Постанова

від 10.12.2024 по справі 240/30251/23

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/30251/23

Головуючий у 1-й інстанції: Окис Тетяна Олександрівна

Суддя-доповідач: Боровицький О. А.

10 грудня 2024 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Боровицького О. А.

суддів: Курка О. П. Шидловського В.Б.

за участю:

секретаря судового засідання: Яремчук Л.С,

представника позивача: Рудницької І.В.,

представника відповідачів: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу виконувача обов`язків керівника Бердичівської окружної прокуратури Житомирської області на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 09 січня 2024 року у справі за адміністративним позовом Керівника Бердичівської окружної прокуратури Житомирської області, який діє в інтересах Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Житомирській області до Комунального некомерційного підприємства "Центральна районна лікарня Бердичівського району" Гришковецької селищної, Райгородської, Семенівської та Швайківської сільських рад про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

керівник Бердичівської окружної прокуратури Житомирської області, яка діє в інтересах Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Житомирській області звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом про визнання протиправною бездіяльність Комунального некомерційного підприємства "Центральна районна лікарня Бердичівського району" Гришковецької селищної, Райгородської, Семенівської та Швайківської сільських рад в частині не проведення у стан готовності захисної споруди протирадіаційного укриття та зобов`язання вчинити відповідні дії.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 09 січня 2024 року позовну заяву Керівника Бердичівської окружної прокуратури Житомирської області, який діє в інтересах Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Житомирській області, до Комунального некомерційного підприємства "Центральна районна лікарня Бердичівського району" Гришковецької селищної, Райгородської, Семенівської та Швайківської сільських рад про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії залишено без розгляду.

Не погоджуючись з судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та направити справу на продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що Головне управління державної служби України з питань надзвичайних ситуацій у Житомирській області не вчиняє відповідних заходів для проведення у стан готовності захисну споруду - протирадіаційне укриття.

В судовому засіданні представник позивача підтримала доводи апеляційної скарги та просила суд задовольнити її.

Представники відповідачів в судове засідання не з`явилися, про причини неявки суду не повідомили, хоча про час та дату розгляду справи повідомлялись належним чином.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, які прибули в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Приймаючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції виходив з того, що кодекс цивільного захисту населення України не передбачає повноважень ГУ ДСНС у Житомирській області на звернення до суду із пред`явленими позовними вимогами у якості позивача, то, відповідно, у Керівника Бердичівської окружної прокуратури Житомирської області в особі ГУ ДСНС у Житомирській області також не має права на звернення до суду з такими вимогами.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 7 ст. 160 КАС України, у разі пред`явлення позову особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення.

Відповідно до ст.46 КАС України сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач. Позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб`єкти владних повноважень. Відповідачем в адміністративній справі є суб`єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Згідно з п.3 ч.1 ст.131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частиною 3 статті 53 КАС України встановлено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Згідно з ч.4 ст.53 КАС України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу

У ст. 53 КАС України закріплено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду, прокурор зазначає про це в позовній заяві, і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Отже, прокурор у визначених законом випадках наділений повноваженнями здійснювати представництво інтересів держави або конкретної особи шляхом звернення до суду з позовом, якщо таке представництво належним чином обґрунтоване. Виключними випадками, за умови настання яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття інтерес держави.

Із наведених нормативних положень вбачається, що прокурор як посадова особа державного правоохоронного органу з метою реалізації встановлених для цього органу конституційних функцій вправі звертатися до адміністративного суду із позовною заявою про захист прав, свобод та інтересів громадянина чи держави, але не на загальних підставах, право на звернення за судовим захистом яких гарантовано кожному (стаття 55 Конституції України), а тільки тоді, коли для цього були виняткові умови, і на підставі визначеного законом порядку такого звернення.

Основний Закон та ординарні закони не дають переліку випадків, за яких прокурор здійснює представництво в суді, однак встановлюють оцінні критерії, орієнтири й умови, коли таке представництво є можливим. Здійснювати захист інтересів держави в адміністративному суді прокурор може винятково за умови, коли захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Існування інтересу і необхідність його захисту має базуватися на справедливих підставах, які мають бути об`єктивно обґрунтовані (доведені) і переслідувати законну мету. Право на здійснення представництва інтересів держави у суді не є статичним, тобто не має обмежуватися тільки визначенням того, у чиїх інтересах діє прокурор, а спонукає і зобов`язує обґрунтовувати існування права на таке представництво або, інакше кажучи, пояснити (показати, аргументувати), чому в інтересах держави звертається саме прокурор, а не органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи, які мають компетенцію на звернення до суду, але не роблять цього. Знову ж таки, таке обґрунтування повинно основуватися на підставах, за якими можна виявити (простежити) інтерес того, на захист якого відбувається звернення до суду, і водночас ситуацію в динаміці, коли суб`єкт правовідносин, в інтересах якого діє прокурор, неспроможний сам реалізувати своє право на судовий захист.

Для представництва у суді інтересів держави прокурор за законом має визначити й описати не просто передумови спору, який потребує судового вирішення, а виокремити ті ознаки, за якими його можна віднести до виняткового випадку, повинен зазначити, що відбулося порушення або існує загроза порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

У зв`язку із наведеним варто зазначити, що закон не передбачає право прокурора на представництво інтересів суспільства загалом, у цілому.

Процесуальні і матеріальні норми, які регламентують порядок здійснення прокурором представництва у суді, чітко й однозначно визначають наслідки, які настають і можуть бути застосовані у разі, якщо звернення прокурора відбувалося з порушенням встановленого законом порядку.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) Конституційний Суд України в Рішенні від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99, з`ясовуючи поняття інтереси держави зазначив, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини).

Такі правові висновки та їх обґрунтування містяться у постановах Верховного Суду від 08 листопада 2018 року у справі №826/3492/18 та від 23 червня 2020 року у справі № №815/1567/16.

Крім того, слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 лютого 2019 року (справа №826/13768/16) щодо здійснення прокурором процесуального представництва держави в суді зазначила таке:

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.02.2019 в справі №826/13768/16 щодо здійснення прокурором процесуального представництва держави в суді зазначила, що прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

Суд звертає увагу, що згідно з ч. 3 ст. 23 Закону від 14.10.2014 № 1697-VII прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

2) у разі відсутності такого органу.

Перший виключний випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

Не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Отже, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Таким чином, представництво прокурором інтересів держави у суді: по-перше, може бути реалізовано у виключних випадках, зокрема у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; по-друге, прокурор у позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, зазначає орган, уповноважений державною здійснити відповідні функції у спірних правовідносинах; по-третє, прокурор повинен пересвідчитися, що відповідний державний орган не здійснює захисту інтересів держави (тобто, він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається), приміром, повідомити такий державний орган про виявлені порушення, а у разі не вчинення цим органом дій спрямованих на захист інтересів держави, представляти інтереси держави в суді відповідно до статті 23 Закону №1697-VІІ, навівши відповідне обґрунтування цього.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 11.12.2019 по справі № 805/4074/17-а, від 27.02.2020 по справі № 240/2400/19, від 19.08.2021 по справі № 807/2245/16, від 06.12.2021 у справі № 823/1833/16, від 11.08.2023 у справі №560/10015/22 та Велика Палата Верховного Суду в судових рішеннях від 13.02.2019 у справі №826/13768/16, від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.

Крім того, пунктом 5 указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» наказано Державній службі України з надзвичайних ситуацій невідкладно разом з обласними, Київською міською державними адміністраціями, іншими державними органами, установами, підприємствами, організаціями всіх форм власності привести єдину державну систему цивільного захисту, її функціональні та територіальні підсистеми у готовність до виконання завдань за призначенням в особливий період. Положенням про єдину державну систему цивільного захисту, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 09.01.2014 № 14 визначено, що в особливий період єдина державна система цивільного захисту функціонує відповідно до вимог Кодексу цивільного захисту України та з урахуванням особливостей, що визначаються згідно із Законами України «Про правовий режим воєнного стану», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а також іншими нормативно-правовими актами (п. 24 цього Положення).

Особливим періодом відповідно до ст. 1 Закону України «Про оборону України» - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її 6 місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Тобто на даний час на всій території України діє особливий період, під час якого органи державної влади мають діяти в рамках власних повноважень, але з урахування вимог та задач воєнного часу, спрямовуючи всі зусилля на захист життя та здоров`я населення від невмотивованої та неспровокованої агресії російської федерації, яка систематично здійснює ракетні обстріли території всієї держави. Отже, існує реальна щоденна загроза для життя мешканців м. Бердичева.

Відповідно до ст. 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Статтею 27 Конституції України також визначено, що кожна людина має невід`ємне право на життя, обов`язок держави - захищати життя людини. Відповідно до ст. 2 Закону України «Про оборону України» оборона України базується на готовності та здатності органів державної влади, усіх складових сектору безпеки і оборони України, органів місцевого самоврядування, єдиної державної системи цивільного захисту, національної економіки до переведення, при необхідності, з мирного на воєнний стан та відсічі збройній агресії, ліквідації збройного конфлікту, а також готовності населення і території держави до оборони

Згідно зі ст. З Закону України «Про оборону України» підготовка держави до оборони в мирний час, серед іншого, включає: забезпечення готовності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, єдиної державної системи цивільного захисту об`єктів критичної інфраструктури до виконання завдань цивільного захисту в особливий період, зокрема у воєнний час, з урахуванням норм міжнародного гуманітарного права.

Відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 2 Кодексу цивільного захисту України (далі - Кодекс) захисні споруди цивільного захисту - інженерні споруди, призначені для захисту населення від впливу небезпечних факторів, що виникають внаслідок надзвичайних ситуацій, воєнних дій або терористичних актів. До захисних споруд цивільного захисту належать сховища та протирадіаційне укриття, а також споруди подвійного призначення. Отже, цивільний захист України є державною системою органів управління, сил і засобів, що створюється для організації і забезпечення захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій техногенного, екологічного, природного та воєнного характеру, а організація цивільного захисту в Україні безпосередньо пов`язана з національною безпекою і обороною держави та є важливою складовою системи національної безпеки.

Основною метою функціонування єдиної державної системи цивільного захисту є забезпечення реалізації державної політики у сфері цивільного захисту у мирний час та в особливий період. Основним завданнями єдиної державної системи цивільного захисту є, зокрема, захист населення у разі виникнення надзвичайних ситуацій (техногенного, природного, соціального, воєнного характеру). Для вирішення питань щодо укриття категорій населення, визначених частиною третьою цієї статті, центральні органи виконавчої влади, інші органи державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування та суб`єкти господарювання завчасно створюють фонд таких споруд (ч. 4 ст. 32 Кодексу).

Порядок створення, утримання фонду захисних споруд цивільного захисту та ведення його обліку затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 10.03.2017 № 138 (далі - Порядок). Пунктом 3 Порядку визначено, що утримання захисних споруд - комплекс заходів організаційного, матеріально- технічного, інженерного, фінансового та іншого характеру, що спрямовані на забезпечення готовності захисних споруд до використання за призначенням.

Пунктом 9 Порядку передбачено, що утримання фонду захисних споруд у готовності до використання за призначенням здійснюється їх балансоутримувачами. Згідно із п. 10 Порядку балансоутримувач забезпечує утримання захисних споруд та інших споруд, що повинні використовуватися для укриття населення, а також підтримання їх у стані, необхідному для приведення у готовність до використання за призначенням відповідно до вимог щодо утримання та експлуатації захисних споруд. Конкретний строк приведення захисної споруди в готовність до використання за призначенням (крім споруд, що відповідно до законодавства повинні перебувати в постійній готовності) зазначається в паспорті захисної споруди, а саме: не більше 12 годин - для захисних споруд, призначених для укриття працівників (персоналу, найбільшої працюючої зміни) суб`єктів господарювання, віднесених до відповідних категорій цивільного захисту; не більше 24 годин - для інших захисних споруд, споруд подвійного призначення та найпростіших укриттів.

Частиною першою ст. 20 Кодексу визначено, що до завдань та обов`язків суб`єктів господарювання у сфері цивільного захисту, серед інших, належить організація виконання вимог законодавства щодо створення, використання, утримання та реконструкції фонду захисних споруд цивільного захисту; планування та організація роботи з дообладнання або спорудження в особливий період підвальних та інших заглиблених приміщень для укриття населення; організація обліку фонду захисних споруд; здійснення контролю за утриманням та станом їх готовності; проведення їх технічної інвентаризації, тощо. 8 Утримання захисних споруд цивільного захисту у готовності до використання за призначенням здійснюється їх власниками, користувачами, юридичними особами, на балансі яких вони перебувають (у тому числі споруд, що не увійшли до їх статутних капіталів у процесі приватизації (корпоратизації), за рахунок власних коштів, що передбачено п. 8 ст. 32 Кодексу та п. 9 Порядку.

Таким чином, ураховуючи введення в Україні воєнного стану, на балансоутримувача захисної споруди покладено додатковий обов`язок щодо приведення фонду захисних споруд у готовність до використання за призначенням.

Аналогічну правову позицію підтримав Верховний Суд в постанові від 03.10.2018 у справі № 826/12192/16 та в постанові від 25.07.2019 у справі № 820/5164/15.

Відповідно до ч. 15 ст. 32 Кодексу цивільного захисту України контроль за готовністю захисних споруд цивільного захисту до використання за призначенням забезпечує центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, спільно з відповідними органами та підрозділами цивільного захисту, місцевими державними адміністраціями. Згідно з п. 1 Положення про Державну службу України з надзвичайних ситуацій затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.12.2015 № 1052 (далі - Положення) державна служба України з надзвичайних ситуацій (ДСНС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, а також гідрометеорологічної діяльності. Відповідно до пп. 42 п. 4 Положення ДСНС відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний нагляд (контроль) за вжиттям інженерно-технічних заходів цивільного захисту відповідно до закону. Статтею 66 Кодексу визначено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, здійснює державний нагляд (контроль) шляхом проведення планових та позапланових перевірок відповідно до закону.

Водночас п. 1 постанови Кабінету Міністрів України № 303 від 13.03.2022 «Про припинення заходів державного нагляду (контролю) і державного ринкового нагляду в умовах воєнного стану» припинено проведення планових та позапланових заходів державного нагляду (контролю) і державного ринкового нагляду на період воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64 «Про введення воєнного стану в Україні». Таким чином, повноваження органів ДСНС в мирний час, обумовленні проведенням заходів державного нагляду (контролю), і відповідно мають певні обмеження, які не діють через введення в Україні воєнного стану на весь час дії особливого періоду на території нашої держави.

Відповідно до ст. 28 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи звертаються до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Згідно п. 48 ч. 1 ст. 17-1 Кодексу цивільного захисту України (в редакції, чинній з 29.10.2022) центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту звертається до адміністративного суду щодо допущення уповноважених посадових осіб до проведення планових або позапланових перевірок (у разі їх недопущення з підстав інших, ніж передбачені Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»), а також щодо застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення до повного усунення порушень вимог законодавства з питань пожежної та техногенної безпеки роботи підприємств, окремих виробництв, виробничих дільниць, експлуатації будівель, об`єктів, споруд, цехів, дільниць, а також машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів, зупинення проведення робіт, у тому числі будівельно-монтажних, випуску і реалізації пожежонебезпечної продукції, систем та засобів протипожежного захисту, надання послуг, у разі якщо такі порушення створюють загрозу життю та/або здоров`ю людей, з інших підстав, визначених законом.

Верховний Суд неодноразово висловлював позицію з приводу того, що положеннями нормативно-правових актів, які стосуються діяльності центральних органів виконавчої влади, не можуть бути визначені конкретні предмети і підстави позовів, з якими уповноважений орган має право звернутись до суду, оскільки зазначене було б неправомірним обмеженням повноважень такого органу у визначенні способу захисту та забезпечення здійснення судового захисту інтересів держави (постанови Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 25.02.2021 у справі № 912/9/20).

Отже, на час пред`явлення прокурором позову до суду першої інстанції у даній справі у ГУ ДСНС України у Житомирській області повноваження щодо звернення з даним позовом в порядку адміністративного судочинства були визначені ст. 28 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» та п. 48 ч. 2 ст. 17-1 Кодексу цивільного захисту України.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.05.2019 у справі № 820/4717/16 дійшла висновку про те, що спір щодо зобов`язання балансоутримувача захисної споруди цивільного захисту привести її у стан готовності до використання розглядається у порядку адміністративного судочинства, а також підтвердила право прокурора на звернення до суду з таким позовом в інтересах держави в особі територіального органу ДСНС.

У своїй постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Разом з тим, досліджуючи матеріали справи та підстави звернення прокурора з позовом в інтересах держави в особі ГУ ДСНС України у Житомирській області, колегія суддів приходить до висновку, що прокурором вказано уповноваженому на захист інтересів держави органу про наявні порушення та необхідність судового захисту інтересів держави.

Верховним Судом у постановах від 09.06.2021 року у справі № 920/839/20 та від 26.05.2021 року у справі № 926/14/19 висловлено позицію, за якою у разі свідчення попереднього листування прокурора з уповноваженим органом про те, що воно мало характер інформування відповідного органу про вже раніше виявлені прокурором порушення, а відповідний орган протягом розумного строку на таку інформацію не відреагував або відреагував повідомленням про те, що він обізнаний (у тому числі до моменту отримання інформації від прокурора) про таке порушення, але не здійснював та/або не здійснює та/або не буде здійснювати захист порушених інтересів, то, у такому випадку, наявні підстави для представництва передбачені абзацом першим частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

Великою Палатою Верховного суду в постанові від 15.10.2019 року у справі № 903/129/18 зазначено, що сам факт незвернення до суду уповноваженого органу з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавця та, відповідно, мав змогу захистити інтереси держави (у даному випадку) свідчить про те, що указаний орган неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Крім цього, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 року у справі № 912/2385/18 зазначено, що невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Невжиття уповноваженим на захист інтересів держави органом заходів із їх судового захисту призводить до несвоєчасного усунення порушень закону, перешкоджає здійсненню державних програм з охорони довкілля, що є порушенням інтересів держави, насамперед у сфері охорони навколишнього природного середовища, тому є правові підстави для пред`явлення прокурором позову до суду на їх захист, в межах його компетенції, відповідно до ст. 131 Конституції України.

Отже, за наявності підстав, що були очевидні (внаслідок загальнодоступності правових норм та обізнаності про бездіяльність сільської ради щодо усунення порушень закону), та повноважень на звернення до суду уповноваженим суб`єктом ГУ ДСНС України у Житомирській області не вжито та не планується до вжиття заходів із забезпечення судового захисту порушених інтересів держави, що свідчить про пасивну поведінку уповноваженого органу, має своїм наслідком нездійснення захисту інтересів держави у суді та є підставою для представництва прокурором інтересів держави.

Крім того, правовий висновок про те, що прокурор уповноважений звертатися до суду для захисту інтересів держави в суді в особі органу, до компетенції якого належить захист інтересів держави у відповідній сфері, у разі невиконання або неналежного виконання цим органом своїх повноважень, у тому числі з огляду на відсутність бюджетних асигнувань на сплату судового збору, міститься, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 липня 2018 року у справі №926/1111/15 та від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18, та Верховного Суду від 26 травня 2021 року у справі № 926/14/19, від 1 червня 2021 року у справі № 910/11956/20 та від 9 червня 2021 року у справі № 920/839/20.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для задоволення вимог апеляційної скарги, скасування ухвали суду першої інстанції та направлення справи до Житомирського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Відповідно до статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Враховуючи, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та судом порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання щодо відкриття провадження у справі, колегія суддів вважає, що оскаржена ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу виконувача обов`язків керівника Бердичівської окружної прокуратури Житомирської області задовольнити.

Ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 09 січня 2024 року у справі за адміністративним позовом Керівника Бердичівської окружної прокуратури Житомирської області, який діє в інтересах Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Житомирській області до Комунального некомерційного підприємства "Центральна районна лікарня Бердичівського району" Гришковецької селищної, Райгородської, Семенівської та Швайківської сільських рад про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії скасувати.

Справу направити до Житомирського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Постанова суду складена в повному обсязі 10 грудня 2024 року.

Головуючий Боровицький О. А. Судді Курко О. П. Шидловський В.Б.