Рішення

від 12.12.2024 по справі 757/46846/23-ц

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/46846/23-ц

пр. 2-4316/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2024 року Печерський районний суд м. Києва

суддя Матійчук Г.О.

секретар судового засідання Музика В. П.

справа №757/46846/23-ц

учасники справи:

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Центр Проект»

відповідач: ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр Проект» до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору, -

представник відповідача - адвокат Галушко О. І.

В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2023 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом, у якому просить визнати недійсним договір про відступлення права вимоги, укладений 26 липня 2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Центр Проект» (далі - ТОВ «Центр Проект») та ОСОБА_1 .

В обґрунтування позову зазначає, що 26.07.2022 року між сторонами був укладений договір про відступлення прав вимоги, відповідно до умов якого ОСОБА_1 , як первісний кредитор відступив новому кредитору - ТОВ «Центр Проект» належне йому право вимоги за договором доручення №1 від 01.12.2016 року, укладеного між ОСОБА_1 , як довірителем, та ТОВ «Річковий парк 2», як повіреним.

Згідно п. 2.3. договору про відступлення права вимоги, за цим договором до нового кредитора переходить право вимагати, замість первісного кредитора, від боржника, належного та реального виконання зобов`язань на підставі договору доручення №1 від 01.12.2016 року, зокрема, зобов`язань щодо вчинення фактичних та юридичних дій по організації будівництва будинку та, відповідно, об`єкта, організації здачі в експлуатацію будинку, передачі об`єкта і всіх необхідних документів для оформлення права власності на нього. Об`єктом є нежитлове приміщення загальною площею 500 кв.м. (з урахуванням коригувань, наведених в п.п. 5.5., 5.6. договору), що знаходиться в м. Івано-Франківську (будівельна адреса: АДРЕСА_1 ) на 1 поверсі у будинку, виділеному на Генплані міста Івано-Франківська (який є додатком №3 до договору) і розташоване на земельних ділянках площею 1,0656, кадастрові номери 2610100000:01:009:0064.

Відповідно до пп. 3.1.1. п. 3.1. договору, новий кредитор зобов`язаний сплатити первісному кредитору за відступлення права вимоги за договором доручення №1 від 01.12.2016 року - 3 312 500 грн.

Станом на день подання цього позову державна реєстрація права власності на об`єкт за ТОВ «Центр Проект» не проведена у зв`язку з відсутністю документів, які підтверджують введення в експлуатацію будинку, частиною якого є об`єкт, а тому відсутні правові підстави для виникнення цивільних прав. ТОВ «Центр Проект» не розрахувалось із ОСОБА_1 , згідно з п. п. 3.1.1. договору.

На момент підписання договору про відступлення прав вимоги, від імені товариства діяв директор Шаблєєв В.В . У подальшому, новим керівником товариства було виявлено, що договір укладений під впливом помилки, зокрема, договором доручення №1 від 01.12.2016 року передбачено право довірителя передати свої права й обов`язки за цим договором (повністю або частково) третім особам тільки після одержання письмової згоди на таку передачу від повіреного. В той же час, такої згоди ОСОБА_1 , як довірителем від ТОВ «Річковий парк 2», як повіреного, отримано не було.

Укладаючи 26.07.2022 року договір про відступлення права вимоги, ТОВ «Центр Проект» помилково вважало про існування у ОСОБА_1 права відступлення своїх прав, як довірителя по договору доручення №1 від 01.12.2016 року та, відповідно, можливість укладення такого договору.

Посилаючись на наведене, просить визнати договір про відступлення прав вимоги від 26.07.2022 року недійсним, що стало підставою для звернення до суду із вказаним позовом.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 24.10.2023 року відкрито провадження у справі та вирішено провести розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Запропоновано відповідачу не пізніше п`ятнадцятиденного строку подати заяву із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, роз`яснено відповідачу, що він має право не пізніше п`ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження, копії позовної заяви та додатків до неї, до початку розгляду справи по суті надіслати відзив на позовну заяву (а. с. 31).

Копію ухвали про відкриття провадження направлено на адресу сторін, крім того відповідачу направлено копію позовної заяви з додатками. Також вказану ухвалу направлено на відомі адреси електронної пошти сторін та до електронного кабінету учасника справи (а. с. 32).

Відповідно до рекомендованого повідомлення, направленого на адресу позивача, останній отримав копію ухвали про відкриття провадження - 28.02.2024 року (а. с. 42).

На адресу суду повернувся лист з копією ухвали про відкриття провадження та копією позовної заяви з додатками, направлений на адресу відповідача, з відміткою «за закінченням терміну зберігання» (а. с. 43).

Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями.

Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур`єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи (ч. 6 ст. 128 ЦПК України).

За ч. 7 ст. 128 ЦПК України у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань; фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

Таким чином, сторони вважаються належно повідомленими про розгляд даної справи.

25.03.2024 року надійшли письмові пояснення відповідача, в яких останній не заперечував позовні вимоги з підстав, викладених у самих поясненнях (а. с. 34-41).

Згідно з ч. 1 ст. 174 ЦПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи. Як встановлено, ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання учасником розгляду заяви по суті справи у встановлений судом або законом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд, у порядку спрощеного позовного провадження, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов такого висновку.

За ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).

За ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За загальним правилом статтею 15 та 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених ч. 2 ст. 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно із ч. 2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов`язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків то інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Судом встановлено, що 01.12.2016 року між ОСОБА_1 , як довірителем, та ТОВ «Річковий парк 2», як повіреним, укладено договір доручення №1 (а. с. 14-25).

Згідно п. 2.1. цього договору довіритель доручає, а повірений зобов`язується за плату здійснити від імені та за рахунок довірителя наведені в договорі юридичні та фактичні дії по організації будівництва об`єкта, розташованого за адресою та на земельних ділянках, як вказано в п. 1.1. договору і після введення будинку в експлуатацію передати довірителю об`єкт і всі необхідні документи для оформлення права власності на нього.

Згідно п. 9.6. довіритель вправі передавати свої права й обов`язки за цим договором (повністю або частково) третім особам тільки після одержання письмової згоди на таку передачу від повіреного.

26.07.2022 року між ТОВ «Центр Проект» та ОСОБА_1 був укладений договір про відступлення прав вимоги (а. с. 10-13). Відповідно до умов договору, ОСОБА_1 (первісний кредитор) відступає ТОВ «Центр Проект» (новому кредитору) належне йому право вимоги за договором доручення №1 від 01.12.2016 року, укладеного між ОСОБА_1 , як довірителем, та ТОВ «Річковий парк 2», як повіреним.

Згідно п. 2.3. договору про відступлення права вимоги, за цим договором до нового кредитора переходить право вимагати, замість первісного кредитора, від боржника, належного та реального виконання зобов`язань на підставі договору доручення №1 від 01.12.2016 року, зокрема, зобов`язань щодо вчинення фактичних та юридичних дій по організації будівництва будинку та, відповідно, об`єкта, організації здачі в експлуатацію будинку, передачі об`єкта і всіх необхідних документів для оформлення права власності на нього.

За ст.ст. 512-514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов`язку боржника третьою особою.

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Статтею 517 ЦК первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Як зазначає позивач у позові, ним було укладено договір про відступлення прав вимоги від 26.07.2022 року під впливом помилки, яка полягала в тому, що він припускав наявність у відповідача права відступити свої права та обов`язки за договором доручення №1 від 01.12.2016 року, втім як виявилось пізніше таких прав відповідач не мав, оскільки не отримав від повіреного - ТОВ «Річковий парк 2» згоди на відступлення прав третім особам (п. 9.6. договору).

За ч. ч. 1, 4 ст. 202 ЦК правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ст. 203 ЦК).

Відповідно до ст. 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За ч. 1 ст. 216 ЦК недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей майна, які значно знижують його цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (ч. 1 ст. 229 ЦК України).

У своїй постанові від 03.10.2018 року у справі 759/17065/14 Верховного Суду зробив висновок, що під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов`язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення.

Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення. Указане суд визначає на підставі встановлених під час судового розгляду обставин конкретної справи (такий висновок виклав Верховний Суд у своїй постанові від 03.08.2022 року у справі 363/4381/19).

Крім того, у постанові від 26.10.2022 року у справі 947/32485/20, Верховний Суд зазначив, що під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов`язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення; під природою правочину слід розуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів. Причому природа правочину охоплюватиме собою його характеристику з позицій: а) оплатності або безоплатності (наприклад, особа вважала, що укладає договір довічного утримання, а насправді уклала договір дарування); б) правових наслідків його вчинення (наприклад, особа вважала, що укладає договір комісії, а насправді це був договір купівлі-продажу з відстроченням платежу).

Згідно п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року №9, правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання правочину недійсним, в силу приписів ч. 1 ст. 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних норм ст. ст. 229-233 ЦК України, про правочини, що вчинені з дефектом волі, під впливом помилки, обману, насильства тощо.

В даному випадку такою помилкою є припущення позивача про наявність у відповідача (в момент укладення договору про відступлення прав вимоги від 26.07.2022 року) прав відступлення своїх прав довірителя за договором доручення №1 від 01.12.2016 року.

Оскілки ТОВ «Центр Проект» не було стороною договору доручення №1 від 01.12.2016 року, відповідно не було обізнано зі змістом цього договору, а відтак і перевірити повноваження та правомочності ОСОБА_1 у товариства не було можливості.

За наведених обставин, суд доходить висновку про допущення позивачем при укладенні договору від 26.07.2022 року помилки, щодо такої істотної умови, як наявність правомочності у ОСОБА_1 на укладання оспорюваного договору, а відтак про наявність підстав для визнання недійсним договору про відступлення прав вимоги.

У статті 6 Конвенції проголошено принцип справедливого розгляду справи, за яким кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Аналогічний принцип закріплено й у національному законодавстві, а саме ст. 2 ЦПК України, згідно з якою завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно з частиною другою вказаної статті суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ст. 5 ЦПК України).

Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, як встановлено ч. 2 ст. 77 ЦПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦПК України, суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Таким чином, доказуванням є процесуальна і розумова діяльність суб`єктів доказування, яка здійснюється в урегульованому цивільному процесуальному порядку і спрямована на з`ясування дійсних обставин справи, прав і обов`язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, збирання, витребування, дослідження і оцінки доказів; докази і доказування виступають процесуальними засобами пізнання в цивільному судочинстві.

Процес доказування (на достовірність знань про предмет) відбувається у межах передбачених процесуальних форм і структурно складається з декількох елементів або стадій, які взаємопов`язані й взаємообумовлені. Виділяються такі елементи: твердження про факти; визначення заінтересованих осіб щодо доказів; подання доказів; витребування доказів судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі; дослідження доказів; оцінка доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Суд наголошує, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.

Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Верховний Суд звертається до власних висновків у Постанові від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17.

Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню у повному обсязі.

Розподіл судових витрат між сторонами, регулюється ст. 141 ЦПК України. Зокрема: судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку з задоволенням позову судовий збір у розмірі 2 684, 00 грн підлягає стягненню із відповідача на користь позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 15, 16, 202, 203, 215, 216, 229, 512-514, 516, 517 ЦК України, ст. ст. 2, 4, 12, 13, 15, 76-82, 89, 95, 141, 174, 258-259, 263-265, 268, 274-279, 352-355, 15.5) Перехідних положень ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр Проект» до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору - задовольнити.

Визнати недійсним договір про відступлення права вимоги, укладений 26 липня 2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Центр Проект» та ОСОБА_1 .

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр Проект» судовий збір у розмірі 2 684, 00 грн.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності ЦПК України в редакції від 15 грудня 2017 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи на офіційному вебпорталі судової влади України за вебадресою: http://court.gov.ua/fair/sud2606.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Центр Проект», адреса: вул. Мацієвича, 5, корп. 2, м. Київ, 03186, код ЄДРПОУ 35101958.

Відповідач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Суддя Г. О. Матійчук