Рішення

від 20.11.2024 по справі 910/2281/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

20.11.2024Справа № 910/2281/24За позовом Київський національний лінгвістичний університет

до 1) Товариство з обмеженою відповідальністю "Територіальне міжгосподарче об`єднання "Ліко - Холдінг"; 2) Товариство з обмеженою відповідальністю "Л.С.Ц."; 3) Товариство з обмеженою відповідальністю "Р.І.М.І.";

за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Міністерство освіти та науки України

про усунення перешкод у користуванні майном

Суддя Сташків Р.Б.

Секретар судового засідання Гарашко Т.В.

Представники сторін:

від позивача - Бєлкін М.Л.,

від відповідача -1 - Ковальчук В.В.,

від відповідача-2 - не з`явився,

від відповідача-3 - Каракаш В.М.,

від третьої особи - не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Київський національний лінгвістичний університет (далі - позивач, Університет) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Л.С.Ц." (далі - відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю "Р.І.М.І." (далі - відповідач-2), Товариства з обмеженою відповідальністю "Територіальне міжгосподарче об`єднання "Ліко-Холдінг" (далі - відповідач-3) з вимогами про:

1. вселення Київського національного лінгвістичного Університету до нерухомого майна, а саме:

1.1 об`єкту нерухомого майна №897320480000 - гуртожитку (секція 4, літ. "А"), за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова (нова назва Ю. Здановської), буд. 50/2, секція 4;

1.2 об`єкту нерухомого майна №909520080361 - гуртожитку (секція 5, літ. "А"), за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова (нова назва Ю. Здановської), буд. 50/2, секція 5;

1.3 об`єкту нерухомого майна №909557380361 - гуртожитку (секція 6, літ. "А"), за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова (нова назва Ю. Здановської), буд. 50/2, секція 6;

2. визнання недійсним договору оренди укладеного 14 грудня 2022 року між ТОВ "Л.С.Ц." та ТОВ "Р.І.М.І.", який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Байдак Т.М. та зареєстрованого в реєстрі за №679 за яким було передано в користування (оренду) нерухоме майно.

3. визнання відсутнім у Товариства з обмеженою відповідальністю "Р.І.М.І.", Товариства з обмеженою відповідальністю "ТМО "Ліко-Холдінг" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Л.С.Ц." права користування нерухомим майном, а саме:

3.1 об`єктом нерухомого майна №897320480000 - гуртожитком (секція 4, літ. "А"), за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова (нова назва Ю. Здановської), буд. 50/2, секція 4;

3.2 об`єктом нерухомого майна №909520080361 - гуртожитком (секція 5, літ. "А"), за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова (нова назва Ю. Здановської), буд. 50/2, секція 5;

3.3 об`єктом нерухомого майна №909557380361 - гуртожитком (секція 6, літ. "А"), за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова (нова назва Ю. Здановської), буд. 50/2, секція 6;

4. зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Р.І.М.І." усунути перешкоди в користуванні, шляхом виселення з нерухомого майна, а саме:

4.1 об`єкту нерухомого майна №897320480000 - гуртожитку (секція 4, літ. "А"), за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова (нова назва Ю. Здановської), буд. 50/2, секція 4;

4.2 об`єкту нерухомого майна №909520080361 - гуртожитку (секція 5, літ. "А"), за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова (нова назва Ю. Здановської), буд. 50/2, секція 5;

4.3 об`єкту нерухомого майна №909557380361 - гуртожитку (секція 6, літ. "А"), за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова (нова назва Ю. Здановської), буд. 50/2, секція 6;

5. зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Л.С.Ц." усунути перешкоди в користуванні, шляхом виселення з нерухомого майна, а саме:

5.1 об`єкту нерухомого майна №897320480000 - гуртожитку (секція 4, літ. "А"), за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова (нова назва Ю. Здановської), буд. 50/2, секція 4;

5.2 об`єкту нерухомого майна №909520080361 - гуртожитку (секція 5, літ. "А"), за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова (нова назва Ю. Здановської), буд. 50/2, секція 5;

5.3 об`єкту нерухомого майна №909557380361 - гуртожитку (секція 6, літ. "А"), за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова (нова назва Ю. Здановської), буд. 50/2, секція 6;

6. зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Територіальне міжгосподарче об`єднання "Ліко-Холдінг" усунути перешкоди в користуванні, шляхом звільнення нерухомого майна, а саме:

6.1 об`єкту нерухомого майна №897320480000 - гуртожитку (секція 4, літ. "А"), за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова (нова назва Ю. Здановської), буд. 50/2, секція 4;

6.2 об`єкту нерухомого майна №909520080361 - гуртожитку (секція 5, літ. "А"), за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова (нова назва Ю. Здановської), буд. 50/2, секція 5;

6.3 об`єкту нерухомого майна №909557380361 - гуртожитку (секція 6, літ. "А"), за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова (нова назва Ю. Здановської), буд. 50/2, секція 6.

Вимоги позову обґрунтовані тим, що наразі Гуртожитки за вказаною вище адресою незаконно використовуються відповідачами, зокрема, вони здійснюють там свою господарську діяльність, а також в Гуртожитках розміщено майно відповідачів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.03.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначене підготовче засідання.

Заперечуючи проти вимог позову відповідач-1 у своєму відзиві вказує, що ТОВ «ТМО«Ліко-Холдінг» не може вважатись належним відповідачем за заявленими до нього вимогами, оскільки на даний час він не має відношення до оспорюваного права або охоронюваного інтересу позивача, в розумінні статті 45 ГПК України. Товариство не є стороною оспорюваного Договору оренди №679 від 14.12.2022, договір не створює для ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» жодних прав та обов`язків. Немає потреби в судовому порядку визнавати відсутнім у ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» права користування нерухомим майном, такого права у товариства не існує.

Відповідач-2 заперечуючи проти заявлених до нього вимог позову у своєму відзиві зазначає, що ТОВ "Л.С.Ц." як юридична особа утворилось внаслідок реорганізації ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг», у зв`язку із чим, зареєстровані за останнім речові права на гуртожиток були передані відповідачу-2 як правонаступнику, а отже він праві був передати це майно в оренду.

Відповідач-3 заперечуючи проти позову в частині заявлених до нього вимог у поданому відзиву вказує, що на момент укладання відповідачем-2 та відповідачем-3 оспорюваного позивачем договору оренди, позивач не був його власником. За твердженнями відповідача-3, відповідач-2 є добросовісним набувачем, що підтверджується судовими рішеннями у справах № № 910/19914/21, № 910/19908/21, 910/19865/21, які набрали законної сили, а спірне майно витребувано у відповідача-2 на підставі ч. 3 ст. 388 ЦК України. Згідно з вказаною нормою, якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках. Витребування майна з чужого незаконного володіння, тобто від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, здійснюється на підставі ст. 387 ЦК України. Водночас така підстава витребування не наведена в жодному судовому рішенні, на підставі яких Позивачем зареєстроване право власності на спірне майно. Таким чином, обставини добросовісності Відповідача-2, як набувача спірного майна та його попереднього власника є обставинами, які в силу вимог ч. 4 ст. 75 ГПК України не потребують доведення. Зазначене є свідченням безпідставності тверджень позивача про відсутність у відповідача-2 права укладати будь-які правочини щодо спірного майна до моменту його витребування в порядку ч.3. ст. 388 ЦК України.

Відповідач-3 вказує на те, що правовою підставою для визнання договору недійсним є факт недодержання однією стороною чи всіма сторонами в момент вчинення правочину вимог, встановлених частинами 3, 5, 6 ст. 203 ЦК України, однак, на думку відповідача-3 сторонами спірного правочину було дотримано усіх обов`язкових вимог.

Протокольною ухвалою від 09.10.2024 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 04.11.2024.

Ухвалою суду від 04.11.2024 було відкладено розгляд справи по суті на 20.11.2024.

У судовому засіданні з розгляду справи по суті 20.11.2024 представник позивача вимоги позову підтримав повністю, просив суд задовольнити позов, представники відповідача-1 та відповідача-3 проти позовних вимог заперечили, просили суд відмовити у задоволенні позову.

Представники відповідача-2 та третьої особи у судове засідання з розгляду справи по суті 20.11.2024 не з`явилися.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, заслухавши пояснення представників позивача та відповідачів, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 № 380/1814 "Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею" (далі - рішення Київради № 380/1814) Університету надано земельну ділянку площею 0,58 га у постійне користування для будівництва, експлуатації та обслуговування гуртожитку для студентів на вул. Ломоносова, 50 у Голосіївському районі м. Києва за рахунок земель міської забудови.

Також, 30.08.2004 позивачу видано державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 080570, згідно з яким позивач є постійним користувачем земельної ділянки площею 0,5809 га, яка розташована на вул. Ломоносова, 50 у Голосіївському районі м. Києва. Цільове призначення (використання) земельної ділянки - будівництво, експлуатація та обслуговування гуртожитку для студентів.

Так, 20.02.2007 між Університетом, як забудовником та ТОВ "ТМО "ЛІКО-ХОЛДІНГ", як інвестором, укладено договір (далі - Договір), предметом якого була реалізація інвестиційного проекту будівництва інвестиційного об`єкта: комплексу об`єктів соціальної інфраструктури, гуртожитку для студентів та житлових будинків, розташованих за адресою: вул. Ломоносова, 50 у Голосіївському районі м. Києва, з орієнтовним обсягом інвестицій 60 млн. грн.

ТОВ "ТМО "ЛІКО-ХОЛДІНГ" отримало повноваження замовника будівництва; здійснило будівництво на земельній ділянці, яка знаходиться у користуванні позивача; будинок, який розташований на земельній ділянці останнього і частиною якого є гуртожиток, введений в експлуатацію; сторони договору виконали три етапи реалізації інвестиційного проекту і перейшли до четвертого, у зв`язку з чим позивач забезпечив оформлення акта про результати інвестиційної діяльності по об`єкту та направив його для підписання ТОВ "ТМО "ЛІКО-ХОЛДІНГ", проте останнім такий акт не підписаний та не забезпечено його оформлення, що є порушенням підпункту 5.1.3 Договору.

Сертифікатом серії ІУ № 165150710091 від 12.03.2015 державна архітектурно-будівельна інспекція України засвідчила відповідність закінченого будівництвом об`єкта "Будівництво житлових будинків з підземними паркінгами та закладами по обслуговуванню населення за адресою: вул. Вільямса, 7 і вул. Ломоносова, 42-50 у Голосіївському районі м. Києва. Житловий будинок № 50/2 по вул. Ломоносова (секція № 4, № 5, № 6, № 7) (ІV черга будівництва, 2 пусковий комплекс)", місцезнаходження: вул. Ломоносова, 50/2 у Голосіївському районі м. Києва, площа житлового будинку - 36 409,79 кв. м., загальна площа квартир - 18 907,6 кв. м., житлова площа квартир - 9 374,3 кв. м., кількість квартир - 262, кількість поверхів - 16; 18, площа вбудованих, вбудовано-прибудованих та прибудованих приміщень - 2 226,3 кв. м., у т. ч.: офіс № 1 - 86,6 кв. м., офіс № 2 - 186,6 кв. м., офіс № 3 - 173,0 кв. м., офіс № 4 - 143,4 кв. м., офіс № 5 - 83,2 кв. м., офіс № 6 - 214, 2 кв. м., офіс № 7 - 240,1 кв. м., офіс № 8 - 123,8 кв. м., промисловий магазин № 1 - 78,5 кв. м., промисловий магазин № 2 - 108,2 кв. м., продуктовий магазин - 198,4 кв. м., салон краси - 59,6 кв. м., кафетерій № 1 - 298,6 кв. м., кафетерій № 2 - 232,1 кв. м.; загальна площа гуртожитку - 2 651,4 кв. м., площа паркінгу - 3.145,0 кв. м., кількість машиномісць у паркінгу - 103 м/м., проектній документації та підтвердила його готовність до експлуатації. Замовник об`єкта - ТОВ "ТМО "ЛІКО-ХОЛДІНГ".

Відповідно до інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, за ТОВ "ТМО "ЛІКО-ХОЛДІНГ" було зареєстровано право власності на наступні об`єкти нерухомого майна:

- гуртожиток (секція 4, літ. "А") загальною площею 722,6 кв. м. за адресою: м. Київ, вулиця Ломоносова, будинок 50/2, секція 4;

- гуртожиток (секція 5, літ. "А") загальною площею 1.212,8 кв. м., житловою площею 481,3 кв. м. за адресою: м. Київ, вулиця Ломоносова, будинок 50/2, секція 5;

- гуртожиток (секція 6, літ. "А") загальною площею 716 кв. м., житловою площею 335,6 кв. м за адресою: м. Київ, вулиця Ломоносова, будинок 50/2, секція 6.

Разом з тим, Університетом було подано позов до ТОВ "ТМО "ЛІКО-ХОЛДІНГ" оскільки останнім не було дотримано виконання умов Договору у вигляді відсутності оформлення за позивачем права власності на спірне майно, із вимогою про зобов`язання вчинити дії та визнання права власності (вимоги первісного позову), а ТОВ "ТМО "ЛІКО-ХОЛДІНГ" подало зустрічний позов про розірвання Договору.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.12.2018 у справі 910/2861/18, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2019, у задоволенні первісного позову відмовлено, а зустрічний позов задоволено повністю.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2019 та рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2018 у справі №910/2861/18 в частині відмови у задоволенні первісного позову змінено в редакції такої постанови.

Як вбачається з постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18, суд дійшов висновку, що вимога Університету про визнання за ним права власності на спірне майно є неефективним способом захисту, бо Університет є тим суб`єктом, який набуває право власності на збудовані на відповідній ділянці об`єкти, а тому може заявити саме віндикаційний позов. Разом з тим, щодо вимоги позивача зобов`язати виконати умови договору шляхом оформлення акта про результати інвестиційної діяльності по об`єкту, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що така позовна вимога не є належним способом захисту, оскільки її задоволення за обставин державної реєстрації за відповідачем права власності на споруджені об`єкти нерухомості не призведе до поновлення майнових прав позивача.

Поряд з цим, рішенням загальних зборів учасників ТОВ "ТМО "Ліко-Холдінг", оформленого протоколом № 20 від 06.11.2020, затверджено розподільчий баланс товариства з передачі частини грошових коштів, майна, прав та обов`язків до створеного шляхом виділу ТОВ "Л.С.Ц.", зокрема, передано ТОВ "Л.С.Ц." гуртожиток: (секція 4, літ. "А"), реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 897320480000, загальною площею 722,6 кв. м., за адресою: м. Київ, вулиця Ломоносова, будинок 50/2, секція 4; (секція 5, літ. "А"), загальною площею 1212.8 кв.м., за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова, 50/2, секц. 5, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 909520080361); (секція 6, літ. "А") загальною площею 716 кв. м., житловою площею 335,6 кв. м за адресою: м. Київ, вулиця Ломоносова, будинок 50/2, секція 6.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, 11.11.2020 за ТОВ "Л.С.Ц." зареєстровано право власності на спірний гуртожиток (секції 4,5,6), підстава для державної реєстрації: розподільчий баланс, станом на 31.10.2020, серія та номер б/н, виданий 06.11.2020, видавник ТОВ "Територіальне міжгосподарче об`єднання "Ліко-Холдінг".

Приймаючи до уваги правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 16.02.2021 у справі 910/2861/18, Університет звернувся до Господарського суду міста Києва з позовами до ТОВ "Л.С.Ц." з вимогами про витребування об`єктів нерухомого майна:

- гуртожитку (секція 4, літ "А"), реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 897320480000; загальною площею 722,6 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова, 50/2, секція 4 (справа №910/19908/21);

- гуртожитку (секція 5, літ. "А"), загальною площею 1212.8 кв.м., за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова, 50/2, секц. 5, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 909520080361 (справа №910/19914/21);

- гуртожитку (секція 6, літ "А"), реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 909557380361; загальною площею 716 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова, 50/2, секц. 6 (справа № 910/19865/21).

Судовими рішеннями, які набрали законної сили, у справах №910/19908/21, №910/19914/21, №910/19914/21 позовні вимоги Університету було задоволено повністю та встановлено факт того, що здійснення реєстрації права власності на спірні об`єкти нерухомого майна (Гуртожитки) за ТОВ "ТМО "ЛІКО-ХОЛДІНГ" є неправомірним, враховуючи відсутність у останнього речового права на земельну ділянку, на якій побудований спірний об`єкт нерухомого майна, а також ця особа не мала права відчужувати таке майно. Відповідно, було відновлено порушене право власності Університету на гуртожитки, а також встановлено, що право власності Університету на гуртожитки існувало з моменту введення будинку в експлуатацію (15.03.2015).

На підставі судових рішень у справах №910/19865/21, №910/19908/21, та №910/19914/21 було проведено реєстраційні дії, якими були зареєстровані права на Гуртожитки за Університетом.

Водночас, як зазначає Університет, він не може вселитися у власні приміщення та не може користуватись Гуртожитками, якими до цього часу користуються ТОВ «Л.С.Ц.» та ТОВ «Р.І.М.Г» де знаходиться їх майно, а також майно (обладнання) TOB «ТМО «Ліко-Холдінг».

З матеріалів справи та пояснень позивача вбачається, що представники Університету прибули до Гуртожитків (які використовуються відповідачем-3 як готель) для огляду комунікаційних споруд та їх технічного стану, однак далі холу першого поверху Гуртожитку, представники Університету не були допущені співробітниками відповідачів, про що було складено Акт про фіксацію факту перешкоджання користування власністю Київського національного лінгвістичного університету від 04.09.2023.

У Акті працівники Університету також зазначили, що адміністратор та охоронець готелю повідомили, що за цією адресою функціонує готель, жодного Гуртожитку немає, а всі комунікаційні споруди та пристрої - власність ТОВ «Л.С.Ц», опісля цього особа, яка представилася юристом ТОВ «Л.С.Ц.» зазначила, що в Університету немає права власності на Гуртожитки, оскільки судові спори щодо них досі тривають, відтак ТОВ «Л.С.Ц.» не має підстав для звільнення Гуртожитків.

Відтак, представники Університету не змогли здійснити огляд Гуртожитку.

Представники Університету повторно прибули до Гуртожитку, для візуального огляду систем теплопостачання, водопостачання, водовідведення та зливної каналізації, електрощитових та внутрішніх електричних систем, системи вентиляції та пожежогасіння приміщень Гуртожитків, з`ясування планування приміщень Гуртожитків. Внаслідок проведення обстеження був складений Акт обстеження від 20.11.2023, у якому зафіксовано, що в Гуртожитках здійснює господарську діяльність з надання послуг тимчасового розміщення ТОВ «Р.І.М.І». Також у Акті зафіксовано, що у приміщенні Гуртожитку знаходиться рецепція готелю, на другому та третьому поверхах знаходяться номери. Представниками Університету були сфотографовані плани евакуації, про які зазначалось вище.

Університет неодноразово вживав заходи досудового врегулювання спору, зокрема направляв відповідачам вимоги щодо звільнення Гуртожитків та передачу їх Університету.

У відповідь на останню вимогу ТОВ «Л.С.Ц.» направило лист від 05.12.2023 в якому зазначило про те, що Гуртожитки продовжує використовувати ТОВ «Р.І.М.І», а частина площ використовується для проживання спортсменів із водних видів спору (але не зазначило яких саме). ТОВ «Л.С.Ц.» повідомило що відповідний договір щодо користування гуртожитків чинний до 2025 року, а також вказало, що в Гуртожитку знаходиться майно ТОВ «Р.І.М.І.» та ТОВ «Л.С.Ц.» та інших осіб.

Позивач зауважує, що наразі відповідачі не звільнили Гуртожитки добровільно, не уклали угоду щодо передачі Університету Гуртожитків, та відповідно не передали Університету Гуртожитки. Таким чином, права Університету розпоряджатися та користуватися Гуртожитком наразі порушується відповідачами, які добровільно не звільняють Гуртожитки, а Університет не може вселитись в приміщення.

Вимоги були також надіслані ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» 17.11.2023 та до ТОВ «Р.І.М.І.» у зв`язку із наявністю у позивача інформації щодо зберігання майна ТОВ «ТМО «Ліко- Холдінг» та ТОВ «Р.І.М.І.» у приміщеннях Гуртожитків, однак така вимога була проігнорована вищевказаними суб`єктами, а майно не було вивезене з приміщень Гуртожитків, Гуртожитки не були звільнені та не були передані Університету.

Листом від 24.01.2024 №5 ТОВ «Р.І.М.І.» повідомило позивача, що користується приміщеннями на підставі договору оренди, копію якого відмовилось надавати.

Заявляючи цей позов Університет зазначає, що ні TOB «ТМО «Ліко- Холдінг», ні ТОВ «Л.С.Ц.» спірні Гуртожитки на праві власності не належали, відповідно ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг», ТОВ «Л.С.Ц.» та TOB «Р.І.М.І.» не мали права користуватись Гуртожитками та/або передавати їх у користування (оренду).

Крім того, перебування у Гуртожитках майна ТОВ «ТМО «Ліко- Холдінг» та ТОВ «Л.С.Ц.» та безпосереднє використання ТОВ «Р.І.М.І.» Гуртожитків як готелю перешкоджає користуванню ними Університету як єдиному законному власнику.

Позивач просить суд вселити Університет до спірних Гуртожитків, визнати відсутніми у відповідачів права користуванням спірними Гуртожитками та зобов`язати відповідачів усунути перешкоди у користуванні позивачем Гуртожитками шляхом виселення з нерухомого майна, а також визнати недійсним договір оренди на підставі якого ТОВ "Л.С.Ц." передало у користування ТОВ "Р.І.М.І." спірне нерухоме майно.

Відповідач-1 проти задоволення позовних вимог заперечує та, зокрема, зазначає наступне:

- ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» не може вважатись належним відповідачем за цими вимогами, оскільки на даний час не має відношення до оспорюваного права або охоронюваного інтересу позивача, в розумінні статті 45 Господарського процесуального кодексу України;

- ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» не є стороною оспорюваного Договору оренди №679 від 14.12.2022, договір не створює для ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» жодних прав та обов`язків, відповідно - товариство не може виступати відповідачем за позовною вимогою про визнання недійсним договору користування (оренди);

- немає потреби в судовому порядку визнавати відсутнім у ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» права користування нерухомим майном, оскільки такого права у товариства не існує, внаслідок виділення нової юридичної особи та передачі їй гуртожитків, 11.11.2020 зареєстровано право на Гуртожитки за ТОВ «Л.С.Ц.». Таким чином, право власності чи користування зазначеним нерухомим майном у відповідача-1 відсутнє з 2020 року.

Відповідач-2 заперечуючи проти вимог позову стверджує наступне:

- право власності на спірні Гуртожитки ТОВ «Л.С.Ц.» зареєстрував у той період, коли ще не було ухвалено жодного судового рішення, яким було встановлено право власності на Гуртожитки за позивачем, а тому зареєстроване право власності на спірне нерухоме майно за відповідачем-2 на момент такої реєстрації було правомірним, відповідно ТОВ «Л.С.Ц.» мав право користуватися та передавати в оренду спірне майно;

- позивач отримав право власності на спірні Гуртожитки лише після відповідної державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (секція 4 - 05.09.2023; секція 5 - 17.08.2023; секція 6 - 07.11.2023);

- відповідачі-2 та -3 не були учасниками справи №910/2861/18, відповідно під час укладання спірного договору оренди майна не могли знати про відповідні рішення та висновки Верховного Суду, а тому підстави для визнання спірного договору недійсним немає.

Відповідач-3 свої заперечення на позовну заяву обґрунтовує наступним:

- на момент укладання відповідачем-2 та відповідачем-3 оспорюваного договору оренди спірного майна, позивач не був власником цього майна, а відповідач був добросовісним набувачем спірного майна;

- відповідач-2 та відповідч-3 укладаючи спірний договір оренди не порушували вимоги ст. 203 ЦК України.

За змістом ч. 3 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Кожна фізична та юридична особа згідно з ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном.

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України № 18-рп/2004 від 01.12.2004 під охоронюваними законом інтересами необхідно розуміти прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Отже, охоронюваний законом інтерес є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони.

Аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку, що підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Аналогічних висновків дійшов Верховний суд України в постанові від 21 жовтня 2015 року у справі №3-649гс15.

Так, предметом даного спору є неправомірне користування відповідачами спірним майном:

- гуртожитком (секція 4, літ. "А") загальною площею 722,6 кв. м. за адресою: м. Київ, вулиця Ломоносова, будинок 50/2, секція 4;

- гуртожитком (секція 5, літ. "А") загальною площею 1.212,8 кв. м., житловою площею 481,3 кв. м. за адресою: м. Київ, вулиця Ломоносова, будинок 50/2, секція 5;

- гуртожитком (секція 6, літ. "А") загальною площею 716 кв. м., житловою площею 335,6 кв. м за адресою: м. Київ, вулиця Ломоносова, будинок 50/2, секція 6.

Обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина 4 статті 75 ГПК України).

Преюдиційність у процесуальному праві - це обов`язок суду, який розглядає справу, прийняти без перевірки та доказів факти, які раніше вже були встановлені судовим рішенням або вироком, що набрало законної сили, у будь-якій іншій справі. Преюдиційність дозволяє уникнути ухвалення суперечливих судових актів щодо одного й того ж питання та вирішувати справи з найменшими витратами часу та засобів.

При цьому, не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи, щодо яких встановлено преюдиційні обставини, у інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Так, суб`єктивними межами є те, що у двох справах беруть участь одні й ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Близька за змістом правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11.12.2019 у справі № 320/4938/17.

Вирішуючи цей спір суд приймає до уваги обставини та факти, які були встановлені судами у справах №910/2861/18, №910/19865/21, №910/19908/21, та №910/19914/21 та описані вище в цьому рішенні.

Так, судами в межах справ №910/2861/18, №910/19865/21, №910/19908/21, та №910/19914/21 було встановлено факт, що право власності на гуртожиток (секція 4, літ. "А") загальною площею 722,6 кв. м. за адресою: м. Київ, вулиця Ломоносова, будинок 50/2, секція 4; гуртожиток (секція 5, літ. "А") загальною площею 1.212,8 кв. м., житловою площею 481,3 кв. м. за адресою: м. Київ, вулиця Ломоносова, будинок 50/2, секція 5; гуртожиток (секція 6, літ. "А") загальною площею 716 кв. м., житловою площею 335,6 кв. м за адресою: м. Київ, вулиця Ломоносова, будинок 50/2, секція 6 належить позивачу з моменту введення будинку в експлуатацію - 12.03.2015.

У межах розгляду справ №910/19865/21, №910/19908/21, та №910/19914/21 також було встановлено неправомірність набуття у власність спірних Гуртожитків відповідачем-1 та відповідно, було витребувано із незаконного володіння відповідача-2 це майно, яке передано йому в межах розподільчого балансу в процесі виділу нового товариства з відповідача-1.

Після набрання законної сили згаданими судовими рішеннями Гуртожитки були зареєстровані за Університетом, що підтверджується відповідною інформацією з реєстру речових прав на нерухоме майно.

Водночас Університет не може вселитися у власні приміщення, не може користуватись Гуртожитками, якими до цього часу користуються ТОВ «Л.С.Ц.» та ТОВ «Р.І.М.І.», що підтверджується долученими позивачем до справи листами та актом про перешкоду до допуску у приміщення та актом огляду. Крім того, самі відповідачі-2 та -3 не заперечують проти того, що вони користуються спірним майном.

За змістом частин першої та другої статті 83 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Відповідно до частин першої та другої статті 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності та громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації (частина друга статті 92 ЗК України у редакції на час укладення спірного договору).

Згідно із частиною першою статті 95 ЗК України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: а) самостійно господарювати на землі; б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об`єкти, а також інші корисні властивості землі; г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

З наведених приписів законодавства вбачається, що Університет як постійний користувач земельної ділянки, наданої рішенням Київради № 380/1814, наділений правомочностями володіння та користування такою земельною ділянкою, а також правом спорудження на ній жилих будинків, виробничих та інших будівель і споруд.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" право постійного користування земельною ділянкою є речовим правом.

Право постійного користування регламентується насамперед статтею 92 ЗК України, частиною першою якої передбачено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Частиною першою статті 122 ЗК України встановлено, що сільські, селищні, міські ради надають земельні ділянки у постійне користування юридичним особам із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Статтями 142, 149 ЗК України регулюється припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача та вилучення земельної ділянки, що перебуває в постійному користуванні.

Водночас нормами ЗК України не регламентовані відносини щодо набуття права власності на майно, збудоване на земельній ділянці, яка належить особі на праві постійного користування.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що до відносин щодо права постійного користування землею, наданою для забудови, за аналогією закону слід застосовувати норми глави 34 "Право користування чужою земельною ділянкою для забудови" ЦК України.

Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18.

Так, відповідно до частини другої статті 415 ЦК України землекористувач має право власності на будівлі (споруди), споруджені на земельній ділянці, переданій йому для забудови.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на важливість принципу superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за землею). Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства (пункт 8.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 (провадження № 12-143гс18)).

Тому не допускається набуття права власності на об`єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або іншого речового права на земельну ділянку, яке передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на такій земельній ділянці.

Отже, виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди право власності набуває той, хто має речове право на землю. Оскільки суб`єктом права постійного користування земельною ділянкою є Університет, тобто саме йому надане право будівництва на цій ділянці, то лише Університет і набуває права власності на збудовані на такій земельній ділянці об`єкти.

Згідно ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Заперечуючи проти позовних вимог відповідач-2 стверджує, що оскільки він чи відповідач-3 не були учасниками справи №910/2861/18, а відповідно не знали про існування спору щодо права власності на спірні Гуртожитки, відповідно їх дії щодо користування спірним майном є правомірним.

З матеріалів справи вбачається, що 14.12.2022 між ТОВ "Л.С.Ц." як орендодавцем та ТОВ "Р.І.М.І." як орендарем було укладено договір оренди, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Байдак Т.М. та зареєстрований в реєстрі за №679 (далі - Договір оренди), за умовами якого ТОВ "Л.С.Ц." передав у строкове платне користування ТОВ "Р.І.М.І." нерухоме майно: гуртожиток секція 4, секція 5, секція 6 за адресою: м. Київ, вулиця Ломоносова, будинок 50/2. Договір оренди укладено строком на тридцять місяців, відповідно до умов п. 3.1 цього договору.

Відповідно до частини першої статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно зі статтею 761 ЦК України, право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

Згідно з частиною першою та третьою статті 810 ЦК України, за договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату. До договору найму житла, крім найму житла, що є об`єктом права державної або комунальної власності, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

Враховуючи наведене вище, право передання майна у користування (найм, оренду) має власник майна або особа, якій належать майнові права. Відповідно, Договір оренди суперечить приписам статей 316, 317, 319, 761 ЦК України, з огляду на те, що у ТОВ «Л.С.Ц.», були відсутні правові підстави для розпорядження та/або користування Гуртожитками та передачі їх в оренду.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України.

Як передбачено частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини другої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Разом з тим, приписами частини третьої наведеної статті встановлено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Наведене вище свідчить про те, що Договір оренди суперечить нормам Цивільного кодексу України, враховуючи, що відповідач-2 не мав права на передачу спірного майна в оренду, оскільки він не був власником спірних Гуртожитків.

Таким чином, вимоги позову в цій частині підлягають задоволенню, а Договір оренди укладений між відповідачем-2 та відповідачем-3 14.12.2022 підлягає визнанню недійсним відповідно до ст. 215 ЦК України.

Також судом враховано, що на дату укладення спірного Договору оренди відповідач-2 знав про ухвалені рішення в межах справ №910/19865/21 (рішення від 29.11.2022), №910/19908/21 (рішення 08.12.2022), та №910/19914/21 (рішення 14.11.2022), якими було витребувано із незаконного володіння відповідача-2 спірне майно.

У постанові Верховного Суду від 02.08.2023 у справі №910/19914/21 суд зазначив:

«При цьому суди встановили, що спірний об`єкт нерухомого майна набутий відповідачем згідно з розподільчим балансом станом на 31.10.2020 та розшифрування активів, зобов`язань і капіталу, які передаються відповідачу станом на 31.10.2020, затверджені загальними зборами учасників ТОВ "ТМО "ЛІКО-ХОЛДІНГ", оформлених протоколом від 06.11.2020 № 20.

Тобто набуття ТОВ "Л.С.Ц." права на спірне майно відбувалось під час касаційного перегляду справи №910/2861/18 (касаційне провадження відкрито 16.08.2019) та перебування справи на розгляді у Великій Палаті Верховного Суду (ухвала про прийняття від 28.08.2019) тобто йому (з огляду на спосіб набуття майна) достеменно повинно було відомо як про наявність відповідного судового спору, так і його суть, зокрема, щодо наявності підстав для набуття права на спірне майно».

Частиною шостою статті 3 Цивільного кодексу України до загальних засад цивільного законодавства віднесено справедливість, добросовісність та розумність.

За приписами частини третьої статті 13 Цивільного кодексу України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 28.04.2021 у справі за конституційною скаргою Публічного акціонерного товариства акціонерний комерційний банк "ІНДУСТРІАЛБАНК" щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини третьої статті 13, частини третьої статті 16 Цивільного кодексу України зазначив, що цей припис, зокрема словосполуку "а також зловживання правом в інших формах", слід тлумачити та застосовувати не відокремлено від інших приписів права, а в їх посутньому взаємозв`язку з нормами Кодексу, насамперед із тими, що містяться в його статтях 3, 12, 13. Унаслідок цього, на думку Конституційного Суду України, учасник цивільних відносин у разі потреби за допомогою відповідної консультації зможе розумно передбачити, які його дії можуть бути в подальшому кваліфіковано як недобросовісні та такі, що порушують межі здійснення цивільних прав, зокрема у формі зловживання правом, та якими можуть бути юридичні наслідки таких дій.

Таким чином, твердження відповідача-2 стосовно того, що йому та відповідачу-3 не було відомо про спір щодо права власності на Гуртожитки під час укладення ними Договору оренди не знаходить свого підтвердження, з огляду на наведене вище.

Відповідно, Товариство з обмеженою відповідальністю "Л.С.Ц." передавало в оренду Гуртожитки без наявності у нього майнових прав на це майно, знаючи про три рішення Господарського суду міста Києва, якими було витребувано із незаконного володіння відповідача-2 спірного майна, а також встановлено факт належності права власності на спірне нерухоме майно Університету, продовжило вчиняти дії спрямовані на протиправне використання цього майна шляхом передачі його в оренду.

З приводу тверджень відповідача-2, що підставою для передачі ним за спірним Договором оренди в користування відповідачу-3 спірних Гуртожитків, була наявність реєстраційного запису за відповідачем-2 права власності на це майно, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом наведеної вище норми права, державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає (зазначене узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, провадження № 12-234гс 18, та Верховного Суду, викладеними у постанові від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18).

Що ж стосується позовних вимог про вселення позивача до спірного майна, визнання відсутнім права користування цим майном у відповідачів та зобов`язання їх усунути перешкоди у користуванні майном позивачу, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень ст.ст. 316-320 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Серед способів захисту речових прав Цивільний кодекс України виокремлює, зокрема, усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (ст. 391 ЦК України), витребування майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст. 387 ЦК України).

Негаторний позов подається у випадках, коли власник має своє майно у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно його використовувати або розпоряджатися ним. Характерною ознакою негаторного позову є його спрямованість на захист права від порушень, не пов`язаних з позбавленням володіння майном, а саме у разі протиправного вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження та користування належним йому майном.

Отже, предмет негаторного позову становить вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом.

При цьому для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей. Таким чином право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення.

Як вже було наведено вище, право власності позивача на спірні Гуртожитки виникло у останнього з моменту введення будинку в експлуатацію, що встановлено судами у рішеннях в межах справ №910/2861/18, №910/19865/21, №910/19908/21, №910/19914/21.

Вказані рішення про витребування Гуртожитків були спрямовані на введення у володіння ними законного власника, тобто відновлення порушеного права власності позивача шляхом витребування із незаконного володіння відповідача-2 спірного майна, однак матеріалами цієї справи підтверджується факт продовження користування відповідачем-2 Гуртожитками, а також передачу їх у користування відповідачу-3.

Відповідач-2 та відповідач-3 не заперечують факту користування ними спірними Гуртожитками та перебування там їх майна, натомість, таке користування здійснюється ними без належної правової підстави (вони не є власниками цього майна), а отже у цих осіб відсутнє право на користування спірним нерухомим майном.

Таким чином, перебування у Гуртожитках майна ТОВ «Л.С.Ц.» та безпосереднє використання ТОВ «Р.І.М.І.» Гуртожитків як готелю, які не є власниками чи особами яким було надано відповідне право на користування, перешкоджає користуванню цим майном Університету як єдиному законному власнику.

При цьому, матеріалами справи не підтверджуються доводи позивача про наявність майна відповідача-1 у спірних Гуртожитках, чи що він користується цим нерухомим майном у зв`язку із чим, підстави для задоволення вимог позову щодо ТОВ "ТМО "Ліко - Холдінг" відсутні.

У ч. 3 ст. 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин третьої-четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Приймаючи до уваги встановлені судом обставини у цій справі та рішення прийняті за наслідками розгляду спорів в межах справ №№910/2861/18, №910/19865/21, №910/19908/21, №910/19914/21 заявлені позивачем позовні вимоги як власником спірних Гуртожитків, чиї права як власника порушуються відповідачами-2 та -3, підлягають задоволенню до цих осіб, а також визнання недійсним спірного Договору оренди та вселення позивача до нерухомого майна, яке йому належить. Разом з тим у задоволенні заявлених вимог позову та відповідача-1 суд відмовляє, оскільки не доведено факт користування ним спірним майном.

Інші доводи сторін, наведені у наданих суду заявах по суті справи, усних та письмових поясненнях, судом розглянуті, але до уваги та врахування при вирішенні спору не приймаються, оскільки на результат вирішення спору не впливають.

Згідно приписів ст. 129 ГПК України судовий збір покладається на відповідача-2 та відповідача-3, а в частині відмови позову до відповідача-1 судовий збір позивачу не відшкодовується.

Керуючись ст.ст. 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

У позові до Товариства з обмеженою відповідальністю "Територіальне міжгосподарче об`єднання "Ліко - Холдінг" відмовити.

Позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "Л.С.Ц." та Товариства з обмеженою відповідальністю "Р.І.М.І." задовольнити.

1.Вселити Київський національний лінгвістичний Університет (м. Київ, вул. Велика Васильківська, 73; ідентифікаційний код 02125289) до нерухомого майна, а саме:

1.1 об`єкта нерухомого майна №897320480000 - гуртожитку (секція 4, літ. "А"), за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова (нова назва Ю. Здановської), буд. 50/2, секція 4;

1.2 об`єкта нерухомого майна №909520080361 - гуртожитку (секція 5, літ. "А"), за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова (нова назва Ю. Здановської), буд. 50/2, секція 5;

1.3 об`єкта нерухомого майна №909557380361 - гуртожитку (секція 6, літ. "А"), за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова (нова назва Ю. Здановської), буд. 50/2, секція 6;

2. Визнати недійсним договір оренди укладений 14 грудня 2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Л.С.Ц." (м. Київ, вул. Ломоносова, 50/2; ідентифікаційний код 44113870) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Р.І.М.І." (м. Київ, вул. Кішки Самійла, 6; ідентифікаційний код 39862053), який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Байдак Т.М. та зареєстрований в реєстрі за №679.

3.Визнати відсутнім у Товариства з обмеженою відповідальністю "Р.І.М.І." (м. Київ, вул. Кішки Самійла, 6; ідентифікаційний код 39862053), Товариства з обмеженою відповідальністю "Л.С.Ц." (м. Київ, вул. Ломоносова, 50/2; ідентифікаційний код 44113870) права користування нерухомим майном, а саме:

3.1 об`єктом нерухомого майна №897320480000 - гуртожитком (секція 4, літ. "А"), за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова (нова назва Ю. Здановської), буд. 50/2, секція 4;

3.2 об`єктом нерухомого майна №909520080361 - гуртожитком (секція 5, літ. "А"), за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова (нова назва Ю. Здановської), буд. 50/2, секція 5;

3.3 об`єктом нерухомого майна №909557380361 - гуртожитком (секція 6, літ. "А"), за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова (нова назва Ю. Здановської), буд. 50/2, секція 6;

4. Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Р.І.М.І." (м. Київ, вул. Кішки Самійла, 6; ідентифікаційний код 39862053) усунути перешкоди в користуванні, шляхом виселення з нерухомого майна, а саме:

4.1 об`єкту нерухомого майна №897320480000 - гуртожитку (секція 4, літ. "А"), за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова (нова назва Ю. Здановської), буд. 50/2, секція 4;

4.2 об`єкту нерухомого майна №909520080361 - гуртожитку (секція 5, літ. "А"), за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова (нова назва Ю. Здановської), буд. 50/2, секція 5;

4.3 об`єкту нерухомого майна №909557380361 - гуртожитку (секція 6, літ. "А"), за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова (нова назва Ю. Здановської), буд. 50/2, секція 6;

5. Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Л.С.Ц." (м. Київ, вул. Ломоносова, 50/2; ідентифікаційний код 44113870) усунути перешкоди в користуванні, шляхом виселення з нерухомого майна, а саме:

5.1 об`єкту нерухомого майна №897320480000 - гуртожитку (секція 4, літ. "А"), за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова (нова назва Ю. Здановської), буд. 50/2, секція 4;

5.2 об`єкту нерухомого майна №909520080361 - гуртожитку (секція 5, літ. "А"), за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова (нова назва Ю. Здановської), буд. 50/2, секція 5;

5.3 об`єкту нерухомого майна №909557380361 - гуртожитку (секція 6, літ. "А"), за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова (нова назва Ю. Здановської), буд. 50/2, секція 6;

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Л.С.Ц." (м. Київ, вул. Ломоносова, 50/2; ідентифікаційний код 44113870) на користь Київського національного лінгвістичного університету (м. Київ, вул. Велика Васильківська, 73; ідентифікаційний код 02125289) 16149 (шістнадцять тисяч сто сорок дев`ять) грн 33 коп. судового збору.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Р.І.М.І." (м. Київ, вул. Кішки Самійла, 6; ідентифікаційний код 39862053) на користь Київського національного лінгвістичного університету (м. Київ, вул. Велика Васильківська, 73; ідентифікаційний код 02125289) 16149 (шістнадцять тисяч сто сорок дев`ять) грн 33 коп. судового збору.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України, і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення підписано 12.12.2024.

Суддя Р.Б. Сташків