Рішення

від 03.12.2024 по справі 285/4919/24

НОВОГРАД-ВОЛИНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

Справа № 285/4919/24

провадження у справі № 2/0285/1635/24

03 грудня 2024 року м. Звягель

Новоград-Волинський міськрайонний суд Житомирської області

в складі: головуючої - судді Михайловської А.В.

за участі секретаря судового засідання Валінкевич І.І.,

сторони та учасники у справі:

позивач - ОСОБА_1 , представник - ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 , представник - ОСОБА_4 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Виконавчий комітет Звягельської міської ради Житомирської області як орган опіки та піклування, представник - Пелешок І.В.,

розглянувши у порядку загального позовного провадженні у відкритому судовому засіданні справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Виконавчий комітет Звягельської міської ради Житомирської області як орган опіки та піклування, про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, визначення місця проживання дитини, -

встановив :

Позивач ОСОБА_1 подав до суду заяву, в якій просив постановити рішення суду, яким встановити факт самостійного виховання та утримання ним неповнолітньої дитини дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та визначити її місце проживання також з ним, незалежно від місця його проживання та перебування.

В обґрунтування позову вказав, що з відповідачем перебував у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 10.09.2024 року у справі № 285/3115/24 розірвано. Під час шлюбу у них народилося двоє дітей: син ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та дочка ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після розірвання шлюбу вони з відповідачем разом не проживають, не ведуть спільного господарства та у фактичних шлюбних відносинах не перебувають. Відповідачка має намір переїхати проживати за кордом з подальшим працевлаштуванням, оскільки їх повнолітньому сину тяжко самому проживати та навчатися в іншій країні. Задля врегулювання питання визначення місця проживання їх неповнолітньої дочки, між ними укладено договір при визначення місця проживання дитини, умов утримання та участі батьків у її вихованні. На зараз, їх донька проживає із ним та перебуває на його повному утриманні та самостійному вихованні. Встановлення даного факту йому необхідно з метою у майбутньому мати можливість одноосібно звертатися до державних та освітніх закладів від імені та в інтересах дитини, мати право на одержання державної допомоги як батька одинака.

27.09.2024 року відкрито провадження у справі у порядку загального позовного провадження, визначено сторонам строки вчинення процесуальних дій.

24.10.2024 року у силу вимог ч. 4 ст. 19 СК України до участі у справі залучено Виконавчий комітет Звягельської міської ради Житомирської області як орган опіки та піклування, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, закінчено підготовче судове засідання, призначено справу до судового розгляду.

У судовому засідання позивач та його представник позовні вимоги підтримали, які просили задовольнити.

Відповідач та її представник позовні вимоги визнали, просили також їх задовольнити.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору просила суд постановити рішення, яке буде відповідати якнайкращим інтересам малолітньої дитини сторін.

З`ясувавши обставини, на які заявник посилається як на підставу заявлених вимог, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, суд дійшов наступного.

Встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 10.09.2024 року у справі № 285/3115/24 розірвано.

Під час шлюбу у сторін народилося двоє дітей: син ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та дочка ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно витягів з реєстру територіальної громади, станом на 31.05.2024 року сторони та їх діти зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 .

04.06.2024 року сторони уклали договір про визначення місця проживання дитини, умов утримання та участі батьків у вихованні дитини, зокрема щодо дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який посвідчив приватний нотаріус.

Відповідно до довідок військової частини НОМЕР_1 від 01.06.2024 року за № 1/920 та від 01.06.2024 року за № 4668 позивач перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 з 20.01.2014 року, у зв`язку з чим отримує доходи.

У справі, яка є предметом перегляду, позивач просить встановити факт самостійного виховання та утримання дитини, визначення місця проживання дитини з метою у майбутньому мати можливість одноосібно звертатися до державних та освітніх закладів від імені та в інтересах дитини, мати право на одержання державної допомоги як батька одинака. Крім того, у судовому засіданні під час розгляду справи по суті представник позивача вказав, що встановлення такого факту позивачу потрібно для можливості звільнення останнього з військової служби.

Надаючи правову оцінку даним правовідносинам, суд керується наступним.

Щодо вимоги про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини позивачем - батьком дитини.

Статтею 51 Конституції Українивизначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (стаття 1 СК України).

Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Статтею 141 СК встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Права та обов`язки батьків щодо виховання дитини передбачені у статтях 150, 151 СК України.

За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Зазначена норма свідчить про те, що предметом договору є порядок здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Отже, навіть якщо один із батьків проживає окремо від дитини, на підставі цього договору він має здійснювати батьківські права та виконувати обов`язки, що очевидно полягає у вчиненні визначених договором певних дій, необхідних для виховання дитини, а не у повній відмові від них.

Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.

При цьому сімейні відносини як вид суспільних відносин складаються з суб`єктів, об`єктів і змісту (прав та обов`язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на юридичні дії (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).

Так, у силу положень ЦК України у момент народження фізичної особи в неї виникає цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов`язки), яка припиняється у момент її смерті (стаття 25 ЦК України), а з підстав, установлених цим Кодексом, виникає цивільна дієздатність (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання), яка може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 30 ЦК України).

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.

Згідно із частиною другою статті 15 СК України, якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов`язок особистого немайнового характеру припиняється у зв`язку з неможливістю його виконання.

У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання та утримання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання та утримання дитини.

У даній справі сторони, уклавши 04.06.2024 року нотаріально посвідчений договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків, узгодили порядок участі кожного із них у вихованні та утриманні їх спільної малолітньої дочки. Так, у пунктів 1.2. та 4.4. Договору сторони обумовили, що батьки (сторони у справі) досягли згоди про те, що неповнолітня дочка - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , буде перебувати на повному постійному утриманні батька, який буде самостійно її виховувати, яка проживатиме разом з ним. Всі спори, що виникнуть у процесі виконання цього договору, та розбіжності у тлумаченні окремих положень цього Договору вирішуються сторонами шляхом переговорів, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку відповідно до діючого законодавства України.

Частиною першою статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

У справі, яка розглядається, позивач просить установити факт самостійного виховання ним дитини, проте встановлення такого факту може мати негативні наслідки для матері дитини.

Так, у статті 165 СК України визначено перелік осіб, які мають право звернутися з позовом до суду про позбавлення батьківських прав. За частиною першою цієї статті право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають не лише один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, у якому вона перебуває, а й орган опіки та піклування або прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Такий факт одноосібного виховання дитини одним із батьків не може встановлюватись на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини.

Також, вимогами ч. 1 ст. 180 СК України передбачено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

З урахуванням викладеного, враховуючи що норами СК України закріплений обов`язок батьків виховувати та утримувати дитину, відсутні підстави для додаткового встановлення у судовому порядку факту самостійного виховання та перебування дитини на утриманні позивача малолітньої дитини сторін, тому суд дійшов висновку, що заявлені вимоги є безпідставні, відтак, задоволенню не підлягають.

Щодо вимоги про визначення місця проживання дитини з позивачем - батьком дитини.

Згідно ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява N 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Судом встановлено, що у сторін відсутній спір щодо місця проживання малолітньої дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що свідчить укладений між ними договір про місце проживання дитини від 04.06.2024 року.

Відтак, враховуючи, що між сторонами відсутній спір щодо визначення місця проживання їх малолітньої дочки, останні дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати їх малолітня дитина, зокрема: з батьком - позивачем у справі, тому з урахуванням вимог ч. 1 ст. 161 СК України суд дійшов висновку, що у задоволенні позову і у цій частині слід відмовити.

За змістом ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову, суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Відтак, у силу ч. 4 ст. 206 ЦПК України, суд не приймає визнання відповідачем позову, оскільки останнє суперечить закону, зокрема вимогам СК України, та порушує права, свободи та інтереси малолітньої дитини сторін.

Щодо розподілу судових витрат.

Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відтак, у силу ч. 1 ст. 141 ЦПК України сплачений позивачем судовий збір у справі з відповідача стягненню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 81, 141, 315, 351 - 354 ЦПК України, суд , -

ухвалив:

Відмовити у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Виконавчий комітет Звягельської міської ради Житомирської області, як орган опіки та піклування, про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, визначення місця проживання дитини.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повне найменування сторін та учасників справи :

позивач - ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання - АДРЕСА_1 );

відповідач - ОСОБА_3 ( РНОКПП - НОМЕР_3 , місце проживання - АДРЕСА_1 );

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Виконавчий комітет Звягельської міської ради Житомирської області, як орган опіки та піклування (код ЄДРПОУ 04053571, місцезнаходження - вул. Шевченка, 16, м. Звягель, Житомирська область).

Дата складення повного судового рішення - 12.12.2024 року.

Суддя А.В.Михайловська