Рішення

від 03.12.2024 по справі 532/2149/24

КОБЕЛЯЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

532/2149/24

2/532/744/2024

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 грудня 2024 р. Кобеляцький районний суд Полтавської області в складі:

судді Мороз Т.М.,

з участю:

секретаря судового засідання Крейс О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Кобеляки в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Рабус» про стягнення сум, що належать працівникові при звільненні та про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні,

В С Т А Н О В И В:

20 вересня 2024 року до суду звернувся представник позивача ОСОБА_1 , адвокат Пелих О. В., з позовом до ТОВ «Рабус» про стягнення сум, що належать працівникові при звільненні та про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні. У позовній заяві вказав, що позивач працював у ТОВ «Рабус» на посаді охоронника з 26 січня 2022 по 17 липня 2024 року. При цьому відповідач не виплатив йому 28 627,20 гривень заробітної плати за період з лютого по травень 2024 року. Ще відповідач не виплатив позивачу 14 313,60 гривень компенсації за невикористану відпустку. Крім цього, з ТОВ «Рабус» крім тих сум, що він повинен був виплатити при звільненні ОСОБА_1 , необхідно стягнути ще й середній заробіток у розмірі 14 313,60 гривень за затримку розрахунку при звільненні. Таким чином представник позивача прохав суд стягнути з ТОВ «Рабус» на користь ОСОБА_1 57 254,40 гривень, з яких 28 627,20 грн. невиплаченої заробітної плати, 14 313,60 грн. компенсації за невикористані відпустки та 14 313,60 грн. середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.

Ухвалою суду від 23 вересня 2024 року по справі відкрито провадження та призначено судове засідання.

Представник позивача, адвокат Пелих О. В., в судове засідання не з`явився, надав до суду заяву, в якій прохав відкласти справу на інший день та повторно витребувати докази від відповідача. У разі відмови у задоволенні цього клопотання прохав судові засідання проводити за відсутності сторони позивача. Позовні вимоги підтримав в повному обсязі. Не заперечував проти заочного розгляду справи.

Представник відповідача ТОВ «Рабус», будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце судового розгляду, в судове засідання не з`явився, причини неявки не повідомив.

В установлений судом строк відповідач відзив на позовну заяву не надав, тому відповідно до частини 8 статті 178 ЦПК України суд вирішує справу за наявними матеріалами.

У зв`язку з неявкою сторін в судове засідання, на підставі частини 2 статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Частиною 1 статті 280 ЦПК України передбачено, що суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Враховуючи, що позивач не заперечує проти заочного розгляду справи, суд вважає можливим розглянути справу без участі сторін на підставі наявних доказів у справі.

Суд, розглянувши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 працював на посаді охоронника у ТОВ «Рабус» у період з 26 січня 2022 по 17 липня 2024 року (а. с. 13).

За лютий 2024 року відповідач не виплатив позивачу 7 156,80 грн. заробітної плати, 7156,80 грн. - за березень 2024 року, 7156,80 грн. - за квітень 2024 року і 7156,80 грн. - за травень 2024 року, а всього 28 627,20 грн.

За період роботи з 26 січня 2022 року по 26 січня 2023 року відповідач не виплатив позивачу 7156,80 грн. компенсації за невикористану відпустку. За період роботи з 27 січня 2023 року по 17 липня 2024 року відповідач не виплатив позивачу 7156,80 грн. компенсації за невикористану відпустку, а всього 14313,60 грн.

Ухвалою Кобеляцького районного суду Полтавської області від 05 листопада 2024 року зобов`язано ТОВ «Рабус» надати суду належним чином засвідчені копії наказу про прийняття на роботу з 26.01.2022 року охоронником до товариства з обмеженою відповідальністю «Рабус» ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; наказу про звільнення з 17.07.2024 року з товариства з обмеженою відповідальністю «Рабус» ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; табелів обліку використання робочого часу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за весь період його роботи в товаристві з обмеженою відповідальністю «Рабус» з 26.01.2022 року по 17.07.2024 року; розрахунково-платіжних відомостей працівника ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за весь період його роботи в товаристві з обмеженою відповідальністю «Рабус» з 26.01.2022 року по 17.07.2024 року; всіх документів з підписом працівника ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про одержання ним заробітної плати за весь період його роботи в товаристві з обмеженою відповідальністю «Рабус» з 26.01.2022 року по 17.07.2024 року; довідку про розмір і види сум, що належать ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та невиплачені йому товариством з обмеженою відповідальністю «Рабус».

Відповідачем не було надано витребувані судом докази.

За змістом ч. 10 ст. 84 ЦПК України, в разі неподання учасником справи з неповажних причин або без повідомлення причин доказів, витребуваних судом, суд залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання, а також яке значення мають ці докази, може здійснити розгляд справи за наявними в ній доказами.

У зв`язку з цим, суд вважає за можливе, відповідно до ч. 10 ст. 84 ЦПК України, погодитьсь з проведеним позивачем розрахунком невиплаченої заробітної плати, компенсацій за невикористані відпустки та середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.

Статтею 43 Конституції України гарантовано, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

У відповідності до ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частиною першою статті 94 КЗпП України встановлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, в грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Частиною третьою ст. 15 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов`язань щодо оплати праці. Аналогічне положення закріплено в частині п`ятій статті 97 КЗпП України.

Статтею 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» визначено, що заробітна плата виплачується працівнику на умовах, визначених трудовим договором. Роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати.

Роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили. Звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов`язку виплати заробітної плати. У разі неможливості своєчасної виплати заробітної плати внаслідок ведення бойових дій, строк виплати заробітної плати може бути відтермінований до моменту відновлення діяльності підприємства.

Згідно ч. 1 ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні в строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Зазначені норми трудового законодавства свідчать про пріоритет виплати заробітної плати перед іншими виплатами та про підвищену захищеність таких виплат.

Конституційний Суд України в рішенні від 29.01.2008 року № 2-рп/2008 зазначив, що право заробляти собі на життя є невід`ємним від права на саме життя, оскільки останнє є реальним лише тоді, коли матеріально забезпечене.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, установлена статтею 117 КЗпП України.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника в зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Судом встановлено, що відповідач не виконував свого обов`язку та своєчасно не виплатив позивачу заробітну плату за лютий 2024 року в розмірі 7 156,80 грн. 7156,80 грн. - за березень 2024 року, 7156,80 грн. - за квітень 2024 року і 7156,80 грн. - за травень 2024 року, а всього 28 627,20 грн.

У частині першій ст. 83 КЗпП України та частині першій ст. 24 Закону України «Про відпустки» закріплено, що в разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки.

У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» зазначено, що розглядаючи спори про виплату грошової компенсації за невикористану відпустку, необхідно виходити з того, що відповідно до вимог статті 83 КЗпП України, вона може бути стягнена на вимогу працівника за всі дні невикористаної ним основної та додаткової щорічної відпустки, тільки у разі звільнення його з роботи. Розмір грошової компенсації за невикористану відпустку за попередні роки визначається, виходячи із середнього заробітку, який працівник має на час її проведення.

За період роботи з 26 січня 2022 року по 26 січня 2023 року відповідач не виплатив позивачу 7156,80 грн. компенсації за невикористану відпустку. За період роботи з 27 січня 2023 року по 17 липня 2024 року відповідач не виплатив позивачу 7156,80 грн. компенсації за невикористану відпустку, а всього 14313,60 грн.

Таким чином, позовна вимога про стягнення з відповідача 14313,60 грн. компенсацій за невикористані відпустки є обґрунтованою та підлягає задоволенню повністю.

Що стосується позовної вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, суд виходить з наступного.

За ч. 1 ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців.

Пунктом 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 199 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз`яснено, що встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати в зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, -наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи-по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою КМУ від 08.02.1995 року № 100.

В абзаці 5 п. 4 розділу ІІІ Постанови КМУ № 100 від 08 лютого 1995 року передбачено, якщо розрахунок середньої заробітної плати обчислюється виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, то її нарахування здійснюється шляхом множення посадового окладу чи мінімальної заробітної плати на кількість місяців розрахункового періоду.

Середній заробіток позивача за місяць становив 7156,80 грн. З дня звільнення 17 липня 2024 року по день подання позовної заяви минуло два місяці. За затримку розрахунку при звільненні відповідач повинен виплатити позивачу середній заробіток 14313,60 грн. (7156,80 грн. х 2 місяці).

Враховуючи те, що відповідачем не було проведено з позивачем повний розрахунок, суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні в розмірі 14313,60 грн.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.

Враховуючи, що позов підлягає задоволенню повністю, і те, що позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 гривень за позовну вимогу про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Згідно ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити в зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року по справі № 755/9215/15-ц вказано, що вимога ч. 8 ст. 141 ЦПК України застосовується і до справ, що розглядаються у спрощеному провадженні, де судові дебати відсутні.

Враховуючи, що представник позивача подав заяву про надання доказів понесених позивачем судових витрат на правничу допомогу, тому йому необхідно встановити строк п`ять днів після ухвалення рішення для подання цих доказів.

Керуючись статтями 12, 141, 268, 280-289, 430 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Рабус» на користь ОСОБА_1 57 254,40 (п`ятдесят сім тисяч двісті п`ятдесят чотири грн. 40 коп.) гривень, з яких 28 627,20 грн. невиплаченої заробітної плати, 14 313,60 грн. компенсації за невикористані відпустки та 14 313,60 грн. середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Рабус» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211,20 (одну тисячу двісті одинадцять грн. 20 коп.) гривень.

Призначити у цій справі судове засідання для вирішення питання про судові витрати на 08 годину 30 хвилин 17 грудня 2024 року в приміщенні Кобеляцького районного суду Полтавської області, зобов`язавши позивача протягом п`яти днів після ухвалення рішення подати докази щодо розміру понесених судових витрат.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається апеляційному суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення або складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ;

Відповідач: товариство з обмеженою відповідальністю «Рабус», код ЄДРПОУ 39442899, місцезнаходження: 08623, с-ще Калинівка, вул. Проектна, 1 Фастівського району Київської області.

Повний текст рішення складено 09.12.2024 року.

Суддя