Ухвала

від 04.12.2024 по справі 592/3172/18

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

Справа №592/3172/18 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1 Номер провадження 11-кп/816/1509/24 Суддя-доповідач - ОСОБА_2 Категорія - Грабіж

УХВАЛА

Іменем України

04 грудня 2024 року колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:

судді-доповідача - ОСОБА_2 ,

суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,

розглянула у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду в м. Суми кримінальне провадження № 592/3172/18 за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Ковпаківського районного суду м. Суми від 13.11.2024 про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою,

учасників судового провадження:

обвинуваченого ОСОБА_7 ,

захисника адвоката ОСОБА_8 ,

установила:

У поданій апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_9 просить скасувати ухвалу суду та постановити нову ухвалу, якою відмовити прокурору у задоволенні клопотання про продовження строку тримання під вартою і застосувати до нього більш м`який запобіжний захід, оскільки він тривалий час перебуває під вартою, чергове клопотання прокурора про продовження найсуворішого запобіжного заходу не містить жодних обґрунтувань на підтвердження актуальності ризиків, а також неможливості застосування до нього запобіжного заходу у виді застави. Потерпілі не мають до нього претензій, просили не призначати йому суворе покарання, раніше до нього був застосований більш м`який запобіжний захід, умови якого він не порушував.

У Ковпаківському районному суді м. Суми знаходиться кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 186, ч. 1 ст. 121 КК, судовий розгляд якого по суті пред`явленого обвинувачення до закінчення строку дії попередньої ухвали про тримання під вартою не завершений, тому прокурор звернувся з клопотанням про продовження обвинуваченому строку тримання під вартою, оскільки продовжують існувати і не зменшились ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК.

Ухвалою Ковпаківського районного суду м. Суми від 13.11.2024 ОСОБА_7 продовжений запобіжний захід у виді тримання під вартою без визначення розміру застави. Своє рішення суд першої інстанції умотивував тим, що прокурор в достатній мірі довів існування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК, а також недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для їх запобігання.

Вислухавши суддю-доповідача про зміст оскарженого судового рішення, доводи обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 , які підтримали апеляційну скаргу та просили скасувати ухвалу суду, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи поданої апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга обвинуваченого підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Зокрема, порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України, яке складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, КПК та інших законів України (ч. 1, 2 ст. 1 КПК), а завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (ст. 2 КПК).

Відповідно п. 1, 2 ч. 1 ст. 7 КПК, зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, крім іншого, відносяться верховенство права і законність. При цьому принцип верховенства права у кримінальному провадженні і кримінальне процесуальне законодавство України застосовуються з урахуванням практики ЄСПЛ (ч. 2 ст. 8, ч. 5 ст. 9 КПК), а у випадках, коли положення КПК не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч. 1 ст. 7 КПК (ч. 6 ст. 9 КПК).

Під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого; вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу; за наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою продовжує дію запобіжного заходу на строк, що не може перевищувати двох місяців (ч. 1-3 ст. 331 КПК).

Клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у ст. 184 КПК, повинно містити: 1) виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; 2) виклад обставин, які перешкоджають завершенню судового розгляду до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою. Суд зобов`язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор не доведе, що обставини, зазначені у ч. 3 ст. 199 КПК, виправдовують подальше тримання обвинуваченого під вартою (ч. 3, 5 ст. 199 КПК).

Суд зобов`язаний розглянути клопотання про продовження строку тримання під вартою до закінчення строку дії попередньої ухвали згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу (ч. 4 ст. 199 КПК), а метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується, а підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені ч. 1 цієї статті (Глава 18, §1, ст. 177 КПК).

При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 КПК, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: 1) вагомість наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується; 3) вік та стан здоров`я обвинуваченого; 4) міцність соціальних зв`язків обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; 5) наявність у обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; 6) репутацію обвинуваченого; 7) майновий стан обвинуваченого; 8) наявність судимостей у обвинуваченого; 9) дотримання обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; 10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; 11) розмір майнової шкоди, у завданні якої обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини; 12) ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює обвинувачений, у тому числі у зв`язку з його доступом до зброї.

Тобто, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою, однак в кожному випадку суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів; забезпечення таких стандартів вимагає від національного суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес (рішення ЄСПЛ у справі «Летельє проти Франції»).

Так, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні нетяжкого та тяжких кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 186, ч. 1 ст. 121 КК, і обґрунтованість цього обвинувачення може бути вирішена виключно при ухваленні судом першої інстанції вироку або іншого рішення по суті пред`явленого обвинувачення, а тому колегія суддів не уповноважена надавати будь-яку правову оцінку доказам як сторони захисту, так і сторони обвинувачення щодо винуватості чи невинуватості ОСОБА_7 , вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність пред`явленого обвинувачення, достовірність або недостовірність наявних доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування органом державного обвинувачення або суду першої інстанції того чи іншого закону України про кримінальну відповідальність, і може вирішувати тільки питання щодо наявності або відсутності встановлених ч. 1 ст. 177 КПК ризиків і необхідності (доцільності) тримання під вартою обвинуваченого для їх запобігання до закінчення судового розгляду по суті кримінального провадження. При цьому перебування кримінального провадження на стадії судового розгляду обумовлює наявність певних особливостей та істотно відрізняє порядок перевірки судового рішення від аналогічних рішень слідчого судді, які ухвалені на стадії досудового розслідування кримінального провадження. Тобто, на стадії судового розгляду справи, така обставина як «обґрунтована підозра» майже втрачає свою актуальність, так як при оцінці доказів застосовується критерій доведеності «поза розумним сумнівом», який у свою чергу випливає із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою. Однак, цей критерій може бути застосований тільки під час ухвалення остаточного судового рішення, яким буде розглянуте по суті та вирішене питання щодо винуватості чи, навпаки, невинуватості обвинуваченого, а намагання надати правову оцінку доказам, які були досліджені в результаті судового розгляду кримінального провадження до ухвалення остаточного судового рішення, може бути визнано сторонами як ознака упередженості суду, тому доводи апеляційної скарги ОСОБА_7 з цього приводу не заслуговують на увагу і не ґрунтуються на вимогах кримінального процесуального закону та закону України про кримінальну відповідальність.

Що стосується наявності у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_7 ризиків (ч. 1 ст. 177 КПК), то необхідно зауважити, що ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству. При цьому висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м`якими запобіжними заходами, мають бути зроблені судом за результатами сукупного аналізу фактичних обставин кримінального правопорушення та особистих даних обвинуваченого (характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв`язків, постійного місця роботи, утриманців тощо), його поведінки під час досудового розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилитись від органів влади, способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв`язків тощо).

Нормами кримінального процесуального законодавства України не вимагається доказів того, що обвинувачений обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме наведені вище дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, хоч з плином часу ризики можуть зменшитись чи взагалі перестати існувати.

У своєму рішення від 05.09.2024 в справі «Сириця та інші проти України» (Syrytsya and others v. Ukraine), заява № 18261/23, 30755/23, 40406/23) ЄСПЛ, констатувавши порушення п. 3 ст. 5 Конвенції, дійшов висновку про надмірну тривалість тримання заявників під вартою, оскільки у кримінальних провадженнях мали місце специфічні дефекти: 1) недотримання належної ретельності в процесі тримання під вартою; 2) неналежне ведення провадження, що призвело до надмірної тривалості попереднього ув`язнення; 3) відсутність оцінки особистої ситуації заявника, що зменшує ризик повторного вчинення злочину, змови або втечі; 4) не вивчення можливості в ході розгляду справи застосувати інші заходи забезпечення явки в судове засідання.

Відносини, що виникають у зв`язку з обов`язком держави виконати рішення ЄСПЛ у справах проти України; з впровадженням в українське судочинство практику європейських стандартів прав людини; зі створенням передумов для зменшення числа заяв до ЄСПЛ проти України, регулюються п. 1 ст. 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) і ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі Закон № 3477-IV).

Згідно приписів ч. 1 ст. 2 вказаного Закону № 3477-IV рішення ЄСПЛ є обов`язковим для виконання Україною відповідно до ст. 46 Конвенції, а суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права (ст. 17 Закон № 3477-IV).

Згідно рішення Комітету міністрів Ради Європи (далі КМ РЄ), ухваленому на 1501 засіданні 13.06.2024 у м. Страсбург, крім іншого, делегатами було запропоновано органам влади пояснити причину збільшення кількості судових рішень про санкціонування тримання під вартою, надати вичерпну інформацію про практику національних судів щодо відповідного і достатнього обґрунтування рішень про тримання під вартою та щодо застосування альтернативних запобіжних заходів; ще раз закликали зібрати відповідну статистичну інформацію щодо середньої тривалості досудового тримання під вартою та швидкого перегляду його законності, вичерпну та консолідовану інформацію про всі відповідні заходи, вжиті або заплановані для усунення повного спектру порушень, виявлених ЄСПЛ. Також було наголошено, що національні суди під час здійснення правосуддя повинні керуватися практикою ЄСПЛ, забезпечувати дотримання гарантій, передбачених ст. 5 Конвенції щодо позбавлення волі, вдосконалювати практику щодо обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою та розгляду альтернативних запобіжних заходів у кримінальних провадженнях, а також забезпечувати належну обґрунтованість рішень про обрання такого запобіжного заходу, а невиконання рішень ЄСПЛ призводить до негативних політичних та правових наслідків для міжнародного іміджу України.

Колегія суддів приходить до переконання, що у даному кримінальному провадженні суд першої інстанції не у повній мірі здійснив належну оцінку фактів, які стосувалися питання необхідності подальшого застосування (продовження) до ОСОБА_7 такого запобіжного заходу як безальтернативне тримання його під вартою за обставин, які склалися на відповідній стадії провадження, оскільки з часом для продовження строку тримання ОСОБА_7 під вартою необхідно наводити більше доводів, а також розглянути можливість застосування до нього інших (альтернативних) запобіжних заходів замість найсуворішого запобіжного заходу у виді тримання під вартою або одночасно з ним, оцінивши особисте становище обвинуваченого на предмет зменшення ризику вчинення повторного правопорушення чи втечі.

Так, тяжкість висунутого проти ОСОБА_7 обвинувачення і наявні ризики згадувались у первинних рішеннях про обрання йому запобіжного заходу у виді тримання під вартою та продовженні цього запобіжного заході в подальшому. При цьому урахування тяжкості обвинувачення має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності ОСОБА_7 та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності його поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за вчинене кримінальне правопорушення підвищує ризик того, що він може ухилитися від суду, так як «небезпека ризику переховування від суду може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з інформацією про матеріальний, соціальний стан особи та ін.», а «серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти» (рішення ЄСПЛ у справах «Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини») та «… є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів» (рішення ЄСПЛ від 26.07.2001 у справі «Ілійков проти Болгарії» (заява № 33977/96).

ОСОБА_7 може переховуватись від суду, цей ризик має місце, однак з плином часу тривале тримання обвинуваченого під вартою, на думку колегії суддів, призвело до зменшення наявних у кримінальному провадженні ризиків, про які йшла мова вище, а сама по собі тяжкість пред`явленого особі обвинувачення не може бути єдиною і безумовною підставою для чергового продовження дії безальтернативного запобіжного заходу у виді тримання під вартою на відповідній стадії судового провадження.

З аналогічних підстав колегія суддів вважає, що із урахуванням тривалого знаходження ОСОБА_7 під вартою, суттєво зменшився і ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК, незважаючи, що цей ризик є актуальним та продовжує існувати до отримання усних показань потерпілих і свідків безпосередньо в судовому засіданні згідно приписів ч. 1, 2 ст. 23, ч. 4 ст. 95, ст. 224-225 КПК, тому доводи сторони захисту з цих підстав є слушними і заслуговують на увагу.

Є таким, що продовжує існувати, й ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК, враховуючи кількість епізодів протиправних дій, що інкримінуються ОСОБА_7 , а також фактичні обставини їх вчинення, хоч через тривалу ізоляцію обвинуваченого і зменшився з часом.

Твердження обвинуваченого в апеляційній скарзі про надмірну тривалість його знаходження під вартою дійсно має місце, але в більшості випадків затримка у судовому розгляді обвинувального акту у розумні строки викликана об`єктивними чинниками, а саме складністю кримінального провадження, поведінкою учасників провадження, кількістю епізодів кримінальних правопорушень згідно пред`явленого обвинувачення, необхідністю дослідження значного обсягу доказів, в тому числі проведення допитів потерпілих і свідків тощо.

Відповідно п. 2 ч. 3 ст. 407 КПК, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали суду про продовження строку тримання під вартою, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, суд апеляційної інстанції має право скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу; постановляючи ухвалу за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, апеляційний суд вирішує питання щодо запобіжного заходу в порядку, передбаченому главою 18 розділу II цього Кодексу.

Підставою для скасування судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції, крім іншого, є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону (п. 3 ч. 1 ст. 409 КПК), а істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог КПК, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення (ч. 1 ст. 412 КПК).

З огляду на викладене, колегія суддів вважає за необхідне скасувати ухвалу суду першої інстанції через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

При постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою суд зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання обвинуваченим обов`язків, передбачених КПК, крім випадків, передбачених ч. 4 ст. 183 КПК. В ухвалі суду зазначаються, які обов`язки з передбачених ст. 194 КПК будуть покладені на обвинуваченого у разі внесення застави, наслідки їх невиконання, обґрунтовується обраний розмір застави, а також можливість її застосування, якщо таке рішення прийнято у кримінальному провадженні, передбаченому ч. 4 ст. 183 КПК (ч. 3 ст. 183 КПК), а згідно ч. 4, 5 ст. 182 КПК розмір застави визначається судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу; розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього і визначається у таких межах: 1) щодо особи, обвинуваченої у вчиненні нетяжкого злочину, - від 1 до 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) щодо особи, обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, - від 20 до 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) щодо особи, обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, - від 80 до 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно п. 1 ч. 4 ст. 183 КПК, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені ст. 177 та 178 цього Кодексу, має право, крім іншого, не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.

Таким чином, ураховуючи тривалість знаходження ОСОБА_7 під вартою з огляду на численні рішення ЄСПЛ, об`єктивні чинники у затримці судового розгляду обвинувального акту у розумні строки (складність кримінальної справи, поведінку учасників провадження, обсяг висунутого обвинувачення тощо), наявність справжнього суспільного інтересу, колегія суддів вважає за необхідне після скасування ухвали суду першої інстанції постановити нову ухвалу, якою клопотання прокурора ОСОБА_10 задовольнити частково та продовжити ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою, але одночасно із застосуванням альтернативного запобіжного заходу у виді застави в розмірі 60 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 181 680 грн, та покладенням обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК, що забезпечить на даному етапі судового провадження не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, а також достатньою мірою буде гарантувати виконання ОСОБА_7 покладених на нього обов`язків та запобігати спробам вчинити дії, передбачені п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК, тим самим частково задовольнивши апеляційну скаргу обвинуваченого. При цьому підстав вважати вказаний розмір застави завідомо непомірним для обвинуваченого, колегія суддів не вбачає, оскільки останній визначений з урахуванням наявних ризиків, обставин особистого життя ОСОБА_7 , тяжкістю інкримінованих йому злочинів, а також ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у нього бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.

Керуючись ст. 404, 405, 407, 418, 419 і 422 КПК України,

постановила:

Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 задовольнити частково.

Ухвалу Ковпаківського районного суду м. Суми від 13.11.2024 відносно ОСОБА_11 скасувати у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону України та постановити нову ухвалу.

Клопотання прокурора ОСОБА_12 про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_6 задовольнити частково.

Продовжити БІЛЬСЬКОМУ ФІЛІПУ ВАЛЕНТИНОВИЧУ запобіжний захід у виді тримання під вартою строком до 10.01.2025 включно.

Визначити ОСОБА_13 заставу в розмірі 60 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 181 680 грн, яка може бути внесена як самим обвинуваченим, так і іншою фізичною або юридичною особою у строк дії ухвали.

Покласти на ОСОБА_11 у разі внесення застави обов`язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України, а саме:

- прибувати до прокурора чи суду за кожною вимогою;

- повідомляти прокурора чи суд про зміну місця проживання або роботи;

- не відлучатися з населеного пункту, де проживає без дозволу прокурора чи суду;

- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України;

- утримуватися від спілкування з потерпілими, свідками в даному кримінальному провадженні щодо обставин провадження.

У разі внесення застави обвинувачений зобов`язаний виконувати покладені на нього обов`язки, пов`язані із застосуванням запобіжного заходу у виді застави.

Роз`яснити ОСОБА_13 , що в разі невиконання обов`язків заставодавцем, а також якщо обвинувачений, будучи належним чином повідомленим, не з`явиться за викликом до прокурора, суду без поважних причин чи не повідомить про причини своєї неявки, або якщо порушить інші покладені на нього при застосуванні застави обов`язки, застава звертається в дохід держави.

Контроль за виконанням даної ухвали покласти на прокурора ОСОБА_14 .

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4