптер Mavic 3 Fly More Combo 1 шт., квадрокоптер DJI Mavic 3 Termal 1 шт загальною вартістю 494 200 грн. 00 коп. (т.1, а.с.40)

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору про закупівлю товару №5/10 від 05.10.2023 відповідачем поставлено товар, а позивачем в свою чергу прийнято вказаний товар, що підтверджується видатковою накладною №614 від 05.10.2023 на суму 494 200 грн. 00 коп., в тому числі ПДВ 82 366 грн. 66 коп. (т.1, а.с.35) та здійснена оплата у повному обсязі, що підтверджується платіжними інструкціями №1256 від 09.10.2023 на суму 62 400 грн. 00 коп., №1257 від 09.10.2023 на суму 431 800 грн. 00 коп. (т.1, а.с. 36-37).

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, прокурор зазначає, що всупереч пунктам 32 та 92 підрозділу 2 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України, пункт 2.1 Договору про закупівлю товару №5/10 від 05.10.2023 містить умову щодо нарахування податку на додану вартість, а тому вказаний пункт договору є недійсним, а сплачений Лисецькою селищною радою Івано-Франківського району Івано-Франківської області за договором податок на додану вартість у розмірі 82 366, 66 грн є безпідставно отриманим відповідачем. За таких підстав, просить суд визнати недійсним пункт 2.1 Договору про закупівлю товару №5/10 від 05.10.2023, укладений між Лисецькою селищною радою Івано-Франківського району Івано-Франківської області та ТОВ "КВАДРО.ЮА" та стягнути з ТОВ "КВАДРО.ЮА" на користь Лисецької селищної ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області безпідставно сплачені кошти в сумі 82 366, 66 грн.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Щодо наявності підстав представництва прокурором інтересів держави, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає таке.

За змістом частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Законом України "Про прокуратуру" визначено правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України. Зокрема, за змістом статті 1 зазначеного Закону прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Згідно з частиною 3 цієї норми прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті. Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Генеральної прокуратури України або регіональної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.

Частиною 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

У разі відсутності суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесений захист законних інтересів держави, а також у разі представництва інтересів громадянина з метою встановлення наявності підстав для представництва прокурор має право: 1) витребовувати за письмовим запитом, ознайомлюватися та безоплатно отримувати копії документів і матеріалів органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ і організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, що знаходяться у цих суб`єктів, у порядку, визначеному законом; 2) отримувати від посадових та службових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ та організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування усні або письмові пояснення. Отримання пояснень від інших осіб можливе виключно за їхньою згодою.

Аналіз положень частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави для висновку, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак, підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно різняться.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.

"Нездійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, яка проте є неналежною.

"Неналежність захисту" може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 923/129/17, від 25.04.2018 у справі №806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 23.10.2018 у справі №906/240/18, від 01.11.2018 у справі №910/18770/17, від 05.11.2018 у справі №910/4345/18, від 30.01.2019 року у справі №47/66-08, у справі № 923/35/19 від 31.10.2019, у справі № 925/383/18 від 23.07.2020.

Крім того, необхідно враховувати рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді №3-рп/99 від 08.04.1999).

Так, Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави", визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорон землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (частина 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 131-1 Конституції України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від суб`єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для такого представництва. Доведення цих підстав здійснюється відповідно до вимог статей 74, 76, 77, 79 ГПК України шляхом подання належних, допустимих та достатніх доказів.

Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Зокрема, звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Розумність строку звернення визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як значущість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18.

З огляду на викладене, підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

У такому випадку суд зобов`язаний дослідити: чи знав або повинен був знати відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №906/982/19.

При цьому, обставини дотримання прокурором установленої частинами третьою, четвертою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" процедури, яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з`ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до приписів статей 53, 174 Господарського процесуального кодексу України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті.

Аналогічні висновки щодо застосування цієї норми викладені у постановах Верховного Суду від 26.02.2019 у справі №920/284/18, від 03.04.2019 у справі №909/63/18, від 17.04.2019 у справі №916/641/18, від 31.07.2019 у справі №916/2914/18, від 06.08.2019 у справі №912/2529/18, від 15.12.2020 у справі №904/82/19, від 27.07.2021 у справі №909/835/18.

Частина 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Крім того, саме лише посилання в позовній заяві на те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, для прийняття заяви для розгляду недостатньо. В такому разі, прокурор повинен надати належні та допустимі докази відповідно до вимог процесуального закону (наприклад, внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинене кримінальне правопорушення на підставі статті 367 Кримінального кодексу України (службова недбалість); вирок суду щодо службових осіб; докази накладення дисциплінарних стягнень на державних службовців, які займають посаду державної служби в органі державної влади та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, за невиконання чи неналежне виконання службових обов`язків тощо).

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 21.12.2018 у справі №922/901/17, від 31.10.2018 у справі №910/6814/17 та від 06.02.2019 у справі №927/246/18.

Прокурор зазначає, що Лисецька селищна рада Івано-Франківського району Івано-Франківської області, як орган місцевого самоврядування, у розумінні статті 22 Бюджетного кодексу України (надалі - БК України) є головним розпорядником бюджетних коштів (за рахунок яких здійснювалася закупівля товару за Договором), що уповноважений на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов`язань та здійснення видатків бюджету та зобов`язаний ефективно та раціонально використовувати бюджетні кошти, чим сприяти недопущенню порушень інтересів держави у бюджетній сфері та у сфері публічних закупівель.

Згідно з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 16.05.2021 у справі № 910/11847/19, правовий статус розпорядників бюджетних коштів, їх повноваження та відповідальність визначені положеннями БК України та підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України № 228 від 28.02.2002, якою затверджено Порядок складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ (далі - Порядок).

Відповідно до статті 22 БК України для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Пунктом 3 частини 2 статті 22 БК України головними розпорядниками бюджетних коштів за бюджетними призначеннями, визначеними іншими рішеннями про місцеві бюджети, - місцеві державні адміністрації, виконавчі органи та апарати місцевих рад (секретаріат Київської міської ради), структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад в особі їх керівників.

Відповідно до пунктів 4, 7 частини 5 статті 22 БК України головний розпорядник бюджетних коштів затверджує кошторис розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плати використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством; здійснює управління бюджетними коштами у межах встановлених йому бюджетних повноважень, забезпечуючи ефективне, результативне та цільове використання бюджетних коштів, організацію та координацію роботи розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів у бюджетному процесі. Розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня - розпорядник, який у своїй діяльності підпорядкований відповідному головному розпоряднику та (або) діяльність якого координується через нього (абзац 3 п. 7 Порядку).

За змістом абзацу 2 пункту 43 Порядку розпорядники мають право провадити діяльність виключно в межах бюджетних асигнувань, затверджених кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду.

При цьому, відповідно до положень пункту 6 частин 1 статті 7 БК України при складанні та виконанні бюджетів усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення цілей, запланованих на основі національної системи цінностей і завдань інноваційного розвитку економіки, шляхом забезпечення якісного надання публічних послуг при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів, чим досягається дотримання принципів ефективності та результативності.

За приписами статті 7 Конституції України в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.

Відповідно до частин 1-2 статті 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами (частина 1 статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

При цьому, орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування (стаття 18-1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Відповідно до статті 2 Закону України "Про публічні закупівлі" до замовників, які здійснюють закупівлі відповідно до цього Закону, належать, зокрема, органи державної влади (орган законодавчої, органи виконавчої, судової влади), та правоохоронні органи держави, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, об`єднання територіальних громад.

Як зазначає прокурор, у даному випадку порушенням інтересів держави є те, що сторонами Договір в частині визначення його ціни з включенням податку на додану вартість укладено із порушенням вимог законодавства, що призвело до безпідставного витрачання бюджетних коштів.

Колегія суддів апеляційного господарського суду зауважує, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п.4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 №3-рп/99).

"Інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Правовідносини, пов`язані з використанням бюджетних коштів, становлять суспільний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) оспорюваного пункту Договору, на підставі якого ці кошти витрачено, такому суспільному інтересу не відповідає.

З огляду на викладене, звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно-значимого питання щодо належного розпорядження бюджетними коштами з метою захисту інтересів держави.

При цьому позивач, як орган місцевого самоврядування та замовник публічної закупівлі, що розпоряджається бюджетними коштами, є органом, уповноваженим у спірних правовідносинах.

Таким чином, прокурор правильно визначив Лисецьку селищну раду Івано-Франківського району Івано-Франківської області позивачем у даному спорі.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено місцевим господарським судом, листом №09.51-68-1799вих24 від 12.06.2024 Керівник Івано-Франківської окружної прокуратури просив Лисецьку селищну раду Івано-Франківського району Івано-Франківської області повідомити на якій підставі включено суму ПДВ до ціни договору, а також надати документи та повідомити про результати реагування на виявлені порушення закону (т. 1, а.с.20-22). У відповідь на який позивач листом №271 від 13.06.2024 надав витребувані документи (т.1, а.с.23-24).

Листом №09.51-68-1869вих-24 від 19.06.2024 Керівник Івано-Франківської окружної прокуратури повідомив Лисецьку селищну раду Івано-Франківського району Івано-Франківської області про намір звернутися до суду з позовом до ТОВ "КВАДРО.ЮА" про визнання недійсним пункту договору та стягнення грошових коштів у розмірі 82 366, 66 грн (т. 1, а.с. 57-58).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційного господарського суду приходить до висновку, що при зверненні до суду з вказаним позовом Керівником Івано-Франківської окружної прокуратури було дотримано вимоги статті 23 Закону України "Про прокуратуру", у зв`язку з невжиттям компетентним органом жодних заходів, спрямованих на захист інтересів держави у спірних відносинах протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо про порушення інтересів держави.

Поряд з цим, уповноважений орган у подальшому не звернувся до суду з позовом, і не повідомив прокурора у листі про намір такого звернення, про ініціювання проведення перевірки, службового розслідування, і цей орган не мав наміру звертатися до суду з позовом, або вживати заходи для усунення порушень інтересів держави, перевірки обставин, які викладені прокурором у листах.

Крім того, закон не зобов`язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатися з позовом до суду. Належним буде звернення в особі хоча б одного з них. Аналогічний висновок наведений у постановах Верховного Суду від 25.02.2021 у справі №912/9/20, від 19.08.2020 у справі № 923/449/18.

Крім того, саме лише посилання в позовній заяві на те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, для прийняття заяви для розгляду недостатньо. В такому разі, прокурор повинен надати належні та допустимі докази відповідно до вимог процесуального закону (наприклад, внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинене кримінальне правопорушення на підставі статті 367 Кримінального кодексу України (службова недбалість); вирок суду щодо службових осіб; докази накладення дисциплінарних стягнень на державних службовців, які займають посаду державної служби в органі державної влади та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, за невиконання чи неналежне виконання службових обов`язків тощо).

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 21.12.2018 у справі №922/901/17, від 31.10.2018 у справі №910/6814/17 та від 06.02.2019 у справі №927/246/18.

Зазначене у сукупності свідчить про належне підтвердження прокурором підстав для представництва інтересів держави у цій справі в особі Лисецької селищної ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області в порядку, передбаченому статтями 53, 54 Господарського процесуального кодексу України та статті 23 Закону "Про прокуратуру".

Щодо позовних вимог прокурора про визнання недійсним п. 2.1 Договору про закупівлю товару №5/10 від 05.10.2023 та стягнення безпідставно сплачених грошових коштів у розмірі 82 366, 66 грн, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (частина 6 вказаної статті).

Згідно з частиною 1 статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не установлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).

Згідно з положеннями статті 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів і загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Приписи частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України передбачають, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Статтею 217 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Згідно з частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписами частин 1, 3 статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Ціна у господарському договорі визначається в порядку, установленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до установленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними (частина 5 статті 180 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 11 Закону України «Про ціни і ціноутворення» вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

Отже, сторони на договірних засадах передбачають формування ціни за договором.

Податок на додану вартість, визначений в п.п.14.1.178 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, є непрямим податком, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу. Об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку, зокрема, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу (п. "а" п.185.1 ст. 185 Податкового кодексу України).

За своєю правовою сутністю ПДВ є часткою новоствореної вартості та сплачується покупцем (замовником послуг).

Відповідно до підпункту 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України тимчасово, на період проведення антитерористичної операції та/або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, та/або запровадження воєнного стану відповідно до законодавства, звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з ввезення на митну територію України та постачання на митній території України товарів, кінцевим отримувачем яких відповідно до сертифіката кінцевого споживача або згідно з умовами договору визначено правоохоронні органи, Міністерство оборони України, Збройні Сили України та інші військові формування, добровольчі формування територіальних громад, утворені відповідно до законів України, інші суб`єкти, що здійснюють боротьбу з тероризмом відповідно до закону та/або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації проти України, підприємства, які є виконавцями (співвиконавцями) державних контрактів (договорів) з оборонних закупівель, зокрема, безпілотних літальних апаратів без озброєння та їх частин, що класифікуються у товарних позиціях 8806, 8807 згідно з УКТ ЗЕД.

Аналізуючи вищезазначену норму Податкового кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що операції з постачання на митній території України безпілотних літальних апаратів без озброєння та їх частин, що класифікуються у товарних позиціях 8806, 8807 згідно з УКТ ЗЕД, особам, які не зазначені у підпункті 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України, підлягатимуть звільненню від оподаткування ПДВ згідно з підпунктом 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України за умови, що кінцевим отримувачем таких товарів відповідно до сертифіката кінцевого споживача або згідно з умовами договору визначено, зокрема, правоохоронні органи, Міністерство оборони України, Збройні Сили України та інші військові формування, в тому числі військові частини, які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі стримування збройної агресії російської федерації проти України.

Матеріали справи не містять доказів та сторонами у даній справі не надано суду сертифікат кінцевого споживача, в якому було би зазначено, що кінцевим отримувачем відповідного товару буде будь-яка особа з переліку, визначеного підпунктом 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України, а також укладений між позивачем та відповідачем спірний договір не містить положень про те, що кінцевим отримувачем відповідного товару буде будь-яка особа з переліку, визначеного підпунктом 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України.

Водночас колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що Лист звернення від 04.10.2023 Військова частина НОМЕР_1 до голови Лисецької селищної ради Івано - Франківського району Івано - Франківської області щодо надання матеріально - технічної допомоги ВЧ, яка виконує бойові завдання на Запорізькому напрямку, а саме акумулятори для квадрокоптера Mavic 3 6 шт., квадрокоптер Mavic 3 Fly More Combo 1 шт., квадрокоптер DJI Mavic 3 Termal 1 шт. (т.1, а.с.38), Розпорядження Лисецької селищної ради Івано - Франківського району Івано - Франківської області №108/07-05/2023 від 04.10.2023 "Про надання термінової матеріально - технічної допомоги ВЧ НОМЕР_1 " (а.с.39), Акт прийому - передачі матеріальних цінностей від 17.10.2023 відповідно до якого позивач передав, а Військова частина НОМЕР_1 прийняла матеріальні цінності: Mavic 3 6 шт., квадрокоптер Mavic 3 Fly More Combo 1 шт., квадрокоптер DJI Mavic 3 Termal 1 шт загальною вартістю 494 200 грн. 00 коп. (а.с.40) не є належними та допустимими доказами у розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, які підтверджують наявність підстав для віднесення поставленого товару за спірним договором до товарів, операції з постачання яких звільняються від оподаткування ПДВ на підставі підпункту 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України.

Таким чином, прокурором не доведено, а колегією суддів не встановлено на підставі зібраних в матеріалах справи доказів існування обставин, якими було мотивовано звернення до суду з вимогами про визнання недійсним пункту 2.1 Договору про закупівлю товару №5/10 від 05.10.2023 в частині включення до ціни договору суми ПДВ у розмірі 82 366,66 грн та зобов`язання відповідача повернути позивачу сплачену суму податку на додану вартість в розмірі 82 366,66 грн, а саме наявності правових підстав для звільнення спірної операції поставки товарів за вказаними договорами від оподаткування податком на додану вартість в силу приписів підпункту 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу ХХ"Перехідні положення" Податкового кодексу України.

Відповідно до вимог статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Отже, прокурором всупереч вищенаведених норм права, не було подано доказів, які б підтвердили факти, викладені в позовній заяві.

З огляду на встановлені обставини, враховуючи, що місцевий господарський суд не забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження усіх фактичних обставин справи та не дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, а прокурором не доведено суду належними і допустимими доказами наявності підстав для визнання недійсним пункту 2.1 Договору про закупівлю товару №5/10 від 05.10.2023 в частині включення до ціни договору суми ПДВ у розмірі 82 366,66 грн та зобов`язання відповідача повернути позивачу сплачену суму податку на додану вартість в розмірі 82 366,66 грн, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, оскаржуване рішення місцевого господарського суду від 18.09.2024 у справі № 910/8235/24 необхідно скасувати і ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За встановлених у даній справі обставин Північний апеляційний господарський дійшов висновку, що суд першої інстанції неправильно застосував норми процесуального права, неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, висновки, викладені у рішенні місцевого господарського суду, не відповідають обставинам справи в частині задоволення позовних вимог про визнання недійсним пункту 2.1 Договору про закупівлю товару №5/10 від 05.10.2023 в частині включення до ціни договору суми ПДВ у розмірі 82 366,66 грн та зобов`язання відповідача повернути позивачу сплачену суму податку на додану вартість в розмірі 82 366,66 грн, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню з прийняттям нового про відмову в позові.

Судові витрати.

Враховуючи, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги, скасування оскаржуваного рішення і ухвалення нового про відмову у задоволення позовних вимог, витрати апелянта зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до вимог ст.129 ГПК України підлягають відшкодуванню за рахунок прокуратури.

Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "КВАДРО.ЮА" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2024 у справі №910/8235/24 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2024 у справі №910/8235/24 скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким в позові Керівника Івано-Франківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Лисецької селищної ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області відмовити повністю.

4. Стягнути з Івано-Франківської окружної прокуратури (76018, Івано-Франківська обл., місто Івано-Франківськ, ВУЛИЦЯ ГРЮНВАЛЬДСЬКА, будинок 11, Ідентифікаційний код юридичної особи 03530483) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КВАДРО.ЮА" (03056, місто Київ, вул.Нижньоключова, будинок 14, офіс 1-2, ідентифікаційний код юридичної особи 43094301) 9 084,00 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

5. Доручити місцевому господарському суду видати наказ із зазначенням необхідних реквізитів.

6. Матеріали справи №910/8235/24 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено 12.12.2024.

Головуючий суддя Г.А. Кравчук

Судді Г.П. Коробенко

К.В. Тарасенко