Рішення

від 02.12.2024 по справі 916/3686/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"02" грудня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/3686/24Господарський суд Одеської області у складі судді Деркач Т. Г.

за участю секретаря судового засідання Бордея О. Ю.

розглянувши в судовому засіданні в порядку загального позовного провадження

справу № 916/3686/24

за позовом: Одеської міської ради

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю СОФІЇВСЬКИЙ-ІНВЕСТ

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради

про стягнення 2 865 867,97 грн

за участю представників:

від позивача: Асташенкова О. І. /самопредставництво/;

від відповідача: не з`явився;

від третьої особи: Мельничук М. С. /самопредставництво/.

В С Т А Н О В И В:

Одеська міська рада звернулась до Господарського суду Одеської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю СОФІЇВСЬКИЙ-ІНВЕСТ (далі ТОВ СОФІЇВСЬКИЙ-ІНВЕСТ) заборгованості у загальній сумі 2 865 867,97 грн, з яких: заборгованість за договором оренди землі від 07.06.2018 (далі - договір), посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. 07.06.2018 та зареєстрованим в реєстрі за № 1213, у розмірі 2 395 690,59 грн, інфляційні втрати у розмірі 310 727,70 грн, 3% річних у розмірі 96 472,76 грн та пеня у розмірі 62 976,92 грн, а також судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 34 390,41 грн.

Заяви, клопотання процесуальні дії у справі

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 27.08.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 23.09.2024 о 15:30, із повідомленням учасників справи про підготовче засідання.

Також ухвалою суду від 27.08.2024 задоволено клопотання Одеської міської ради про залучення до участі у справі третьої особи та до участі у справі № 916/3686/24 як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача залучено Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради (далі Департамент).

18.09.2024 за вх.№34088/24 господарським судом одержано пояснення третьої особи на позовну заяву.

20.09.2024 за вх.№34415/24 господарським судом одержано відзив.

У підготовчому засіданні 23.09.2024, за відсутністю представника відповідача, судом постановлено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання, якою підготовче засідання відкладено на 07.10.2024 о 15:00, із повідомленням учасників справи про підготовче засідання.

07.10.2024 у підготовчому засіданні, за участю представників позивача та третьої особи, судом постановлено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання, та якою продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, підготовче засідання відкладено на 04.11.2024 о 12:30, із викликом учасників справи у підготовче засідання.

У підготовчому засіданні 04.11.2024, за участю представників позивача та третьої особи, суд постановив протокольну ухвалу, якою закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 02.12.2024 о 15:40, із викликом учасників справи у судове засідання.

0.11.2024 за вх.№39947/24 до суду надійшло клопотання відповідача з проханням зменшити розмір пені, інфляційних втрат та 3 % річних до 50 % від заявленої суми та відстрочити виконання судового рішення в справі № 916/3686/24 на 6 місяців.

15.11.2024 за вх.№41268/24 господарський суд одержано заперечення позивача на клопотання відповідача.

26.11.2024 за вх.№42648/24 до суду надійшли заперечення третьої особи на заяву відповідача.

У судовому засіданні 02.12.2024 за участю представників позивача та третьої особи, судом на підставі ст. 240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Стислий виклад позиції позивача

Через неналежне виконання ТОВ «СОФІЇВСЬКИЙ-ІНВЕСТ» умов укладеного договору в частині повної та своєчасної сплати орендної плати у відповідача утворилась заборгованість, яка за період з 01.08.2021 по 30.06.2024 становить 2 395 690,59 грн.

У зв`язку з невиконанням умов договору відповідачу нараховано 3 % річних від простроченої суми, що складає 96 472,76 грн, інфляційні втрати у сумі 310 727,70 грн та пеню у сумі 62 976,92 грн.

Одеська міська рада вже зверталась до Господарського суду Одеської області з позовом про стягнення заборгованості за період з 01.09.2020 по 31.07.2021. Так, рішенням Господарського суду Одеської області від 14.02.2022 у справі № 916/3257/21, яке набрало законної сили 17.03.2022, задоволено позовну заяву Одеської міської ради та стягнуто з ТОВ «СОФІЇВСЬКИЙ-ІНВЕСТ» на користь Одеської міської ради заборгованість за договором у розмірі 637 195,35 грн, 19749,83 грн інфляційних втрат, 8002,24 грн 3 % річних, 18531,18 грн пені та 10252,18 грн судового збору.

Що стосується клопотання відповідача про зменшення розміру пені, інфляційних втрат та 3% річних, то позивач зауважив, що до спірних правовідносин не застосовуються положення ч. 3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України.

Вимога відповідача заявлена у клопотанні про відстрочку виконання судового рішення у справі № 916/3686/24 на 6 місяців, є необґрунтованою та такою, що не підтверджена належними та допустимими доказами у розумінні норм господарського процесуального законодавства України, у зв`язку з чим, не підлягає задоволенню у судовому поряду.

Стислий виклад позиції відповідача

Відповідач підтвердив, що між сторонами укладено договір оренди землі.

Заборгованість виникла виключно у зв`язку з форс-мажорними обставинами.

Обставини повномасштабної військової агресії Російської Федерації проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року є загальновідомими обставинами та не підлягають окремому доведенню.

Відповідач зауважив, що скрутне матеріальне становище товариства, спричинене військовою агресією російської федерації проти України, постійні обстріли території України та Одеської області (в тому числі останніх 5 днів цілеспрямовано обстрілюється Одеська обл.), що перешкоджає провадити підприємницьку діяльність.

На думку відповідача, негайне і повне виконання рішення суду в даній справі може призвести до погіршення фінансового становища, зупинки фінансово-господарської діяльності та іншим негативним наслідкам.

Відповідач визнав основну заборгованість, водночас щодо стягнення пені, 3 % та інфляційних втрат просив зменшити її розмір на 50%, з огляду на те, що за умови відсутності доказів понесення збитків через наявну заборгованість за договором з боку позивача, таке зменшення буде показником дотримання балансу інтересів, не носитиме характер несправедливо надмірного тягаря для відповідача.

Відповідач просить: 1) зменшити розмір пені, інфляційних втрат та 3 % річних до 50% від суми заявленої позивачем; 2) відстрочити виконання судового рішення в справі № 916/3686/24 на 6 місяців.

Стислий виклад позиції третьої особи

Третя особа зауважила, що відповідач неналежним чином виконує свої договірні зобов`язання, а саме - не сплачує орендну плату за вищезазначеним договором, чим порушує норми статті 25 Закону України «Про оренду землі», що призводить до порушення прав та інтересів територіальної громади м. Одеси у вигляді недоотримання бюджетних коштів.

З ТОВ «СОФІЇВСЬКИЙ-ІНВЕСТ» на користь позивача підлягає стягненню: заборгованість за договором оренди - 2 395 690,59 грн; 3% річних - 96 472,76, 37 грн; пеня - 62 976, 92 грн; інфляційні втрати - 310 727,70 грн.

Таким чином, загальна сума заборгованості ТОВ «СОФІЇВСЬКИЙ-ІНВЕСТ» становить 2 865 867,97 грн.

Для врегулювання спору в досудовому порядку Департамент направив на адресу ТОВ «СОФІЇВСЬКИЙ-ІНВЕСТ» претензію від 29.01.2024 № 01-13/177 щодо сплати заборгованості, проте зазначену претензію відповідачем не було отримано (повернуто у зв`язку з закінченням терміну зберігання).

Щодо зменшення розміру пені, інфляційних втрат та 3 % річних до 50% Департамент зауважив, що доказом настання форс-мажорних обставин, зокрема, і того факту, що військова агресія російської федерації проти України та постійні обстріли території України та Одеської області вплинули на роботу підприємства, є відповідний сертифікат.

Відповідачем не надано належних доказів погіршення показників господарської діяльності підприємства, яке настало внаслідок бойових дій або форс-мажорних обставин, та необхідності відстрочення виконання судового рішення у справі № 916/3686/24.

Обставини справи встановлені судом

07.06.2018 між Одеською міською радою (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «СОФІЇВСЬКИЙ-ІНВЕСТ» (Орендар) укладено договір оренди землі, який посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н. Ю. 07.06.2018 та зареєстрованого в реєстрі за № 1213.

Згідно з умовами договору Орендодавець на підставі Закону України № 161-ХIV від 06.10.1998 року Про оренду землі та рішення Одеської міської ради № 3234-VІІ від 25.04.2018 року надає, а Орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку, площею 0,8900 га, що знаходиться за адресою: місто Одеса, вулиця Недєліна, земельна ділянка 82-А (вісімдесят два - «А»), кадастровий номер: 5110136900:19:002:0007, для експлуатації та обслуговування адміністративних будівель та споруд.

Відповідно до п. 1.2. договору земельна ділянка, кадастровий номер 5110136900:19:002:0007, яка є об`єктом оренди, належить до земель комунальної власності територіальної громади міста Одеси, на підставі Закону України від 06.09.2012 року за № 5245-VІ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності. Реєстрація права власності на об`єкт оренди здійснюється згідно із Законом України від 14.05.2013 року за № 233-УІІ Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку державної реєстрації речових прав на земельні ділянки державної та комунальної власності у зв`язку з їх розмежуванням та відповідно до ст. 28 Закону України від 26.11.2015 року №834-УП Про внесення змін до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, одночасно із державною реєстрацією права оренди.

Зазначена земельна ділянка сформована із земель комунальної власності територіальної громади міста Одеси.

Положеннями п. 3.1. та п. 3.2. договору передбачено, що договір укладено на 20 (двадцять) років, для експлуатації та обслуговування адміністративних будівель та споруд. 3.2. Після закінчення строку дії договору Орендар має переважне право поновити його на новий строк.

Відповідно до п. 4.1. договору орендна плата за земельну ділянку площею 0,8900 га, розрахована у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки цієї земельної ділянки та складає: 695 122,20 грн на рік. Орендна плата вноситься Орендарем у грошовій безготівковій формі.

Згідно з п. 4.2 договору розмір орендної плати встановлюється згідно з рішеннями Одеської міської ради відповідно до розрахунку розміру орендної плати та може збільшуватися Одеською міською радою в межах передбачених законодавством. Обчислення розміру орендної плати за земельну ділянку здійснюється з урахуванням коефіцієнтів індексації, у порядку визначеному законодавством.

Відповідно до п. 4.3. договору Орендна плата сплачується орендарем рівними частками за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця на Банк ГУДКСУ в Одеській області, МФО 828011, код ЄДРПОУ 38016923, на рахунок Одержувача - УДКСУ у м. Одесі Одеської області, місцевий бюджет Київського району № 33213812700005, код бюджетної класифікації 18010600.

Орендар не звільняється від орендної плати і сплачує її незалежно від результатів його господарської діяльності (п. 4.4. договору).

Згідно з п. 9.4.1. договору орендар зобов`язаний виконувати встановлені щодо об`єкта оренди зобов`язання, додержувати вимог, встановлених Законом України Про оренду землі, виконувати обов`язки відповідно до умов договору і Земельного кодексу України.

Також згідно з 4.7. договору у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня, розмір якої визначається Податковим кодексом України. Пеня перераховується Орендарем на рахунок, зазначений в п. 4.3.цього договору.

Відповідно до Витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки м. Одеси від 10.04.2018 № 840, нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 5110136900:19:002:0007 становить 23 170 739,85 грн.

Згідно з Витягом із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки м. Одеси від 20.12.2023 № НВ-5101034722023, нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 5110136900:19:002:0007 становить 29 310 985,91 грн.

Відповідно до Витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки м. Одеси від 29.01.2024 № НВ-5100121442024, нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 5110136900:19:002:0007 становить 30 806 154,41 гривень.

У претензії від 29.01.2024 №01-13/177 Департамент пропонував відповідачу у місячний термін сплатити заборгованість з орендної плати у сумі 1 860 32, 84 грн (станом на 31.12.2023).

Згідно з розрахунком позивача заборгованість відповідача за договором оренди становить 2 395 690,59 грн.

Через неналежне виконання відповідачем умов договору, позивач нарахував відповідачу 3% річних на суму 96 472,76, 37 грн; пеню на суму 62 976, 92 грн, інфляційні втрати на 310 727,70 грн та надалі звернувся з даним позовом до суду.

Висновки суду

Предметом позову є майнова вимога позивача до відповідача про стягнення заборгованості за договором оренди землі.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За змістом ч. 1 ст. 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України (далі - ЗК України), Цивільним кодексом України, Законом України "Про оренду землі", іншими законами України та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди.

Згідно зі ст. 2 ЗК до земельних відносин належать відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

За п. 1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Частиною 1 ст. 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу.

Нормою ст.1 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Положеннями ст. 13 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно зі ст. 21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Частиною 1 статті 93 ЗК України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Статтею 96 ЗК України визначені обов`язки орендаря щодо забезпечення використання землі за цільовим призначенням, своєчасної сплати орендної плати.

Відповідно до вимог статті 15 Закону України "Про оренду землі" орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату є однією з істотних умов договору оренди землі.

Пунктом 14.1.136 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) передбачено, що орендна плата для цілей розділу XII цього Кодексу - обов`язковий платіж за користування земельною ділянкою державної або комунальної власності на умовах оренди.

Відповідно до ст. 288 ПК України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки, і платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Згідно зі ст. 96 ЗК України землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Статтями 24, 25 Закону України «Про оренду землі» передбачені права та обов`язки орендодавця та орендаря, зокрема орендодавець має право вимагати від орендаря: використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди; своєчасного внесення орендної плати.

Відповідно до положень ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Статтею 530 ЦК України встановлено, що у разі, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання.

Обсяг прав та обов`язків визначається в договорі за згодою сторін.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу (далі - ГК) України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

За змістом ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором.

Частиною 1 ст. 218 ГК України визначено, що підставою для застосування господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання.

Статтею 24 Закону України "Про оренду землі" визначено, що орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

За приписами ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Відповідно до ст. 629 цього Кодексу договір є обов`язковим для виконання сторонами.

З огляду на викладені вище обставини та норми чинного законодавства, суд дійшов до таких висновків.

Підставою пред`явлення позову є порушення відповідачем вимог земельного законодавства в частині своєчасної сплати орендної плати за фактичне використання земельної ділянки комунальної власності.

Судом встановлено, що за період з 01.09.2020 по 31.07.2021 відповідачу було нараховано 637 195, 35 грн орендної плати.

Через несплату боргу позивач звернувся до суду. Рішенням Господарського суду Одеської області від 14.02.2022 у справі № 916/3257/21, яке набрало законної сили 17.03.2022, задоволено позовну заяву Одеської міської ради та стягнуто з ТОВ «СОФІЇВСЬКИЙ-ІНВЕСТ» на користь Одеської міської ради заборгованість за договором у розмірі 637 195,35 грн, 19749,83 грн інфляційних втрат, 8002,24 грн 3 % річних, 18531,18 грн пені та 10252,18 грн судового збору.

Як вказує позивач, з серпня 2021 року ТОВ «СОФІЇВСЬКИЙ-ІНВЕСТ» теж не виконує обов`язки за договором щодо сплати орендної плати, у зв`язку із чим за період з 01.08.2021 по 30.06.2024 відповідачу було нараховано 2 395 690, 59 грн орендної плати.

Так, несплата орендарем відповідної плати за орендовану земельну ділянку за договором оренди є порушенням вимог чинного законодавства та умов цього договору, що є неприпустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України. У такому випадку орендодавець має право на захист своїх порушених прав.

При цьому, у відзиві на позов відповідач підтвердив про наявність заборгованості за договором оренди землі від 07.06.2018, проте зазначив, що заборгованість виникла у зв`язку із форс-мажорними обставинами.

Щодо форс-мажорних обставин, господарський суд звертає увагу відповідача на те, що такі обставини, доведені у встановленому законом порядку, можуть бути підставою для звільнення відповідача від відповідальності за порушене зобов`язання. Водночас такі обставини не можуть бути підставою для невиконання зобов`язання зі сплати основного боргу.

Суд, дослідивши здійснений позивачем розрахунок заборгованості за орендною платою в розмірі 2 395 690, 59 грн, вважає його обґрунтованим та арифметично правильним, а отже вимога про стягнення заборгованості з орендної плати є такою, що належить до задоволення.

Окрім того, позивач, посилаючись на положення п. 14 договору та ст. 129 ПК України, заявив до стягнення 62 976, 92 грн пені.

За приписами ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до положень ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру пені на 50%, суд зазначає таке.

Згідно з частиною першою статті 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

За частиною другою статті 233 ГК України якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Аналогічні положення також містить частина третя статті 551 ЦК України, положення якої України надають суду право зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому Суд наголошує, що неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013. Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 918/116/19.

Крім цього, таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов`язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер (постанова Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21).

Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити

У цих висновках Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.04.2023 у справі № 199/3152/20 (Провадження № 14-224цс21) з посиланням на висновки в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, (провадження № 12-79гс19) (пункт 8.24) та від 28.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, (провадження № 14-623цс18) (пункт 85).

У визначенні підстав для зменшення розміру неустойки суд бере до уваги таке.

Положеннями статті 3 ЦК України регламентовано загальні засади цивільного законодавства, якими, згідно з пунктами 3, 6 частини першої цієї статті ЦК України, є свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність.

Добросовісність є не тільки однією з основоположних засад цивільного законодавства, а також імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.

Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20.

Отже, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості.

А тому, в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності, може бути застосований також закріплений законодавцем в статті 3 ЦК України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) і як норма прямої дії, і як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.

Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).

За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

У наведених висновках суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.

Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (911/2223/20).

З огляду на судову практику, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов`язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов`язання (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18).

При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 920/1013/18, від 26.03.2020 у справі № 904/2847/19).

При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18).

Водночас, як свідчить судова практика, суди звертають увагу на те, що зменшення розміру пені на 99 % фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін (правова позиція Верховного Суду в постановах від 04.02.2020 у справі 918/116/19 (пункт 8.15), від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21, від 05.04.2023 у справі № 910/18718/21 тощо).

Суд зауважує, що зменшення судом неустойки до певного розміру відбувається із визначенням її у конкретній грошовій сумі, що підлягає стягненню, тоді як переведення зменшуваного розміру неустойки у частки, а відповідно і апелювання у спорах про зменшення розміру неустойки такими категоріями, як частка або процент, на який зменшується неустойка, не відображає об`єктивний стан сукупності обставин, які є предметом судового дослідження при вирішенні питання про зменшення неустойки.

При цьому слід звернути увагу, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов`язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.

Відповідно до встановлених у справі № 916/3686/24 обставин, заявлена позивачем до стягнення сума пені була нарахована за порушення умов укладеного між сторонами договору оренди землі: порушення полягало у простроченні відповідачем зобов`язання з оплати орендної плати.

Тобто, порушення відповідачем договірного зобов`язання у справі № 916/3686/24 полягає у неналежному (частковому) виконанні відповідачем (боржником) договірного зобов`язання, а сума невиконаного зобов`язання, яку розраховував отримати, однак недоотримав позивач становить 2395690,59 грн, в той час як пеня, нарахована за прострочення виконання зобов`язання, становить 62976,92 грн, тобто 2, 63 % від суми заборгованості.

А тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач обґрунтовуючи вимогу про зменшення розміру пені посилається на воєнний стан та погіршення матеріального становища.

Суд зазначає, що відповідно до п. 13.4 Договору сторона, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності, якщо вона доведе, що це порушення сталося не з її вини.

Що стосується покликання відповідача, як на підставу звільнення від відповідальності, на лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 р. №2024/02.0-7.1, то господарський суд до уваги не приймає такий арґумент з огляду на те, що зазначений лист, яким Торгово-промислова палата України засвідчила, що військова агресія російської федерації проти України стала підставою для введення воєнного стану та є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили), адресований необмеженому колу суб`єктів, його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв`язку у конкретному зобов`язанні.

У постанові Верховного Суду від 07.06.2023 у справі № 912/750/22 викладено висновок про те, що лист ТПП України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 не можна вважати сертифікатом у розумінні статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", а також такий лист не є документом, який був виданий за зверненням відповідного суб`єкта (відповідача), для якого могли настати певні форс-мажорні обставини.

Суд також зауважує, що матеріали справи не містять доказів звернення відповідача до Торгово-промислової палати України для засвідчення форс-мажорних обставин.

Також, як зазначено вище, сума через невиконане зобов`язання, яку розраховував отримати, однак недоотримав позивач, становить 2 395 690,59 грн, водночас як пеня, нарахована за прострочення виконання зобов`язання, становить 62 976,92 грн, тобто 2,63 % від суми заборгованості.

У зв`язку з викладеним, враховуючи висновки Верховного Суду про індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки, а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, що виключає формування єдиних (для вирішення спорів про стягнення неустойки) критеріїв та алгоритму визначення підстав для зменшення розміру неустойки та критеріїв для встановлення розміру (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), господарський суд не вбачає підстав для зменшення пені у даному випадку.

Дослідивши здійснений позивачем розрахунок пені в розмірі 62 976, 92 грн, господарський суд вважає, що такий розрахунок є обґрунтованим та арифметично правильним, а тому вимога про стягнення зазначеного розміру пені є такою, що належить до задоволення.

Позивач також заявив до стягнення 3 % річних в сумі 96 472, 76 грн, та суму інфляційних втрат в розмірі 310 727,70 грн.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Щодо зменшення інфляційних втрат та 3% річних, за змістом частини 2 статті 625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19.06.2019 №703/2718/16, від 19.06.2019 № 646/14523/15.

Наведене свідчить, що проценти та інфляційні нарахування, передбачені статтею 625 ЦК України, не є штрафними санкціями.

Отже, оскільки проценти та інфляційні втрати, передбачені статтею 625 ЦК України, не є штрафними санкціями, суд не має правових підстав для їх зменшення.

Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, господарський суд вважає, що такий розрахунок є арифметично правильним, відповідає вимогам закону, а тому з відповідача на користь позивача належить до стягнення 3 % річних в сумі 96 472, 76 грн та сума інфляційних втрат у розмірі 310 727,70 грн.

Щодо клопотання відповідача про відстрочення виконання судового рішення, господарський суд указує на таке.

Згідно з ст. 331 Господарського процесуального кодексу України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови. При відстроченні або розстроченні виконання судового рішення суд може вжити заходів щодо забезпечення позову. Про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена. У необхідних випадках ухвала надсилається установі банку за місцезнаходженням боржника або державному виконавцю, приватному виконавцю.

Згідно з зазначеною нормою, надання заявникові відстрочки або розстрочки виконання рішення є правом господарського суду, при цьому, закон не обмежує це право точним переліком господарських спорів або обставин, за яких суд має право надання відстрочки, проте визначальним фактором при наданні відстрочки є винятковість цих випадків та їх об`єктивний вплив на виконання судового рішення.

Як вбачається з вказаної норми, питання задоволення заяви сторони у справі про відстрочку або розстрочку виконання рішення суду вирішується судом в кожному конкретному випадку, виходячи з особливого характеру обставин справи, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення.

Відстрочення виконання рішення суду - це відтермінування у часі належного строку виконання рішення суду в цілому. Надання відстрочення судом полягає у визначенні нової конкретної, більш пізньої ніж первинна, дати, з настанням якої й після завершення строку відстрочення рішення має бути виконано повністю. При розгляді заяв щодо відстрочення виконання рішення необхідно виходити з міркувань доцільності та об`єктивної необхідності надання саме таких строків відтермінування виконання рішення в цілому; наявність підстави для відтермінування має бути доведена боржником. Строки такого відтермінування знаходяться у прямій залежності від обставин, що викликають необхідність надання додаткового строку до повного виконання рішення суду. Надання відстрочення виконання рішення суду не може створювати занадто або безпідставно привілейовані умови для боржника (Аналогічна правова позиція наведена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 21.02.2019 у справі № 2-54/08).

Підставою для відстрочення виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Проте, вирішуючи питання про відстрочення виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Необхідною умовою задоволення заяви про надання відстрочення виконання рішення суду є з`ясування факту дотримання балансу інтересів сторін, оцінки доводів боржника та заперечень кредитора, зокрема, щодо його фінансового стану. При цьому, суд повинен врахувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але, перш за все, повинен врахувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення.

Суд також звертає увагу на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 21.01.2020 у справі № 910/1180/19 та 03.09.2020 у справі № 905/30/16.

Так, касаційним судом зазначено, що питання про відстрочення виконання рішення суду господарські суди мають вирішувати із дотриманням балансу інтересів сторін. Необхідною умовою задоволення заяви про відстрочення виконання рішення суду є з`ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати доводи та заперечення як позивача, так і відповідача, а також дотримуватися розумного строку відстрочення.

Згідно зі ст. ст. 73 та 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

В обґрунтування поданого клопотання відповідач посилається на скрутне матеріальне становище, спричинене військовою агресією російської федерації проти України та постійними обстрілами території України, зокрема Одеської області, та вказує, що одночасне і повне виконання рішення суду в даній справі може призвести до погіршення фінансового становища відповідача, зупинки фінансово-господарської діяльності та іншим негативним наслідкам.

На підтвердження вказаних аргументів відповідач не надав жодних доказів.

Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Складне матеріальне становище відповідача, яким обґрунтована винятковість обставин, що ускладнюють виконання судового рішення, не може бути безумовною підставою для надання відстрочки виконання судового рішення, оскільки відсутність коштів, не дає право відповідачу (боржнику) не виконати рішення суду та не являється поважною причиною для його невиконання та не є об`єктивно-поважною причиною для його відстрочення.

Суд зазначає, що сам по собі факт введення воєнного стану не може вважатись належною правовою підставою для невиконання зобов`язань, а обставини, які виникли у зв`язку з війною мають безпосередньо впливати на неможливість сторони виконати свій обов`язок, отже сторона, яка посилається на вказану обставину повинна довести зв`язок між неможливістю виконання зобов`язання та військовими діями.

Доказів реальної можливості виконати рішення суду у справі, за умови надання судом відстрочення виконання, відповідач суду не надав, згоди позивача на відстрочення виконання рішення суду не отримано.

Оцінюючи надані відповідачем обґрунтування, суд дійшов висновку, що вказане у сукупності не свідчить про наявність підстав, визначених ст. 331 ГПК України, а відтак клопотання відповідача про відстрочення виконання судового рішення задоволенню не підлягає.

Відповідно до змісту ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінюючи викладене, за наведених підстав, господарський суд дійшов висновку, що доводи позивача є доведеними та обґрунтованими, а отже позов підлягає до задоволення повністю.

Оскільки позовні вимоги позивача задоволені повністю, сплачена сума судового збору підлягає відшкодуванню Одеській міській раді за рахунок відповідача у сумі 34 390,41 грн.

Керуючись ст. ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю СОФІЇВСЬКИЙ-ІНВЕСТ (65049, м. Одеса, вул. Недєліна, 82-А, ідентифікаційний код 39260144) на користь Одеської міської ради (65026, м. Одеса, площа Думська, 1, ідентифікаційний код 26597691) на рахунок: Одеська міська ТГ, отримувач ГУК в Одеської області /м. Одесі/, код отримувача (ЄДРПОУ) 37607526, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), номер рахунку UA 468 9999 8033 4129 812 0000 15744, код класифікації доходів бюджету 18010600 «орендна плата з юридичних осіб») заборгованість у загальній сумі 2 865 867,97 грн, з яких: заборгованість за договором оренди землі від 07.06.2018, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н. Ю. 07.06.2018 та зареєстрованим в реєстрі за № 1213, у розмірі 2 395 690,59 грн; інфляційні втрати у розмірі 310 727,70 грн; 3% річних у розмірі 96 472,76 грн; пеня у розмірі 62 976,92 грн.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю СОФІЇВСЬКИЙ-ІНВЕСТ (65049, м. Одеса, вул. Недєліна, 82-А, ідентифікаційний код 39260144) на користь Одеської міської ради (65026, м. Одеса, площа Думська, буд. 1, ідентифікаційний код 26597691) витрати зі сплати судового збору за подання позову у розмірі 34 390,41 грн (на рахунок Юридичного департаменту Одеської міської ради, код ЄДРПОУ 26302537, р/р UA 808 2017 2034 4250 211 0000 34995, в ДКСУ м. Київ, МФО 820172).

4. У задоволенні клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю СОФІЇВСЬКИЙ-ІНВЕСТ про відстрочення виконання рішення відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня складання повного рішення.

Повне рішення складено 12 грудня 2024 р.

Суддя Т.Г. Деркач