Рішення

від 10.12.2024 по справі 561/635/24

ЗАРІЧНЕНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

іменем України

смт Зарічне

10 грудня 2024 року Справа № 561/635/24

Зарічненський районний суд Рівненської області в складі:

головуючого судді Зейкан Н. М.

з участю секретаря судових засідань Левчук І.О.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Зарічненська селищна рада про скасування права власності на житловий будинок та визнання права власності на частину житлового будинку,-

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулась до суду із позовною заявою до ОСОБА_4 про визнання права власності, в якій просила суд скасувати право власності на житловий будинок з надвірними будівлями, що розташовані по АДРЕСА_1 , зареєстроване Комунальним підприємством «Рівненське обласне бюро технічної інвентаризації» №8071519 від 27.12.2005 року. Просила визнати за нею право власності на частину вищевказаного будинку, як на окремий об`єкт загальною площею 42,7 м2, а також вирішити питання про стягнення судових витрат на понесену позивачем правову допомогу.

В обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що спірний житловий будинок належав на праві власності ОСОБА_5 з 28.03.1961 року та фактично поділений на дві частини з окремими входами.

Вказувала, що після смерті ОСОБА_5 , який заповіт не вчиняв, в одній частині будинку залишилась проживати дружина останнього ОСОБА_6 зі своїми дітьми, а син спадкодавця з нею, залишились проживати в іншій частині цього будинку, внаслідок чого фактично прийняли спадщину.

У позовній заяві ОСОБА_1 зазначала, що за матеріалами КП Рівненське ОБТІ право особистої приватної власності на спірний житловий будинок, як на майно колишнього колгоспного двору, відповідно до свідоцтва про право на спадщину від 04.11.2005 р. № 874 оформила ОСОБА_6 (мати відповідачки), в той час як, на переконання позивача, те що це майно мало статус колгоспного двору нічим не підтверджено.

Позивач наголошувала, що інформації про те, що саме ОСОБА_6 (мати відповідача) була головою колгоспного двору немає, через що доводить, що оформлення права власності за матір`ю відповідачки відбулось незаконно. Після смерті ОСОБА_5 в рівних частках прийняли спадщину мати відповідача та чоловік позивача. А вона після смерті свого чоловіка прийняла спадщину.

ОСОБА_1 вказує, що з урахуванням цих обставин та норм спадкового права частки в спірному житловому будинку розприділились порівну між позивачем і відповідачем, яка після смерті своєї матері прийняла у спадщину лише 1/2 частину будинку, а не цілу частку, як оформлено спірною державною реєстрацією.

Відповідач ОСОБА_4 подала суду відзив на позовну заяву, в якому зазначала, що позов не визнає, оскільки спірний будинок відносився до суспільної групи господарств колгоспний двір і згідно із частиною першою статті 563 ЦК УРСР(у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі смерті члена колгоспного двору спадкування майна двору не відкривається.

У відзиві відповідач зазначала, що вона як дружина голови колгоспного двору також була його членом, за представленими нею матеріалами вона, як і її чоловік, працювала в КСП «Перемога», була його членом. Після смерті її чоловіка ОСОБА_5 спадщина на майно колгоспного двору не відкривалася, натомість вона як єдиний член сім`ї ОСОБА_5 - як дружина голови колгоспного двору, набула право власності на це будинковолодіння і станом на 15 квітня 1991р. (коли Постановою Верховної Ради УРСР від 26 березня 1991 року № 885-XII було введено в дію Закону УРСР «Про власність» від 07.02.1991 р.) не втратила це право, оскільки була зареєстрована та постійно проживала в цьому будинку.

Натомість позивачка та син ОСОБА_5 , котрі проживали в іншій частині цього будинку, були іншою сім`єю і не належали до членів сім`ї ОСОБА_7 . Батьки відповідача були окремою сім`єю і проживали в іншій частині спірного будинку.

Мати відповідачки після смерті свого чоловіка стала єдиним членом цього колгоспного двору. В послідуючому, після смерті своєї матері, відповідач прийняла спадщину і оформила право власності на спірний житловий будинок як на належне на праві особистої приватної власності майно своєї матері.

Також, відповідач зазначала у відзиві на позовну заяву, що доведення тієї обставини, коли позивач довідалася про порушення її прав недостатньо, адже повинен також довести той факт, що він не міг раніше дізнатися про порушення свого цивільного права. Вказувала, що позивач не доводить, нічим ту обставину, чому не могла довідатись раніше про оформлення у 2005 році права власності за відповідачем. А тому, відповідач також вважає, що позивач пропустив позовну давність яку просить суд застосувати.

Під час підготовчого судового засідання представники сторін визнали ті обставини, що ОСОБА_7 із ОСОБА_1 (позивачем), які проживали в одному спірному будинку, але в іншій його частині з окремим входом, були іншою, окремою сім`єю і не належали до членів сім`ї титульного власника будинку ОСОБА_5 і його дружини ОСОБА_6 . Визнали, що ці дві окремі сім`ї мали свої окремі будинкові книги із зазначенням членів своїх сімей.

У відповіді на відзив, представник позивача адвокат Малиновська М.М. вказувала, що сторона позивача змінила свою позицію, зазначену у позовній заяві щодо правового статусу спірного житлового будинку. Не заперечувала, що спірний будинок належав до суспільної групи колгоспних дворів, при цьому представник позивача наголошувала, що спадщина після смерті ОСОБА_5 не відкривалась. Частки у праві власності відповідно до законодавства, яке регулює суспільні відносини щодо майна колишнього колгоспного двору, розприділились між цими двома сім`ями.

У запереченні відповідача, яка надійшло до суду, відповідач зазначала, що її мати ОСОБА_6 разом із своїм чоловіком, якого вона пережила - ОСОБА_5 це була окрема сім`я, якій і належав колгоспний двір.

Натомість ОСОБА_7 разом із своєю дружиною позивачем були іншою сім`єю, іншим родинно-трудовим об`єднанням, не належали до членів двору свого батька і його дружини (матері відповідачки) і за представленими матеріалами не мали у власності житлового будинку, в якому із дозволу ОСОБА_5 , проживали як у фактично відокремленій його частині з іншим входом, а тому не набули права власності на частку в цьому будинку.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши докази, надані сторонами на виконання вимог ст.81ЦПК України і які сторони вважають достатніми для обґрунтування і заперечення своїх позовних вимог, з`ясувавши фактичні обставини справи, та, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні обставин справи суд вважає, в задоволенні позову слід відмовити. виходячи з наступного.

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності на домоволодіння, виданого 16.05.1961 р. виконавчим комітетом Зарічнянської селищної ради депутатів трудящих Зарічненського району право власності на спірний житловий будинок у 1961 році було зареєстровано за ОСОБА_5 , із приміткою як за «головою колгоспного двору».

Згідно свідоцтва про смерть, виданого 07.03.1986 року Зарічнеським відділом реєстрації актів цивільного стану, ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер.

Відповідно до свідоцтво про право особистої власності на домоволодіння від 14.04.1986 року виданого виконавчим комітетом Зарічненської селищної ради народних депутатів, спірне домоволодіння, дійсно належить колгоспному двору, головою якого є ОСОБА_6 .

Додатковим свідоцтвом про право на спадщину за законом від 04.11.2005 року, виданим державним нотаріусом Зарічненської державної нотаріальної контори, право власності на спірне будинковолодіння було оформлено за відповідачем ОСОБА_4 , в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_6 .

Позиція позивача, щодо правової підстави позову, на переконання суду, є непослідовною (у позовній заяві позовні вимоги обґрунтовані набуттям майнових прав на спірний будинок в порядку спадкування після смерті батька чоловіка позивача, а у відповіді на відзив належністю частки у праві власності на спірний будинок на тій підставі, що позивач із своїм чоловіком сином титульного власника колгоспного двору, проживали в іншій частині цього будинку, а тому і їм належала частка в цьому дворі, зокрема, яка збільшилась після смерті ОСОБА_5 ).

Суд вважає, що за усталеною судовою практикою підставу позову складають не норми права, на які позивач посилається у позовній заяві, а фактичні обставини, якими він цей позов обґрунтовує.

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме:

а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба);

б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося.

Статтею 120 ЦК УРСР у редакції 1963 року (чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що колгоспний двір-це сімейно-трудовеоб`єднання осіб, які використовують майно двору для ведення підсобного господарства і для сімейних потреб. Майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності.

Розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних (частина другастатті 123 ЦК УРСР).

Статтями 63, 64 ЗК УРСР передбачено, що кожний колгоспний двір має право на присадибну земельну ділянку, яка надається в порядку і в межах норм, передбачених статутом колгоспу. Присадибна земельна ділянка надається для будівництва житлового будинку, господарських будівель, під город, сад та на інші потреби. До присадибної ділянки входить вся площа, в тому числі і зайнята будівлями. Присадибна земельна ділянка надається колгоспному двору за рішенням загальних зборів членів колгоспу (зборів уповноважених); її розміри встановлюються з урахуванням кількості членів двору та їх трудової участі в громадському господарстві колгоспу. Новостворювані колгоспні двори, зареєстровані в сільських (селищних) Радах народних депутатів, мають право на одержання присадибних ділянок в порядку і розмірах, визначених статутом колгоспу.

Відповідно до пункту 42 Примірного статуту колгоспу, прийнятого III Всесоюзним з`їздом колгоспників та затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 27 листопада 1969 року № 910, сім`яколгоспника (колгоспний двір) може мати у власності житловий будинок, господарські будівлі, продуктивну худобу, птицю, бджіл і дрібний сільськогосподарський інвентар для робіт на присадибній ділянці. Сім`ї колгоспника (колгоспного двору) надається в користування присадибна земельна ділянка під город, сад і інші потреби в розмірі до 0, 50 га, включаючи землю, зайняту будівлями, а на поливних землях до 0, 20 га.

Згідно з пунктом 10 Вказівок по веденню погосподарського обліку в сільських радах народних депутатів, затверджених ЦСУ СРСР 12 травня 1985 року №5-24/26, в сільських Радах народних депутатів в погосподарську книгу записуються члени господарств усіх суспільних груп (господарства працівників колективних сільськогосподарських підприємств, робітників, службовців, осіб, які зайняті індивідуальною трудовою діяльністю, селянські (фермерські) господарства та ін.), які постійно проживають на території сільської Ради, незалежно від наявності в них будівель, садиби та худоби. Записи в погосподарській книзі без відвідування кожного господарства недопустимі. Господарства записуються в порядку розміщення в населеному пункті незалежно від їх суспільної групи.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що новий колгоспний двір вважається створеним з моменту його реєстрації, а не з моменту зведення будинку, оскільки чинним на момент виникнення спірних правовідносин законодавством не передбачалось обов`язкової умови наявності житлового будинку у колгоспному дворі на момент його створення. Метою створення колгоспного двору було об`єднаннясім`їта праціїї членів,з урахуваннямтого,що членицієї сім`ївходять доколгоспу. Створення колгоспного двору пов`язується з моментом виділення групи осіб, об`єднаних сімейними та трудовими відносинами, та початком їх трудової діяльності як окремої групи у суспільстві, що відповідає меті створення колгоспного двору. Під поняттям «колгоспний двір» необхідно розуміти, в першу чергу, не майно цього двору, набуте його членами спільною трудовою діяльністю, а саме сімейно-трудове об`єднання та його діяльність, наслідком якого є створення, набуття спільного майна.

До аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 13 листопада 2019 року у справі № 715/543/16-ц.

Із досліджених в судовому засіданні двох будинкових книг та із наданих сторонами пояснень, що спірний житловий будинок, фактично розподілений на дві чстини з окремими входами, однак юридично мав статус одного житлового будинку, побудованого на одній земельній ділянці. ОСОБА_5 із своєю дружиною ОСОБА_6 була одна сім`я і окреме сімейно-трудове об`єднання, натомість позивачка із своїм чоловіком ОСОБА_7 була інша сім`я, не пов`язана побутом чи трудовою участю із сім`єю ОСОБА_5 .

Такі обставини узгоджується із протоколом № 1/36 засідання комісії по призначенню пенсій і допомоги колгоспникам Зарічненської районної ради соціального забезпечення колгоспників Рівненської області від 12.04.1974 року, в якому значиться про розгляд заяви члена колгоспу ОСОБА_6 і висновок правління колгоспної ради соцзабезпечення колгоспу Перемога» про призначення пенсії по віку», в якому, в розділі «Члени сім`ї» відсутня будь-яка інформація про наявність інших членів сім`ї в цієї особи.

Судом встановлено, що спірний житловий будинок, відноситься до суспільної групи госпосдарств колгоспний двір.

Відповідно до постанови судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18.11.2015 р., порядок ведення погосподарського обліку в сільських радах визначався Вказівками по веденню книг погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими наказом Центрального статистичного управління СРСР від 13 квітня 1979 року № 112/5 (далі Вказівки № 112/5), а згодом аналогічними Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року за № 5-24/26, та Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими постановою Державного комітету статистики СРСР від 25 травня 1990 року № 69 (далі Вказівки № 69).

Згідно зі змістом Вказівок № 112/5 і № 69 суспільна група господарства визначалась залежно від роду занять голови господарства (сім`ї). Особи, які працювали в колгоспі, але не були членами колгоспу, належали до суспільної групи робітників або службовців залежно від займаної посади.

Відповідно до абзацу 2 пункту 20 Вказівок № 112/5 виключенням із загального порядку були лише господарства, в яких проживали працюючі члени колгоспу. Такі господарства, незалежно від роду занять голови господарства, відносилися до господарств колгоспників.

Окрім правовстановлюючих документів на спірний житловий будинок 1961 та 1986 року, в яких значиться, що спірне будинковолодіння належить до майна колгоспного двору, та обставина, що спірний будинок відносився до суспільної групи господарств - колгоспний двір підтверджується сукупністю наступних доказів.

Так, у протоколі № 1/36 засідання комісії по призначенню пенсій і допомоги колгоспникам Зарічненської районної ради соціального забезпечення колгоспників Рівненської області від 12.04.1974 року значиться про розгляд заяви ОСОБА_6 про призначення пенсії по віку саме як члена колгоспу «Перемога»

В довідці від 01.04.1974 р. № 34 щодо заробітку ОСОБА_6 для обчислення пенсії значиться, що довідка видана ОСОБА_6 саме члену колгоспу «Перемога», що узгоджується і зі змістом представлення № 4 колгоспу «Перемога» від 01.04.1974 р.

Крім того, у розпорядженні від 10.02.1993 р. райсобеса, яке надало Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, також значиться, що пенсія ОСОБА_6 призначена як члену колгоспу.

Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 13.07.2004 р. державним нотаріусом Зарічненської державної нотаріальної контори на ім`я відповідача після смерті її матері ОСОБА_8 , відповідач оформила власність на спадкове майно право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває в колективній власності «Перемова» і належало спадкодавцю на підставі Сертифікату на право на земельну частку (пай) серії РВ № 008874, виданого Зарічненською районною державною адміністрацією 11.09.1996 р.

Враховуючи наведене, суд вважає достовірними відомості свідоцтва про право власності на домоволодіння, виданого 16.05.1961 р. виконавчим комітетом Зарічнянської селищної ради депутатів трудящих Зарічненського району право власності на спірний житловий будинок у 1961 році на ім`я ОСОБА_5 , а також свідоцтва від 14.04.1986 року, виданого виконавчим комітетом Зарічненської селищної ради народних депутатів Ровенської області на ім`я ОСОБА_6 згідно яких, і у 1961 році і у 1986 році спірне будинковолодіння мало статус майна колгоспного двору.

Судом встановлено, що ОСОБА_5 із своєю дружиною ОСОБА_6 , це була одна сім`я (одне сімейно-трудове об`єднання), якому належало на праві власності спірне будинковолодіння як майно їх колгоспного двору, натомість ОСОБА_7 разом із дружиною (позивачкою), це була інша, окрема сім`я (окреме сімейно-трудове об`єднання), якій земельна ділянку під будівництво житлового будинку не передавалась, як і право власності на частку у спірному будинковолодінні.

Із досліджених судом письмових доказів, зокрема, будинкової книги на спірне будинковолодіння, наданої стороною відповідача разом із відзивом на позовну заяву, слідує, що мати відповідачки станом на 15 квітня1991 року постійно проживала в цьому будинковолодінню багато років поспіль, а тому набувши одноосібного права на цей будинок вона не втратила станом на день набрання чинності Законом України «Про власність».

Як наслідок, суд робить висновок, що після смерті своєї матері відповідач в належний спосіб та відповідно до діючого на той час законодавства оформила за положеннями ЦК України право власності у порядку спадкування за законом на спірний житловий будинок.

За таких обставин суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог позивача.

Щодо доводів позивача про те, що їй лише у 2023 році їй стало відомо про те, що за відповідачем у 2005 році оформлено право власності і заяви відповідача про застосування строку позовної давності суд зазначає наступне.

У постанові від 11 вересня 2019 року в справі № 487/10132/14-ц (провадження №14-364цс19) Велика Палата Верховного Суду вказала, що порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», вжитих у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості й обов`язку особи знати про стан її майнових прав. Тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення його цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести те, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права.

Отже, позивач повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що випливає із загального правила, встановленого статями 12, 81 ЦПК України. Відповідач, навпаки, повинен довести, що інформацію про порушення права можна було отримати раніше.

Суд погоджується з доводами сторони відповідача про те, що позивач не довів той факт, що він не міг раніше дізнатися про порушення свого права спірною реєстрацією права власності за відповідачем у 2005 році.

Враховуючи, що позовна давність застосовується лише до обґрунтованих позовних вимог, у суду відсутні правові підстави для її застосування з огляду на відмову у позові з інших вищезазначених підстав.

Щодо заявлених судових витрат, то оскільки позов не підлягає задоволенню, то і немає підстав для вирішення питання про судові витрати сторони позивача.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 10, 81-83, 89, 141, 263, 264, 265, 354 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про скасування права власності на житловий будинок та визнання права власності на частину житлового будинку, відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Рівненського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 30 днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання, АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_4 , зареєстроване місце проживання, АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Головуючий Н.М. Зейкан

Повне рішення виготовлено 12.12.2024 року.