Постанова

від 11.12.2024 по справі 911/1883/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" грудня 2024 р. Справа№ 911/1883/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Мальченко А.О.

Козир Т.П.

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сан Рост Агро"

на рішення Господарського суду Київської області від 20.09.2024

у справі № 911/1883/24 (суддя Щоткін О.В.)

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сан Рост Агро"

до Фізичної особи-підприємця Лихогод Валентини Петрівни

про стягнення 80430,44 грн, -

В С Т А Н О В И В :

У 2024 році Товариство з обмеженою відповідальністю "Сан Рост Агро" звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Лихогод Валентини Петрівни про стягнення 80430,44 грн, з яких: 73000,00 грн попередньої оплати, 5621,00 грн неустойки, 1606,00 грн інфляційних втрат і 203,44 грн 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач, як покупець, і відповідач, як постачальник, 20.09.2023 уклали договір поставки товару № 2009/23, за умовами якого постачальник зобов`язався передати у власність покупця в обумовлений строк цибулю зелену свіжу, петрушку свіжу, кріп свіжий та інше, а покупець зобов`язався прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму на умовах, визначених цим договором. Позивач стверджує, що надав відповідачу по телефону заявку на поставку свіжої зелені у термін до 11.06.2024 та відповідно до платіжної інструкції № 5945 від 11.06.2024 здійснив за поставку свіжої зелені передоплату, але в обумовлений сторонами строк до 11.06.2024 поставку товару відповідачем не здійснено.

Рішенням Господарського суду Київської області від 20.09.2024 в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Рішення мотивовано тим, що на момент звернення із цим позовом до суду позивач належними та допустимими доказами не довів прострочення виконання відповідачем обов`язку з поставки товару відповідно до вимог статей 662, 663 Цивільного кодексу України, а отже підстави для застосування судом положень частини другої статті 693 Цивільного кодексу України у даній справі відсутні. Крім того, місцевий господарський суд зазначив, що сторонами не обумовлено строків поставки товару, натомість умовами договору поставки передбачено, що постачальник здійснює відвантаження товару у відповідності до узгодженої заявки покупця, водночас, доказів надання відповідачу заявки та узгодження строку постачання товару позивачем не надано. Разом з тим, з позовних вимог вбачається, що позивач просить лише повернути передоплату в сумі 73000,00 грн та сплатити неустойку за порушення строку поставки товару, однак позивачем не враховано, що реалізація покупцем права вимагати повернення попередньої оплати, відповідно до умов договору, можлива виключно за умови порушення постачальником строку поставки товару.

Не погодившись із прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Сан Рост Агро" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 20.09.2024 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.

В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначає, що в матеріалах справи відсутні належні і допустимі докази, які підтверджували б поставку товару покупцю, а також відсутня підписана сторонами видаткова накладна. Крім того, апелянт зазначає, що місцевий господарський суд помилково вказує, що сторонами у справі не погоджено строк поставки товару та підкреслює, що відповідач не заперечував, що заявка на поставку товару була погоджена в усній формі. Також, позивач зазначив, що суд першої інстанції, безпідставно поклав тягар доказування на позивача, всупереч правовій позиції Верховного Суду.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.10.2024 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Козир Т.П., Мальченко А.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.10.2024 року відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Сан Рост Агро" на рішення Господарського суду Київської області від 20.09.2024, витребувано з Господарського суду Київської області матеріали справи №911/1883/24.

30.10.2024 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів з Господарського суду Київської області надійшли матеріали справи №911/1883/24.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.11.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Сан Рост Агро" на рішення Господарського суду Київської області від 20.09.2024 у справі №911/1883/24, розгляд справи вирішено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

11.11.2024 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від Фізичної особи-підприємця Лихогод Валентини Петрівни, відповідача у справі, надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якій останній просить рішення залишити без змін, а скаргу без задоволення.

13.11.2024 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від Товариства з обмеженою відповідальністю "Сан Рост Агро", позивача у справі, надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу.

Статтею 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 20.09.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сан Рост Агро" (покупець) та Фізичною особою-підприємцьем Лихогод В.П. (постачальник) укладено договір поставки товару № 2009/23 (далі - договір поставки), відповідно до пункту 1.1 якого постачальник зобов`язався передати у власність покупця в обумовлений строк цибулю зелену свіжу, петрушку свіжу, кріп свіжий, та інше (далі - товар), а покупець зобов`язався прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму на умовах визначених цим договором.

У розділі 2 договору поставки сторони погодили умови та строки постачання, зокрема:

- найменування, ціна, асортимент, кількість товару та інші умови зазначаються в накладних, що є невід`ємними частинами договору (пункт 2.1);

- датою постачання вважається дата передачі товару покупцеві, зазначена в товаротранспортній накладній або видатковій накладній (акті приймання-передачі) (пункт 2.2);

- разом з товаром постачальник зобов`язаний надати покупцеві наступні документи; рахунок; видаткову накладну (пункт 2.3);

- умови постачання: СРТ, перевезення сплачено до м. Дніпро, згідно правил Інкотермс в редакції 2010 року, перевезення здійснюється автотранспортом постачальника (пункт 2.5);

- постачальник здійснює відвантаження товару у відповідності до узгодженої заявки покупця (пункт 2.6).

Згідно з пунктом 4.2 договору, оплата товару, що поставляється за цим договором здійснюється у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника.

Пунктом 4.3 договору поставки визначено термін оплати: протягом 10-ти календарних днів після отримання товару покупцем.

Датою оплати є дата зарахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника (пункт 4.4 договору поставки).

Відповідно до пункту 7.3 договору поставки у разі прострочки поставки товару, постачальник сплачує покупцеві неустойку в розмірі 0,2% від вартості не відвантаженого товару за кожний день затримки.

Абзацом другим пункту 7.4 договору поставки передбачено, що при передоплаті й у випадку порушення строку поставки товару покупець має право вимагати повернення перерахованої суми. Постачальник зобов`язаний перерахувати гроші в 10-ти денний строк з моменту пред`явлення вимоги про повернення, інакше постачальник зобов`язаний сплатити пеню у розмірі 0,5% від необхідної суми за кожний календарний день прострочення.

Згідно із пунктом 8.1 договору поставки останній набирає чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2023. Якщо до закінчення дії договору жодна зі сторін не заявить про своє бажання розірвати цей договір, він вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах.

Відповідно до платіжної інструкції № 5945 від 11.06.2024 ТОВ "Сан Рост Агро" перерахувало на рахунок ФОП Лихогод В.П. 73000,00 грн із призначенням платежу "Сплата за свіжу зелень зг вн. від 11.06.2024 без ПДВ".

У подальшому ТОВ "Сан Рост Агро" звернулось до ФОП Лихогод В.П. із вимогою на суму 73000,00 грн, у якій зазначило, що покупець надав постачальнику по телефону заявку на поставку свіжої зелені на суму 73000,00 грн у термін - 11.06.2024 та відповідно до платіжної інструкції № 5945 від 11.06.2024 покупець здійснив передоплату у розмірі 73000,00 грн.

Посилаючись на те, що постачальник в обумовлений сторонами строк - 11.06.2024 поставку товару не здійснила, ТОВ "Сан Рост Агро", відповідно до абзацу другого пункту 7.4 договору поставки, просило протягом 10 (десяти) календарних днів з моменту отримання цієї вимоги повернути оплачені за товар грошові кошти у розмірі 73000,00 грн, а також, відповідно до пункту 7.3 договору поставки, сплатити неустойку в розмірі 0,2% від вартості невідвантаженого товару за кожний день затримки з 11.06.2024 до дати повернення грошових коштів.

Звертаючись із позовом до суду, позивач стверджує, що станом на 15.07.2024 відповідачка не повернула позивачу попередню оплату за товар у розмірі 73000,00 грн, що, на думку позивача, є порушенням умов договору поставки.

Таким чином, позивач просить стягнути з ФОП Лихогод В.П. 73000,00 грн попередньої оплати, 4526,00 грн неустойки в розмірі 0,2% від вартості невідвантаженого товару за кожний день затримки за період з 12.06.2024 по 12.07.2024, 1095,00 грн пені в розмірі 0,5% за період з 13.07.2024 по 15.07.2024, 1606,00 грн інфляційних втрат і 203,44 грн 3% річних.

В свою чергу, відповідач позовні вимоги не визнає у повному обсязі та стверджує, що 11.06.2024 здійснила поставку товару позивачу, який оплачений ним в той самий день. Відповідачка також зауважила, що позивач не надав жодного доказу порушення нею строку відвантаження товару.

Вирішуючи спір, місцевий господарський суд правильно визначив правову природу правовідносин, які склалися між сторонами, вказавши, що такі відносини мають ознаки договору поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Відповідно до ст. 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частина 1 ст. 612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У ст. 526 ЦК України зазначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися у встановлений строк (термін), а якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час (ст. 530 ЦК України).

Позивач, звертаючись до суду з вимогою про повернення вказаної суми, стверджує, що відповідачем порушено своє зобов`язання щодо здійснення поставки попередньо оплаченого позивачем товару у погоджений сторонами строк - 11.06.2024.

Водночас, як зазначалося раніше, відповідно до п. 4.2. договору, оплата товару, що поставляється за цим договором здійснюється у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника.

В свою чергу, пунктом 4.3 договору сторони погодили, що термін оплати: протягом 10-ти календарних днів після отримання товару покупцем.

Так, відповідачем, разом з відзивом на позовну заяву, долучено до матеріалів справи копію Видаткової накладної №11 від 11.06.2024 р. (т. 1 а.с. 36), відповідно до якої, відповідачем посталено на користь позивача товар (цибуля зелена у кількості 550 кг та м`ята у кількості 200 кг) на загальну суму 73 000 грн. В свою чергу, слід відмітити, що зазначена вище видаткова накладна з боку отримаувача не підписана.

Одночасно, з наявної в матеріалах справи платіжної інструкції № 5945 від 11.06.2024 вбачається, що ТОВ "Сан Рост Агро" здійснило перерахування грошових коштів у сумі 73000,00 грн з призначенням платежу "за свіжу зелень зг вн. від 11.06.2024".

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позивачем здійснено перерахування коштів не в якості передоплати, а саме як сплата за отриманий товар.

Водночас, з приводу доводів апелянта, щодо здійснення ним попередньої оплати та не здійснення відповідачем поставки товару в обумовлений сторонами строк колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до абзацу другого пункту 7.4. Договору, при передоплаті й у випадку порушення строку поставки товару покупець має право вимагати повернення перерахованої суми, суд апеляційної інстанції вказує, що розділ 7 договору поставки іменовано як: «Відповідальність сторін та порядок вирішення спорів», при цьому, означений вище пункт 7.4. визначає відповідальність сторін за порушення умов договору та не трактує основні умови договору, такі як предмет договору, умови та строки постачання та порядок розрахунків.

Одночасно, колегія суддів підкреслює, що умовами договору, як неодноразово зазначалося, передбачено саме оплату за отриманий товар, а не передоплату, як безпідставно стверджує позивач та, в свою чергу, колегія суддів погоджується з твердженням відповідача, що призначення платежу: «сплата за свіжу зелень зг вн від 11.06.2024», в тому числі вказує на повний розрахунок за отриманий товар, тобто сплату згідно видаткової накладної від 11.06.2024, а не на здійснення передплати за товар.

Більш того, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду з приводу того, що зміст абзацу другого пункту 7.4 договору поставки свідчить про те, що передумовою для повернення попередньої оплати є факт порушення постачальником строку поставки товару, що також узгоджується із нормою частини другої статті 693 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів також не приймає до уваги твердження апелянта, що місцевим господарським судом не прийнято до уваги позицію викладену в постанові Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № 910/5444/17, оскільки, як вбачається з зазначеної постанови, умовами договору визначено, що покупець зобов`язується оплатити товар на умовах 100% попередньої оплати партії товару протягом одного банківського дня з моменту отримання рахунку, якщо інше не передбачено сторонами умовами договору та додатків до нього. У випадку якщо товар було поставлено покупцю без попередньої оплати його вартості, покупець зобов`язаний сплатити постачальнику вартість товару протягом 3 банківських днів з моменту його отримання. Разом з цим, колегією суддів вже наголошувалось вище, що Договором поставки товару №2009/23 від 20.09.2023 року дані умови сторонами не передбачено.

Разом з цим, з приводу посилань апелянта на акт звірки взаємних розрахунків за період: 01.01.2024 - 15.07.2024 між позивачем та відповідачем, який підписано з боку позивача директором Мансуровим А.Р., колегія суддів зазначає, що доказів підписання даного акту відповідачем матеріали справи не містять.

Постановою Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18 викладено правову позицію, згідно з якою відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату.

А тому, відсутність первинних документів та підпису акту звірки уповноваженою особою боржника не може слугувати підтвердженням наявності боргу та свідчити про визнання боржником такого боргу.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що наявними в матеріалах справи доказами не підтверджується прострочення виконання відповідачем обов`язку з поставки товару.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі №904/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.

У той же час, колегія суддів наголошує, що у частині третій статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

В силу принципів рівності, змагальності та диспозитивності (статті 7, 13, 14 ГПК України), обов`язок з доведення обставин, на які посилається сторона, покладається на таку сторону.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Обов`язок із доказування слід розуміти, як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

При цьому відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі статтею 77 ГПК України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Іншими словами, тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Одночасно, статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

Верховний Суд, в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

В п. 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федорченко та Лозенко проти України" від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом повно та всебічно досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, рішення Господарського суду Київської області від 20.09.2024 у справі №911/1883/24 відповідає фактичним обставинам справи, ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а відтак передбачених законом підстав для зміни та скасування оскаржуваного рішення немає.

Доводи наведені апелянтом в апеляційній скарзі не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, при цьому апеляційним судом при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні висновки доводам сторін із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню для вирішення спірних правовідносин.

Враховуючи вимоги ст. 129 ГПК України, судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на апелянта.

Керуючись ст. ст. 253-254, 269, п.1 ч.1 ст. 275, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сан Рост Агро" на рішення Господарського суду Київської області від 20.09.2024 у справі № 911/1883/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 20.09.2024 року у справі № 911/1883/24 залишити без змін.

3. Повернути до Господарського суду Київської області матеріали справи № 911/1883/24.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та в строк передбаченими ст.ст. 287 - 289 ГПК України.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді А.О. Мальченко

Т.П. Козир