Рішення

від 12.12.2024 по справі 580/11920/24

ЧЕРКАСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2024 року справа № 580/11920/24

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Руденко А. В., розглянувши у письмовому провадженні у спрощеному позовному провадженні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Черкаській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

29.11.2024 до Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі позивач) з позовною заявою до відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Черкаській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі відповідач), в якій просить визнати протиправною та скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження № 69945879 від 04.11.2024 відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Черкаській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що на виконанні у відповідача перебував виконавчий лист Черкаського окружного адміністративного суду № 580/8576/21 від 17.02.2022 про зобов`язання Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (код ЄДРПОУ 21367450) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), як учаснику бойових дій щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік відповідно ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплаченої суми, виданий на виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 21.11.2021 у справі № 580/8576/21. Боржник рішення суду не виконав. Проте відповідач 04.11.2024 прийняв постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 69945879. Позивач вважає оскаржувану постанову протиправною та такою, що підлягає скасуванню.

Ухвалою від 04.12.2024 суддя прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі та призначив судове засідання для розгляду справи по суті.

Відповідач відзив на позовну заяву не подав.

У судове засіданні, яке відбулось 12.12.2024, сторони та їхні представники не з`явилися.

Частиною 1 статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Згідно статті 268 КАС України у справах, визначених статтями 273-277, 280-283-1, 285-289 цього Кодексу, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки до електронного кабінету, а за його відсутності - кур`єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв`язку (частина 1).

Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду (частина 2 вказаної статті).

Неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій (частина 3 вказаної статті).

Позивач був повідомлений про дату, час та місце судового засідання шляхом направлення ухвали від 04.12.2024 рекомендованим листом.

Відповідач копію ухвали від 04.12.2024 отримав того ж дня, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа. Однак, явку свого представника в судове засідання відповідач не забезпечив.

Беручи до уваги приписи статті 268 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій (частина 3), суд розглядає справу за відсутності сторін.

З`ясувавши обставини справи, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, суд встановив такі фактичні обставини.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 21.01.2021 у справі № 580/8576/21 зобов`язано Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (код ЄДРПОУ 21367450) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), як учаснику бойових дій щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік відповідно ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплаченої суми.

На виконання зазначеного рішення суду Черкаський окружний адміністративний суд 17.02.2022 видав виконавчий лист, який пред`явлено позивачем до примусового виконання до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Черкаській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).

28.09.2022 державний виконавець виніс постанову про відкриття виконавчого провадження № 69945879 з виконання вказаного виконавчого листа.

18.03.2024 державний виконавець виніс постанову про накладення штрафу в сумі 5 100 грн за невиконання боржником рішення суду.

04.11.2024 державний виконавець виніс постанову про накладення штрафу в сумі 10 200 грн за невиконання боржником рішення суду.

04.11.2024 державний виконавець виніс постанову про закінчення виконавчого провадження № 69945879 відповідно до пункту 11 частини 1 статті 39, статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» та направив до Черкаського ВП ГУНП в Черкаській області повідомлення про вчинення кримінального правопорушення від 04.11.2024 № 41480, в якому просив вирішити питання про притягнення до відповідальності посадових осіб боржника за умисне невиконання виконавчого листа.

З оскаржуваної постанови вбачається, що згідно повідомлення Центру нарахування та здійснення соціальних виплат стягувачу нараховано грошову допомогу в розмірі 7 354 грн, виплата нарахованих сум здійсниться за черговістю при надходженні коштів відповідно до Порядку використання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.08.2021 № 902.

Вважаючи постанову про закінчення виконавчого провадження № 69945879 від 04.11.2024 протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим фактичним обставинам у справі, суд зазначає таке.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, є Закон України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі Закон №1404-VIII).

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною 1 ст. 5 Закону №1404-VІІІ визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Частиною 1 ст. 18 Закону №1404-VІІІ визначено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 18 Закону №1404-VIII передбачено обов`язок виконавця здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Загальний порядок виконання рішень судів про стягнення боргу врегульований положеннями статтями 48-62 Закону №1404-VIII, а порядок виконання рішень немайнового характеру нормами статей 63-67 вказаного Закону.

Так, відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 63 Закону №1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.

У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.

У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

У свою чергу п. 11 ч. 1 ст. 39 Закону №1404-VIII серед підстав для закінчення виконавчого провадження передбачає надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону.

Як уже зазначено, спірна постанова винесена на підставі п. 11 ч. 1 ст. 39 Закону №1404-VIII, відповідно до якого виконавче провадження підлягає закінченню у разі надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону. Остання ж передбачає саме неможливість виконання рішення без участі боржника.

Вирішуючи питання щодо правомірності спірної постанови державного виконавця, суд виходить із такого.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно з ч. 1 ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов`язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Частинами 2, 4 ст. 257 КАС України визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції кожному гарантовано право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру.

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» наголосив на тому, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.

У такому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування.

Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.

ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур.

Також ЄСПЛ констатував, що невиконання рішення є втручанням у право особи на мирне володіння майном, викладене у першому реченні пункту 1 статті 1 Протоколу № 1 Конвенції (справи «Войтенко проти України», «Горнсбі проти Греції»).

Крім того, ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у разі, якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс («Піалопулос та інші проти Греції», «Юрій Миколайович Іванов проти України», «Горнсбі проти Греції»).

У справах «Шмалько проти України», «Іммобільяре Саффі проти Італії» ЄСПЛ констатував, що невиконання судового рішення не може бути виправданим внаслідок недоліків законодавства, які унеможливлюють його виконання. Державні органи не можуть посилатися і на відсутність коштів як на підставу невиконання зобов`язань (Рішення у справа «Сук проти України» та інші).

Відповідно до рекомендацій, викладених у Висновку Консультативної ради Європейських суддів № 13 (2010) «Щодо ролі суддів у виконанні судових рішень» КРЄС вважає, що в державі, яка керується верховенством права, державні органи, насамперед, зобов`язані поважати судові рішення і якнайшвидше реалізувати їх. Сама думка, що державний орган може відмовитися від виконання рішення суду, підриває концепцію примата права. Виконання рішення повинно бути справедливим, швидким, ефективним і пропорційним. Тому для цього мають бути забезпечені необхідні кошти. Чіткі правові норми повинні визначати доступні ресурси, відповідальні органи та відповідну процедуру їх розподілу.

Тому, виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід`ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції, складовою права на справедливий суд.

З аналізу правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин слідує, що закінчення виконавчого провадження на підставі п. 11 ч. 1 ст. 39 Закону №1404-VIII можливо лише за умови виконання послідовності вказаних виконавчих дій, а саме:

- накладення на боржника штрафу і перевірка стану виконання рішення (у разі невиконання вимог державного виконавця без поважних причин);

- накладення штрафу в подвійному розмірі (у разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин);

- звернення до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності відповідно до закону.

Якщо після вжиття державним виконавцем усіх заходів примусового виконання рішення боржник відмовляється виконувати рішення немайнового характеру, а виконати його без участі боржника неможливо, державний виконавець звертається до правоохоронних органів із повідомленням про злочин, після чого закінчує виконавче провадження.

Для вирішення спору суд враховує висновки Верховного Суду у постанові від 25 листопада 2020 року у справі №554/10283/18, відповідно до яких невиконання боржником рішення після накладення на нього штрафу не може свідчити про вжиття заходів примусового виконання рішення й не свідчить про неможливість його виконання.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в постанові від 18 червня 2019 року у справі №826/14580/16 (пункти 40-43) підтримав правову позицію, відповідно до якої накладення на боржника повторного штрафу і звернення до правоохоронних органів із поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності є лише заходами з метою притягнення до відповідальності боржника за невиконання без поважних причин виконавчого документа.

За цією позицією накладення штрафів і внесення подання (повідомлення) правоохоронним органам не є достатніми заходами виконання рішення суду, якщо при цьому відсутні докази, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання. Тож звернення з таким повідомленням до правоохоронних органів не є підставою для висновку про те, що державним виконавцем ужито всіх можливих заходів для виконання рішення суду та встановлено неможливість його виконання.

Направлення повідомлення про притягнення до кримінальної відповідальності боржника, не є останньою дією після вчинення державним виконавцем усіх можливих дій із виконання рішення суду, після якої державний виконавець повинен винести постанову про закінчення виконавчого провадження, а свідчить лише про вжиття ним передбачених Законом заходів щодо повідомлення уповноважених органів про невиконання обов`язкового рішення суду.

Отже, розглядаючи адміністративний позов про законність дій державного виконавця органу виконавчої служби, суд має враховувати, що Законом України «Про виконавче провадження» на виконавця покладено функції із забезпечення виконання обов`язкового рішення суду, на виконання якого останній має вжити усі передбачені Законом заходи в межах встановлених повноважень.

Судом встановлено, що на виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 21.11.2021 у справі № 580/8576/21 Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат здійснив лише нарахування позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік відповідно ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком, однак виплату нарахованої допомоги не виконало.

Отже, рішення суду від 21.11.2021 у справі № 580/8576/21 в частині виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік не виконане, а державний виконавець у спірних правовідносинах діяв формально та без врахування обов`язку, визначеного у вказаній вище ч. 1 ст. 18 Закону №1404-VІІІ.

Тому спірна постанова про закінчення виконавчого провадження винесена передчасно й за відсутності доказів, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання.

Слід зауважити, що самі по собі вчинені державним виконавцем виконавчі дії (перевірка виконання судового рішення, винесення постанов про накладення на боржника штрафу та надіслання подання про вчинення злочину) є належними і достатніми заходами виконання судового рішення. У свою чергу, постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження винесена передчасно й за відсутності доказів, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 8 грудня 2022 року у справі №457/359/21.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Оскільки відповідач не надав суду доказів виконання боржником рішення суду в справі № 580/8576/21 з урахуванням мотивів його прийняття, суд дійшов висновку, що спірна постанова про закінчення виконавчого провадження прийнята за відсутності правових підстав, вказаних у ст. 39 Закону №1404-VIII.

Враховуючи викладене, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Згідно частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позовних вимог судові витрати покладаються на відповідача.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі Закону України Про судовий збір розподіл судових витрат відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Черкаській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Горбатюк В. П. від 04.11.2024 про закінчення виконавчого провадження ВП № 69945879 із примусового виконання виконавчого листа № 580/8576/21 від 17.02.2022, виданого Черкаським окружним адміністративним судом.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження. Апеляційна скарга може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня проголошення судового рішення.

Суддя Алла РУДЕНКО