Ухвала

від 04.12.2024 по справі 757/36306/24-к

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 11-cc/824/5921/2024 Слідчий суддя в 1-й інстанції: ОСОБА_1

Категорія: ст. 170 КПК Доповідач: ОСОБА_2

Єдиний унікальний номер: № 757/36306/24-к

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2024 року місто Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:

головуючої судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

при секретарі судового засідання ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду з використанням систем відеоконференцзв`язку за допомогою власних технічних засобів у системі EasyCon, апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 22 серпня 2024 року, -

за участю:

прокурора - ОСОБА_8 ,

представника - ОСОБА_7 ,

ВСТАНОВИЛА:

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 22.08.2024 року задоволено клопотання прокурора Печерської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_9 та накладено арешт на майно, яке було вилучене під час обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , який на праві власності належить ОСОБА_10 , та перебуває у користуванні у її чоловіка ОСОБА_6 , а саме: мобільний телефон марки «Iphone X» чорного кольору, в чохлі синього кольору, IMEI: НОМЕР_1 - який належить ОСОБА_6 .

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу у якій просить скасувати ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 22.08.2024 року та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора.

Автор апеляційної скарги зазначає, що оскаржувана ухвала винесена без належних на те правових підстав, суперечить вимогам кримінально процесуального закону.

Мобільний телефон, який був визнаний речовим доказом вилучений при обшуку не може бути речовим доказом, так як відноситься до власності інших третіх осіб, які до ТОВ «МВВ ГРУП» не мають жодного відношення.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника, який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити в повному обсязі, пояснення прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив ухвалу залишити без змін, вивчивши матеріали судового провадження, та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів, наданих до суду апеляційної інстанції, в провадженні відділення розслідування злочинів у сфері господарської та службової діяльності відділу Печерського УП ГУ НП у м. Києві перебувають матеріали кримінального провадження, внесені до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за № 22023000000000697 від 08.08.2023 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 358, ч. 2 ст. 197-2 КК України.

13.08.2024 року на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 17.07.2024 року було проведено обшук за адресою: АДРЕСА_1 , який на праві власності належить ОСОБА_10 та перебуває у користуванні у її чоловіка ОСОБА_6 .

В ході проведення вказаного обшуку було виявлено та вилучено: мобільний телефон марки «Iphone X», чорного кольору, в чохлі синього кольору, IMEI: НОМЕР_1 . Вказаний телефон належить ОСОБА_6

13.08.2024 року вилучені речі були визнані речовим доказом у вказаному кримінальному провадженні.

14.08.2024 року прокурор Печерської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_9 звернувся з клопотанням до Печерського районного суду м. Києва про накладення арешту на майно, яке було вилучене під час обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , який на праві власності належить ОСОБА_10 , та перебуває у користуванні у її чоловіка ОСОБА_6 , а саме: мобільний телефон марки «Iphone X» чорного кольору, в чохлі синього кольору, IMEI: НОМЕР_1 - який належить ОСОБА_6 .

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 22.08.2024 року задоволено клопотання прокурора Печерської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_9 та накладено арешт на майно, яке було вилучене під час обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , який на праві власності належить ОСОБА_10 , та перебуває у користуванні у її чоловіка ОСОБА_6 , а саме: мобільний телефон марки «Iphone X» чорного кольору, в чохлі синього кольору, IMEI: НОМЕР_1 - який належить ОСОБА_6 .

Задовольняючи клопотання сторони обвинувачення про накладення арешту на майно, слідчий суддя дослідивши матеріали, додані до клопотання, прийшов до висновку, про необхідність у накладенні арешту на майно з метою забезпечення збереження речових доказів.

Колегія суддів погоджується з таким рішенням слідчого судді з огляду на наступне.

Перевіряючи законність прийнятого рішення слідчим суддею, колегія суддів враховує практику Європейського суду з прав людини та дотримання ним вимог КПК України, які регулюють норми застосування заходів забезпечення кримінального провадження, у тому числі щодо накладення арешту на майно.

Розглядаючи клопотання про накладення арешту на майно, в порядку статей 170-173 КПК України, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з`ясувати всі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.

Застосовуючи заходи забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

При вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та обґрунтованого рішення слідчий суддя, згідно ст.ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні про арешт майна, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

У відповідності до усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (рішення у справі «Іатрідіс проти Греції»). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі «Антріш проти Франції» та «Кушоглу проти Болгарії»). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції»). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (рішення у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства»).

У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. Накладаючи арешт на майно слідчий суддя має обов`язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред`явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість у тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення:

1) збереження речових доказів;

2) спеціальної конфіскації;

3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;

4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

У рішеннях ЄСПЛ у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції», «Малама проти Греції», «Україна-Тюмень проти України», «Спорронг та Льонрот проти Швеції» констатовано, що перша та найважливіша вимога ст. 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення першого пункту дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном через введення в дію «законів». Крім того, верховенство права, один із фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей Конвенції. Також суд нагадує, що втручання в право на мирне володіння майном повинно бути здійснено з дотриманням «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи. Зокрема, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти через вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності.

Згідно з ч. 3 ст. 170 КПК України, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.

Статтею 98 КПК України визначено, що речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення зберегли на собі його сліди або містять інші відомості які можуть бути використані як доказ факту чи обставин що встановлюються під час кримінального провадження в тому числі предмети що були об`єктом кримінально протиправних дій гроші цінності та інші речі набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Приймаючи рішення, слідчий суддя місцевого суду зазначених вимог закону дотримався.

Задовольняючи дане клопотання, внесене в межах кримінального провадження № 12023100060001597, про накладення арешту на мобільний телефон, слідчий суддя, дослідивши матеріали, додані до клопотання, прийшов до обґрунтованого висновку, що вказане майно відповідає критеріям речових доказів у кримінальному провадженні, а тому необхідно накласти на нього арешт.

З урахуванням цього, слідчий суддя, всупереч твердженням автора апеляційної скарги, встановив належні правові підстави, передбачені ч. 1 ст. 167 України, для задоволення клопотання прокурора та накладення арешту на мобільний телефон, оскільки він, як вважає колегія суддів, відповідає критеріям ст. 98 КПК України.

Тому доводи представника про те, що матеріали справи не містять підстав вважати, що таке майно відповідає критеріям речового доказу не знаходять свого підтвердження в ході перегляду оскаржуваної ухвали судом апеляційної інстанції.

Крім того, матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення кримінального провадження та збереження речових доказів, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення злочину, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.

Доводи представника про те, що арешт на вищевказане майно накладено безпідставно, не спростовують висновків слідчого судді щодо наявності законних підстав для накладення арешту на вилучене майно на даній стадії досудового розслідування. Крім того, слідчим суддею суду першої інстанції накладено арешт на майно відповідно до вимог ст. 170 КПК України на підставі належно досліджених доводів органу досудового розслідування з встановленням наявних у кримінальному провадженні доказів, які вказують на відповідність майна вимогам ст. 98 КПК України.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками слідчого судді, що потреби досудового розслідування виправдовують саме такий процесуальний примус як накладення арешту на майно, що надасть змогу виконати завдання, для виконання якого прокурор звернувся із клопотанням.

А тому доводи автора апеляційної скарги про відсутність правових підстав для арешту майна, не є переконливими.

Доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, апелянтом не надано та колегією суддів не встановлено.

Отже, рішення слідчого судді є законним та обґрунтованим, яке ухвалено на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, що підтверджені достатніми даними, дослідженими судом, а тому апеляційна скарга навіть з урахуванням усіх викладених в них доводах, задоволенню не підлягає.

Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст.ст. 132, 167, 170 - 173 КПК України, наклав арешт на майно, яке було вилучене під час обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , який на праві власності належить ОСОБА_10 , та перебуває у користуванні у її чоловіка ОСОБА_6 , а саме: мобільний телефон марки «Iphone X» чорного кольору, в чохлі синього кольору, IMEI: НОМЕР_1 - який належить ОСОБА_6 ,

Зважаючи на вищевикладене в сукупності з обставинами кримінального провадження, колегія суддів об`єктивно переконана, що слідчий суддя, накладаючи арешт на вказане майно, діяв у спосіб і у межах діючого законодавства, арешт застосував на засадах розумності та співмірності, а тому доводи автора апеляційної скарги стосовно незаконності ухвали слідчого судді слід визнати непереконливими.

Інші доводи апелянта не є безумовними підставами для скасування ухвали слідчого судді.

Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді, як про це ставиться питання в апеляційній скарзі представника, не вбачається.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з`ясував всі обставини, з якими закон пов`язує можливість накладення арешту, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу представника - залишити без задоволення.

Керуючись ст. ст. 170, 171, 173, 309, 376, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 22 серпня 2024 року, якою задоволено клопотання прокурора Печерської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_9 та накладено арешт на майно, яке було вилучене під час обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , який на праві власності належить ОСОБА_10 , та перебуває у користуванні у її чоловіка ОСОБА_6 , а саме: мобільний телефон марки «Iphone X» чорного кольору, в чохлі синього кольору, IMEI: НОМЕР_1 - який належить ОСОБА_6 , - залишити без змін, а апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 , - залишити без задоволення.

Ухвала апеляційного суду є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

СУДДІ:

ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3