Рішення

від 11.12.2024 по справі 741/1838/24

БУСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(ЗАОЧНЕ)

Єдиний унікальний номер №741/1838/24

Провадження №2/943/1332/2024

11 грудня 2024 року

Буський районний суд Львівської області

в складі: головуючого судді Журибіда Б. М.,

при секретарі Пирка В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Буську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Профі фуд» про розірвання трудового договору, -

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_2 звернулась з позовом до ТОВ «Профі фуд» про розірвання трудового договору.

Згідно ухвали судді Носівського районного суду Чернігівської області Ляшко Р.С. від 06.09.2024 року, дана справа передана до Буського районного суду Львівської області, за підсудністю.

Позивач мотивує вимоги тим, що 04 жовтня 2016 року працевлаштувалася на роботу до ТОВ «Профі фуд» на посаду секретаря, надала відповідачу трудову книжку для внесення відповідних записів. Чи були внесені які - небудь записи до такої не відомо, трудова книжка залишилася у відповідача. Фактичне місце роботи знаходилося за адресою м. Київ, вул. Голосіївська, 7. Наказом №13-Д від 02 листопада 2020 року позивачці надано відпустку у зв`язку з вагітністю та пологами. В період з 02 листопада 2020 року по 11 січня 2024 року перебувала спочатку у відпустці по вагітності та пологам, а потім у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. З початком війни позивач неодноразово по Вайберу вела переписку з юристами компанія, з метою подальшої роботи в компанії. Спочатку її запевняли, що питання вирішується, а через деякий час перестали спілкуватися, а всі відомі мені телефонні номери компанії стали недоступними. В телефонному режимі, з колишнім директором ТОВ « Профі фуд» ОСОБА_3 , останній повідомив, що він у компанії уже не працює, всі працівники компанії були звільненні. В той же час він не зміг пояснити чому позивачку не було звільнено з роботи. Відповідно до Відомості про трудову діяльність з реєстру застрахованих осіб Головного управління ПФ України в Чернігівській області станом на 02.09.2024 року позивач значиться такою, що працює у ТОВ «ПРОФІ ФУД». Позивач направляла письмові заяви про звільнення з роботи за власним бажанням на дві відомі адреси, а саме 80500, Львівська обл. м. Буськ, майдан Незалежності, 9, та м. Київ вул. Сосюри, 6. 0ф.502, 03039, м. Київ, вул. Голосіївська, 7, корпус 1, однак всі листи повернулися з відміткою, що адресат відсутній за вказаною адресою. За відсутності самого відповідача, не має можливості звільнитися у встановленому законодавством України порядку і працевлаштуватися на законних підставах чи отримати статус безробітної особи. Таким чином, право на працю, на оплату праці, та здійснення обов`язкових соціальних внесків, порушено відповідачем, який не звільнив позивачку у встановленому законом порядку. Місце знаходження роботодавця не відоме, тому не може розірвати укладений трудовий договір. Просить суд визнати безстроковий трудовий договір, укладений між ОСОБА_4 та ТОВ «ПРОФ1 ФУД» розірваним з 21 січня 2024 року. Також просить стягнути з відповідача в її користь суму сплаченого нею судового збору.

Позивач в судове засідання не з`явилася, в матеріалах справи наявна заява останньої про розгляд справи у її відсутності, позовні вимоги підтримує повністю, просить позов задоволити.

Представник відповідача ТОВ «Профі фуд» за викликом суду не з`явився, причини неявки суду не повідомив, про день, час та місце розгляду справи судом був повідомлений завчасно та належним чином, шляхом направлення процесуальних документів за адресою реєстрації, на адресу суду клопотань про відкладення розгляду справи чи відзиву на позовну заяву не надав.

Згідно п. 2 ч. 7 ст. 128 ЦПК України у разі ненадання учасниками справи інформації щодо адреси сторони судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку. Поштові конверти з направленням відповідачу копії позовної заяви з додатками та повістки повернулися на адресу суду, з відміткою пошти «адресат відсутній за вказаною адресою».

Відповідно ч. 10 ст. 130 ЦПК України, якщо місцеперебування відповідача невідоме, суд розглядає справу після надходження до суду відомостей щодо його виклику до суду в порядку, визначеному цим Кодексом.

Положеннями частини 4 ст. 223 ЦПК України визначено, що у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, дійшов висновку про можливість часткового задоволення позову, з таких підстав.

Відповідно дост. 4 ЦПК України, до суду може звернутись кожна особа за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 12 ч. 3 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особо, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами і іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оцінюючи аргументи, викладені в позовній заяві суд в тому числі керується прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, який зазначав, що хоча п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. (рішення у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.94 р., Серія A, № 303-A, параграф 29).

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.

У листі Верховного Суду України від 25.01.2006 № 1-5/45, визначено критерії оцінювання розумності строку розгляду справи, якими серед іншого є складність справи та поведінка заявника.

Рішеннями ЄСПЛ визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Статтею 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

В пункті 26 рішення ЄСПЛ від 15.05.2008 у справі «Надточій проти України» (заява N 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Згідно ст. 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII, в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

З урахуванням ст. ст. 128-131, 223, 280-282 ЦПК України та з метою уникнення затягування розгляду справи суд вважає, що в матеріалах справи є достатньо даних і доказів для її розгляду по суті заочно за відсутності відповідача.

Судом встановлено наступні обставини.

Так, 04 жовтня 2016 року між ОСОБА_5 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Профі фуд» украдено трудовий договір.

Згідно довідки № 15/06/20-1 від 15.06.2020 року, за підписом директора ОСОБА_3 , ОСОБА_5 працює в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Профі фуд» з 04.10.2016 року до теперішнього часу (станом на 15.06.2020) та займає посаду секретаря.

Після одруження позивач змінила прізвище з ОСОБА_6 на ОСОБА_7 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб Серія НОМЕР_1 від 25.07.2020 року, актовий запис № 36.

Позивач ІНФОРМАЦІЯ_1 народила доньку ОСОБА_8 , що підтверджується свідоцтвом Серія НОМЕР_2 від 22.01.2021 року.

У зв`язку з вагітністю та пологами позивачці надано відпустку, з 02.11.2020 року по 07.03.2021 року (наказ директора ТОВ «Профі фуд» № 13-д від 02.11.2020 року).

Судом встановлено, що позивач перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. На початку 2022 року хотіла вийти на роботу, неодноразово по Вайберу вела переписку з юристами компанія для подальшої роботи в компанії. Спочатку її запевнили, що питання роботи вирішується, однак через деякий час перестали спілкуватися, відповідати на телефонні дзвінки. В подальшому всі телефонні номери компанії стали недоступними. В телефонній розмові з колишнім директором ТОВ «Профі фуд» ОСОБА_3 , останній повідомив, що він у компанії уже не працює, всі працівники компанії були звільненні. Однак не пояснив, чому позивачку не було звільнено, де знаходяться засновники підприємства та чи продовжує підприємство свою діяльність.

Також у позивачки відсутня інформація, де знаходиться її трудова книжка, чи внесені у такій записи про прийняття, тощо.

Згідно відомостей з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України в Чернігівській області, станом на 02.09.2024 року, внесено запис, що ОСОБА_9 прийнята на роботу 04.10.2016 року в ТОВ «Профі фуд». Будь які дані про розірвання трудового договору відсутні.

Згідно ст. 38 КЗпП України, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до закладу освіти; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, роботодавець не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору. Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, чинив мобінг (цькування) стосовно працівника або не вживав заходів щодо його припинення, що підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили.

Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 09.02.2022 у справі № 153/1585/20: «Розірвання трудового договору за статтею 38 КЗпП України є різновидом припинення трудових відносин в односторонньому порядку. Правове значення для припинення трудового договору має письмово викладена ініціатива працівника з наміром припинити трудові відносини, що доведена до відома роботодавця в установленому законом порядку. Для припинення трудового договору за цією підставою не має значення чи була погоджена ця ініціатива з роботодавцем та чи згідний він з такою вимогою робітника. Для працівника виявлення цієї ініціативи створює лише один обов`язок - продовжувати виконання усіх умов трудового договору протягом двох тижнів від дня подання роботодавцю такої заяви. Трудові відносини припиняються незалежно від того, чи видано роботодавцем наказ про звільнення працівника, чи не вчинено такої дії. Відсутність такого наказу не зобов`язує працівника надалі виконувати покладені на нього трудові обов`язки та не продовжує дії трудового договору. Подібного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 12 квітня 2018 року у справі 61-678св17 та від 25 березня 2020 року у справі № 295/14595/17. При розірванні трудового договору з ініціативи працівника роботодавець може звільнити працівника в день подання останнім заяви за умови, якщо працівник сам визначає цей день датою звільнення, вказавши при цьому поважну причину, яка зумовила прийняття ним рішення про звільнення. Визначення працівником дати звільнення є необхідною умовою досягнення взаємної домовленості між працівником та суб`єктом призначення, з метою дотримання прав та гарантій, встановлених трудовим законодавством.

Позивач 25 березня 2024 року на ім`я директора ТОВ «Профі фуд» Соловенка Ю.А., юридична адреса м. Буськ вул. Майдан Незалежності, 9, написала заяву про звільнення її з роботи за власним бажанням у зв`язку з тим, що підрозділ, в якому працювала в м. Києві, не працює.

Коли дана заява повернулася на адресу позивачки з відміткою пошти «повернення» «адресат відсутній за вказаною адресою (переїхали вже 2 роки)», позивач вдруге, 03.07.2024 року написала заяву, адресовану офіс «Профі фуд» в. м Київ вул. Сосюри, 6, та ще одну заяву від 03.07.2024 року на ім`я директора ОСОБА_3 за адресою офіс Профі фуд корпус 1, поверх 4, м. Київ вул. Голосіївська, 7, про звільнення її з роботи за власним бажанням у зв`язку з тим, що підрозділ, в якому працювала в м. Києві, на даний момент не працює, однак такі також повернулися на адресу позивачки з відміткою пошти «за закінченням терміну зберігання».

Враховуючи, що місцезнаходження юридичної особи ТОВ «Профі фуд» зазначено в м. Буську вул. Майдан незалежності, 9, суд бере до уваги заяву позивачки про звільнення саме від 25 березня 2024 року, оскільки така адресована за означеною адресою.

Установивши, що позивачка у заяві про звільнення від 25.03.2024 року, не визначила датою звільнення день подання заяви, та зі спливом двотижневого строку не приступила до виконання своїх трудових обов`язків, не відкликала подану нею заяву про звільнення, не висловила іншим чином намірів про бажання продовження трудових відносин, суд дійшов висновку про наявність підстав для припинення трудових відносин з ТОВ на підставі частини першої статті 38 КЗпП України - з ініціативи працівника.

Разом з тим, суд враховує положення частини першої статті 38 КЗпП України, відповідно до якої працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноваженого ним органу письмово за два тижні.

Беручи до уваги, що двотижневий строк, визначений частиною першою статті 38 КЗпП України, почав свій перебіг 25.03.2024 року та сплинув 08.04.2024 року, датою звільнення позивачки ОСОБА_9 слід вважати саме 08.04.2024 року - закінчення двотижневого строку після подання заяви про звільнення за власним бажанням.

Позивачка не була звільнена у визначеному законом порядку, після подачі заяви про звільнення, суд приходить до переконання про порушенням норм трудового законодавства щодо реалізації волевиявлення працівника на звільнення, що є підставою для задоволення позову в частині розірвання трудового договору.

Суд критично ставиться до позовної вимоги позивачки про розірвання трудового договору відповідно до ч.3 ст. 38 КЗпП, оскільки в такій зазначено, що працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, чинив мобінг (цькування) стосовно працівника або не вживав заходів щодо його припинення, що підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили. Однак позивачкою не подано жодних доказів невиконання роботодавцем законодавства про працю, умов договору, чи вчинення цькування, чи невжиття заходів щодо його припинення, за судовим рішенням, що набрало законної сили.

Згідно ч. 1, ч. 4 - ч. 7 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Враховуючи наведене, позов підлягає частковому задоволенню.

У відповідності до ст. 141 ЦПК України, слід стягнути з відповідача в користь позивачки понесені нею судові витрати, а саме судовий збір 1211,20 гривень.

Керуючись ст.ст. 4,7,12,13, 141, 247,258-259,264, 265, 280-282,354 ЦПК України, ст. 38 КЗпП, суд

ухвалив :

Позов задоволити частково.

Розірвати (припинити) трудовий договір, укладений 04 жовтня 2016 року між ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , жителькою АДРЕСА_1 та ТОЗ «Профі фуд», юридична адреса м. Буськ вул. Майдан незалежності, 9, Золочівського району Львівської області, ЄДРПОУ 35433372, на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України (за власним бажанням), з 08.04.2024 року.

В решті позовних вимог, відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другійстатті 358 цього Кодексу.

Суддя: Б. М. Журибіда