Рішення

від 05.12.2024 по справі 182/4069/23

НІКОПОЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 182/4069/23

Провадження № 2/0182/1063/2024

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем УКРАЇНИ

05.12.2024 м. Нікополь

Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Рунчевої О.В., секретаря Паламарчук П.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом Нікопольської окружної прокуратури Дніпропетровської області, в інтересах держави в особі: Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області до ОСОБА_1 , третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Адоніс», про припинення права власності на земельну ділянку шляхом її конфіскації,-

В С Т А Н О В И В:

17.08.2023 року керівник Нікопольської окружної прокуратури Дніпропетровської області звернувся до суду з позовною заявою, в інтересах держави в особі: Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області до ОСОБА_1 , третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Адоніс», про припинення права власності на земельну ділянку шляхом її конфіскації в якій просив ухвалити рішення, яким припинити громадянці російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянка російської федерації, зареєстрована: АДРЕСА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 1222982800:02:001:08340, площею 4,4400 га, за категорією відноситься до земель сільськогосподарського призначення, з цільовим призначенням - ведення товарного сільськогосподарського виробництва; розташовану на території Дніпропетровської області, в Нікопольському районі, Першотравневській об`єднаній територіальній громаді (колишня Криничуватська сільська рада), право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 30.09.2019 року (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1926980112229), шляхом її конфіскації на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 39835428).

В обгрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що, на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, серія НОВ №075803, посвідченого приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Іопелем С.О. та зареєстрованого в реєстрі за №4037 (спадкова справа №57/2018) 30.09.2019 ОСОБА_1 після смерті матері ОСОБА_2 успадкувала земельну ділянку, кадастровий номер 1222982800:02:001:0340, площею 4,4400 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території: Дніпропетровська область, Нікопольський район, Першотравневська об`єднана територіальна громада (колишня Криничуватська сільська рада).

Право власності на вказану земельну ділянку набуто ОСОБА_2 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серія IV-ДП №135810, виданого на підставі розпорядження голови Нікопольської райдержадміністрації від 30.08.2002 №341-р, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право власності на землю за №143 від 15 вересня 2002 року.

30.09.2019 державним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Іопелем С.О. зареєстровано право власності на успадковану земельну ділянку за громадянкою російської федерації ОСОБА_1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1926980112229.

Відповідно до відомостей Державного земельного кадастру успадкована земельна ділянка, кадастровий номер 1222982800:02:001:0340, площею 4,4400 га, за категорією земель відноситься до земель сільськогосподарського призначення, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Згідно з інформацією Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, станом на момент звернення з даним позовом до суду, громадянка російської федерації ОСОБА_1 є власником земельної ділянки сільськогосподарського призначення, кадастровий номер 1222982800:02:001:0340, а, отже, вказана земельна ділянка перебуває в її власності більше 3 років.

При цьому, земельна ділянка з кадастровим номером 1222982800:02:001:0340 площею 4,44 га із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва перебуває в оренді у Товариства з обмеженою відповідальністю «АДОНІС» на підставі договору оренди землі укладеного з ОСОБА_1 .

Згідно з даними Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області та Державної міграційної служби України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на території України посвідками на тимчасове або постійне місце проживання не документувався, з питань набуття громадянства України у встановленому порядку не зверталась.

За змістом частини четвертоїстатті 81 Земельного кодексу України, землі сільськогосподарського призначення,прийняті у спадщину іноземцями,а також особами без громадянства,протягом року підлягають відчуженню.

У разі невиконання цих вимог настають наслідки,передбачені ч.ч.2,4 ст.145 Земельного кодексу України, у разі, якщо, відповідно до закону,власник земельної ділянки зобов`язаний відчужити її протягом певного строку і земельна ділянка не була відчужена ним протягом такого строку,така ділянка підлягає конфіскації за рішенням суду.

Наведені обставини свідчать про те, що громадянка російської федерації ОСОБА_1 , набувши в 2019 році спірну земельну ділянку сільськогосподарського призначення у власність, в порядку спадкування, вимоги закону щодо її відчуження протягом одного року не виконала, що є підставою для припинення його права власності на вказану земельну ділянку шляхом її конфіскації за рішенням суду.

Ухвалою судувід 09.10.2023року відкритопровадження уданій справіза правиламизагально позовногопровадження. Відповідачу був наданий строк 15 днів з дня отримання ним такої ухвали суду, на подачу відзиву на позовну заяву.

Ухвалою суду від 06.12.2023 року закрито підготовче провадження по справі; призначено справу до судового розгляду по суті.

Відповідача ОСОБА_1 було сповіщено про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін на сайті Судової влади України, згідно вимог ч. 11 ст. 128 ЦПК України.

У судове засідання представник позивача не з`явився, надав до суду заяву про розгляд справи без участі представника, на позові наполягають (а.с.114)

Відповідач у судове засідання не з`явився, був повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи, причини неявки суду не відомі.

Представник третьої особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Адоніс» у судове засідання не з`явився, був повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи, причини неявки суду не відомі.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити заочне рішення, у зв`язку з неподанням відповідачем відзиву, та відсутністю заперечень позивача щодо заочного розгляду справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється за відсутністю сторін, що відповідає положенням ч.2 ст.247 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Як встановлено судом, на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, серія НОВ №075803, посвідченого приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Іопелем С.О. та зареєстрованого в реєстрі за №4037 (спадкова справа №57/2018) 30.09.2019 ОСОБА_1 після смерті матері ОСОБА_2 успадкувала земельну ділянку, кадастровий номер 1222982800:02:001:0340, площею 4,4400 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території: Дніпропетровська область, Нікопольський район, Першотравневська об`єднана територіальна громада (колишня Криничуватська сільська рада).

Право власності на вказану земельну ділянку набуто ОСОБА_2 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серія IV-ДП №135810, виданого на підставі розпорядження голови Нікопольської райдержадміністрації від 30.08.2002 №341-р, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право власності на землю за №143 від 15 вересня 2002 року.

30.09.2019 державним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Іопелем С.О. зареєстровано право власності на успадковану земельну ділянку за громадянкою російської федерації ОСОБА_1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1926980112229.

Відповідно до відомостей Державного земельного кадастру успадкована земельна ділянка, кадастровий номер 1222982800:02:001:0340, площею 4,4400 га, за категорією земель відноситься до земель сільськогосподарського призначення, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Згідно з інформацією Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, станом на момент звернення з даним позовом до суду, громадянка російської федерації ОСОБА_1 є власником земельної ділянки сільськогосподарського призначення, кадастровий номер 1222982800:02:001:0340, а, отже, вказана земельна ділянка перебуває в її власності більше 3 років.

При цьому, земельна ділянка з кадастровим номером 1222982800:02:001:0340 площею 4,44 га із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва перебуває в оренді у Товариства з обмеженою відповідальністю «АДОНІС» на підставі договору оренди землі укладеного з ОСОБА_1 .

Згідно з даними Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області та Державної міграційної служби України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на території України посвідками на тимчасове або постійне місце проживання не документувався, з питань набуття громадянства України у встановленому порядку не зверталась.

За змістом ч.4ст.81 Земельного кодексу України,землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземцями, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню.

У разі невиконання цих вимог настають наслідки, передбачені ч.ч.2,4ст.145 Земельного кодексу України, у разі, якщо, відповідно до закону, власник земельної ділянки зобов`язаний відчужити її протягом певного строку і земельна ділянка не була відчужена ним протягом такого строку, така ділянка підлягає конфіскації за рішенням суду.

Наведені обставини свідчать, що громадянин російської федерації, набувши у 2021 році право власності на спірну земельну ділянку сільськогосподарського призначення, вимоги закону щодо її відчуження протягом одного року не виконав, що є підставою для припинення його права власності на вказану земельну ділянку шляхом її конфіскації за рішенням суду.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду».

Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть, якщо воно здійснюється, згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися, як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються.

Положення статей 13,14Конституції України визначають, що земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.

Згідност.13 Конституції України,земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу.

Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (ст.14 Конституції України).

Правовий статус та порядок використання, зокрема, земель сільськогосподарського призначення визначено Земельним кодексом України.

У відповідності до ч.ч.1-3ст.1 Земельного кодексу України,земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Згідно ч.ч.1, 2ст.22 Земельного кодексу України,землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі, інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. До земель сільськогосподарського призначення належать сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги).

Набуття у власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення здійснюється з урахуванням вимог цього Кодексу(ч.5 ст.22 Земельного кодексу України).

Суб`єктами права приватної власності на землю, згідно зіст.80 Земельного кодексу України,визначено громадян України та юридичних осіб. Проте, з урахуванням змісту ч.2 ст.81 та інших нормЗемельного кодексу України,суб`єктами права приватної власності на землю визнаються також іноземні громадяни та особи без громадянства.

Зокрема, іноземні громадяни та особи без громадянства, відповідно до ч.2ст.81 Земельного кодексу України,можуть набувати права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності; ч.3 ст.81 Кодексу - іноземці та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки відповідно до частини другої цієї статті у разі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами,- б) викупу земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна, що належать їм на праві власності; в) прийняття спадщини.

Відповідно до ч.5 ст.22 Земельного кодексу України,набуття у власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення здійснюється з урахуванням вимог статті 130 цього Кодексу, а саме: іноземцям, особам без громадянства та юридичним особам заборонено набувати частки у статутному (складеному) капіталі, акції, паї, членство у юридичних особах (крім як у статутному (складеному) капіталі банків), які є власниками земель сільськогосподарського призначення.

Одночасно, за змістом ч.4ст.81 Земельного кодексу України,землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземцями, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню.

Поряд із цим, згідно ч.ч.1, 3ст.145 Земельного кодексу України,якщо до особи переходить право власності на земельну ділянку, яка за цим Кодексом не може набуватися нею у власність, ця ділянка підлягає відчуженню її власником протягом року з моменту переходу такого права.

Так, п.10 ч.1ст.346ЦК України визначено конфіскацію, як одну з підстав припинення права власності.

Згідно ізст.354 ЦК України,до особи може бути застосовано позбавлення права власності на майно за рішенням суду як санкція за вчинення правопорушення (конфіскація) у випадках, встановлених законом. Конфісковане майно переходить у власність держави безоплатно, крім випадків, визначених законом. Обсяг та порядок конфіскації майна встановлюються законом.

Частиною 5ст.41 Конституції Українивизначено, що конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Відповідності до п.«в» абз.1ст.143 Земельного кодексу України,примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі конфіскації земельної ділянки.

Чинним законодавством передбачено порядок відшкодування колишньому власнику земельної ділянки її вартості, внаслідок конфіскації та відчуження її уповноваженим органом.

В даному випадку, наявна «справедлива рівновага» між державним (суспільним) інтересом та приватним інтересом власника оспорюваної земельної ділянки, оскільки останній мав достатньо часу та засобів для реалізації свого права та виконання свого обов`язку, однак, до цього часу земельну ділянку не відчужив, що порушує вимоги земельного законодавства та потребує невідкладного втручання уповноваженого органу.

Вказане узгоджується і з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у справі № 513/444/15-ц від 23.01.2018 року.

Статтею 131-1Конституції України на органи прокуратури покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

В силуст.56 ЦПК України,у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Відповідно до ч.3ст.23 Закону України «Про прокуратуру»,прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 року № 3-рп/99усправі про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді щодо визначення поняття «інтереси держави» висловлено позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п.3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Державні інтереси закріплюються, як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів (п.4 мотивувальної частини).

Верховний Суд у справі № 804/4585/18 (постанова від 05.11.2019 року) сформулював правову позицію, відповідно до якої «інтереси держави» є оціночним поняттям, що охоплює широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом; надмірна формалізація поняття «інтереси держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це, дійсно, потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.11.2019 року у справі № 804/4585/18, від 25.04.2018 року у справі № 806/1000/17 та від 17.10.2018 року у справі № 910/11919/17).

Чинним законодавством чітко не визначено, що необхідно розуміти під «нездійсненням або неналежним здійсненням суб`єктом владних повноважень своїх функцій», у зв`язку із чим прокурор у кожному випадку обґрунтовує та доводить наявність відповідних фактів самостійно з огляду на конкретні обставини справи. При цьому враховуються висновки Верховного Суду, зроблені при розгляді інших справ за участю прокурора (ухвали від 07.05.2018 року у справі № 910/18283/17, від 10.07.2018 року у справі № 812/1689/16, постанови від 25.04.2018 року у справі № 806/1000/17, від 13.06.2018 року у справі № 687/379/17-ц, № 924/1256/17).

Так, у постанові Верховного Суду від 16.04.2019 року у справі № 910/3486/18 суд дійшов висновку, що представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює відповідний орган. При цьому, прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів.

Відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 18.04.2019 року у справі № 906/506/18, від 11.04.2019 року у справі № 904/583/18, від 13.02.2019 року у справі № 914/225/18, від 21.05.2019 року у справі № 921/31/18.

На думку Верховного Суду, нездійснення захисту полягає у тому, що уповноважений суб`єкт владних повноважень за наявності факту порушення інтересів держави, маючи відповідні повноваження для їх захисту, всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

Така поведінка (бездіяльність) уповноваженого державного органу може вчинятися з умислом чи з необережності; бути наслідком об`єктивних (відсутність коштів на сплату судового збору, тривале не заповнення вакантної посади юриста) чи суб`єктивних (вчинення дій на користь можливого відповідача, інших корупційних або кримінально караних дій) причин.

Прокурор може підтвердити наявність підстав для представництва інтересів держави в суді шляхом надання належного обґрунтування, підтвердженого достатніми доказами, зокрема: повідомленням прокурора на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду, запитами, а також іншими документами, що свідчать про наявність підстав для відповідного представництва.

Велика палата Верховного Суду у постанові по справі № 12/2385/18 від 26.05.2020 року прийшла до наступного висновку (п.п.77-81): бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Враховуючи, що громадянкою російської федерації ОСОБА_1 не дотримано передбаченої земельним законодавством процедури щодо відчуження набутої в порядку спадкування земельної ділянки сільськогосподарського призначення протягом року, така земельна ділянка з кадастровим номером 1222982800:02:001:0340, площею 4,4400 га га, що за категорією земель відноситься до земель сільськогосподарського призначення, з цільовим призначеннямдля ведення товарного сільськогосподарського виробництва, підлягає конфіскації за рішенням суду.

За таких обставин, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог Нікопольської окружної прокуратури в інтересах Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області до ОСОБА_1 про припинення права власності на земельну ділянку шляхом її конфіскації.

Відповідно до вимог ст.141ЦПК України, з відповідача на користь прокуратури Дніпропетровської області повинно бути стягнено сплачений судовий збір в сумі 2147,20 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.13,131-1 Конституції України,ст.23 Закону України «Про прокуратуру», ст.ст.11,12,95,141,188,263,265,280-282 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов Нікопольської окружної прокуратури Дніпропетровської області, в інтересах держави в особі: Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області до ОСОБА_1 , третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Адоніс», про припинення права власності на земельну ділянку шляхом її конфіскації- задовольнити.

Припинити громадянці російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянка російської федерації, зареєстрована: АДРЕСА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 1222982800:02:001:08340, площею 4,4400 га, за категорією відноситься до земель сільськогосподарського призначення, з цільовим призначенням - ведення товарного сільськогосподарського виробництва; розташовану на території Дніпропетровської області, в Нікопольському районі, Першотравневській об`єднаній територіальній громаді (колишня Криничуватська сільська рада), право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 30.09.2019 року (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1926980112229), шляхом її конфіскації на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 39835428).

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки російської федерації, зареєстрована: АДРЕСА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Дніпропетровської обласної прокуратури (реквізити отримувача: 49044, м.Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, 38, МФО 820172, р/р UA228201720343160001000000291 в ДКСУ в м.Київ код за ЄДРПОУ 02909938, код класифікації видатків бюджету - 2800) судовий збір в розмірі 2 147 грн. (дві тисячі сто сорок сім грн.) 20 коп., сплачений при подачі позову до суду.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його переглядякщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку.

Суддя: О. В. Рунчева