Ухвала

від 12.12.2024 по справі 910/15170/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

про повернення позовної заяви

м. Київ

12.12.2024Справа № 910/15170/24

Суддя Господарського суду міста Києва Котков О.В., розглянувши матеріали за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до 1. Полтавської обласної державної адміністрації (Полтавської обласної військової адміністрації) (36014, м. Полтава, вул. Соборності, 45), 2. Релігійної організації «Ставропігійна релігійна громада Свято-Троїцька парафія Української Православної Церкви (Православної Церкви України) міста Кременчук Кременчуцького району Полтавської області» (39600, Полтавська обл., м. Кременчук, пр. Свободи, 9) про визнання недійсним протоколу загальних зборів, визнання протиправним та скасування розпорядження, визнання недійсним статуту релігійної громади у новій редакції, -

ВСТАНОВИВ:

09 грудня 2024 року до Господарського суду міста Києва від ОСОБА_1 (позивач) надійшла позовна заява б/н від 06.12.2024 року до Полтавської обласної державної адміністрації (Полтавської обласної військової адміністрації) (відповідач-1) та Релігійної організації «Ставропігійна релігійна громада Свято-Троїцька парафія Української Православної Церкви (Православної Церкви України) міста Кременчук Кременчуцького району Полтавської області» (відповідач-2), в якій викладені позовні вимоги, щоб в судовому порядку:

- визнати недійсним протокол Парафіяльних Загальних зборів Троїцької Української Православної Церкви № 1 від 14 липня 2024 року;

- визнати протиправним та скасувати Розпорядження Голови Полтавської обласної військової адміністрації від 05.09.2024 року № 547 «Про реєстрацію статуту Релігійної організації «Ставропігійна релігійна громада Свято-Троїцька парафія Української Православної Церкви (Православної Церкви України) міста Кременчук Кременчуцького району Полтавської області» у новій редакції»;

- визнати недійсним Статут Релігійної організації «Ставропігійна релігійна громада Свято-Троїцька парафія Української Православної Церкви (Православної Церкви України) міста Кременчук Кременчуцького району Полтавської області» у новій редакції», зареєстрований Розпорядженням Голови Полтавської обласної військової адміністрації від 05.09.2024 року № 547 «Про реєстрацію статуту Релігійної організації «Ставропігійна релігійна громада Свято-Троїцька парафія Української Православної Церкви (Православної Церкви України) міста Кременчук Кременчуцького району Полтавської області» у новій редакції».

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок прийняття оскаржуваних рішень Парафіяльних Загальних зборів загальних зборів та розпорядження порушено права позивача на свободу совісті та віросповідання, усунуто з посади керівника релігійної організації, а протиправна зміна підлеглості релігійної громади в організаційних та канонічних питаннях порушує права на вільне волевиявлення членства у відповідній релігійній організації і на вільний вибір сповідування православної віри.

Суд відзначає, що позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Така позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав; під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 30.05.2018 року у справі № 910/15567/17.

Отже, саме на ОСОБА_1 , як позивача, покладений процесуальний обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими доказами, тобто довести, що його права та інтереси дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються відповідачем, а тому потребують захисту.

Як вбачається з прохальної частини позовної заяви, позивачем заявлено 3 (три) позовні вимоги немайнового характеру, а саме:

- визнати недійсним протокол Парафіяльних Загальних зборів Троїцької Української Православної Церкви № 1 від 14 липня 2024 року;

- визнати протиправним та скасувати Розпорядження Голови Полтавської обласної військової адміністрації від 05.09.2024 року № 547 «Про реєстрацію статуту Релігійної організації «Ставропігійна релігійна громада Свято-Троїцька парафія Української Православної Церкви (Православної Церкви України) міста Кременчук Кременчуцького району Полтавської області» у новій редакції»;

- визнати недійсним Статут Релігійної організації «Ставропігійна релігійна громада Свято-Троїцька парафія Української Православної Церкви (Православної Церкви України) міста Кременчук Кременчуцького району Полтавської області» у новій редакції», зареєстрований Розпорядженням Голови Полтавської обласної військової адміністрації від 05.09.2024 року № 547 «Про реєстрацію статуту Релігійної організації «Ставропігійна релігійна громада Свято-Троїцька парафія Української Православної Церкви (Православної Церкви України) міста Кременчук Кременчуцького району Полтавської області» у новій редакції».

В даному випадку суд звертається до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 06.04.2021 року у справі № 910/10011/19, в якій Велика Палата Верховного Суду дійшла наступних висновків:

"51. Що стосується суті цього спору, то фактично підставою позову є незгода Релігійної організації з рішенням загальних зборів членів Релігійної організації про зміну канонічної підлеглості, оформленим протоколом від 23 лютого 2019 року № 1, оскільки, на думку цієї організації, воно прийняте з порушенням вимог чинного законодавства особами, які не мали права його приймати, за відсутності необхідного кворуму, всупереч раніше прийнятому на загальних парафіяльних зборах релігійної громади рішенню.

52. Із цього вбачається, що у позивача наявний спір не з державним реєстратором, а порушення своїх прав він убачає в ухваленні відповідного рішення загальними зборами членів Релігійної організації про зміну канонічної підлеглості та у прийнятті нової редакції статуту.

53. Положеннями пункту 3 частини першої статті 20 ГПК визначено, що до юрисдикції господарських судів відносяться справи у спорах між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи.".

"73. Отже, спори між релігійною організацією та її учасником (засновником, членом) відносяться до спорів щодо управління такою юридичною особою і мають розглядатись у порядку господарського судочинства.".

"76. При цьому Велика Палата Верховного Суду знов звертає увагу, що спори, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності юридичної особи, є корпоративними в розумінні пункту 3 частини першої статті 20 ГПК незалежно від того, чи є позивач та інші учасники справи акціонерами (учасниками) юридичної особи, і мають розглядатися за правилами ГПК. Подібні за змістом висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 вересня 2019 року у справі № 921/36/18, від 18 березня 2020 року у справі № 466/6221/16-а, від 15 квітня 2020 року у справі № 804/14471/15, від 03 листопада 2020 року у справі № 922/88/20.".

"98. Отже, зважаючи на характер спірних відносин, належному способу захисту інтересу Релігійної організації та/або її членів відповідає позовна вимога про визнання недійсним статуту Релігійної організації в новій редакції. Судове рішення про задоволення такої позовної вимоги є підставою для приведення суб`єктом державної реєстрації відомостей про Релігійну організацію, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, у відповідність до відомостей статуту Релігійної організації в попередній редакції.".

Зі змісту заявлених позивачами позовних вимог вбачається, що на розгляд Господарського суду міста Києва передано корпоративний спір, який відповідно до правил підсудності, встановлених ч. 6 ст. 30 Господарського процесуального кодексу України підлягає розгляду за місцезнаходженням Релігійної організації «Ставропігійна релігійна громада Свято-Троїцька парафія Української Православної Церкви (Православної Церкви України) міста Кременчук Кременчуцького району Полтавської області».

Судом встановлено, що згідно відомостей у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходженням Релігійної організації «Ставропігійна релігійна громада Свято-Троїцька парафія Української Православної Церкви (Православної Церкви України) міста Кременчук Кременчуцького району Полтавської області» є: 39600, Полтавська обл., м. Кременчук, пр. Свободи, 9.

Відтак, дана позовна заява не належить до юрисдикції (підсудності) Господарського суду міста Києва.

Натомість позивачем до кола відповідачів віднесено Полтавську обласну державну адміністрацію (Полтавську обласну військову адміністрацію) та Релігійну організацію «Ставропігійна релігійна громада Свято-Троїцька парафія Української Православної Церкви (Православної Церкви України) міста Кременчук Кременчуцького району Полтавської області».

Відповідно до ч. 1 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України право вибору між господарськими судами, яким відповідно до цієї статті підсудна справа, належить позивачу, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу.

В силу ч. 5 ст. 30 Господарського процесуального кодексу України спори, у яких відповідачем є Кабінет Міністрів України, міністерство чи інший центральний орган виконавчої влади, Національний банк України, Рахункова палата, Верховна Рада Автономної Республіки Крим або Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські ради або обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, а також справи, матеріали яких містять державну таємницю, розглядаються місцевим господарським судом, юрисдикція якого поширюється на місто Київ, незалежно від наявності інших визначених цією статтею підстав для виключної підсудності такого спору іншому господарському суду.

Отже, у зв`язку із залученням до кола відповідачів у даній справі обласну державну адміністрацію, позивачем було подано позов до Господарського суду міста Києва.

Проте, суд відзначає, що позовна вимога до Полтавської обласної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування розпорядження про реєстрацію статуту релігійної організації в новій редакції не є такою, що пов`язана із іншими позовними вимогами, заявленими до відповідача-2, та не спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною.

Проаналізувавши матеріали позовної заяви, суд дійшов висновку, що фактично підставою позову у даній справі є незгода позивача з рішенням Парафіяльних Загальних зборів про зміну канонічної підлеглості, оформленим протоколом № 1 від 14 липня 2024 року, та про визнання недійсним статуту у новій редакції, оскільки, на думку позивача, воно прийняте з порушенням вимог чинного законодавства особами, які не мали права його приймати, за відсутності необхідного кворуму.

Із цього слідує, що позивач порушення своїх прав вбачає в ухваленні відповідного рішення Парафіяльними Загальними зборами членів Релігійної організації про зміну канонічної підлеглості та у прийнятті нової редакції статуту.

При цьому, слід відмітити, що згідно ст. 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних-осіб підприємців та громадських формувань» державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться, зокрема, на підставі: судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі, а також що надійшли в електронній формі від суду або державної виконавчої служби відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" щодо: визнання повністю або частково недійсними рішень засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу; визнання повністю або частково недійсними змін до установчих документів юридичної особи; зобов`язання вчинення реєстраційних дій; касування реєстраційної дії/запису в Єдиному державному реєстрі.

Тобто, судове рішення про задоволення позовної вимоги щодо визнання недійсними рішення загальних зборів Релігійної організації та статуту Релігійної організації в новій редакції є підставою для внесення суб`єктом державної реєстрації відомостей про Релігійну організацію, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, у відповідність до відомостей статуту Релігійної організації в попередній редакції. Задоволення ж окремих позовних вимог щодо акту органу державної влади, яким зареєстровано нову редакцію статуту, чи щодо реєстраційних дій не вимагається. До того ж, судове рішення про визнання недійсним наказу про реєстрацію статуту Релігійної організації в новій редакції не є підставою для вчинення реєстраційних дій, з чого слідує невідповідність такої позовної вимоги ефективному способу захисту прав та інтересів позивача у цих правовідносинах.

Відповідно до статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Пунктом 11 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією із основних засад (принципів) господарського судочинства визначено неприпустимість зловживання процесуальними правами.

Згідно з пунктом 5 частини 5 статті 13 Господарського процесуального кодексу України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Відповідно до частин 1, 4 статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Суд зобов`язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, зокрема:

1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, спрямованих на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення;

2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями;

3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер;

4) необґрунтоване або штучне об`єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи, або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою;

5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.

Якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.

Правовідносини суду з кожним учасником процесу підпорядковані досягненню головної мети - ухваленню законного та обґрунтованого рішення, а також створенню особам, що беруть участь у справі, процесуальних умов для забезпечення захисту їх прав і так само прав та інтересів інших осіб.

Господарський процесуальний обов`язок сторони - це належна поведінка сторони в господарському судочинстві, що вимагається та забезпечується процесуальним законом, а також кореспондує суб`єктивному процесуальному праву суду.

За таких обставин, завідомо безпідставна зміна підсудності справи № 910/15170/24 полягає у тому, що залучивши безпідставно та жодним чином не обгрунтовано відповідача-1 (Полтавську обласну державну адміністрацію), позивач отримав право для подання позовної заяви до Господарського суду міста Києва на підставі положень ч. 5 ст. 30 Господарського процесуального кодексу України, тим самим нівелюючи основоположні принципи господарського судочинства та положення ч. 6 ст. 30 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що залучення позивачем відповідача-1 та подальше визначення вказаної особи в якості співвідповідача є зловживанням процесуальними правами, що спрямоване на безпідставну зміну підсудності справи.

При цьому, суд зазначає, що у вирішенні питання про визнання тих чи інших дій зловживанням процесуальними правами позиція учасника справи є важливою, але не вирішальною, оскільки законодавець відносить відповідні повноваження до виключної компетенції судів.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 11.12.2019 у справі №58/505 та від 28.04.2020 у справі №910/6245/19, від 07.09.2020 у справі №910/16497/19.

Згідно з рішеннями Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 року у справі "Пелевін проти України" та від 30.05.2013 року у справі "Наталія Михайленко проти України", право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб те ресурсів суспільства та окремих осіб. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальної заборони та обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Доступ до правосуддя здійснюється шляхом точного, послідовного і неухильного дотримання процесуального алгоритму, що передбачений Господарським процесуальним кодексом України.

Слід зазначити, що у даному випадку визнання наведених вище дій позивача зловживанням процесуальними правами (п. 4 ч. 2 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України), у розумінні статті 43 Господарського процесуального кодексу України, не є обмеженням доступу до правосуддя, оскільки позивач не позбавлений можливості звернутися з позовною заявою з дотриманням вимог ч. 6 ст. 30 Господарського процесуального кодексу України.

Зважаючи на викладені обставини, суд дійшов висновку повернути позовну заяву ОСОБА_1 .

Керуючись ст. 43, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

УХВАЛИВ:

1. Визнати дії ОСОБА_1 щодо подання позовної заяви б/н від 06.12.2024 року до 1. Полтавської обласної державної адміністрації (Полтавської обласної військової адміністрації), 2. Релігійної організації «Ставропігійна релігійна громада Свято-Троїцька парафія Української Православної Церкви (Православної Церкви України) міста Кременчук Кременчуцького району Полтавської області» про визнання недійсним протоколу загальних зборів, визнання протиправним та скасування розпорядження, визнання недійсним статуту релігійної громади у новій редакції зловживанням процесуальними правами.

2. Позовну заяву повернути ОСОБА_1 .

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.

Дата підписання: 12 грудня 2024 року.

Ухвала підлягає оскарженню в порядку передбаченому ст. 255 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя О.В. Котков