Постанова

від 10.12.2024 по справі 128/5133/23

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 128/5133/23

Провадження № 22-ц/801/2107/2024

Категорія: 62

Головуючий у суді 1-ї інстанції Шевчук Л. П.

Доповідач:Міхасішин І. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2024 рокуСправа № 128/5133/23м. Вінниця

Вінницький апеляційнийсуд ускладі колегіїсуддів судовоїпалати зцивільних справ:головуючого: Міхасішина І.В.,

суддів: Войтка Ю.Б., Стадника І.М.

з участю секретаря судового засідання: Литвина С.С.

розглянувши увідкритому судовомузасіданні вм.Вінниця цивільнусправу №128/5133/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Скутельник Інни Анатоліївни, про визначення додаткового строку для подачі заяви про прийняття спадщини,

за апеляційноюскаргою представника позивача ОСОБА_1 адвоката Никитюка Олександра Івановича на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 09 серпня 2024 року, ухвалене у складі судді Шевчук Л.П., -

встановив:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Скутельник І.А., про визначення додаткового строку для подачі заяви про прийняття спадщини.

Позовні вимоги мотивовано тим, що ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Вінниці. Її дошлюбне прізвище ОСОБА_4 , яке вона змінила на ОСОБА_5 після укладення 06.09.1987 шлюбу. Батьками позивачки є ОСОБА_2 та ОСОБА_6 . Окрім того, у позивачки є брат ОСОБА_3 . Мати позивачки ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . До своєї смерті мати проживала із батьком у житловому будинку по АДРЕСА_1 . Позивачка не зверталася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, оскільки не претендувала на спадкове майно у виді частки будинку, адже має у власності житло. В жовтні 2023 року знайома позивачки повідомила, що, нібито її мати залишила заповіт на її користь на якусь землю. Оскільки позивачці нічого не було відомо про наявність у матері земельної ділянки, а також про наявність заповіту, то вона разом із представником звернулися до відповідних компетентних органів та до приватного нотаріуса із заявами про надання інформації щодо зазначених обставин. Приватний нотаріус Лукашенко В.Б. в постанові від 10.11.2023 вказав, що спадкова справа №71/2023 після смерті ОСОБА_6 була заведена приватним нотаріусом Скутельник І.А., а заповіт померлої посвідчений приватним нотаріусом Дробаха В.О. 03.12.2020. Вінницька міська рада на запит адвоката повідомила, що за ОСОБА_6 рахуються земельні ділянки: площею 0,2309 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, площею 0,6802 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території колишньої Вінницько-Хутірської сільської ради. Приватний нотаріус Дробаха В.О. 14.11.2023 видав позивачці дублікат заповіту від 03.12.2020, яким ОСОБА_6 заповіла ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,6802 га, кадастровий номер 0520681000:01:007:0049, цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Вінницько-Хутірської сільської ради. 21.11.2023 позивачка звернулася до приватного нотаріуса Скутельник І.А. із заявою про оформлення спадкових прав. Проте, постановою від 21.11.2023 №307/02-32 нотаріус відмовив позивачці у вчиненні нотаріальної дії у зв`язку із пропуском строку, визначеного ст. 1270 ЦК України. Таким чином, враховуючи те, що вона не була обізнана про існування заповіту на її користь, а також через те, що приватний нотаріус не повідомила її про наявність заповіту, вважає, що такі обставини є поважною причиною пропуску нею строку для прийняття спадщини після смерті матері.

На підставі вищевикладеного просить визначити їй додатковий строк у 15 днів для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом після смерті матері ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Вінницького районногосуду Вінницькоїобласті від09серпня 2024року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Скутельник Інни Анатоліївни про визначення додаткового строку для подачі заяви про прийняття спадщини відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням представник позивача ОСОБА_1 адвокат Никитюк Олександр Іванович подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 09 серпня 2024 року та ухвалите нове рішення, яким задовільнити позовні вимоги ОСОБА_1 .

В апеляційній скарзі зазначив, що під час розгляду справи судом не було враховано, що позивач не знала про наявність у матері земельної ділянки на яку було складено заповіт, також суд першої інстанції не врахував, що земельну ділянку на яку складено заповіт відповідачі по справі не успадкували, оскільки не були про неї обізнані а тому будь якого втручання у їх право власності фактом прийняття спадщини позивачкою не відбудеться.

Відзиви на апеляційну скаргу від учасників справи не надходили.

Позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Никитюк О.І. в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримали просили суд її задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник адвокат Білан Г.М. в судовому засіданні заперечували щодо задоволення апеляційної скарги, просили рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, будучи належним чином повідомленою про дату, час і місце розгляду справи,

Апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду справи та можливість проведення судового розгляду у відсутність осіб, які не з`явилися.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги на рішення суду, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшов до висновку, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення за таких підстав.

Згідно з статтею 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

По справі встановлено, що відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 ОСОБА_7 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , її батьками вказані ОСОБА_2 та ОСОБА_6 .

Згідно копії свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 ОСОБА_8 та ОСОБА_7 06.09.1987 уклали шлюб, після реєстрації шлюбу ОСОБА_3 змінила прізвище на « ОСОБА_5 ».

Відповідно до копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

З копії дублікату заповіту від 03.12.2020 вбачається, що ОСОБА_6 заповіла належну їй земельну ділянку площею 0,6802 га, кадастровий номер 0520681000:01:007:0049, цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Вінницько-Хутірської сільської ради Вінницького району Вінницької області, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З копії спадкової справи №71/2023 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 (а.с. 43-75) вбачається наступне. 04.07.2023 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подали приватному нотаріусу Вінницького міського нотаріального округу Скутельник І.А. спільну заяву, в якій вказали, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла їх дружина та мати ОСОБА_6 . На день її смерті залишилося майно житловий будинок з прибудовою, господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 , а також земельна ділянка площею 0,2309 га, кадастровий номер 0520681003:02:002:0059, цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, за цією ж адресою, яке вони приймають. Просять видати їм свідоцтва про право на спадщину за законом на вказане майно. Також матеріали спадкової справи містять копію заповіту ОСОБА_6 від 03.12.2020 на користь ОСОБА_1 04.07.2023 нотаріусом видано свідоцтва про право на спадщину за законом на майно: житловий будинок з прибудовою, господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 , а також земельна ділянка площею 0,2309 га, кадастровий номер 0520681003:02:002:0059, цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, за цією ж адресою, на ім`я ОСОБА_3 та ОСОБА_2 по 1/2 частці кожному.

Постановою приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Лукашенка В.Б. №494/02-31 від 10.11.2023 відмовлено позивачці ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на нерухоме майно після смерті ОСОБА_6 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки спадкова справа до майна померлої ОСОБА_6 була заведена приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Скутельник І.А.

Постановою приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Скутельник І.А. №307/02-32 від 21.11.2023 відмовлено позивачці ОСОБА_1 в оформленні спадкових справ на майно після смерті ОСОБА_6 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки спадкоємець ОСОБА_1 у визначений законом строк із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 до приватного нотаріуса не зверталася. В паспорті ОСОБА_1 є штамп про реєстрацію її місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 з 28.01.2003 по теперішній час. Тобто, докази фактичного прийняття спадщини відсутні.

Установленим судом обставинам відповідають цивільні правовідносини, пов`язані зі спадкуванням, які регулюються Цивільним кодексом України (далі ЦК України).

Так, згідно зі статтями 1216 та 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Частинами 1 та 2 ст. 1220 ЦК України встановлено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.

Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця (ч. 1 ст. 1221 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом, зокрема, можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини.

Частиною 1 ст. 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Подання заяви про прийняття спадщини є дією, що її повинен вчинити спадкоємець, який бажає прийняти спадщину у разі, коли він не проживав на час відкриття спадщини постійно зі спадкодавцем.

Для прийняття спадщини встановлено строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини (частина третя статті 1272 ЦК України).

Поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є такі, що пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть застосовуватися, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.

Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не використав право на прийняття спадщини через брак інформації про смерть спадкодавця, незнання приписів закону тощо, тоді немає правових підстав для визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Такі правові висновки викладено у постанові Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15, а також у постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2019 року у справі №766/14595/16, від 30 січня 2020 року у справі №487/2375/18, від 31 січня 2020 року у справі №450/1383/18 та інших.

З урахуванням фактичних обставин конкретної справи поважними причинами пропуску строку суд може визнати, зокрема: 1) тривалу хворобу спадкоємців; 2) велику відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем розташування спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України тощо.

Суд не може визнати поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна та відкриття спадщини, похилий вік, непрацездатність, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, брак коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови тощо.

Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 17 березня 2021 року у справі №638/17145/17, від22 березня 2023 року у справі №361/8259/18 та багатьох інших.

З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду із позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.

За конкретних фактичних обставин кожної справи пропуск строку для прийняття спадщини суд має оцінювати з урахуванням тривалості такого пропуску та загальних засад цивільного законодавства, як-от розумність, добросовісність та справедливість.

Головною ознакою поважних причин такого пропуску є те, що вони унеможливлюють своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини.

Неподання заяви умисно чи з необережності (недбалості) не може бути підставою для визначення спадкоємцю додаткового строку для прийняття спадщини.

Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, першорядно, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.

Суди мають враховувати, що безпідставне надання додаткового строку для прийняття спадщини є порушенням правової визначеності як елемента правовладдя (верховенства права) та є незаконним втручанням у права спадкоємців, які прийняли спадщину, а у разі відсутності таких спадкоємців в інтереси територіальної громади, яка має право на визнання спадщини відумерлою.

Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-496цс17, під час вирішення питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права.

Свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належно вираженим, підлягає правовій охороні і після смерті заповідача.

Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також неодмінність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання.

Тобто, складаючи заповіт, спадкодавець виражає свою волю на набуття спадкоємцем права на визначене в ньому майно.

Водночас прийняття спадщини є правом, а не обов`язком спадкоємця, який, відмовляючись від прийняття спадщини, не порушує свободи заповіту, а діє у власних інтересах.

Відмова від прийняття спадщини може бути виражена як у формі подання заяви про відмову від прийняття спадщини, так і шляхом невчинення спадкоємцем дій, потрібних для прийняття спадщини.

Натомість, за загальним правилом, прийняття спадщини потребує активних дій спадкоємця.

Враховуючи зазначене, дотриманням свободи заповіту в частині реалізації волі спадкодавця є забезпечення спадкоємцю можливості прийняти спадщину в порядку, встановленому чинним законодавством.

Водночас, як уже зазначалося, вирішення питання щодо прийняття чи відмови у прийнятті спадщини, за загальним правилом, є безумовним правом спадкоємця, яке він реалізовує на власний розсуд.

Тож відмова спадкоємця за заповітом від прийняття спадщини не порушує принципу свободи заповіту.

Згідно зі статтею 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Спадкоємець за законом першої черги здійснює право на спадкування в такому ж порядку, що й спадкоємець за заповітом, відповідно до статей 12681270 ЦК України, та на нього поширюються наслідки пропущення строку для прийняття спадщини, передбачені статтею 1272 ЦК України.

Тож факт усвідомлення спадкоємцемпершої черги або кожної наступної черги спадкоємців за законом (у разі відсутності спадкоємців попередньої черги,закликаних до спадкування), який не знав про існування заповіту, наявності в нього права на спадкування та невчинення ним неодмінних активних дій щодо встановлення спадкової маси і прийняття спадщини не свідчить про виникнення в нього об`єктивних обставин, які унеможливили або істотно ускладнили йому своєчасне звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини у передбачений ЦК України строк у зв`язку з його необізнаністю про існування заповіту, складеного на його ім`я. Сам факт відмови нотаріуса, за цих обставин, у видачі спадкоємцю свідоцтва про право на спадщину не порушує принцип свободи заповіту.

Важливим під час вирішення питання про надання особі додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини також є факт прийняття спадщини іншими спадкоємцями за законом, оскільки в такому разі може відбутися втручання у право власності інших осіб, порушення принципу правової визначеності стосовно особи, яка добросовісно реалізувала власні цивільні права. Наведене зумовлює потребу в дотриманні принципу «пропорційності» втручання у права спадкоємців, які прийняли спадщину.

Принцип пропорційності тісно пов`язаний з принципом правовладдя (верховенства права): принцип правовладдя є фундаментом, на якому базується принцип пропорційності, натомість принцип пропорційності є умовою реалізації принципу правовладдя і водночас його неодмінним наслідком. Судова практика Європейського суду з прав людини розглядає принцип пропорційності як невід`ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема й у питаннях захисту права власності.

Дотримання принципу пропорційності передбачає, що втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде порушенням статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Ужиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв`язання проблеми суспільства і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, потрібно визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж потрібно для реалізації поставленої мети.

У спірних правовідносинах дотримання принципу пропорційності безпосередньо залежить від наявності об`єктивних, непереборних та істотних обставин, які є підставою для визначення спадкоємцю додаткового строку на подання заяви про прийняття спадщини. У разі якщо таких обставин суд не встановив, то не можна допускати втручання у права спадкоємців, які прийняли спадщину, навіть з огляду на такий фундаментальний принцип спадкового права, як свобода заповіту, оскільки це порушить принцип правової визначеності стосовно особи, яка добросовісно скористалася власними цивільними правами, та не відповідатиме принципу пропорційності втручання у право власності на спадкове майно.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, що викладена у постанові від 26.06.2024 (справа №686/5757/23) необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, що випливає з принципу свободи заповіту, проте таку необізнаність суд не повинен ототожнювати з його (спадкоємця) незнанням про його право на спадкування загалом, оскільки в такому випадку особа з незалежних від неї причин не вчиняє юридично значущих дій, які пов`язані з набуттям нею певних прав, що випливають із спадкування. Коли ж особа усвідомлює чи повинна усвідомлювати, що вона є учасником процесу спадкування, зокрема на підставі своєї спорідненості зі спадкодавцем як спадкоємець першої черги спадкуванняабо кожної наступної черги спадкоємців за законом,у разі відсутності спадкоємців попередньої черги,закликаних до спадкування,і не вчиняє активних дій, спрямованих на прийняття спадщини (засвідчення своєї згоди на вступ у всі правовідносини спадкодавця) виходячи з обставин, які не пов`язані з об`єктивними, непереборними та істотними труднощами для своєчасного прийняття спадщини, то її необізнаність про наявність заповіту не може розглядатися як підстава для визначення їй додаткового строку на подання заяви про прийняття спадщини. Відмова нотаріуса, за наведених обставин, у видачі свідоцтва про право на спадщину спадкоємцюпершої черги або кожної наступної черги спадкоємців за законом,у разі відсутності спадкоємців попередньої черги,закликаних до спадкування, на користь якого було складено заповіт, не порушує принципу свободи заповіту, оскільки усвідомленим невчиненням дій для прийняття спадщини спадкоємець на власний розсуд реалізовує своє право на відмову від прийняття спадщини. Після закінчення строку, передбаченого ЦК України для подання заяви про прийняття спадщини, право спадкоємця на прийняття/відмову від прийняття спадщини є реалізованим, а його результат не підлягає зміні у зв`язку з обставинами, які залежали від самого спадкоємця, до яких, зокрема, входить пасивна поведінка спадкоємця, який усвідомлює чи повинен усвідомлювати (у зв`язку зі своєю спорідненістю зі спадкодавцем тавідсутністю спадкоємців попередньої черги,закликаних до спадкування) наявність в нього права на спадкування. У цьому аспекті потрібно також враховувати, що право на прийняття спадщини є суб`єктивним цивільним правом, зміст якого полягає в тому, що спадкоємцю надано альтернативу: прийняти спадщину або відмовитися від неї. Право особи на відмову від прийняття спадщини може бути реалізоване, зокрема, й шляхом неподання спадкоємцем протягом встановленого ЦК України строку заяви про прийняття спадщини, а реалізація цього права передбачає виникнення чи можливість виникнення в інших осіб права на спадкування та, як наслідок, набуття ними матеріального права, втручаючись у яке, потрібно дотримуватися, зокрема, й принципу «пропорційності».

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За приписами ч. 1, 2 ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно доч.1-3ст.12ЦПК Україницивільне судочинствоздійснюється назасадах змагальностісторін. Учасникисправи маютьрівні праващодо здійсненнявсіх процесуальнихправ таобов`язків,передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтями 79, 80 ЦПК України визначено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписамич.1ст.81ЦПК Україникожна сторонаповинна довеститі обставини,на яківона посилаєтьсяяк на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно доч.ч.1,2ст.89ЦПК Українисуд оцінюєдокази засвоїм внутрішнімпереконанням,що ґрунтуєтьсяна всебічному,повному,об`єктивномута безпосередньомудослідженні наявниху справідоказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Пунктом 2 Постанови пленуму Верховного суду України № 14 від 18 грудня 2009 року встановлено, що обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Частиною третьою статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання, зокрема: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Посилаючись на поважність причин пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини позивачка вказує на сукупність об`єктивних причин, таких як необізнаність про наявність спадкового майна та необізнаність про наявність заповіту.

Разом із тим, суд першої інстанції вірно зазначив, що необізнаність позивачки про наявність спадкового майна та про наявність заповіту, не можуть вважатися тими поважними причинами пропуску строку для подання нотаріусу заяви про прийняття спадщини, оскільки ніщо не перешкоджало позивачці у визначений законом строк звернутися до нотаріуса із відповідною заявою про прийняття спадщини в порядку спадкування за законом у випадку необізнаності щодо наявності заповіту та обсягу спадкового майна. Проте, позивачкою таких дій вчинено не було.

Відповідно до обставин справи активні дії щодо прийняття спадщини позивач почала вчиняти після спливу шестимісячного строку, лише в грудні 2023 року, подала до суду позов про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

З огляду на обставини справи, що переглядається, а також правові висновки, апеляційний суд констатує, що факт усвідомлення позивачем його права на спадкування за законом як спадкоємця першої черги спадкування поряд із незнанням про існування заповіту, складеного на її ім`я, за умови невжиття ним жодних активних дій щодо встановлення спадкової маси і прийняття спадщини протягом передбаченого ЦК України строку, не свідчить як про порушення принципу свободи заповіту, так і про виникнення

в неї об`єктивних обставин, які унеможливили або істотно ускладнили їй своєчасне звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини у відведений ЦК України строк.

З оглядуна вищевикладене,суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивачкою ОСОБА_1 не доведено належними та допустимими доказами викладені у позовній заяві обставини, які б переконливо свідчили про існування поважних причин, пов`язаних із об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для неї, як спадкоємця, для подання до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_6 , а тому позов ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованого висновку суду першої інстанції, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для відповідача що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , №4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись 375, 381-384, 389, 390ЦПК України, апеляційний суд,

постановив :

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 адвоката Никитюка Олександра Івановича залишити без задоволення.

Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 09 серпня 2024 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: І.В. Міхасішин

Судді: Ю.Б. Войтко

І.М. Стадник