Рішення

від 04.12.2024 по справі 910/9820/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.12.2024Справа № 910/9820/24

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Літвінової М.Є.

за участю секретаря судового засідання: Лобок К.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

За позовом Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району м. Києва»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Голдберрі»

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Солом`янська районна в місті Києві державна адміністрація

про зобов`язання вчинити дії.

Представники учасники справи:

Від позивача: Панкова О. А.;

Від відповідача: Кучерук Н.С. (в режимі відеоконференції);

Від третьої особи: Гриник М.С.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району м. Києва» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Голдберрі» (далі - відповідач) про:

- зобов`язати укласти договір про внесення змін до Договору № 92 від 23.11.2021 оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва та передане до сфери управління Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації на умовах запропонованих комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району міста Києва».

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Постановою Кабінету Міністрів України від 06.01.2023 № 20 «Про внесення змін до Типового договору оренди захисних споруд цивільного захисту» внесено зміни до Типового договору оренди захисних споруд цивільного захисту, у зв`язку з чим з метою приведення умов договору оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва та передане до сфери управління Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації від 23.11.2021 № 92 у відповідність до вказаних норм виникла необхідність у внесені змін до договору.

Враховуючи зміни в законодавстві, позивачем направлено відповідачу пропозицію № 108/38-3314/03 про укладення договору про внесення змін до договору оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва та передане до сфери управління Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації.

Відповідачем була надана відповідь, в якій надано власний проєкт договору.

Позивач вважає надану відповідь незаконною та просить суд зобов`язати відповідача укласти договір на умовах запропонованих комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району міста Києва».

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.08.2024 позовну заяву Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району м. Києва» залишено без руху.

10.09.2024 засобами поштового зв`язку АТ «Укрпошта» від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.09.2024 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, в порядку статті 50 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі у розгляді справи як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Солом`янську районну в місті Києві державну адміністрацію, підготовче засідання призначено на 21.10.2024.

01.10.2024 через відділ діловодства суду від представника третьої особи надійшли письмові пояснення, в яких третя особа просила суд задовольнити позовні вимоги позивача в повному обсязі.

09.10.2024 через систему «Електронний суд» від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти задоволення заявлених позовних вимог, з наступних підстав:

- належний відповідачу на праві користування об`єкт оренди, що є предметом договору оренди від 23.11.2021 № 92, не належить до захисних споруд цивільного захисту. По - перше, з огляду на ч.ч. 1, 14 ст. 32 Кодексу цивільного захисту України відсутні правові підстави для визначення особливостей оренди спірного об`єкту оренди відповідним типовим договором оренди. По-друге, немає підстав для ототожнення вказаного об`єкту з такою спорудою та виникнення пов`язаних з цим правових наслідків (обов`язків орендаря щодо використання саме захисної споруди, розірвання договору такої споруди тощо); по-третє, внесення запропонованих позивачем змін до спірного договору не відповідатиме чинному законодавству.

Як вказує відповідач, з огляду на положення ст. 32 Кодексу цивільного захисту України запропоновані позивачем у його пропозиціях зміни могли б вноситися до договору лише після прийняття у встановленому порядку рішення про віднесення об`єкту оренду (що є предметом договору оренди від 23.11.2021 № 92) до одного з різновидів захисних споруд цивільного захисту сховища або протирадіаційного укриття. Проте, на даний час таке рішення відсутнє, а отже, відсутні правові підстави для внесення змін до договору оренди від 23.11.2021 № 92, які безпідставно передбачають внесення до нього умов щодо захисних споруд цивільного захисту, до яких об`єкт оренди не належить. Зокрема, відповідач не може брати на себе обов`язки щодо повернення захисної споруди, адже така споруда йому не передавалась; договір не може бути розірваний у разі знищення захисної споруди, оскільки об`єкт оренди до неї не належить тощо. З цих же підстав, не можуть вноситися зміни до договору оренди від 23.11.2021 № 92 щодо можливості розірвання вказаного договору внаслідок порушення будь-яких вимог Порядку використання у мирний час захисних споруд цивільного захисту для господарських, культурних і побутових потреб, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.03.2017.

Позивач у позовній заяві відносить спірний об`єкт оренди до найпростішого укриття та водночас всупереч ст. 32 Кодексу цивільного захисту України просить застосовувати щодо нього типовий договір оренди, постанову Кабінету Міністрів України, рішення Київської міської ради тощо щодо захисних споруд цивільного захисту. При цьому будь-яких норм чинного законодавства, які б передбачали повноваження позивача в односторонньому порядку змінювати правовий статус об`єктів оренди (з найпростішого укриття на захисту споруду цивільного захисту), або б передбачали таку зміну на вимогу позивача в судовому порядку позивач не зазначає.

Позивач не наводить жодних аргументів, за яких він вважає за можливе застосування рішення Київської міської ради від 08.06.2023 № 6490/6531 до спірних відносин, що, за його твердженнями, виникли щодо найпростішого укриття.

Відповідач звертає увагу, що як вбачається з назви та змісту наданого позивачем рішення Київської міської ради від 08.06.2023 № 6490/6531 «Про вирішення окремих питань захисних споруд цивільного захисту в місті Києві», таке рішення стосується захисних споруд цивільного захисту, до яких спірний об`єкт оренди не належить.

На момент укладення договору оренди від 23.11.2021 № 92 також діяла норма ч. 14 ст. 32 Кодексу цивільного захисту України та ймовірно було наявне одне з доданих до позовної заяви розпоряджень Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації. Іншими словами, чинне законодавство та частина правових документів були наявні і на момент укладення сторонами договору оренди від 23.11.2021 № 92, проте позивач інших ніж чинні на даний час положень договору не пропонував.

Крім того, відповідач зазначив, що рішення Київської міської ради від 08.06.2023 № 6490/6531 стосується захисних споруд цивільного захисту, до яких спірний об`єкт оренди не належить. Відповідач вважає, що підстав для односторонньої зміни позивачем умов договору оренди від 23.11.2021 № 92 на його умовах відсутні, а запропоновані позивачем у пропозиціях зміни до договору оренди суперечать закону (зокрема, ст. 32 Кодексу цивільного захисту, ст. 24 Закону України «Про оренду державного та комунального майна») та наявним матеріалам справи (які не відносять спірний об`єкт оренди до захисної споруди цивільного захисту).

Разом з тим відповідач вказує на те, що позивач у позовній заяві обрав спосіб захисту, який він просить визначити у рішенні - зобов`язати відповідача укласти договір про внесення змін до договору № 92 від 23.11.2021 на умовах, запропонованих позивачем без зазначення таких умов.

Як стверджує відповідач, до позовної заяви надано пропозиції позивача та відповідача з копіями кількох відмінних договорів про внесення змін до договору № 92 від 23.11.2021. При цьому позивач, посилаючись у позовній заяві на надіслання двох пропозицій з доданими до них додатковими договорами, надає лише копію одного з них. Наведене ускладнює формування позиції відповідачем у даній справі, адже з позовних матеріалів незрозуміло про які умови йдеться у прохальній частині позовної заяви та чи будуть вони змінюватися у майбутньому на власний розсуд позивачем.

З огляду на наведене та зважаючи на те, що спірний об`єкт оренди не належить до споруд цивільного захисту, спеціальний Закон України «Про оренду державного та комунального майна» містить вичерпний перелік підстав для розірвання договору оренди такого майна, та те, що позивач не наводить передбачених законом та/або договором підстав для зобов`язання відповідача укласти договір на запропонованих ним умовах і не обґрунтовує неможливості укладення договору в редакції відповідача, а також враховуючи, що заявлені позивачем вимоги (обраний позивачем спосіб захисту) суперечить ч. 9 ст. 238 ГПК України у зв`язку з відсутністю в позовній заяві конкретних умов договору про внесення змін до договору оренди, відповідач вважає, що правові підстави для задоволення позову у даній справі відсутні.

14.10.2024 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.10.2024 задоволено заяву представника відповідача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

18.10.2024 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, в якій позивач заперечив проти доводів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву.

Представник відповідача у підготовчому засіданні 21.10.2024 заявив усне клопотання про відкладення підготовчого засідання.

Представник позивача у підготовчому засіданні 21.10.2024 поклався на розсуд суду щодо вирішення питання про задоволення усного клопотання представника відповідача про відкладення підготовчого засідання .

Представник третьої особи у підготовчому засіданні 21.10.2024 поклався на розсуд суду щодо вирішення питання про задоволення усного клопотання представника відповідача про відкладення підготовчого засідання.

Суд у підготовчому засіданні 21.10.2024 без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання, про задоволення усного клопотання представника відповідача про відкладення підготовчого засідання, підготовче засідання відкладено на 04.11.2024.

23.10.2024 через систему «Електронний суд» від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.11.2024 закрито підготовче провадження по справі № 910/9820/24 та призначено розгляд справи по суті на 18.11.2024.

Представник позивача у судовому засіданні 18.11.2024 підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача у судовому засіданні 18.11.2024 заперечив проти заявлених позовних вимог.

Представник третьої особи у судовому засіданні 18.11.2024 підтримав заявлені позовні вимоги.

Судом у судовому засіданні 18.11.2024 без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання про оголошення перерви по розгляду справи по суті на 04.12.2024.

Представник позивача у судовому засіданні 04.12.2024 підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача у судовому засіданні 04.12.2024 заперечив проти заявлених позовних вимог.

Представник третьої особи у судовому засіданні 04.12.2024 підтримав заявлені позовні вимоги.

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

В судовому засіданні 04.12.2024 судом завершено розгляд справи по суті та оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва прийшов до висновку про можливість ухвалення рішення у даній справі у відповідності до приписів ч.ч. 4, 5 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, -

ВСТАНОВИВ:

Розпорядженням Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації від 06.05.2015 № 279 «Про передачу та закріплення майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке передано до сфери управління Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації за «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району м. Києва» будинок № 7/10 на вул. Адама Міцкевича закріплено на праві господарського відання за позивачем у даній справі.

Предметом діяльності комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду міста Києва» згідно п. 2.21. Статуту, є утримання житлового та нежитлового фонду, що належить до комунальної власності територіальної громади м. Києва та закріплені за Підприємством на праві господарського відання, а також обслуговування житлового та нежитлового фонду, що не належить до комунальної власності міста Києва, на договірних засадах у встановленому порядку.

Відповідно до п. 4.3. Статуту майно Підприємства належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва та закріплено за ним на праві господарського відання.

Пунктом 5.2.1. Статуту Підприємство зобов`язано виконувати рішення Власника, розпорядження Київського міського голови, виконавчого органу Київської міської ради Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації.

23.11.2021 між позивачем (підприємство-балансоутримувач), третьою особою на стороні позивача (орендодавець) та відповідачем (орендар) укладено тристоронній договір № 92 оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва та передане до сфери управління Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації (далі - договір), відповідно до п. 4.1. якого об`єктом оренди є нежитлове приміщення, розташоване за адресою: вул. Іскрівська/Міцкевича, 7/10, загальною площею 106, 40 кв. м., розташоване у підвалі, згідно з викопіюванням з поповерхового плану, що складає невід`ємну частину цього договору (додаток № 1).

Згідно з п. 2.1 договору орендар вступає в строкове платне користування майном у день підписання акта приймання-передачі майна, який є додатком до договору (додаток 2).

Відповідно до п. 3.1 договору орендна плата становить суму, визначену у пункті 9 Умов .

Місячна орендна плата, визначена за результатами проведення аукціону становить 17 000 (сімнадцять тисяч) грн, без податку на додану вартість (п. 9.1 Умов).

Як визначено пунктом 6.1. договору орендар зобов`язаний використовувати орендоване майно відповідно до призначення, визначеного у пункті 7 Умов.

Орендар зобов`язаний: забезпечувати збереження орендованого майна, запобігати його пошкодженню та псуванню, тримати майно в порядку, передбаченому санітарними нормами та правилами пожежної безпеки, підтримувати орендоване майно в належному стані не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, здійснювати заходи протипожежної безпеки (п. 6.2. договору).

Відповідно до п. 8.1 договору орендар має право здавати майно в суборенду за письмовою згодою орендодавця.

Строк договору оренди 2 роки 264 дні з 23.11.2021 по 21.11.2024 (п. 12 Умов).

Зміни та доповнення до договору вносяться до закінчення строку його дії за взаємною згодою сторін з урахуванням встановлених статтею 16 Закону та Порядком умов та обмежень шляхом укладення договорів про внесення змін і доповнень у письмовій формі, які підписуються сторонами та є невід`ємними частинами цього договору (п. 12.3. договору).

Відповідно до акту від 23.11.2021 сторонами передано об`єкт оренди в користування відповідачу.

Як зазначає позивач, Постановою Кабінету Міністрів України від 06.01.2023 № 20 «Про внесення змін до Типового договору оренди захисних споруд цивільного захисту» внесено зміни до Типового договору оренди захисних споруд цивільного захисту, у зв`язку з чим з метою приведення умов договору оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва та передане до сфери управління Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації від 23.11.2021 № 92 у відповідність до вказаних норм виникла необхідність у внесені змін до договору.

Враховуючи зміни в законодавстві, позивачем направлено відповідачу пропозицію № 108/38-3314/03 про укладення договору про внесення змін до договору оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва та передане до сфери управління Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації.

У відповідь на пропозицію позивача, відповідач листом № 38/2256 від 25.10.2023 повідомив позивача, що згодний підписати додаткову угоду до договору, але з урахуванням своєї редакції та надав запропоновану редакцію до договору.

Листом № 38-4096/03 від 07.11.2023 позивач запропонував відповідачу розглянути та прийняти свою пропозицію про укладення договору.

Листом № 108/38-658 від 09.02.2024 позивач повторно звернувся до відповідача з пропозицією щодо укладення договору про внесення змін до договору оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва та передане до сфери управління Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Голдберрі», відповіді на лист № 108/38-658 від 09.02.2024 не надало, що і стало підставою для звернення позивача з позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Відповідач заперечив проти задоволення заявлених позовних вимог, з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району міста Києва» не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

За змістом положень статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

Стаття 6 Конвенції передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (частина перша статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частин першої та другої статті 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

У частині другій статті 4 Господарського процесуального кодексу України визначено осіб, які мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До таких осіб зазначена норма відносить юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, фізичних осіб, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.

Зазначені норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес.

Порушенням є такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке. Порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та / або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушеного права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Вирішуючи переданий на розгляд господарського суду спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права та / або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.

Такий правовий висновок Верховного Суду викладений у постановах від 19 вересня 2019 року у справі № 924/831/17, від 28 листопада 2019 року у справі № 910/8357/18.

Отже, під час розгляду справи позивач повинен довести, а суд встановити факти або обставини, які б свідчили про порушення індивідуально виражених прав чи інтересів позивача.

При цьому, суд вказує, що виключне право на визначення предмету та підстави позову належить позивачу, натомість суд, вирішуючи спір, повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права.

Як вбачається з матеріалів справи, позовними вимогами є:

- зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Голдберрі» укласти договір про внесення змін до Договору № 92 від 23.11.2021 оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва та передане до сфери управління Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації на умовах запропонованих комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району міста Києва».

За змістом частини першої статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних суде передбачених цим Кодексом випадках.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, у відповідності до змісту ст. 46,162 Господарського процесуального кодексу України самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

У частині другій статті 16 Цивільного кодексу України законодавець визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом, а також зазначив, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом

Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За своїм призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Першочергово захист цивільних прав та інтересів полягає в з`ясуванні того, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення.

Згідно зі ч. ч. 1-4 ст. 11 Цивільного кодексу України вказує на те, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Згідно з частиною першою статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (частини перша та друга статті 640 Цивільного кодексу України).

Відповідно до абзацу 11 частини 2 статті 20 Господарського кодексу України одним із способів захисту прав суб`єктів господарювання та споживачів є установлення, зміна чи припинення господарських правовідносин. Визнання договору укладеним з викладенням його змісту у резолютивній частині судового рішення як один із способів установлення господарських правовідносин є належним способом захисту прав суб`єктів господарювання (Постанова КГС ВС від 02.06.2021 у справі № 910/6139/20).

У постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.09.2020 у справі № 916/1423/18 викладено правовий висновок стосовно того, що визначення позивачем предмета спору "про зобов`язання відповідача укласти договір у певній редакції" є письмовим волевиявленням позивача щодо вступу у зобов`язальні правовідносини шляхом укладення такого договору за рішенням суду про укладення договору відповідно до статті 187 Господарського кодексу України.

Також усталеними є висновки Великої Палати Верховного Суду відносно належного способу захисту прав шляхом визнання укладеним договору з викладенням його змісту у резолютивній частині судового рішення (Постанови ВП ВС від 26.05.2020 у справі №908/299/18 та від 29.09.2020 у справі № 378/596/16-ц).

Разом з тим, позивач просить суд зобов`язати відповідача укласти договір про внесення змін до Договору № 92 від 23.11.2021 оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва та передане до сфери управління Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації на умовах запропонованих комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району міста Києва», при цьому не вказує в якій редакції зобов`язати укласти договір, так, як позивач звертався до відповідача з пропозиціями щодо укладення договору 3 рази (11.09.2023, 07.11.2023 та 09.02.2024).

Вимога позивача про зобов`язання укласти договір у певній редакції у випадках, які допускають вирішення таких спорів судом, слід тлумачити як вимогу про визнання укладеним такого договору в судовому порядку у запропонованій позивачем редакції, що відповідає способам захисту, визначеним пунктом 6 частини 2 статті 16 ЦК України. За наслідками розгляду такої вимоги у резолютивній частині свого рішення суд, керуючись частиною 9 статті 238 ГПК України, має зробити висновки про визнання укладеним договору у запропонованій позивачем редакції, виклавши текст редакції договору, яка за висновками суду відповідає вимогам законодавства та визнається судом укладеною, чи висновки про відмову у визнанні укладеним договору у запропонованій позивачем редакції. Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.09.2020 у справі № 916/1423/18 та постановах Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 910/6138/20, від 02.06.2021 у справі № 910/6139/20, від 07.03.2023 у справі № 910/4847/21.

Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ вказав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02).

Водночас ефективність позовної вимоги має оцінюватися, виходячи з обставин справи та залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії).

Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. (Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 04.10.2022 у справі №914/2476/20, від 30.08.2022 у справі №914/1658/15).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (провадження №12-187гс18), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02.07.2019 у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19), постанові Верховного Суду від 30.08.2022 у справі №914/1658/15.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем (відповідачами) та чи є обраний позивачем спосіб захисту ефективним, тобто чи призведе до поновлення порушеного права.

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, постановах Верховного Суду від 30.08.2022 у cправі №914/1658/15, від 31.08.2022 у cправі №914/970/20).

Обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові. Подібний висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 52), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155), від 15.09.2022 у справі №910/12525/20 (пункт 148).

При цьому, обраний позивачем неефективний спосіб захисту порушеного права виключає дослідження та вирішення судом заявлених позовних вимог по суті, оскільки відповідний аналіз має бути зроблений у мотивувальній частині судового рішення в разі звернення позивача до суду із позовом про захист права із застосуванням належного та ефективного способу захисту (Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 911/269/19, від 16.11.2021 у справі №924/1304/20).

З огляду на викладене, суд зазначає, що позовна вимога, сформульована позивачем із застосуванням словосполучення "зобов`язати відповідача укласти договір про внесення змін до Договору № 92 від 23.11.2021 оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва та передане до сфери управління Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації на умовах запропонованих комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району міста Києва», яка була зазначена позивачем у резолютивній частині його позовної заяви, є неналежним способом захисту позивачем свого цивільного права на укладення такого договору в судовому порядку та такою, що не відповідає загальному поняттю способів захисту, визначених статтею 16 Цивільного кодексу України і не призводить до поновлення прав позивача.

Крім того, суд звертає увагу позивача на те, що частиною 2 статті 32 Кодексу цивільного захисту України встановлено, що найпростіше укриття - це цокольне або підвальне приміщення, інша споруда підземного простору, в якій створені умови для тимчасового перебування людей (не менше 48 годин) у разі виникнення небезпеки їх життю та здоров`ю з метою зменшення непрямої дії звичайних засобів ураження під час воєнних (бойових) дій та/або терористичних актів.

Захисні споруди цивільного захисту, споруди подвійного призначення, первинні (мобільні) та найпростіші укриття складають фонд захисних споруд цивільного захисту, є об`єктами такого фонду, мають стратегічне значення для забезпечення захисту населення і належать до засобів колективного захисту.

Частиною 17 статті 32 Кодексу цивільного захисту України передбачено, що у період дії воєнного стану військовими адміністраціями відповідно до вимог статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" встановлюється порядок використання за призначенням об`єктів фонду захисних споруд цивільного захисту, що визначає особливості використання об`єктів усіх форм власності для укриття населення.

Зазначений порядок повинен передбачати вимоги щодо приведення будівель, споруд чи їх окремих частин у готовність до використання за призначенням відповідно до встановлених законодавством вимог щодо утримання та експлуатації об`єктів фонду захисних споруд цивільного захисту, а також забезпечення цілодобового безперешкодного доступу до них населення за відповідними сигналами цивільного захисту.

З урахуванням вимог цього порядку центральні органи виконавчої влади, інші органи державної влади, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування, суб`єкти господарювання та інші юридичні особи встановлюють порядок використання населенням (працівниками) об`єктів фонду захисних споруд цивільного захисту, що належать до сфери їх управління або перебувають у їх власності.

Акт обстеження об`єкта фонду захисних споруд цивільного захисту - це обов`язкове до виконання балансоутримувачем письмове рішення, яке містить перелік порушень (якщо вони виявлені) та строк для їх усунення (який не повинен перевищувати двох місяців з дати їх виявлення).

Балансоутримувачі зобов`язані забезпечувати безперешкодний доступ уповноважених посадових осіб центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, та/або його територіальних органів (у разі їх утворення) для здійснення відповідних обстежень (ч. 15 статті 32 Кодексу).

Доказів дотримання визначеного ч. ч. 15, 17 ст. 32 Кодексу цивільного захисту України порядку приведення найпростішого укриття у готовність до прийому населення матеріали справи не містять.

Відповідно до ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно із ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.

Підсумовуючи наведене вище, суд у повному обсязі відмовляє у задоволенні позову Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району міста Києва».

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 231 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району м. Києва» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Голдберрі» про зобов`язати укласти договір про внесення змін до Договору № 92 від 23.11.2021 оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва та передане до сфери управління Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації на умовах запропонованих комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району міста Києва» відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 12.12.2024.

Суддя Літвінова М.Є.