Рішення

від 12.12.2024 по справі 922/3577/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" грудня 2024 р.м. ХарківСправа № 922/3577/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Юрченко В.С.

без повідомлення (виклику) учасників справи

розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу

за позовом Комунального підприємства «Харківпарксервіс», місто Харків,

до фізичної особи підприємця Кузнецова Владислава Олеговича, місто Харків,

про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Комунальне підприємство «Харківпарксервіс», звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача, фізичної особи підприємця Кузнецова Владислава Олеговича, про стягнення: основної заборгованості у сумі 209 395,03 грн., інфляційних втрат у сумі 86 051,24 грн., 3% річних у сумі 18 196,56 грн., а також пені у сумі 135 178,74 грн.

14 жовтня 2024 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/3577/24. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Роз`ясненно учасникам справи, що відповідно до частини 7 статті 252 Господарського процесуального кодексу України клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач може подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Клопотання, в порядку частини 7 статті 252 ГПК України від учасників даної справи не надходило.

Відповідач правом на формування заперечень з приводу доводів викладених у позовній заяві не скористався, про рух справи (зокрема, про відкриття провадження у справі) повідомлявся у відповідності до норм чинного процесуального законодавства. Так, оскільки відповідач не зареєстрований в системі «Електронний Суд», з метою повідомлення останнього про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала про відкриття провадження у справі направлялась судом рекомендованим листом з повідомленнями про вручення (з відміткою судова повістка) на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Але, судова кореспонденція повернута поштою на адресу суду із позначкою "адресат відсутній за вказаною адресою".

Відповідно до частини 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Згідно частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду (пункт 4).

Суд звертає увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 18.03.2021 року у справі № 911/3142/19, відповідно до якої направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі № 800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 року у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 року у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 року у справі № 24/260-23/52-б).

У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Згідно з частин 1, 2 статті 3 названого Закону, для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі № 922/3577/24 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

На підставі частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує практику ЄСПЛ як джерело права, зокрема, у справі Осіпов проти України, де Суд нагадав, що стаття 6 Конвенції гарантує не право бути особисто присутнім у судовому засіданні під час розгляду цивільної справи, а більш загальне право ефективно представляти свою справу в суді та на рівність у користуванні правами з протилежною стороною, передбаченими принципом рівності сторін. Суд повинен лише встановити, чи було надано заявнику, стороні цивільного провадження, розумну можливість ознайомитися з наданими іншою стороною зауваженнями або доказами та прокоментувати їх, а також представити свою справу в умовах, що не ставлять його в явно гірше становище vis-а-vis його опонента (там само). З точки зору Конвенції заявник не має доводити, що його відсутність у судовому засіданні справді підірвала справедливість провадження або вплинула на його результат, оскільки така вимога позбавила б змісту гарантії статті 6 Конвенції.

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

Оскільки відповідач своїм процесуальним правом на формування заперечень з приводу доводів викладених у позові не скористався, відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк без поважних причин не надав, заяв та клопотань від нього не надходило, враховуючи стислі процесуальні строки, встановлені для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, суд вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами, що містять достатньо відомостей про права і взаємовідносини сторін.

Частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив наступне.

Як зазначено позивачем у позовній заяві, між Комунальним підприємством «Харківпарксервіс» (далі КП «Харківпарксервіс») та Фізичною особою-підприємцем Кузнецов Владислав Олегович (далі ФОП Кузнецов В.О.) було укладено договір № 27.12.16-25/25 від 27.12.2016 року (далі Договір), а також додаткові угоди до вищезазначеного Договору.

Відповідно до угоди про розірвання від 24.02.2022 року Договір було розірвано з 24.02.2022 року.

У зв`язку із простроченням оплат за актами з компенсації витрат, що були складені протягом виконання вищезазначеного договору, позивач констатує, що за ФОП Кузнецовим В.О. утворилась заборгованість у розмірі 209 395,03 грн., на підтвердження чого надає оборотно-сальдовою відомість КП «Харківпарксервіс» за рахунком 361 по контрагенту «Кузнецов Владислав» за січень 2021 року-лютий 2022 року, акти з компенсації витрат за січень 2021 року грудень 2021 року, та методику розрахунку за січень 2022 року.

05.12.2022 року КП «Харківпарксервіс» надіслало на адресу ФОП Кузнецов В.О. претензію із вимогою сплатити заборгованість та попередило про можливе звернення до суду з метою стягнення даної заборгованості з урахуванням штрафних санкцій.

07.11.2023 КП «Харківпарксервіс» надіслало на адресу ФОП Кузнецов В.О. повторну претензію із вимогою сплатити заборгованість та попередило про можливе звернення до суду з метою стягнення даної заборгованості з урахуванням штрафних санкцій.

Вище викладені обставини послугували підставою для звернення позивачем до суду для захисту прав та інтересів підприємства позивача про стягнення основної заборгованості та похідних вимог.

При цьому позивач у позові вказує про те, що строк позовної давності на пред`явлення позову та відповідно звернення до суду за захистом своїх прав, ним не був пропущений, оскільки строк, визначений статтею 258 ЦК України, продовжується на строк дії в Україні воєнного, надзвичайного стану, відповідно до пункту 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення цього кодексу, враховуючи зміни, внесені Законом України від 15 березня 2022 року за № 2120-ІХ.

Відповідач не скористався своїм правом на формування відзиву.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

Як свідчать матеріали справи, Кузнецов В.О. з 19 лютого 2016 року є суб`єктом підприємницької діяльності про що внесено реєстраційний запис 24800000000180479.

27 грудня 2016 року між КП "Харківпарксервіс" (сторона 1/позивач у справі) та ФОП Кузнецовим В.О. (сторона 2/відповідач у справі) був укладений Договір за № 27.12.16-25/25 (надалі за текстом - договір).

Згідно з умовами розділу 2 договору, сторона 1 надає право стороні 2 здійснювати організацію розміщення транспортних засобів на майданчиках для платного паркування відповідно до діючого законодавства, залишаючи за собою права та обов`язки щодо утримання та обладнання майданчиків для платного паркування. Сторона 2 компенсує стороні 1 грошові кошти, що визначаються на підставі відповідної методики розрахунку, яка є невід`ємною частиною цього Договору. Перелік майданчиків для платного паркування визначено у Додатку до цього Договору, який є його невід`ємною частиною.

За умовами пунктів 7.1., 7.2. договору цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з 01 січня 2017 року. Строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений пунктом 6.1. цього договору та закінчується 31.12.2017 року. Додатком до Договору сторони визначили перелік майданчиків для платного паркування станом на 01 січня 2017 року: 1.Салтівське шоссе, 110; 2.вул. Гвардійців Широнінців, 5.

Надалі, сторонами були укладені додаткови угоди № 1 від 20 грудня 2017 року, № 2 від 01 березня 2018 року, № 3 від 20 грудня 2018 року, № 4 від 29 березня 2019 року, № 5 від 30 липня 2019 року, № 6 від 20 грудня 2019 року, № 7 від 21 грудня 2020 року, якими були внесені зміни до умов Договору № 27.12.16-25/25, а саме, крім іншого, сторонами було пролоноговано строк дії Договору на кожен наступний рік та зміни до Переліку майданчиків для платного паркування, визначеного у Додатку до договору № 27.12.16-25/25 від 27.12.2016 року.

З огляду на правову природу, договір, укладений між сторонами, є договором про надання послуг, який у розумінні статей 173, 174 Господарського кодексу України та статей 11, 509 Цивільного кодексу України є належною підставою для виникнення у його сторін кореспондуючих прав і обов`язків.

Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Істотною умовою договорів про надання послуг є предмет, яким є послуга. Статтею 177 ЦК послуга закріплена як самостійний об`єкт цивільних прав.

В даному разі сторони обумовили у пункті 3.1. Договору, про те, що щомісячно, в останній день місяця зі стороною 2 підписують відповідний акт із зазначенням суми грошових коштів, визначеної на підставі Методики розрахунку, що є невід"ємною частиною Договору.

На виконання умов Договору у 2021 році були складені наступні акти: від 31.01.2021 № 239 на суму 22 986,86 грн. з ПДВ, від 28.02.2021 № 456 на суму 20 927,34 грн. з ПДВ, від 31.03.2021 № 701 на суму 23 349,97 грн. з ПДВ, від 30.04.2021 № 938 на суму 66 630,28 грн. з ПДВ, від 31.05.2021 № 1189 на суму 69 164,98 грн. з ПДВ, від 30.06.2021 № 1436 на суму 67 849,67 грн. з ПДВ, від 31.07.2021 № 1687 на суму 68 459,98 грн. з ПДВ, від 31.08.2021 № 1948 на суму 70 092,32 грн. з ПДВ, від 30.09.2021 № 2217 на суму 65 941,88 грн. з ПДВ, від 31.10.2021 № 2487 на суму 67 975,73 грн. з ПДВ, від 30.11.2021 № 2742 на суму 65 918,58 грн. з ПДВ, від 31.12.2021 № 3013 на суму 70 429,82 грн. з ПДВ.

При цьому, вказані акти є підписаними лише з боку замовника, що не нівелює їх законність як достовірних доказів на підтвердження об`єму та вартості виконаної роботи позивачем. Що стосується суми робіт за січень 2022 року, то позивачем представлена Методика розрахунків за січень 2022 року на суму 73 046,63 грн., акт не був складений. Відповідач без зауважень підписав Методику розрахунку за січень 2022 року на суму 73 046,63 грн. ,тим самим погоджуючись з визначеною вартістю виконаних робіт за січень 2022 року та підтверджуючи фактично виконані роботи позивачем. Тому, суд вважає, що відсутні підстави для неврахування суми заборгованості за січень 2022 року у сумі 73 046,63 грн.

Акти та методика розрахунку є невід`ємною частиною договору, з підписанням яких замовник погоджується із об`ємом наданих послуг та зобов`язується їх оплатити в обсягах і в терміни, які передбачені договором.

Статтею 530 ЦК України передбачено строк (термін) виконання зобов`язання. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню за настанням цієї події.

Відповідно до пункту 3.2. Договору сторона 2 зобов`язана, зокрема, до 7-го числа кожного поточного місяця перераховувати на поточний рахунок сторони 1 грошові кошти в сумі, зазначеній в рахунку-фактурі.

Згідно з пунктом 4.1. Договору сторона 2 щомісяця не пізніше 7-го числа поточного місяця, відповідно до умов цього Договору, перераховує на поточний рахунок сторони 1 грошові кошти в сумі, розрахованій відповідно до методики розрахунку, що є невід`ємною частиною Договору.

Як свідчать матеріали справи, та підтверджено позивачем наданою оборотно-сальдовою відомостю КП "Харківпарксервіс" за рахунком 361 по контрагенту "Кузнецов Владислав", відповідач здійснював оплату послуг, втім з порушенням строків оплати та у меншому розмірі, аніж визначено сторонами у договорі.

Так, 16.02.2021 на суму 60 212,48 грн. оплата за січень 2021р.; оплата 17.05.2021 на суму 110 907,59 грн. за лютий, березень, квітень 2021 року; 02.06.2021 на суму 31 000,00 грн. часткова оплата за травень 2021 року,; 05.07.2021 на суму 60 000,00 грн. часткова оплата за травень, червень 2021 року;, 16.08.2021 на суму 114 474,63 грн. часткова оплата за червень, липень 2021 року;, 02.11.2021 на суму 136 034,20 грн. часткова оплата за серпень, вересень, жовтень 2021 року; 17.11.2021 на суму 67 975,73 грн. часткова оплата за жовтень 2021 року.

Враховуючи вищезазначене, відповідач не сплатив за надані послуги за листопад, грудень 2021 року, січень 2022 року, що спричинило формування заборгованості в сумі 209 395,03 грн.

За умовами пункту 3.3. та 7.7. Договору сторони мають право розірвати Договір у будь-який час за вимогою однієї із сторін Договору, якщо така сторона направила на адресу іншої сторони письмове повідомлення про розірвання Договору. Цей договір може бути розірванний тільки за домовленістю сторін, яка оформлюється Додатковою угодою до цього договору.

24 лютого 2022 року Угодою про розірвання до договору № 27.12.16-25/285 від 27 грудня 2016 року сторони за взаємною згодою дійшли згоди розірвати договір з 24 лютого 2022 року.

Аналізуючи умови договору в контексті з нормами чинного законодавства суд дійшов висновку про те, що закінчення строку дії договору (його розірвання) не є підставою для припинення визначених ним зобов`язань, оскільки згідно зі статтею 599 ЦК, частиною 1 статті 202 ГК такою підставою є лише виконання, проведене належним чином.

За змістом статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина 11 статті 526 ЦК України).

Відповідно до частини 2 статті 614 Цивільного кодексу України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. Відповідно до частини 3 та 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

З огляду на викладене, враховуючи, що відповідач у встановлений договором строк свого обов`язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов`язання (у період, який вказано позивачем), а відтак порушив договірні зобов`язання (стаття 610 Цивільного кодексу України), що є поведінкою, яка суперечить добросовісній та чесній діловій практиці в сфері господарських відносин, а відтак в сукупності стає правовою підставою для захисту прав та інтересів позивача шляхом стягнення в судовому порядку заборгованості в розмірі 209 395,03 грн.

Крім суми основної заборгованості, позивач просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати у сумі 86 051,24 грн. та 3% річних у сумі 18 196,56 грн. за період з 07 лютого 2021 року по 26 вересня 2024 року, а також пеню у сумі 135 178,74 грн.за період з 07 лютого 2021 року по 30 червня 2023 року.

В силу частини другої статті 20 ГК України захист прав і законних інтересів суб`єктів господарювання здійснюється, зокрема, шляхом застосування до особи, яка порушила право, штрафних санкцій, а також іншими способами, передбаченими законом.

За приписами частини першої статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до частини 3 статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Пеня за порушення строку виконання зобов`язання встановлена пунктом 5.2. Договору, згідно з яким, у разі порушення строків оплати, передбачених пунктом 3.1. Договору, сторона 2 сплачує стороні 1 пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного грошового зобов`язання, за кожен день прострочення, включаючи день оплати.

Однак, суд звертає увагу сторін на позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 07.06.2019 року по справі № 910/23911/16, у постанові від 13.09.2019 року по справі № 902/669/18, від 12.06.2018 року по справі № 910/4164/17, від 22.11.2018 року по справі № 903/962/17 про те, що «умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції».

Законом України від 30.03.2020 року за № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", який набрав чинності 02 квітня 2020 року, розділ ІХ "Прикінцеві положення" Господарського кодексу України доповнено пунктом 7 такого змісту: "7. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину".

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року за № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», прийнятою відповідно до статті 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», на усій території України встановлений карантин з 12.03.2020 року, який був неодноразово продовжений.

Постановою Кабінету Міністрів України за № 651 від 27.06.2023 року карантин з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) відмінено з 30.06.2023 року.

Отже, строки нарахування пені, які встановлені у частині 6 статті 232 Господарського кодексу України є продовженими до закінчення дії карантину, тобто до 30.06.2023 року.

Резюмуючи викладене, право позивача на нарахування пені, передбачене пунктом 5.2. договору, було продовжене на період дії карантину - до 30.06.2023 року. Відповідно до представленого позивачем розрахунку, ним було здійснено нарахування пені з 07 лютого 2021 року до 30.06.2023 року.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом було досліджено умови укладеного між сторонами договору та встановлено, що сторонами не визначено іншого розміру річних за прострочення виконання грошового зобов`язання. Позивач охоплює період до стягнення 3% річних та інфляційних втрат з 07 лютого 2021 року по 26 вересня 2024 року.

Оскільки судом на підставі оцінки матеріалів справи встановлено факт прострочення виконання відповідачем свого грошового зобов`язання в частині сплати грошових коштів за надані позивачем послуги, а також беручи до уваги умови договору, які передбачають відповідальності за це порушення, нарахування позивачем відповідачу похідних вимог, а саме: пені, 3% річних та інфляційні втрат, є правомірним.

Перевіривши правильність здійснених позивачем розрахунків пені, 3% річних та інфляційних втрат за Договором судом встановлено наступне:

1) умовами Договору передбачено пункт 4.1. сторона 2 щомісяця не пізніше 7-го числа поточного місяця, відповідно до умов цього Договору, перераховує на поточний рахунок сторони 1 грошові кошти в сумі, розрахованій відповідно до методики розрахунку, що є невід`ємною частиною Договору, а отже останнім днем оплати є 7-ме число. Таким чином прострочення виконання грошового зобов`язання починається з наступного дня, а не з 7-го, як зазначено позивачем у розрахунках;

2) позивачем не враховані положення частини 5 статті 254 ЦК України (якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день), оскільки останній день оплати в лютому, березні, серпні та листопаді 2021 припадав на вихідний день, а отже прострочення оплати розпочалося з 09.02.2021 року, 09.03.2021 року, 10.08.2021 року та 09.11.2021 року відповідно;

3) позивачем у розрахунках пені та 3% річних включені дні фактичної оплати відповідачем грошових коштів (16.02.2021 року, 17.05.2021 року, 16.08.2021 року, 17.11.2021 року), однак, день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення пені, 3 % річних та інфляційні втрати (близька за змістом правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 10.04.2019 року у справі № 910/13064/17, від 13.06.2018 року у справі № 922/1008/16, від 27.05.2019 року у справі № 910/20107/17, від 25.02.2020 року у справі № 910/2615/18, від 13.06.2018 року у справі № 922/1008/16).

Враховуючи вищенаведене, суд здійснив перерахунок пені, інфляційних втрат та 3% річних, та зазначає, що арифметично правильний розмір пені становить 40 806,88 грн, 3% річних 9 935,72 грн, інфляційні втрати 71 297,44 грн. В іншій частині пеня, 3% річних та інфляційні втрати наховані безпідставно та помилково, а тому задоволенню не підлягають.

При цьому позивач у змісті позовної заяви зазначає про те, що позов ним було скеровано до суду в межах строку позовної давності, на обґрунтування чого вказує, що строк, визначений статтею 258 ЦК України, продовжується на строк дії в Україні воєнного, надзвичайного стану, відповідно до пункту 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення цього кодексу, враховуючи зміни, внесені Законом України від 15 березня 2022 року за № 2120-ІХ.

Відповідно до частини 3 статті 267 ЦК України суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.

Тлумачення цієї норми, положення якої сформульоване зі словом «лише» (аналог «тільки», «виключно»), та відсутність будь-якого іншого нормативно-правового акта, який встановлював би інше правило застосування позовної давності, дає підстави для твердження, що із цього положення виплаває висновок, відповідно до якого за відсутності заяви сторони у спорі позовна давність судом не застосовується.

Постанова Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 509/3589/16-ц (провадження No 61-16895св18).

Отже, без заяви сторони у спорі ні загальна, ні спеціальна позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов`язана лише із наявністю про це заяви сторони. Суд за власною ініціативою не має права застосувати позовну давність.

В даному разі заяви відповідача з приводу пропуску позивачем строку позовної давності не надано.

При цьому суд звертає увагу сторін, що Постановою Кабінету Міністрів України від 22 липня 2020 року № 641 "Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" зі змінами, внесеними Постановою КМУ № 956 від 13.10.2020р., на усій території України установлено карантин з 12.03.2020 року.

Відповідно до пункту 5 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 року за № 540-IX до Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: « 12. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Надалі було ухвалено постанову Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року за № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Відповідно до пункту 1 цієї Постановиустановлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19 грудня 2020 року до 30 червня 2023 року на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року за № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», від 20 травня 2020 року за № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та від 22 липня 2020 року за № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року за № 64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року за № 2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком 30 діб, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, що досі триває.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» доповненорозділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України, зокрема, пунктом 19 такого змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії».

Тобто, строки, визначені статтею 258 ЦК України продовжуються з 12.03.2020 року оскільки мало місце введення карантину, а з 24 лютого 2022 року - введений воєнний стан.

Суд, ураховуючи встановлені фактичні обставини справи, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, повно та всебічно дослідивши обставини справи, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах, дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з`ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 року "Справа "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01.07.2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27.09.2001 року). Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 1-5, 8, 10-12, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з фізичної особи підприємця Кузнецова Владислава Олеговича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Комунального підприємства «Харківпарксервіс» (61003, місто Харків, провулок Соборний, будинок 1, ідентифікаційний код юридичної особи 37999303) основну заборгованість у сумі 209 395 (двісті дев"ять тисяч триста дев"яносто п"ять) грн.03 коп., інфляційні втрати у сумі 71 297( сімдесят одна тисяча двісті дев"яносто сім) грн.44 коп., 3% річних у сумі 9 935 (дев"ять тисяч дев"ятсот тридцять п"ять) грн.72 коп., пеню у сумі 40 806 (сорок тисяч вісімсот шість) грн. 88 коп. та витрати по сплаті судового збору 3 977 (три тисячі дев"ятсот сімдесят сім) грн.22 коп.

В іншій частині позову відмовити.

Видати наказ після набрання законної сили рішення суду

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "12" грудня 2024 р.

СуддяВ.С. Юрченко

справа № 922/3577/24