Постанова

від 05.12.2024 по справі 922/856/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2024 року

м. Київ

cправа № 922/856/23 (910/8719/22)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючого - Пєскова В. Г., суддів: Огородніка К. М., Погребняка В. Я.

за участю секретаря судового засідання Багнюка І. І.,

учасники справи:

представник ТОВ "Освітня корпорація інформаційних технологій" - Богомазов П. С.,

представник Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" - Головіна О. І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Освітня корпорація інформаційних технологій"

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 05.09.2024

у складі колегії суддів: Сгари Е. В. (головуючий), Гетьмана Р. А., Склярук О. І.

та на рішення Господарського суду Харківської області від 08.08.2023

у складі судді Міньковского С. В.

у справі № 922/856/23 (910/8719/22)

за позовом Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України"

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Освітня корпорація інформаційних технологій"

2) Багатопрофільного підприємства "Солідарність" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю

про визнання недійсним (нікчемним) договору, застосування наслідків недійсності нікчемного правочину та усунення перешкод у користуванні нерухомим майном,

у межах справи № 922/856/23

за заявою Акціонерного товариства "Державний експортно - імпортний банк України"

до Багатопрофільного підприємства "Солідарність" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю

про визнання банкрутом, -

ВСТАНОВИВ

На розгляд суду постало питання щодо недійсності/нікчемності правочину з передачі в найм майнових прав володіння, користування та розпорядження об`єктом нерухомості, який є предметом іпотеки, без згоди іпотекодержателя.

Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

1. 18.08.2006 між Акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України" (далі - АТ "Укрексімбанк", Банк) та Багатопрофільним підприємством "Солідарність" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - Позичальник, БП "Солідарність", Підприємство) було укладено кредитний договір №18106К31/2159 (далі - Кредитний договір) з додатковими угодами.

2. 19.08.2006 з метою забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором, між Банком (далі - Іпотекодержатель) та БП "Солідарність" (далі - Іпотекодавець) укладено іпотечний договір №18106Z109 (далі - Договір іпотеки).

3. Предметом іпотеки за вказаним Договором є будівля центру сімейного дозвілля (літера А), загальною площею 7 317 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Маршала Малиновського, буд. 24/10 (далі - Будівля), що була на той час у власності Підприємства відповідно до свідоцтва про право власності від 19.06.2006, виданого Головним управлінням комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на підставі наказу Головного управління комунальної власності міста Києва від 19.06.2006 №1219В.

4. Відповідно до умов Договору іпотеки від 19.08.2006:

- відчуження предмета іпотеки здійснюється за письмовою згодою іпотекодержателя (п. 1.8 Договору іпотеки);

- іпотекодавець має право володіти та користуватися предметом іпотеки відповідно до його призначення і за умовами його збереження. Іпотекодавець не має права використовувати предмет іпотеки для будь-яких інших цілей без письмової згоди на те іпотекодержателя (пункт 2.3.1 Договору іпотеки);

- іпотекодавець має право зводити, знищувати, проводити капітальний ремонт предмету іпотеки, здійснювати істотні поліпшення предмета іпотеки, а також передавати предмет іпотеки у спільну діяльність лише за письмовою згодою іпотекодержателя (пункт 2.3.3 Договору іпотеки);

- іпотекодавець зобов`язаний вживати заходів для захисту предмету іпотеки від посягань, вимог та претензій третіх осіб (пункт 2.4.3 Договору іпотеки);

- іпотекодавець зобов`язаний без письмової згоди іпотекодержателя не здійснювати дій, пов`язаних із зміною права власності на предмет іпотеки або його частину, а також, дій, пов`язаних з передачею предмета іпотеки третім особам (пункт 2.4.5 Договору іпотеки);

- сторонам роз`яснено зміст ст.12 Закону України "Про іпотеку" відповідно до якої правочин щодо розпорядження предметом іпотеки, його частиною, відчуження іпотекодавцем предмета іпотеки або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без письмової згоди іпотекодержателя є недійсним (п. 1.10 Договору іпотеки).

5. В подальшому, 07.10.2015 між Підприємством (Наймодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Освітня корпорація інформаційних технологій" (далі - ТОВ "ОКІТ", Товариство, Наймач) було укладено договір, який у новій його редакції від 20.11.2015 отримав назву "Договір найма майнових прав (нова редакція)" (далі - Договір найму). Цей Договір був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Данич О. Ф. та зареєстрований в реєстрі за № 2162.

6. За умовами пункту 1.1 Договору найму Наймодавець передає Наймачу своє право володіння, користування та право розпорядження (далі - Майнові права) - Будівлею (далі - Об`єкт нерухомого майна). Майнові права передаються строком на п`ять років з дня укладання цього договору. При цьому сам об`єкт нерухомого майна за цим договором у найм або у власність не передається.

7. Майнові права належать Наймодавцю - на підставі свідоцтва про право власності, виданого Головним управлінням комунальної власності м. Києва 19.06.2006, наказ №1219-В від 19.06.2006, зареєстрованого в КМ БТІ та РПВ на об`єкти нерухомого майна 21.06.2006, в книзі 140п-170 за реєстрованим №8025-П (пункт 1.4 Договору найму).

8. Пунктом 1.5 Договору найму передбачено, що Майнові права не є предметом іпотеки, не обтяжені, не перебувають під забороною і Наймодавець розпоряджається ними на власний розсуд.

9. За змістом пункту 2.1 Договору найму Наймодавець передає права з метою забезпечення збереження предмета іпотеки - об`єкта нерухомого майна.

10. Пунктом 2.2 Договору найму визначено, що Наймодавець передає Майнові права з метою покладення на Наймача обов`язків власника Об`єкта нерухомого майна.

11. Згідно п. 2.3. Договору найму Наймач здійснює розпорядження об`єктом нерухомого майна з урахуванням діючого договору іпотеки; Наймач має право відчужувати об`єкт нерухомого майна виключно за письмовою згодою Наймодавця.

12. Відповідно до п. 2.5 Договору найму внаслідок володіння, користування та обмеженого розпорядження об`єктом нерухомого майна, за умови дотримання порядку, передбаченого у цьому договорі у Наймача виникає право господарського відання, передбачене Господарським кодексом України.

13. Наймодавець, укладаючи цей договір надає свій дозвіл (згоду) Наймачеві на володіння, користування та розпорядження (з урахуванням п. 2.3 цього договору) об`єктом нерухомого майна на власний розсуд Наймача, у тому числі передавати об`єкт нерухомого майна у користування іншим особам. Цей дозвіл (згода) діє протягом усього строку договору і не потребує усного або письмового підтвердження (п. 2.11 Договору найму).

14. Згідно з п. 2.12 Договору найму Наймодавець, укладаючи цей договір розраховує на те, що набуде корпоративні права, що передаються у якості оплати за користування Майновими правами, а Наймач буде здійснювати права та обов`язки власника об`єкта нерухомого майна.

15. Цільове призначення Майнових прав полягає у здійсненні володіння, користування та розпорядження об`єктом нерухомого майна (п. 2.15 Договору найму).

16. Наймач має право: обладнати об`єкт нерухомого майна на власний розсуд; упорядкувати прилеглу територію об`єкта на власний розсуд; на власний розсуд розпоряджатися об`єктом нерухомого майна з урахуванням п. 2.3. цього договору; відчужувати об`єкт нерухомого майна виключно на підставі письмової згоди Наймодавця; володіти об`єктом нерухомого майна на власний розсуд; користуватися об`єктом нерухомого майна на власний розсуд та виключне право дозволяти користуватися об`єктом нерухомого майна іншим особам (п.п. 7.1.3-7.1.8. Договору найму).

17. Пунктом 5.3 Договору найму закріплено, що при передачі Майнових прав, складається акт передачі - приймання, який підписується представниками сторін. Майнові права вважаються переданими в найм з моменту підписання акту передачі-приймання (пункт 5.4 Договору найму).

18. 20.11.2015 Актом приймання-передачі майнових прав БП "Солідарність" передало, а ТОВ "ОКІТ" отримало право володіння, користування та розпорядження будівлею центру сімейного дозвілля (літера А), загальною площею 7317 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Маршала Малиновського, буд. 24/10.

19. 23.03.2017 додатковою угодою відповідачі виклали пункт 3.1 Договору найму у новій редакції, згідно з якою строк Договору найму складає десять років з моменту підписання сторонами цього Договору.

20. 01.03.2022 відповідачі уклали додаткову угоду до Договору найму, якою досягли згоди про доповнення окремих розділів, зокрема, виклали пункт 3.1 цього Договору у такій редакції: "3.1. Строк договору найма складає десять років з моменту підписання сторонами цього договору". Вказана додаткова угода не була посвідчена нотаріально.

21. На момент розгляду судом першої інстанції позову, позивач (Банк) є єдиним власником Будівлі (витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за № 310595344 від 22.09.2022) на підставі свідоцтва за №1255 від 22.09.2022, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу.

22. На лист Банку за №0000509/31449-22 від 03.10.2022 про звільнення з Будівлі відповідач-1 приміщення не звільнив та продовжує користуватися нерухомістю. Крім того, ТОВ "ОКІТ" вимогою вих. №01/030723 від 03.07.2023 повідомив Банк про закріплення об`єкту нерухомості - Будівлі на праві господарського відання.

23. З метою захисту свого права, власник (позивач) звернувся 29.11.2022 до СВ Оболонського УП ГУНП у м. Києва щодо незаконних дій відносно свого майна, яке перебуває у користуванні ТОВ "ОКІТ", номер кримінального провадження: 12022100050002834.

Короткий зміст позовних вимог

24. АТ "Укрексімбанк" звернулося до господарського суду з позовом до ТОВ "ОКІТ" та БП "Солідарність" (із врахуванням заяви про доповнення підстав позову від 14.06.2023) в якій просило:

- визнати недійсним (встановити нікчемність) договору найму майнових прав від 20.11.2015, укладеного між БП "Солідарність" та ТОВ "ОКІТ" разом із змінами, внесеними Додатковою угодою від 06.10.2016 за реєстровим №3500 та Додатковою угодою від 23.03.2017 за реєстровим №1065;

- застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину від 20.11.2015, укладеного між БП "Солідарність" та "ОКІТ";

- зобов`язати ТОВ "Освітня корпорація інформаційних технологій" усунути перешкоди у здійсненні права користування АТ "Державний експортно - імпортний банк України" нежитловим приміщенням - будівлею центру сімейного дозвілля (літ. А), загальною площею 7317 кв. м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Маршала Малиновського, буд. 24/10, шляхом її звільнення.

25. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що всупереч умовам іпотечного договору №18106z109 від 19.08.2006 та положенням ст.ст. 9, 12 Закону України "Про іпотеку", БП "Солідарність" як іпотекодавцем, без згоди позивача як іпотекодержателя, було передано майно (будівля центру сімейного дозвілля, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Маршала Малиновського, буд. 24/10 (літера А) у користування "ОКІТ" згідно з договором найму майнових прав (нова редакція) від 20.11.2015, а тому позивач просить визнати такий договір недійсним (встановити нікчемність), застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину та зобов`язати відповідача -1 звільнити будівлю, що є предметом іпотеки.

26. У відзиві на позовну заяву БП "Солідарність" заявило клопотання про застосування строку позовної давності до позовних вимог Банку.

Розгляд справи судами

27. 08.08.2023 рішенням Господарського суду Харківської області у справі №922/856/23 (910/8719/22) позов задоволено частково.

У задоволенні позовної заяви АТ "Укрексімбанк" в частині визнання недійсним (нікчемним) договору найму майнових прав від 20.11.2015, укладеним між БП "Солідарність" у формі ТОВ та ТОВ "ОКІТ", та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину - відмовлено.

В частині позовної заяви Банку до ТОВ "ОКІТ" про звільнення з будівлі центру сімейного дозвілля, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Маршала Малиновського, буд. 24/10 (літ. А), загальною площею 7317 кв. м. - задоволено.

Зобов`язано ТОВ "ОКІТ" усунути перешкоди у здійсненні права користування АТ "Державний експортно-імпортний банк України" нежитловим приміщенням - будівлею центру сімейного дозвілля, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Маршала Малиновського, буд. 24/10 (літ. А), загальною площею 7317 кв. м. шляхом її звільнення.

Стягнуто з ТОВ "ОКІТ" на користь АТ "Державний експортно - імпортний банк України" судовий збір у розмірі 2 684 грн.

28. В частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним (нікчемним) Договору найму судове рішення мотивовано тим, що недійсність цього правочину вже встановлена законом (частина третя статті 12 Закону України "Про іпотеку"), тому вимога позивача в цій частині не є належним та ефективним способом захисту прав та інтересу позивача.

29. Відмовляючи в застосуванні наслідків недійсності нікчемного правочину суд першої інстанції зазначив, що враховуючи неможливість здійснення двосторонньої реституції за договором найму майнових прав від 20.11.2015 (неможливо застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину) належним способом захисту прав позивача в цій частині є застосування положень глави 83 ЦК України "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави.

30. В зв`язку з відмовою судом позивачу в позові в частині визнання недійсним (нікчемним) договору та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, заява відповідача-2 БП "Солідарність" від 02.11.2022 про застосування строку позовної давності судом не розглядалася.

31. Встановивши відсутність правових підстав у ТОВ "ОКІТ" для користування будівлею та створення останнім перешкод у здійсненні Банком права користування своїм майном, місцевий господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість негаторного позову (вимог у частині усунення перешкод у користуванні власником нерухомим майном шляхом його звільнення), на який не поширюється позовна давність.

32. 07.02.2024 постановою Східного апеляційного господарського суду рішення Господарського суду Харківської області від 08.08.2023 у справі № 922/856/23 (910/8719/22) скасовано. Прийнято нове рішення, яким в позові відмовлено повністю. Стягнуто з АТ "Державний експортно-імпортний банк України" на користь ТОВ "ОКІТ" 4 026 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

33. 22.05.2024 постановою Верховного Суду у справі № 922/856/23 (910/8719/22) касаційну скаргу АТ "Державний експортно-імпортний банк України" задоволено частково. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.02.2024 у справі № 922/856/23 (910/8719/22) скасовано. Справу № 922/856/23 (910/8719/22) направлено на новий розгляд до Східного апеляційного господарського суду.

34. Направляючи справу на новий розгляд Верховний Суд вказав, що:

- апеляційний господарський суд не дослідив можливість передачі у найм (оренду) під видом майнових прав одночасно усіх трьох правомочностей власника нерухомого майна (прав володіння, користування та розпорядження, визначених наведеною вище нормою частини 1 статті 317 ЦК України), щодо якого на момент передачі цих прав уже було зареєстровано право власності;

- суд апеляційної інстанції залишив поза увагою неможливість окремого правового режиму існування об`єкта нерухомого майна, введеного в експлуатацію та зареєстрованого на праві власності, від майнових прав на нього, які у сукупності складають зміст права власності на це майно;

- норма статті 760 ЦК України, на переконання суду, не передбачає можливості передачі у найм (оренду) майнових прав, які у сукупності складають зміст права власності, на введений в експлуатацію та зареєстрований на праві власності об`єкт нерухомого майна без одночасної передачі в найм (оренду) самого об`єкта нерухомості;

- висновки Східного апеляційного господарського суду, викладені у постанові від 07.12.2022 у справі № 922/1305/22 щодо наявності/відсутності обставини нікчемності спірного правочину в силу приписів частини четвертої статті 75 ГПК України були безпідставно враховані судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові у цій справі №922/856/23 (910/8719/22);

- господарським судам попередніх інстанцій для правильного вирішення спору у частині негаторного позову належало з`ясувати наявність/відсутність між власником (Банком) та фактичним користувачем (Товариством) договірних відносин щодо Будівлі, що попередньо потребувало встановлення або спростування нікчемності Договору найму в силу закону.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

35. 05.09.2024 постановою Східного апеляційного господарського суду (повний текст постанови складено 09.09.2024) апеляційну скаргу ТОВ "ОКІТ" на рішення Господарського суду Харківської області від 08.08.2023 у справі № 922/856/23 (910/8719/22) - залишено без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 08.08.2023 у справі №922/856/23 (910/8719/22) - залишено без змін.

У задоволенні заяви ТОВ "ОКІТ" щодо вжиття заходів процесуального примусу до позивача шляхом накладання штрафу - відмовлено.

Стягнуто з ТОВ "ОКІТ" на користь АТ "Укрексімбанк" судовий збір за подання касаційної скарги в розмірі 4 962 грн.

36. Апеляційний господарський суд дійшов висновків, що БП "Солідарність", в порушення умов іпотечного договору, положень статей 9, 12 Закону України "Про іпотеку", передало ТОВ "ОКІТ" предмет іпотеки без згоди іпотекодержателя, що свідчить про нікчемність договору найму майнових прав від 20.11.2015 та додаткових угод до нього. При цьому суд апеляційної інстанції, вказавши, що позовна вимога про визнання недійсним (встановити нікчемність) спірного договору є неналежним способом захисту права, погодився із висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні вищевказаної позовної вимоги.

37. Суд апеляційної інстанції також погодився із висновками місцевого господарського суду про відмову в задоволенні вимоги про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину виходячи з неможливості здійснити двосторонню реституцію, адже на теперішній час власником спірного об`єкту нерухомості є Банк. З огляду на необґрунтованість зазначених позовних вимог, суд також не розглядав заяву про застосування строку позовної давності.

38. Апеляційний господарський суд погодився із висновками суду першої інстанції про задоволення негаторного позову Банку, до якого не застосовується позовна давність, з огляду на відсутність правових підстав для використання спірного об`єкту нерухомого майна ТОВ "ОКІТ".

39. Крім того, посилання відповідача на постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.12.2022 у справі №922/1305/22 суд апеляційної інстанції відхилив та вказав, що у вказаній справі вирішувалося питання обґрунтованості грошових вимог ТОВ "ОКІТ" до БП "Солідарність", а не питання із аналогічними позовними вимогами як в даній справі.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

А. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

40. 30.09.2024 (через підсистему "Електронний суд") ТОВ "ОКІТ" подано до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій скаржник просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 05.09.2024 та рішення Господарського суду Харківської області від 08.08.2023 у справі № 922/856/23 (910/8719/22); ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

41. Підставами касаційного оскарження ТОВ "ОКІТ" зазначає п. 1, 2, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

42. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України скаржник стверджує про встановлення судом обставин на підставі недопустимих доказів та недослідження зібраних у справі доказів та доводить, що суди першої та апеляційної інстанцій, в порушення норми ч. 1 ст. 74 ГПК, ч. 1 ст. 218 ЦК України, безпідставно встановили факт відсутності згоди банка на використання ТОВ "ОКІТ" предмету іпотеки на підставі договору найму майнових прав.

43. Скаржник доводить, що АТ "Укрексімбанк" повідомив суду недостовірну інформацію про те, що не знав про Договір найму майнових прав до вересня 2022 року та що не надавав свою згоду на використання предмету іпотеки третьою особою на підставі договору найму майнових прав власника.

44. За доводом скаржника, практикою, яка склалася між Банком та БП "Солідарність" до укладення договору та у період з 20.11.2015 по 03.10.2022, послідовною їх поведінкою під час перемовин, перевірок стану збереження та способу використання будівлі, фото і відео фіксуванням здійснених поліпшень, ходу виконання робіт по переобладнанню будівлі у бізнес-центр та складанням письмових документів Банк та БП "Солідарність" надавали ТОВ "ОКІТ" підтвердження того що вони діють спільно, злагоджено і банк безумовно схвалює виконання договору найму. Докази підтверджують, що банк, у розумінні ч. 2 та 3 ст. 205; ч. 1 ст. 207; ч. 3 та 4 ст. 213 ЦК України надав письмову згоду на використання ТОВ "ОКІТ" предмету іпотеки на підставі договору найму майнових прав від 20.11.2015 та додатків до нього. Скаржник стверджує, що судами у цій справі не досліджено та проігноровано докази обізнаності Банка з договором найму та надання своєї згоди (схвалення), які містяться у матеріалах справи №5011-34/6378-2012 та безпосередньо у матеріалах справи № 910/8719/22.

45. Скаржник також стверджує про недослідження судами попередніх інстанцій доказів зловживання банком правом, що полягає, зокрема, в тому, що Банк повідомив суду недостовірну інформацію щодо обізнаності про спірний правочин та ненадання згоди на використання предмету іпотеки, подання позову напередодні набуття Банком будівлі у власність та після семи років виконання договору найму, захопленні Банком будівлі до ухвалення рішення, прагненні Банку привласнити здійснені ТОВ "ОКІТ" поліпшення шляхом визнання договору найму недійсним або нікчемним.

46. За доводом скаржника Закон України "Про іпотеку" не обмежує права володіння та користування предметом іпотеки, і відповідно до ст. 9 Закону України "Про іпотеку", зокрема абзацу першого, іпотекодавець має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення. Таким чином майнові права власника, зокрема право володіння та право користування, які не були предметом іпотеки, на підставі договору передано у найм до ТОВ "ОКІТ" без обмежень, а право розпорядження передано з урахуванням договору іпотеки.

47. При цьому, ТОВ "ОКІТ" стверджує, що висновок Верховного Суду щодо спростування обставини нікчемності правочину, сформований в постанові від 21.02.2023 у справі №922/1305/22, є обов`язковими для врахування та застосування у справі №922/856/23 (910/8719/22).

48. Також ТОВ "ОКІТ" стверджує, що судами попередніх інстанцій не було враховано висновок Верховного Суду від 09.11.2022 у справі № 205/7254/18 щодо обов`язковості судових рішень, від 28.01.2020 у справі № 910/9158/16 щодо розмежування оспорюваного та нікчемного правочину та доводить, що Договір найму майнових прав не входить до переліку договорів, які перелічено в ч. 3 ст.12 Закону України "Про іпотеку".

49. ТОВ "ОКІТ" вважає висновок суду апеляційної інстанції про те, що норма статті 760 ЦК України, не передбачає можливості передачі у найм (оренду) майнових прав, які у сукупності складають зміст права власності, на введений в експлуатацію та зареєстрований на праві власності об`єкт нерухомого майна без одночасної передачі в найм (оренду) самого об`єкта нерухомості таким, що суперечить висновкам, які містяться в постановах Верховного Суду від 18.12.2018 у справі № 916/23/18 та від 25.07.2019 у справі № 916/144/18, де Суд вказав, що в положеннях Закону України "Про іпотеку" не визначено обов`язку іпотекодавця отримувати згоду іпотекодержателя на укладання такого різновиду цивільно-правових угод як договору управління майном. Таким чином, на думку скаржника, аналогічний підхід має бути застосований і у випадку передачі в найм складових права власності, які не є предметом іпотеки, адже у ч. 3 ст. 12 Закону "Про іпотеку" правочин з передачі в найм складових права власності також не зазначено.

50. Крім того, на думку скаржника, суперечлива поведінка Банка є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог банка і не стосується строку позовної давності.

Б. Короткий виклад позицій інших учасників справи

51. 27.11.2024 Банком подано відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити без змін оскаржувані судові рішення, а скаргу - без задоволення. Позивач вказує, що під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачі наполягали на тому, що укладення спірного правочину не потребувало згоди іпотекодержателя, оскільки в найм були передані майнові права, а не об`єкт нерухомості як предмет іпотеки та при цьому не заперечували та визнавали відсутність такої згоди Банку. Вказує, що після повернення справи на новий апеляційний розгляд, ТОВ "ОКІТ" повністю змінило доводи своєї апеляційної скарги, подало до суду нові докази та почало стверджувати, що позивач знав та тим самим надав згоду на укладення спірного правочину. На думку позивача, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність доказів про надання банком згоди на передачу майна у найм, а доводи скаржника зводяться до переоцінки доказів у справі. При цьому, Банк також наголошує на недобросовісній поведінці скаржника щодо укладення договору найму майнових прав та відступлення прав вимоги за ним на користь фізичної особи після прийняття судом першої інстанції рішення у цій справі, неповідомлення судам таких обставин при оскарженні рішення.

52. 27.11.2024 до суду від АТ "Укрексімбанк" також надійшло клопотання про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "ОКІТ" на підставі п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України, оскільки, на думку позивача, скаржник посилається на неврахування висновків Верховного Суду в правовідносинах, які не є побідними до цієї справи. Крім того, скаржник не вказує від якого висновку щодо застосування норми права необхідно відступити.

В. Надходження заяв та клопотань до Верховного Суду

53. 22.11.2024 до Суду від ТОВ "ОКІТ" надійшло клопотання, в якому скаржник просить надати час для проведення у справі № 922/856/23 (910/8719/22) медіації з метою підписання мирової угоди та вказує, що 20.11.2024 від ТОВ "ОКІТ" надіслано до АТ "Державний експортно-імпортний банк України" лист з пропозицією відповідно до ч. 7 ст. 46 ГПК провести медіацію з метою досягнення укладення мирової угоди у справі № 922/856/23 (910/8719/22).

54. 29.11.2024 до Верховного Суду від ТОВ "ОКІТ" надійшла заява про відвід колегії суддів Верховного Суду Касаційного господарського суду: Пєскова В. Г., Огородніка К. М., Погребняка В. Я. від розгляду у справі № 922/856/23 (910/8719/22).

55. 02.12.2024 ухвалою Верховного Суду заяву ТОВ "ОКІТ" про відвід суддів Пєскова В. Г., Огородніка К. М., Погребняка В. Я. від розгляду справи № 922/856/23 (910/8719/22) залишено без розгляду.

56. 03.12.2024 до Верховного Суду через підсистему "Електронний суд" від ТОВ "ОКІТ" надійшла заява про відвід судді Огородніка К. М. від розгляду у справі № 922/856/23 (910/8719/22).

57. 03.12.2024 ухвалою Верховного Суду відмовлено у задоволенні заяви ТОВ "ОКІТ" про відвід судді Огородніка К. М. від розгляду справи № 922/856/23 (910/8719/22).

58. 03.12.2024 від Банку надійшли заперечення на заяву ТОВ "ОКІТ", в якій позивач просить відмовити в задоволенні клопотання ТОВ "ОКІТ" про надання часу для проведення медіації з мотиву відсутності відповідних звернень Банку та БП "Солідарність" про зупинення провадження у справі для проведення медіації.

59. 04.12.2024 від ТОВ "ОКІТ" надійшла заява про залишення без розгляду поданого ТОВ "ОКІТ" клопотання про надання часу для проведення медіації, оскільки Банк листом повідомив про небажання проводити медіацію та досягати мирової угоди.

60. У звя`зку з проханням відповідача-1 залишити подане ним клопотання про надання часу для проведення медіації, враховуючи принцип диспозитивності господарського судочинства, Верховний Суд не розглядає клопотання ТОВ "ОКІТ" від 22.11.2024.

Г. Надходження клопотання про передачу справи на розгляд об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду

61. 05.12.2024 до Верховного Суду від ТОВ "ОКІТ" надійшло клопотання про передачу справи № 922/856/23 (910/8719/22) на розгляд об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду.

62. ТОВ "ОКІТ" вказує, що Верховний Суд в ухвалі від 18.10.2024 у цій справі № 922/856/23 (910/8719/22) відступив від висновків об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 24.06.2019 у справі № 26-30/109-09-3307, але в порушення ст. 19 Конституції України, ч. 2 ст. 302 ГПК України, ч. 6 ст. 13; п. 1, 3 ч. 2 ст. 38 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" не передав справу на розгляд об`єднаної палати.

63. Також заявник вказує на необхідності відступити від наступних висновків Верховного Суду, які викладені в:

- в постанові від 19.07.2022 у справі № 904/4790/21 про обов`язкове дослідження нікчемності правочину під час розгляду кредиторських вимог у справі про банкрутство;

- постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 09.11.2022 у справі № 205/7254/18 про те, що не можуть одночасно існувати два судові рішення, у яких установлено взаємовиключні юридичні факти щодо тієї ж особи, та того ж предмета спору;

- постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07.10.2020 у справі № 450/2286/16-ц про те, що суперечлива поведінка є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог;

- постанові Східного апеляційного господарського суду від 07.12.2022 у справі № 922/1305/22, в якій зазначено про правомірність укладення Договору найму майнових прав від 20.11.2015 та безпідставність вимог банка у частині визнання договору нікчемним;

- в постанові Верховного Суду у справі № 922/856/23 (910/8719/22) від 22.05.2024, в якій суд дійшов висновку про нікчемність Договору найму майнових прав від 20.11.2015.

64. 05.12.2024 Банк подав заперечення на клопотання скаржника про передачу цієї справи на розгляд об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вважаючи його безпідставним та необґрунтованим.

65. Розглянувши клопотання ТОВ "ОКІТ" про передачу справи № 922/856/23 (910/8719/22) на розгляд об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для його задоволення, з огляду на таке.

66. Відповідно до ч. 2-5 ст. 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.

67. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду (ч. 3).

68. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати (ч. 4).

69. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики (ч. 5).

70. Згідно з частиною четвертою статті 303 ГПК України про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частинах першій - четвертій статті 302 цього Кодексу, або із обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п`ятій або шостій статті 302 цього Кодексу.

71. У пункті 70 рішення від 18 січня 2001 року у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v. the United Kingdom), заява № 27238/95, Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.

72. Єдність судової практики відіграє важливу роль у забезпеченні однакового правозастосування, що сприяє правовій визначеності та передбачуваності вирішення спірних ситуацій для учасників справи.

73. Принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) і стабільності. Єдність однакового застосування закону забезпечує правову визначеність та втілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону в подібних справах.

74. Як неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду, причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій необхідно мати ґрунтовні підстави: її попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання (пункти 43-44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 №823/2042/16).

75. Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 15.09.2020 у справі №5017/1221/2012 вказала, що для відступу має існувати необхідність і така необхідність має виникати з певних визначених об`єктивних причин, такі причини повинні бути чітко визначені та аргументовані, також відступ від правової позиції повинен мати тільки вагомі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих неузгодженостей (помилок), що мають фундаментальне значення для судової системи.

76. Щодо виключної правової проблеми як підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, то наявність такої має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного показників.

77. В ухвалах, зокрема від 14.09.2021 у справі № 757/7499/17-ц, від 17.11.2021 у справі № 522/2493/18, від 22.12.2021 у справі № 753/8945/19, Велика Палата Верховного Суду вказала, що кількісний показник означає, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

78. З точки зору якісного критерію про виключність правової проблеми можуть свідчити такі обставини: з касаційної скарги вбачається, що судами були допущені істотні порушення норм процесуального права, які унеможливили розгляд справи з дотриманням вимог справедливого судового розгляду; судами була допущена явна й груба помилка в застосуванні норм процесуального права, у тому числі свавільне розпорядження повноваженнями, й перегляд справи Великою Палатою Верховного Суду унеможливить її повторення в подальшій судовій діяльності; норми матеріального чи процесуального права були застосовані судами першої чи апеляційної інстанції таким чином, що постає питання стосовно дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між приватними та публічними інтересами; наявні колізії в нормах матеріального права, що викликає необхідність у застосуванні аналогії закону чи права, або постає питання щодо дотримання принципу верховенства права.

79. При цьому справа буде мати принципове значення, якщо йдеться про правове питання, яке потребує пояснення і трапляється в невизначеній (значній) кількості справ, у разі якщо надана на нього відповідь піддається сумніву або якщо існують різні позиції і це питання ще не вирішувалося вищою судовою інстанцією, а також необхідне тлумачення щодо застосування нових законів. Разом з тим не є виключною правовою проблемою правове питання, відповідь на яке є настільки ясною і чіткою, що вона може бути знайдена без будь-яких проблем.

80. Відносно мотиву ТОВ "ОКІТ" про те, що Верховний Суд в ухвалі від 18.10.2024 у цій справі № 922/856/23 (910/8719/22) відступив від висновків об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 24.06.2019 у справі № 26-30/109-09-3307 колегія суддів зазначає таке.

81. Ухвалою Верховного Суду від 18.10.2024 у цій справі № 922/856/23 (910/8719/22) відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі № 922/856/23 (910/8719/22) за касаційною скаргою ОСОБА_1 , який не є учасником цієї справи, на постанову Східного апеляційного господарського суду від 05.09.2024 та рішення Господарського суду Харківської області від 08.08.2023.

82. Оскільки касаційна скарга ОСОБА_1 на оскаржувані судові рішення у цій справі не є предметом касаційного перегляду у даному касаційному провадженні, Суд вважає безпідставними аргументи скаржника щодо необхідності вирішення питання відступу від висновків об`єднаної палати Касаційного господарського суду в ухвалі від 24.06.2019 у справі № 26-30/109-09-3307 стосовно права особи, яка не брала участі у справі, але вважає, що питання про її права, інтереси та (або) обов`язки вирішено у відповідному судовому рішенні, звернутися до касаційного суду із касаційною скаргою на таке судове рішення.

83. Верховний Суд також звертає увагу, що відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Відтак, є помилковими мотиви ТОВ "ОКІТ" щодо необхідності відступу від висновку, викладеного в постанові Східного апеляційного господарського суду від 07.12.2022 у справі № 922/1305/22, оскільки така не є джерелом правозастосовчої практики в розумінні наведеної норми.

84. Клопотання скаржника про передачу цієї справи на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду або Великої Палати Верховного Суду з посиланням на інші постанови Верховного Суду взагалі не містить жодного обґрунтування наявності виключної правової проблеми з врахуванням кількісного та якісного показників чи обґрунтованих мотивів щодо необхідності відступлення від раніше викладеної правової позиції щодо застосування норми права, а тому відхиляється як безпідставне.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

А. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

85. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

86. Здійснивши перевірку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, оцінивщи доводи касаційної скарги та позицію позивача, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення скарги, враховуючи таке.

87. Судами попередніх інстанцій встановлено, що Банк є іпотекодержателем нерухомого майна (будівлі центру сімейного дозвілля (літера А), загальною площею 7317 кв. м, за адресою: м. Київ, вул. Маршала Малиновського, буд. 24/10) на підставі іпотечного договору від 19.08.2006, укладеного із БП "Солідарність" як іпотекодавцем, умовами якого, серед іншого, передбачено, що:

- відчуження предмета іпотеки здійснюється за письмовою згодою іпотекодержателя (п. 1.8)

- іпотекодавець має право володіти та користуватися предметом іпотеки відповідно до його призначення і за умовами його збереження. Іпотекодавець не має права використовувати предмет іпотеки для будь-яких інших цілей без письмової згоди на те іпотекодержателя (п. 2.3.1);

- іпотекодавець має право зводити, знищувати, проводити капітальний ремонт предмету іпотеки, здійснювати істотні поліпшення предмета іпотеки, а також передавати предмет іпотеки у спільну діяльність лише за письмовою згодою іпотекодержателя (п. 2.3.3);

- іпотекодавець зобов`язаний вживати заходів для захисту предмету іпотеки від посягань, вимг та претензій третіх осіб (п. 2.4.3);

- іпотекодавець зобов`язаний без письмової згоди іпотекодержателя не здійснювати дій, пов`язаних із зміною права власності на предмет іпотеки або його частину, а також, дій, пов`язаних з передачею предмета іпотеки третім особам (п. 2.4.5);

- сторонам роз`яснено зміст ст.12 Закону України «Про іпотеку» відповідно до якої правочин щодо розпорядження предметом іпотеки, його частиною, відчуження іпотекодавцем предмета іпотеки або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без письмової згоди іпотекодержателя є недійсним (п.1.10).

88. Приписами ч. 3 ст. 9 Закону України "Про іпотеку" унормовано, що іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування.

89. Частина третя статті 12 Закону України "Про іпотеку" визначає, що правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним.

90. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України).

91. За змістом цієї норми та з урахуванням положень частини 2 статті 215 ЦК України укладення угод з відчуження майна (частини майна), переданого в іпотеку, без згоди іпотекодержателя зумовлює їх нікчемність та не створює інших юридичних наслідків, крім пов`язаних з їх нікчемністю. Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, що викладена в пункті 7.21 постанови від 23.05.2018 у справі № 910/73/17. Суд також зауважує, що аналогічний висновок наведено в постанові Верховного Суду від 28.01.2020 у справі № 910/9158/16, на яку посилається скаржник в касаційній скарзі.

92. В подальшому між БП "Солідарність" та ТОВ "ОКІТ" було укладено договір найма майнових прав від 20.11.2015 за умовами якого БП "Солідарність" передало ТОВ "ОКІТ" своє право володіння, користування та право розпорядження вказаним нерухомим майном.

93. Слід зауважити, що правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків (постанови Верховного Суду від 02.02.2022 у справі № 927/1099/20, від 03.11.2022 у справі № 912/3747/20).

94. У постанові від 12.09.2024 у справі № 916/1719/22, яка прийнята після подання касаційної скарги у цій справі, Верховний Суд вказав, що використання принципу свободи договору за наявності чіткого правового регулювання конкретних правовідносин не може бути використано для уникнення необхідності його дотримання, а приватно-правові інструменти не повинні створювати ілюзію дотримання законодавства та добросовісності дій учасників договірних відносин.

95. Здійснивши апеляційний перегляд рішення суду першої інстанції, врахувавши вказівки Верховного Суду у постанові від 22.05.2024 у цій справі, при новому апеляційному розгляді, суд апеляційної інстанції, дослідивши умови та положення оспорюваного Бакном договору найму майнових прав від 20.11.2015, суд апеляційної інстанції встановив, що незважаючи на численні положення умов договору найму майнових прав, що БП "Солідарність" передає ТОВ "ОКІТ" лише майнові права, формальну назву відповідного договору, наявні в матеріалах справи документи свідчать, що в даному випадку було передано саме предмет іпотеки - будівлю. Суд апеляційної інстанції також вказав, що наведене підтверджується достеменним змістом договору найму майнових прав (зокрема, але не виключно, пунктами 1.1, 2.2, 2.5, 2.11, 2.12, 2.15, 7.1.3-7.1.8 Договору Найму), метою його укладання, правовою природою речових прав на нерухоме майно, а також неможливістю окремого правового режиму існування об`єкта нерухомого майна (введеного в експлуатацію та зареєстрованого на праві власності) від майнових прав на нього.

96. Окрім того, судом апеляційної інстанції також з`ясовано, що безпосереднє використання ТОВ "ОКІТ" предмету іпотеки підтверджується укладанням, зокрема, договору на постачання теплової енергії та гарячій воді, договору про постачання електричної енергії споживачу, на технічне обслуговування систем пожежогасіння, пожежної сигналізації, сповіщення про пожежу, газового пожежогасіння та системи протидимного захисту.

97. Таким чином, як встановили суди попередніх інстанцій, в порушення умов договору іпотеки та положень ст. 9, 12 Закону України "Про іпотеку" за відсутності згоди іпотекодержателя БП "Солідарність" було передано у користування ТОВ "ОКІТ" не майнові права, а предмет іпотеки.

98. Суд апеляційної інстанції встановив, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази в розумінні ст.ст. 76-77 ГПК України, які б свідчили про те, що АТ "Укрексімбанк" надало згоду БП "Солідарність" на передачу нерухомого майна ТОВ "ОКІТ" на підставі вищевказаного договору найма майнових прав, а Банк прямо заперечує проти надання ним такої згоди. Дослідивши подані відповідачами акти перевірки наявності та стану майна, акти перевірки застави (наявності, стану та умов зберігання майна), копії судових рішень у справах № 5011-34/6378-2012, № 922/1305/22 та інші докази, суд апеляційної інстанції встановив, що такі також не свідчать про надання Банком згоди на відчуження предмету іпотеки.

99. Доводи касаційної скарги про встановлення судом обставин на підставі недопустимих доказів та недослідження зібраних у справі доказів щодо відсутності згоди банка на використання ТОВ "ОКІТ" предмету іпотеки на підставі договору найму майнових прав, Верховний Суд відхиляє оскільки наведені аргументи скаржника фактично зводяться до спонукання суду касаційної інстанції здійснити переоцінку наявних у справі доказів, що виходить за межі компетенції суду касаційної інстанції в силу положень статті 300 ГПК України.

100. Суд наголошує, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див. висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 18.09.2020 у справі № 908/1795/19).

101. Твердження скаржника, що у справі № 922/1305/22 було спростовано обставини нікчемності договору найму майнових прав від 20.11.2015, Суд відхиляє, адже у вказаній справі № 922/1305/22 вирішувалося питання обґрунтованості грошових вимог ТОВ "ОКІТ" до БП "Солідарність" при ініціюванні справи про банкрутство, а не питання із аналогічними позовними вимогами щодо нікчемності правочину як у цій справі. В контексті наведеного безпідставним є посилання скаржника на неврахування висновку Верховного Суду від 09.11.2022 у справі № 205/7254/18 щодо обов`язковості судових рішень.

102. Стосовно тверджень скаржника, що договір найму майнових прав не входить до переліку договорів, які перелічено в ч. 3 ст. 12 Закону України "Про іпотеку", тому застосування вказаної норми є протиправним, Верховний Суд зазначає таке.

103. Відповідно до ч. 1 ст. 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, гроші, цінні папери, цифрові речі, майнові права, роботи та послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні та нематеріальні блага.

104. Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

105. Згідно з частиною першою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

106. Статтею 190 ЦК України передбачено, що майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

107. Згідно з абзацом 3 частини 2 статті 3 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" майновими правами, які можуть оцінюватися, визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (право володіння, розпорядження, користування), спеціальне майнове право на об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості, а також інші специфічні права (право на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та право вимоги.

108. Суд апеляційної інстанції вірно зазначив, що як речові права на нерухоме майно, похідні від права власності, так і майнові права, відмінні від права власності на нерухоме майно, є нерозривно пов`язаними з нерухомим майном (схожа позиція міститься у пункті 54 постанови Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 13.04.2021 у справі №910/11702/18).

109. У постанові від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що майнове право, яке можна визначити як "право очікування", є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

110. Колегія суддів Верховного Суду погоджується із вірним висновком суду апеляційної інстанції про те, що як майно, так і майнові права в силу вимог статті 177 ЦК України можуть бути самостійними об`єктами цивільних прав, разом з тим є неможливим окремий правовий режим існування об`єкта нерухомого майна, введеного в експлуатацію та зареєстрованого на праві власності, від майнових прав на нього, які у сукупності складають зміст права власності на це майно.

111. Суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що норма статті 760 ЦК України (частина друга якої зокрема визначає, що предметом договору найму можуть бути майнові права), не передбачає можливості передачі у найм (оренду) майнових прав, які у сукупності складають зміст права власності, на введений в експлуатацію та зареєстрований на праві власності об`єкт нерухомого майна без одночасної передачі в найм (оренду) самого об`єкта нерухомості.

112. Тож, встановивши, що спірним правочином, який сторони формально назвали договором найму майнових прав, БП "Солідарність" було фактично передано ТОВ "ОКІТ" в користування об`єкт нерухомості без згоди іпотекодавця, суди першої та апеляційної інстанції дійшли заснованих на законі висновків про нікчемність договору найму.

113. При цьому, судами першої та апеляційної інстанції вірно враховано висновки Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 щодо того, що такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

114. Відтак вірними є висновки судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позовної вимоги Банку про визнання недійсним договору найму майнових прав від 20.11.2015, оскільки такий спосіб захисту порушеного права є неналежним. При цьому, встановивши, що на теперішній час власником спірного нерухомого майна є Банк, а не БП "Солідарність", яке було власником майна на момент укладення договору найму, суди правомірно відмовили в задоволенні вимоги про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину - договору найму майнових прав від 20.11.2015, з огляду на неможливість здійснити двосторонню реституцію між сторонами вказаного правочину.

115. Відносно посилання скаржника на неврахування висновків Верховного Суду у постанові від 18.12.2018 у справі № 916/23/18 та від 25.07.2019 у справі № 916/144/18 та твердження скаржника про те, що підхід щодо незастосування до договору управління майном положень ч. 3 ст. 12 Закону України "Про іпотеку" має бути застосований до договору найму майнових прав, що є предметом спору у цій справі, Верховний Суд зазначає таке.

116. У справі № 916/23/18 Верховний Суд, в контексті застосування положень ч. 3 ст. 9, ч. 3 ст. 12 Закону України "Про іпотеку", ст. 1029, 1039 Цивільного кодексу України, погодився із висновком суду першої інстанції про те, що чинним законодавством передбачено правову можливість передання в управління майна, що є предметом, в тому числі іпотеки, а в положеннях Закону України "Про іпотеку" не визначено обов`язку іпотекодавця отримувати згоду іпотекодержателя на укладання такого різновиду цивільно-правових угод як договору управління майном. Аналогічний висновок наведено і в постанові Верховного Суду від 25.07.2019 у справі № 916/144/18.

117. Отже, на відміну від справ № 916/23/18 та № 916/144/18, предметом яких було оспорення договору управління майном, укладеного без згоди іпотекодавця, у цій справі за формального визначення назви договору як "договору найму майнових прав" за спірним правочином, всупереч умовам договору іпотеки та ст. 9, 12 Закону України "Про іпотеку", без згоди іпотекодержателя було фактично передано в користування об`єкт нерухомості, що свідчить про неподібність фактичних обставин цієї справи та справ, на які посилається скаржник, а тому Суд відхиляє вказані твердження ТОВ "ОКІТ".

118. Крім того, встановивши нікчемність договору найму майнових прав, належність на праві власності нерухомого майна Банку, відсутність будь-яких договірних відносин між Банком та ТОВ "ОКІТ" та відсутність правових підстав для використання спірного об`єкту нерухомого майна відповідчем-1, суди першої та апеляційної інстанції дійшли обґрунтованих та законних висновків про зобов`язання ТОВ "ОКІТ" усунути перешкоди у здійсненні права користування Банку спірним нерухомим майном шляхом його звільнення.

119. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, від 10.04.2024 у справі № 496/1059/18 виснувала, що до позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується, оскільки негаторний позов може бути пред`явлений позивачем доти, доки існує відповідне правопорушення.

120. Враховуючи викладене, Верховний Суд погоджується із висновком суду апеляційної інстанції, що посилання ТОВ "ОКІТ" щодо дати обізнаності Банку про порушення його права не мають значення для вирішення спору в даній справі, оскільки до негаторного позову позовна давність не застосовується, а тому Суд відхиляє й аналогічні доводи касаційної скарги.

121. Крім того, суд апеляційної інстанції встановив, що в матеріалах справи відсутні докази, які би свідчили про те, що Банк вчинив дії, передбачені частиною 2 статті 43 ГПК України або іншим чином зловживає своїми процесуальними правами. Водночас доводи касаційної скарги про зловживання позивачем своїми правами та наявністю зі сторони Банку суперечливої поведінки Верховний Суд не бере до уваги, адже такі спрямовані на оцінку доказів та встановлення обставин справи, що як вже зазначалося вище, не є компетенцією суду касаційної інстанції.

122. Отже, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права при прийнятті оскаржуваних рішення та постанови не знайшли свого підтвердження.

123. При цьому, Суд зауважує, що зазначаючи в тому числі підставою касаційного оскарження п. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме - необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, скаржником в касаційній скарзі не вказано від якого саме висновку Верховного Суду, на його думку, необхідно відступити. Водночас клопотання скаржника про передачу цієї справи на розгляд об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду залишено без задоволення з наведених вище у цій постанові підстав.

124. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Верховного Суду вважає прийняті судові рішення законними та обґрунтованими та не вбачає підстав для їх зміни чи скасування, а тому залишає касаційну скаргу без задоволення.

125. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть різнитися залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 указаної Конвенції, може бути визначене тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України", заява № 63566/00, пункт 23).

126. Верховний Суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків судів попередніх інстанцій.

Б. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

127. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновків про те, що рішення та постанова у справі прийняті з повним, всебічним та об`єктивним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи, із дотриманням норм матеріального та процесуального права.

128. Враховуючи вищевикладене та керуючись пунктом 1 частини першої статті 308, статтею 309 Господарського процесуального кодексу України, касаційна скарга ТОВ "ОКІТ" підлягає залишенню без задоволення, а прийняті у справі постанова суду апеляційної інстанції від 05.09.2024 та рішення місцевого господарського суду від 08.08.2023 - залишенню без змін.

В. Розподіл судових витрат

129. У зв`язку з тим, що Суд відмовляє в задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалене судове рішення Суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 1 частини першої статті 308, статтею 309, 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,

ПОСТАНОВИВ :

1. Відмовити в задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Освітня корпорація інформаційних технологій" про передачу справи № 922/856/23 (910/8719/22) на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду або Великої Палати Верховного Суду.

2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Освітня корпорація інформаційних технологій" залишити без задоволення.

3. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 05.09.2024 та рішення Господарського суду Харківської області від 08.08.2023 у справі № 922/856/23 (910/8719/22) залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Пєсков

Судді К. Огороднік

В. Погребняк