Рішення

від 08.10.2024 по справі 757/31014/24-ц

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

757/31014/24-ц

2-7089/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2024 року

Печерський районний суд міста Києва в складі:

судді Єрмічової В. В.,

за участю секретаря судового засідання Кошелюка Д. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Агробіопродукт» про стягнення заборгованості по заробітній платі,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Печерського районного суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Агробіопродукт» (скорочене найменування ТОВ «Науково-виробниче підприємство «Агробіопродукт») про стягнення заборгованості по заробітній платі, оскільки Товариство добровільно не виплатило заборгованість по заробітній платі, тому позивач просить ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі в розмірі 296432 грн, а саме нараховану, але не виплачену суму заробітної плати з 01.01.2021 по 01.10.2023.

12.07.2024 на запит суду надійшла відповідь з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

15.07.2024 ухвалою судді у справі відкрито провадження для розгляду у спрощеному позовному провадженні з викликом сторін.

23.09.2024 представник відповідача подав відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що внаслідок не виплати ОСОБА_1 заробітної плати утворилась заборгованість за період із 01.01.2021 по 01.10.2023 в сумі 296432 грн.

25.09.2024 позивач подав відповідь на відзив, в якій просив задовольнити позов в повному обсязі.

01.10.2024 представник відповідача подав заперечення на відповідь на відзив, в яких зазначив, що не має заперечень у справі та просив провести судове за сідання без його участі.

08.10.2024 позивач подав до суду клопотання про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує і просить задовольнити у повному обсязі.

У судове засідання сторони не з`явилися, повідомлені належним чином про час, дату та місце розгляду справи, подали заяви про розгляд справи у їх відсутності.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося, оскільки сторони не з`явилися у судове засідання.

Ураховуючи заяву позивача, відзив відповідача, відповідь на відзив, заперечення на відповідь на відзив, дослідивши письмові докази, які містяться у матеріалах справи, суд дійшов такого висновку.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Позивач ОСОБА_1 з 01.06.2017 перебуває в трудових відносинах з ТОВ «Науково-виробниче підприємство «Агробіопродукт», обіймає посаду юрисконсульта, що не оспорюється відповідачем.

Відповідно до довідки про заробітну плату (дохід) № 02/08/2024 від 02.08.2024 існує заборгованість з виплати зарплати.

У відзиві представник відповідача в особі керівника Пархоменка Г. І. заборгованість по заробітній платі позивачу за період з 01.01.2021 по 01.10.2023 складає 296432 грн.

Відповідно до статтей 115, 116 КЗпП України відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець.

Будь-яких доказів проведення повного розрахунку з позивачем відповідач суду не надав.

При визначенні розміру заборгованості по заробітній платі, суд бере до уваги довідки ОК-5, ОК-7 надані позивачем та довідку про заробітну плату (дохід) надану відповідачем, а також те, що у відзиві відповідач не заперечував проти того, що утворилась заборгованість про заробітній платі позивача за період із 01.01.2021 по 01.10.2023 в сумі 296432 грн.

Статтею 43 Конституції України гарантовано право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Це право кореспондується з вимогами ст. 233 КЗпП України та ст. 21 Закону України «Про оплату праці».

Згідно з ч. 1 ст. 3 та ст. 4 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

За практикою Європейського суду з прав людини (справа «Будченко проти України», заява № 38677/06) концепція «майна» не обмежується існуючим майном, може охоплювати активи, включаючи вимоги, стосовно яких можна було би довести, що заявник принаймні мав «законні сподівання» щодо отримання можливості ефективного володіння правом на власність. Тобто, невиплачена заробітна плата є майном, тому підпадає під дію ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

За приписами ст. 2 Закону України «Про оплату праці» до структури заробітної плати входить основна заробітна плата (винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців), додаткова заробітна плата (винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій) та інші заохочувальні та компенсаційні виплати до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Згідно з ч. 2 ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до ч. 1 ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

У пункті 5 постанови пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» судам роз`яснено, що необхідно враховувати, що норми і гарантії оплати праці, визначені законодавством для працівників підприємств, установ, організацій усіх форм власності, є мінімальними державними гарантіями і тому при договірному регулюванні вони не можуть бути погіршені. Йдеться як про мінімальний розмір заробітної плати, так і про норми оплати праці, зокрема за час простою.

Ураховуючи, що трудовий договір це угода між працівником і власником підприємства або уповноваженим ним органом, за якою власник підприємства або уповноважений ним орган зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату (частина перша ст. 21 КЗпП України), що обов`язок організувати бухгалтерський облік на підприємстві покладено на власника або уповноважений ним орган, саме відповідач має довести, що він виплатив позивачу заробітну плату.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до роз`яснень викладених у п. 8 постанови пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.99 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

При визначені розміру заборгованості із заробітної плати, суд бере до уваги розрахунки заробітної плати з урахуванням інформації про нараховану заробітну плату, що міститься у витязі з реєстру застрахованих осіб (форма ОК-5, ОК-7), де вказано, що позивачу нарахована заробітна плата у період із 01.01.2021 по 01.10.2023 в сумі 296432 грн, яка є невиплаченою сумою.

Згідно з ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. При цьому, зі змісту статтей 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод випливає, що кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Відповідно до положень частини третьої ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з вимогами ст. 76-81 ЦПК України засобами доказування у цивільній справі є письмові, речові і електронні докази, висновки експерта, показання свідків. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд повно і всебічно з`ясувавши обставини по справі, надані суду докази, дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З урахуванням означеного вище, суд стягує з відповідача в дохід держави судовий збір у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 1211 грн 20 коп.

На підставі ст. 43 Конституції України, статтей 2, 24, 47, 94, 115, 233 КЗпП України, ст. 21 Закону України «Про оплату праці», керуючись статтями 4, 12, 13, 81, 82, 141, 259, 263-265, 268, 274-279, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Агробіопродукт» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за період із 01.01.2021 по 01.10.2023 в сумі 296432 (двісті дев`яносто шість тисяч чотириста тридцять дві) грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Агробіопродукт» на користь держави судовий збір у сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.

На підставі п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України допустити негайне виконання рішення у справі про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків НОМЕР_1 ).

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Агробіопродукт» (місцезнаходження юридичної особи: вул. Стрийська, 3, м. Київ, 03062; ідентифікаційний код юридичної особи 36113608).

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи на офіційному вебпорталі судової влади України за веб-адресою http://court.gov.ua/fair/sud2606.

Суддя В. В. Єрмічова