Рішення

від 03.12.2024 по справі 908/2578/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 27/212/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.12.2024 Справа № 908/2578/24

м. Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Дроздової Світлани Сергіївни, при секретарі судового засідання Вака В.С., розглянувши матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЛ СОЛЮШН» (вул. Набережно-Хрещатицька, 13/5, м. Київ, 04070, ідентифікаційний код юридичної особи 44895101)

до відповідача: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

про стягнення 11 353 грн 28 коп.

за участю представників

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

СУТЬ СПОРУ:

24.09.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю «ДЛ СОЛЮШН» сформувало в системі «Електронний суд» позовну заяву про стягнення з ОСОБА_1 11 353 грн 28 коп., з яких: 9 416 грн 76 коп. сума основного боргу, 1 506 грн 68 коп. штрафу, 385 грн 37 коп. пені, 44 грн 47 коп. 3% річних.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.09.2024 здійснено автоматизований розподіл позовної заяви між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/2578/24 та визначено до розгляду судді Дроздовій С.С.

Ухвалою суду від 30.09.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/2578/24, присвоєно справі номер провадження 27/212/24. Розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

28.10.2024 відповідач надіслав засобами поштового зв`язку відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач проти позову заперечив та просив суд відмовити у задоволенні позову.

Ухвалою суду від 04.11.2024 визначено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, розпочато розгляд справи зі стадії відкриття провадження у справі, призначено підготовче судове засідання на 20.11.2024.

18.11.2024 за допомогою підсистеми електронний суд Товариством з обмеженою відповідальністю «ДЛ СОЛЮШН» подана до суду заява про проведення засідання за відсутності учасника справи, у якій останній просить суд розглянути справу № 908/2578/24 без участі представника ТОВ «ДЛ СОЛЮШН», за наявними в матеріалах справи документами.

19.11.2024 за допомогою підсистеми електронний суд Товариством з обмеженою відповідальністю «ДЛ СОЛЮШН» подана до суду заява про повернення відзиву без розгляду.

Ухвалою суду від 20.11.2024 підготовче провадження закрито, призначено справу до розгляду по суті 03.12.2024.

Пунктом 3 ст. 222 ГПК України передбачено, що у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.

Представники сторін судове засідання 03.12.2024 не з`явилися.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ДЛ СОЛЮШН» звернулось до суду із позовною заявою про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості в сумі 9 416 грн 76 коп. за поставлений товар за договором поставки № 11027-ЗП/22 від 25.03.2023, штраф в сумі 1 506 грн 68 коп., пеню в сумі 385 грн 37 коп., 3% річних в сумі 44 грн 47 коп.

Також, позивач просить суд стягнути в відповідача сплачений судовий збір.

28.10.2024 на адресу суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву, у якому остання не заперечує проти отримання товару за договором поставки № 11027-ЗП/22 від 25.03.2023 на суму 9 416 грн 76 коп., проте зазначає, що 29.06.2024 внаслідок влучення ракети біля магазину та подальшої пожежі за адресою: місто Вільнянськ, вул. Софіївська, буд. 4а та 4б, в якому вела підприємницьку діяльність відповідачка, було знищено обладнання та товар, а сама відповідачка отримала фізичні та психологічні травми, внаслідок чого була змушена виїхати за кордон. Повідомила, що агент Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЛ СОЛЮШН» на ім`я ОСОБА_2 був повідомлений про пожежу в магазині та отримав довідку з пожежної частини. Також, відповідачка посилається на лист Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, та повідомляє, що висновок торгово-промислової палати відносно себе вона не може отримати, оскільки необхідна її особиста участі, приміщення де знаходився магазин орендувалось, договорі оренди знищено.

Вказаний відзив на позову заяву залишений судом без розгляду на підставі приписів ст. 118 ГПК України, що докладно викладено в ухвалі суду від 20.11.2024.

Будь-яких письмових заяв і клопотань на день розгляду справи 03.12.2024 від відповідача до суду не надійшло.

Згідно до статті 210 ГПК України, суд дослідив оригінали документальних доказів, які надійшли від позивача у справі. 05.12.2024 позивач у справі надіслав на адресу суду клопотання про надання оригіналів документів для дослідження судом.

Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, рішення прийнято без його проголошення 03.12.2024.

Розглянувши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані докази, суд

УСТАНОВИВ:

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

З огляду на статтю 509 Цивільного кодексу України, далі ЦК України, вбачається, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 1 ЦК України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків. Цивільні права і обов`язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. До зобов`язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов`язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який право чин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов`язань.

У відповідності до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, 25.03.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ДЛ СОЛЮШН», далі Постачальник, позивач та Фізичною особою-підприємцем Павлище Мариною Володимирівною, далі Покупець, відповідач, укладений Договір поставки № 11027-ЗП/22, далі Договір.

Відповідно до п.п. 1.1, 1.2 Договору порядку і на умовах передбачених Договором Постачальник зобов`язується поставляти Товар у власність Покупця відповідно до його замовлення (замовлень), а Покупець зобов`язується приймати та оплачувати Товар на умовах, зазначених у цьому Договорі. Придбані Покупцем за цим договором тютюнові вироби і ТВЕН, алкогольні напої, електронні сигарети, рідини, що використовуються в електронних сигаретах, будуть в подальшому реалізовуватися через торгівельні об`єкти Покупця на території України. Найменування, асортимент, кількість, ціна Товару визначаються Сторонами на умовах цього Договору.

Умовами п.п. 1.3 та 1.4 Договору сторони узгодили, що Договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до 24.03.2025 включно, а по відношенню до зобов`язань, що пов`язані з оплатою Товару до повного виконання Покупцем своїх зобов`язань. Дострокове припинення дії договору можливе з ініціативи будь-якої Сторони шляхом письмового повідомлення іншої Сторони не менше ніж за 30 календарних днів і за умови повного виконання Сторонами своїх зобов`язань.

Згідно із п. 1.5 Договору під Товаром розуміються наступні групи продукції: тютюнові вироби, ТВЕН, портативний електронний пристрій, товари IQOS, товари GLO, товари Lil SOLID, товари НТА, харчові продукти, нікотиновмісні порції, алкогольні напої, електронні сигарети, рідини, що використовуються в електронних сигаретах.

Пунктом 2.1 Договору визначено, що найменування, асортимент,кількість та ціна Товару, що поставляється згідно з даним договором, вказується у видаткових накладних, які є невід`ємною частиною цього договору.

Умовами п. 1 Додаткової угоди від 18.08.2023 сторони домовились, що по всьому тексту Договору словосполучення «видаткова накладна» замінити на словосполучення «видаткова накладна або видаткова накладна/товарно-транспортна накладна, або товарно-транспортна накладна» у відповідних відмінках.

Згідно Додатку № 1 до Договору, уповноваженою на підписання видаткових накладних віл імені Покупця, на одержання Товару від Постачальника, на одержання інформації про Товар від Постачальника, на прийом-передачу листі, повідомлень від Постачальника до Покупця є Павшище Марина Володимирівна, яка працює без штампу та без печатки.

Відповідно до п.п. 4.1, 4.3, 4.4, 4.6 Договору ціна Товару визначається у відповідності з ціною вказаною у прас-листах Постачальника, які діють на момент виконання Постачальником замовлень Покупця і вказується у видаткових накладних з урахуванням ПДВ. Загальна сума даного договору визначається на підставі фактично поставленого Товару згідно видаткових накладних, але у будь-якому випадку не повинна перевищувати еквівалент 10 000 000,00 доларів США в рамках одного календарного року. Сума договору в національній валюті визначається згідно курсу НБУ на дату укладення Договору. Розрахунки за кожну поставлену партію Товару здійснюється Покупцем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника. Проте не виключаються інші способи розрахунків, передбачені чинним законодавством України, за погодженням з Постачальником. Зобов`язання Покупця по оплаті вартості отриманого Товару вважаються виконаними: при безготівкових розрахунках з моменту зарахування грошових коштів, перерахованих Покупцем, на поточний рахунок Постачальника в банківській установі; при розрахунках готівкою з моменту зарахування готівкових коштів на поточний рахунок Постачальника в банківській установі у передбачений чинним законодавством спосіб, або внесення в касу Постачальника за умови її наявності у Постачальника. Платежі в рахунок оплати Покупцем Товару, зараховуються Постачальником на закриття видаткових за хронологією граничної дати платежу, що вказана в цих видаткових накладних, починаючи з видаткової накладної з найбільш ранньою датою платежу. Гранична дата платежу, це дата, яка встановлюється по кожній накладній виходячи з дати її виписки та максимального строку відтермінування вказаного в п. 4.15 Договору.

Згідно п.п. 4.15.1. та 4.15.11. Договору в редакції Додаткової угоди від 25.03.2023 максимальний строк відтермінування оплати за товари тютюнового асортименту складає шість календарних днів і обраховується з дати виписки видаткової накладної Постачальником. День, наступний за днем виписки видаткової накладної є першим днем при підрахунку строку, на який надано відстрочку. Останнім днем оплати є шостий календарний день. Максимальний строк відтермінування оплати за алкогольні напої складає 21 календарний день і обраховується з дати виписки видаткової накладної Постачальником. День, наступний за днем виписки видаткової накладної є першим днем при підрахунку строку, на який надано відстрочку. Останнім днем оплати є 21 календарний день.

Умовами п. 5.1.1 та 5.4.1 Договору сторони визначили, що Постачальник має право вимагати від Покупця оплати Товару в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі. Покупець зобов`язаний оплачувати Товар в порядку та на умовах, визначених у цьому Договорі.

Відповідно до п. п. 6.1, 6.6, 6.7, 6.8 Договору у випадку невиконання або неналежного виконання зобов`язань, передбачених цим договором, Сторона, що допустила невиконання або неналежного виконання, відшкодовує іншій троні нанесені збитки в порядку обсязі. У разі прострочення Покупцем строків оплати вартості отриманого Товару, Постачальник має право вимагати, а Покупець зобов`язаний сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення. У випадку прострочення платежу понад 3 (три) календарні дні, Постачальник має право вимагати, а Покупець зобов`язаний сплатити на користь Постачальника одноразовий штраф у розмірі 16% від суми неоплаченого в строк Товару. Сплата пені, штрафу та відшкодування збитків не звільняє Покупця від повного виконання своїх зобов`язань по договору.

Пунктами 7.1 та 7.2 Договору сторони погодилися, що в разі виникнення однієї з наступних форс-мажорних обставин, перелік яких зазначений у ч. 2 ст. 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», які заважають виконанню умов цього Договору будь-якій зі сторін, то сторони звільняються від відповідальності за невиконання зобов`язань за цим Договором, на час дії зазначених форс-мажорних обставин, в порядку визначеному цим Договором . Сторона, для якої настала і діє одна з форс-мажорних обставин, зобов`язана на пізніше 7 робочих днів з дня виникнення таких обставин повідомити іншу Сторону про виникнення, характер, можливий строк дії найменування форс-мажорної обставини. Не пізніше ніж на 45 календарний день, з дати повідомлення про виникнення форс-мажорних обставин, сторона для якої виникли і діють форс-мажорні обставини зобов`язана надіслати інші Стороні Договору, або оприлюднити копію Сертифікату виданого торгово-промисловою палатою України, далі Сертифікат, про виникнення і дію форс-мажорних обставин, які заважають виконанню умов цього Договору. У випадку припинення дії форс-мажорних обставин, про які заявила Сторона та які підтверджені Сертифікатом, Сторона, яка заявила про форс-мажорні обставини, зобов`язана повідомити іншу Сторону про припинення дії форс-мажорних обставин не пізніше 5 календарних днів від дати припинення таких обставин. У випадку не надіслання повідомлення іншій Стороні про припинення дії форс-мажорних обставин, Сторона, яка не надіслала повідомлення, не надіслала або не оприлюднила копію Сертифікату не звільняється від обов`язків виконання умов цього Договору, або відповідальності за невиконання умов цього Договору за весь час невиконання умов цього Договору. Якщо на території, де діють форс-мажорні обставини є будь-яка можливість здійснити платежі у будь-якій формі, або валюті, або існує можливість передати кошти у депозит нотаріуса країни учасника ООН, то такі дії здійснюються на умовах цього Договору з повідомлення іншої сторони.

Згідно інформації зазначеної у видаткових накладних/товарно-транспортних накладних відповідачу було поставлено:

- за видатковою накладною/товарно-транспортною накладною № ЗП24-000059609 від 28.06.2024 віскі на суму 246 грн. 00 коп.;

- за видатковою накладною/товарно-транспортною накладною № ЗП24/000059605 від 28.08.2024 сигарети на загальну суму 9 170 грн 76 коп.

Вказані накладні підписані представником позивача т.в.о. завідуючий складом ОСОБА_3 , та відповідачем ФОП Павлище М.В., водієм експедитором Баглай Олександром Володимировичем.

Зі відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських станом на 24.09.2024 щодо Фізичної особи-підприємця Павлище Марини Володимирівни вбачається, що стан суб`єкта Фізичної особи-підприємця Павлище Марини Володимирівни (РНОКПП НОМЕР_1 ) є припиненим 02.07.2024 за власним рішенням.

Відповідно до статті 51 ЦК України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Відповідно до статті 52 ЦК України фізична особа-підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

За змістом статей 51, 52, 598-609 ЦК України, статей 202-208 ГК України, частини восьмої статті 4 Закону України від 15.05.2003 № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» у випадку припинення підприємницької діяльності ФОП (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов`язання (господарські зобов`язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.

02.08.2024 Товариством з обмеженою відповідальністю «ДЛ СОЛЮШН» була надіслана на адресу Павлище Марини Володимирівни претензію про виконання договірних зобов`язань вих. № 258/ГО/ЮД від 25.07.2024, у якій останній вимагає у семиденний строк сплатити сусу боргу у розмірі: 9 416,76 грн суму основного боргу, 137,86 грн пені, 1 506,68 грн 16% штрафу та 15,91 грн 3% річних. Факт надсилання претензії та розрахунку заборгованості підтверджується описом вкладення до цінного листа від 02.08.2024, списком згуртованих відправлень від 01.08.2024 та фіскальним чеком від 02.08.2024, копії яких додані до позовної заяви.

Отже, станом на 24.09.2024 (дату звернення позивача із позовом до суду) оплату за поставлений Товар у загальному розмірі 9 416,76 грн не здійснено.

Відповідач свої зобов`язання за договором належним чином та в повному обсязі не виконав та порушив умови договору в частині розрахунків.

Таким чином, з причини не бажання відповідача добровільно здійснити розрахунок за поставлений товар по договору, Товариство з обмеженою відповідальністю «ДЛ СОЛЮШН» змушене звернутися до Господарського суду Запорізької області із даною позовною заявою для захисту свого порушеного права.

Правовідносини сторін є господарськими.

Згідно ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, далі ГК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Підстави виникнення господарських зобов`язань визначені в ст. 174 ГК України. Зокрема, господарські зобов`язання можуть виникати: з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб`єкту або суб`єктом господарювання, придбання або збереження майна суб`єкта або суб`єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; внаслідок подій, з якими закон пов`язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, що визначено ч. 2 ст. 175 ГК України.

Частинами 1-3 ст. 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як свідчать матеріали справи та надані суду документи, між сторонами склались господарські відносини, що породили взаємні права та обов`язки.

Згідно ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання, згідно ст. 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, ст. 525 ЦК України.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 222 ГК України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду.

Відповідно до положень ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, згідно ч. 1 статті 627 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З урахуванням вимог ст. 638 ЦК України, сторони досягли згоди з усіх істотних умов усного договору а відтак договір є укладеним.

Доказів розірвання договору, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, або визнання недійсним договору внаслідок недодержання сторонами в момент його вчинення вимог чинного законодавства України, сторонами у справі не надано. Не надано також і доказів того, що сторони відмовились від виконання договору в силу певних об`єктивних обставин.

Ст. 218 ГК України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Фактичні обставини справи свідчать, що зобов`язання відповідача щодо оплати товару позивачу в розмірі 9 416,76 грн основний борг залишився невиконаним.

Дослідивши матеріали справи позивач документально підтвердив поставку товару відповідачу в рамках договору поставки № 11027-ЗП/22 від 25.03.2023.

Відповідач не надав належних та допустимих доказів оплати поставленого товару на користь позивача в повному обсязі.

Також, відповідач не довів належним чином, відповідно до умов п. 7.1 та 7.2 договору поставки № 11027-ЗП/22 від 25.03.2023, настання форс-мажорних обставин.

Таким чином, ознаками форс-мажорних обставин є наступні: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності.

Господарський суд наголошує, що форс-мажор (у даному випадку військова агресія проти України) повинен бути в причинному зв`язку з негативними наслідками для підприємницької діяльності.

Сторона, яка посилається на вищезгадані обставини, повинна довести, що саме введення воєнного стану призвело до унеможливлення виконання конкретних зобов`язань за договором.

Листом від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, що розміщений в мережі Інтернет, та адресований Всім кого це стосується, Торгово-промислова палата України (далі - ТПП України) на підставі ст.ст. 14, 14 Закону України Про торгово-промислові палати в Україні від 02.12.1997 № 671/97-ВР, Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 Про введення воєнного стану в Україні. Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Судова практика Верхового Суду вказує, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання господарського зобов`язання. Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 по справі № 908/2287/17 зазначив, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.

Воєнний стан на території України не означає, що відповідач не може здійснювати підприємницьку діяльність та набувати кошти. Відповідач не підтвердив настання форс-мажорних обставин саме для спірного випадку невиконання господарського зобов`язання.

Таким чином, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача суми основного боргу в сумі 9 416 грн 76 коп. по договору поставки № 11027-ЗП/22 від 25.03.2023 є обґрунтованими та доведеними.

З огляду на викладене, враховуючи предмет та визначені позивачем підстави позову, принципи диспозитивності, змагальності та рівності сторін перед законом і судом, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.

За порушення відповідачем грошового зобов`язання зі сплати за поставлений товар позивач нарахував та заявив до стягнення 44 грн 47 коп. 3 % річних, сума яких складається із 43 грн. 60 коп. за період з 05.07.2024 по 31.08.2024 за видатковою накладною /товарно-транспортною накладною № ЗП24/000059605 від 28.08.2024, та 0 грн 87 коп. за період з 20.07.2024 по 31.08.2024 за видатковою накладною/товарно-транспортною накладною № ЗП24-000059609 від 28.06.2024.

Відповідно до ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі прострочення виконання грошового зобов`язання кредитор має право стягнути, а боржник повинен сплатити, крім основного боргу, також річні відсотки за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Таким чином, заявляючи вимогу щодо сплати 3% річних, позивач правомірно скористався наданим йому законодавством правом.

Три відсотки річних - це спосіб захисту майнового права і інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Оскільки заборгованість за договором боржником у повному обсязі не сплачено, тому нарахування позивачем сум 3% річних є правомірним, в межах заявлених позовних вимог.

Наданий позивачем розрахунок 3 % річних суд визнав вірним. Позовні вимоги в цій частині є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Також позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 385 грн 37 коп. пені, сума якої складається із 377 грн. 86 коп. за період з 05.07.2024 по 31.08.2024 за видатковою накладною /товарно-транспортною накладною № ЗП24/000059605 від 28.08.2024, та 7 грн 51 коп. за період з 20.07.2024 по 31.08.2024 за видатковою накладною/товарно-транспортною накладною № ЗП24-000059609 від 28.06.2024.

Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Одним із видів забезпечення виконання зобов`язань відповідно статей 546, 549 Цивільного кодексу України та статті 199 Господарського кодексу України, є неустойка (штраф, пеня), розмір якої визначається відповідно до умов договору, що не суперечать чинному законодавству України.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Пунктом 4 статті 231 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» розмір пені за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань не повинен перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховувалась пеня.

Умовами п. 6.6 Договору сторони узгодили, що у разі прострочення Покупцем строків оплати вартості отриманого Товару, Постачальник має право вимагати, а Покупець зобов`язаний сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення.

Відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Наданий позивачем розрахунок пені суд визнав вірним. Позовні вимоги в цій частині є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Також, відповідно до умов п. 6.7. Договору позивачем нарахований штраф в сумі 1 506 грн 68 коп., а саме, у випадку прострочення платежу понад 3 (три) календарні дні, Постачальник має право вимагати, а Покупець зобов`язаний сплатити на користь Постачальника одноразовий штраф у розмірі 16% від суми неоплаченого в строк Товару.

Наданий позивачем розрахунок штрафу суд визнав вірним. Позовні вимоги в цій частині є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Підприємництво це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст. 42 Господарського кодексу України).

Підприємницька діяльність здійснюється суб`єктами господарювання, підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд (стаття 44 Господарського кодексу України).

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Відповідно ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

При цьому виконання рішень, винесених судом, є невід`ємною частиною «права на суд», адже в іншому випадку положення статті 6 Конвенції будуть позбавлені ефекту корисної дії (пункти 34, 37 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бурдов проти Росії»).

Згідно ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з статтею 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з статтею 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з статтею 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування; питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Отже, відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарський суд повинен у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог процесуального закону щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. У справі «Руїс Торіха проти Іспанії», Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994). Водночас, необхідно враховувати, що хоча національний суд і має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).

З огляду на викладене, враховуючи предмет та визначені позивачем підстави позову, принципи диспозитивності, змагальності та рівності сторін перед законом і судом, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Згідно зі ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 123, 129, 233, 238, 240, 241, 248 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЛ СОЛЮШН» до ОСОБА_1 задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЛ СОЛЮШН» (вул. Набережно-Хрещатицька, 13/5, м. Київ, 04070, ідентифікаційний код юридичної особи 44895101) основний борг в сумі 9 416 (девять тисяч чотириста шістнадцять) грн 76 коп., штраф в сумі 1 506 (одна тисяча п`ятсот шість) грн 68 коп., пеню в сумі 385 (триста вісімдесят п`ять) грн 37 коп., 3% річних в сумі 44 (сорок чотири) грн 47 коп., судовий збір в сумі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення оформлено та підписано 12.12.2024.

Суддя С.С. Дроздова

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення буде розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.