Рішення

від 19.11.2024 по справі 921/541/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

19 листопада 2024 року м. ТернопільСправа № 921/541/24

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Гевка В.Л. розглянувши у порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом: Приватного підприємства Віктор-Ком Імпекс, 60421, Чернівецька обл., Глибоцький р-н., с. Йорданешти, вул. Корнец, 24

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Лезер Ленд, 46003, Тернопільська обл., м. Тернопіль, вул. Білецька, 1а

про стягнення заборгованості у сумі 1 678 890 грн 86 коп., з яких: 1 591 000 грн 96 коп. заборгованість за договором, 61 658 грн 03 коп. інфляційні нарахування, 26 231 грн 87 коп. 3 % річних за користування грошовими коштами

За участі представників сторін та їх учасників:

Позивача: адвокат Буряк Оксана Ігорівна, ордер на надання правничої допомоги серія АТ №1077120 від 15.08.2024 (присутня до виходу суду в нарадчу кімнату) ;

Відповідача: не з`явився.

1.Суть та рух справи.

Позивач Приватне підприємство Віктор-Ком Імпекс звернувся до Господарського суду Тернопільської області з позовною заявою до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Лезер Ленд про стягнення заборгованості у сумі 1 678 890 грн 86 коп., з яких: 1 591 000 грн 96 коп. заборгованість за договором, 61 658 грн 03 коп. інфляційні нарахування, 26 231 грн 87 коп. 3 % річних за користування грошовими коштами.

Ухвалою суду від 16.09.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання вперше призначено на 11.10.2024.

Ухвалами суду, в порядку статті 183 ГПК України, неодноразово відкладалось підготовче судове засідання з підстав, зазначених в ухвалах.

У судовому засіданні 05.11.2024 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 19.11.2024, без постановлення окремого процесуального документу із зазначенням про постановлення ухвали про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті у протоколі судового засідання, відповідно до пункту 7 частини 2 статті 223 ГПК України.

У судовому засіданні 19.11.2024 відкрито розгляд справи по суті.

У призначеному судовому засіданні 19.11.2024 взяла участь представниця позивача (в режимі відеоконференцзв`язку).

Відповідач участі уповноваженого представника у призначеному судовому засіданні не забезпечив, будь яких заяв чи клопотань процесуального характеру суду не подав.

Частиною 1 статті 202 ГПК України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи наведене, суд визнав за можливе розглянути справу без участі відповідача, за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні 19.11.2024 суд видалився до тривалої нарадчої кімнати та після повернення з нарадчої кімнати ухвалив скорочену (вступну та резолютивну) частину рішення.

1.1.Розгляд клопотання відповідача про витребування доказів.

02.10.2024 від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву (без номера від 01.10.2024, вх. №7572 від 02.10.2024), у якому, серед іншого, ТОВ Лезер Ленд просило в порядку статті 81 ГПК України, витребувати докази у Приватного підприємства Віктор-Ком Імпекс, а саме податкові накладні, зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних щодо контрагента (ТОВ Лезер Ленд) по Договору № 1-23.11.2023.

Присутня у судовому засіданні 11.10.2024 представниця позивача проти задоволення клопотання відповідача заперечила, зазначивши, що докази, які просить витребувати відповідач не підтверджують обставин, викладених у позовних вимогах.

Суд, розглянувши зазначене клопотання відмовив ТОВ Лезер Ленд в його задоволенні з підстав, зазначених в ухвалі від 11.10.2024.

2.Аргументи сторін.

2.1. Аргументація позивача.

Позовні вимоги, викладені позивачем у позовній заяві (вх№630 від 09.09.2024) та підтримані його представницею у судових засіданнях, обґрунтовані тим, що на виконання укладеного договору №1-23.11.203 від 23.11.2023 ним здійснено поставку товару (солі кам`яної для промислового перероблення) відповідачу у кількості та за ціною, визначених у договорі.

Проте, враховуючи, що відповідачем - ТОВ Лезер Ленд оплату за прийнятий товар здійснено лише частково, у зв`язку з чим виникла заборгованість у розмірі 1 591000 грн 96 коп., позивач із урахуванням порушення відповідачем строків оплати нарахував та заявив до стягнення з ТОВ Лезер Ленд 61 658 грн 03 коп. інфляційні нарахування, 26 231 грн 87 коп. 3 % річних за користування грошовими коштами.

На підставі зазначеного, Приватне підприємство Віктор-Ком Імпекс звернулось до суду про захист свого порушеного майнового права, шляхом стягнення з ТОВ Лезер Ленд заборгованості у сумі 1 678 890 грн 86 коп., з яких: 1 591 000 грн 96 коп. заборгованість за договором, 61 658 грн 03 коп. інфляційні нарахування, 26 231 грн 87 коп. 3 % річних за користування грошовими коштами.

2.2. Правова позиція відповідача.

Відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю Лезер Ленд участі уповноваженого представника у судових засіданнях не забезпечив, проте у наданому відзиві на позовну заяву (вх.7572 від 02.10.2024) із позовними вимогами не погоджується, зокрема, вказує на існування у нього сумнівів щодо здійснення зазначених у позові господарських операцій з поставки товару (енергетичних ресурсів). Крім того, у відзиві на позовну заяву відповідач, серед іншого, не погоджується із нарахованою сумою пені, вважаючи, що нарахована пеня (в розмірі 721 812,54 грн) є завищеною щодо суми основного боргу та до неї має застосовуватися строк позовної давності.

Одночасно, відповідач посилається на те, що наданий позивачем Акт звірки взаєморозрахунків за 2024 рік, не є належним доказом факту здійснення будь яких господарських операцій, оскільки не є первинним бухгалтерським документом. При цьому, зазначив, що оскільки він не підписаний обома сторонами, тому немає юридичної сили, і судом не повинен братися до уваги.

Інших заперечень, заяв чи клопотань процесуального характеру, відповідач не подавав.

3. Фактичні обставини, встановлені судом.

Розглянувши матеріали справи, доводи позивача, відзив на позовну заяву відповідача, оцінивши подані докази в їх сукупності, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, судом встановлено таке.

Як вбачається із матеріалів справи, 23.11.2023 року між Приватним підприємством "Віктор-Ком Імпекс" (далі по тексту продавець, постачальник, позивач, ПП "Віктор-Ком Імпекс") та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лезер Ленд" (далі по тексту покупець, ТОВ "Лезер Ленд") було укладено Договip №l-23.11.2023.

Згідно п.1.1. Договору постачальник бере на себе зобов`язання поставити з передачею у власність покупцеві товар, асортимент, кількість і ціни, які вказані в виставлених рахунках, накладних або специфікації, попередньо узгоджені в усній або письмовій формі, а Покупець бере на себе зобов`язання прийняти вказаний товар і своєчасно здійснити його оплату на умовах даного договору та додатків (п.1.1. договору).

Відповідно до пункту 4.1 Договору постачання товару здійснюється через служби доставки Нова пошта, Делівері, Гюнсел, власним або орендованим автомобільним транспортом до адреси вказаної покупцем, або самовивозом на основі довіреності на отримання товару. При постачанні автомобільним транспортом момент переходу прав власності визначається датою відвантаження, вказаною в видатковій накладній та товарно-транспортній накладній.

Згідно пункту 5.2. форма розрахунку - 50% вартості товару оплата передоплатою (авансом) згідно рахунків та 50 % вартості товару оплата після відвантаження, за попередньою домовленістю та згодою сторін.

Оплата вартості «Товару» здійснюється «Покупцем» шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок «Постачальника». (п.5.3. договору).

Датою оплати вважається дата зарахування грошових коштів "Покупця" на поточний рахунок "Постачальника". (п.5.4. Договору).

Постачання "Товару" здійснюється за цінами, що діють на момент відвантаження та можуть відрізнятися від попередніх, в залежності від попередніх домовленостей на момент відвантаження та умов оплати. (п.5.5. договору).

Договір набуває чинності з моменту його підписання обома Сторонами і діє до 31 грудня 2024 року включно, а за фінансовими зобов`язаннями - до повного їх виконання. (п.9.1. договору).

Додатком 1 до договору №1-23.11.2023 є Специфікація, якою сторони погодили, що товар сіль кам`яна, технічна для промислового переробляння, ґатунок вищий, помел 3, ДСТУ 4246, поставляється продавцем в кількості 100 т по ціні 5 500,00 грн за тонну, на загальну суму 660 000,00 грн в т.ч. ПДВ (20%) 110 000,00 грн.

Суд на підставі наявних у справі доказів встановив, що починаючи з моменту укладення договору позивач здійснював постачання товару (сіль кам`яна, технічна для промислового переробляння), що підтверджується :

-видатковою накладною №2 від 02.01.2024 р., рахунком на оплату №2 від 02.01.2024 р. на 166320,00 грн та товарно-транспортною накладною №658 від 02.01.2024 р. (25200 кг);

-видатковою накладною №3 від 02.01.2024 р., рахунком на оплату №3 від 02.01.2024 р. на 165 000,00 грн та товарно-транспортною накладною №67 від 02.01.2024 р. (25000 кг);

-видатковою накладною №4 від 02.01.2024 р., рахунком на оплату №4 від 02.01.2024 р. на 495 000,00 грн та товарно-транспортними накладними №660 від 02.01.2024 р. (25000 кг.), №661 від 02.01.2024 р. (25100 кг), №662 від 02.01.2024 р. (24900 кг);

-видатковою накладною №8 від 06.01.2024 р., рахунком на оплату №590 від 06.01.2024 р. на суму 332 640,00 грн та товарно-транспортними накладними №8 від 08.01.2024 р. (25400 кг.), №9 від 08.01.2024 р. (25000 кг.);

- видатковою накладною №14 від 08.01.2024 р., рахунком на оплату №593 від 08.01.2024 суму 175 560,00 грн та товарно-транспортною накладною №11 від 08.01.2024 р. (26600 кг);

- видатковою накладною №45 від 18.01.2024 р., рахунком на оплату №37 від 18.01.2024 р. на суму 168 564,00 грн та товарно-транспортною накладною №29 від 18.01.2024 р. (25540 кг.);

- видатковою накладною №47 від 19.01.2024 р., рахунком на оплату №43 від 19.01.2024 р. на суму 165 660,00 грн та товарно-транспортною накладною №33 від 19.01.2024 р. (25100 кг.);

- видатковою накладною №50 від 21.01.2024 р., рахунком на оплату №45 від 21.01.2024 р. на суму 165 660,00 грн. та товарно-транспортною накладною №34 від 21.01.2024 р. (25100 кг.);

- видатковою накладною №55 від 22.01.2024 р., рахунком на оплату №53 від 22.01.2024 р. на суму 165 660,00 грн та товарно-транспортною накладною №36 від 22.01.2024 р. (25100 кг.);

- видатковою накладною №56 від 22.01.2024 р., рахунком на оплату №54 від 22.01.2024 р. на суму 332 904,00 грн та товарно-транспортними накладними №37 від 22.01.2024 р. (25100 кг), №38 від 22.01.2024 р. (25340 кг.);

- видатковою накладною №73 від 25.01.2024 р., рахунком на оплату №68 від 25.01.2024 р. на суму 171 600,00 грн та товарно-транспортною накладною №51 від 25.01.2024 р. (26000 кг.);

- видатковою накладною №78 від 26.01.2024 р., рахунком на оплату №73 від 26.01.2024 р. на суму 158 172,96 грн та товарно-транспортною накладною №60 від 26.01.2024 р. (25520 кг.);

- видатковою накладною №85 від 27.01.2024 р., рахунком на оплату №76 від 27.01.2024 р. на суму 165 660,00 грн та товарно-транспортною накладною №61 від 27.01.2024 р. (25100 кг.);

- видатковою накладною №111 від 01.02.2024 р., рахунком на оплату №97 від 01.02.2024 на суму 150 000,00 грн та товарно-транспортною накладною №111 від 01.02.2024 р. (25000 кг);

- видатковою накладною №112 від 01.02.2024 р., рахунком на оплату №97 від 01.02.2024. на суму 150 000,00 грн та товарно-транспортною накладною №112 від 01.02.2024 р. (25000 кг);

- видатковою накладною №120 від 05.02.2024 р., рахунком на оплату №106 від 05.02.2024 на суму 144 480,00 грн та товарно-транспортною накладною №120 від 05.02.2024 р. (24080 кг);

- видатковою накладною №122 від 05.02.2024 р., рахунком на оплату №107 від 05.02.2024 на суму 151 920,00 грн та товарно-транспортною накладною №122 від 05.02.2024 р. (25320 кг);

- видатковою накладною №123 від 05.02.2024 р., рахунком на оплату №108 від 05.02.2024 на суму 143 280,00 грн та товарно-транспортною накладною №123 від 05.02.2024 р. (23880 кг).

Вказані документи підписані обома сторонами та завірені їх печатками.

Отже, відповідачу, починаючи з січня 2024 року, позивачем було відвантажено сіль кам`яну для промислового переробляння в загальній кількості 553 380 кг на загальну суму 3 568 080,96 грн. Вказаний товар у зазначеному обсязі, відповідачем прийнято без жодних зауважень чи заперечень.

При цьому, як вбачається із наданих позивачем розрахунків, відповідач до кінця 2023 року вчасно розраховувався за отриманий товар, а також була наявна переплата в розмірі 277 080,00 грн.

Однак, як встановлено судом та не заперечено самим відповідачем у відзиві на позовну заяву, свої зобов`язання по Договору товариство належним чином не виконало, а саме починаючи з 05.01.2024 по 22.02.2024, за отриманий товар здійснило оплату частково в сумі 1 700 000,00 грн. З огляду на зазначене, станом на час звернення позивача із позовною заявою до суду, відповідач заборгував позивачу - ПП Віктор-Ком Імпекс 1 591 000,96 грн.

З метою не доведення справи до суду, Приватне підприємство Віктор-Ком Імпекс надіслало на адресу відповідача Листа-претензію від 24.06.2024 №35 про погашення заборгованості в сумі 1 591 000,96 грн із попередженням щодо наслідків непогашення суми боргу. Однак, як вбачається із роздруківки трекінгу від 24.06.2024, від отримання поштового відправлення №59001174874902, відповідач відмовився.

Станом на час розгляду спору сума основного боргу в розмірі 1 591 000,96 грн відповідачем не сплачена.

На підставі зазначеного, позивачем заявлено до стягнення 1 591 000 грн 96 коп. заборгованості за договором, а також нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 61 658 грн 03 коп. інфляційних втрат та 26 231 грн 87 коп. 3 % річних за користування грошовими коштами.

Наведене свідчить про те, що між сторонами у справі виникли зобов`язання за договором поставки, згідно якого та в силу статті 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або у інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

4. Норми права, законодавство, судова практика, які застосував суд.

Відносини, що виникли між сторонами у справі, регулюються Цивільним кодексом України, Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативними актами.

Згідно зі статтею 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності до статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Вказані положення передбачають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

Згідно із статтею 4 ГПК, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Згідно із статті 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 4 цього Кодексу.

Статтями 15, 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У відповідності до вимог статті 174 Господарського кодексу України (далі по тексту ГК України) господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

До виконання господарських зобов`язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (стаття 193 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Статтею 193 ГК України встановлено обов`язок суб`єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України (далі по тексту ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

За змістом ст. ст. 598-599 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Пунктами 3,4 частини 1 статті 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до статей 627, 628 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, зміст договору складається з умов, які визначаються на розсуд та за погодженням сторін, та умов, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як вбачається зі змісту укладеного сторонами договору, він по своїй правовій природі є договором поставки.

За умовами ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою з урахуванням відповідних оплат.

У відповідності до частин 1,2 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Із змісту частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною 2 статті 86 ГПК України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

5. Мотивована оцінка судом аргументів, наведених учасниками справи. Висновки суду.

Предметом спору у цій справі є вимога позивача про стягнення з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю Лезер Ленд 1 591 000 грн 96 коп. заборгованості за договором, 61 658 грн 03 коп. інфляційних нарахувань та 26 231 грн 87 коп. 3 % річних за користування грошовими коштами, нарахованих у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем умов Договору №1-23.11.2023 від 23.11.2023.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.

Як вбачається із матеріалів справи, 23.11.2023 між Приватним підприємством "Віктор-Ком Імпекс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лезер Ленд" було укладено Договip №l-23.11.2023 щодо поставки товару (солі кам`яної для промислового переробляння) за ціною та в кількості попередньо узгодженій в усній або письмовій формі.

При цьому, відповідач (покупець), згідно умов договору та додатків до нього, зобов`язався прийняти товар і своєчасно здійснити його оплату.

Як встановлено судом, та не спростовано відповідачем, на підставі наданих позивачем належних та допустимих доказів, ПП Віктор-Ком Імпекс свої зобов`язання за Договором виконало шляхом поставки відповідачу товару солі кам`яної для промислового переробляння в кількості, зазначеній в видаткових накладних та товарно-транспортних накладних.

При дослідженні та оцінці судом вище зазначених документів як письмових доказів, судом встановлено, що усі вони містять підписи представників обох сторін та завірені двосторонньо печатками юридичних осіб позивача та відповідача.

Вказане, також, свідчить проте, що відповідачем - ТОВ "Лезер Ленд" прийнято товар без будь яких заперечень чи зауважень.

Проте, в порушення умов договору, відповідачем оплату за отриману протягом 2024 року сіль кам`яну для технічного переробляння, проведено частково в сумі 1 700 000,00 грн, внаслідок чого, станом на час звернення із позовом до суду 09.09.2024, наявна заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю «Лазер-Ленд» перед Приватним підприємством «Віктор-Ком Імпекс» складає 1 591 000 грн 95 коп.

Заявлена до стягнення сума основного боргу відповідачем не спростована, доказів погашення боргу суду не надано.

Таким чином, суд вважає доведеним позивачем і не спростованим відповідачем, що всупереч договірних зобов`язань, станом на час звернення позивача із позовом до суду (09.09.2024), відповідачем не оплачено заборгованість за отриманий ним товар в розмірі 1 591 000грн 95коп., чим порушено строки про оплату товару, встановлені та погоджені Договором №1-23.11.2023 від 23.11.2023.

При цьому, стосовно наданого суду Акту звірки взаємних розрахунків за період 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лазер-Ленд» та Приватним підприємством «Віктор-Ком Імпекс», суд зазначає таке.

Акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій.

Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухобліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухобліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин.

Аналогічної позиції дотримано Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постановах від 19.04.2018 р. у справі № 905/1198/17 та від 05.03.2019 р. у справі № 910/1389/18.

Суд, також, звертає увагу, що сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій (поставки, надання послуг тощо), оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акту звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості.

Враховуючи, що наданий суду акт звірки за період 2024 року не завірений відповідальними особами позивача та відповідача, а тому судом такий доказ не може вважатися належним підтвердженням заборгованості суб`єкта господарювання ТОВ «Лазер-Ленд».

Отже, враховуючи фактичні обставини справи та наведені вище норми законодавства, суд дійшов висновку про задоволення позову в частині стягнення заборгованості за Договором №1-23.11.2023 від 23.11.2023 у розмірі 1 591 000 грн 95 коп., як обґрунтованого, підтвердженого доданими до матеріалів справи доказами та не спростованого відповідачем.

5.1. Щодо позовних вимог в частині стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань.

Із змісту статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем належними доказами підтверджено допущене відповідачем прострочення виконання грошових зобов`язань перед позивачем, що дає правові підстави останньому застосувати до відповідача відповідальність, передбачену статтею 625 Цивільного кодексу України.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Невиконання відповідачем зобов`язання умов договору в частині сплати коштів за отриманий ним товар (солі кам`яної для промислового переробляння), є підставою для стягнення на користь позивача інфляційних втрат за весь час прострочення та 3% річних від простроченої суми, які входять до складу грошового зобов`язання, оскільки боржник зобов`язаний відшкодувати інфляційні втрати від знецінення несплачених коштів.

Враховуючи, що відповідачем порушувались умови Договору в частині термінів оплати за поставлений йому товар, останньому нараховані:

- 61658,03 грн - інфляційні втрати ;

- 26 231,87 грн - три проценти річних від простроченої суми.

Згідно з усталеною судовою практикою застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості.

Перевіривши наведені позивачем розрахунки заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат, зважаючи на доведений матеріалами справи факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань по оплаті за отриманий товар, з урахуванням встановленого умовами Договору №1-23.11.2023 від 23.11.2023 терміну здійснення розрахунку, погодженого сторонами пунктом 2.1. Договору, суд вважає правомірним нарахування відповідачу 26 231,87 грн три проценти річних за період з 01.02.2024 по 15.08.2024 та такими, що підлягають до задоволення.

Також, суд, перевіривши за допомогою програми: «ips.ligazakon.net/calculator» правильність нарахування інфляційних в розмірі 61658,03 грн нарахованих від простроченої суми боргу за період з 05.02.2024 по 31.07.2024, вважає їх правомірними, належним чином обрахованими, не запереченими відповідачем, та такими, що підлягають до задоволення.

5.2. Щодо вимог позивача про нарахування відсотків до моменту остаточного виконання рішення.

Позивач, у позовній заяві просить суд, також, з урахуванням приписів частини 10 статті 238 ГПК України та частин 11,12 статті 26 ЗУ "Про виконавче провадження" ухвалити рішення, яким покласти на Орган (особу), що здійснюватиме примусове виконання рішення Господарського суду Тернопільської області здійснення нарахування 3% річних на суму основного боргу у розмірі 1 638 281,22 грн, починаючи з дати звернення з позовною заявою суду до моменту виконання судового рішення в частині погашення суми основного боргу.

Суд, розглянувши вказану вимогу позивача, має за необхідне зазначити таке.

Частиною 10 статті 238 ГПК України визначено, що суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.

Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.

Згідно з частинами 11, 12 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження», якщо у виконавчому документі про стягнення боргу зазначено про нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення, виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження розраховує остаточну суму відсотків (пені) за правилами, визначеними у виконавчому документі. До закінчення виконавчого провадження виконавець за заявою стягувача перераховує розмір остаточної суми відсотків (пені), які підлягають стягненню з боржника, не пізніше наступного дня з дня надходження заяви стягувача про такий перерахунок, про що повідомляє боржника не пізніше наступного дня після здійснення перерахунку.

Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за час прострочення.

За змістом частини 1 статті 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до приписів статті 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Застосування частини 10 статті 238 ГПК України сприятиме найшвидшому виконанню відповідачем судового рішення в частині сплати основного боргу, а позивач позбавиться необхідності ще раз звертатися до суду з позовом про стягнення з відповідача додатково нарахованих процентів, за допущене ним прострочення після ухвалення судом рішення. Такі проценти розрахує і стягне з них виконавець, що також передбачається і ч. ч. 11, 12 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження".

Суд зауважує, що вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених ст. 625 ЦК, не є додатковими вимогами в розумінні ст. 266 ЦК, стягнення 3% річних можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову.

За таких обставин, суд вважає за можливе задовольнити вимогу позивача та зобов`язати Орган (особу), що здійснюватиме примусове виконання рішення Господарського суду Тернопільської області здійснювати нарахування 3% річних на суму основного боргу, починаючи з дати звернення позивача з позовом 09.09.2024 року до моменту повної оплати боргу, з урахуванням приписів законодавства України.

Розрахунок 3% річних здійснювати за формулою: С х 3 х Д : К : 100, де: С - несплачена сума основного боргу (станом на час ухвалення рішення суду - 1 678 890,86 грн); Д кількість днів прострочення; К - кількість днів у році, в якому наявна непогашена заборгованість.

5.3. Щодо заперечень відповідача щодо пені.

Відповідач у відзиві на позовну заяву (вх.7572 від 02.10.2024), в обґрунтування своїх заперечень щодо суми позовних вимог, серед іншого, вказував на завищений розмір пені (721 812,54 грн) та застосовування до неї строку позовної давності, а також не погоджувався із періодом нарахування пені.

При цьому, суд має за необхідне звернути увагу, що предметом позовним вимог позивача є : 1 591 000 грн 96 коп. заборгованість за договором, 61 658 грн 03 коп. інфляційні нарахування, 26 231 грн 87 коп. 3 % річних за користування грошовими коштами, вимоги щодо стягнення пені в розмірі 721812,54 грн, позивач не заявляв.

А тому, із урахуванням зазначеного, суд відхиляє заперечення відповідача щодо пені та періоду її нарахування.

6. Загальний висновок.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лазер-Ленд» на користь Приватного підприємства «Віктор-Ком Імпекс» суму в розмірі 1687 890грн 86коп., з яких: 1 591 000грн 95коп. заборгованість за договором; 61 658грн 03грн інфляційні нарахування; 26 231грн 87коп. 3% річних за користування грошовими коштами.

7. Судові витрати.

7.1. Щодо судового збору.

Згідно із нормами ГПК України розподіл судових витрат здійснюється за правилами статті 129 ГПК України.

Відповідно до частин 1,2 статті 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При поданні позовної заяви, позивачем, згідно платіжної інструкції № 1471 від 30.08.2024 сплачено 25 183 грн 36 коп. судового збору.

А тому, відповідно до вимог статті 129 ГПК України, судовий збір в розмірі 25183 грн 36 коп. суд покладає на відповідача у справі та присуджує до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лазер-Ленд» на користь Приватного підприємства «Віктор-Ком Імпекс» 25183 грн 36 коп.

7.2. Щодо витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до статті 16 ГПК України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Із змісту статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин 1, 3 статті 124 ГПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Позивачем, у відповідності до приписів вказаної статті 124 ГПК України, у позовній заяві зазначено про попередній (орієнтовний) розрахунок суми витрат на професійну правничу допомогу, які позивач очікує понести у наведеній справі в розмірі 15 000, 00 грн.

Відповідно до статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини 8 статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно до частини 1 статті 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: договір про надання правової допомоги; довіреність; ордер; доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

За приписами частини 3 статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, стаття 903 ЦК України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Глава 52 ЦК України регулює загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг.

Стаття 632 ЦК України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Таким чином, системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити наступні висновки:

1) договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в частині 2 статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність");

2) за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України;

3) як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару.

Як встановлено судом, 02.08.2024 між адвокатом Буряк Оксаною Ігорівною та Приватним підприємством Віктор-Ком Імпекс укладено Договір про надання правової допомоги та представництва (у господарській справі) №1/08. За цим Договором Адвокат бере на себе зобов`язання надавати правову допомогу Клієнту в обсязі визначеному предметом цієї угоди (п.2.1.договору), а Клієнт зобов`язується оплатити Адвокату гонорар за надання правової допомоги.

Відповідно до Акту прийому передачі виконаних робіт по договору про надання правової допомоги від 02.08.2024, адвокатом Буряк Оксаною Ігорівною, яка діє на підставі Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю ІФ №001020, надано Приватному підприємству Віктор-Ком Імпекс послуги в повному обсязі з дотриманням умов Договору про надання правової допомоги та представництва (у господарській справі) №1/08.

Адвокат не повинен підтверджувати розмір гонорару, якщо гонорар встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі.

Відповідне положення міститься у постанові КАС ВС від 28 грудня 2020 року у справі 640/18402/19.

Так, ВС дійшов висновку, що розмір винагороди за надання правової допомоги визначений у Договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу. Щодо відсутності детального опису робіт на виконання положень частини четвертої статті 134 КАС, Суд звертає увагу на зміст цієї норми, яка запроваджена "для визначення розміру витрат", в той час як в межах цієї справи розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, а отже є визначеним.

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268).

Положення статей 126, 129 ГПК України, кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європа державам-членам щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя № R (81)7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом.

Дослідивши матеріали справи, вимоги позивача щодо стягнення витрат на правничу допомогу в сумі 15000,00 грн, суд дійшов висновку про задоволення вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 14 000,00 грн, із врахуванням такого.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 висловлено таку правову позицію: "Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату гонорару успіху, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність."

При цьому, дослідивши наданий позивачем Акт приймання-передачі виконаних робіт, суд приходить до висновку, що виконання робіт по наданню послуг адвокатом на суму 14 000,00 грн підтверджено, а також доведено їх реальність та дійсність понесення у межах розгляду даної справи.

Крім того, наявною у матеріалах справи квитанцією прибуткового касового ордера №2/8 від 15.08.2024 підтверджено оплату позивачем витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 14 000,00 грн.

При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 169 ГПК України).

Тобто саме зацікавлена сторона має вчиняти певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

При цьому суд зазначає, що жодних заперечень щодо заявленої позивачем суми витрат на професійну правничу допомогу, а також клопотань щодо її зменшення, відповідачем не заявлено.

Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України", зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

З огляду на вищезазначене у сукупності, надавши оцінку вимозі позивача про стягнення з відповідача витрат, понесених на отримання професійної правничої допомоги у даній справі, враховуючи відсутність клопотання відповідача про зменшення заявленої суми витрат на правничу допомогу, керуючись вимогами статті 129 ГПК України, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю Лезер Ленд на користь позивача - Приватного підприємства Віктор-Ком Імпекс 14 000 грн 00 коп. витрат на правничу допомогу.

Враховуючи зазначене вище, керуючись положеннями статей 2, 42, 86, 129, 233, 236, 238, 241, з 253 по 259 у сукупності з іншими статтями Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лезер-Ленд» на користь Приватного підприємства «Віктор-Ком Імпекс» суму в розмірі 1687 890грн 86коп., з яких: 1 591 000грн 95коп. заборгованість за договором; 61 658грн 03грн інфляційні нарахування; 26 231грн 87коп. 3% річних за користування грошовими коштами.

3. Судові витрати покласти на відповідача.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лезер-Ленд» на користь Приватного підприємства «Віктор-Ком Імпекс» - 25 183грн 36коп. судового збору та 14 000грн 00коп. витрат на професійну правничу допомогу.

5. Органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення Господарського суду Тернопільської області здійснювати нарахування 3% річних на суму основного боргу.

6. Накази видати після набрання рішенням суду законної сили.

Позивач: Приватного підприємства Віктор-Ком Імпекс, 60421, Чернівецька обл., Глибоцький р-н., с. Йорданешти, вул. Корнец, 24, (код ЄДРПОУ 34864103) ;

Відповідач: Товариства з обмеженою відповідальністю Лезер Ленд, 46003, Тернопільська обл., м. Тернопіль, вул. Білецька, 1а, (код ЄДРПОУ 41923921).

Рішення господарського суду набирає законної сили у порядку статті 241 ГПК України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається у порядку, визначеному статтями з 253 по 259 ГПК України. Повне рішення складено 11.12.2024. Повний текст рішення надіслати учасникам справи в електронній формі за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи та/або в паперовій формі рекомендованою кореспонденцією із повідомленням про вручення поштового відправлення.

Учасники справи можуть отримати інформацію по справі на офіційному веб -порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.

Суддя В.Л. Гевко