Постанова

від 11.12.2024 по справі 953/825/24

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер справи: 953/825/24

Номер провадження: 22-ц/819/390/24

Головуючий у першій інстанції Рядча Т.І.

Доповідач Пузанова Л.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2024 року м. Херсон

Херсонський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (суддя-доповідач) Пузанової Л.В.

суддів: Бездрабко В.О.

Приходько Л.А.,

секретар Андреєва В.В.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Херсоні апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , від імені якого діє законний представник ОСОБА_3 , на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 19 серпня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 , від імені якого діє законний представник ОСОБА_3 , до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , треті особи ОСОБА_5 , Харківська міська рада, Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, Служба у справах дітей по Основ`янському району департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради, ОСОБА_6 про відшкодування моральної шкоди,

встановив:

У січні 2024 року ОСОБА_2 , від імені якого діє законний представник ОСОБА_3 , звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , треті особи ОСОБА_5 , Харківська міська рада, Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, Служба у справах дітей по Основ`янському району департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради, ОСОБА_6 про відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтуванняпозовних вимог ОСОБА_3 , який є батьком та законним представником ОСОБА_2 , 2018 року народження, послався на те, що йому на підставі договору дарування, укладеного 27.02.2008 року між ним та його покійною матір`ю, належить на праві власності 48/100 частини квартири АДРЕСА_1 .

У 2012 році він ( ОСОБА_3 ), будучи тяжко хворим, уклав з ОСОБА_1 договір проживання під догляд вказаної квартири.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його сусід ОСОБА_7 , який являвся власником 52/100 частини цієї квартири, факт смерті якого ОСОБА_1 приховала від нього та незаконно передала ключі від квартири ОСОБА_4 , яка змінила замки у квартирі та за кожної його ( ОСОБА_3 ) спроби потрапити до житла викликала поліцію за надуманими причинами.

Оскільки ОСОБА_1 відмовилася виселитися з квартири та передавати йому ключі від дверних замків у квартиру, не дивлячись на те, що після народження ІНФОРМАЦІЯ_2 сина ОСОБА_8 виникла потреба вселитися у наведене житлове приміщення, ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом про усунення перешкод в користуванні нерухомим майном, за результатами розгляду якого рішенням Київського районного суду міста Харкова від 17.05.2023 року його позов до ОСОБА_1 про виселення з незаконно займаної житлової площі, вселення та усунення перешкод користування нерухомим майном задоволено. Ухвалено усунути перешкоди у здійсненні ОСОБА_3 права користування та розпорядження 48/100 частки квартири за адресою: АДРЕСА_2 , що належить йому на праві приватної власності, шляхом виселення ОСОБА_1 без надання іншого житлового приміщення; зобов`язано ОСОБА_1 передати позивачу ключі від квартири, вселити ОСОБА_3 та його малолітнього сина ОСОБА_2 до квартири за вищевказаною адресою.

Рішення Київського районного суду міста Харкова від 17.05.2023 року ОСОБА_1 не виконала та ключі від квартири йому так і не передала.

Посилаючись на те, що діями ОСОБА_1 , яка є державним службовцем, та її подруги ОСОБА_4 ,. яка незаконно проживала в квартирі, в тому числі і у належній йому частині, оскільки порядок користування квартирою співвласниками не встановлений, були порушені його права як власника та права його малолітнього сина ОСОБА_8 на користування житловим приміщенням, яке з 12.08.2021 року є його зареєстрованим місцем проживання і у використанні якого гостра потреба виникла у зв`язку з введенням в Україні воєнного стану, що спричинило переживання, стрес та завдало моральної травми як йому, так і малолітній дитині та стало однією із причин шукати прихисток за межами України, ОСОБА_3 просив суд стягнути солідарно з відповідачів на користь малолітнього ОСОБА_2 200000грн в рахунок відшкодування завданої дитині моральної шкоди.

При цьому ОСОБА_3 зазначив, що він разом з сином стали біженцями у Королівстві Норвегія не лише через війну в Україні, а й через системне психологічне насильство методами погроз відібрання житла, системного ігнорування співробітниками поліції, прокуратури, Харківського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, а також державного службовця ОСОБА_1 , яка працює головним спеціалістом сектору з питань попередження правопорушень та дотримання законодавства щодо дітей по Солом`янському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради і її подруги ОСОБА_4 , його законних вимог захистити право на житло.

Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 19 серпня 2024 року позов задоволено частково.

Суд стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 2 000 грн і на користь держави судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1 211,20 грн. В решті позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 , який діє від імені та в інтересах малолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , просить рішення суду першої інстанції частково скасувати та стягнути солідарно з ОСОБА_1 і ОСОБА_4 на користь позивача-малолітньої дитини ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 200000 грн.

Доводи апеляційної скарги мотивовано тим, що висновки суду першої інстанції щодо визначеного ним розміру грошового відшкодування завданої малолітній дитині моральної шкоди та звільнення від відшкодування моральної шкоди відповідачки ОСОБА_4 не відповідають обставинам справи, які встановлені, зокрема судовими рішеннями, що ухвалювалися судами щодо виселення відповідачок із спірної квартири, яка не має статусу комунальної як помилково зазначив суд, а належить співвласникам на праві спільної часткової власності.

Скаржник вказав, що суд першої інстанції не врахував, що відповідачки незаконно позбавили малолітнього ОСОБА_2 житла, яке є зареєстрованим місцем його проживання, через що до евакуації до Королівства Норвегії останній був змушений через обстріли перебувати у сирому підвалі будинку своєї матері, голодував, зазнав контузії, депресії переохолодження, сильного стресу, а тому визначена судом першої інстанції до стягнення сума моральної шкоди є несправедливо заниженою.

Вважає, що рішення суду першої інстанції є недостатньо мотивованим щодо незаконних дій відповідачок у спірних правовідносинах та щодо справедливості при визначенні розміру грошового відшкодування завданої дитині моральної шкоди.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди на користь ОСОБА_2 в розмірі 2 000 грн скасувати.

Доводи скарги мотивовано тим, що ухвалене судом рішення не відповідає нормам матеріального та процесуального права і фактичним обставинам справи. Вважає, що судом не враховано характер правовідносин, що виник між сторонами.

Зокрема,скаржник вказала,що судне зваживна те,що цівідносини виниклиіз укладеного 05.08.2012року міжнею та ОСОБА_3 договору проживання під нагляд, за умовами якого власник безоплатно передав їй в користування житлове приміщення-48/100 частин квартири АДРЕСА_1 для використання під некомерційну, невиробничу діяльність під нагляд. Договір укладався строком на один рік та був автоматично пролонгованим до серпня 2021 року, оскільки вимог чи попередження про звільнення житлового приміщення, а саме: 48/100 частини квартири за адресою: АДРЕСА_2 , як це передбачено умовами договору, до серпня 2021 року на її адресу не надходило.

Позивачу було відомо, що з серпня 2021 року вона не проживає у його квартирі, саме тому ним до теперішнього часу не пред`явлено до виконання виконавчий лист у справі 953/15754/21 про виселення.

Скаржник вважає, що факт завдання нею моральної шкоди позивачу та неправомірності її дій у спірних правовідносинах не підтверджено належними та достатніми доказами, оскільки жодних скарг, заяв до поліції про те, що вона самовільно займає житло, або вчиняє інші злочини відносно ОСОБА_3 чи його сина, не надходило. Не надано позивачем і доказів на підтвердження доводів позовної заяви про те, що ОСОБА_3 із сином стали біженцями в Королівстві Норвегія через психологічне насильство з її та ОСОБА_4 боку, так само як і докази того, що захворювання на цукровий діабет ОСОБА_3 чи ушкодження здоров`я його сина спричинено конфліктом з нею.

До початку введення воєнного стану в України ОСОБА_3 разом з дитиною мали вільний доступ до спірної квартири, а рішення Київського районного суду м. Харкова про її виселення з квартири прийнято 17.05.2023 року, коли представник позивача разом з дитиною вже перебували за кордоном, що також свідчить про відсутність завдання нею дитині будь-якої моральної шкоди.

У письмовому відзиві на апеляційну скаргу законний представник позивача ОСОБА_3 викладені в ній доводи не визнав, просив рішення суду першої інстанції скасувати частково, стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на користь позивача-малолітньої дитини ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 200000 грн.

Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах, визначених статтею 367 ЦПК України, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають з таких підстав.

Рішення суду мотивовано тим, що рішенням Київського районного суду м.Харкова від 17.05.2023 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 задоволено, ухвалено усунути перешкоди у здійсненні ОСОБА_3 права користування та розпорядження 48/100 частки квартири за адресою: АДРЕСА_2 . ОСОБА_1 позовні вимоги визнала в повному обсязі, доказів підтвердження того, що нею передані ключі від спірної квартири позивачу, не надано, а тому суд першої інстанції вважає доведеним, що ОСОБА_1 чинила перешкоди в праві користування спірною квартирою особами, що в ній зареєстровані: ОСОБА_3 та його малолітнім сином ОСОБА_2 та несе відповідальність за спричинення моральної шкоди. ОСОБА_4 проживала в іншій частині зазначеної квартири, а тому не має нести відповідальність за спричинення моральної шкоди позивачу.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди суд врахував обставини справи, характер та обсяг страждань, яких зазнав малолітній ОСОБА_2 , характер немайнових втрат та дійшов висновку, що справедливою сумою компенсації моральних страждань є 2000грн.

В процесі розгляду справи суд встановив, що на підставі договору дарування, посвідченого нотаріально 27.02.2008 року, ОСОБА_3 є власником 48/100 частки квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (т.1 а.с.45-48).

ОСОБА_3 та ОСОБА_5 являються батьками ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (т.1 а.с.28).

З довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб, виданої адміністратором ОСОБА_9 встановлено, що з 12.08.2021 року за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровані ОСОБА_3 , 1971 року народження, та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (т.1 а.с.32).

У серпні 2021 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про виселення з незаконно займаної житлової площі, вселення та усунення перешкод користування нерухомим майном. Позивач обґрунтував позовну заяву тим, що відповідно до договору проживання під догляд від 05.08.2012 року він надав ОСОБА_1 житлове приміщення - 48/100 частин квартири за адресою: АДРЕСА_2 для використання під некомерційну, невиробничу діяльність на основі права власності. Строк проживання встановлюється за домовленістю з 05.08.2012 по 05.08.2013. Після народження сина вирішив вселитися до спірної квартири, однак станом на 08.05.2020 року замки на вхідних дверях були змінені, а добровільно звільнити квартиру ОСОБА_1 відмовилася.

Відповідач ОСОБА_1 подала до суду заяву, в якій зазначила, що визнає позовні вимоги в повному обсязі, вказала, що за адресою: АДРЕСА_2 вона не мешкає, її речей в квартирі немає, жодних перешкод з її боку щодо проживання та користування житлом ОСОБА_3 немає. Дане визнання позову було прийнято судом, однак встановлено, що доказів підтвердження того, що відповідачка передала ключі від спірної квартири позивачу не надано.

Рішенням Київського районного суду м.Харкова, постановленим у справі № 953/15754/21 17.05.2023 року, позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 задоволено, ухвалено усунути перешкоди у здійсненні ОСОБА_3 права користування та розпорядження 48/100 частки квартири за адресою: АДРЕСА_2 , що належить йому на праві приватної власності, шляхом виселення ОСОБА_1 без надання іншого житлового приміщення; зобов`язано ОСОБА_1 передати позивачу ключі від вказаної квартири, а також ухвалено вселити ОСОБА_3 та його малолітнього сина ОСОБА_2 до спірної квартири (т.1 а.с.79-90).

Також в матеріалах справи наявне заочне рішення Київського районного суду м.Харкова, постановлене у справі №640/13557/19 06 липня 2023 року, яким позов ОСОБА_10 задоволено, ухвалено виселити ОСОБА_4 з житлової площі, яка зареєстрована за померлим ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_2 , без надання іншого житлового приміщення та зобов`язано останню передати ключі від спірної квартири ОСОБА_10 (т.1 а.с.65-78).

В обґрунтування завдання діями відповідачок моральної шкоди, законний представник позивача долучив до позовної заяви медичну документацію.

Відповідно до консультативного висновку лікаря Національної академії медичних наук України Державна установа «Інститут патології хребта та суглобів ім.проф. М.І.Ситенка» №845076 від 20.01.2022 року ОСОБА_3 має остеохондроз попереково-крижового відділу хребта та інші захворювання (т.1 а.с.34).

З виписки із медичної карти амбулаторного хворого №8480 від 12.01.2022 року вбачається, що ОСОБА_3 біль в попереку турбує з 90-х років після забою хребра при стрибках з парашутом (в період служби в лавах РА), стан погіршився у 2019 році, була проведена операція, з того часу зберігаються стійкий біль в хребті, порушення ходи тощо, у 2020 році був визнаний особою з інвалідністю другої групи (т.1 а.с.35-36).

Відповідно достатті 23 ЦК Україниособа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичн7ій особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

При цьому, за загальним правилом, встановленим частиною другою статті 1166 ЦК України, особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності, прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17. Зокрема, суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

З огляду на природу інституту відшкодування моральної шкоди, цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19 грудня 2018 року у справі № 640/14909/16-ц, 4 березня 2019 року у справі № 295/443/17, від 8 травня 2019 року у справі № 233/3464/17, від 21 жовтня 2020 року у справі № 580/1881/19.

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості ( постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20).

Вирішуючи вимоги про відшкодування моральної шкоди, суду слід надавати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, чи існує причинний зв`язок, чи обґрунтовано грошовий вираз заявленої шкоди та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині. Ці обставини входять до предмета доказування у справі.

Отже ,суд першої інстанції при розгляді справи про компенсацію моральної шкоди повинен був виходити із засад розумності та справедливості. З огляду на те, що «розумність» і «справедливість» є оціночними поняттями, суд першої інстанції, який заслуховує сторони та встановлює фактичні обставини справи, має широку свободу розсуду під час визначення розумного та справедливого (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди.

Враховуючи, що судом встановлено факт неправомірних дій відповідачки ОСОБА_1 при вирішенні питання щодо звільнення квартири на вимогу власника, право на проживання в якій виникло і у малолітнього сина власника, який передав їй житло у користування з умовою звільнення за його вимогою, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що перешкоди в користуванні житлом та необхідність застосування батьком дитини певних зусиль для відновлення своїх прав та прав малолітнього сина на користування житловим приміщенням, особливо після введення в Україні воєнного стану, спричинили у дитини певні душевні страждання.

Відсутність своєї вини у цих стражданнях відповідачка ОСОБА_1 не довела, а її доводи, викладені в апеляційній скарзі, в основному стосуються законності та обґрунтованості рішення суду, ухваленого у справі про її виселення із спірної квартири та не спростовують висновків суду щодо перешкод, які виникли, в тому числі і у малолітнього ОСОБА_2 , для реалізації наявного у нього права на проживання в квартирі.

Відповідачкою ОСОБА_1 не надано жодного доказу на підтвердження звільнення квартири за першою вимогою власника, в серпні 2021 року, в той час як матеріали справи містять достатньо доказів на підтвердження того, що ОСОБА_3 вживав заходів для виконання ОСОБА_1 свого обов`язку звільнити квартиру, звертаючись навіть до виконавців комунальних послуг із заявами про припинення їх надання у зв`язку з незаконним утриманням майна відповідачами і ці звернення відбувалися в листопаді 2011року.

Отже, висновки суду першої інстанції про те, що відповідачка ОСОБА_1 допустила протиправні дії щодо реалізації малолітнім ОСОБА_2 права на користування спірною квартирою, чим завдала йому душевних страждань (причинно-наслідковий зв`язок) та, не довівши відсутність своєї вини у цих стражданнях, має обов`язок їх відшкодувати, відповідають обставинам справи в межах наданих сторонами та досліджених судом доказів.

Погоджується колегія суддів також і з висновком суду першої інстанції в частині недоведеності позовних вимог, заявлених до відповідачки ОСОБА_4 , яка проживала в частині квартири, що належала на праві власності третій особі, оскільки щодо неї не підтверджено належними та достатніми доказами як факт неправомірних дій по відношенню до малолітньої дитини, так і причинний зв`язок між заміною нею замків на дверях квартири у 2020 році (як позивачем зазначено у позовній заяві) та перешкодами, що чинилися відповідачкою ОСОБА_1 для вселення малолітнього в житлове приміщення.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 поданої від імені та в інтересах малолітнього сина ОСОБА_8 , в цій частині не ґрунтуються на законі, належних та достатніх доказах та як такі, що висновків суду не спростовують підлягають відхиленню.

Не спростовує апеляційна скарга позивача і висновків суду щодо визначеного ним розміру грошового відшкодування завданої малолітньому ОСОБА_2 моральної шкоди.

Зокрема, стверджуючи, що цей розмір є неспівмірним із душевними та фізичними стражданнями, яких зазнала дитина в результаті неправомірних дій відповідачів, ОСОБА_3 , діючи як законний представник свого малолітнього сина, не надав жодної медичної документації з приводу того, що через постійні стреси, скандали дитина зазнала душевних страждань, через що була необхідність у зверненні до приватного психотерапевта у м. Харкові для подолання страхів у дитини.

Посилання в апеляційній скарзі на медичні документи, видані медичними закладами Норвегії, не може бути враховано апеляційним судом, оскільки матеріали справи не містять жодного такого документа, який би був перекладений на українську мову та відповідав вимогам до письмового доказу, викладеним у частині восьмій статті 95 ЦПК України, відповідно до яких іноземний офіційний документ, що підлягає дипломатичній чи консульській легалізації, може бути письмовим доказом, якщо він легалізований в установленому порядку. Іноземні офіційні документи визнаються письмовими доказами без їх легалізації у випадках, передбачених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Не підтверджено позивачем належними та допустимими доказами і та обставина, що він разом з сином стали біженцями у Королівстві Норвегія не лише через війну в Україні, а й через системне психологічне насильство методами погроз відібрання житла з боку відповідачів та він не доводив, яким чином його малолітній син, якому на момент, коли виникла необхідність вселення в спірну квартиру виповнилося три роки, був учасником наведених його батьком ОСОБА_3 подій, наскільки він міг в силу свого віку усвідомлювати характер вчиненого щодо нього правопорушення та чи була глибина його страждань більшою, ніж її оцінив суд.

Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом положень статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Оцінку доказів здійснює суд за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів ( частина перша статті 89 ЦПК України).

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції здійснив оцінку доказів, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з додержанням норм процесуального права та не вбачає підстав для їх переоцінки.

Таким чином,суд апеляційноїінстанції дійшоввисновку, що повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, суд першої інстанції ухвалив рішення в оскарженій частині з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційних скарг як позивача, так і відповідачки цих висновків не спростовують.

Інші доводи апеляційних скарг були предметом розгляду суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, на законність оскарженого судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди скаржників із висновками суду та містять посилання на обставини, які стосуються правовідносин, що виникли між ОСОБА_3 , а не його малолітнім сином, з відповідними особами та не мають правового значення при вирішенні спору із заявлених позивачем підстав, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення ухвалено судом з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для його скасування і ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позову чи зміни в частині визначеного до стягнення розміру грошового відшкодування моральної шкоди відсутні.

При цьому суд апеляційної інстанції враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain, серія A, N 303-A, § § 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland, N 49684/99, § 2)).

Оскільки суд апеляційної інстанції залишає рішення суду першої інстанції без змін, передбачені частиною 13 статті 141 ЦПК України підстави для перерозподілу судових витрат відсутні.

На підставі наведеного, керуючись статтями 367, 374, 376 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , від імені якого діє законний представник ОСОБА_3 , залишити без задоволення, а рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 19 серпня 2024 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий Л.В.Пузанова

Судді В.О.Бездрабко

Л.А.Приходько

Повний текст постанови складено 12 грудня 2024 року

Суддя Л.В.Пузанова