Рішення

від 12.12.2024 по справі 911/2524/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" грудня 2024 р.м. Київ Справа № 911/2524/24

Суддя Грабець С.Ю., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг»

до квартирно-експлуатаційного відділу міста Біла Церква

про стягнення заборгованості,

без виклику учасників справи

ВСТАНОВИЛА:

20 вересня 2024 року через систему «Електронний суд» до Господарського суду Київської області надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (далі позивач) до квартирно-експлуатаційного відділу міста Біла Церква (далі відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 1 079 096,53 грн.

В обґрунтування заявлених вимог представник позивача послався на порушення відповідачем умов договору №09-4131/23-БО-Т постачання природного газу від 12.10.2023 року.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 24.09.2024 року відкрите провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, відповідачу запропоновано в строк до 24.10.2024 року надати суду заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та відзив на позовну заяву (пред`явити зустрічний позов), а також докази, що підтверджують заперечення проти позову.

26 вересня 2024 року через систему «Електронний суд» до Господарського суду Київської області від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, долучений до матеріалів справи.

30 вересня 2024 року через систему «Електронний суд» до Господарського суду Київської області від представника позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, долучена до матеріалів справи.

Частиною 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність та вірогідність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

12 жовтня 2023 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (далі позивач) та квартирно-експлуатаційним відділом міста Біла Церква (далі відповідач) укладений договір №09-4131/23-БО-Т постачання природного газу (далі договір), згідно з умовами якого, позивач зобов`язувався поставити відповідачу природний газ за ДК 021:2015 код 09120000-6 «газове паливо» (природний газ), а відповідач зобов`язувався прийняти його та оплатити.

За цим договором може бути поставлений природний газ (за кодом згідно з УКТЗЕД 2711 21 00 00) власного видобутку (природний газ, видобутий на території України) та/або імпортований природний газ, ввезений на митну територію України (п. 1.3 договору).

Згідно з п. 2.1 договору, позивач передає відповідачу на умовах цього договору замовлений відповідачем обсяг (об`єм) природного газу у період з вересня 2023 року по 31 грудня 2023 року (включно), в кількості 400,00 тис.куб.метрів (чотириста тисяч куб. метрів), в тому числі по місяцях (далі також розрахункові періоди) (тис.куб.м.):

Розрахунковий періодЗамовлений обсяг, тис.куб мВересень 20230,00Жовтень 202350,00Листопад 2023100,00Грудень 2023250,00ВСЬОГО400,00

Відповідно до п. 3.5. договору, приймання-передача газу, переданого позивачем відповідачу у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу.

Згідно з п. 3.5.2. договору, на підставі отриманих від відповідача даних та даних щодо остаточної алокації відборів відповідача на інформаційній платформі оператора ГТС позивач готує та надає відповідачу два примірники акту приймання-передачі за відповідний розрахунковий період (далі також акт), підписані уповноваженим представником позивача.

Відповідач протягом 2-х (двох) робочих днів з дати одержання акту зобов`язується повернути позивачу один примірник оригіналу акту, підписаний уповноваженим представником відповідача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від його підписання (п. 3.5.3 договору).

Пунктом 4.1. договору встановлено, що ціна та порядок зміни ціни на природний газ, який постачається за цим договором, встановлюється наступним чином: ціна природного газу за 1000 куб. м газу без ПДВ 13 658,33 грн., крім того податок на додану вартість за ставкою 20%, ціна природного газу за 1000 куб. м з ПДВ 16 390,00 грн.; крім того тариф на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи 124,16 грн. без ПДВ, коефіцієнт, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед у відповідному періоді на рівні 1,10 умовних одиниць, всього з коефіцієнтом 136,576 грн., крім того ПДВ 20% 27,315 грн., всього з ПДВ 163,89 грн. за 1000 куб. м. Всього ціна газу за 1000 куб.м з ПДВ, з урахуванням тарифу на послуги з транспортування та коефіцієнту, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед, становить 16 553,89 грн.

Відповідно до п. 4.3. договору, загальна вартість цього договору на дату укладання становить 5 517 963,33 грн., крім того ПДВ 1 103 592,67 грн, разом з ПДВ 6 621 556,00 грн. (шість мільйонів шістсот двадцять одна тисяча п`ятсот п`ятдесят шість) грн.

Згідно з п. 5.1. договору, оплата за природний газ за відповідний розрахунковий період (місяць) здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами в наступному порядку: - 70% вартості фактично переданого відповідно до акту приймання-передачі природного газу - до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту приймання-передачі природний газ здійснюється відповідачем до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем, в якому відповідач повинен був сплатити 70% грошових коштів за відповідний розрахунковий період. У разі відсутності акту приймання-передачі, фактична вартість використаного відповідачем газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.4 пункту 3.5 цього договору. Відповідач має право здійснити оплату та/або передоплату за природний газ протягом періоду поставки або до початку розрахункового періоду.

Пунктом 13.1. договору встановлено, зокрема, що даний договір набирає чинності з дати підписання і діє в частині поставки газу до « 31» грудня 2023 року (включно), а в частині розрахунків до повного їх виконання. Продовження або припинення договору можливе за взаємною згодою сторін шляхом підписання додаткової угоди до договору.

За твердженнями представника позивача, на виконання умов договору, позивач поставив відповідачу газ на суму 5 331 404,00 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу: за жовтень 2023 року від 14.11.2023 року, на суму 1 050,17 грн.; за листопад 2023 року від 11.12.2023 року, на суму 1 866 183,44 грн.; за грудень 2023 року від 12.01.2024 року, на суму 3 464 170,39 грн., який відповідач оплатив частково, а саме в сумі 4 413 417,05 грн. Вважаючи, що його права порушені, позивач звернувся до суду, просив стягнути з відповідача 917 986,95 грн. основного боргу.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Відповідно до ч. 2 цієї ж статті, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Частиною 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України).

У справі "Мала проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що рівність сторін вимагає "справедливого балансу між сторонами", і кожній стороні має бути надано відповідну можливість для представлення своєї справи в умовах, що не ставлять її у суттєво невигідне становище порівняно з її опонентом.

Згідно з ч. 1 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову.

Пунктом 1 ч. 6 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що до відзиву додаються докази, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем.

26 вересня 2024 року через систему "Електронний суд" до Господарського суду Київської області від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він проти задоволення позову заперечував, послався на те, що у відповідача відсутнє бюджетне фінансування для сплати грошових коштів позивачу, а також на те, що позивачем не доведені збитки, спричинені невиконанням відповідачем умов договору, тому, на думку представника відповідача, відсутні підстави для стягнення трьох процентів річних у сумі 12 565,89 грн. та суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції.

Доводи представника відповідача спростовуються, у зв`язку з наступними обставинами.

Згідно з ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України).

Частиною 3 ст. 180 Господарського кодексу України встановлено, що при укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними (ч. 5 ст. 180 Господарського кодексу України).

Згідно з ч. 7 ст. 180 Господарського кодексу України, строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов`язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Законодавством можуть бути передбачені особливості поставки окремих видів продукції виробничо-технічного призначення або виробів народного споживання, а також особливий порядок здійснення поставки продукції для пріоритетних державних потреб (ч. 2 ст. 264 Господарського кодексу України).

Пунктом 28 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про ринок природного газу" встановлено, що постачання природного газу - господарська діяльність, що підлягає ліцензуванню і полягає в реалізації природного газу безпосередньо споживачам на підставі укладених з ними договорів.

Згідно з п. 27 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про ринок природного газу", постачальник природного газу (далі - постачальник) - суб`єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із постачання природного газу.

Споживач - фізична особа, фізична особа - підприємець або юридична особа, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, а не для перепродажу, або використання в якості сировини (п. 37 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про ринок природного газу").

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України "Про ринок природного газу", зокрема, постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов`язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із встановленими стандартами та нормативно-правовими актами.

Судом встановлено, що на виконання умов договору, позивач поставив відповідачу природний газ на суму 5 331 404,00 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу: за жовтень від 14.11.2023 року, на суму 1 050,17 грн.; за листопад 2023 року, від 11.12.2023 року, на суму 1 866 183,44 грн.; за грудень 2023 року від 12.01.2024 року, на суму 3 464 170,39 грн., копії яких долучені до матеріалів справи.

Відповідач оплатив поставлений позивачем природний газ частково, а саме в сумі 4 413 417,05 грн., що підтверджується банківською випискою по рахунку позивача №16/2-09/48400/2024 від 18.04.2024 року з інформацією про надходження коштів за період з 12 жовтня 2023 року до 15 квітня 2024 року, копія якої долучена до матеріалів справи.

Підпунктом 4 п. 6.2. договору встановлено, що відповідач зобов`язаний прийняти газ на умовах цього договору, своєчасно оплачувати вартість поставленого природного газу в розмірі та порядку, що передбачені цим договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України).

Господарське зобов`язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України).

Сама по собі відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення відповідача, як боржника, від виконання зобов`язання (постанови Верховного Суду від 27.03.2018 року в справах №925/246/17 та №925/974/17, постанова Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 року в справі №12-46гс18).

Частиною 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Європейський суд з прав людини у справі "Бакалов проти України" та у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" також зазначив, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини").

Згідно з ч. 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Крім цього, 22 січня 2024 року сторонами укладена додаткова угода №2 до договору від 12.10.2024 року №09-4131/23-БО-Т постачання природного газу, відповідно до умов якої, сторони дійшли згоди доповнити договір п. 4.4. наступного змісту: "Відповідно до кошторисних призначень відповідача на вересень-грудень 2023 року виділені бюджетні асигнування на взяття бюджетних зобов`язань, складають, на дату підписання даної додаткової угоди,

---

. Невідповідність обсягів бюджетного фінансування вартості договору не позбавляє відповідача від обов`язку виконання п. 5.1. даного договору. В подальшому бюджетні зобов`язання можуть збільшуватися відповідно до кошторисних призначень відповідача.".

Згідно з ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Документів, що підтверджували б оплату відповідачем поставленого позивачем природного газу в повному обсязі або спростовували б доводи представника позивача, представник відповідача суду не надав, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 917 986,95 грн. основного боргу є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Крім стягнення основного боргу, позивач просив суд стягнути з відповідача 116 102,77 грн. пені.

Згідно з ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 2 ст. 218 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Частиною 3 ст. 549 Цивільного кодексу України встановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Так, пеня це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов`язання у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачений законом або договором.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Статтею 253 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до п. 7.2. договору, у разі прострочення відповідачем строків остаточного розрахунку згідно пункту 5.1 та/або строків оплати за пунктом 8.4 цього договору, відповідач зобов`язується сплатити позивачу 3% річних, інфляційні збитки та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Так, розмір пені, враховуючи період заборгованості з 16 лютого 2024 року до 31 липня 2024 року, суму боргу в розмірі 917 986,95 грн., облікову ставку Національного банку України, що в період з 16 лютого 2024 року до 14 березня 2024 року становила 15,00%, з 15 березня 2024 року до 25 квітня 2024 року становила 14,50%, з 26 квітня 2024 року до 13 червня 2024року становила 13,50%, а з 14 червня 2024 року до 31 липня 2024 року становила 13,00%, складає 116 102,77 грн., які підлягають стягненню.

Крім цього, позивач просив суд стягнути з відповідача три проценти річних у сумі 12 565,89 грн. та суму, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, в розмірі 32 440,92 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредитору.

Так, три проценти річних, враховуючи період заборгованості з 16 лютого 2024 року до 31 липня 2024 року, що складає 167 днів, суму боргу в розмірі 917 986,95 грн., становлять 12 565,89 грн., які підлягають стягненню.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожний період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж повинен бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому повинен бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо оплату заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без враховування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням цього місяця.

Так, сума, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, враховуючи період заборгованості з 16 лютого 2024 року до 31 липня 2024 року, суму боргу в розмірі 917 986,95 грн., індекси інфляції: у лютому 2024 року 100,3%; у березні 2024 року 100,5%; у квітні 2024 року 100,2%; у травні 2024 року 100,6%; у червні 2024 року 102,2%, складає 32 440,92 грн., які підлягають стягненню.

Представник відповідача у відзиві на позовну заяву послався на те, що позивачем не доведені збитки, спричинені невиконанням відповідачем умов договору, тому, на думку представника відповідача, відсутні підстави для стягнення трьох процентів річних та суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції.

Так, за змістом ч. 2 ст. 22 та ст. 1192 Цивільного кодексу України відшкодування шкоди здійснюється лише за умови доведення розміру заподіяної шкоди. Натомість відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України кредитор вправі вимагати сплати суми боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також процентів річних від простроченої суми.

Ці правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника в певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному, порівняно з відшкодуванням шкоди (зокрема, зі стягненням збитків), порядку.

Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру заподіяної шкоди (розміру збитків). Отже, стягнення суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції і процентів річних, передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, є способом компенсації майнових втрат кредитора, а не способом відшкодування шкоди.

Відтак, сума на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції та три проценти річних не є збитками в розумінні ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України, а за своєю правовою природою є санкціями за неналежне виконання грошового зобов`язання.

Ця правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 року в справі №910/4590/19.

Оскільки позов задоволений частково, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 124 Конституції України, ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", п. п. 27, 28, 37 ч. 1 ст. 1, ч. 1 ст. 12 Закону України "Про ринок природного газу", ч. 1 ст. 173, п. 3 ч. 1 ст. 174, ч. 7 ст. 179, ч. ч. 1, 2, 3, 5, 7 ст. 180, ч. 1 ст. 193, ч. 1 ст. 202, ст. 218, ч. 1 ст. 230, ч. 6 ст. 231, ч. 2 ст. 264, ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, ч. 1 ст. 530, ч. ч. 2, 3 ст. 549, ч. 2 ст. 551, ст. 610, п. 3 ч. 1 ст. 611, ч. 2 ст. 625, ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, ст. ст. 2, 3, ч. ч. 1, 2 ст. 4, ч. 1 ст. 5, ст. 7, ч. 1, 3 ст. 9, ч. ч. 1, 2, 4 ст. 11, ст. 12, ч. ч. 3, 4 ст. 13, ст. ст. 14-15, ст. 18, ст. 19, ч. 1 ст. 73, ч. ч. 1, 3 ст. 74, ч. 1 ст. 123,, ч. 1, п. 1 ч. 6 ст. 165, ст. 129, ч. ч. 1, 3 ст. 232, ст. 233, ч. 4 ст. 236, ст. 237, ст. 238, ч. 4 ст. 240, п. 2 ч. 6, ч. 11 ст. 242, ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Задовільнити повністю позов товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» до квартирно-експлуатаційного відділу міста Біла Церква про стягнення заборгованості.

Стягнути з квартирно-експлуатаційного відділу міста Біла Церква (09100, місто Біла Церква, вулиця Ярмаркова, будинок 1, ідентифікаційний код 08167863) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 1, ідентифікаційний код 42399676) 917 986,95 грн. (дев`ятсот сімнадцять тисяч дев`ятсот вісімдесят шість грн. 95 коп.) боргу; 116 102,77 грн. (сто шістнадцять тисяч сто дві грн. 77 коп.) пені; 12 565,89 грн. (дванадцять тисяч п`ятсот шістдесят п`ять грн. 89 коп.) трьох процентів річних; 32 440,92 грн. (тридцять дві тисячі чотириста сорок грн. 92 коп.) суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції; 12 949,16 грн. (дванадцять тисяч дев`ятсот сорок дев`ять грн. 16 коп.) витрат на сплату судового збору.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 20 днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення складений 12.12.2024 року.

Суддя С. Грабець