Постанова

від 11.12.2024 по справі 620/5349/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 620/5349/24 Суддя (судді) першої інстанції: Оксана ТИХОНЕНКО

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Кузьмишиної О.М.,

суддів: Грибан І.О., Карпушової О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 15 липня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Чернігіського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), у якому просить:

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), які полягають у застосуванні із 01.01.2020 по 01.02.2022 розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом на 1 січня 2018 року, при нарахуванні ОСОБА_1 грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення та одноразової грошової допомоги при звільненні;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 із 01.01.2020 по 31.12.2020 грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення за 2020 рік із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом на 1 січня 2020 року, з урахуванням виплачених сум;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 із 01.01.2021 по 31.12.2021 грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення за 2021 рік із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом на 1 січня 2021 року, з урахуванням виплачених сум;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 із 01.01.2022 по 01.02.2022 грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом на 1 січня 2022 року, з урахуванням виплачених сум.

На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що має право на нарахування та виплату грошового забезпечення за час проходження військової служби, з визначенням розміру посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 15 липня 2024 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_2 ) звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 внесені зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704, згідно яких, розміри посадових окладів, окладів за військовим званням військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу станом на 01.03.2018 були визначені із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.

Апелянт стверджує, що здійснивши розрахунок розміру грошового забезпечення позивача за нормами чинними на 01.03.2018, правильно розрахував розмір посадового окладу, окладу за військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу років та за особливості проходження військової служби, а також премії за відповідною посадою. Крім того, апелянт зазначає про пропуск позивачем строку звернення до суду з позовом, з огляду на внесені в статтю 233 КЗпП зміни.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.10.2024 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до судового розгляду в порядку письмового провадження.

Від позивача відзив на апеляційну скаргу не надходив, що не перешкоджає розгляду справи за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла таких висновків.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 у спірний період проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ).

Відповідно до наказу голови Державної прикрдонної служби України від 14.01.2021 №26-ОС позивача звільнено з військової служби за підпунктом «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у запас та наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 01.02.2022 №21-ОС виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 01.02.2022.

За період проходження служби, а саме з 01.01.2020 по 01.02.2022 позивачу нараховувалось та виплачувалось грошове забезпечення, допомога на оздоровлення за 2020, 2021 роки та одноразова грошова допомога при звільненні із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року.

Листом від 18.03.2024 № 09/П-1/1 позивача повідомлено про відсутність заборгованості по нарахуванню та виплаті грошового забезпечення за період проходження служби.

Вважаючи, що застосування відповідачем для визначення грошового забезпечення розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року є протиправним, позивач звернувся до суду з відповідним позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною четвертою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 (далі - Постанова № 704) затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Відповідно до пункту 2 Постанови №704 грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Додатком 1 до Постанови № 704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Пунктом 4 Постанови № 704 в первинній редакції встановлювалось, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 містили примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

Тобто вказані додатки до пункту 4 Постанови № 704 дублювали положення пункту 4 Постанови № 704 в частині зазначення розрахункової величини - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року).

Постанова № 704 набирала чинності з 01.03.2018.

Пунктом 6 Постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» у Постанові №704 пункт 4 викладено в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».

Вказана постанова набрала чинності 24 лютого 2018 року.

Отже, з 24 лютого 2018 року змінено розрахункову величину, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, а саме: замість розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року) передбачено використання розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 20.10.2022, визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».

Відповідно, відновлено редакцію пункту 4 Постанови № 704, яка діяла до внесення змін, та якою визначалось граничну нижню величину, яка береться для розрахунку посадового окладу, що складає розмір прожиткового мінімуму, встановлений на 1 січня відповідного року, але не менше 50% мінімальної заробітної плати станом на 1 січня відповідного року.

Водночас, Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 № 2017-III прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров`я та освіти, віднесено до базового державного соціального стандарту.

Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що зазначення у пункті 4 Постанови № 704 в формулі обрахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням базового державного соціального стандарту (прожиткового мінімуму для працездатних осіб) як розрахункової величини для їх визначення, не суперечить делегованим Уряду повноваженням щодо визначення розміру грошового забезпечення для перерахунку пенсій, призначених згідно із Законом № 2262-ХІІ.

При цьому, Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.

Відповідно до частини 3 статті 1-1 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-XII (далі - Закон № 2262-XII) зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Згідно з Заком України «Про Державний бюджет на 2020 рік» Законом України «Про Державний бюджет на 2021 рік», Законом України «Про Державний бюджет на 2022 рік», змінено прожитковий мінімум з 01 січня відповідних років.

Отже, оскільки прожитковий мінімум як базовий державний стандарт змінений законодавцем на відповідні роки, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, а тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови № 704 в редакції чинній до внесення змін Постановою № 103 із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідні роки).

Аналогічні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 02 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21, від 19 жовтня 2022 року у справі № 400/6214/21, від 11 вересня 2022 року у справі № 500/1813/21.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 у спірний період грошове забезпечення виплачене з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01 січня 2018 року із розрахунку 1762 гривні, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 2 та 14 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Отже, за встановлених обставин справи, у контексті наведених вимог законодавства, яким врегульовані спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що застосування відповідачем з січня 2020 року по лютий 2022 року розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, при нарахуванні позивачу грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення та одноразової грошової допомоги про звільненні є протиправним.

З огляду на викладене, розрахунковою величиною для визначення розміру посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення, повинно бути визначене шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

З приводу доводів апелянта про пропуск позивачем строку звернення до суду з позовом, слід зазначити наступне.

Відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною третьою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частини п`ята указаної статті Кодексу).

У постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23 Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок щодо питання про те, положення якої норми підлягають застосуванню у питанні визначення строку звернення до суду у справах, пов`язаних з порушенням закону про оплату праці у публічно-правових відносинах. У вказаній справі Велика Палата Верховного Суду зазначає, що положення статті 122 Кодексу адміністративного сдуочинства України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час недопуску до продовження виконання повноважень) у разі порушення законодавства про оплату праці. В судовій практиці усталеним є підхід щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо проходження публічної служби, у яких виник спір. Такий підхід відповідає висновкам Конституційного Суду України, сформульованим у рішенні від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002, за змістом якого при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, суд, встановивши відсутність у спеціальних законах норм, може застосовувати норми КЗпП України, у якому визначені основні трудові права працівника.

Велика Палата Верховного Суду, також, зазначила, що норма статті 233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Вказана норма поширює свою дію на всіх працівників та службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.

Так, відповідно до частин першої та другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 1 липня 2022 року №2352-IX, далі - Закон України від 01.07.2022 №2352-IX), "працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком".

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні,- у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Колегія суддів враховує, що 06 квітня 2023 року Верховний Суд ухвалив рішення за результатами розгляду зразкової справи №260/3564/22, залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2023 року, предметом спору якої також є недотримання законодавства про оплату праці. У вказаному рішенні сформовано наступні висновки: «До 19.07.2022 Кодекс законів про працю України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. При цьому, з огляду на згадані правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності».

Отже, у рішенні від 06 квітня 2023 року у зразковій справі №260/3564/22 Верховний Суд виклав правову позицію щодо поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX лише на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.

Матеріали справи свідчать, що позивач звернувся до суду з позовом 12 квітня 2024 року з вимогами щодо перерахунку грошового забезпеченні та інших виплат за період з 01.01.2020 по день звільнення (01.02.2022).

Таким чином, колегія суддів вважає, що до позовних вимог у даній справі підлягає застосуванню частина 2 статті 233 КЗпП України, у редакції, чинній до змін, внесених Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, якою визначено, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладеною у постанові від 22 жовтня 2024 року у справі № 320/8105/23.

Враховуючи вищезазначене, доводи апелянта про пропуск ОСОБА_1 строку звернення до суду з позовом є безпідставними.

Доводи апелянта про те, що позивачем в позовній заяві на виконання вимог частини п`ятої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України не зазначено ні адресу електронної пошти, ні відомостей про наявність або відсутність електронного кабінету, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки із тексту позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 зазначив адресу електронної пошти - ІНФОРМАЦІЯ_3 Крім того, колегія суддів звертає увагу, що зазначена обставина не може слугувати підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Згідно зі статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) - залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 15 липня 2024 року у справі №620/5349/24 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та подальшому оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.М.Кузьмишина

Судді І.О.Грибан

О.В.Карпушова