Рішення

від 12.12.2024 по справі 360/1260/24

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

12 грудня 2024 рокум. ДніпроСправа № 360/1260/24

Луганський окружний адміністративний суд у складі судді Захарової О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом адвоката Бабцева Юрія Олександровича в інтересах ОСОБА_1 до Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

18 жовтня 2024 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов адвоката Бабцева Юрія Олександровича (далі - представник позивача) в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач) до Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України (далі - відповідач), з такими вимогами:

1) визнати протиправним та скасувати рішення Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, оформлене протоколом від 26.08.2024, в частині непідтвердження факту позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України ОСОБА_2 ;

2) зобов`язати Комісію з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України повторно розглянути заяву позивача від 05.07.2024 про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач звернувся до Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України з заявою за формою, затвердженою Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України №281 від 01.12.2022 «Про затвердження форм заяв для забезпечення соціального і правового захисту осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей», додавши до заяви ряд документів.

18.09.2024 на месенджер Telegram ОСОБА_1 було отримано листа з Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України за вих. №22/Т-9780-6.3-6502 від 02.09.2024, в якому повідомлено, що Комісія на засіданні 26.08.2024 за результатами розгляду заяви та доданих до неї документів, прийняла рішення про непідтвердження факту позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України стосовно ОСОБА_1 , у зв`язку з відсутністю у долучених до заяви додатках підтверджуючих документів на здійснення ОСОБА_1 діяльності або дій по відношенню до нього, передбачених підпунктами «а», «б» пункту 2 частини першої статті 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей».

Представник позивача зазначає, що інших відомостей щодо причин відмови вказаний лист не містив.

27.09.2024 адвокатом Бабцевим Ю.О. в інтересах ОСОБА_1 до Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України подано клопотання про повторний розгляд питання про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України щодо ОСОБА_1 , та долучено на розгляд Комісії інші документи на підтвердження захоплення діючого на той час працівника правоохоронного органу - підполковника міліції ОСОБА_1 , як заручника, та нанесення йому тілесних ушкоджень, внаслідок збройної агресії проти України, а саме: копію висновку про результати службового розслідування за фактом заподіяння тілесних ушкоджень від 16.04.2015; копію висновку експерта про проведення судово-медичної експертизи № 47; копію витягу з наказу першого заступника керівника Антитерористичного Центру при Службі безпеки України від 18.12.2014 № 103; копію довідки про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України від 05.09.2018; копію посвідчення учасника бойових дій.

Листом від 01.10.2024 за вих. № 22/6.2-8120-24 за підписом тимчасово виконуючого обов`язків Міністра з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, адвоката Бабцева Ю.О. повідомлено про те, що листом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 02.09.2024 за вих. № 22Т-9780-6.3-6502 ОСОБА_1 поінформовано про прийняте Комісією рішення щодо непідтвердження факту позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України стосовно нього, проте будь-які заходи реагування не вживалися.

Враховуючи наведені вище обставини, представник позивача вважає відмову Комісії визнати факт незаконного затримання ОСОБА_1 внаслідок збройної агресії проти України незаконною, і такою, що порушує права права позивача, як особи, яка була незаконно затримана, фактично викрадена окупантами та перебувала в неволі.

Ухвалою від 23 жовтня 2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Від відповідача надійшов відзив від 18.11.2024 № 22/6.1-9150-24, в якому представник відповідача заперечує проти задоволення позовних вимог з таких підстав.

Закон України «Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей» (далі - Закон) визначає основи соціального і правового захисту осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до положень пункту другого частини першої статті 1 Закону, дія цього закону поширюється на громадян України, які є цивільними особами, що перебувають під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року, яких було позбавлено особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України державою-агресором, її органами, підрозділами, формуваннями, іншими утвореннями під час перебування на тимчасово окупованих територіях України або на території держави-агресора:

а) у зв`язку із здійсненням такими громадянами діяльності, спрямованої на вираження поглядів, цінностей, позицій щодо відстоювання державного суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності України, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України, а також за здійснювану професійну, громадську, політичну чи правозахисну діяльність, пов`язану із відстоюванням державного суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і недоторканності України, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України, захистом прав та свобод осіб, позбавлених особистої свободи через таку діяльність, якщо були підстави вважати, що здійснення такої діяльності становило реальну або потенційну небезпеку для незаконного переслідування особи державою-агресором, її органами, підрозділами, формуваннями, іншими утвореннями;

б) у зв`язку з незаконними діями держави-агресора, її органів, підрозділів, формувань, інших утворень з явною або прихованою метою спонукання України, іншої держави, державного органу, організації, у тому числі міжнародної, юридичних або фізичних осіб до дій або утримання від здійснення дій як умови звільнення громадянина України.

Відповідач звертає увагу на те, що позивач неправомірно посилається на положення пункту першого частини 6 першої статті 1 Закону, оскільки працівники органів Національної поліції не належать до категорій осіб, визначених статтею 4 Женевської конвенцією від 12 серпня 1949 року.

Підпунктом 3 пункту 8 Положення передбачено, що громадянин України, який є цивільною особою, що перебуває під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 р., якого було позбавлено особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України державою-агресором, її органами, підрозділами, формуваннями, іншими утвореннями під час перебування на тимчасово окупованих територіях України або на території держави-агресора у зв`язку з незаконними діями держави-агресора, її органів, підрозділів, формувань, інших утворень з явною або прихованою метою спонукання України, іншої держави, державного органу, організації, у тому числі міжнародної, юридичних або фізичних осіб до дій або утримання від здійснення дій як умови звільнення громадянина України, або його законний представник, член сім`ї такого громадянина або законний представник члена сім`ї звертається до Мінреінтеграції із заявою за формою, встановленою Мінреінтеграції.

До заяви додаються: документи та/або відомості, що підтверджують факт та обставини позбавлення особи особистої свободи; документи та/або відомості, що підтверджують факт (факти) порушення норм Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 р. стосовно заявника під час його захоплення, незаконного затримання, незаконного арешту, незаконного тримання або іншим чином незаконного позбавлення особистої свободи державою-агресором, її органами, підрозділами і формуваннями, іншими утвореннями з явною або прихованою метою спонукання України, іншої держави, державного органу, організації, у тому числі міжнародної, юридичних або фізичних осіб до дій або утримання від здійснення дій як умови звільнення громадянина України; витяг з Єдиного державного реєстру досудових розслідувань (за наявності кримінального провадження стосовно особи); повідомлення органів сил безпеки та сил оборони стосовно особи.

Натомість, позивачем не було надано на розгляд Комісії повідомлення органів сил безпеки та сил оборони стосовно нього.

Відповідач вважає, що подані позивачем до Комісії документи, не можуть вважатися належними, допустимими та достатніми доказами на підтвердження його позицій щодо відстоювання державного суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і недоторканності України, враховуючи наступне.

Відповідно до Переліку Розпорядження КМУ від 07.11.2014 № 1085-р м. Щастя Луганської області відноситься до населених пунктів, що розташовані на лінії розмежування.

Відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 309 від 22.12.2019 імовірна дата розпочатих бойових дій в Щастинській міській територіальній громаді 25.02.2022.

Відповідно до Указу Президента України Про межі та перелік районів, міст, селищ і сіл, частин їх територій, тимчасово окупованих у Донецькій та Луганській областях № 32/2019 від 07.02.2019 м. Щастя відсутнє.

З огляду на вищезазначене, м. Щастя Луганської області у період з 26.05.2014 по 27.05.2014 не було підконтрольне представникам незаконних збройних формувань т.зв. «лнр».

Також, позивач не надав до Комісії будь-яких підверджуючих документів, які б вказували на те, що він потрапив в місця позбавлення особистої свободи під час виконання службових обов`язків, оскільки Комісії не надано витяги з наказів Генерального штабу Збройних Сил України про залучення до здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, витяги з наказів Командувача об`єднаних сил, командирів оперативно-тактичних угруповань про прибуття (вибуття) до (з) районів здійснення цих заходів, документи про направлення у відрядження до районів здійснення цих заходів.

Відповідач звертає увагу на той факт, що довідка № 6956лк від 02.07.2024 суперечить інформації наявній в листі Щастинської окружної прокуратури від 10.05.2024 №56-650вих2454-2-24, оскільки прокуратура зазначає, що матеріали кримінального провадження втрачені в той час, як Голова ліквідаційної комісії надає інформацію про перебування в місцях несвободи без будь-яких підтверджуючих документів лише на основі заяви позивача, листа від 10.05.2024 №56-650вих2454-2-24 та листа офісу Генеральної прокуратури від 21.06.2024 № 18/1/2-21851-17.

Відповідач також зазначає, що Комісія в межах своїх повноважень не заперечує ймовірність факту нещасного випадку (пригоди), яка трапилася 26-27.05.2014, однак вказує на відсутності документів, фактів та належних доказів, які б підтверджували причинно-наслідковий зв`язок між пригодою та збройною агресією рф. Дана пригода могла трапитися у зв`язку із професійною діяльністю позивача, а не у зв`язку із збройною агресією рф.

Документи, надані Комісії позивачем на підтвердження події датовані майже через рік після настання пригоди, але при цьому відсутні обґрунтування, чому ці документи не були складені в найкоротші строки після пригоди, що ставить під сумніви відображення реальних обставин подій, що трапились в 2014 році. Особливої уваги заслуговує той факт, що багато документів видані позивачу в 2024 році, тобто майже через 10 років після настання пригоди, що є суперечливим та таким, що не відображає дійсні обставини.

До Державного підприємства «Український національний центр розбудови миру», яке виконує функції Національного Інформаційного Бюро (далі - НІБ), Комісією скеровано запит стосовно наявності/відсутності підтвердження у Центрального агентства розшуку Міжнародного Комітету Червоного Хреста (далі - ЦАР МКЧХ) незаконного позбавлення ОСОБА_1 особистої свободи. Однак, у реєстрі НІБ відсутнє підтвердження про перебування у полоні держави-агресора ОСОБА_1 через ЦАР МКЧХ та відсутнє підтвердження про перебування у полоні держави-агресора ОСОБА_1 з інших відкритих джерел, цю інформацію використовувала Комісія при прийнятті рішення 26.08.2024.

У відповідь на запит Комісії від 05.11.2024 №22/6.1-8931-24 Об`єднаний центр з координації пошуку та звільнення військовополонених, незаконно позбавлених волі осіб внаслідок агресії проти України при Службі безпеки України, повідомив про відсутність інформації стосовно ОСОБА_3 відсутня інформація.

Відповідач зазначає, що відповідно до Положення, рішення про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, про визнання особи членом сім`ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, чи про непідтвердження факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, відмову у визнанні особи членом сім`ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України є виключно дискреційним повноваженням Комісії.

Враховуючи наведене, відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

21.11.2024 позивачем до суду подано письмову відповідь на відзив відповідача, в якій позивач не погоджується з усіма доводами відповідача, просить позовні вимоги задовольнити.

06.12.2024 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив. Заперечуючи проти доводів позивача, відповідач вказує, що Комісія має право відмовити у встановленні факту, якщо докази не є достатніми для підтвердження позбавлення свободи. Відсутність підтвердження з боку органів безпеки є об`єктивною підставою для відмови у визнанні факту позбавлення свободи.

Відповідач вважає, що Комісія має дискреційне право встановлювати або відмовляти у визнанні фактів, якщо докази є недостатніми. У даному випадку: рішення прийняте з урахуванням усіх наданих доказів та відповідно до процедури; відсутність деяких документів або їхній формальний характер не впливають на правомірність рішення, якщо загальна картина є недостатньою для підтвердження факту позбавлення свободи.

Просить відмовити у задоволенні позову.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах позовних вимог та наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд встановив таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 12.05.2015.

05.07.2024 ОСОБА_1 звернувся до Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України із заявою про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України стосовно нього.

Заява була складена за формою, затвердженою Наказом Мінреінтеграції №281 від 01 грудня 2022 року «Про затвердження форм заяв для забезпечення соціального і правового захисту осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей».

У заяві ОСОБА_1 зазначив, що 26.05.2014 при виконанні службових обов`язків, він та інші працівники міліції в м. Щастя Луганської області були незаконно захоплені представниками незаконних збройних формувань держави - агресора російської федерації, які на той час іменували себе «Луганська народна республіка» та були озброєні автоматичною вогнепальною зброєю. В подальшому його та інших співробітників міліції в кайданках було доставлено до м.Луганська до підвального приміщення СБУ в Луганській області, яке вже на той час було захоплено представниками незаконних збройних формувань. Під час його незаконного позбавлення волі, знаходячись в приміщенні СБУ в Луганській області, до нього застосовувалося катування, заходи фізичного та психологічного впливу, а також останньому погрожували зброєю. 27.05.2014 після перемовин, його та інших працівників правоохоронних органів було звільнено. Після чого, він звернувся за медичною допомогою та проходив службу в міліції та Національній поліції України на підконтрольній Україні території.

На підтвердження викладених в заяві обставин, позивачем було додано до заяви такі документи: копію паспорту та РНОКПП, витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12014130550000364 від 27.05.2014, лист Щастинської окружної прокуратури від 10.05.2024, лист Офісу генерального прокурора від 21.06.2024 № 18/1/2-21851-17; акт № 6 про нещасний випадок затверджений начальником УКЗ ГУМВС України у Луганській області, акт розслідування нещасного випадку від 23.04.2015, довідку про перебування громадянина України з числа осіб, визначених пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхній сімей».

Листом від 02.09.2024 № 22/Т-9780-6.3-6502 Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України повідомило позивача, що Комісією на засіданні 26.08.2024 було розглянуто заяву від 09.07.2024 та додані до неї документи. Дослідивши додані документи, Комісією прийнято рішення про непідтвердження факту позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України стосовно ОСОБА_1 , у зв`язку з відсутністю у долучених до заяви додатках підтверджуючих документів на здійснення ОСОБА_1 діяльності або дій по відношенню до ОСОБА_1 , передбачених підпунктами «а», «б» пункту 2 частини першої статті 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей».

27.09.2024 адвокатом Бабцевим Ю.О. в інтересах ОСОБА_1 до Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України подано клопотання щодо повторного розгляду Комісією питання щодо встановлення факту позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України стосовно ОСОБА_1 .

До листа представником позивача додано такі документи: висновок про результати службового розслідування за фактом заподіяння тілесних ушкоджень від 16.04.2015, висновок експерта про проведення судово-медичної експертизи №47, витяг з наказу першого заступника керівника Антитерористичного Центру при Службі безпеки України від 18.12.2014 №103, довідку про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України від 05.09.2018, посвідчення учасника бойових дій.

Позивачем отримано лист Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України №22/6.1-8931-24 від 05.11.2024, у якому було зазначено, що Комісією на засіданні 26.08.2024 за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 09.07.2024 прийнято рішення про непідтвердження факту позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України. Водночас вказано, що до 13.11.2024 має бути надана інформація на електронну адресу Мінреінтеграції: чи наявна інформація щодо незаконного позбавлення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , особистої свободи у зв`язку з обставинами, передбаченими підпунктами «а», «б» пункту 2 частини першої статті 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей»?; чи наявне підтвердження незаконного позбавлення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , особистої свободи у зв`язку з обставинами, передбаченими підпунктами «а», «б» пункту 2 частини першої статті 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей»?; чи проводилось опитування працівниками СБУ ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , після його звільнення з місць незаконного позбавлення особистої свободи?

Вважаючи відмову Комісії у встановленні факту позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України позивач за захистом прав звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, та доводам відповідача 1,2, викладених в відзиві на позов, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела права.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Тобто судовий контроль за реалізацією суб`єктами владних повноважень їхніх повноважень здійснюється за визначеними частиною другою статті 2 КАС України критеріями, і якщо суд установить, що діяльність органу державної влади не відповідає хоча б одному із визначених критеріїв, це може бути підставою для задоволення позову щодо оскарження відповідних дій (бездіяльності) чи рішення, якщо така діяльність порушує права, свободи та інтереси позивача.

Спірним у цій справі є рішення Комісії про відмову ОСОБА_1 у встановленні факту позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України.

Відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей» від 26 січня 2022 року № 2010-ІХ (далі - Закон № 2010-ІХ) цей Закон визначає основи соціального і правового захисту осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, а також членів їхніх сімей.

Частиною першою статті 2 Закону №2010-ІХ визначено, що дія цього Закону поширюється на громадян України:

1) яких було позбавлено особистої свободи державою-агресором, її органами, підрозділами, формуваннями, іншими утвореннями у зв`язку із захистом державного суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і недоторканності України внаслідок збройної агресії проти України, які належать до складу сил безпеки і сил оборони України та до однієї з категорій осіб, визначених Женевською конвенцією про поводження з військовополоненими від 12 серпня 1949 року та Додатковим протоколом до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року;

2) які є цивільними особами, що перебувають під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року, яких було позбавлено особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України державою-агресором, її органами, підрозділами, формуваннями, іншими утвореннями під час перебування на тимчасово окупованих територіях України або на території держави-агресора:

а) у зв`язку із здійсненням такими громадянами діяльності, спрямованої на вираження поглядів, цінностей, позицій щодо відстоювання державного суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності України, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України, а також за здійснювану професійну, громадську, політичну чи правозахисну діяльність, пов`язану із відстоюванням державного суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і недоторканності України, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України, захистом прав та свобод осіб, позбавлених особистої свободи через таку діяльність, якщо були підстави вважати, що здійснення такої діяльності становило реальну або потенційну небезпеку для незаконного переслідування особи державою-агресором, її органами, підрозділами, формуваннями, іншими утвореннями;

б) у зв`язку з незаконними діями держави-агресора, її органів, підрозділів, формувань, інших утворень з явною або прихованою метою спонукання України, іншої держави, державного органу, організації, у тому числі міжнародної, юридичних або фізичних осіб до дій або утримання від здійснення дій як умови звільнення громадянина України.

Згідно із статтею 3 Закону №2010-ІХ прийняття рішень з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України здійснюється Комісією з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України (далі - Комісія).

Комісія утворюється при центральному органі виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованих територій України.

Комісія здійснює діяльність відповідно до Положення про Комісію з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, яке затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованих територій України.

Статтею 4 Закону № 2010-ІХ визначено перелік документів та відомостей, які є підставою для встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України відповідно до пунктів 1 та 2 частини 1 статті 2 цього Закону.

Підставою для встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 цього Закону є такі документи:

1) заява особи або її законного представника, або члена сім`ї особи, подана за зразком, встановленим центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованих територій України;

2) один із таких документів:

а) довідка Міністерства оборони України, іншого центрального органу виконавчої влади, що здійснює керівництво військовим формуванням, утвореним відповідно до законів України, або правоохоронного органу чи державного органу спеціального призначення з правоохоронними функціями, командира підрозділу Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів, державного органу спеціального призначення з правоохоронними функціями, оформлена за зразком та в порядку, встановленими Кабінетом Міністрів України, про те, що військовослужбовець або інша особа, визначена пунктом 1 частини першої статті 2 цього Закону, перебуває (перебувала) в місцях несвободи внаслідок збройної агресії проти України, із зазначенням строку позбавлення особистої свободи, або інтернована у нейтральних державах;

б) документ, що підтверджує участь особи як члена добровольчого загону (формування) в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, під час позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, із зазначенням строку перебування в місцях несвободи, або інтернована у нейтральних державах;

3) витяг з Єдиного державного реєстру досудових розслідувань (за наявності кримінального провадження стосовно особи);

4) повідомлення органів сил безпеки та сил оборони стосовно особи.

Підставою для встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України відповідно до підпункту «а» пункту 2 частини першої статті 2 цього Закону є такі документи:

1) заява особи або її законного представника, або члена сім`ї особи, подана за зразком, встановленим центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованих територій України;

2) документи та/або відомості, що підтверджують факт (факти) порушення норм Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року стосовно заявника при його захопленні, незаконному затриманні, незаконному арешті, незаконному триманні або іншим чином незаконному позбавленні особистої свободи державою-агресором, її органами, підрозділами і формуваннями, іншими утвореннями, у зв`язку із здійсненням такою особою діяльності, спрямованої на вираження поглядів, цінностей, позицій щодо відстоювання державного суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і недоторканності України, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України, а також за здійснювану професійну, громадську, політичну чи правозахисну діяльність, пов`язану з відстоюванням державного суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і недоторканності України, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України, захистом прав та свобод осіб, позбавлених особистої свободи через таку діяльність, та про підтвердження дійсності підстав вважати, що здійснення такої діяльності становило реальну або потенційну небезпеку для незаконного переслідування особи державою-агресором, її органами, підрозділами, формуваннями, іншими утвореннями;

3) витяг з Єдиного державного реєстру досудових розслідувань (за наявності кримінального провадження стосовно особи);

4) повідомлення органів сил безпеки та сил оборони стосовно особи.

Згідно із частиною шостою статті 4 Закону №2010-ІХ під час розгляду заяв Комісією беруться до уваги:

1) інформація, відомості та/або дані, надані особою (заявником), її законним представником, іншою близькою особою, адвокатом чи іншим представником заявника за договором;

2) документи (довідки) щодо достовірності відомостей (інформації), наведених особою та/або стосовно особи, надані центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами на запит Комісії;

3) рішення з відповідних питань міжнародної судової установи, юрисдикція якої визнана Україною;

4) інша інформація, надана чи оприлюднена міжнародними, правозахисними та іншими організаціями.

У разі потреби Комісія заслуховує пояснення осіб, стосовно яких подані документи та/або відомості, та/або свідків, законного представника особи, іншої близької особи, адвоката чи іншого представника заявника, які надали Комісії свідчення, інформацію, відомості.

Частиною сьомою статті 4 Закону № 2010-ІХ визначено, що за результатами розгляду поданих заяв, документів та/або відомостей з підстав, визначених частинами першою - п`ятою цієї статті, Комісія приймає рішення про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, про визнання особи членом сім`ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, чи про непідтвердження факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, відмову у визнанні особи членом сім`ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України.

При прийнятті рішення про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України Комісія встановлює дату початку строку позбавлення особи особистої свободи, а у разі звільнення особи з місць несвободи - дату її звільнення.

Відповідно до пункту 1 Положення про Комісію з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.11.2022 № 1281 у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин, Комісія з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України (далі - Комісія) утворюється при Мінреінтеграції з метою виконання завдань, визначених Законом України «Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей».

Відповідно до пункту 3 Положення, завданнями Комісії є:

1) розгляд заяв та матеріалів (довідки, інформація, інші документи), визначених пунктами 8, 9, 11 цього Положення, щодо встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, визнання членом сім`ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України;

2) прийняття рішень про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України чи про непідтвердження факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України;

3) прийняття рішень про визнання членом сім`ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, чи про відмову у визнанні особи членом сім`ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України;

4) проведення аналізу практики застосування законодавства з питань соціального та правового захисту осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України;

5) встановлення дати початку строку позбавлення особи особистої свободи під час прийняття рішення про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, а у разі звільнення особи з місць несвободи - дати її звільнення з урахуванням положень, зазначених у пункті 15 цього Положення.

Згідно п. 4 Положення, комісія для виконання покладених на неї завдань має право:

1) залучати до своєї роботи представників центральних і місцевих органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, громадських об`єднань, наукових та інших установ, а також окремих фахівців за їх згодою;

2) одержувати безоплатно від центральних і місцевих органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб інформацію, документи та матеріали, необхідні для виконання покладених на Комісію завдань, у строк не більше 15 календарних днів, а якщо це стосується надання великого обсягу інформації, документів та матеріалів, - не більше 30 календарних днів з дня надходження відповідного звернення Комісії до відповідного органу, посадової особи;

3) приймати рішення про надання коштів для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, що надавалася особам, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, для захисту їх прав і законних інтересів;

4) скасовувати рішення про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, про визнання особи членом сім`ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України;

5) розглядати інші питання в межах повноважень, визначених законом та цим Положенням.

Згідно із пунктом 7 Положення організаційною формою роботи Комісії є засідання.

Засідання Комісії скликаються у разі потреби, але не рідше ніж один раз на квартал.

Рішення Комісії вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало більше половини присутніх на засіданні членів Комісії.

У разі рівного розподілу голосів вирішальним є голос головуючого на засіданні.

У разі відсутності достатньої кількості голосів під час голосування за прийняття рішення про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України факт позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України вважається невстановленим.

За результатами розгляду поданих заяв, документів та/або відомостей Комісія приймає рішення про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, про визнання особи членом сім`ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, чи про непідтвердження факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, відмову у визнанні особи членом сім`ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України.

Рішення Комісії оформляється протоколом, який підписується головою, заступником голови, секретарем та всіма членами Комісії, які брали участь у засіданні.

Прийняті Комісією рішення про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, про визнання особи членом сім`ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, вносяться до Єдиного реєстру осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України.

Пунктом 8 Положення визначено, що для прийняття рішення, передбаченого підпунктом 2 пункту 3 цього Положення:

громадянин України, якого було позбавлено особистої свободи державою-агресором, її органами, підрозділами, формуваннями, іншими утвореннями у зв`язку із захистом державного суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і недоторканності України внаслідок збройної агресії проти України, які належать до складу сил безпеки і сил оборони України та до однієї з категорій осіб, визначених Женевською конвенцією про поводження з військовополоненими від 12 серпня 1949 р. та Додатковим протоколом до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 р., що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 р., або його законний представник, член сім`ї такого громадянина або законний представник члена сім`ї такого громадянина звертається до Мінреінтеграції із заявою за формою, встановленою Мінреінтеграції.

До заяви додаються:

довідка Міноборони, іншого центрального органу виконавчої влади, що здійснює керівництво військовим формуванням, утвореним відповідно до законів, або правоохоронного органу чи державного органу спеціального призначення з правоохоронними функціями, командира підрозділу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань, правоохоронних органів, державного органу спеціального призначення з правоохоронними функціями, оформлена за зразком та в порядку, встановленими Кабінетом Міністрів України, про те, що військовослужбовець або інша особа перебуває (перебувала) в місцях несвободи внаслідок збройної агресії проти України, із зазначенням строку позбавлення особистої свободи, або інтернована у нейтральних державах, або документ, що підтверджує участь особи як члена добровольчого загону (формування) в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, під час позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, із зазначенням строку перебування в місцях несвободи, або інтернована у нейтральних державах;

витяг з Єдиного державного реєстру досудових розслідувань (за наявності кримінального провадження стосовно особи);

повідомлення органів сил безпеки та сил оборони стосовно особи;

2) громадянин України, який є цивільною особою, що перебуває під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 р., якого було позбавлено особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України державою-агресором, її органами, підрозділами, формуваннями, іншими утвореннями під час перебування на тимчасово окупованих територіях України або на території держави-агресора у зв`язку із провадженням таким громадянином діяльності, спрямованої на вираження поглядів, цінностей, позицій щодо відстоювання державного суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності України, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України, а також за проваджувану професійну, громадську, політичну чи правозахисну діяльність, пов`язану із відстоюванням державного суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і недоторканності України, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України, захистом прав та свобод осіб, позбавлених особистої свободи через таку діяльність, якщо були підстави вважати, що провадження такої діяльності становило реальну або потенційну небезпеку для незаконного переслідування особи державою-агресором, її органами, підрозділами, формуваннями, іншими утвореннями, або його законний представник, член сім`ї такого громадянина або законний представник члена сім`ї звертається до Мінреінтеграції із заявою за формою, встановленою Мінреінтеграції.

До заяви додаються:

документи та/або відомості, що підтверджують факт (факти) порушення норм Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 р. стосовно заявника під час його захоплення, незаконного затримання, незаконного арешту, незаконного тримання або іншим чином незаконного позбавлення особистої свободи державою-агресором, її органами, підрозділами і формуваннями, іншими утвореннями у зв`язку із провадженням такою особою діяльності, спрямованої на вираження поглядів, цінностей, позицій щодо відстоювання державного суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і недоторканності України, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України, а також за проваджувану професійну, громадську, політичну чи правозахисну діяльність, пов`язану з відстоюванням державного суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і недоторканності України, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України, захистом прав та свобод осіб, позбавлених особистої свободи через таку діяльність, та про підтвердження дійсності підстав вважати, що провадження такої діяльності становило реальну або потенційну небезпеку для незаконного переслідування особи державою-агресором, її органами, підрозділами, формуваннями, іншими утвореннями;

витяг з Єдиного державного реєстру досудових розслідувань (за наявності кримінального провадження стосовно особи);

повідомлення органів сил безпеки та сил оборони стосовно особи;

звернення, написане в довільній формі в присутності особи, що надає професійну правничу допомогу, або консула, що підтверджується їх підписами, про уповноваження особою, яку було позбавлено особистої свободи, або членом її сім`ї іншої особи на отримання такої допомоги у період дії в Україні або окремих її місцевостях правового режиму воєнного стану, у разі коли особа, яку було позбавлено особистої свободи, та члени її сім`ї позбавлені можливості отримати щорічну державну грошову допомогу, яка надається особі, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України під час перебування такої особи в місцях несвободи.

Згідно із пунктом 14 Положення, під час розгляду заяв Комісією беруться до уваги:

1) інформація, відомості та/або дані, надані особою (заявником), її законним представником, іншою близькою особою, адвокатом чи іншим представником заявника за договором;

2) документи (довідки) щодо достовірності відомостей (інформації), наведених особою та/або стосовно особи, надані центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами на запит Комісії;

3) рішення з відповідних питань міжнародної судової установи, юрисдикція якої визнана Україною;

4) інша інформація, надана чи оприлюднена міжнародними, правозахисними та іншими організаціями.

У разі потреби Комісія заслуховує пояснення осіб, стосовно яких подані документи та/або відомості, та/або свідків, законного представника особи, іншої близької особи, адвоката чи іншого представника заявника, які надали Комісії свідчення, інформацію, відомості.

Відповідно до пункту 17 Положення визначено, що рішення Комісії про непідтвердження факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України чи відмову у визнанні членом сім`ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, може бути оскаржено в судовому порядку.

Судом встановлено, що 26.08.2024 на засіданні Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України за результатом розгляду поданої позивачем заяви від 05.07.2024 відповідачем прийнято рішення, оформлене протоколом засідання комісії ДСК від 26.08.2024, згідно з яким відповідач прийняв рішення не встановлювати факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України ОСОБА_1 .

Суд зауважує, що рішення про непідтвердження факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України є актом індивідуальної дії, головною рисою якого є його конкретність (гранична чіткість), а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб`єктом адміністративного права, який видає такий акт; розв`язання за їх допомогою конкретних, а саме індивідуальних, справ або питань, що виникають у сфері державного управління; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами; чітка відповідність такого акта нормам чинного законодавства.

Також загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб`єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.

Сталою є позиція Верховного Суду, що вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, дає стороні можливість апелювати проти нього. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та, зокрема, судовий контроль за адміністративними актами суб`єкта владних повноважень. І навпаки, ненаведення мотивів прийнятих рішень «суб`єктивізує» акт державного органу і не дає змоги суду встановити дійсні підстави та причини, з яких цей орган дійшов саме таких висновків, надати їм правову оцінку, та встановити законність, обґрунтованість, пропорційність рішення (постанови Верховного Суду від 18.09.2019 у справі №826/6528/18, від 10.04.2020 у справі № 819/330/18, від 10.01.2020 у справі №2040/6763/18).

Повертаючись до обставин у цій справі, в оскарженому рішенні про непідтвердження факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України відповідач лише покликався на відсутність підтверджуючих документів на здійснення діяльності або дій по відношенню до позивача, передбачених підпунктами «а», «б» пункту 2 частини першої статті 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей», проте відповідач не зазначив, яких саме підтверджуючих документів не надано позивачем, відсутнє посилання на норми законодавства, якими вимагається надання таких документів, не надано оцінки доказам, поданим позивачем та чому таких доказів недостатньо для прийняття рішення, тощо, жодних мотивів прийняття рішення та його обгрунтування в рішенні не наведено.

Зазначене також не дає змоги суду встановити дійсні підстави та причини, з яких відповідач дійшов саме таких висновків, надати їм правову оцінку, та встановити законність, обґрунтованість, пропорційність рішення.

Наведені відповідачем у відзиві доводи, які слугували в сукупності підставою для прийняття оскаржуваного рішення, суд не приймає до уваги та не надає правової оцінки, оскільки такі підстави відмови не визначені відповідачем у спірному рішенні, а визначені тільки у відзиві на позовну заяву.

До того ж використане відповідачем формулювання рішення, а саме: «Не встановлювати факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України» є таким, що не відповідає приписам частини сьомої статті 4 Закону № 2010-ІХ, якою визначено, що за результатами розгляду поданих заяв, документів та/або відомостей Комісія приймає одне з таких рішень:

про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України,

про визнання особи членом сім`ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України,

про непідтвердження факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України,

відмову у визнанні особи членом сім`ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України.

Зазначене свідчить, що спірне рішення прийняте не у спосіб, визначений Законом.

Також суд вказує, що з аналізу вищевказаних норм Положення слідує висновок, що Комісія здійснюючи надані повноваження, має право одержувати безоплатно від центральних і місцевих органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб інформацію, документи та матеріали, необхідні для виконання покладених на Комісію завдань. Також у разі потреби Комісія заслуховує пояснення осіб, стосовно яких подані документи та/або відомості, та/або свідків, законного представника особи, іншої близької особи, адвоката чи іншого представника заявника, які надали Комісії свідчення, інформацію, відомості.

Відтак, вважаючи необхідним отримання додаткових доказів, уточнення інформації, а також у разі виникнення питань до позивача, зокрема, визначених відповідачем у листі Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 05.11.2024 № 22/6.1-8931-24, Комісія має право звернутись до відповідних органів з метою отримання необхідної інформації та/або заслухати заявника, свідків, тощо.

На думку суду, відповідач фактично переклав тягар доведення на позивача, та не здійснив належного та повного розгляду заяви позивача з використанням наданих повноважень, що, в свою чергу, призвело до прийняття протиправного рішення.

З огляду на вказане, суд дійшов висновку, що спірне рішення Комісії від 26.08.2024 не відповідає критеріям обґрунтованості, вмотивованості, чіткості та зрозумілості акта індивідуальної дії та породжує його неоднозначне трактування, прийняте не у спосіб, визначений законом та без належного та повного розгляду заяви позивача, а отже є протиправним та підлягає скасуванню.

Відновленням прав позивача є зобов`язання Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України повторно розглянути заяву позивача про встановлення факту позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, з урахуванням висновків суду у цій справі.

За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За встановлених в цій справі фактичних обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що основні (суттєві) аргументи позовної заяви є обґрунтованими, внаслідок чого позовні вимоги належать до задоволення.

Питання про розподіл судових витрат по сплаті судового збору відповідно до вимог статті 139 КАС України судом не вирішується, оскільки позивач у спірних правовідносинах згідно з пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України Про судовий збір від сплати судового збору звільнений.

Щодо стягнення на користь позивача понесених судових витрат на правничу допомогу адвоката суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з пунктом першим частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини третьої статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС України).

Частиною п`ятою статті 134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини шостої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (пункти перший, другий частини сьомої статті 139 КАС України).

Частиною восьмою статті 139 КАС України визначено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

На підтвердження розміру витрат на правничу допомогу адвоката, які позивач сплатив у зв`язку з розглядом справи, суду надано: договір про надання правничої допомоги від 19 вересня 2024 року № 65, додаткову угоду від 19.09.2024 до договору про надання правничої допомоги № 65 від 19.09.2024, платіжну інструкцію №@2PL438629 від 19.09.2024, акта прийому-передачі адвокатських послуг від 17.10.2024.

Дослідженням договору про надання правничої допомоги від 19 вересня 2024 року № 65 встановлено, що цей договір укладений між Адвокатським об`єднанням «Правнича Синергія» в особі керуючого партнера - адвоката Бабцева Ю.О. та ОСОБА_1 (клієнт) строком дії до 19.09.2025. Згідно з умовами договору Адвокатське об`єднання та залучені ним адвокати надають праничу допомогу у вигляді: забезпечення захисту прав, свобод і законних інтересів клієнта; надання клієнту правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складання заяв, скарг, процесуальних і інших документів правничого характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення іх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення; представництва інтересів та захист клієнта в будь-яких державних органах (у т.ч., але не виключно, в правоохоронних, контролюючих тощо), органах місцевого самоврядування, перед фізичними та юридичними особами, судах (у т.ч. в будь-яких інстанціях, в будь-яких судочинствах), а також в органах державної виконавчої служби та перед приватними виконавцями (пункт 2.1 договору).

Згідно з пунктом 4.2 договору від 19 вересня 2024 року № 65 розмір витрат на підготовку до справи та гонорару, умови їх оплати визначаються сторонами окремою додатковою угодою, яка є невідємним додатком до цього договору (додаток № 1)

19.09.2024 між ОСОБА_1 (клієнт) та Адвокатським об`єднанням «Правнича Синергія» укладено додаткову угоду до договору про надання правничої допомоги № 65 від 19.09.2024, якою встановлено, що на виконання пункт 4.2 договору, сторони дійшли згоди встановити наступний порядок і розмір гонорару Адвокатського об`єднання, а саме: витрати на підготовку до справи та гонорар складають 50000 (п`ятдесят тисяч) грн, які виплачуються клієнтом на рахунок адвокатського об`єднання не пізніше трьох днів з моменту укладення вказаного договору.

Відповідно до платіжної інструкції від 19.09.2024 № @2PL438629 на рахунок Адвокатського об`єднання «Правнича Синергія» перераховано 49800 грн (з утриманням комісії 200 грн), призначення платежу: оплата за надання правничиї допомоги згідно договору № 65, о/р 1, ОСОБА_1 .

Відповідно до акта прийому-передачі адвокатських послуг від 17.10.2024 до договору від 19.09.2024 № 65, Адвокатським об`єднанням «Правнича Синергія» надано клієнту правничу допомогу, зокрема забезпечено: надання консультацій та роз`яснень з правових питань на суму 7000,00 грн, на що витрачено 7 годин робочого часу; здійснення правничого супроводу клієнта на суму 5000,00 грн, на що витрачено 5 годин робочого часу; витребування документів, проведення іх юридичного аналізу, з посиланням на норми законодавства на суму 5000,00 грн, на що витрачено 5 годин робочого часу; розроблення та доведення до клієнта правових шляхів вирішення цивільно-правового спору, що виник на суму 8000,00 грн, на що витрачено 8 годин робочого часу; розробка правової позиції для захисту прав клієнта в суді з урахуванням проаналізованих документів та судової практики на суму 10000,00 грн, на що витрачено 10 годин робочого часу; збір усіх необхідних доказів для підтвердження правової позиції - 5000,00 грн, на що витрачено 5 годин робочого часу; підготовка та подання позовної заяви на суму 10000,00 грн, на що витрачено 10 годин робочого часу.

З вищевказаних доказів судом встановлено, що загальна сума витрат клієнта на правничу допомогу адвоката складає 50000,00 грн.

Суд дійшов висновку, що витрати на правничу допомогу адвоката підтверджені належними доказами та стосуються цієї справи.

Однак, незважаючи, що від відповідача клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, не надходило, суд зобов`язаний перевірити дотримання вимог частини п`ятої статті 134 КАС України.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ti самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далi - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини i основоположних свобод 1950 року.

Так у справі «Схід/Захід Альянс Лiмiтед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними i неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація i досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Суд дійшов висновку, що визначений за договором від 26 квітня 2024 року № 75 розмір гонорару є неспівмірним: із складністю справи, оскільки позовна заява відноситься до справ незначної складності, призначена до рогляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); наявна судова практика у зазначеній категорії справ, тому підготовка адвокатом позову та заяв по суті цієї справи не вимагала від нього значних зусиль; виконаними адвокатом роботами (в акті вказано, що адвокатом сукупно витрачено 50 годин), що на думку суду є завищеним, зважаючи на те, що деякі види послуг, вказані в акті, а саме розроблення правової позиції для захисту прав клієнта в суді, здійснення правничого супроводу, розроблення та доведення до клієнта правових шляхів вирішення цивільно-правового спору, тощо, по суті охоплююються підготовкою та поданням позову, а їх виокремлення в окремі види послуг штучно збільшує перелік наданих послуг і кількість витраченого часу, відповідно вартість наданих послуг.

З урахуванням викладеного суд зменшує витрати на оплату правничої допомоги адвоката та присуджує до відшкодування позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 20000,00 грн.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов адвоката Бабцева Юрія Олександровича в інтересах ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України (місцезнаходження: 03186, м. Київ, Чоколівський бульвар, буд. 13) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України від 26.08.2024, оформлене протоколом засідання Комісії, в частині непідтвердження факту позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України стосовно ОСОБА_1 .

Зобов`язати Комісію з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України повторно розглянути на засіданні комісії заяву ОСОБА_1 від 05.07.2024 щодо визнання ОСОБА_1 , особою, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, з урахуванням висновків суду у цій справі.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20000,00 (двадцять тисяч грн 00 коп.) грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.В. Захарова