Постанова

від 10.12.2024 по справі 363/4663/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №363/4663/23 Головуючий у І інстанції - Лукач О.П.

апеляційне провадження №22-ц/824/16223/2024 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Приходька К.П.,

суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,

за участю секретаря Миголь А.А.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 02 липня 2024 року

у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка діє у своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про припинення права на частку у спільному майні та визнання права власності на 1/10 частину майна, -

установив:

У серпні 2023 року представник ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка діє у своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_3 - ОСОБА_5 звернувся до Вишгородського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_4 про припинення права на частку у спільному майні та визнання права власності на 1/10 частину майна.

В обґрунтування позову зазначив, що у власності сторін по справі перебуває овочесховище з господарськими будівлями та спорудами, яке належить їм на праві спільної часткової власності, та яке розташоване по АДРЕСА_1 .

Частини майна були набуті співвласниками у результаті їх спадкування чи придбання, в інший передбачений чинним законодавством України спосіб та спору, щодо розміру частин між сторонами не виникало і наразі немає.

Зокрема, позивач ОСОБА_2 має у власності 7/10 частин овочесховища, її малолітній син ОСОБА_3 , позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_4 - мають у власності по 1/10 частині овочесховища кожен.

Тобто, позивачі по справі мають у власності 9/10 частин овочесховища, а відповідач - 1/10 частину овочесховища.

Однак, вже близько 5 (п?яти) років, позивачі не можуть вирішити з відповідачем питання, щодо викупу у останньої 1/10 частини овочесховища для подальшого його повноцінного використання, або ж продажу відповідачу 9/10 частин овочесховища.

Вказана обставина фактично унеможливлює проведення ремонтних робіт, яких потребує овочесховище з метою його збереження від подальшого руйнування та підтримання у більш-менш придатному стані, оскільки відповідач не бажає контактувати з позивачами, має з ними напружені конфліктні стосунки.

Зазначає, що відповідач ніколи не переймалася долею овочесховища, його станом, ремонтом чи будь-яким утриманням.

Жодних коштів у нього ніколи не вкладала та будь-якої зацікавленості ним не проявляла.

Станом на день подачі позову відповідач не бере часті у витратах, яких потребує утримання власності, не здійснює ремонт овочесховища, не несе витрати на придбання будівельних матеріалів чи оплату ремонтних робіт, виготовлення документів, тощо.

Усі витрати на утримання майна несуть виключно позивачі по справі.

Більше того, позивач ОСОБА_2 , після передчасної смерті свого чоловіка ОСОБА_6 , як спадкоємиця першої черги за законом, була змушена особисто проводити повний розрахунок за придбане померлим овочесховище та сплачувати ОСОБА_7 решту суми, яку мав сплатити її чоловік, а саме - 678725 грн., що підтверджується відповідною нотаріально посвідченою заявою продавця Овочесховища від 24 квітня 2015 року №769.

При цьому, відповідач по справі ОСОБА_4 , не здійснювала жодних платежів в рахунок викупу майна, хоча 1/10 частину овочесховища успадкувала повністю.

Як наслідок, між позивачами та відповідачем на жаль не склалися дружні відносини, а зважаючи на необхідність вирішення питання поділу спільного майна, на сьогодні вони стали неприязними та сторони не можуть досягти згоди щодо його поділу.

Зазначає, що позивачі 17 січні 2020 року подали приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Заїзжай К.М. відповідну заяву, яку просили довести до відома відповідача ОСОБА_4 , як до особи, яка має переважне право купівлі іншої частки у майні, про свій намір відчужити належні їм на праві спільної часткової власності 9/10 частин овочесховища.

З боку ОСОБА_4 будь-якого реагування на таку заяву позивачів не було.

З того часу у країні трапилося багато змін, на тривалий час було оголошено ряд карантинних обмежень, відбулося військове вторгнення російської федерації під час чого село Синяк понад місяць перебувало в окупації, що мало наслідком подальше руйнування, занедбання і знецінення будівлі овочесховища.

Вказує, що усвідомлюючи повну байдужість відповідача до власної частини майна, позивачі вирішили надіслати останній іншу заяву, вже з пропозицією викупити у неї належну їй 1/10 частину овочесховища за її нинішню ринкову вартість.

Вказана заява була посвідчена 06 липня 2023 року приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Гринько А.П. та 07 липня 2023 року надіслана відповідачу цінним листом з описом вкладення №0870007590878.

Незважаючи на отримання заяви (листа) ще 12 липня 2023 року - відповідач знову ж таки його проігнорувала та не повідомила позивачів про своє рішення.

З метою визначення ринкової вартості овочесховища, позивачем ОСОБА_2 було замовлено оцінку майна та відповідно до звіту про оцінку нежитлової будівлі (Овочесховище) від 03 липня 2023 року, виконаного ТОВ «Баришівський районний центр нерухомості», вартість овочесховища становить 2365093 грн., а відповідно вартість 1/10 частини становить 236509, 30 грн.

Наголошує, що оскільки намагання позивачів вирішити наявний спір у досудовому порядку не були почуті відповідачем, її частка є незначною та не може бути виділена в натурі, річ є неподільною, спільне володіння і користування майном неможливе, сторона позивачів вважає, що за таких обставин, суд може розцінити бездіяльність відповідача як зловживання правом або ж порушення засад добросовісності, розумності та справедливості і має усі правові підстави для ухвалення рішення про припинення права відповідача на частку у спільному майні згідно з приписами ст. 365 ЦК України та визнати право власності на вказану 1/10 частину овочесховища у рівних частках за позивачами і таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.

Просив суд, припинити право власності ОСОБА_4 на 1/10 частину овочесховища з господарськими будівлями і спорудами, загальною площею 2320,1 м.кв., що знаходиться в АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 304331032218, номер запису про право власності 4842521 від 01 березня 2014 року.

Визнати у рівних частках за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , право власності на 1/10 частину овочесховища з господарськими будівлями і спорудами, загальною площею 2320,1 м.кв, що знаходиться в АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 304331032218, а також стягнути з ОСОБА_4 , на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , понесені ними судові витрати на сплату судового збору та витрат на правничу допомогу адвоката.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 02 липня 2024 року в задоволенні зазначеного вище позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка діє у своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_3 - ОСОБА_5 оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає рішення незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції не надав жодної правової оцінки очевидним недобросовісним діям відповідача, які і стали підставою для звернення позивачів з відповідним позовом до суду за захистом власних порушених прав.

Більше того, оскаржуваним рішення суд першої інстанції не лише не вирішив наявний спір між сторонами, а фактично підтримав таку недобросовісну поведінку відповідача та вказав на необхідність ініціювання позивачами інших позовів, щодо відшкодування витрат на утримання майна, його ремонт, тощо.

Відповідач не заперечувала отримання нею заяв-пропозицій від позивачів по справі, щодо викупу у них 9/10 часток овочесховища, чи щодо продажу їм своєї 1/10 частки овочесховища і що остання взагалі навіть не реагувала на жоден з отриманих листів, що не лише вказує на недобросовісність дій відповідача у справі, а й доводить існування неприязних стосунків між ними та відсутність щонайменшого компромісу в частині купівлі-продажу спільного овочесховища.

Також відповідач погодилася з доводами позивачів про те, що вона має з позивачами неприязні відносини, має інші майнові претензії до них, має намір ініціювати спори щодо іншого спільного майна, що вказує на неможливість реального користування спільним майном чи його використання для спільних потреб.

Такі дії, чи то бездіяльність відповідача по відношенню до своєї частки спільного майна очевидно спрямовані на те, щоб загалом усіляко перешкодити позивачам повноцінно використовувати свої частки майна, однак навіть такі пояснення сторін у справі під час судового засідання чомусь не переконали суд першої інстанції в наявності правової підстави для задоволення позову, яка чітко передбачена п. 3 ч. 1 ст. 365 ЦК України - спільне володіння і користування майном є неможливим.

Виходячи з викладеного, є очевидним, що спільне володіння і користування майном є неможливим і припинення права власності відповідача на 1/10 частку овочесховища не завдасть істотної шкоди її інтересам, оскільки відповідач у цьому овочесховищі не мешкає, ніколи не користувалася і не користується ним в будь-який інший спосіб, та навіть не намагається ним розпорядитися, у тому числі й шляхом продажу з метою отримати кошти для їх використання на власний розсуд.

Більше того, за весь час перебування 1/10 частки майна у власності відповідача, остання ніколи не переймалася долею овочесховища, його станом, ремонтом чи будь-яким утриманням.

Жодних коштів у нього ніколи не вкладала та будь-якої зацікавленості ним не проявляла.

Відповідач не бере участі у витратах, яких потребує утримання власності, не здійснює ремонт овочесховища, не несе витрати на придбання будівельних матеріалів чи оплату ремонтних робіт, виготовлення документів, тощо.

Наголошує, що доля 1/10 частки цього майна їй цілком байдужа, або ж вона усвідомлює його незначну вартість і умисно намагається пожертвувати своєю незначною часткою аби цим самим більше зашкодити позивачам у справі з метою подальшого занедбання чи повного руйнування усього приміщення внаслідок його фізичного зносу, оскільки приміщення збудоване ще у 1968 року.

Просив суд, скасувати рішення Вишгородського районного суду Київської області від 02 липня 2024 року та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.

Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які брали участь у розгляді справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно вимог ч.1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що 19 квітня 2012 року ОСОБА_7 (продавець) та ОСОБА_6 (покупець) уклали договір купівлі-продажу, за яким продавець зобов`язався передати овочесховище з господарськими будівлями і спорудами, яке заходиться за адресою: АДРЕСА_1 , покупцю, а покупець зобов`язується прийняти овочесховище і сплатити за нього обговорену грошову суму. Вказаний Договір посвідчено приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Шостак О.А., реєстровий номер 621.

Відповідно до пункту 3.1 Договору, продаж овочесховища за домовленістю сторін вчиняється за 2395500 грн., при цьому розрахунок між сторонами здійснюється з відстроченням платежу. До нотаріального посвідчення цього договору сплачено 1716775 грн., які отримані продавцем від покупця до підписання цього договору.

Сума, що залишилася, тобто 678725 грн., відстрочується і за домовленістю сторін має бути сплачена у строк до 19 квітня 2013 року, на цю суму не нараховуються відсотки.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 , 1975 року народження, помер.

17 листопада 2015 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Коряковою Н.О. видано свідоцтво про право власності, зареєстровано у реєстрі за №126, яким нотаріус посвідчив, що ОСОБА_2 , є пережившою дружиною ОСОБА_2 , належить 1/2 частка у праві спільної сумісної власності на майно, набуте подружжям за час шлюбу, яке складається з овочесховища з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 , належного померлому ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 19 квітня 2012 року за реєстровим №621. Зазначене також підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 17 лютого 2015 року.

Крім цього, 17 лютого 2015 року, цим самим нотаріусом, видано свідоцтва про право на спадщину за законом, зареєстровано у реєстрі за №134, №130, №138, якими посвідчено, що, на підставі ст.1262 ЦК України, спадкоємцями зазначеного у цих свідоцтвах майна ОСОБА_2 , 1975 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є: його мати - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , - на 1/5 частку майна; його батько - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на 1/5 частку майна; його малолітній син - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_4 , - на 1/5 частку майна; його донька - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , - на 1/5 частку майна.

У виданих свідоцтвах зазначено, що спадщина, на яку в указаних частках, видано свідоцтва, складається з 1/2 частки овочесховища з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 (сімдесят сім), належного померлому ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 19 квітня 2012 року, реєстровий №621. Овочесховище - цегла, піноблоки, рік забудови 1968, загальною площею 2320,1 кв.м., позначене на плані під

літ «А», має надвірні будівлі та споруди: будинок охорони «Б», огорожа №1-5, очисні споруди № I-II, свердловина №ІІІ, навіс «В», розташовані на земельній ділянці площею 0,4724 га, кадастровий номер 3221887500:05:087:0155. Загальна площа зменшена на

2,4 кв.м., за рахунок перегородок, що не є самочинними.

Свідоцтва про право на спадщину кожному спадкоємцю на 1/10 частку овочесховища з господарськими будівлями і спорудами видано: ОСОБА_2 (№134); ОСОБА_1 (№130); ОСОБА_3 (№138). Згідно Витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, 17 лютого 2015 року право приватної спільної часткової власності по 1/10 зареєстровано за кожним із вказаних осіб.

Як убачається із заяви ОСОБА_7 від 24 квітня 2015 року, яка посвідчена приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Шостак О.А., зареєстрована в реєстрі за №769, ОСОБА_7 стверджує, що ОСОБА_2 , спадкоємець померлого ОСОБА_2 , провела з ним повний розрахунок за придбане померлим овочесховище з господарськими будівлями і спорудами, яке знаходить за адресою: АДРЕСА_1 , згідно договору купівлі-продажу, укладеного між ним та ОСОБА_2 , 19 квітня 2012 року за №621.

02 лютого 2016 року між ОСОБА_8 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) укладено договір купівлі-продажу 1/10 частки овочесховища, за яким, продавець передав у власність (продає), а покупець приймає у власність (купує) належне продавцю на праві приватної власності - 1/10 (одну десяту) частку овочесховища з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , і зобов`язався оплатити їй вартість за ціною та на умовах встановлених у цьому договорі. АДРЕСА_2 частка якого відчужується за цим договором, складається з будівель: овочесховище літера «А», 1968 року побудови, площею 2320,1 кв.м., будинок охорони літера «Б», огорожа №1-5, очисні споруди I-II, свердловина ІІІ, навіс літера «В».

Пунктами 3, 4 цього Договору встановлено, що 1/10 частки овочесховища за домовленістю між сторонами вчиняється за 76350 грн. (3000 доларів США).

Станом на 23 січня 2016 року вартість 1/10 частки овочесховища у відповідності до звіту про оцінку, виданого ТОВ «Вектор Оцінка» становить 166756 грн.

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, станом на 02 лютого 2016 року, право приватної спільної часткової власності на овочесховище, загальною площею 2320.1 м.кв., що за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за: ОСОБА_2 - 7/10; за ОСОБА_1 - 1/10; за ОСОБА_3 - 1/10; за ОСОБА_4 - 1/10.

17 січня 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які діють від свого імені та від імені малолітнього ОСОБА_3 , звернулися до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Заїзжай К.М. із заявою, у якій просять передати ОСОБА_4 заяву такого змісту: « ОСОБА_4 , доводимо до Вашого відома, що ми відчужуємо належну нам на праві спільної часткової власності: належну ОСОБА_1 1/10 частку овощесховища з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 (сімдесят сім); належну ОСОБА_3 1/10 частку овощесховища з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 (сімдесят сім); належні ОСОБА_2 7/10 часток овощесховища з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 (сімдесят сім); за 4 320 000 (чотири мільйони триста двадцять тисяч) грн. 00 коп. за належні нам 9/10 часток зазначеного нерухомого манна». Відповідно до вимог ст. 362 Цивільного кодексу ОСОБА_4 має переважне право купівлі належної нам частки зазначеного овощесховища як учасник спільної часткової власності, тому просимо Вас не пізніше одного місяця з дня одержання цієї заяви повідомити нотаріуса Київського міського нотаріального округу Заїзжай Катерину Миколаївну, яка знаходиться за адресою: 03187, м.Київ, пр-кт Глушкова, буд. 37, група приміщень № 91 літ. «А», про своє бажання, чи відмову придбати зазначену частку овощесховища (9/10 часток) за вказану суму. У разі неодержання від Вас відповіді по закінченні зазначеного терміну належні нам частки овощесховища будуть відчужені іншій особі».

На підставі ст. 84 Закону України «Про нотаріат», нотаріально посвідчену заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які діють від свого імені та від імені малолітнього

ОСОБА_3 , від 17 лютого 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заїзжай К.М., адресовано ОСОБА_4 та зареєстровано у реєстрі за №№48,49.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідач не заперечувала отримання вказаної заяви.

За Звітом про оцінку нежитлової будівлі - Овочесховище, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , складеного ТОВ «Баришівський районний центр нерухомості» 03 липня 2023 року на замовлення ОСОБА_2 , з метою визначення ринкової вартості для цілей оподаткування нарахувань і сплати інших обов`язкових платежів, які справляються відповідно до законодавства, ринкова вартість нежитлової будівлі станом на 03 липня 2023 року склала 2365093 грн., експертна оцінка виконана без врахування ПДВ.

06 липня 2023 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , яка діє від свого імені та від малолітнього ОСОБА_3 , звернулися до ОСОБА_4 із нотаріально посвідченою заявою, реєстровий №2078-2079, з пропозицією щодо бажання купівлі належної їй 1/10 частки овочесховища з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що перебуває в їхній спільній власності за 236509,30 грн.

При цьому, повідомлено, що згідно проведеної оцінки, складеної 03 липня 2023 року ТОВ «Баришівський районний центр нерухомості», оціночна вартість об`єкту - 1/10 частки овочесховища з господарськими будівлями і спорудами становить - 236509,30 грн. Вказану заяву надіслано на адресу відповідача засобами поштового зв`язку, яку нею отримано особисто 12 липня 2023 року.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідач не заперечувала отримання вказаної заяви.

У справі, яка розглядається, між сторонами виник спір, щодо припинення права власності на 1/10 частку нерухомого майна, яка належить відповідачу у спільному майні.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачами не доведено жодної із підстав, передбачених ст. 365 ЦК України для припинення права відповідача на частку у спільному майні, а також, що таке втручання у її право власності на майно за встановлених судом обставин є виправданим (необхідним) відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що наявні у матеріалах справи докази не підтверджуються порушеного права позивачів.

З висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може, оскільки вони не ґрунтуються на матеріалах справи, а також не узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений ст. 41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановленому законом.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно з ч. 1 ст. 356 ЦК України, власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Частинами 1-3 ст. 358 ЦК України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Згідно з ч. 2 ст. 321 ЦК України, особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 365 ЦК України визначено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.

Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Аналіз положень ст. 365 ЦК України дає підстави для висновку, що право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено за наявності будь-якої з передбачених пунктами 1-3 частини першої цієї статті підстав, які є самостійними, але за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.

Саме ця обставина є визначальною при вирішенні спорів про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.

Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім`ї, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та технічних характеристик об`єкта, який є спільним майном.

Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах від 16 січня 2012 року в справі №6-81 цс 11, від 02 липня 2014 року у справі №6-68 цс 14, від 23 листопада 2016 року у справі №6-1943 цс 16.

Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суди повинні враховувати висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі №908/1754/17 (провадження №12-180 гс 18) зроблено висновок, що відсутність конструкції (за наявності одночасно) у статті 365 ЦК України свідчить про можливість припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі позову інших співвласників за наявності хоча б однієї з перелічених законодавцем у частині першій цієї статті обставин (зокрема, у пунктах 1-3).

Водночас необхідно зважати, що правова норма, закріплена пунктом 4 частини першої статті 365 ЦК України, не може вважатися самостійною обставиною для припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї).

Припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі положень цієї статті можливе за наявності хоча б однієї з обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника, та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду, а не за наявності всіх обставин, передбачених цією статтею, в їх сукупності.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2018 року у справі №760/8958/15-ц (провадження №61-4860 св 18) вказано, що висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім`ї, вирішується в кожному окремому випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об`єкта, який є спільним майном.

Зважаючи на наведене колегія суддів, зазначає, що виділити в користування в натурі частку, адекватну розміру 1/10 у праві власності (допускаючи відхилення в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним) не вбачається за можливе, оскільки виділення власнику 1/10 частки у користування овочесховища становитимете непропорційне втручання у право власності інших власників, частка яких є значною.

Спільне користування позивачами категорично заперечується та з огляду на наведене, не враховуватиме їх інтересів як власників більшої (значної) частки у праві власності.

Суд першої інстанції звернув увагу на те, що припинення права власності на 1/10 частки овочесховища завдасть істотної шкоди відповідачу, яка не має у власності іншого нерухомого майна, проте колегія суддів не може погодитися із зазначеним, оскільки воно не ґрунтується на положеннях ст. 365 ЦК України, та не є законодавчою умовою для вирішення питання у судовому порядку.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що відповідач не мешкає у зазначеному овочесховищі, не користується ним, не утримує, не ремонтує та не намагається ним розпорядитися, у тому числі й шляхом продажу з метою отримання коштів для їх використання на власний розсуд, чим порушує приписи статей 319, 322 ЦК України (при здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватись моральних засад суспільства; власність зобов`язує; власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі; власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом).

Втручання у право власності може бути виправданим згідно зі статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і буде відповідати усталеній прецедентній практиці Європейського суду з прав людини (рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції», рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства»), якщо воно здійснено: з метою врегулювання спору і врахування права власності іншого співвласника (суспільний інтерес); на підставі закону; з дотриманням вимог співмірності і пропорційності.

Так, судом встановлено, що станом на 02 лютого 2016 року, право приватної спільної часткової власності на овочесховище, загальною площею 2320.1 м.кв., що за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за: ОСОБА_2 - 7/10; за ОСОБА_1 - 1/10; за ОСОБА_3 - 1/10; за ОСОБА_4 - 1/10.

У матеріалах справи наявний звіт про оцінку нежитлової будівлі - Овочесховище, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , складеного ТОВ «Баришівський районний центр нерухомості» 03 липня 2023 року. Ринкова вартість нежитлової будівлі станом на 03 липня 2023 року склала 2365093 грн., експертна оцінка виконана без врахування ПДВ.

Згідно проведеної оцінки, складеної 03 липня 2023 року ТОВ «Баришівський районний центр нерухомості», оціночна вартість об`єкту - 1/10 частки овочесховища з господарськими будівлями і спорудами становить - 236509, 30 грн.

Згідно зі ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Встановивши, що згідно проведеної оцінки, складеної 03 липня 2023 року ТОВ «Баришівський районний центр нерухомості», оціночна вартість об`єкту - 1/10 частки овочесховища з господарськими будівлями і спорудами становить - 236509, 30 грн., колегія суддів вважає, що наявна можливість стягнення з позивачів на користь відповідача грошової компенсації 1/10 частки овочесховища у розмірі 236509, 30 грн., з припиненням права спільної часткової власності відповідача на частку в овочесховищі з моменту отримання грошової компенсації, що буде відповідати засадам справедливості, добросовісності та розумності, а також інтересам сторін.

Доказів на підтвердження іншої вартості вказаного майна матеріали справи не містять. відповідачем не спростовано та не надано доказів на підтвердження іншої вартості спірного майна.

Згідно ч. 2 ст. 365 ЦК України, суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Як вбачається з матеріалів справи, 24 лютого 2024 року представником позивачів надано суду оригінал квитанції про внесення на депозитний рахунок суду коштів у сумі 236509,30 грн. вартості 1/10 частки майна у даній справі.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що у своїй постанові КЦС ВС від 20 серпня 2024 року у справі №700/337/23 суд зазначає про таке:

Добра совість - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року в справі №390/34/17 (провадження №61-22315с6о18), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі №337/474/14-ц (провадження №61- 15813с6о 18)).

Змусити жити за принципами навряд чи можливо. Але коли виникає судовий спір, то учасники цивільного обороту мають розуміти, що їх дії (бездіяльність) чи правочини можуть бути піддані оцінці крізь призму справедливості, розумності, добросовісності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 травня 2024 року в справі №357/13500/18 (провадження №61-3809с624)).

Виконуючи завдання цивільного судочинства, окрім основних принципів: справедливості, добросовісності та розумності, суд керується аксіомою цивільного судочинства: «Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem», яка означає: «У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права». Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи (Постанова КЦС ВС від 21 серпня 2024 року №462/7300/20 (61-3945св24).

Таким чином, з урахуванням наявних в матеріалах справи доказів колегія суддів приходить до висновків про обґрунтованість позовних вимог в частині припинити право власності відповідача на 1/10 частку у спільній власності овочесховища з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та визнання спірного майна за позивачами.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

На основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених судом, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги та необхідністю скасувати рішення суду першої інстанції з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог.

Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (ч. 8 ст. 141 ЦПК України).

За положенням ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Як вбачається із матеріалів справи, при зверненні до суду з позовною заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 сплатили судових збір загалом у розмірі 4512, 30 грн.

При зверненні із апеляційною скаргою, підлягав сплаті судовий збір у розмірі 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги, а саме 6768, 45 грн. (4512, 30 х 150%).

Виходячи з цього, колегія суддів дійшла висновку, що за результатом апеляційного розгляду з відповідача ОСОБА_4 на користь позивачів підлягає стягненню 11280, 75 грн. судового збору за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанції.

Крім того, матеріалами справи встановлено, що при зверненні до суду із позовом та в апеляційній скарзі представник позивачів - ОСОБА_5 заявляв про стягнення з відповідача на користь позивача ОСОБА_2 судових витрат пов`язаних з розглядом даної справи.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме з розрахунку суми гонорару за надання правничої допомоги адвоката від 22 січня 2024 року як Додаток №1 до Договору про надання правничої допомоги від 07 липня 2023 року витрати ОСОБА_2 на професійну правничу допомогу за розгляд даної справи в суді першої інстанції становлять 30000 грн.

На підтвердження судових витрат позивачів на правничу допомогу в суді було надано: Договір про надання правничої допомоги від 07 липня 2023 року, розрахунок суми гонорару за надану правничу допомогу адвоката від 22 січня 2024 року, акт здачі-прийняття виконаних робіт від 22 січня 2024 року, рахунок-фактура №006 від 22 січня 2024 року, квитанція до платіжної інструкції №0.0.3489076419.1 від 22 лютого 2024 року про сплату ОСОБА_2 30000 грн. за надану правничу допомогу адвоката Корзаченка В.М.

Відповідно до положень ч. 1 , п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно із ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Таким чином, обов`язковою умовою для вирішення питання про стягнення судових витрат має бути відповідна про це заява сторони, зроблена або подана до судових дебатів у справі.

У ЦПК України закріплено вимогу для кожної із сторін процесу подавати до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які сторона понесла і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи (ст. 134 ЦПК України). Попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат є обов`язковою складовою першої заяви по суті спору (як позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг, так і відзиву), оскільки з огляду на ст. 134 ЦПК України попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат враховується судом під час вирішення питання про розподіл судових витрат, пов`язаних з розглядом справи. При цьому слід зауважити, що поданий стороною попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми таких витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Як встановлено апеляційним судом та підтверджується матеріалами справи, у суді першої інстанції представник позивачів в позовній заяві зазначив, що попередній орієнтовний розмір судових витрат на правничу допомогу адвоката становить 40000 грн.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, до суду першої інстанції представник позивачів - Корзаченко В.М. подав заяву про приєднання документів до матеріалів справи в якій зазначив, що ОСОБА_2 сплатила 30000 грн. за надану правничу допомогу адвоката, які просив стягнути з ОСОБА_4 .

Клопотань чи заперечень від відповідача, щодо витрат на правову допомогу у суді першої інстанції матеріали справи не містять.

Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, що пов`язані з розглядом справи, належать витрати 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч.1 ст.134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява N19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має врахувати: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (ч. 3 ст. 141 ЦПК України).

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до ч. 1 ст. 270 ЦПК України визначено, що суд, який ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви.

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом у постановах від 12 лютого 2020 року у справі №648/1102/19 і від 11 листопада 2020 року у справі №673/1123/15-ц, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України).

Зважаючи на викладене, з урахуванням того, що апеляційну скаргу задоволено, то колегія суддів приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_2 витрати за надання професійної правничої допомоги в суді першої інстанції у розмірі 30000 грн.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанцій не відповідає фактичним обставинам справи, не ґрунтується на наявних у справі доказах, ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права і не може бути залишене без змін, а підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 02 липня 2024 року скасувати і ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Припинити право власності ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на 1/10 частину овочесховища з господарськими будівлями і спорудами, загальною площею 2320,1 м.кв., що знаходиться в АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 304331032218, номер запису про право власності 4842521 від 01 березня 2014 року.

Визнати у рівних частках за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , право власності на 1/10 частину овочесховища з господарськими будівлями і спорудами, загальною площею 2320,1 м.кв, що знаходиться в АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 304331032218.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 на користь ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , 236509 (двісті тридцять шість тисяч п`ятсот дев`ять) гривень 30 копійок, в якості вартості частки, право власності останньої на яку припиняється в даному випадку, за рахунок коштів, внесених на депозитний рахунок ТУ ДСА НОМЕР_5 за квитанцією до платіжної інструкції на переказ готівки № 0.0.3487216323.1. від 21 лютого 2024 року.

Стягнути з ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_6 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_7 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , судові витрати у розмірі 5368 (п`ять тисяч шістдесят вісім) гривень, та на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , судові витрати у розмірі 35912 (тридцять п`ять тисяч дев`ятсот дванадцять) гривень 75 копійок.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 12 грудня 2024 року.

Суддя-доповідач К.П. Приходько

Судді Т.О. Писана

С.О. Журба