Рішення

від 10.12.2024 по справі 910/12408/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

10.12.2024Справа № 910/12408/24

Господарський суд у склладі судді Ягічевої Н.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи

За позовом Приватного підприємства "ЛІКОМ" (03124,пров. Юрія Матущака, буд.3, м. Київ, код ЄДРПОУ 30638249)

до Приватного підприємства "Самтекс 2000" (01024, вул. Гетьмана Павла Скоропадського, буд. 11/61, н/п 69, м. Київ, код ЄДРПОУ 45102413)

про стягнення заборгованості у розмірі 89 772,61 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство "ЛІКОМ" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Приватного підприємства "Самтекс 2000" (далі - відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 89 772,61 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що всупереч взятим на себе зобов`язанням за договором поставки № 88 від 06.03.2024 відповідач в обумовлений строк не здійснив повну та своєчасну оплату поставленого товару, у зв`язку з чим виникла заборгованість у розмірі72 214,86 грн, а також обов`язок сплатити на користь позивача 9 391,88 грн 40% річних, 2 031,55 грн інфляційних втрат та 6 134,30 грн пені.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.10.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Згідно з ч. 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду від 10.10.2024 була надіслана відповідачу на електронну адресу та отримана останнім - 15.10.2024.

Отже, суд належним чином виконав свій обов`язок щодо повідомлення відповідача про розгляд справи.

Згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою господарського суду міста Києва від 10.10.2024 року, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

06.03.2024 року між Приватним підприємством "Ліком" (далі - постачальник) та Приватним підприємством «Самтекс-2000» (далі - покупець) укладено Договір поставки №149 (далі - Договір), відповідно до умов п. 1.1. якого постачальник зобов`язується поставляти покупцю товари народного споживання (надалі - товари) на умовах DDP, або EXW, або FCA ( в редакції міжнародних правил "Інкотермс" 2010 року) в залежності від узгодженого сторонами замовлення (письмового та усного), а покупець зобов`язується приймати їх та оплачувати на умовах цього Договору.

Відповідно до п. 2.1. Договору товар поставляються по накладним на підставі замовлень покупця на поставку.

Відповідно до п. 3.1. Договору ціни на товар та загальна сума кожної поставки вказуються в видаткових накладних (рахунках), по яким вони поставляються.

Згідно з п. 3.2. Договору за поставлені товари покупець зобов`язаний сплатити постачальнику грошові кошти протягом 28 днів з дня поставки (п. 2.3. Договору) у розмірі, що зазначений у видатковій накладній (рахунку), на підставі якої (якого) поставляється товар.

Цей Договір набирає чинності з моменту підписання та діє до 31 грудня 2027 року. В разі відсутності письмової заяви будь-якої із сторін на протязі 1 місяця до закінчення строку дії Договору про припинення або зміну Договору, строк дії Договору продовжується на умовах, передбачених цим Договором. (п. 8.1. Договору).

На виконання умов вказаного Договору позивач поставив відповідачу на протязі 2024 року товар на загальну суму 72 214,86 грн, що підтверджується наступними видатковими накладними: - №ЖК-19575 від 02.05.2024 на суму 982,19 грн; - №Жк-19571 від 02.05.2024 на суму 1 873,80 грн; - №Нк-63687 від 02.05.2024 на суму 9022,50 грн.; №Нк-63686 від 02.05.2024 на суму 5086,14 грн. №Нк-63408 від 02.05.2024 на суму 3074,57 грн. №Нк-63407 від 02.05.2024 на суму 6094,26 грн. №Жк-19579 від 02.05.2024 на суму 1911,18 грн. №Нк-66589 від 09.05.2024 на суму 4092,72 грн. №Нк-66590 від 09.05.2024 на суму 4477,56 грн. №Нк-71661 від 20.05.2024 на суму 1897,32 грн. №Нк-71681 від 20.05.2024 на суму 939,96 грн. №Нк-71680 від 20.05.2024 на суму 1361,04 грн. №Нк-71660 від 20.05.2024 на суму 3644,59 грн.; №Нк-71659 від 20.05.2024 на суму 2790,24 грн. №Нк-71988 від 20.05.2024 на суму 2 174,4 грн. №Нк-71755 від 20.05.2024 на суму 1734,84 грн. №Нк-71754 від 20.05.2024 на суму 3232,93 грн. №Нк-71677 від 02.05.2024 на суму 372,00 грн. №Нк-71675 від 21.05.2024 на суму 2390,28 грн. №Нк-71674 від 21.05.2024 на суму 5697,24 грн. №Нк-71683 від 21.05.2024 на суму 316,80 грн. №Нк-71682 від 21.05.2024 на суму 608,40 грн.

Перелічені документи підписані з боку позивача та відповідача, скріплені печатками сторін, а їх належним чином засвідчені копії долучені до матеріалів справи.

Враховуючи те, що відповідач за отриманий товар за Договором в повному розмірі не розрахувався, позивач звернувся до нього з претензією від 13.09.2024, в якій вимагав сплатити заборгованість.

Проте, відповідач зазначену претензію залишив без відповіді та задоволення, за поставлений за вказаним вище договором товар в повному розмірі не розрахувався, що стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Звертаючись до суду з даним позовом позивач просить стягнути з відповідача суму основної заборгованості в розмірі 72 214,86 грн, суму пені в розмірі 6 134,32 грн, суму 40% річних в розмірі 9391,88 грн та суму інфляційних втрат в розмірі 2031,55 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Нормами ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визначається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншими учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно з ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Приписами ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України встановлено, що майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Так, в силу ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона-постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні-покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Правило, визначене відповідною нормою, також викладене у ст.712 Цивільного кодексу України, відповідно до якої за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч.1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

В силу приписів ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч.1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Оскільки відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання з оплати переданого йому товару, він є таким, що порушив взяті на себе зобов`язання.

Враховуючи, що відповідач свої грошові зобов`язання за укладеним Договором та Договором про переведення боргу своєчасно та в повному обсязі не виконав, заявлена до стягнення сума відповідачем не сплачена, доказів протилежного матеріали справи не містять, суд дійшов висновку про те, що позивач правомірно звернувся до суду з заявленими вимогами про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 72 214,86 грн, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі, як такі, що є обґрунтованими, доведеними, та відповідачем належним чином не спростованими.

Позивачем також заявлено до стягнення з відповідача суму пені в розмірі 6 134,32 грн.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений строк свого обов`язку по перерахуванню коштів в повному обсязі не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням зобов`язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом ст. ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами ст. 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Необхідно зазначити, що такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір передбачено ст. 549 ЦК України, ч. 6 ст. 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" та ч. 6 ст. 232 ГК України.

Правовий аналіз вказаного, що також викладено у рішенні Конституційного суду України від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013, дає підставу стверджувати, що за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань може бути застосовано як штраф так і пеня.

Відповідно до п. 4.3. Договору за прострочення оплати поставлених товарів (п. 3.2. Договору), покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення, від несплаченої в строк суми - за кожен день прострочення платежу.

Судом перевірено наведений у матеріалах справи розрахунок суми пені та визнано його обґрунтованим, у зв`язку з чим до стягнення з відповідача підлягає сума пені в розмірі 6134,32 грн.

Щодо заявленої позовної вимоги про стягнення з відповідача 9391,88 грн суми 40% річних та 2031,55 грн суми інфляційних втрат, то суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі № 910/21564/16 від 10.07.2019.

Базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Пунктом 4.3. Договорку сторонами встановлено, що сторони відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановили, що за порушення грошового зобов`язання покупець на вимогу постачальника зобов`язаний сплатити 40% річних.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок сум 40% річних та інфляційних втрат, на предмет арифметичної правильності та відповідності вимогам закону, судом встановлено, що він здійснений вірно, а тому до стягнення з відповідача підлягає сума 40% річних в розмірі 9391,88 грн та сума інфляційних втрат в розмірі 2031,55 грн.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає основна сума боргу в розмірі 72 214,86 грн, сума пені в розмірі 6134,32 грн, сума 40% річних в розмірі 9391,88 грн та сума інфляційних втрат в розмірі 2031,55 грн.

Щодо вимог позивача про покладення на відповідача понесених ним витрат на оплату послуг адвоката на суму в розмірі 5 000,00 грн, суд відзначає наступне.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру". Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Згідно зі ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

За приписами статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04, п. 269). (Аналогічна правова позиція викладена у постанові вищого господарського суду України від 22.11.2017 року у справі №914/434/17).

Як вбачається з матеріалів справи, 12.12.2023 року між Адвокатським об`єднанням "Армадум Груп" та позивачем (клієнт) було укладено Договір про надання юридичних послуг №LS-75/12-12/23, відповідно до якого адвокатське об`єднання зобов`язується надати клієнту юридичні послуги у справах, які пов`язані чи можуть бути пов`язані зі захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних прав та законних інтересів. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат позивачем було подано до суду: платіжну інструкцію №617839 від 26.08.2024 року на суму 5 000,00 грн., Свідоцтво про зайняття адвокатською діяльністю № 4973 від 29.05.2012.

Проаналізувавши зазначені вище докази, враховуючи час на підготовку матеріалів, юридичну кваліфікацію правовідносин у справі, Суд зазначає, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та ціною позову, а відтак з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн.

Судовий збір позивача у розмірі 3028,00 грн, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Самтекс 2000" (01024, вул. Гетьмана Павла Скоропадського, буд. 11/61, н/п 69, м. Київ, код ЄДРПОУ 45102413) на користь Приватного підприємства "Ліком" (ідентифікаційний код 30638249, місцезнаходження: 03124, м. Київ, пров. Юрія Матущака (Радищева), буд. 3) суму основного боргу в розмірі 72 214 грн (сімдесят дві тисячі двісті чотирнадцять) грн 86 коп, суму пені в розмірі 6134 грн (шість тисяч сто тридцять чотири) грн 32 коп., суму 40% річних в розмірі 9 391 грн (дев`ять тисяч триста дев`яносто одну) грн. 88 коп, суму інфляційних втрат в розмірі 2 031 грн (дві тисячі тридцять одну) грн 55 коп, суму судового збору в розмірі 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00коп та суму витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн (п`ять тисяч) грн 00 коп.

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Відповідно до ч. 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 10.12.2024.

Суддя Наталія ЯГІЧЕВА