Постанова

від 11.12.2024 по справі 910/18713/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" грудня 2024 р. Справа№ 910/18713/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Мальченко А.О.

Козир Т.П.

Секретар судового засідання: Мельничук О.С.,

за участю представників сторін:

від позивача - не з`явились,

від відповідача - Ярошенко Д.В.,

розглядаючи у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресурс Холдинг"

на рішення Господарського суду міста Києва від 25.09.2024

у справі № 910/18713/23 (суддя Полякова К.В.)

За позовом Фізичної особи-підприємця Кальченка Олександра Борисовича

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресурс Холдинг"

про стягнення 419001,31 грн, -

ВСТАНОВИВ:

У 2024 році Фізична особа-підприємець Кальченко Олександр Борисович звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресурс Холдинг" про стягнення 419001,31 грн.

В обґрунтування позову позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором в частині повної та своєчасної оплати за товар.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.09.2024 року позовні вимоги задоволено частково. Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресурс Холдинг" на користь Фізичної особи-підприємця Кальченка Олександра Борисовича 162 125 грн. 96 коп. основного боргу, 40 531 грн. 49 коп. штрафу, 26 562 грн. 01 коп. пені, 44 952 грн. 29 коп. інфляційних втрат, 8 461 грн. 64 коп. трьох процентів річних, а також 6 285 грн. 02 коп. витрат зі сплати судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що матеріалами справи підтверджується поставка позивачем товару відповідачу за договором купівлі-продажу товару від 23.11.2020 року № К-246 за період із 05.03.2021 року до 02.04.2021 року на загальну суму 352 353,39 грн., з якої відповідачем сплачено 190 227,43 грн. Також, за арифметичним перерахунком місцевого господарського суду нараховані позивачем штраф у розмірі 81 062, 98 грн., пеня в розмірі 122 398, 44 грн., інфляційні втрати в сумі 44 952, 29 грн. та три проценти річних у розмірі 8 461, 64 грн. підлягають стягненню в заявленому розмірі. При цьому, суд першої інстанції зазначив, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, так як згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. В той же час місцевий господарський суд, виходячи із засад справедливості, добросовісності, розумності, пропорційності та співмірності, враховуючи фактичні обставини справи, дійшов висновку зменшити розмір нарахованого штрафу до 40 531, 49 грн. та пені до 26 562, 01 грн.

Не погодившись із прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Ресурс Холдинг" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 25.09.2024 року та прийняти нове рішення, яким в задоволенні стягнення штрафу та трьох відсотків річних відмовити повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що вважаючи правильним стягнення з відповідача суми процентів за користування чужими грошовими коштами, нарахованих на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України, за кожен день прострочення невиконаного зобов`язання, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що за своєю правовою природою ці проценти підпадають під визначення пені. Також скаржник вважає, що позивачем заявлено до стягнення штраф та пеню за одне і теж саме порушення, а також вказана неустойка нарахована позивачем на одну і ту ж саму суму заборгованості, що є на його думку порушенням вимог ст. 61 Конституції України.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.10.2024 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Козир Т.П., Мальченко А.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.10.2024 року відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресурс Холдинг" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2022 року, витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/18713/23.

24.10.2024 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів з Господарського суду міста Києва надійшли матеріали справи №910/18713/23.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.10.2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресурс Холдинг" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.09.2024 року у справі №910/18713/23 та призначено розгляд справи на 27.11.2024 року.

01.11.2024 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому останній просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

25.11.2024 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з участю представника в іншому судовому засіданні.

27.11.2024 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від позивача надійшла заява про розгляд справи без участі представника.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.11.2024 року розгляд справи відкладено на 11.12.2024 року.

В судовому засіданні 11.12.2024 року представник відповідача надав усні пояснення по справі, відповів на запитання суду, просив задовольнити апеляційну скаргу. Представник позивача в судове засідання не з`явився, про дату та час судового засідання повідомлений належним чином, просив здійснювати розгляд справи без участі представника.

Згідно з п. 11, ст. 270 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Відповідно до п. 12, ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи те, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи, та зважаючи на обмежений процесуальний строк розгляду апеляційної скарги, а також клопотання позивача про розгляд справи без участі представника, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутності представник позивача.

Статтями 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 23.11.2020 року між позивачем (продавець) та відповідачем (покупець) укладено договір купівлі-продажу товару № К-246, відповідно до пункту 1.1 якого продавець зобов`язується передати у власність покупця товар, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити його на умовах даного договору. (а.с. 8-10).

Згідно з пунктом 1.3 договору найменування, одиниці виміру, ціна товару, що підлягає поставці за цим Договором, зазначаються у рахунку-фактурі, видатковій накладній та/або Специфікації/ях.

У пункті 5.1 договору вказано, що ціна за одну одиницю товару, загальна сума окремої партії товару зазначена в рахунху-фактурі.

Відповідно до пункту 5.5 договору покупець проводить оплату на умовах 50% передоплати згідно рахунку-фактури. Датою (моментом) оплати вважається дата зарахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника.

Пунктом 5.6. договору передбачено, що покупець здійснює оплату за отриману партію товару у строк, що не перевищує 25 (двадцять п`ять) робочих днів поставки партії товару, на підставі рахунку-фактури продавця та/або видаткової накладної.

Оплата вартості послуг з доставки товару здійснюється покупцем не пізніше 25 (двадцяти п`яти) робочих днів підписання сторонами акту здачі-прийняття робіт (надання послуг), або у інший строк, узгоджений сторонами (пункт 5.7 договору).

Згідно з пунктом 6.1 договору передача кожної партії товару відбувається на підставі видаткової накладної на цю партію товару.

Відповідно до пункту 7.1 договору: "останній набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до р.". За тридцять календарних днів закінчення строку дії цього Договору колена сторона має право повідомити у письмовій формі іншу сторону про припинення договору. У випадку нездійснення такого повідомлення однією з сторін цей договір вважається таким, що автоматично пролонгований на кожен наступний календарний рік, а в частині розрахунків - до остаточного виконання сторонами зобов`язань за даним договором.

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 352 353,39 грн., що підтверджується підписаними видатковими та товарно-транспортними накладними: видаткова накладна № 43 від 05.03.2021 року на суму 12 800,16 грн. (товарно-транспортна накладна № 5-5 від 05.03.2021 року); видаткова накладна № 44 від 05.03.2021 року на суму 11 323,80 грн. (товарно-транспортна накладна № 5-6 від 05.03.2021 року); видаткова накладна № 151 від 19.03.2021 року на суму 12 800,16 грн. (товарно-транспортна накладна № 19-9 від 19.03.2021 року); видаткова накладна № 152 від 24.03.2021 року на суму 12 576,16 грн. (товарно-транспортна накладна № 24-3 від 24.03.2021 року); видаткова накладна № 153 від 25.03.2021 року на суму 21 481,20 грн. (товарно-транспортна накладна № 25-5 від 25.03.2021 року); видаткова накладна № 154 від 25.03.2021 року на суму 38 720,48 грн. (товарно-транспортна накладна № 25-6 від 25.03.2021 року); видаткова накладна № 155 від 26.03.2021 року на суму 21 286,80 грн. (товарно-транспортна накладна 4 № 26-4 від 26.03.2021 року); видаткова накладна № 156 від 26.03.2021 року на суму 25 200,31 грн. (товарно-транспортна накладна №26-5 від 26.03.2021 року); видаткова накладна № 157 від 29.03.2021 року на суму 25 504,32 грн. (товарно-транспортна накладна №29-1 від 29.03.2021 року); видаткова накладна № 158 від 30.03.2021 року на суму 21 195,00 грн. (товарно-транспортна накладна № 30-2 від 30.03.2021 року); видаткова накладна № 159 від 31.03.2021 року на суму 12 800,16 грн. (товарно-транспортна накладна №31-1 від 31.03.2021 року); видаткова накладна № 160 від 31.03.2021 року на суму 21 238,20 грн. (товарно-транспортна накладна №31-2 від 31.03.2021 року); видаткова накладна № 122 від 01.04.2021 року на суму 51 328,64 грн. (товарно-транспортна накладна № 1-9 від 01.04.2021 року); видаткова накладна № 123 від 01.04.2021 року на суму 32 049,00 грн. (товарно-транспортна накладна № 1-10 від 01.04.2021 року); видаткова накладна № 124 від 02.04.2021 року на суму 32 049,00 грн. (товарно-транспортна накладна №2-10 від 01.04.2021 року). (а.с. 11-40).

Проте, відповідач здійснив лише часткову оплату за отриманий товар, перерахувавши на банківський рахунок позивача 190 227,43 грн., а саме: 18.03.2021 року суму 12 800,16 грн.; 18.03.2021 року суму 1 323,80 грн.; 28.05.2021 року суму 12 800,16 грн.; 23.06.2021 року суму 5 000,00 грн.; 16.07.2021 року суму 10 000,00 грн.; 07.09.2021 року суму 38 720,48 грн.; 10.09.2021 року суму 21 481,20 грн.; 21.10.2021 року суму 11 238,20 грн.; 18.11.2021 року суму 12 576,16 грн.; 18.11.2021 року суму 25 200,31 грн.; 18.11.2021 року суму 10 048,60 грн.; 18.02.2022 року суму 12 800,16 грн.; 18.02.2022 року суму 6 238 20 грн., що підтверджується банківською випискою. (а.с. 41-42).

29.08.2023 року позивач звернувся до відповідача з вимогою № 88/1 про сплату боргу та штрафних санкцій, проте відповідач відповіді на вимогу не надав, борг не погасив. (а.с. 45-47).

Отже, спір у даній справі на думку позивача виник у зв`язку з тим, що за відповідачем утворилась заборгованість у сумі 162 125, 96 грн., що також підтверджується підписаним обома сторонами актом звірки взаємних розрахунків за період із 01.11.2021 року до 14.07.2023 року. (а.с. 43-44).

Колегія суддів дослідивши матеріали справи, погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 і ч. 5 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

За визначенням ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у т.ч. кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Виходячи зі змісту статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (частина 1 статті 692 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

За частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, що також й не заперечується відповідачем, матеріалами справи підтверджується поставка позивачем товару відповідачу за договором купівлі-продажу товару від 23.11.2020 року № К-246 за період із 05.03.2021 року до 02.04.2021 року на загальну суму 352 353,39 грн., з якої відповідачем сплачено 190 227,43 грн.

Позивач також заявив до стягнення з відповідача штраф у розмірі 81 062,98 грн., пеню в розмірі 122 398, 44 грн., інфляційні втрати в сумі 44 952, 29 грн. та три проценти річних у розмірі 8 461, 64 грн. за загальний період з 19.02.2022 року по 15.11.2023 року.

Колегія суддів зазначає, що відповідач оскаржує рішення лише в частині стягнення 3% річних та штрафу.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Виконання зобов`язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов`язань (ст. 546 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність (ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України).

Відповідно до пункту 8.2. договору у випадку прострочення терміну оплати покупець сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення. У випадку, якщо термін прострочення оплати перевищує 15 календарних днів, покупець додатково сплачує продавцю штраф у розмірі 50 % від суми заборгованості. Штрафні санкції (пеня, штраф), визначені даним пунктом, нараховуються та оплачуються покупцем без будь-яких обмежень у строках до повного виконання грошових зобов`язань покупцем.

Відповідно до ч. 1. ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За визначенням ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами 4 та 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення зобов`язання застосовуються у розмірі передбаченому сторонами у договорі.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ст. 611 Цивільного кодексу України).

Тобто, на відміну від пені, яка є довготривалою санкцією, штраф застосовується одноразово у відсотковому відношенні від суми невиконаного зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду вказала, що можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань не лише не заборонено, але й передбачено частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України.

Відповідну правову позицію викладено в постанові від 01.06.2021 року у справі № 910/12876/19.

В постанові зазначено, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності.

У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

З огляду на викладене, судом першої інстанції вірно визнано правомірною та обґрунтованою вимогу позивача про стягнення пені та штрафу, а тому колегія суддів відхиляє доводи скаржника в цій частині.

Колегія суддів не бере до уваги доводи скаржника стосовно того, що стягнення з відповідача суми процентів за користування чужими грошовими коштами, нарахованих на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України, за кожен день прострочення невиконаного зобов`язання, за своєю правовою природою ці проценти підпадають під визначення пені оскільки сплата 3% річних від простроченої суми не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові, в тому числі, від знецінення грошової одиниці за час такого користування.

Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання (частина друга статті 216 Господарського кодексу України).

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що враховуючи наведене вище, для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, за яким суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.

Як вбачається з оскаржуваного рішення, місцевий господарський суд, виходячи із засад справедливості, добросовісності, розумності, пропорційності та співмірності, враховуючи фактичні обставини справи, дійшов висновку зменшити розмір нарахованого штрафу до 40 531, 49 грн. та пені до 26 562, 01 грн.

Отже, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

У справі, що розглядається, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було надано скаржнику вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.

Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.

Згідно із ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресурс Холдинг" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.09.2024 року у справі №910/18713/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 25.09.2024 року у справі № 910/18713/23 залишити без змін.

3. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/18713/23.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та в строк передбаченими ст.ст. 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 11.12.2024 року.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді А.О. Мальченко

Т.П. Козир