Рішення

від 23.10.2024 по справі 910/15018/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.10.2024Справа № 910/15018/19За заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптімусагро Трейд"

до ОСОБА_1

про покладення субсидіарної відповідальності на третю особу, яка несе відповідальність за зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням його до банкрутства

у справі № 910/15018/19

За заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптімусагро Трейд"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрогуру"

про банкрутство

Суддя Івченко А.М.

Представники: відповідно до протоколу

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляді Господарського суду міста Києва перебуває справа № 910/15018/19 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрогуру".

До Господарського суду міста Києва надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптімусагро Трейд" про покладення субсидіарної відповідальності на третю особу, яка несе відповідальність за зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням його до банкрутства, зокрема на ОСОБА_1 .

Відповідно до висновків Верховного Суду, зроблених у постанові №911/3554/17 (911/401/21) від 20.10.2022 визначено, що заява ліквідатора про покладення субсидіарної відповідальності на особу винну у доведенні до банкрутства боржника розглядається за правилами ГПК України у межах справи про банкрутство в порядку, визначеному ст. 7 КУзПБ.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.08.2024 прийнято заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптімусагро Трейд" про покладення субсидіарної відповідальності на третю особу, яка несе відповідальність за зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням його до банкрутства, зокрема на ОСОБА_1 до розгляду в межах справи № 910/15018/19; розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін; розгляд справи призначено на 23.10.24; запропоновано відповідачу надати суду: відповідно до ст. 165 Господарського процесуального кодексу України відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову; одночасно надіслати позивачу - копію відзиву та доданих до нього документів, докази такого направлення надати суду до початку підготовчого засідання; визначено строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо такий буде поданий) - протягом 5 днів з дня його отримання; визначено строк для подання відповіді на відзив - протягом 5 днів з дня його отримання.

01.10.2024 від відповідача надійшов відзив.

В судовому засіданні суд заслухав пояснення учасників провадження у справі.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

ВСТАНОВИВ:

Кредитор Товариство з обмеженою відповідальністю "Оптімусагро Трейд" зазначає, що ліквідаційну масу боржника складають грошові кошти, що надійшли на погашення позики за Договором 15.02.2018 року від ОСОБА_2 після подачі позову у справі № (№ 910/14875/20) - 18 000 гривень; грошові кошти, що надходять від стягнення грошових коштів Господарського суду міста Києва у справі № 910/15018/19 (910/20392/20) - 203 000 гривень, але наразі повну суму ще не отримано; грошові кошти, що надійшли від продажу права вимоги на виконання договору купівлі-продажу майна боржника на аукціоні в електронній торговій системі, зміст якого підтверджує протокол про проведенняа аукціону сформований 04.03.2024 - 17 100 гривень; грошові кошти, що надійшли від продажу частки на виконання договору купівлі-продажу майна боржника на аукціоні в електронній торговій системі, зміст якого підтверджує протокол проведення аукціону сформований 04.03.2024 - 1200 гривень.

Сума ліквідаційної маси разом - 239 300 гривень.

Винагорода та витрати ліквідатора відповідно до Звітів про діяльність ліквідатора за травень 2020 - січень 2022 року (розглянутих та схвалених комітетом кредиторів), яка відноситься до суми витрат, пов`язаних з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді, і задовольняється у першу чергу (до виплат кредиторам) складає 351 678, 74 гривень (з них 344 904, 68 гривень винагорода та 6 774, 06 гривень витрати ліквідатора). При цьому Звіт арбітражного керуючого про нарахування і виплату грошової винагороди, здійснення та відшкодування витрат у процедурі ліквідації за період дії воєнного стану на розгляд комітету кредиторів наразі не подавався.

Вимоги кредиторів визнані судом разом складають 1 358 843, 22 гривень.

Таким чином, розмір вимог до ОСОБА_1 складає 1 471 221, 96 гривень (1358843,22 + 351 678, 74 - 239300).

Боржник отримав також внаслідок примусового виконання рішення від 10.05.2023 року у справі № 910/15018/19 (910/16887/21) про стягнення з ОСОБА_1 991 372,61 гривень та 14 870,59 гривень судового збору. За рахунок цих коштів було частково погашено вимоги кредиторів (вимоги кредиторів 1 та 4 черги).

Проте, вказане рішення Господарського суду міста Києва було скасовано Постановою Верховного Суду від 18.06.2024 року. ОСОБА_1 , станом на 23.10.2024, не подано заяву про поворот виконання рішення суду.

Заява про покладення субсидіарної відповідальності на третю особу, яка несе відповідальність за зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням його до банкрутства обґрунтована тим, що 13.10.2017 відбулась Державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи ТОВ «АГРОГУРУ», в тому числі Зміна видів економічної діяльності юридичної особи. Зміна найменування юридичної особи (повного та/або скороченого). Зміна повного найменування. Зміна розміру статутного (складеного) капіталу (пайового фонду) юридичної особи. Зміна складу або інформації про засновників. Зміна складу засновників (учасників) або зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи, (реєстраційна дія/запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: № 10671050004016036).

Зареєстрований статутний капітал ТОВ «АГРОГУРУ» склав 36 000 000 гривень.

Учасниками ТОВ «АГРОГУРУ» стали ОСОБА_3 - розмір частки в статутному капіталі складав (в гривнях) 35 999 030 гривень, тобто 99.9973 % статутного капіталу;

ОСОБА_4 - розмір частки в статутному капіталі складав (в гривнях) 970 гривень, тобто 0.0027 % статутного капіталу.

Ці обставини підтверджують Витяги з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо юридичних осіб щодо юридичної особи Товариство з обмеженою відповідальністю «АГРОГУРУ» (ідентифікаційний код 37396118): Витяг №1004227111 станом на 18 жовтня 2017 року та Витяг №27062513 станом на 14 травня 2021 року.

18.10.2017 року між ТОВ «ОПТІМУСАГРО ТРЕЙД» та ТОВ «АГРОГУРУ» було укладено договір № 1810/17 з переробки сировини (насіння соняшника). Виходячи з узгоджених актів наданих послуг (робіт) ТОВ «ОПТІМУСАГРО ТРЕЙД» виставив ТОВ «АГРОГУРУ» рахунки на оплату за цим Договором. Загальна сума наданих послуг (робіт) за Договором складає 848 333,03 грн. Строк виконання цих вимог настав з 14 по 30 листопада 2017 року.

На дату реєстрації цих змін ОСОБА_1 не оплатив свій вклад (внесок) до статутного капіталу ТОВ "АГРОГУРУ".

Вся інформація про фактичні наслідки господарських операцій підлягає бухгалтерському обліку та має повністю відображатися у фінансовій звітності підприємства, бо метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства (статті 3, 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»). З огляду на це для встановлення обставин формування статутного капіталу має значення фінансова звітність ТОВ «АГРОГУРУ». Наведену вище обставину підтверджує Фінансовий звіт суб`єкта малого підприємництва - Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОГУРУ» від 01.02.2018. Крім того, у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо юридичних осіб відсутня відмітка про дату закінчення формування статутного капіталу- ТОВ «АГРОГУРУ».

Відповідно до статті 140 Цивільного кодексу України, учасники товариства, які не повністю внесли вклади, несуть солідарну відповідальність за його зобов`язаннями у межах вартості невнесеної частини вкладу кожного з учасників.

16.02.2018 відбулась Державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи ТОВ «АГРОГУРУ», в тому числі Зміна статутного або складеного капіталу» зміна складу або інформації про засновників (реєстраційна дія/запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: №10671050006016036).

Зареєстрований статутний капітал ТОВ «АГРОГУРУ» після цих змін склав 350 000 гривень.

Учасниками ТОВ «АГРОГУРУ» стали ОСОБА_3 - розмір частки в статутному капіталі складав (в гривнях) 349 030 гривень; ОСОБА_5 - розмір частки в статутному капіталі складав (в гривнях) 970 гривень.

На дату реєстрації цих змін вже існувала прострочена заборгованість ТОВ «АГРОГУРУ» перед кредиторами чиї інтереси гарантує статутний капітал:

1) Товариством з обмеженою відповідальністю "ОПТІМУСАГРО ТРЕЙД" - в сумі 655418,03 гривень; строк платежу настав з 14 по 30 листопада 2017 року;

2) Товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕП ТРАНСКО - в сумі 168 183,44 гривень; строк платежу настав 20.12.2017 року.

Тобто були ознаки стійкої фінансової неспроможності ТОВ «АГРОГУРУ».

20.02.2018 відбулась Державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи ТОВ «АГРОГУРУ», в тому числі Зміна складу або інформації про засновників (реєстраційна дія/запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: № 10671050007016036).

Учасником (єдиним) ТОВ " АГРОГУРУ " після змін став ОСОБА_6 - розмір частки в статутному капіталі складав (в гривнях) 350 000 гривень, тобто 100 % статутного капіталу. На дату реєстрації цих змін ОСОБА_7 не оплатив свій вклад (внесок) до статутного капіталу ТОВ «АГРОГУРУ».

Абзацом другим частини другої статті 61 КУзПБ передбачено, що в разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника - юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов`язаннями.

Стягнені суми включаються до складу ліквідаційної маси і можуть бути використані лише для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, встановленому цим Кодексом.

Отже у справі про банкрутство субсидіарна відповідальність має деліктну природу та узгоджується із частиною першою статті 1166 ЦК України, якою встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Тобто недостатність майна юридичної особи, яка перебуває в судовій процедурі ліквідації, за умови доведення боржника до банкрутства, поповнюється за рахунок задоволення права вимоги про відшкодування шкоди до осіб, дії / бездіяльність яких кваліфікуються судом як доведення до банкрутства.

Потерпілою особою в такому випадку є банкрут, щодо якого відкрито ліквідаційну процедуру.

Саме банкрут, від імені якого діє ліквідатор (арбітражний керуючий), у порядку, визначеному статтею 61 КУзПБ, звертається з вимогою до третіх осіб, з вини яких настало банкрутство боржника.

При цьому визначена в абзаці першому статті 61 КУзПБ дискреція ліквідатора у питанні покладення субсидіарної відповідальності має застосовуватися з урахуванням принципу безсумнівної повноти дій ліквідатора у ліквідаційній процедурі, невід`ємним критерієм дотримання якого з огляду на положення частини другої статті 61 КУзПБ є вирішення питання про покладення на винних осіб субсидіарної відповідальності за доведення боржника до банкрутства (такий висновок узгоджується зі сталою правовою позицією, викладеною в постановах Верховного Суду від 17.06.2020 у справі № 924/669/17, від 07.10.2021 у справі № 914/3812/15, від 14.09.2023 у справі № 908/2414/21, від 15.02.2024 у справі № 908/2538/22, від 14.03.2024 у справі № 34/5005/4591/2012 тощо).

Визначене нормами частини другої статті 61 КУзПБ правопорушення, за вчинення якого покладається такий вид цивільної відповідальності як субсидіарна, має співвідноситися із наявністю відповідно до закону необхідних умов (елементів), які є підставою для застосування цього виду відповідальності.

Такими елементами є об`єкт та суб`єкт правопорушення, а також об`єктивна та суб`єктивна сторони правопорушення.

Щодо об`єкта правопорушення, то Суд зазначає, що ним є ті майнові права боржника та кредиторів, вимоги яких визнані у справі про банкрутство, що порушені у зв`язку з доведенням боржника до банкрутства, та відновлення яких відбувається відшкодуванням шкоди у межах покладення субсидіарної відповідальності за правилами частини другої статті 61 КУзПБ.

Наведені висновки щодо об`єкта правопорушення зумовлюють необхідність сформулювати висновки щодо суб`єктів права вимоги та характеру звернення (позову) про покладення субсидіарної відповідальності боржника у справі про банкрутство.

Кредитори боржника можуть мати похідний інтерес у стягненні коштів з третіх осіб, винних боржнику, в тому числі у стягненні неповернутих боржнику позик, кредитів, збитків, завданих боржнику третіми особами, тощо, якщо несплата цих коштів спричиняє несплату коштів боржником кредитору. Цей інтерес полягає у переведенні майна боржника у вигляді його прав вимоги у більш ліквідну форму - грошову. При цьому кредитори боржника не набувають власних прав вимоги до третіх осіб, винних боржнику; похідний інтерес кредиторів полягає у стягненні коштів на користь боржника - юридичної особи, а не на користь кредиторів, учасників (акціонерів) юридичної особи - боржника.

Зазначений похідний інтерес задовольняється через різні правові інститути, зокрема у справі про банкрутство через інститут субсидіарної відповідальності. Так, ліквідатор (а згідно із змінами, внесеними Законом від 20.03.2023№ 2971-IX, також і кредитор) має право вчинити дії щодо переведення вимог банкрута у ліквідну (грошову) форму.

Для цього ліквідатор і кредитор можуть звернутися до третьої особи, яка має заборгованість перед банкрутом (зокрема щодо відшкодування завданих банкруту збитків) з вимогою про сплату коштів, а ліквідатор також має альтернативу наведеному та може продати право вимоги на аукціоні з особливостями, встановленими статтею 82 КУзПБ. В обох цих випадках майно банкрута у вигляді права вимоги замінюється ліквідним майном - коштами, за рахунок яких задовольняються вимоги кредиторів у черговості, встановленій статтею 64 зазначеного Кодексу.

У цих висновках Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, сформульованої в постанові від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц (провадження № 14-122цс20) (пункти 72, 73, 78).

Суб`єкт (суб`єкти) правопорушення визначені законом, зокрема ними є засновники (учасники, акціонери) або інші особи, у тому числі керівник боржника, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії, за умови існування вини цих осіб у банкрутстві боржника.

Об`єктивну сторону правопорушення становлять дії/бездіяльність відповідних суб`єктів, прийняття ними рішень, надання вказівок на вчинення дій або на утримання від них, що призвели до відсутності у боржника майнових активів для задоволення вимог кредиторів або до відсутності інформації про такі активи, що виключає можливість дослідження активу та його оцінки, тобто які окремо або у своїй сукупності спричинили неплатоспроможність боржника та, відповідно, вказують (свідчать) про доведення конкретними особами боржника до банкрутства.

Щодо змісту правопорушення з доведення до банкрутства, то окрім вже визначеного слід виходити зі змісту, визначеного частиною третьою статті 215 ГК Українии.

Водночас такий зміст не обмежується вичерпним переліком дій/бездіяльності суб`єктів правопорушення, а їх характер саме як протиправний оцінюється за відповідними правовими та економічними показниками.

Зокрема, доведення до банкрутства можуть спричинити дії з відчуження майна за заниженими цінами, придбання майна за завищеними цінами, надання послуг за цінами, нижчими за ринкові, здійснення невиправдано ризикових чи невигідних операцій тощо. Неправомірні дії чи бездіяльність, завдання ними шкоди боржнику та виявлення її розміру можуть не збігатися у часі. Наприклад, окремі неправомірні дії чи бездіяльність або сукупність таких дій чи бездіяльності можуть мати наслідком втрату ліквідності юридичною особою в майбутньому (див. також mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц (провадження № 14-122цс20) (пункт 66), від 25.05.2021 у справі № 910/11027/18 (провадження № 12-185гс19, пункт 7.56)).

Тобто зміст відповідного делікту становлять умисні і цілеспрямовані дії/бездіяльність, результатом яких є банкрутство юридичної особи та шкода, завдана приватним і суспільним інтересам.

За змістом частини другої статті 61 КзПБ вказані умисні дії/бездіяльність та їх результат узагальнено іменуються доведенням до банкрутства, що і дає назву цьому делікту. При цьому винні особи хоча і не є стороною боргових зобов`язань, але їх поведінка перебуває в причинно-наслідковому зв`язку зі шкодою у вигляді непогашених вимог кредиторів.

Щодо суб`єктивної сторони правопорушення, то її становить ставлення особи до вчинюваних нею дій чи бездіяльності (вини суб`єкта правопорушення).

У даному випадку Суд звертається до сталої правової позиції Верховного Суду в питанні складу правопорушення, за яке покладається субсидіарна відповідальність у справі про банкрутство, що сформульована та викладена у постановах від 30.01.2018 у справі № 923/862/15, 30.01.2018 у справі № 923/862/15, від 28.08.2018 у справі № 927/1099/13, від 18.10.2018 у справі № 923/1297/14, від 05.02.2019 у справі № 923/1432/15, від 03.09.2019 у справі № 923/1494/15, від 10.03.2020 у справі № 902/318/16, від 10.12.2020 у справі № 922/1067/17 та від 10.06.2021 у справі № 5023/2837/11, від 24.01.2023 у справі № 917/1500/18 (917/1932/20) тощо.

Однією з обов`язкових передумов субсидіарної відповідальності є її розмір, що визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою.

Суд наголошує, що саме наявність цієї негативної різниці (перевищення суми кредиторських вимог над вартістю ліквідаційної маси) і обумовлює підстави для покладення субсидіарної відповідальності.

Якщо є підтвердженим доказами у справі факт доведення до банкрутства боржника, однак за відсутності зазначеної різниці (недостатності майна боржника для задоволення вимог кредиторів) немає підстав для стягнення відповідних сум з винних осіб у межах покладення субсидіарної відповідальності, то у ліквідатора немає підстав порушувати відповідний спір у справі про банкрутство.

У цьому висновку Суд виходить з того, що в умовах, коли є підтвердженим доказами у справі факт доведення до банкрутства боржника, але його майна/активів у складі ліквідаційної маси виявилося достатньо для задоволення визнаних у справі вимог кредиторів, досягається виконання одного із основних завдань провадження у справі про банкрутство - задоволення вимог кредиторів неплатоспроможного боржника (положення преамбули КУзПБ, пункт 9.5).

Негативним ефектом банкрутства лишається ліквідація суб`єкта господарювання (абзац другий частини п`ятої статті 65 КУзПБ, положення якого визначають умови для продовження господарської діяльності юридичною особою, що звільнилась від боргів за результатами застосованих до неї процедур банкрутства (ліквідаційної процедури у справі про банкрутство) за правилами цього Кодексу).

Тож у разі ліквідації суб`єкта господарювання в результаті процедури банкрутства за умови задоволення вимог кредиторів негативний ефект доведення боржника до банкрутства з подальшою його ліквідацією може настати не для кредиторів цього боржника, а для інших суб`єктів.

Тому в разі виникнення спору внаслідок доведення боржника до банкрутства та ліквідації суб`єкта господарювання відповідні (зацікавлені) особи (особа) не позбавлені права заявити до особи (осіб), винної в доведенні боржника до банкрутства з подальшою його ліквідацією, вимоги про відшкодування шкоди (збитків). У такому разі всі елементи шкоди (збитків) через доведення боржника до банкрутства досліджуються, оцінюються та встановлюються у відповідному спорі, що має розглядатися за правилами статті 7 КУзПБ (у межах справи про банкрутство).

У наведеному висновку Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, сформульованої в постанові від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц (провадження № 14-122цс20) (з посиланням також на інші правові позиції Верховного Суду): якщо внаслідок неправомірних дій третьої особи вартість майна боржника зменшилася (зокрема через втрату окремого майна, його пошкодження, зменшення ринкової вартості тощо) на певну суму, то відповідно до статей 22, 1166 ЦК України у боржника виникає право вимоги до третьої особи на таку саму суму. У цьому і проявляється компенсаторний характер інституту відшкодування шкоди, зокрема відшкодування збитків: зменшення вартості майна потерпілого на певну суму компенсується виникненням права вимоги до порушника, і це право вимоги поповнює майно потерпілого (пункт 70).

Отже навіть за виявлених арбітражним керуючим фактів доведення боржника до банкрутства достатність майна боржника, що включається до складу ліквідаційної маси і спрямовується на задоволення вимог кредиторів боржника, виключає застосування субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство за правилами частини другої статті 61 КУзПБ.

Ураховуючи, що ліквідаційна маса (її вартість) є одним із визначальних показників для обчислення розміру субсидіарної відповідальності, Суд з огляду на регламентований КУзПБ порядок та етапи формування ліквідаційної маси, зміни, яких вона зазнає під час ліквідаційної процедури, зазначає, що передумови для покладення субсидіарної відповідальності встановлюються насамперед на підставі фінансово-економічних показників боржника, порядок аналізу, дослідження та оцінки яких прямо визначений КУзПБ.

Цей порядок передбачає, що:

- арбітражний керуючий зобов`язаний проводити аналіз фінансово-господарського стану, інвестиційної та іншої діяльності боржника, та становища на ринках боржника і подавати результати такого аналізу до господарського суду разом з документами, що підтверджують відповідну інформацію (пункт 3 частини другої статті 12 КУзПБ);

- господарський суд в ухвалі про відкриття провадження у справі може зобов`язати боржника провести аудит; якщо боржник не має для цього коштів, господарський суд може призначити проведення аудиту за рахунок кредитора (кредиторів) за його (їхньою) згодою (частина десята статті 39 цього Кодексу);

- розпорядник майна зобов`язаний проводити аналіз фінансово-господарського стану, інвестиційної та іншої діяльності боржника, становища на ринках боржника; виявляти (за наявності) ознаки фіктивного банкрутства, доведення до банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності, незаконних дій у разі банкрутства (частина третя статті 44 КУзПБ);

- ліквідатор з дня свого призначення проводить інвентаризацію та визначає початкову вартість майна банкрута, аналізує фінансовий стан банкрута, формує ліквідаційну масу (а відповідно до змін, внесених Законом України від 13.07.2023 № 3249-IX, також складає висновок про наявність або відсутність ознак доведення до банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності, незаконних дій під час провадження у справі про банкрутство за результатом його проведення).

Суд також зазначає, що аналіз фінансового стану банкрута має відповідати вимогам Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, затверджених наказом Міністерства економіки України від 19.01.2006 № 14 (далі - Методичні рекомендації), оскільки ці рекомендації розроблено з метою визначення однозначних підходів під час аналізу фінансово-господарського стану підприємств щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства; своєчасного виявлення формування незадовільної структури балансу для вжиття заходів щодо запобігання банкрутству підприємств, а також виявлення резервів підвищення ефективності виробництва та відновлення платоспроможності підприємств шляхом їх санації.

Звідси, керуючись наведеними положеннями зазначеного Кодексу щодо обов`язків арбітражного керуючого під час проведення процедури банкрутства та щодо етапів, умов та підстав для здійснення оцінки фінансово-господарського стану боржника, Суд доходить висновку, що відповідні дії арбітражного керуючого (розпорядника майна, ліквідатора) є передумовами у дослідженні та виявленні підстав для порушення питання про покладення субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство.

Тобто відповідна діяльність з виявлення передумов для субсидіарної відповідальності розпочинається з введенням процедури розпорядження майном боржника у справі про банкрутство. Тому відповідний звіт/висновок арбітражного керуючого, яким зафіксоване правопорушення (з доведення до банкрутства) та який складений з урахуванням вимог Методичних рекомендацій, є доказом та підставою для вимог про покладення субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство, а отже, складовою доказової бази (джерелом) на підтвердження об`єктивної сторони відповідного правопорушення.

Отже, висновок щодо передумов для субсидіарної відповідальності формується у звіті ліквідатора за результатами здійснення ним аналізу фінансового стану банкрута, а згідно зі змінами, внесеними Законом від 13.07.2023 № 3249-IX, у складеному відповідно до Методичних рекомендацій висновку за результатами здійснення аналізу фінансового стану банкрута (про наявність чи відсутність ознак доведення до банкрутства; абзац п`ятий частини першої статті 61 КУзПБ).

За змістом частини другої статті 61 КУзПБ законодавець визначив розмір субсидіарної відповідальності як різницю між двома показниками (сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою), яка свідчить про недостатність майна боржника для задоволення вимог кредиторів у справі про банкрутство.

Щодо суми вимог кредиторів, то на стадії ліквідації цей показник, як правило, є остаточним та визначається на підставі ухвали, постановленої за результатами попереднього засідання, в якій, зокрема, зазначаються розмір та перелік усіх визнаних судом вимог кредиторів, що вносяться розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів (частина друга статті 47 КУзПБ).

Водночас допускається корегування зазначеного показника в процедурі ліквідації за рахунок визнаних судом вимог поточного кредитора (частини третя, п`ята статті 59 та частина четверта статті 60 КУзПБ), а також вимог кредиторів, які заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, та були розглянуті судом в процедурі ліквідації (частина четверта статті 45 цього Кодексу).

Що ж до такого показника як ліквідаційна маса, то Суд зазначає про таке.

Законодавець визначив у положеннях КУзПБ об`єктивні обставини та процеси, за яких ліквідаційна маса боржника змінюється з початку її формування і до отримання коштів від продажу відповідних активів у її складі.

Так, розмір (вартість) ліквідаційної маси в ході процедури ліквідації боржника зазнає змін, враховуючи, що:

- балансова вартість ліквідаційної маси, що визначається за результатами інвентаризації (пункт 5 частини другої статті 12, частина перша статті 61 КУзПБ), оціночна вартість (частина перша статті 63 КУзПБ) та вартість її реалізації / продажу (розділ V КУзПБ) можуть (як правило) відрізняються;

- склад ліквідаційної маси (відповідно, і її розмір) під час здійснення ліквідатором відповідних повноважень і обов`язків у ліквідаційній процедурі може змінюватись за рахунок включення до нього: грошових сум (майна), повернених третіми особами на вимогу ліквідатора щодо сум дебіторської заборгованості, за наслідками визнання недійсними правочинів (договорів) боржника та вжиття заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що перебуває у третіх осіб (частина друга статті 42, частина перша статті 61 КУзПБ); сум, стягнених ліквідатором із суб`єктів субсидіарної відповідальності (абзац третій частини другої статті 61 КУзПБ).

Що ж до вартості ліквідаційної маси з метою визначення розміру субсидіарної відповідальності, то, враховуючи правову природу цієї відповідальності (пункт 9.13), її розмір має визначатися за правилами встановлення розміру шкоди, заподіяної майну потерпілого незаконними діями, у деліктних правовідносинах: як різниця між сумою вимог до боржника згідно з реєстром вимог кредиторів та сумою коштів, отриманою за фактом продажу майна в процедурі ліквідації.

У цьому висновку Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, сформульованої в постанові від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц (провадження № 14-122цс20), відповідно до якої за правовою природою відповідальність третіх осіб, передбачена частиною другою статті 61 КУзПБ, є відповідальністю порушника за збитки, завдані банкруту (стаття 22 ЦК України, пункт 80).

Отже, буквальне прочитання абзаців першого та другого частини другої статті 61 КУзПБ ("розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою", "у разі недостатності майна боржника") є підставою для висновку, що розмір субсидіарної відповідальності, який дає право ініціювати спір про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника у справі про банкрутство та підлягає стягненню із суб`єктів такої відповідальності, визначається в той момент, коли ліквідатор за результатами здійснення судових проваджень у процедурі банкрутства боржника остаточно визначив вартість ліквідаційної маси в грошовому еквіваленті за фактом продажу в процедурі ліквідації включених до її складу активів та здійснив за рахунок отриманих від продажу коштів розрахунок із визнаними у справі кредиторами.

Тож сума вимог кредиторів, яка підлягає погашенню за правилами статті 64 КУзПБ, однак залишилась непогашеною в процедурі банкрутства за правилами цієї статті через недостатність майна банкрута, і є розміром субсидіарної відповідальності.

Таким чином, право ліквідатора подати заяву про покладення субсидіарної відповідальності виникає не раніше ніж після завершення реалізації об`єктів, включених до ліквідаційної маси банкрута, та розрахунків з кредиторами на підставі проведення такої реалізації у ліквідаційній процедурі.

Аналогічний порядок покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника втілено в актуальній правовій позиції, сформульованій Верховним Судом у постановах від 10.06.2020 у справі № 911/3513/16, від 17.06.2020 у справі № 923/590/18, від 14.07.2020 у справі № 904/6379/16, від 24.02.2021 у справі № 902/1129/15 (902/579/20) та від 07.11.2023 у cправі № 908/3468/13.

Суд зазначає, що такий підхід у покладенні субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника у справі про банкрутство узгоджується як з повноваженнями ліквідатора, порядком проведення відповідних дій у ліквідаційній процедурі, так і з правами суб`єктів субсидіарної відповідальності відповідати за зобов`язаннями боржника у межах об`єктивного розміру цієї відповідальності, що відповідає правовій природі субсидіарної відповідальності саме як додаткової.

Наведений підхід у покладенні субсидіарної відповідальності та у визначенні ліквідаційної маси для обчислення розміру такої відповідальності є правильним та зумовлює висновок, згідно з яким передчасне звернення з вимогами про покладення субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство - до здійснення задоволення вимог кредиторів за рахунок коштів, отриманих за наслідками реалізації всіх виявлених у боржника активів, з встановленням факту недостатності майна, виключає розгляд, дослідження, оцінку та встановлення осіб, винних у правопорушенні з доведення боржника до банкрутства, тобто виключає визначення суб`єктів та суб`єктивної сторони відповідного правопорушення.

Отже, до завершення погашення визнаних у справі вимог кредиторів за рахунок коштів, отриманих від продажу включених до складу ліквідаційної маси активів боржника, зі встановленням за результатами погашення недостатності майна боржника для задоволення таких вимог заява ліквідатора/кредитора з вимогами про покладення субсидіарної відповідальності та стягнення з винних осіб суми субсидіарної відповідальності не може бути подана, а в разі її подання відповідні вимоги не підлягають задоволенню судом.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі суддів палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 19.06.2024 по справі № 906/1155/20 (906/1113/21).

Встановлення ознак доведення до банкрутства визначається Методичними рекомендаціями щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємств та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, затверджених наказом Міністерства економіки України від 19.01.2006 № 14 (у редакції наказу Міністерства економіки України від 26.10.2010 № 1361) (надалі - Методичні рекомендації).

Згідно з п. 2 розділу І Методичних рекомендацій об`єктом аналізу є фінансово-господарський стан підприємств, зокрема фінансові, виробничі та інвестиційні аспекти діяльності.

Пунктом 3 розділу І Методичних рекомендацій визначено, що суб`єктами аналізу є власники, органи, уповноважені управляти майном, або особи, які заінтересовані в отриманні інформації щодо діяльності підприємства (державний орган з питань банкрутства, арбітражний керуючий, орган податкової служби, керівництво).

Абзацом 2 п. 3.2 Розділу ІІІ Методичних рекомендацій передбачено, що під час визначення ознак доведення до банкрутства аналізується рівень забезпечення зобов`язань кредиторів за період проведення аналізу.

Згідно з абз. 8 п. 3.2 розділу ІІІ Методичних рекомендацій у разі встановлення, що зазначені показники погіршилися протягом періоду, який аналізується, з`ясовується причина погіршення цих показників шляхом перевірки фінансово-господарських договорів підприємства.

Відповідно до абзацу 9 п. 3.2 Розділу ІІІ Методичних рекомендацій економічними ознаками дій з доведення до банкрутства може вважатися такий фінансово-економічний стан боржника, коли виконання умов договорів призвело до погіршення показників оцінки його фінансового стану, зокрема: підписання та виконання завідомо невигідних для підприємства (у тому числі фіктивних) договорів; необґрунтованої виплати грошових коштів, необґрунтованої передачі третім особам майна; прийняття нераціональних управлінських рішень, які негативно впливають на виробничу, торговельну, іншу статутну діяльність підприємства, що призводить до фінансових збитків та втрат; заплутування звітності, знищення документів або інформації, унаслідок чого неможлива ефективна робота підприємства тощо; невжиття заходів керівництвом щодо стягнення заборгованості (повнота та своєчасність проведеної претензійно-позовної роботи) - відмова від грошових (майнових) вимог; несвоєчасність (невжиття заходів) щодо розв`язання проблем у виробничому процесі, нездійснення господарської діяльності тощо.

Абзацом 10 п. 3.2 розділу ІІІ Методичних рекомендацій визначено, що навмисне погіршення фінансово-господарського стану підприємства можна визначити за такими основними ознаками: зменшення розміру, приховування та заниження оцінки майна, яке знаходиться у розпорядженні підприємства (передача активів іншій особі); штучне збільшення розміру кредиторської та дебіторської заборгованості (залишення за боржником лише кредиторської заборгованості без відповідного забезпечення) та інші, подібні дії.

Згідно з абзацом 1 п. 3.2 розділу ІІІ Методичних рекомендацій визначення ознак дій з доведення до банкрутства здійснюється за період, що починається за три роки до дати порушення справи про банкрутство, у разі наявності ознак неправомірних дій відповідальних осіб боржника, що призвели до його стійкої фінансової неспроможності, у зв`язку з чим боржник був не в змозі задовольнити в повному обсязі вимоги кредиторів або сплатити обов`язкові платежі.

Пунктом 4 розділу І Методичних рекомендацій визначено, що активи це ресурси, контрольовані підприємством в результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до надходження економічних вимог у майбутньому. Доведення до банкрутства - умисне, з корисливих мотивів, іншої особистої заінтересованості або в інтересах третіх осіб вчинення громадянином-засновником (учасником) або службовою особою суб`єкта господарської діяльності дій, що призвели до стійкої фінансової неспроможності суб`єкта господарської діяльності, якщо це завдало великої матеріальної шкоди державі чи кредитору.

Частиною 3 статті 92 Цивільного кодексу України визначено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Тож дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Будь-яка господарська операція, дія (бездіяльність) суб`єкта господарювання повинна мати розумне пояснення мети та мотивів її здійснення, які мають відповідати інтересам цієї юридичної особи.

Недодержання принципу добросовісності перетворюється на винну поведінку, оскільки протиправне порушення суб`єктивних цивільних прав особи є прямим наслідком дій зобов`язаної особи, яка, зважаючи на конкретні обставини, могла усвідомлювати характер своїх дій як таких, що можуть завдати шкоди.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

У рішенні ЄСПЛ від 19.12.1997 у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Невиконання ОСОБА_1 своїх зобов`язань з внесення вкладу до статутного капіталу Боржника в період з 13.10.2017 року по 15.02.2018 року призвело до його, неплатоспроможності, оскільки саме ці вимоги, - що виникли в період, коли учасником ТОВ «АГРОГУРУ» був ОСОБА_1 , - так і не були задоволені і стали підставою для визнання ТОВ «АГРОГУРУ» банкрутом.

Також, кредитор зазначає, що 24.01.2018 року між Боржником (Продавець) та ТОВ "СТАТУС" (Покупець) було укладено Договір купівлі-продажу. За цим Договором Боржник продав за номінальною вартістю 6 000 гривень частку в розмірі 20 % статутного капіталу в Товаристві з обмеженою відповідальністю «АГРО ЛОГІСТИК». У ТОВ «АГРО ЛОГІСТИК» перебували у власності дві земельні ділянки площею понад 9,66 га та три об`єкта нерухомості, що знаходяться в с. Хотів Києво-Святошинського району Київської області. Відчуження частки відбулося, коли згідно відомостей Єдиного державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР) учасником ТОВ АГРОГУРУ був ОСОБА_1 , що підтверджується витягами з ЄДР.

29 вересня 2020 року судом відкрито провадження у справі № 910/15018/19 (910/14175/20) за заявою ТОВ «ОПТІМУСАГРО ТРЕЙД» про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО ЛОГІСТИК" (ідентифікаційний код 38133961).

23 грудня 2020 року ТОВ «АГРО ЛОГІСТИК» передало земельні ділянки кадастровий номер 3222487201:01:011:5002 та кадастровий номер 3222487201:01:011:5001 у власність Товариству з обмеженою відповідальністю "КОФЕ-АТЕЛЬЄ" (Ідентифікаційний код 33945689).

25 лютого 2021 року ТОВ «КОФЕ-АТЕЛЬЄ» передало земельні ділянки кадастровий номер 3222487201:01:011:5002 та кадастровий номер 3222487201:01:011:5001 у власність Товариству з обмеженою відповідальністю "ТЕЯТ" (ідентифікаційний код 43950061).

При цьому згідно відомостей Єдиного державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань бенефіціарним власником (контролером) юридичних осіб як ТОВ «АГРО ЛОГІСТИК», так і ТОВ «ТЕЯТ» є ОСОБА_1 .

Суд першої інстанції у справі № 910/15018/19 (910/14175/20) дійшов висновку: «Отже, особи, які діяли від імені ТОВ «Агрогуру» при укладенні оспорюваного правочину діяли не в інтересах товариства, а в інтересах третіх осіб». Верховний Суд у постанові від 26 травня 2022 року зазначив:

« 28. У цій справі судом першої інстанції цілком вірно було визначено, що укладений правочин порушує інтереси інших учасників господарських відносин, зокрема, кредиторів боржника (завдає їм збитків). А тому укладення боржником договору з заінтересованою особою також обґрунтовано визнано підставою недійсності правочину».

Отже, ОСОБА_1 не виконав своїх зобов`язань з внесення вкладу до статутного капіталу Боржника, який (статутний капітал) є мінімальним розміром майна товариства, що гарантує інтереси його кредиторів та отримав користь від дій, вчинених (в його інтересах) задля зменшений вартості активів Боржника, тобто на шкоду інтересам кредиторів Боржника.

Документі фінансової звітності ТОВ «АГРОГУРУ» за 2017 рік та за 1-й квартал 2018 року підтверджують, що вартість (балансова) всіх активів боржника дорівнювала сумі вимог кредиторів, але навіть за таких показників фінансової звітності в четвертому кварталі 2017 року ТОВ «АГРОГУРУ» не виконувало свої грошові зобов`язання перед кредиторами, а в першому кварталі 2018 року ТОВ «АГРОГУРУ» визнавало, що не могло виконати свої грошові зобов`язання (зокрема перед ТОВ «ОПТІМУСАГРО ТРЕЙД») та просило «розглянути можливість здійснення розрахунку протягом березня, квітні; травня рівними частинами». Остання обставина встановлена в рішенні Господарського суду міста Києва від 04.07.2018 року по справі № 910/3572/18.

При цьому згідно Звіту про фінансові результати за 2017 рік ТОВ «АГРОГУРУ» не отримало прибутку оскільки Чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) - 10 935 тис. грн. дорівнював сумі всіх витрат.

При цьому згідно Звіту про фінансові результати за 1-й квартал 2018 року ТОВ «АГРОГУРУ» не отримало ніяких доходів від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) і не понесло ніяких витрат.

Аналіз виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства ТОВ «АГРОГУРУ» від 12.05.2020 року, який виконано арбітражним керуючим Артеменко О.О. на стадії розпорядження майном Боржника, містить висновок, що в діях засновників та керівників банкрута в наявності всі ознаки доведення до банкрутства ТОВ «АГРОГУРУ».

Окрім цього, кредитором у заяві зазначено, що Боржник надав поворотну фінансову допомогу (позику) тодішньому директору ТОВ «АГРОГУРУ» в сумі 200 000 гривень згідно Договору б/н від 15.12.2017 року. Це відбулось тоді (19.12.2017 року, 27.12.2017 року, 23.01.2018 року та 31.01.2018 року), коли заборгованість перед кредиторами була вже простроченою. В цей період, ОСОБА_1 був учасником Боржника з часткою в статутному капіталі 99, 997 % і до його повноважень належало питання про надання згоди на укладення відповідно договору.

Таким чином, вчинені дії та бездіяльність ОСОБА_1 , в сукупності формують склад господарського правопорушення.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що в діяннях ОСОБА_1 наявний повний склад господарського правопорушення, що має наслідком тягар субсидіарного обов`язку за зобов`язаннями боржника.

Банкрутство (неплатоспроможність) не є одномоментним процесом, а суд лише констатує цей стан, до якого призводять дії (бездіяльність) у широкому часовому проміжку.

Суд вкотре акцентує увагу, що статтею 61 КУзПБ закріплено правову презумпцію субсидіарної відповідальності осіб, що притягуються до неї, яка є спростовною, оскільки передбачає можливість цих осіб уникнути відповідальності, довівши відсутність своєї вини у доведенні боржника до банкрутства.

Проте, ОСОБА_1 не спростував відсутність своєї вини у доведенні боржника до банкрутства.

Наведені у відзиві заперечення не підтверджені жодними доказами. Посилання відповідача на те, що ним не подано до суду заяви про поворот виконання ріщення у справі № 910/15018/19 (910/16887/21) на виконання якого ОСОБА_1 було сплачено на корсить боржника 1 006 243,20 грн не є підставою для відмови у задоволенні заяви про покладення субсидіарної відповідальності на нього, оскільки, подання заяви про поворот виконання рішення суду є правом ОСОБА_1 та відповідно до ст. 333 ГПК України, заява про поворот виконання може бути подана протягом одного року з дня ухвалення відповідного рішення суду апеляційної чи касаційної інстанції або з дня ухвалення рішення при новому розгляді справи.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням наведеного, суд вважає правомірними вимоги про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника у зв`язку з чим позов підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат у даній справі, суд зазначає, що заява про покладення субсидіарної відповідальності на особу винну у доведенні до банкрутства боржника судовим збором не оплачується, оскільки таку оплату не передбачено Законом України "Про судовий збір" (правова позиція Верховного Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду, викладена у постанові від 20.10.2022 по справі № 911/3554/17 (911/401/21)). Витрати на професійну правничу допомогу позивачем у даній справі не заявлялися.

Керуючись ст.ст. 59, 61 Кодексу України з процедур банкрутства, ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Задовольнити заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптімусагро Трейд" до ОСОБА_1 про покладення субсидіарної відповідальності на третю особу, яка несе відповідальність за зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням його до банкрутства.

2. Стягнути з ОСОБА_1 (Реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; місце проживання АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОГУРУ» (ідентифікаційний код 37396118) 1 471 221, 96 гривень.

3. Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 09.12.2024

Суддя Івченко А.М.