Рішення

від 12.12.2024 по справі 922/3687/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" грудня 2024 р.м. ХарківСправа № 922/3687/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Добрелі Н.С.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Управління житлово-комунального господарства Світловодської міської ради доТовариства з обмеженою відповідальністю "ЗАВОД ДИТЯЧОГО ІГРОВОГО ТА СПОРТИВНОГО ОБЛАДНАННЯ "ГРІГ" простягнення коштів

без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

УЖКГ Світловодської міської ради звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до ТОВ "ЗДІСО "ГРІГ", в якій просить суд стягнути з відповідача на користь позивача збитки у розмірі вартості майна в сумі 74.625,00 грн, яке було передано на зберігання за Договором від 21.12.2021 №78, неустойку (штраф) у розмірі 68.655,00 грн, 3% річних у сумі 5.190,35 грн, інфляційні втрати в розмірі 15.395,01 грн, а також витрати зі сплати судового збору.

Фактичними підставами позову є неповернення відповідачем переданого позивачем на підставі Договору зберігання від 21.12.2021 №78 дитячого ігрового обладнання.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 22.10.2024 з урахуванням малозначності справи №922/3687/24 в розумінні частини п`ятої статті 12 ГПК України відкрито спрощене позовне провадження, призначено розгляд справи без повідомлення сторін та встановлено учасникам справи строк для подання заяв по суті справи.

Частиною п`ятою статті 176 ГПК України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Ухвала про відкриття провадження у даній справі була надіслана за місцезнаходженням відповідача, проте повернулася на адресу суду з відміткою поштового відділення "Адресат відсутній за вказаною адресою".

Суд звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним. При цьому отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 25.04.2018 у справі №800/547/17).

При цьому, виходячи зі змісту статей 120, 242 ГПК, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною (наявність такої адреси в ЄДР прирівнюється до повідомлення такої адреси стороною), і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (аналогічний висновок наведений у постанові Верховного Суду від 30.03.2023 у справі №910/2654/22).

Враховуючи факт направлення судом ухвали про відкриття провадження у справі на дійсну адресу відповідача та повернення такої ухвали з відміткою поштового відділення "адресат відсутній за вказаною адресою", суд дійшов висновку про належне повідомлення відповідача у даній справі.

Положеннями частини другої статті 14 ГПК України передбачено, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини третя статті 13 ГПК України).

Відповідно до частини дев`ятої статті 165, частини другої статті 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідач у строк, встановлений частиною першою статті 251 ГПК України відзиву на позов не подав, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

За висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розгляну за наявними матеріалами справи.

Перевіривши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані позивачем докази, суд встановив наступне.

Між ТОВ "ЗДІСО "ГРІГ" (зберігач) та УЖКГ Світловодської міської ради (поклажодавець) був укладений Договір зберігання від 21.12.2021 №78 (надалі - Договір). Згідно з його умовами поклажодавець передає, а зберігач приймає на зберігання протягом строку цього Договору дитяче ігрове обладнання, детальний перелік якого наведений у акті прийому-передачі, що є невід`ємною частиною цього Договору (майно). Загальна вартість майна прийнятого на зберігання 74.625,00 грн, в т.ч. ПДВ 12.437,50 грн. Зберігання за цим Договором є безоплатним.

Згідно з підпунктами 2.1.3., 2.1.4. пункту 2.1. Договору зберігач зобов`язаний нести відповідальність за втрату (нестачу) або пошкодження майна поклажодавця, переданого на зберігання зберігачеві, у відповідності з цим Договором та чинним законодавством України з моменту одержання майна від поклажодавця та до моменту його повернення поклажодавцеві. Повернути майно поклажодавцеві за першою вимогою останнього.

У відповідності до підпункту 3.1.2. пункту 3.1. Договору поклажодавець зобов`язаний забрати у зберігача майно до закінчення строку цього Договору.

Поклажодавець має право у будь-який час вимагати у зберігача повернення майна, яке знаходиться на зберіганні (всього або його частини) (пункт 3.2. Договору).

Відповідно до п.4.2 договору передбачено, що зберігач несе відповідальність за збереження і цілісність майна з моменту передання майна на зберігання і до моменту його повернення Покложедавцем. У випадку втрати (нестачі) або пошкодження майна, яке передано на зберігання, або його частина. Зберігач повинен відшкодувати Поклажодавцові всі пов`язані з цим збитки.

Цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін. Строк цього Договору починає свій перебіг у момент, визначений у пункті 6.1. цього Договору та закінчується 01.06.2022 (пункти 6.1., 6.2. Договору).

У відповідності до Акту передачі-приймання на відповідальне зберігання від 21.12.2021 №78 поклажодавцем було передано, а зберігачем прийнято на відповідальне зберігання дитяче ігрове обладнання на загальну суму 74.625,00 грн.

Додатковою угодою від 01.06.2022 №1 до Договору викладено пункт 6.2. у наступній редакції: договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами, скріплення печатками та діє до 23.08.2022. У разі продовження строку воєнного стану, термін дії договору продовжується до закінчення воєнного стану в Україні.

Листом від 17.05.2022 №475/2 позивач звернувся до відповідача із проханням повернути спортивно-ігрові майданчики, передані на відповідальне зберігання за договорами зберігання, в т.ч. і за спірним Договором.

Також, позивач звертався до відповідача з листом від 07.06.2022 №536/2, в якому прохав розглянути можливість повернути спортивно-ігрові майданчики або повернути кошти за них.

У подальшому звернувся до відповідача з листом від 30.11.2022 №1121/3, в якому прохав повернути майно, зокрема за Договором, у разі неповернення майна - повернути кошти в термін до 15.12.2022.

Листом від 08.02.2023 №108/2 позивач просив відповідача розглянути можливість у весняний період поточного року провернути спортивно-ігрові майданчики, або в разі неможливості повернути кошти за них.

У відповідь на вказаний лист відповідач у своєму листі повідомив позивача про те, що у зв`язку з введення воєнного стану в Україні та потраплянням м. Харкова в зону бойових дій було зупинено роботу підприємства. Про початок роботи підприємства позивача буде повідомлено додатково.

09.08.2023 позивача надіслав на адресу відповідача вимогу про повернення майна від 08.08.2023 №852/2, в якій вимагав повернути майно за актом прийому-передачі протягом двох тижнів у строк до 23.08.2023 у комплектності згідно з актом приймання-передачі на відповідальне зберігання від 21.12.2021 №78.

Натомість відповідач відповіді на вимогу не надав, майно за Договором у встановлений строк не повернув.

Такі обставини на думку позивача свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту шляхом вжиття наведених у позові способів захисту права.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Статтею 936 ЦК України визначено, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Договором зберігання, в якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач), може бути встановлений обов`язок зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому. Договір зберігання є публічним, якщо зберігання речей здійснюється суб`єктом підприємницької діяльності на складах (у камерах, приміщеннях) загального користування.

Зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов`язаний зберігати річ до пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк (стаття 938 ЦК України).

Статтею 942 ЦК України встановлено, що зберігач зобов`язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі. Якщо зберігання здійснюється безоплатно, зберігач зобов`язаний піклуватися про річ, як про свою власну.

Статтею 949 ЦК України унормовано, що зберігач зобов`язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей. Зберігач зобов`язаний передати плоди та доходи, які були ним одержані від речі. Тотожність речі, яка була прийнята на зберігання, і речі, яка була повернута поклажодавцеві, може підтверджуватися свідченням свідків.

Згідно зі статтею за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах. Професійний зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі, якщо не доведе, що це сталося внаслідок непереборної сили, або через такі властивості речі, про які зберігач, приймаючи її на зберігання, не знав і не міг знати, або внаслідок умислу чи грубої необережності поклажодавця. Зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі після закінчення строку зберігання лише за наявності його умислу або грубої необережності.

Положеннями статті 951 ЦК України встановлено, що збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем: 1) у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості; 2) у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість.

Якщо внаслідок пошкодження речі її якість змінилася настільки, що вона не може бути використана за первісним призначенням, поклажодавець має право відмовитися від цієї речі і вимагати від зберігача відшкодування її вартості.

За правилами ст. 953 ЦК України зберігач зобов`язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

За частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що позивач, відповідно до умов Договору, передав, а відповідач прийняв на відповідальне зберігання дитяче ігрове обладнання на загальну суму 74.625,00 грн з ПДВ.

Також з матеріалів справи вбачається, що позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогою повернути майно з відповідального зберігання. Тож після отримання такої вимоги відповідач відповідно до умов Договору мав повернути позивачу таке майно. При цьому, суд вважає помилковим твердження позивача про те, що відповідачем не повернуто майно з 18.06.2022, оскільки доказів надсилання листа від 07.06.2022 №536/2 на адресу відповідача листом з описом вкладення, як і доказів вручення або невручення такого листа матеріали справи не містять. А наданий позивачем фіскальний чек від 08.06.2022 свідчить лише про надання останньому поштових послуг з відправки рекомендованого листа на ім`я ТОВ "ЗДІСО "ГРІГ".

З наявних у матеріалах справах доказів вбачається, що відповідач був обізнаний про вимогу позивача повернути майно з відповідального зберігання після отримання листа від 08.02.2023 №108/2, на який ТОВ "ЗДІСО "ГРІГ" була надана відповідь. Таким чином, обов`язок відповідача щодо повернення позивачу майна з відповідального зберігання є таким що настав з 09.02.2023 року. Втім, у матеріалах справи відсутні докази повернення відповідачем майна за Договором, як і відсутні докази того, що таке майно втрачено або пошкоджено.

Відповідно до п.4.2 договору укладеному між сторонами передбачено, що зберігач несе відповідальність за збереження і цілісність майна з моменту передання майна на зберігання і до моменту його повернення Покложедавцем. У випадку втрати (нестачі) або пошкодження майна, яке передано на зберігання, або його частина. Зберігач повинен відшкодувати Поклажодавцові всі пов`язані з цим збитки.

Тобто, виходячи з умов договору сторони передбачили відшкодування збитків в разі втрати або пошкодження майна.

У той же час за приписами статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до наведених положень чинного законодавства для застосування такої міри відповідальності, як стягнення майнової шкоди, необхідною є наявність елементів складу цивільного правопорушення, а саме: неправомірні дії або бездіяльність особи; завдання шкоди та її розмір; безпосередній причинний зв`язок між неправомірними діями особи, яка завдала шкоду, і самою шкодою; вина завдавача шкоди. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

У той же час саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. У свою чергу відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Як встановлено статтями 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (статті 76, 77 ГПК України).

Суд зазначає, що позивачем не надано до матеріалів справи доказів відсутності у відповідача переданого на відповідальне зберігання майна за Договором, а отже відсутній факт заподіяння збитків, а саме втрат, яких позивач зазнав у зв`язку зі знищенням або пошкодженням переданого відповідачу майна, а також витрат, які позивач зробив або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

При цьому зі змісту листа ТОВ "ЗДІСО "ГРІГ" (вх. №144 від 09.02.2023) також не вбачається за можливе встановити втрату або пошкодження переданого на відповідальне зберігання майна за Договором, оскільки у вказаному листі відповідач повідомив позивача про зупинення роботи його підприємства, та зазначив, що поновлення роботи підприємства надасть можливість останньому виконати договірні зобов`язання, тобто повернути майно.

Враховуючи вищевикладене, дослідивши зібрані в матеріалах справи докази та оцінивши їх в сукупності, суд встановив відсутність у даному випадку усіх елементів складу цивільного правопорушення, які необхідні для задоволення вимоги про стягнення з відповідача збитків.

Таким чином, судом встановлено порушення відповідачем умов Договору та вимог чинного законодавства в частині виконання зобов`язань з повернення позивачу його майна в установлені строки (на письмову вимогу останнього). У той же час належним способом захисту порушеного права позивача в даному випадку є пред`явлення вимоги про витребування цього майна, а не відшкодування збитків, оскільки доказів втрати або пошкодження майна матеріали справи не містять.

Суд зазначає, що Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України.

Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ГПК України).

Положеннями статті 20 ГК України та статті 16 ЦК України визначені способи захисту прав і законних інтересів суб`єктів господарювання. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, дійшовши висновку про безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам необхідно виходити з його ефективності. Це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним, тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу.

Наведене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.06.2018 у справі №338/180/17 та від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц.

Таким чином, з огляду на визначені позивачем предмет та підстави позову, суд дійшов висновку про відмову в задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача збитків, оскільки по-перше сторони передбачили умовами договору №78, а саме п.4.2 відшкодування збитків в разі втрати або пошкодження майна, проте позивачем не надано доказів втрати або пошкодження майна та по-друге у зв`язку з недоведеністю витрат, які він зробив або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Крім суми основного боргу позивач просить стягнути з відповідача неустойку (штраф) у розмірі 68.655,00 грн за період з 18.06.2022 до 18.12.2022, 3% річних у сумі 5.190,35 грн, інфляційні втрати в розмірі 15.395,01 грн за період з 18.06.2022 до 11.10.2024.

Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором (частини перша статті 216 ГК України).

За приписами частини першої статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з приписами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Штраф за затримку повернення майна з відповідального зберігання передбачений пунктом 4.3. Договору. Згідно з ним у випадку неповернення майна поклажодавцеві за першою вимогою, зберігач повинен виплатити поклажодавцеві штраф у розмірі 0,5% від вартості майна за кожен день затримки.

Суд зазначає, що оскільки у вказаному пункті Договору штраф в розмірі 0,5% від вартості майна розраховується за кожен день затримки, то цей вид неустойки вважається пенею в розумінні частини другої статті 549 ЦК України.

Наведені вище норми права та встановлені судом обставини, а саме факт прострочення виконання відповідачем свого зобов`язання в частині повернення майна з відповідального зберігання, свідчить про правомірність нарахування позивачем відповідачу неустойки (пені).

Разом із тим, перевіркою доданого до позовної заяви розрахунку неустойки судом встановлено, що позивачем здійснює відповідні нарахування з 18.06.2022. Натомість, як вже було зазначено вище, позивачем не були надані належні та допустимі докази надсилання на адресу відповідача листа від 07.06.2022 №536/2 з описом вкладення до цінного листа. Таким чином, відсутні правові підстави стверджувати про те, що прострочення виконання відповідачем свого зобов`язання розпочалося саме з 18.06.2022. Разом із тим, матеріали справи містять лист-відповідь відповідача на лист УЖКГ Світловодської міської ради від 08.02.2023 №108/2, який був отриманий останнім 09.02.2023, про що свідчить вхідний штамп позивача. А отже, саме з 09.02.2023 відповідач був обізнаний про вимогу позивача повернути майно за Договором з відповідального зберігання.

Враховуючи приписи частини другої статті 530 ЦК України (боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства) останнім днем строку повернення майна за Договором або відшкодування його повної вартості (74.625,00 грн) є 15.02.2023. А отже прострочення виконання зобов`язання розпочалося з 16.02.2023.

Враховуючи те, що позивач здійснює нарахування неустойки за період з 18.06.2022 до 18.12.2022, а прострочення зобов`язання на повернення майна настало пізніше з 09.02.2023 з огляду на наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про відмову в задоволені вимоги про стягнення неустойки за відповідний період у розмірі 68.655,00 грн .

Щодо похідної вимоги про стягнення 3% річних у сумі 5.190,35 грн та інфляційних втрат у розмірі 15.395,01 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається, судом було відмовлено в задоволені вимоги про стягнення збитків, та оскільки вимоги про стягнення 3% річних та інфляційниї є похідними від основної вимоги про стягнення збитків, то відповідно відсутні й підстави для стягнення з відповідача 3% річних у сумі 5.190,35 грн та інфляційних втрат у розмірі 15.395,01 грн, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

За таких обставин, з урахуванням приписів наведених правових норм та на підставі матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають в повному обсязі.

Частиною четвертою статті 11 ГПК України унормовано, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994).

З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується статтею 129 ГПК України, відповідно до якої судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підставі, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача. У зв`язку з чим, витрати зі сплати судового збору в розмірі 3.028,00 грн залишаються за позивачем.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1, 4, 13, 20, 73, 74, 76-79, 86, 123, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову відмовити повністю.

2. Витрати зі сплати судового збору залишити за Управлінням житлово-комунального господарства Світловодської міської ради.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складання повного рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції Східного апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено "12" грудня 2024 р.

СуддяН.С. Добреля